Милявська Е.П., Ісаншина Г.Ю., Сердюк О.М. (укл.) Конспект лекцій з дисципліни Податкова система

Подождите немного. Документ загружается.

суміжні податки

, що сплачують і фізичні і юридичні особи.

За рівнем бюджету

, у який зараховується податковий платіж, розрізняють:

закріплені податки

, що безпосередньо і цілком надходять і той чи інший чи

бюджет позабюджетний фонд;

регулюючі податки

- надходять одночасно в різні бюджету в пропорції,

прийнятої відповідно до бюджетного законодавства.

По порядку введення

податкові платежі поділяються на:

загальнообов'язкові податки

, що стягуються на всій території країни

незалежно від бюджету, у який вони надходять;

факультативні податки

, що передбачені основами податкової системи,

але їхнє введення і стягування є компетенцією органів місцевого самоврядування.

По термінах сплати

податки поділяються на

термінові і періодично-

календарні

(останні, у свою чергу, підрозділяються на декадні, щомісячні,

щоквартальні, піврічні, річні).

3 ЕЛЕМЕНТИ ЗАКОНУ ПРО ПОДАТОК

3.1 Правове значення елементів закону про податок

До законів про оподатковування пред'являються підвищені вимоги, тому що

вони торкаються матеріальних інтересів платників податків. У законі про кожен

податок повинний міститися

вичерпний набір відомостей

, що дозволив би

конкретно затвердити: а) зобов'язану особу, розмір зобов'язання і порядок його

виконання; б) границі вимог держави щодо майна платника.

Податок — це складна система відношень, що включає в себе ряд

взаємодіючих елементів, кожний з який має самостійне юридичне значення. Тому

положення про виділення цих елементів знайшло відображення в законодавстві.

Тільки при наявності повної сукупності елементів обов'язок сплати податку може

вважатися встановленим.

Неповнота, чи нечіткість двозначність закону про податок можуть привести

до можливості ухилення від сплати податку на законних підставах чи до порушень

з боку податкових органів, тобто до розширювального тлумачення положень

закону. Якщо законодавець не установив чи не визначив хоча б один з елементів,

то платник податків має право не сплачувати податок чи сплачувати його зручним

для себе способом.

Складові податкових формул —

елементи закону про податок

— мають

універсальне значення, хоча структура податків різна і число їх велике. Елементи,

без яких податкове зобов'язання і порядок його виконання не можуть вважатися

визначеними, називають

істотними елементами закону про податок

, до яких

відносяться:

а) суб'єкт оподатковування (платник податків);

б) предмет і об'єкт оподатковування;

в) масштаб податку;

г) одиниця оподатковування;

д) податкова база;

е) податковий період і звітний період;

ж) ставка податку і метод оподатковування;

з) порядок і способи числення податку;

і) способи і терміни сплати податку

к) порядок сплати податку.

Існують і

факультативні елементи

, відсутність яких не впливає на ступінь

визначеності податкового зобов'язання. До них відносяться порядок утримання

податку і повернення, неправильно утриманих сум, а також відповідальність за

податкові правопорушення і податкові пільги.

3.2. Суб'єкт оподатковування (платник податків)

Платниками податків є фізичні і юридичні особи.

Суб'єкт

оподатковування

- платник податків, на якого покладено юридичний обов'язок

сплатити податок за рахунок власних коштів; податок повинен скорочувати

доходи суб'єкта.

Податок може бути утриманий у джерела виплати доходу чи безпосередньо

в самого платника податків. У зв'язку з цим варто розрізняти поняття «платник

податків» і «носій податку». Носій податку — це особа, що несе тягар

оподатковування. Саме за рахунок носія податку в остаточному підсумку податки

сплачуються в бюджет.

Від імені платника податків податок можуть сплачувати

представники

. При

цьому розрізняють представництво за законом (наприклад, виплата податку

опікунами, попечителями) і представництво за дорученням (наприклад, доручення

платника податків третьої особі сплатити податок за рахунок належного

платникові податків боргу).

Економічні відносини платника податків і держави визначаються

принципом постійного місцеперебування (резидентства)

, з обліком якого

розрізняють два види суб'єктів оподатковування: резиденти і нерезиденти.

Резиденти

мають постійне місцеперебування у визначеній державі;

оподатковуванню підлягають їхні доходи, отримані на території даної держави і за

кордоном (повний податковий обов'язок).

Нерезиденти

не мають постійного місцеперебування в державі;

оподатковуванню підлягають тільки ті їхні доходи, що отримані в даній державі

(

обмежений податковий обов'язок

Правила визначення резидентства розрізняються стосовно фізичних і

юридичних осіб.

Відповідно до економічної і податкової політики держави крім розподілу

юридичних осіб за принципом резидентства проводиться їхній розподіл на види і

за іншими підставами. З позицій платника податків важливе значення може мати

розподіл юридичних осіб за організаційно-правовою формою, чисельності

працюючих, виду господарської діяльності, підпорядкованості підприємства.

3.3. Предмет і об'єкт оподатковування

Предмет оподатковування

— це майно (земля, автомобілі, інше майно) і

нематеріальні блага (державна символіка, економічні показники й ін.), з наявністю

яких закон зв'язує виникнення податкових зобов'язань.

Об'єкт оподатковування

— це юридичні факти (дії, події, стан), що

обумовлюють обов'язок суб'єкта заплатити податок: здійснення обороту по

реалізації товару, володіння майном, здійснення угоди купівлі-продажу, вступ у

спадщину, одержання доходу й ін.

Об'єкти оподатковування можна розділити на наступні види:

права майнові

і немайнові; дії (діяльність) суб'єкта; результати господарської діяльності

Об'єкт і предмет оподатковування — поняття не тотожні. Предмет

податкового обкладання позначає ознаки фактичного (не юридичного) характеру.

Наприклад, предметом оподатковування є земельна ділянка, що не породжує

ніяких податкових наслідків; об'єктом же податку є право власності на землю.

Об'єкт оподатковування необхідно відрізняти від джерела податку.

Джерело

податку

— це резерв, використовуваний для сплати податку. Існують два джерела

податку: доход і капітал платника податків.

3.4. Масштаб податку й одиниця оподатковування

Щоб обчислити податок, предмет податку необхідно якимсь образом

вимірити і зробити його оцінку для відображення в бухгалтерському обліку. Будь-

яка оцінка вимагає вибору відповідного масштабу.

Більшість предметів оподатковування не можна безпосередньо виразити в

яких-небудь одиницях оподатковування. У цьому випадку для виміру спочатку

вибирають ту чи іншу фізичну характеристику (параметр виміру) з безлічі

можливих, тим самим, визначаючи масштаб податку.

Масштаб податку

- установлена законом характеристика (параметр)

виміру предмета податку.

Масштаб податку визначається за допомогою економічних (вартісних) і

фізичних характеристик. При вимірі доходу чи вартості товару використовуються

грошові одиниці. Для обчисленні акцизів як масштаб можна використовувати

міцність напоїв, а при обчисленні податку з власників автотранспортних засобів

— потужність двигуна, вага автомобіля чи об'єм двигуна.

Одиниця оподатковування

— це одиниця масштабу оподатковування, що

використовується для кількісного вираження податкової бази. Так, при

оподатковуванні земель у шуканій якості виступають гектар, квадратний метр,

при оподатковуванні доданої вартості - карбованець, при обчисленні податку з

власників автотранспортних засобів — кінська сила.

3.5 Податкова база

Податкова база

— кількісне вираження предмета оподатковування.

Податкова база є основою для обчислення суми податку (податкового окладу),

тому що саме до неї застосовується ставка податку.

Розрізняють податкові бази з вартісними показниками (сума доходу),

об'ємно-вартісними показниками (обсяг реалізованих послуг) і фізичними

показниками (обсяг добутої сировини).

Податкова база в ряді випадків є частиною предмета оподатковування

(наприклад, оподатковуваний прибуток), в інших випадках не входить до складу

предмета оподатковування (наприклад, при зборі за використання місцевої

символіки наявність відповідних слів і графічних символів розглядається як об'єкт

податку, тоді як базою є отриманий платником податків виторг від реалізації).

Для правильного визначення моменту виникнення податкового зобов'язання

важливе значення має метод формування податкової бази. Існують два основних

методи: касовий і накопичувальний.

При використанні

касового методу

доходом є всі суми, реально отримані

платником податків у конкретному періоді, а витратами — реально виплачені

суми. Цей метод має й іншу назву —

метод присвоєння.

При використанні накопичувального методу доходом визнаються всі суми,

право на одержання, яких виникло в даному податковому періоді, поза залежністю

від того, чи отримані вони в дійсності.

Для виявлення витрат підраховується сума майнових зобов'язань, що

виникли в звітному періоді. При цьому не має значення, чи зроблені по цих

зобов'язаннях виплати. Касовий метод використовується, наприклад, при

оподатковуванні майна, що переходить у порядку спадкування; накопичувальний

– при численні прибуткового податку з фізичних осіб іноді обличчя можуть

вибірково використовувати один з методів (приклад – податок на прибуток

підприємстві й організації).

У теорії і практиці оподатковування існують різні способи визначення

податкової бази:

прямої, непрямий (розрахунок за аналогією), умовний

(презумптивний), паушальний.

Інфляція негативно позначається на платнику податків. Тому винятково для

розрахунку бази по податку на прибуток російським законодавством встановлений

і щокварталу публікується в періодичних виданнях так званий

індекс-дефлятор.

3.6 Податковий і звітний період

Податковий період

— термін, протягом якого формується податкова база й

остаточно визначається розмір податкового зобов'язання.

Необхідність даного елемента пояснюється тим, що багатьом об'єктам

оподатковування (одержання доходу, реалізація товарів) властива повторюваність,

довжина в часі, а також існуваннє проблеми однократності оподатковування.

Варто розрізняти поняття

«податковий період»

«звітний період»

. Іноді

вони можуть збігатися (при розрахунку ПДВ малими підприємствами), іноді

звітність представляється кілька разів за податковий період (по податку на

прибуток).

У рамках одного податкового періоду обкладання податкової бази може

відбуватися по кумулятивній чи некумулятивній системі, тобто вроздріб чи

наростаючим підсумком з початку періоду.

3.7 Ставка податку і метод оподатковування

Ставка податку

— розмір податку на одиницю оподатковування. Отже,

ставка податку є норма податкового обкладання.

Ставки податку можна класифікувати з урахуванням різних факторів.

У залежності від способу визначення суми податку

(по методу

встановлення) розрізняють

рівні ставки

, тобто для кожного платника податків

установлюється рівна сума податку (приклад - податок на благоустрій території);

тверді ставки

, тобто на кожну одиницю оподатковування встановлюється

зафіксований розмір податку (наприклад, 50 коп. за квадратний метр площі);

процентні ставки (наприклад, з кожного карбованця прибутку передбачено 35%

податку).

У залежності від ступеня змінюваності ставок податку

розрізняють

загальні, підвищені, знижені

ставки. Так, при загальній ставці податку на

прибуток 30% передбачена знижена ставка — 15%.

Метод оподатковування

- це порядок зміни ставки податку в залежності

від росту податкової бази.

У залежності від зміни податкової бази

використовують наступні чотири

види оподатковування:

рівне

(для кожного платника податків застосовується рівна

сума податку); пропорційне (для кожного платника податків застосовується рівна

ставка податку);

прогресивне

(з ростом податкової бази росте ставка податку);

регресивне

(з ростом податкової бази зменшується ставка податку).

У залежності від змісту

розрізняють наступні ставки:

маргінальні

, котрі

безпосередньо дані в нормативному акті про податок;

фактичні

, обумовлені як

відношення сплаченого податку до податкової бази;

економічні

, обумовлені як

відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу.

3.8 Податкові пільги

Податкові пільги

використовують для скорочення розміру податкового

зобов'язання платника податків і для відстрочки чи розстрочки платежу (у цьому

випадку кредит платникові податків надається як би безкоштовно чи на пільгових

умовах).

У залежності від того, на зміну, якого з елементів структури податку

спрямовані податкові пільги, вони підрозділяються на три види: вилучення;

знижки; податкові кредити.

Вилучення

— це податкові пільги, спрямовані на звільнення від

оподатковування окремих предметів (об'єктів) оподатковування. Можуть

надаватися всім платникам податку чи окремої їхньої категорії, як на постійній

основі, так і на обмежений термін.

Знижки

— це пільги, спрямовані на скорочення податкової бази.

Підрозділяються на лімітовані (розмір знижок обмежений) і нелімітовані

(податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника податків).

Знижки можуть бути загальними (для всіх платників податків) і спеціальними (для

окремих категорій суб'єктів).

Податкові кредити

— це пільги, спрямовані на зменшення податкової

ставки чи податкового окладу. Більшість видів цього кредиту є і безповоротними,

і безкоштовними. Існують наступні форми надання податкових кредитів:

а) зниження ставки податку,

б) відрахування з податкового окладу (валового податку);

в) відстрочка чи розстрочка сплати податку;

г) повернення раніше сплаченого податку (частини податку);

д) залік раніше сплаченого податку;

е) цільовий (інвестиційний) податковий кредит.

Скорочення податкового окладу

(валового податку) може бути частковим і

повним, на визначений час і безстроково. Повне звільнення від сплати податку на

визначений період називається

податковими канікулами

Відстрочка сплати податку

- перенос граничного терміну сплати повної

суми податку на більш пізній термін; розстрочка сплати податку — розподіл суми

податку на визначені частини з установленням термінів сплати цих частин.

Повернення раніше сплаченого податку

як податкова пільга має інше

найменування — податкова амністія. Цільовий податковий кредит - це заміна

податку (частини податку) натуральним виконанням. Дана пільга надається

місцевими органами влади в межах суми податку, зачислюваної в місцеві

бюджети, платникові податків у зв'язку з його діяльністю в якій-небудь області,

що заохочується, або в залежності від його соціального і майнового положення

(наприклад, кредит для інвалідів).

Різновид цільових податкових пільг -

інвестиційний податковий кредит.

Російським законодавством визначено, що малі підприємства мають право

зменшувати суму податкового платежу на 10% цін закупленого устаткування

визначеного виду.

3.9 Порядок і способи обчислення податку

Обов'язок обчислити суму податку може бути покладено на платника

податків, податковий орган, третю особу, що виступає в ролі «податкового

(фіскального) агента».

Обислення податку може здійснюватися по

некумулятивній системі

(обкладання податкової бази передбачається вроздріб) чи по

кумулятивній

системі

(обчислення податку виробляється наростаючим підсумком з початку

періоду).

Українським законодавством передбачене застосування обох способів, а

також у їхньому сполученні. Так, при розрахунку ПДВ використовується

некумулятивна система, а при розрахунку прибуткового податку з фізичних осіб

— кумулятивна система.

3.10 Способи і терміни сплати податку

Існують три основних способи сплати податку:

сплата податку по декларації

, тобто на платника податків покладається

обов'язок представити у встановлений термін у податковий орган офіційну заяву

про свої податкові зобов'язання;

сплата податку в джерелі доходу

, тобто моменту одержання доходу

передує момент сплати податку, це як би автоматичне утримання, безготівковий

спосіб;