Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

477

і палеогенових відкладах, але розвідані родовища відсутні. Значні на-

громадження глауконіту пов'язані з нижньо- та верхньокрейдовими,

а також палеогеновими відкладами, де він часто асоціює з фосфори-

тами. Як верхньокрейдові, так і палеогенові породи України є плат-

формними утвореннями й приурочені до відкладів, які знаменують

початок трансгресії моря. Морський басейн, в

якому відбувалося

утворення глауконіту, був за своїми умовами значною мірою анало-

гом басейнів, в яких утворювалися фосфорити, чим пояснюється

майже повсюдна асоціація глауконіту з фосфоритами. Матеріалом

для утворення глауконіту послужили справжні та колоїдні розчини,

які частково були принесені із суші, а частково виникли в басейні.

Тут глауконіт утворювався в результаті

синтезу при взаємній коагу-

ляції колоїдів у мулах і природних водах морського басейну.

Крейдові відклади пов'язані з альб-сеноманськими глауконітови-

ми пісками, де вміст глауконіту становить 15–25 % і більше, лише в

сеномані Придністров'я спостерігається значно вища концентрація,

особливо по долинах річок Дністра, Калюсу, Ушиці, Тернові, де їх по-

тужність досягає

40–50 м (рис. 94, 95).

Значний інтерес викликають фосфоритові родовища в глауконіто-

вій формації верхньої крейди. Вона характеризується невисокими

концентраціями Р

(5,0 %), але зв'язок з глауконітовою формацією

дозволяє розглядати ці породи як комплексну агрохімічну сировину.

Найперспективнішими є Осиківське (Донецька обл.), Жванське (Хме-

льницька обл.) родовища. При збагаченні фосфориту глауконіт можна

виділяти попутно з фосфатом не тільки при магнітній сепарації, але й

з хвостів після процесу пінної сепарації. Вміст оксиду калію в

глауко-

ніті сягає 5,0–7,0 %. Вихід глауконітового концентрату 15,0–37,0 %, а

глауконіту з концентрату – 65,0–75,0 %.

Рис. 94. Глинське (а) та Мокротинське (б) родовища глауконіту (геоло-

гічний розріз за О.С. Пашкевичем)

1 – глауконітові піски, 2 – глини, 3 – вапняки, 4 – піски, 5 – пісковики, 6 –

леси, 7 – піски глинисті, 8 – мергелі

478

Рис. 95. Родовище глауконітових пісків околиці м. Нова Ушиця (розріз)

1 – неогенові вапняки; 2–3 – верхньокрейдові відклади: 2 – кремені , 3 – гла-

уконітові піски; 4 – піски з прошарками кременів; 5–6 – докембрійські (венд-

ські) утворення: 5 – алевроліти, 6 – пісковики

Палеогенові глауконітові породи в Україні відомі серед відкладів

канівської, бучацької, київської, харківської світ, тортонського ярусу

неогену. Найбільша концентрація глауконіту спостерігається у від-

кладах канівської, київської та харківської світ палеогену, де він

представлений пісками глауконіт-фосфатної фації. Потужність глау-

конітових пісків канівської світи досягає 20–30 м, вміст К

О у глауко-

нітах перевищує 6 %. Відклади київської світи зі значною концентра-

цією глауконіту відслонюються в околицях м. Несторова (Львівська

обл.), де її потужністю сягає 5 м, вміст глауконіту – до 80 %, вміст К

у глауконіті – 7,5 %.

Найперспективнішим для виявлення промислових родовищ глау-

коніту є південно-західний схил УЩ, де ресурси глауконіту альб-

сеноманської глауконітової формації оцінюються в 3 млрд т. Тут ви-

явлені родовища Карачаївське (Хмельницька область), Жванське,

Адамівське, Карпівське (Вінницька), ряд перспективних ділянок

(Струзька, Цивковецька, Великоолександрівська, Крутобродська, Ба-

ранівська) [4, 6].

Карачаївське родовище глауконітових пісків

складається з двох

ділянок: Карачаївської (площа 19,1 км

) і Цивківської (10,3 км

), вони

приурочені до нижньосеноманського під'ярусу верхньої крейди, їх по-

тужність 5–7 м, глибина залягання 5–15 м. Піски темно-зелені, зерна

глауконіту округлі, його вміст 50-68,7%. Прогнозні запаси пісків 388,8

млн т, глауконіту – 230,5 млн т.

Жванське родовище представлене різнозернистим фосфатно-

глауконітовим піском потужністю 0,9–1,5 м з включеннями кулястих

фосфоритів, перекритим крейдоподібними мергелями турону. Вміст

глауконіту

в пісках 30–40 %, Р

– 2–9 % (переважно 3–5 %), в кон-

центратах – 14–16 %. Довжина покладів більше 10 км. Прогнозні ре-

479

сурси кварц-глауконітових пісків 37,8 млн т, попередньо підраховані

запаси – 5,4 млн т.

Запаси глауконітових пісків родовища Адамівка за категорією С

складають 2,5 млн т, середній вміст Р

– 2,8 %, а потужність проду-

ктивного шару в середньому 11,5 м.

До родовищ подібного типу належать Осиківське (Донецька обл.),

Ратнівське (Волинська обл.),

Карпівське родовище фосфорит-глауконітових руд представлене

глинистими і карбонатними пісками нижнього сеноману потужністю

4,0-19,2 м. Середній вміст фосфориту – 10,8 %, глауконіту – 22,5 %,

запаси руд за категорією С

– 2 млн т, прогнозні ресурси –9 млн т.

САПОНІТ

Сапонітові глини (від лат. "сапо" – мило) – унікальні природні утво-

рення, промислові поклади яких уперше виявлені в Україні в 70-х рр.

ХХ ст. Сапоніт, Mg

[OH]

, є основним породоутворюючим міне-

ралом змінених гіпергенезом туфів, мінералом групи монтморилоніту, в

якому Al

майже цілком замінений на Mg, а Si

– частково на Al

Сапонітові глини можуть використовуватися для мінеральної підго-

дівлі тварин, як консервант земельних кормів, для комплексної меліо-

рації ґрунтів, рекультивації ґрунтів, забруднених радіонуклідами. У

складі мінерального додатку до кормів сапоніт дає змогу підняти сере-

дньодобовий приріст свиней на 14,4–19,5 %, великої рогатої худоби на

11,4–19,0 %, збільшити добовий надій молока на 9 % (1,1 кг), а також

підняти

живу масу бройлерів на 3–5 %. Вміст

137

Cs у молоці корів, до

корму яких додали сапоніт, знижувався на 13–74 % порівняно з конт-

рольними показниками.

Сапонітові глини можуть бути використані як природні мінеральні

добрива, внесення яких у ґрунт дозволяє підняти врожайність куку-

рудзи (вихід силосної маси) на 11–14 %, приріст зерна збільшити на

32 %. Через високий вміст у сапоніті магнію (9–11 %) та високу нейт

ралізуючу здатність, що становить близько 25 % такої здатності Са-

СО

, підвищується родючість дереново-підзолистих ґрунтів легкого

гранулометричного складу (на 10–20 %) при внесенні сапоніту 5–10

т/га), а ці ґрунти становлять майже 2 млн га орних земель поліської

зони України.

Продукти, створені на основі бентонітових глин (сапоніт – їх магні-

євий різновид), застосовуються більше ніж у 80 господарських галу-

зях багатьох розвинених країн і є важливою

статтею світових експор-

тно-імпортних операцій. Сьогодні ціна хімічно-оброблених бентонітів

(за даними Лондонської біржі) досягає 120–150 фунтів стерлінгів за

480

тонну. США ввозять хімічно активовані продукти бентонітової сиро-

вини за ціною 200–250 дол./т. Щорічна потреба України в сапоніті

становить близько 4 млн т.

Сапонітові глини (магнієві монтморилоніти) виявлені на північно-

західному схилі УЩ у розрізі осадово-вулканогенних порід, де вони

утворюють цілу провінцію бентонітової сировини. У стратиграфічно-

му відношенні вони приурочені до

берестовецької світи волинської

серії венду, а в літологічному – представлені аргілітоподібною строка-

то-барвною корою вивітрювання туфів основного складу.

Мінералогічний склад сапонітових глин такий: монтморилоніт, ди-

кіт, кальцит, гематит, кварц. Як залишкові мінерали фіксуються олі-

він, гіперстен, діопсид, тремоліт, актиноліт. Серед акцесорних мінера-

лів можна відзначити корунд, муасоніт, шпінель, ставроліт, дістен,

си-

ліманіт, монацит, апатит, барит, епідот. Середній хімічний склад, %:

SiO

– 47,9–48,3, TiO

– 1,30–1,31, Al

– 13,42–13,52, Fe

– 12,6–

13,3, FeO – 1,2–1,3, MgO – 10,69–10,97, MnO – 0,20–0,22, CaO – 1,69–

1,86, Na

O – 0,06–0,08, K

O – 0,96–1,24, P

– 0,12–0,14, S заг. – 0,004,

– 0,58–0,72, в.п.п. – 8,45–8,47. Мікроелементний склад, %: Zr –

0,012, Cr – 0,005, Cu – 0,001, Zn – 0,001, La – 0,001, Li – 0,002, Ba –

0,0015, V – 0,0015, Ni – 0,0015.

Фізико-хімічні властивості сапонітових глин: зовнішня питома по-

верхня (фракція 0,053) – 1037,1–1079,7 м

/кг; набухання – 2 %; коло-

їдальність – 11,7–12,7 %; ємність катіонного об'єму –

5468 мг⋅екв на 100 г.

Останніми роками геолого-економічну оцінку одержали чотири ді-

лянки залягання сапонітових глин: Ташківська-I; Ташківська-II, Ра-

дошівська та Варварівська, розташовані на півночі Хмельницької об-

ласті. Їх прогнозні ресурси сягають 10–20 млн т. Сапоніти залягають

на доступних для розробки відкритим способом

глибинах (10–20 м).

Потужність продуктивних пластів становить від 20 до 50 м.

На основі хмельницького сапоніту Інститутом кормів одержана но-

ва мінеральна кормова добавка для тварин та птахів під назвою "фіс-

ташки" [5].

ІНША СИРОВИНА

Крім описаних вище, як агрохімічна сировина можуть бути вико-

ристані такі види нетрадиційної сировини, як бентоніти, палигорскі-

тові глини, діатоміти й опоки, перліти. Вони мають унікальні власти-

вості структуроутворювачів і біостимуляторів, мають великі перспек-

тиви використання як меліоранти для поліпшення структури ґрунтів і

зменшення їх вологовіддачі, мінеральні добрива, кормодобавки, на-

481

повнювачі отрутохімікатів, у гідропонних установках, для зв'язуван-

ня токсичних металів ґрунтів, для зберігання сільськогосподарської

продукції та ін.

Бентоніти в сільському господарстві застосовуються переважно

на піщаних малородючих ґрунтах для поліпшення їх структури та збі-

льшення водообмінних якостей, як акумулятор добрив і наповнювач

отрутохімікатів. Україна має значні запаси (понад 60 млн т) бентоні

тів (Черкаське, Горбське та інші родовища).

Палигорскітові глини за кордоном використовують для приготу-

вання суспензійних рідких добрив, як меліорант і кормові добавки,

підсушку для худоби й грануляції насіння. В Україні вони виявлені на

Черкаському родовищі, прогнозні ресурси якого оцінюються в

2 млрд т.

Кременева сировина (діатоміти, трепели, опоки) є перспективною

для

використання її у виробництві мінеральних добрив, мінеральної

підгодівлі та консервації кормів. В Україні такі родовища виявлені у

Львівській, Кіровоградській, Харківській областях і в АР Крим. Їх

промислові запаси становлять 135 млн т.

Перліти широко застосовуються за кордоном для виготовлення

антизлежувачів добрив і для гідропонних матеріалів. В Україні розві-

дано три родовища

в Закарпатській області із запасами 48,9 млн т.

При внесенні їх у ґрунти підвищується водовбирання, поліпшується

водообмін, зменшується вимивання поживних речовин.

Крім вищенаведених як мінеральні добрива, меліоранти ґрунтів,

матеріал для гідропоніки, мінеральної підгодівлі тварин і птахів, кон-

серванти зелених кормів, для кондиціювання добрив можуть викори-

стовуватися апатит, фосфорит, калійні солі, галіт, кальцит

, синерит,

вермикуліт, бішофіт, пірофіліт, талько-магнезити, відходи цукрових і

металургійних заводів.

Хоч калійні солі є головною сировиною для одержання ефективних

калійних добрив, питання про їх заміну набуває сьогодні дуже важли-

вого значення. Особливо це стосується районів, які не мають своїх

природних запасів і змушені завозити добрива. Багато сільськогоспо-

дарських культур

погано переносять домішки хлору, натрію та інших

елементів, які потрапляють у ґрунт разом з калійними солями. Крім то-

го, в імпортній сировині (Сенегал, Марокко) завжди присутня значна

кількість токсичних і радіоактивних елементів.

Проте Україна має додаткові (нетрадиційні та вторинні) джерела

мінеральних ресурсів для споживання та виробництва калійних доб-

рив. Таким замінником

може бути попіл рослинних культур. Особливо

виділяється попіл зі стебел соняшника, який містить 30–36 % К

О і до

482

5–6 % Р

, соломи – 13,6–19,2 % та берези – 1,71 % К

О. Найменше

калію в попелі торфу (0,5–1,2 %) і калійного вугілля – 0,12 %.

Важливим замінником калійних солей є поташ (К

СО

), який є без-

хлорною речовиною й містить понад 60 % К

О. Він дуже гігроскопіч-

ний і має високу лужність, тому в чистому вигляді його не використо-

вують, а змішують з торфом. Одержують поташ з відходів алюмініє-

вого виробництва. Крім них, як місцеве сільськогосподарське добри-

во та сировину для хімічної меліорації ґрунтів використовують торф і

вівіаніт, гіпс і ангідрит, вапняк і крейду

, цеоліти, сапропелі тощо.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що розуміється під терміном “агрохімічна сировина”?

2. Де у сільському господарстві застосовується торф і вівіаніт?

3. Які країни мають найбільші запаси торфів?

4. Як утворюються торфи?

5. Де в Україні найбільш розповсюджені торфяники?

6. Що таке вівіаніт і де він застосовується?

7. Чим відрізняються гіпс та ангідрит?

8. Які

якості гіпсу обумовлюють його застосування у сільському госпо-

дарстві?

9. Які країни світу є лідерами у видобутку гіпсу?

10. Де і як утворюється гіпс?

11. Охарактеризуйте мінерально-сировинну базу України у відношенні

гіпсу та ангідриту.

12. Які родовища гіпсу та ангідриту ви знаєте в Україні?

13. Де можуть використовуватися карбонатні

породи?

14. Надайте порівняльну характеристику вапняку, доломіту і крейди.

15. Які якості карбонатних порід обумовлюють можливості їх застосуван-

ня у сільському господарстві?

16. Що ви знаєте про цеоліти?

17. Як утворюються цеоліти?

18. Чи є в Україні родовища цеолітів?

19. Надайте загальну характеристику сапропелі.

20. Де в Україні видобувають сапропель?

21.

Як у сільському господарстві використовується глауконіт?

22. Які родовища глауконіту ви знаєте в Україні?

23. Що таке сапоніт і де він використовується?

ЛІТЕРАТУРА

1. Байраков В.В. Особенности минерального состава клиноптилолитовых

пород Закарпатья // IV Болгаро-советский симпозиум „Природные цео-

литы”. Тез. докл. – Бургас, 1985. – С. 23–24.

483

2. Безуглая М.В., Шумлянский В.А. Сапропель Волыни как перспективное

минеральное сырье // Наук. вісник Волинського держ. ун-ту ім. Лесі

Українки, 2000. № 1. С. 11–13.

3. Брек Д. Цеолитовые молекулярные сита. М.: Мир, 1976.

4. Глауконіт: Відомості про геологорозвідувальні роботи в Україні на 1.01.2002

р. Вип. 105. – К.: Геоінформ, 2002.

5. Гурський Д.С., Білошильний

М.В. Сапоніт – камінь родючості // Мін. ре-

сурси України, 1994. – № 1. – С. 31–32.

6. Гурський Д.С., Шимків Л.М., Білошапський М.В. Каміння родючості //

Мін. ресурси України, 1996. – № 2. – С. 10–11.

7. Добрянский Ю.Е. Минеральное сырье для сельского хозяйства. – К.: УМК

ВО, 1988.

8. Жилевский Д.Я., Ковалев В.И., Грицык В.Е.

Экономические предпосылки

использования кварц-глауконитовых песков Среднего Приднепровья //

Экономика минер. сырья и геол.-развед. работ: Экспресс-информация. –

М.: ВИЭМС, 1975. – № 10. – С. 9–14.

9. Канцельсон Ю.Я., Алексаньян О.М., Волошина А.М. Глауконитсодержа-

щие микроконкреции как поглотители радионуклидов // Минералогия и

геохимия глауконита. – Новосибирск, 1981. – С. 80–89.

10. Колоколович Л.Г., Демьянович Е.Н., Хитрова

Г.М. Использование трепела

в качестве стимулятора роста молодняка крупного рогатого скота // На-

учные основы развития животноводства в БССР. – Минск, 1983. –

Вып. 13. – С. 87–91.

11. Краснов Е. Есть в Крыму минеральные удобрения. – Симферополь:

Крым, 1964.

12. Кудряшова В.И. О путях использования цеолитов // Новые виды неме-

таллических полезных ископаемых. – М.: Наука, 1975. – С. 103–109.

13.

Лазаренко Є.К., Коваленко Д.Н. Агрономічні руди України. – Львів: Львів-

ський ун-т, 1966.

14. Малышев И.Г. Перспективность использования сапропелей в сельском

хозяйстве // Химия в сельском хозяйстве, 1985. – № 2. – С. 8–11.

15. Матвеев А.Ф. Торфовивианиты – местные органо-фосфорные удобрения

// Тр. ЗапСибНИГНИ. – Тюмень, 1976. – Вып. 104. – С. 27–28.

16. Металічні і неметалічні корисні копалини України. Том II. Неметалічні

корисні копалини // Гурський Д.С., Єсипчук К.Ю., Калінін В.І. та ін. –

Киев-Львов: „Центр Европы”, 2006.

17. Минеральные ресурсы Украины и мира на 1.01.2004 г. – К.: Геоинформ,

2005.

18. Ресурси твердих горючих копалин України на 01.01.2003 р. (за

операти-

вними даними) / Ред. М.О. Акулов. – К.: Геоінформ, 2003.

19. Сапропель в сельском хозяйстве // Сб. научных трудов. – Якутск: Якутс-

кий филиал АН СССР, 1983.

20. Справочник ресурсов сапропеля Украины по состоянию на 1.01.1993 г. –

К.: Геоинформ, 1994. Кн. I. Кн. II.

21. USGS Mineral Yearbook, 2005

22. USGS Mineral Yearbook, 2007

484

РОЗДІЛ 9

НОВІ ТА НЕТРАДИЦІЙНІ ВИДИ

СИРОВИНИ

Розвиток галузі неметалічних корисних копалин йде шляхом залу-

чення нових і нетрадиційних видів сировини, особливо протягом

останніх десятиліть [1, 9, 12, 13]. Це пов’язане, по-перше, з вичер-

панням ресурсів традиційних видів сировини, по-друге – з необхідні-

стю залучення до виробництва корисних копалин з новими якісними

показниками, що потрібні для одержання сучасних виробів

і компо-

зиційних матеріалів. Це потребує нових методів і підходів до їх ви-

вчення, одержання детальної інформації з багатьох питань, таких, як

кристалоструктурні властивості породоутворюючих мінералів, особ-

ливості речовинного складу й фізико-хімічних властивостей мінералів

і мінеральних агрегатів, установлення нових напрямків їх викорис-

тання, нових, екологічно чистих технологій переробки. Важливого

значення

набувають питання комплексного використання руд, мак-

симально повної утилізації відходів і відвалів гірничих підприємств,

що переробляють нерудну сировину, зростає роль геологічних і геоло-

го-економічних досліджень. Існує багато класифікацій нових і нетра-

диційних видів сировини, зокрема, виділяють такі типи: природні

сорбенти, керамічна та вогнетривка (термохімічна) сировина, мінера-

льні добрива, хімічна

та технічна сировина. Така систематика є, без-

умовно, неповною, оскільки діапазон використання нових і нетради-

ційних видів сировини набагато ширший. Дуже умовно, з урахуван-

ням реальних можливостей і потреб України, до цих видів сировини

ми відносимо бітуми (озокерит, асфальт, керити та антраксоліти),

шунгіт, нефелінові породи, маршмаліт, воластоніт, ставроліт. Цей

список, безумовно

, може бути значно розширений.

БІТУМИ

Загальні відомості

Бітуми – корисні копалини органічного походження з первинною

вуглеводневою основою, які залягають у надрах у твердому, в'язкому

485

й в'язко-пластичному стані. Слово bitumen постійно згадується в гре-

цькій і латинській літературі й означає нафту, мальти, смоли.

У наш час термін "бітум" використовується в трьох значеннях.

• як генетичне поняття – включають каустобіоліти нафтового й нафтоїдно-

го рядів, зокрема, нафту, газ, газовий конденсат, природні похідні нафти

(мальти, асфальти, асфальтити, керити, гумінокерити, озокерити, антра-

ксоліти) та їхні аналоги (нафтоїди);

• як аналітичний термін – сума речовин, які вилучаються з гірських порід

органічними розчинниками (хлороформом, бензолом та іншими) й діста-

ли назву бітумоїдів;

• як технічний термін – природні та штучні речовини, які включають при-

родні асфальти, продукти переробки нафти, дьогті з певними властивос-

тями, що використовуються в народному господарстві для шляхових по-

криттів, гідроізоляції, приготування лаків тощо (технобітуми).

Природні бітуми складаються з високомолекулярних вуглеводнів і

гетероатомних (кисневих, сірчаних, азотистих, металовмісних) спо-

лук. До їх головних фізико-хімічних властивостей відносяться: конси-

стенція – від в'язко-рідких (мальти) до рихлих (гумінокерити); густи-

на – від 965 (мальти) до 1500 кг/м

(гумінокерити); температура

розм'якшення – від 35°С (мальти) до неплавких (нафти, антраксоліти,

гумінокерити); розчинність у хлороформі – від 100 % (мальти, асфа-

льти) до нерозчинних (антраксоліти); вміст масел – мальти 65–40 %,

асфальти 40–25 %, асфальтити 25–5 %. Для деяких різновидностей

асфальтитових бітумів характерним є збагачення сіркою 10–15 % і

більше (тіокерити, кіскеїти), а також металами (V, Ni, U, Co, Mo, Rb,

Ge). Елементарний і груповий склад бітумів наведено

в табл. 106.

Таблиця 106

Основні властивості бітумів

Елементарний

склад, %

Груповий склад, %

Бітум

C H O+S+N

мас-

ла

смоли

асфа-

льтени

кар-

боїди

Вихід

коксу,

Гус-

тина,

г/см

Нафти 84–86 12,5–

14,5

0,5–

4,0

55–

100

0–30

0–5 0 0,5 0,70–

0,95

Мальти 80–87 10,5–

11,7

3,0–

7,0

50–

30–40

5–15 0 5–10 0,85–

1,5

Асфальти 78–87 9,0–

11,0

5,0–

10,0

30–

30–50

15–40 0 10–20 1,05–

1,10

Асфальтити 76–86 7,5–

9,5

5,0–

10,0

5–30

5–50

30–90 0–10

15–20 1,05–

1,20

Оксікерити 75–80 6,5–

7,5

10–20

1–5 1–5 60–80 10–40 40–60 1,15–

1,25

Гумінокерити 65–75 4,5– 20–30

0–2 0–2 0–60 40– 40–60 1,25–

486

6,5 100 1,50

Керити 80–90 4,0–

9,0

5,0–

10,0

1–20

5–20

1–50 10–95 20–80 1,10–

1,30

Антраксоліти 90–99 0,2–

4,0

0,5–

5,0

– – – 95–

100

80–

100

1,30–

2,0

Галузі використання і вимоги до сировини

Природні бітуми – це комплексна сировина, в основному хімічна,

енергетична й будівельна. З асфальтових бітумів отримують легку си-

нтетичну нафту, компоненти моторного палива. Природні бітуми й

важкі високосмолисті нафти є джерелом отримання сірки, ванадію,

нікелю, германію, урану та інших цінних металів. Бітуми, вилучені з

нафти, широко застосовуються для асфальтування у шляховому

буді-

вництві, для гідроізоляції. Бітумінозні породи використовують для по-

ліпшення грунтових доріг. Завдяки своїм специфічним властивостям

– міцності та стійкості до дії атмосферних агентів і агресивних сере-

довищ – бітуми широко застосовуються для ізолюючих покриттів в

електротехніці, як антикорозійні матеріали. Крім цього, бітуми вико-

ристовуються для виробництва пластмас, лаків, клеїв, а також

у ме-

дицині та в побутовій техніці. У перспективі використання бітумів

буде розширюватися й тому вивчення будови родовищ, складу та

властивостей бітумів викликає значний інтерес.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Утворення природних бітумів обумовлюють гіпергенні (оксидні),

фазово-міграційні та термально-метаморфічні процеси, які можуть

проявлятися окремо, а можуть накладатися один на одного [2, 14].

Гіпергенний (оксидний) ряд бітумів формується при біохімічно-

му та хімічному окисненні нафти і бітумів, що утворилися при інших

процесах. При наближенні покладу до денної поверхні в зоні гіперге-

незу нафта піддається дегазації, прямій дії поверхневих вод і прохо-

дить послідовні стадії окиснення, що супроводжуються поступальним

збільшенням частки гетеросполук, підвищенням густини, в'язкості,

зміною складу високомолекулярних сполук, накопиченням смолистих

і сірчистих сполук. Нафта перетворюється на мальту й асфальтові бі-

туми, що заповнюють тріщини й утворюють покриви на поверхні.

Інший процес

, що дає початок групі бітумів, пов'язаний з легкими

метановими й нафтеновими нафтами, які виливаються на поверхню

й піддаються вивітрюванню та окисненню під дією кисню повітря,