Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

457

умов при випаровуванні розчинів і осадженні сульфатів кальцію.

Іноді в родовищах такого типу гіпсоносні породи асоціюють з бора-

тами, наприклад, родовище Султан-Чаїр у Туреччині.

Залишкові родовища типу "гіпсових шляп" виникають внаслідок

накопичення гіпсу та ангідриту як залишкових продуктів вилугову-

вання кам'яної солі. Крім того, вони виникають у корах вивітрювання

сульфатно-кальцієвих порід, де розчинний сульфат кальцію порівняно

легко перевідкладається спільно з теригенним компонентом. У цих ви-

падках в умовах поверхні чи на невеликій глибині утворюються пла-

щеподібні тіла землистих агрегатів гіпсу – гажа й ганча. Їх родовища

мають середні розміри, запаси сировини досягають декількох десятків

мільйонів тонн, але вони дуже

зручні в експлуатації через неглибоке

залягання та пухкість. Такі родовища відомі на Кавказі, в Калмикії, в

Середній Азії, наприклад, Гамун-Булукське та Ленінське в Калмикії.

Інфільтраційно-метасоматичні родовища пов'язані з процесами

гіпергенезу сульфідних родовищ, коли сульфідна мінералізація асо-

ціює з карбонатними породами, що їх підстеляють. Вони відомі серед

девонських вапняків

на Алтаї, але їх запаси і практична цінність є

незначними.

Крім цього, в Японії відомі й розробляються гідротермальні ро-

довища, представлені жилами гіпсу серед аргілітів міоцену. Нарешті,

важливе промислове значення можуть мати відходи виробництва фо-

сфорних добрив (фосфогіпс), переробки соленосних і сірконосних

утворень і руд, виробництва цукру та ін. або

техногенні ресурси гіпсу.

За запасами сульфатно-кальцієвої сировини (млн т) родовища гіпсу

і ангідриту поділяються на дуже великі – 1000, великі – 100–1000,

середні – 10–100, малі – 1–10.

Родовища України

Україна має потужну мінерально-сировинну базу цього виду сиро-

вини. Державним балансом запасів враховано 36 родовищ з сумар-

ними балансовими запасами гіпсу та ангідриту за категоріями

А+В+С

– 488,4 млн т, С

– 168,7 млн т, позабалансовими – 23,6 млн т.

Крім того, в охоронних зонах за категоріями А+В+С

рахується 329

млн т гіпсу. Серед загальних запасів запаси ангідриту становлять 17,6

млн т за категоріями А+В+С

по 3 родовищах. В останні роки розроб-

лялось 14 родовищ гіпсу із щорічним видобутком 450–600 тис. т. Ан-

гідрит не розроблявся і його запаси залишаються без зміни.

Родовища гіпсу та ангідриту відомі в Донбасі (Попаснянське, Ар-

темівське, Нирківське, Михайлівське), Придністров’ї (Вовчинецьке),

Передкарпатському крайовому прогині (Піщане, Кудрінцівське),

458

Криму (Елькеджі-Елінське), ДДЗ (Ровенське), Закарпатті. В Донбасі

вони представлені пластоподібними покладами (від 0,5 до 36 м) гіпсів

у відкладах гіпсо-доломітовлї і соленосної товщ слов’янської та мики-

тівської світ нижньої пермі; в Придністров’ї повязані з гіпсово-

ангідритовим горизонтом міоцену; в Криму – з караганським і конк-

ським горизонтами тортону; в ДДЗ

– з кепроками соляних куполів

девону (Ісаківський, Ровенський); в Закарпатті – з кепроками соляних

куполів (Данилівська, Олександрівська соляні структури).

В Донбасі родовища гіпсу та ангідриту відомі й експлуатуються

ще з дореволюційних часів. Тут поклади гіпсу приурочені до соленос-

ної та вапняково-доломітової товщ нижньої пермі, потужність яких

досягає 800 м. У першій відомо 7

пластів гіпсу потужністю від 0,3 до

40 м, у другій – 11 пластів потужністю від 0,55 до 36 м. Вони приуро-

чені до Слов'яно-Бахмутської та Кальміус-Торецької западин, де та-

кож відоме Слов'яно-Бахмутське родовище кам'яної солі, тісно пов'я-

зане з родовищами гіпсу. Породи, що вміщують, слабко дислоковані,

часто включають прошарки

й лінзи глин, вапняків і ангідриту. Гіпс

залягає в них у вигляді лінзо- і пластоподібних субгоризонтальних тіл

з пережимами та роздувами. У доломітовій товщі сланцюваті глини,

що розділяють пласти гіпсу, є водотривкими, у зв'язку з чим гіпс сла-

бко порушений процесами денудації. У соленосній товщі, навпаки,

пласти гіпсу розділені водопроникними

породами, що сприяє розвит-

ку карсту. Найбільшими промисловими родовищами, пов'язаними з

доломітовою товщею, є Микитівське, Іванградське, Нирківське; із со-

леносною товщею – Артемівське, Покровське й Деконське. Припус-

кають, що гіпс утворився при гідратації ангідритів, якими він замі-

щується на глибині.

У Придністров'ї та Індоло-Кубанському прогині поклади гіпсу та

ангідриту відносяться до міоцену, потужність пластів гіпсу досягає

тут 1,7–5 м. У ДДЗ відомі лише непромислові прояви гіпсу, пов'язані

із соленосними відкладами девону. У Закарпатській западині також

невідомі промислові скупчення гіпсу.

Попаснянське родовище пов’язане із соленосною світою нижньої

пермі, де гіпс представлений двома пластами, розділеними прошар-

ком (5,2–8,9 м) аргіліту. Нижній

пласт складається із двох пачок по-

тужністю 2,0–6,7 та 1,2–4,1 м, верхній має потужність 2,4–8,7 м (рис.

91). Гіпсовий камінь придатний для отримання гіпсу будівельного І

сорту. Балансові запаси родовища за категоріями А+В+С

складають

15,4 млн т, позабалансові – 0,6. Родовище не розробляється.

Артемівське родовище представлене пермськими гіпсами та ан-

гідритами, які перешаровуються з аргілітами, алевролітами, вапня-

ками й доломітами слов’янської і краматорської світ, перекритих те-

459

ригенними відкладами тріасу, палеогену, неогену і четвертинної сис-

теми. Загальна потужність продуктовної товщі у середньому складає

53,5 м. Вміст CaSO

× 2H

O у товарному гіпсовому камені складає 94–

94,8 %. Запаси гіпсу за категоріями В+С

складають 147 млн т, С

–

28,6, крім того, в охоронних ціликах знаходяться запаси за категорі-

ями В+С

– 24 млн т. Щорічний видобуток гіпсу на родовищі – 25–30

тис. т.

Нирківське родовище 12 пластами (8 промислових) гіпсів в

слов’янській світі нижньої пермі, які утворюють моноклінальну скла-

дку, ускладнену в південній частині флексурним перегином (рис. 92).

Балансові запаси гіпсу категорій А+В+С

складають 19,9 млн т, поза-

балансові – 1, млн т; балансові запаси ангідриту категорій А+В+С

–

725 тис. т, позабалансові – 122 тис. т.

Вовчинецьке родовище представлене гіпсо-ангідритовою тов-

щею, яка складається із двох шарів гіпсу та одного ангідриту загаль-

ною потужністю 26,8–38,0 м (в середньому 30 м). Із ангідриту можна

виготовляти безвипальний ангідритовий цемент марки 500, із гіпсу –

гіпсобетонні перегородки, їх також можна використовувати для вну-

трішнього облицювання стін будівель

. Запаси гіпсу категорій А+В+С

складають 4,6 млн т, ангідриту А+В+С

– 5,1 млн т. Родовище не роз-

робляється.

Елькеджі-Елінське родовище представлене пластом гіпсу поту-

жністю 0,2–5,3 м (середня 2,6–4 м), який розділений на два шари:

верхній крупнозернистий (2,3–4,6 м) і нижній дрібнокристалічний

(0,2–1,0 м). Балансові запаси гіпсу категорій А+В+С

складають 3 млн

т, позабалансові (В+С

) – 6 млн т. Родовище розроблялось кар’єром Кі-

ровського гіпсового заводу, в останні роки не розробляється.

В Україні є сім великих гірничодобувних і гіпсопереробних підпри-

ємств: АТ Артемівський алебастровий комбінат, Деконський гіпсовий

комбінат будматеріалів, Щирецький гіпсовий завод, Кам'янець-

Подільське АТ "Гіпсовик", Костришевський комбінат будматеріалів, АТ

Мамализький гіпсовий завод і Криворізький

завод будматеріалів. Вони

виробляють гіпсоблоки, гіпсоплити, гіпс будівельний, медичний, для

цементної промисловості. Україна повністю забезпечена розвіданими

запасами гіпсу й має можливість широко експортувати його. Однак

кон'юнктура як внутрішнього, так і зовнішнього ринку вивчена слабо,

що зумовлює необхідність проведення маркетингових досліджень.

460

Рис. 91. Схематичний геологічний розріз Попаснянського родовища [16]

1 – ґрунтово-рослинний шар; 2 – четвертинні суглинки; 3 – глина червоно-

бура; 4 – 6 – дронівська світа: 4 – пісковики, 5 – аргіліти, 6 – алевроліти; 7 – 9 –

слов'янська світа: 7 – вапняки, 8 – гіпси, 9 – аргіліти

Рис. 92. Схематичний геологічний розріз Нирківського родовища [16]

1 – ґрунтово-рослинний шар (голоцен); 2 – четвертинні суглинки та глини з

уламками гіпсу; 3–7 –слов'янська світа: 3 – гіпси; 4 – ангідрити; 5 – вапняки;

6 – доломіти; 7 – глини

461

КАРБОНАТНІ ПОРОДИ

Загальні відомості

Карбонатні породи, так само, як гіпс і ангідрит, використовуються в

різних сферах народного господарства – як гірничохімічна сировина

(розділ 2), флюсова і вогнетривка сировина для металургії (розділ 4), бу-

дівельне каміння і сировина для в’яжучих матеріалів (розділ 5), агрохімі-

чна сировина. У цьому розділі надається опис карбонатних порід саме

як агрохімічної сировини.

Справа

в тому, що для підвищення родючості ґрунтів, що збіднені

кальцієм і мають підвищену кислотність, застосовується вапнування.

Воно активізує мікробіологічні процеси, поліпшує якість гумусу, струк-

туру та водний режим ґрунтів, нейтралізує дію кислотних мінеральних

добрив. Усе це сприяє збільшенню врожайності. Найпоширенішою си-

ровиною для вапнування ґрунтів є карбонатні породи: вапняк, доломіт

крейда. Загальні відомості про ці види корисних копалин наведені в

попередніх розділах, тут дається їх характеристика лише як агрохімічної

сировини. Крім природної сировини, як меліоранти можуть застосову-

ватися карбонатні відходи різних підприємств. Одним з найкращих мі-

сцевих меліорантів є дефекат цукрових заводів, що містить, крім кар-

бонатів (близько 80 %), азотні, калійні

, фосфорні сполуки й до 10 % ор-

ганічних речовин.

Вапняк – це осадова гірська порода, світло-сірого, білого або сіро-

го кольору, що складається в основному з кальцію або кальцієвих ске-

летних залишків організмів (рідко – арагоніту), іноді з домішкою гли-

нистих мінералів, доломіту, кварцу та ін. Хімічний склад є близьким

до кальциту з 56 % CaO

і 44 % CO

. Основні літологічні типи: криста-

лічні, органогенно-уламкові, уламково-кристалічні та натічні (травер-

тин) вапняки. Їх густина 2700–2900 кг/м

, об'ємна маса змінюється

від 800 кг/м

(у черепашників і травертинів) до 2800 кг/м

(у крис-

талічних вапняків).

Крейда – слабозцементований тонкозернистий різновид карбона-

тних порід білого або жовтуватого кольору, складений в основному

карбонатом кальцію СаСО

(96–99 %) у вигляді уламків органічних

залишків різних організмів і рослин (50–60 %), тонкозернистого крис-

талічного кальциту (40–50 %) і нерозчинних мінералів (2–3 %). Серед

органічних залишків переважають коколітофориди та форамініфери.

Характерною рисою є присутність порошкуватого кальциту у вигляді

дрібних крупинок. Крейда характеризується м'якістю, землистим

зламом, при терті залишає слід, що бруднить. За фізичними власти-

462

востями та структурними ознаками розрізняють три різновиди крей-

ди: біла писальна, мергелиста (з більшою густиною та меншою білиз-

ною) й подібний до крейди вапняк.

Доломіт – осадова карбонатна порода, що в основному складена

мінералом доломітом (більше 95 %). Вона пов'язана поступовими пе-

реходами з вапняком. Залежно від вмісту доломіту виділяють вапня-

ковий доломіт

(95–75 %) і доломітовий вапняк (75–50 %). Містить та-

кож домішки ангідриту (ангідрито-доломіт), глини (доломітовий мер-

гель), піску (піщанистий доломіт) та ін. Зустрічається в зернистих,

ниркоподібних і фарфороподібних, рідше волокнистих агрегатах, ха-

рактеризується сірувато-білим кольором, іноді з жовтуватим відтін-

ком. За літологічними ознаками виділяють кристалічні, оолітові, ор-

ганогенні, уламкові доломіти, доломіти з

реліктовими структурами

заміщення та доломітове борошно.

Галузі використання і вимоги до сировини

Карбонатні породи широко використовуються в різноманітних га-

лузях народного господарства (металургії, виробництві вапна й цеме-

нту, хімічній і харчовій промисловості, виробництві соди, карбіду

кальцію, мінеральних добрив, скла, цукру, паперу, як будівельний

матеріал), у тому числі й у сільському господарстві для вапнування

кислих ґрунтів, як мінеральна підгодівля, для виробництва комбікор-

му.

Крейда може використовуватися для вапнування кислих ґрунтів,

як кормові добавки, а також у хімічній, лакофарбовій, харчовій і фа-

рмацевтичній промисловості, для виготовлення шкільної та іншої

крейди тощо. Доломіт застосовують у металургії, для виробництва

скла й глазурі, у будівництві та ін. У сільському господарстві нарівні з

вапняком доломіт застосовують для нейтралізації кислих

ґрунтів.

Ефективність вапнування ґрунтів залежить від тонкості помелу,

тому бажаним є використання слабких порід, які легше подрібню-

ються: вапнякові туфи, лужний мергель, рихлий вапняк і крейда. У

сировині небажаними є тверді домішки та включення. Можливо ви-

користання доломітового борошна, що сприяє збагаченню ґрунтів до-

датковим магнієм.

Вимоги до сировини регламентуються

ДСТ 14050-76, що враховує

два класи: за міцністю та вологою (табл. 101).

Вимоги до карбонатних порід (вапняк і крейда), що застосовують-

ся для мінеральної підгодівлі сільськогосподарських тварин, визна-

чаються ДСТ 21-37-78 "Крейда й вапняк для мінеральної підгодівлі

сільськогосподарських тварин і птахів", згідно з яким регламентують-

ся вміст вуглекислого кальцію, таких домішок, як F (не більше

463

0,15 %), As (0,012), Pb (0,08). Вапнякове борошно для мінеральної під-

годівлі худоби має відповідати МРТУ 21-41-69 і містити не менше

85 % CaCO

, не більше 5 % нерозчинних залишків P

або MgCO

, не

допускається вміст отруйних речовин (F, As, Pb, Ba).

Таблиця 101

Якість карбонатних меліорантів

Норма для класів

I II

Показник

I сорт II сорт I сорт II сорт

Вміст CaCO

і MgCO

, %, не

менше

88 85 88 85

Масова частка вологи, %, не

більше:

- у такій, що пилить

- у такій, що слабко пи-

лить

1,5

4–6

1,5

4–6

1,5

4–6

1,5

4–6

Гранулометричний склад, %:

залишок на ситі, мм, не біль-

ше: 5

Залишок на ситі 0,25 мм 15–45 Не більше

10–35 Не більше

Борошно доломітове має відповідати МЕРТУ 1-65 і містити в сумі

вуглекислого кальцію та магнію не менше 85 %, вологи – не більше

8 %, а залишок на ситах не повинен перевищувати: для сита 5 мм –

3 %, 3 мм – 6 %, 1 мм – 10–25 % (залежно від класу) та на ситі

0,25 мм – 32–60 %.

Якість меленої крейди визначається ДСТ 21-10-74 (табл. 102).

Таблиця 102

Якість меленої крейди

Норми для сортів

Показник

I II III

Вміст CaCO

і MgCO

, %, не менше,

у тому числі MgCO

, %, не більше

Вміст речовин, що не розчинюються в соляній кис-

лоті, %, не більше

1 2 5

Вміст окису заліза, %, не більше 0,1 -

Залишок на ситі 0,2 мм, %, не більше 1 3 6

Вологість, % 2 2 2

464

Вимоги до карбонатних дефекантів визначаються ТУ 18 УССР 488-

77. До основних з них відносяться: зовнішній вигляд (грудкувата речо-

вина), вміст CaCO

(не менше 50 %), вологість (не більше 30 %), відсут-

ність грубих домішок.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Вапняки зустрічаються у відкладах усіх геологічних систем, де

складають пласти, лінзи, рифові та біогермні масиви різної протяж-

ності, форми й потужності. За походженням виділяють органогенні

(біогенні), хемогенні та уламкові вапняки, що складають відповідні

генетичні типи родовищ. За морфогенетичними особливостями за-

звичай виділяють два типи родовищ: 1) пластові (непорушені заляга-

ють горизонтально

, а дислоковані можуть круто падати); 2) великі

масиви та відторженці. Не виключена присутність великих брил вап-

няків у вигляді олістолітів в осадовій або тектонічній олістостромі

(наприклад, Деловецьке родовище в Закарпатті).

Крейда характерна для відкладів пізньої крейди та палеогену, що

пов'язано з бурхливим розвитком коколітофорид. Вона являє собою

напівзатверділий мул теплих

морів, що накопичувався на глибині від

30 до 500 м.

Доломіт може бути як первинно-осадовим, так і вторинним. Пер-

винно-осадовий доломіт є результатом хімічного осадження в басей-

нах аридної зони. Вторинний доломіт (діагенетичний, метасоматич-

ний, заміщення та ін.) є результатом заміщення вапнякової породи

магнезіальними солями на різних стадіях діагенетичного процесу

Родовища України

В Україні відома значна кількість родовищ карбонатної сировини,

у тому числі 30 родовищ для вапнування ґрунтів із загальними запа-

сами 83,3 млн т і 2 родовища карбонатної сировини для кормових

додатків із загальними запасами 6,6 млн т. З цих родовищ розробля-

ються лише два, де в 1997 р. було видобуто 200 тис. т вапняків для

вапнування

ґрунтів.

До найбільших родовищ вапняків юрського віку відносяться Оле-

нівське та Каракубське (Донецька обл.); неогенового віку – Глина-

Наварицьке (Львівська обл.), Максимівське і Полупанівське (Терно-

пільська обл.), Лисогорка, Бугаїха і Негинсько-Вербецьке (Хмельниць-

ка обл.), Ізраїловське і Немійське (Вінницька обл.). Великі родовища

вапняків відомі в Криму [11]: Інкерманське та Бодракське крейдового

465

віку; кайнозойські Лівенське, Ленінське, Басеровське, Камишбурум-

ське, Бешараньське, Кутурське, Мамайське. Прояви крейди поширені

також у фанерозойських товщах багатьох районів України, де відомі

такі великі родовища крейдового віку, як Луковське (Волинська обл.),

Новгород-Сіверське (Чернігівська обл.), Заруцьке (Сумська обл.). Родо-

вища доломіту палеогенового віку відомі в Донбасі: Ямське, Стильсь-

ке, Оленівське та

ін.

За станом на 01.01.89 загальні ресурси карбонатних порід (вапня-

ків, крейди та доломіту) становили 8081 млн т, у тому числі в облас-

тях: Кримська АР – 2492, Донецька – 1751, Хмельницька – 445, Хар-

ківська – 423, Тернопільська – 414, Одеська – 395, Львівська – 327,

Чернігівська – 276, Чернівецька – 241, Рівненська – 232, Вінницька –

200, Дніпропетровська – 197, Херсонська – 195, Луганська – 110, Ми-

колаївська – 95, Івано-Франківська – 83, Закарпатська – 63, Сумська

– 53, Волинська – 43, Житомирська – 32, Кіровоградська – 13, Запорі-

зька – 1.

ЦЕОЛІТИ

Загальні відомості

Цеоліти – група водних алюмосилікатів лужних і лужноземельних

металів (кліноптилоліт, анальцим, морденіт, філіпсит, шабазит, еріо-

ніт, фер'єрит, гейландіт, ломонтіт та ін.) каркасної структури з дуже

малим (0,4–0,8 нм) розміром пор кристалічної решітки. У внутріш-

ньокристалічному просторі є система сполучених між собою мікро-

порожнин, в яких розташовані обмінні катіони й молекули води.

Мі-

кропориста структура кристалічної ґратки зумовлює їх унікальні ад-

сорбційні, іонообмінні, молекулярно-ситові, каталітичні та інші влас-

тивості. Сьогодні практичне значення мають в основному чотири мі-

неральні види цеолітів: кліноптілоліт, морденіт, шабазит і філіпсит.

Відповідно виділяються й мінеральні типи руд. До 60-х рр. у світі не

були відомими родовища природних цеолітів

, і потреби промисловос-

ті задовольнялися за рахунок синтетичних цеолітів (що коштують до-

рого) та інших адсорбентів. Однак, починаючи з 60-х рр. у багатьох

країнах світу у вулканічних туфах середнього, кислого та основного

складу були виявлені великі скупчення природних цеолітів, які нині

інтенсивно розробляються.

Головне значення серед численних різновидів групи цеолітових

мі-

нералів мають кліноптилоліт Na

[(AlO

)

(SiO

)

] (24H

O) і морденіт

[(AlO

)

(SiO

)

] (24H

O).

466

Галузі використання і вимоги до сировини

Дві важливі особливості обумовлюють використання цеолітів: зда-

тність до катіонного обміну та здатність спучуватися, тобто втрачати

воду при нагріванні й знову поглинати при обробці водною парою.

Збезводнені цеоліти мають хороші адсорбційні, іонообмінні та каталі-

тичні властивості й можуть застосовуватися: як "молекулярні сита"

(селективні адсорбенти) при очищенні розчинів, продуктів хімічних

реакцій

, води, розділенні газів і рідин, вуглеводнів; як іонообмінники

– катіонні сита для витягання радіоактивних елементів з атомно-

енергетичних стічних вод, переробки радіоактивних розчинів; як ка-

талізатори реакцій вуглеводнів і ін., при крекінгу, ізомеризації, полі-

меризації, дегідратації спиртів; можуть використовуватися як напо-

внювачі в паперовій промисловості, іонообмінники та адсорбенти – у

рослинництві й

тваринництві, як кормодобавки, для виділення кис-

ню або азоту з повітря, вулканізації гуми, при виробництві гідравліч-

ного цементу та ін. [3, 12].

Цеоліти мають властивість сорбувати добрива й поступово відда-

вати їх рослинам, поліпшувати водний баланс і структуру ґрунту,

знижувати його кислотність, що зумовлює їх широке застосування в

сільськогосподарському виробництві. При внесенні

до ґрунту 7,5–

37,5 т/га цеолітів урожайність зернових підвищується на 6–10 %, зе-

лених мас – до 60 %, картоплі – на 35 ц/га. Природні цеоліти застосо-

вуються у тваринництві та птахівництві; так, добавка 5–10 % кліноп-

тилоліту та морденіту до раціону худоби й птахів сприяє приросту

маси поголів'я на 0,5–4,7 % зі зниженням витрати кормів на 4,3–

9,4 %. Це обумовило їх

широке застосування в промисловості Японії,

США, Франції, Німеччини, Китаю, Австралії та ін.

Особливого значення вони набули у зв'язку з розвитком атомної

енергетики та проблемою поховання радіоактивних відходів. Вони до-

бре адсорбують радіонукліди й успішно застосовувалися в Чорнобилі,

на атолі Бікіні, атомних станціях Великої Британії та США, зокрема,

при аварії

на станції Three Mile Island, де 2,27 млн л радіоактивної во-

ди для дезактивації було пропущено через ряд фільтрувальних колон,

заповнених натуральними й синтетичними цеолітами, унаслідок чого

була вилучена значна частка радіації.

У СНД до останнього часу промисловість базувалася на синтетич-

них цеолітах, однак останніми роками їх природні скупчення були

виявлені в Сибіру, Придністров'ї

, на Камчатці, Уралі, Алтаї, Малому

Кавказі, де розвідано перше родовище кліноптилоліту – Айдазьке.

Єдиних вимог до цеолітової сировини поки що немає, розроблені

лише регіональні вимоги до місцевої сировини. Так, згідно з грузин-