Михайлов В.А., Курило М.В. та ін. Горючі корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

185

Рис. 2.23. Стратиграфічна колонка Північночорноморсько-

Кримської нафтогазоносної області

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

186

Рис. 2.24. Стратиграфічна колонка Переддобрудзької

нафтогазоносної області

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

187

Ордовик має обмежене поширення в тому самому районі, що і ни-

жній кембрій, представлений кварцитоподібними пісковиками з

прошарками алевролітів та аргілітів потужністю до 30 м.

Силур представлений всіма чотирма ярусами нижнього та верх-

нього відділів: ландоверійським, венлокським, лудловським та пржи-

дольським і поширений майже на всій території Західного Причорно-

мор’я й

на о. Зміїний. Літологічно це товща доломітизованих вапня-

ків, у південних районах – мергелів з прошарками аргілітів загальною

потужністю до 650 м. Силур залягає на більш давніх різновікових

утвореннях (неопротерозой, нижній кембрій, ордовик).

Девон без слідів перерви перекриває силур і складається з трьох

відділів. Нижньому девону відповідають відклади лохківського, пра-

зького і

емського ярусів, представлені переважно вапняковистими

аргілітами та алевролітами з тонкими прошарками мергелів, піскови-

ків, доломітів, вапняків потужністю 1500 м. Середній девон у складі

ейфельського та живетського ярусів представлений доломітами та ан-

гідритами потужністю до 900 м. Верхній девон (франський і фамен-

ський яруси) складений на заході переважно вапняками, а на узбе-

режжі і

в акваторії – доломітами, вапняками, ангідритами потужніс-

тю до 850 м. Загальна потужність девону складає понад 3000 м.

Кам’яновугільна система у Західному Причорномор’ї представ-

лена лише нижнім відділом. Турнейський і візейський яруси складені

карбонатними утвореннями (вапняки, доломіти), які згідно залягають

на верхньодевонських відкладах і мають потужність до 550 м. Серпу-

ховський ярус

представлений теригенно-глинистою товщею сірих ар-

гілітів, алевролітів і пісковиків з прошарками кам’яного вугілля (0,02–

3 м) потужністю до 650 м. Найбільш повні розрізи карбону виявлені в

північно-східних районах Переддобруджя та в прилеглій акваторії, де

їх сумарна потужність може сягати 1200 м.

Пермсько-нижньотріасові відклади представлені в Західному

Причорномор’ї товщею червоноколірних

аргілітів, алевролітів і піско-

виків континентального походження з прошарками конгломератів,

гравелітів, покривами ефузивних порід потужністю понад 2000 м. В

північно-західному Приазов’ї до пермо-тріасу належить товща зелену-

вато-сірих аргілітів, конгломератів, гравелітів, пісковиків.

Мезозой поширений в Причорномор’ї, Криму, на шельфі Чорного

та Азовського морів, представлений тріасом, юрою, крейдою.

Тріас

представлений середнім і верхнім відділами.

Середній тріас відомий в центральній частині Північно-Західного

Причорномор’я, складений переважно карбонатними різновидами

(сірі вапняки, доломіти, мергелі) потужністю понад 950 м. Вони від-

слонюються на берегах Дунаю і розкриті свердловинами.

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

188

Верхній тріас у цьому ж районі у складі карнійського та норійсько-

го ярусів представлений товщею сірих пелітоморфних та тонко- і дрі-

бнозернистих мергелів з пластами вапняків, прошарками алевролітів і

різнозернистих пісковиків загальною потужністю понад 3000 м. Вер-

хньотріасові відклади разом з нижньоюрськими утворюють флішоїдну

таврійську серію гірського Криму, яка представлена складно дислоко

ваною потужною товщею (1500 м і більше) теригенних утворень (рит-

мічне чергування аргілітів, алевролітів, зрідка гравелітів, локальний

розвиток магматичних утворень).

Юра стратиграфічно найбільш повно представлені у Гірському

Криму, широко розвинуті також у Західному Причорномор’ї, де ви-

ражені середнім і верхнім відділами. Вони заповнюють Молдавську

западину, накладену на Переддобрудзький прогин [14].

Середня

юра встановлена в обсязі байоського, батського і келовей-

ського ярусів, розріз яких складений переважно теригенно-глинистою

товщею аргілітів, алевролітів і глин з прошарками дрібнозернистих

пісковиків (байос-бат), вапняків і мергелів (келовей). Потужність се-

редньоюрських утворень у найбільш прогнутій частині западини пе-

ревищує 3000 м. Аналогічні породи, віднесені до середньої юри, роз-

бурені

на акваторії Чорного моря під крейдою (Десантна, Іллічівська

площі). Середньоюрський вік аргілітів з прошарками дрібнозернистих

пісковиків доведений фауністично у центральній і південно-східній

частинах Рівнинного Криму, а також у північно-західному Присива-

шші (район м. Генічеськ).

Верхня юра представлена всіма трьома ярусами. Утворення окс-

фордського віку в Переддобруджі складені переважно

карбонатними

породами – органогенно-уламковими, рифогенними вапняками. Кіме-

ризький ярус представлений карбонатно-евапоритовим комплексом –

доломітами, вапняками, гіпсами і ангідритами. До титонського ярусу

відносяться строкаті глини, пісковики, алевроліти. Сумарна потужність

верхньоюрських порід понад 1500 м. Верхньоюрські відклади, пред-

ставлені карбонатами і теригенними утвореннями потужністю до 1200

м, розкриті свердловинами в Південно-Східному Криму.

Крейда розвинута

широко у складі нижнього і верхнього відділів.

Нижня крейда найчастіше незгідно залягає на різновікових поро-

дах (від архею до юри) і перекрита сеноманськими відкладами. Літо-

лого-фацільний аналіз її відкладів свідчить, що основними джерелами

привносу теригенного матеріалу у цей час були Добруджа, УЩ, гірсь-

кий Крим та Азовський вал, а

також кілька внутрішніх палеопіднять,

які підіймались над рівнем моря і впливали на фаціальний склад по-

рід нижньої крейди [25]. У межах таких піднять у центральній частині

Азовського моря та пониззі р. Дунай крейдові відклади відсутні.

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

189

Майже в усьому регіоні в підошві нижньокрейдового розрізу заляга-

ють строкаті континентальні пісковики, гравеліти і глини готеривсько-

го й баремського ярусів потужністю понад 100 м. Вони перекриті лагу-

нно-континентальними та прибережно-морськими алевритистими гли-

нами й аргілітами апту. Альб представлений осадово-вулканогенною

товщею, де ефузивні утворення перешаровуються з вапнистими гли-

нами

, аргілітами і пісковиками, які містять проверстки туфів та туфі-

тів. Літолого-фацільний склад відкладів пов’язаний з проявами альбсь-

кого вулканізму в Каркінітсько-Північнокримському прогині. У Північ-

но-Західному Приазов’ї у розрізі теригенної товщі істотну роль відігра-

ють кременисті утворення. Загальна потужність нижньокрейдових від-

кладів у рівнинному Криму 200–2500 м,

в Північному Причорномор’ї –

100–400 м, в Західному Причорномор’ї – 0–400 м. Максимальні потуж-

ності зафіксовано в Каркінітсько-Північнокримському прогині в межах

Михайлівської улоговини.

Верхня крейда представлена переважно карбонатними породами.

Сеноман складений вапняками й доломітами з прошарками та лінза-

ми пісковиків, алевролітів, вулканогенних порід (від 1–2 см до 5–6 м),

у Північному Причорномор’ї –

з проверстками кременистих утворень.

Турон, коньяк, сантон представлені товщею органогенно-детритових

вапняків з включеннями кременів; кампан-маастрихт – білими крей-

доподібними вапняками з прошарками органогенно-уламкових, алев-

ритистих вапняків і сірих мергелів. У межах Переддобрудзького та

Каркінітсько-Причорноморського прогинів для розрізу верхньої крей-

ди характерні глауконітові пісковики та писальна крейда. Потужність

верхньої

крейди в Західному та Північному Причорномор’ї, в півден-

ній частині Рівнинного Криму, в акваторії Азовського моря становить

0–500 м, а в північно-західному Криму сягає 2600 м.

Кайнозойські утворення представлені палеоценовими вапняка-

ми, еоценовими глинами та мергелями, олігоцен-нижньоміоценовими

переважно глинистими породами майкопської серії .

Палеоцен складений дрібнозернистими глинистими вапняками та

блакітно

-сірими мергелями потужністю від 0 до 800 м. В зоні Серед-

ньоазовського підняття палеоцен відсутній.

Еоцен складений вапнистими глинами, мергелями, глинистими ва-

пняками. В північному та Західному Причорномор’ї, на Керченському

півострові, в Східному Присівашші в розрізі трапляються піщано-

алевритові відклади. Потужність еоцену становить від 0 до 1300 м.

Олігоцен-нижньоміоценові породи утворюють майкопську

серію,

яка широко розвинена в регіоні. Вона представлена одноманітною

товщею сірих і темно-сірих слабовапнистих глин, зрідка з прошарка-

ми алевролітів, пісковиків, дрібнозернистих пісків. Відклади серії від-

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

190

сутні у Східному Приазов’ї і на Новоселівському піднятті; найбільше

поширення мають в Каркінітсько-Північнокримському прогині (півні-

чно-західний Крим, підняття Голицина) – 900–1100 м і в Індольському

прогині (Керченський півострів) – 3000–4000 м.

Неоген-четвертинні утворення незгідно (крім складчастої спору-

ди Гірського Криму) перекривають більш давні відклади і представле-

ні теригенно-карбонатною товщею.

Середній

міоцен на більшій частині регіону представлений піщани-

стими глинами, мушлевими вапняками, мергелями, пісковиками у

складі тарханського, чокракського, карганського і конкського ярусів.

Верхньому міоцену відповідають сарматський і меотичний яруси.

Сармат представлений у Рівнинному Криму черепашковими, ооліто-

вими і мікрозернистими вапняками та мергелями з прошарками глин

і пісковиків. У Індольському прогині поширені

переважно глини, у

Західному Причорномор’ї – карбонатні породи. Меотичні відклади

представлені органогенно-уламковими вапняками, пісками, глинами

та конгломератами. В Західному Причорномор’ї меотис складений рі-

чковими, дельтовими та морськими піщано-глинистими осадками.

Нижній пліоцен складений мушлевими та оолітовими вапняками;

середній і верхній пліоцен – вапнистими глинами, пісками і піскови-

ками. На пліоценових

відкладах залягають суглинки і супесі четвер-

тинного віку. Потужність неоген-четвертинних порід в Індольському

прогині сягає понад 1100 м, у Північно-Кримському прогині – 200–

800 м, в Західному Причорномор’ї – 200–700 м.

Нафтогазоносні комплекси

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній провінції за умо-

вами залягання покладів нафти і газу, літолого-фаціальними, струк-

турно-тектонічними особливостями виділяють чотири нафтогазонос-

них (нижньокрейдовий, верхньокрейдово-еоценовий, олігоцен-

нижньоміоценовий (майкопський), середньоміоценово-пліоценовий) і

два перспективних (силурійсько-кам’яновугільний, тріасово-юрський)

комплекси. Основними продуктивними горизонтами є нижньокрей-

довий і майкопський. Найбільша кількість

газових і газоконденсатних

родовищ розташована у межах Північночорноморсько-Кримської

НГО. Тут на суші розвідані Глібівське, Задорненське, Західнооктябр-

ське, Джанкойське, Карлавське, Тетянівське родовища; у межах пів-

нічно-західного шельфу Чорного моря – Голіцинське, Архангельське,

Штормове, Шмідтівське, Одеське, Безіменне та інші (рис. 2.25).

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

191

Рис. 2.25. Схема розміщення родовищ вуглеводнів у північно-західній

частині Чорного моря, в Криму й Азовському морі

Родовища газу і нафти (цифри на схемі): 1 – Голіцинське, 2 – Південноголі-

цинське. 3 – Шмідта, 4 – Архангельське, 5 – Одеське, 6 – Штормове,

7 – Кримське, 8 – Західнооктябрське, 9 – Октябрське, 10 – Глібівське,

11 – Задорненське, 12 – Джанкойське, ІЗ – Стрілкове, 14 – Морське,

15 – Північнокерченське, 16 – Східноказантипське,

17 – Північноказантипське, 18 – Безіменне

Нижньокрейдовий комплекс складений в основному глинами, піс-

ковиками, алевролітами, вулканокластичними породами, мергелями і

характеризується регіональною нафтогазоносністю. Потужність ниж-

ньокрейдових відкладів сягає 2500–3000 м, причому більш частина

розрізу належить до альбського ярусу [24]. Найкращими і найбільш

витриманими по площі колекторами нафти і газу є пісковики та але-

вроліти базальної пачки неокому-апту і

теригенно-вулканогенна тов-

ща низів верхнього альбу. З цими горизонтами пов’язані поклади на-

фти і газу з конденсатом та припливи газу на площах, розміщених у

Каркінітсько-Північнокримському та Індольському прогинах. До база-

льних пісковиків нижньої крейди приурочений продуктивний гори-

зонт на Октябрській площі, газоконденсатний поклад на Тетянівсько-

му родовищі. Ємкісні

та фільтраційні властивості порід-колекторів

обумовлені мікро- і макротріщинуватістю. Загальна потужність піща-

но-алевролітових горизонтів 50–60 м, ефективна – 10–30 м. Основни-

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

192

ми субрегіональними покришками порових і тріщинно-порових коле-

кторів цього комплексу є глинисті утворення середньоальбського і

верхньої частини верхньоальбського під’ярусів і меншою мірою гли-

нисті пачки верхнього апту.

Верхньокрейдово-еоценовий комплекс представлений переважно

карбонатними породами з прошарками глин, пісковиків і алевролітів.

З ним пов’язані Серебрянське та Октябрське родовища нафти

; Кар-

лавське, Глібівське, Задорненське, Чорноморське та інші родовища

газу, чисельні газопрояви. Породи-колектори, як правило, порового і

порово-тріщинного типу, розташовані по всьому розрізу. На Октябр-

ській площі отримано приплив нафти (24 м

/добу) з відкладів сено-

ману. Серед вапняків турон-кампанського ярусу фіксуються порово-

кавернозно-тріщинні колектори. Відносно кращі колекторські власти-

вості мають породи коньяк-сантонського віку. З цих відкладів отри-

мано промислові припливи нафти на Серебрянській площі. Продук-

тивні горизонти представлені органогенно-детритовими вапняками;

ефективна потужність колектора 27 м. Значними газопроявами хара-

ктеризуються маастрихтські відклади (Північно-Вулканівська струк-

тура на Керченському півострові). Нафтогазопрояви фіксуються в

Каркінітсько-Північнокримському прогині на Бакальській площі.

Палеоценові відклади характеризуються промисловою газоносністю

на Краснополянському, Оленівському, Кіровському, Глібівському, Го-

ліцинському та інших родовищах. Колекторами порового типу є піс-

ковики та алевроліти з глинистим цементом. Тріщинно-порові колек-

тори представлені органогенно

-детритовими вапняками. Товща мер-

гелів та глин еоценового віку, що перекриває палеоценові відклади,

слугує покришкою.

Олігоцен-нижньоміоценовий (майкопський) комплекс представле-

ний потужною піщано-глинистою товщею, яка в межах провінції по-

ширена практично повсюдно, має одноманітний літологічний склад.

Майкопська серія порід регіонально нафтогазоносна. Промислове

значення має газоносність Джанкойського, Стрілкового, Мошкарівсь-

кого,

Південно-Сиваського, Міжводненського та інших родовищ.

У розрізі майкопсбкої серії переважають глини. Кількість піщано-

алевритового матеріалу не перевищує 20 %, але саме дрібнозернисті

пісковики, алевроліти та піски, прошарки яких мають потужність від

10 до 100 м, є породами-колекторами. Пачки щільних глин потужніс-

тю 15–100 м, що їх розділяють, відіграють роль покришок. Найбільша

кількість пісковиків

і алевролітів та максимальна їх потужність фіксу-

ється в межах Каркінітсько-Північнокримського, Північно-Азовського

та Індольського прогинів.

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

193

У цілому майкопська піщано-глиниста серія є регіональним екра-

ном для колекторів, які приурочені до залягаючих нижче утворень.

З олігоцен-нижньоміоценовим комплексом пов’язана низка нафтога-

зоносних покладів у Чорному та Азовському морях, Рівнинному Кри-

му, на Керченському півострові.

Середньоміоценово-пліоценовий комплекс представлений териген-

но-карбонатною товщею, яка складається з глин

, органогенно-

детритових, черепашкових, оолітових вапняків, збагачених органо-

генним матеріалом мергелів, зрідка пісковиків, пісків, алевролітів.

Потужність її на окремих ділянках сягає 1000 м, вона максимально

поширена в Індольському прогині. Породи-колектори залягають мало-

потужними прошарками серед глин, які домінують у розрізі. Продук-

тивні горизонти пов’язані з пісковиками, органогенно-детритовими

вапняками і

мергелями чокракського, караганського, конкського го-

ризонтів середнього міоцену та сарматського ярусу верхнього міоце-

ну. До покришок відносяться досить потужні пачки глин, які чергу-

ються з колекторами, а також нижньосарматські глини, що є субрегі-

ональним екраном. З цим комплексом пов’язані невеликі за запасами

нафтові та нафтогазові родовища Керченського півострова – Приозе-

рне

, Борзівське, а також газові поклади у Чорному і Азовському морях

та Північному Приазов’ї.

Силурійсько-кам’яновугільний перспективний комплекс пошире-

ний у Західному Причорномор’ї і представлений в основному тери-

генними (глини, пісковики, алевроліти) та карбонатними (вапняки,

доломіти, ангідрити) формаціями. В межах Переддобрудзької НГО

відкрито два невеликих нафтових родовищ: Східно-

Саратське та Жо-

втоярське. Припливи важкої в’язкої нафти отримані на Білоліській,

Саратській, Сариярській і Ярославській площах.

Колектори цього комплексу складені в основному органогенно-

уламковими дрібнозернистими вапняками і доломітами силурійського

та середньодевонсько-ранньокам’яновугільного віку і належать до по-

рово-тріщинного та порово-кавернозно-тріщинного типу колекторів

невисокої ємності.

Потужність карбонатної

товщі середнього і верхнього девону Біло-

ліського блоку становить 500–2000 м, що відповідає потужностям па-

леозойських відкладів, поширених на північно-західному шельфі Чор-

ного моря, де прогнозується розвиток нафтоносних сульфатно-

карбонатних відкладів середнього й верхнього девону та нижнього

карбону [3].

Тріасово-юрський перспективний комплекс викликає інтерес у Пе-

реддобрудзькому, Індольському, Північноазовському прогинах,

на пі-

внічному схилі Середньоазовського підняття. Промислова нафтогазо-

Розділ 2. Нафтогазоносні провінції України

194

носність його на півдні України і акваторіях не доведена, але зафік-

совано багато газових й нафтових проявів, пов’язаних з породами

цього комплексу. Найчастіше останні трапляються на південному

схилі Каркінітсько-Північнокримського прогину, зокрема в межах Ок-

тябрської, Західно-Октябрської та інших структур.

Породи-колектори пермсько-нижньотріасового віку представлені в

основному пісковиками

та алевролітами з низькою відкритою пористіс-

тю. Верхньотріасові пісковики мають кращі колекторські властивості.

Отже, пермсько-тріасова товща порід вміщує колектори порового і

тріщинно-порового типу низької та середньої ємності. Пачки аргілітів

і щільних мергелів, що залягають у різних частинах розрізу, викону-

ють роль покришок. Товща пермсько-тріасових порід поширена у

ме-

жах Переддобрудзького прогину.

До порід-колекторів середньоюрського віку належать алевроліти і

пісковики, приурочені до приосьової зони Переддобрудзького проги-

ну. Вони залягають серед теригенно-глинистої товщі і характеризу-

ються як колектори порового і тріщинно-порового типу малої та сере-

дньої ємності.

Серед порід верхньоюрського віку як колектори виділяються орга-

ногенно-уламкові

вапняки оксфордського ярусу та пісковики, алевро-

літи і піски в кімеридж-титонських відкладах. Останні можна розгля-

дати як колектори порового типу середньої і високої пористості.

На акваторії Чорного моря в пермсько-тріасових відкладах виявле-

на одна структура – Безіменна; в породах юрського віку – три струк-

тури – Карбишева, Сундучна та Шатського.

Характеристика структур нафтогазових покладів,

приклади родовищ

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній провінції відкрито

43 родовища, з них 10 нафтових, 26 газових. У межах акваторій Чор-

ного і Азовського морів розміщуються 14 родовищ. Переважна частина

родовищ розташована у межах Каркінітсько-Північнокримського та

Індольського прогинів, кілька – на Азовському валу, одне на Приазов-

ській монокліналі Східноєвропейської платформи.

Родовища в межах провінції контролюються в основному

структу-

рним фактором і пов’язані з брахіантиклінальними складками двох

типів: нормальними та такими, що ускладнені грязьовим діапіризмом

(діапірові та криптодіапірові складки).

Найпоширеніші у провінції складки першого типу, які морфологіч-

но виражені пологими, асиметричними підняттями еліптичного, зрід-

ка куполоподібного обрису, іноді з дуже витягнутими формами. Роз-