Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

121

масової інформації, бо вона сприяє виробленню масою читачів

спільної позиції, орієнтує їх уздовж одного суспільно-політичного

вектора, налаштовує на сприйняття тих чи інших соціальних,

економічних та культурних цінностей.

4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів.

Передусім інформація має бути доступною читачам за змістом

і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має

містити витлумачення складних понять. По-друге, інформація

повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за неве-

лику плату. І, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект

доступності – зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал,

що видається у будь-якому місті України, можна передплатити

на всій її території. Деякі газети і журнали, що виходять в регі-

онах – «Арт-мозаика» (Харків), «Собеседник» (Одеса) – проголо-

шують себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє

читачеві щодня виймати із своєї поштової скриньки газети й

журнали, що видаються не лише в його, а й в інших містах Укра-

їни, а також отримувати зарубіжну періодику. Доставка радіо- й

телепрограм здійснюється через ефірний, супутник чи дротовий

(кабельний) зв’язок і дозволяє слухачеві й глядачеві сприймати

їх удома в зручний час.

5. Відкритість для співпраці усім охочим і здібним

до журналістської творчості. Журналістика містить потенційну

можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання,

аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття

аудиторією рівні. Більше того, співробітники редакції завжди

мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього

автора, якщо тільки в ньому міститимуться суспільно цінні дум-

ки. Газети і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів,

до участі в радіо- й телепрограмах запрошується досить широке

коло громадян. Особливу популярність на телебаченні набули

ток-шоу (контактні програми), які збирають багатьох учасників

у ролі безпосередніх дійових осіб і глядачів, наприклад: «Кароо-

ке на майдані» Ігоря Кіндратюка і «Ключовий момент» Наталі

Сумської на каналі «Інтер». У цій відкритості для співпраці теж

виявляється ще один аспект «масовості» журналістики.

«Масовій інформації» протистоїть «індивідуальна» (особи-

стий досвід), «художня» (літературні та інші твори мистецтва)

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

122

та «спеціальна» (наукові та професійні знання) інформація, але

в сукупності разом вони є основою духовності особи, створю-

ють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної

діяльності.

Отже, журналістика невіддільна від поняття «масова інфор-

мація».

Специфіку «масової інформації» визначають такі атрибутивні

ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація по-

винна мати загальносуспільне значення, бути важливою для до-

сить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи

читачів.

В. В. Різун виокремив такі три складові актуальності: «сус-

пільна зумовленість (суспільна мотивованість), відповідність

важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість)

і суспільна доцільність (суспільний смисл)»

. У першому аспекті

актуальна тема – це така, що покликана до життя суспільни-

ми потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність

пов’язується з активним суспільним цілепокладенням, яке по-

винне бути розташованим у межах поліпшення суспільного жит-

тя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому аспекті під

актуальністю розуміється можливість журналістського твору

справляти позитивний вплив на подальшу діяльність читачів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цьо-

го погляду всі новини повинні бути «останніми», відзначатися

свіжістю. Мабуть, не одну людину в дитинстві дивувала па-

радоксальна вербальна формула, неодноразово чута по радіо:

«Передаємо останні новини», – адже ці новини насправді ніколи

не були останніми, а виходили в ефір знову й знову. Лише під-

рісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих

що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною акту-

альністю.

У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність,

першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду

прикметний епізод описано в романі російського письменника

Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем/В. В. Різун. –

К.: Інститут системних досліджень освіти, Інститут журналістики Київського

університету, 1996. – С. 111.

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

123

Сави Данґулова (1912–1989) «Кузнецький міст»

(кн. 1–3, 1971–

1979). У творі, що його присвячено діяльності під час Другої сві-

тової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги

приділено й відображенню роботи зарубіжних кореспондентів,

акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної дер-

жави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним

інформаційним інститутом, а виконувала роль наймички при

державно-партійному апараті. У романі описано, як з цією ме-

тою використовується навіть іноземний журналістський корпус,

акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Пе-

реміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо

регламентувалися. Але наприкінці 1943 р. вже організовувалися

з метою інформування світової громадськості колективні виїзди

кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і

найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових

дій.

У третій книзі роману описано повернення групи з тридцяти

журналістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент

дав телеграму-блискавку до своєї редакції: «Виїздив на Дніпро,

бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командува-

чем армії українських партизанів. Найближчі півтори-дві години

передам двісті рядків». Після відправки «блискавок» до Лондона,

Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кімната кореспондентів у відділі

преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті ряд-

ків і справді повинні бути «відлиті» негайно і за півтори години

переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідо-

млення з’явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися

як «останні новини».

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зару-

біжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. На-

справді все простіше. Як тільки «кореспондентський ковчег» за-

лишає столицю, газетчик перетворюється на акина: він складає

свій майбутній журналістський твір і, складаючи, заучує його

напам’ять. Цей процес триває під час усієї поїздки і завершу-

ється лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий

повторити свій текст, як «Отче наш». Відправивши телеграму,

Кузнецький міст – назва вулиці в Москві, на якій розміщалося Міністерство

закордонних справ Радянського Союзу.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

124

він кидається за машинку і з швидкістю друкарки «вистрілює»

вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі завадити

ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укину-

тий у кратер Етни, він розмістивши свій «ремінгтон»

на колінах,

видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді. Через

півтори години великий за обсягом нарис готовий і відправ-

ляється телеграфом до редакції, де для нього у відповідності з

попередньою телеграмою зарезервовано місце в найближчому

номері.

Цей епізод блискуче змальовує боротьбу за хронологічну

актуальність, оперативність як найважливіші якості масової

інформації в журналістиці.

3. Документалізм. Виклад новин обов’язково мусить містити

посилання на джерела, на документи чи інші шляхи надход-

ження інформації, називати прізвища і соціальний статус (по-

сади) осіб, що надали інформацію. Чим більше посилань на дже-

рела в журналістському матеріалі, тим вища його професійна

цінність.

4. Повторюваність тем і неповторність матеріалів. Жур-

налістика завжди – повторювана неповторність. Кожний кон-

кретний журналістський матеріал неповторний, але найчастіше

журналіст працює в добре знайомій для нього проблематиці, яка

накладає своєрідні межі на творчу діяльність журналіста, що ви-

ражається у виробленні загальної концепції, яка простежується

в численних матеріалах, повторюваних джерелах, напрацьо-

ваних вербальних формулах, які творча пам’ять послужливо

підсовує авторові. Повторюваність тем у широкому значенні –

провідна особливість журналістської праці, автор мусить бути

компетентним у питаннях, про які пише, щоденно вивчати свою

тему, нагромаджувати знання, збирати так зване «досьє»; але

разом з цим не залишати інформаційного пошуку, відкривати

нових героїв, вдосконалювати стиль.

5. Прагматизм, імперативність. Сукупність повідомлень,

що відтворюють картину сучасного світу і сприймаються сус-

пільством у своїй сукупності як журналістика, створюються

не безцільно, а з метою досягнення певного наслідку: дати

Назва фірми, що в кінці ХІХ століття захопила в Європі монополію на ви-

робництво друкарських машинок. Ця назва поширилася й на самі вироби.

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

125

читачам можливість зорієнтуватися в соціальному довкіллі,

спрямувати громадську думку уздовж певного політичного

вектора, викликати цілком реальні реакції читачів, а відтак

і втілитися в нові об’єктивні події і явища завтрашнього дня.

Журналістиці властива імперативність (імператив – наказовий

спосіб), іноді – відверта, іноді – прихована. Масова інформа-

ція містить у собі ефект спонукальності: до появи визначених

емоцій, до роздумів, до осмислення ситуації в тому чи іншому

напрямку, до дій.

Увіходячи через журналістський текст у ситуацію чи про-

блему, знайомлячись з героєм чи персонажем, читач повинен

визначитися у своєму ставленні до них: явище стає предметним

і реальним, проблема бачиться у ретроспективі й перспективі,

пропозиції набувають прогностичного значення, а в підсумку

вимальовується спосіб власної психо-фізичної реакції на подію,

що може мати діапазон (у залежності від темпераменту читача,

особливостей конкретних умов його діяльності, специфіки полі-

тичних обставин) від емоційного співпереживання до активного

вчинку.

Саме прагматизм масової інформації, її імперативність до-

зволяє використовувати її з метою маніпулювання громадською

свідомістю та спрямування суспільних емоцій. Помилковою зда-

ється думка про те, що імперативність журналістики завжди

пов’язана лише з маніпулятивною пропагандою і властива лише

тоталітарному суспільству. В умовах сучасної духовної кризи й

дегуманізації культури (і журналістики як її складової) особливої

актуальності набуває імперативність, спрямована на захист по-

літичної стабільності в світі, утримання екологічної рівноваги,

збереження загальнолюдських цінностей, утвердження тради-

ційної моралі. Під цим кутом зору імперативність виглядає не ре-

лятивною, а абсолютною властивістю масової інформації.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох

рівнях:

1) творцем її може бути кожний громадянин в силу творчої

природи людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спе-

ціальними суспільними інститутами.

Звідси – два рівні масової інформації:

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

126

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється са-

мими масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюва-

ний за відкритими, доступними кожному комунікаційни-

ми каналами.

Журналістика є наслідком історичного суспільного розвитку

й головним способом існування організованого типу інформації,

що й дозволило їй стати масовою.

Масова інформація накопичується в інформаційних сховищах:

архівах, бібліотеках. Але у вжитку живих поколінь перебувають

в основному верхні, «свіжі» її пласти. Однак суспільство в усі часи

передбачає надходження в канали комунікації інформаційних

продуктів з шарів «глибокого залягання», актуалізуючи тим са-

мим вічні істини, а іноді й нерозпізнані помилки.

З погляду функціонування є три форми існування масової

інформації:

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах

сховищ, це потенційна інформація, яка може бути актуа-

лізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (чутки,

фольклор, у тому числі й анекдоти), що циркулюють ка-

налами усних комунікацій;

3) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто,

журналістика); динамічна сукупність інформаційних про-

дуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється

організатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воє-

дино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий,

«збірний» продукт – рухому, еволюційну інформаційну картину

сучасності. Ця картина сучасності формує масову свідомість,

громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає по-

ведінку людей і діяльність соціальних інститутів.

Інформація надходить до автора із зовнішнього світу, а також

вироблятися ним самим.

У першому випадку маємо справу з інформацією зовнішньою,

фактологічною, об’єктивною.

У другому випадку маємо справу з інформацією внутрішньою,

аналітичною, суб’єктивною.

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

127

Існує погляд, згідно з яким «інформація в журналістиці

завжди вторинна»

, а сутність журналістської праці полягає

в посередництві. Журналіст, мовляв, тільки передає новини

від джерела інформації до широкої читацької аудиторії. Поча-

сти це справді так. Але не зовсім. Наведена концепція Володи-

мира Владимирова враховує наявність у журналістиці лише

зовнішнього типу інформації і власне до нього зводить усю

розмаїту масово-інформаційну діяльність.

Насправді ж у журналістиці існує рівнозначний із зовнішнім

внутрішній тип і сектор інформації. Його значення не можна

применшити. Окрім величезної роботи над аналітичними ма-

теріалами, журналістові раз у раз належить пояснювати факти,

про які він повідомляє, або принаймні коментувати новини чи

повідомлення про них; йому доводиться вирішувати світоглядне

питання: які новини подати своїм читачам у свіжому номері га-

зети, а які обминути своєю увагою; а відтак у професійній діяль-

ності журналіста як у сполучених судинах відбувається постійне

перетікання зовнішньої інформації у внутрішню і навпаки. Ціл-

ком справедливо авторитетні автори вважають, що «продуктом

пізнавальної стадії журналістської діяльності виявляється кон-

цепція вивченої ситуації, яка являє собою єдність знання про

події і ставлення до них»

[підкреслення авторів. – І. М.].

Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час

сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню ін-

формацію поза межі журналістики уявляється неправомірним,

тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї,

а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього

фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено

лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою

аудиторією.

Використання різних видів інформації урізноманітнює ін-

формаційний потік, робить друковане видання чи програму

електронного органу масової інформації цікавими й конкурент-

носпроможними.

Владимиров В. М. Основы журналистики: учеб. пособие/Владимир Влади-

миров. – Луганск: ВУГУ, 1998. – С. 13.

Основы творческой деятельности журналиста/Ред.-сост. С. Г. Корконосен-

ко. – СПб, 2000. – С. 77.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

128

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

АЛЬМАНАХ (арабськ. «аль манах» – букв. «там, де схиля-

ють коліна», тобто зупинка на відпочинок каравану) – так

первісно називався неперіодичний збірник календарно-

довідкового характеру, у якому давалися відомості про

схід і захід сонця, фази місяця тощо. Згодом, десь із ХІV ст.,

в альманахах стали вміщувати розповіді про різні країни та

пам’ятні місця, коментарі про історичні події, інформацію

про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступо-

во до альманахів стали включати художні твори та наукові

праці. На ХVІІІ ст. вони витіснили з альманахів астрономічні

відомості до календарів. Альманахи набули характеру

неперіодичних журналів, стали збірниками раніше недруко-

ваних літературних творів, написаних різними авторами-

сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто

альманахи компонувалися за тематичною, жанровою, ідейно-

художньою чи регіональною ознакою.

В Україні альманахи мали особливо велике значення тоді,

коли українська журналістика ще не існувала або була за-

боронена царським урядом у Росії. В історію української

духовності навічно вписані «Украинский альманах» (1831), «Ру-

салка Дністрова» (1837), «Ластівка» (1841), «Сніп» (1841), «Моло-

дик» (1843–1844, тт. 1–4), «Записки о Южной Руси» (1856–1857,

т. 1–2), «Хата» (1860) та ін.

СОКРАТИЧНИЙ ДІАЛОГ – метод обговорення певного питан-

ня на засадах поваги співрозмовників один до одного і спільного

пошуку істини. Назву дістав на честь давньогрецького філософа

Сократа (469–399 рр. до н. е.), від якого не залишилося жодного

написаного ним твору, бо він учив громадян на вулицях і площах

Афін, в усному діалозі розвиваючи свої ідеї, охоче відповідаючи

на запитання й пояснюючи свої думки на прикладах, знаходя-

чи для них нові аргументи. Погляди Сократа стали надбан-

ням людства завдяки творам його учня Платона (427–347 рр.

до н. е.), які написані у формі діалогу і головним героєм яких є

Сократ.

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

129

Для сучасної журналістики, яка дотримується моделі

соціальної відповідальності й головною метою якої є переведен-

ня конфліктів у план дискусії, надзвичайно важливо володіти

методом сократівського діалогу, залучати сторони до спільного

пошуку істини, шляхів розв’язання обговорюваних проблем.

НОЖИЦЬ ПРАВИЛО – такий спосіб побудови інформаційного

матеріалу, коли повідомлення побудовано з таких речень,

що від кінця до заголовка можна сміливо «відрізати» речення

за реченням, а головний зміст все одно залишається. Така по-

будова доцільна з двох міркувань: по-перше, якщо текст у мо-

мент передачі від кореспондента до редакції буде пошкоджено,

то все одно та частина, яка надійшла буде містити головне

повідомлення; по-друге, якщо відповідальному секретареві

редакції доведеться скорочувати матеріал для його розміщення

на газетній шпальті, то він легко це зробить, «відчепивши»

останні речення від тексту, не завдавши особливої шкоди

повідомленню в цілому. Навіть якщо від новини залишиться

один заголовок, то й він повинен стисло й точно передавати

новину.

МОВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ – одна з основних вимог

до професійної діяльності журналіста, яка передбачає гарне

знання мови, широку обізнаність з її лексичними надбаннями,

кваліфіковане використання приказок, прислів’їв, крилатих

виразів, уміння вільно говорити й писати; використовувати

різноманітні фігури поетичного синтаксису, образні вира-

зи. Мовна компетентність передбачає постійне збагачення

журналістом своєї мови через читання класиків літератури

і журналістики, творів своїх сучасників-колег, опанування

неологізмів.