Лебедєва Г.О. Конспект лекцій з дисципліни Актуальні проблеми соціогуманітарних наук

Подождите немного. Документ загружается.

т. ін. А оскільки конфлікти в нашому житті неминучі, то вкрай необхідно

навчитися ефективно управляти ними, а також прагнути до розв'язання їх з

найменшими втратами для суспільства.

Лекція 7.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛОГІЇ. СОЦІОЛОГІЯ

ПОЛІТИКИ.

1. Галузеві соціологічні теорії.

2. Соціологія політики як наука: об'єкт, предмет, сутність і наукові

категорії

1. Галузеві соціологічні теорії формуються на стику соціології з інші

ми науками — економікою, політологією, етнографією, наукознавством

тощо. Галузеві соціологічні теорії вивчають як форми вияву, так і механізми

дії соціологічних законів та закономірностей в різноманітних сферах

суспільного життя. їх об'єктом, на відміну від загальних теорій, є не

суспільство загалом, а окремі його "частини": економіка, політика, право,

освіта, виховання тощо. Вони, як правило, опосередковують зв'язок

соціології з іншими науками. Тому термін "соціологія" в назві цих теорій

(наприклад, соціологія політики) відображає особливий підхід до відповідних

сфер життя суспільства, зумовлений предметом і методом соціології.

Будь-яка галузева соціологічна теорія використовує концептуальний

апарат спеціальних соціологічних теорій і може описувати свій об'єкт як

соціальну групу, соціальну діяльність чи соціальний інститут. Наприклад,

сферу освіти можна вивчати як сукупність різноманітних видів діяльності, як

сукупність різних соціальних груп людей або як сукупність різних

соціальних інститутів, що організують відповідні види освітньої діяльності.

Такий однобічний опис об'єкта під кутом зору галузевих теорій цілком

умовний, оскільки передбачає певну абстракцію, що є не тільки

припустимим, а й необхідним явищем у науковій діяльності і являє собою

один із чинників наукового дослідження та запоруку різнобічного опису

об'єкта, що вивчається, як єдиного цілого.

Таким чином, розподіл теорій на загальні та галузеві дає можливість

побачити різницю між ними або за об'єктом ("суспільство загалом і його

окремі частини"), або за типом теорій — загальні виступають основою щодо

формування соціологічної парадигми, а галузеві утворюють межовий пояс на

стику соціології з іншими науками.

Крім того, до понять загальної соціології переважно відносять хара-

ктеристики фундаментальної та теоретичної соціології, хоча галузевій

соціології, безумовно, теж не виключають наукової орієнтації й теоретичного

рівня, але вони, як правило, більше зорієнтовані на емпіричний і прикладний

характер. Розглянемо основні галузеві соціології теорії більш докладно.

2. Соціологія політики як наука: об'єкт, предмет, сутність і наукові

категорії.

Серед визначень соціології політики досить поширеним є розуміння її

як галузевої соціологічної теорії, що вивчає взаємовідносини політичної

сфери з іншими сферами життя суспільства, політичних інститутів з іншими

соціальними інститутами. Такий підхід дає простір для Доповнення

визначення суті цієї галузевої соціології атрибутами соціально-політичних

відносин — політичне життя, політичні процеси, політичні системи та

організації, політична культура, політична влада та самим є можливість

врахувати різні підходи серед соціологів щодо змісту ці

ї галузевої

соціологічної теорії.

З одного боку, це зумовлено складністю та різнобічністю самого об'єкт

дослідження — політики. Наприклад, політологія орієнтується на вивчення

політики Цілісного об'єкта з притаманними їй закономірностями владних від-

син та політичних механізмів їхньої дії. Право концентрує увагу наідженні

власне правових і державних норм та відповідних інститутів.

Філософія розглядає політику як феномен світового розвитку, продукт,

людської цивілізації. Психологія орієнтується на дослідження психологічних

механізмів та стереотипів політичної поведінки людей. Соціальна психологія

вивчає відповідно механізми політичної поведінки груп людей, політичної

психології різних спільнот. Історія звертає свою увагу на хронологію

розвитку політичних подій, роль у політичних процесах видатних історичних

постатей.

Вплив наук про політику відбився і на самій соціології політики, в тому

числі і на визначенні її назви. Ще й сьогодні тривають дискусії щодо

альтернативної назви "політична соціологія " та співвідношення її із

"соціологією політики ". При цьому політична соціологія у більшості

випадків розглядається як зорієнтована на розкриття проблем ставлення

суспільства до держави та інститутів розподілу і формування влади, що

виявляється в спрямованості політичної свідомості й політичної поведінки

людей. Політична соціологія має відповісти на запитання, як усві-

домлюються індивідом, соціальними групами і прошарками, партіями та

громадськими організаціями існуюча політична реальність, система владних

відносин, їхні права і свободи. Це дає можливість скласти уявлення, як

громадянське суспільство взаємодіє з політичними інститутами, іншими

політичними структурами суспільства.

Натомість соціологія політики обмежується вивченням взаємозв'язку

політичних сфер та інститутів з розвитком політичної структури суспільства;

форм суспільно-політичної діяльності й активності; громадської думки, що

відображає політичні установки, орієнтації індивідів і груп; місця політичних

партій у системі влади. Завдання соціології політики полягає в конкретному

аналізі змісту політики і політичної діяльності різних соціальних груп, у

дослідженні характеру їхніх політичних інтересів та відповідних відносин,

змісту діяльності політичних інститутів, у вивченні політичних рухів,

поведінки та політичної свідомості мас.

Однак деякі автори вважають термін "соціологія політики" не дуже

вдалим, оскільки він нібито приховує небезпеку надширокого тлумачення

предмета і сфери досліджень цієї галузі соціологічної науки. Справді,

політичне регулювання тією чи іншою мірою присутнє в усіх сферах сус-

пільного життя. Звичайно, за певних обставин навіть окремі соціальні явища

(проблеми медичного обслуговування, дефіцит товарів та послуг, прорахунки

в матеріальному стимулюванні праці) можуть опинитися в центрі

політичного життя, спричинити страйки, призвести до відставки або зміни

представників влади та мати інші наслідки подібного характеру-Проте

джерела цих явищ і механізми розвитку пов'язані з функціонування

економічної, соціальної і духовної сфер. Вплив на них здійснюється за

допомогою науково-технічної, економічної, соціальної, аграрної, демонічної,

національної, культурної політики. Цим напрямам певною мірою

відповідають різні галузі соціології: економічна, праці, міста і села, культури

і мистецтва, етносоціологія тощо.

Виходячи із зазначеного поняття "політична соціологія" стосовно ана-

лізу політичного життя, на їх погляд, є доцільнішим, ніж "соціологія по-

літики". Воно націлює не стільки на вивчення різновидів політики і аналіз

політичної сфери у власному розумінні цього слова, скільки на вивчення суті

проблем влади, політичних прав і свобод з погляду конкретної людини, а

також соціальних груп, прошарків, громадських організацій та об'єднань,

тобто політична соціологія розглядає політику з погляду особистості,

людини як члена суспільства.

Підсумком дискусій стало уточнення предмету соціології політики, яка

в сучасному визначенні об'єднує всі аспекти соціально-політичних відносин:

як інституційні, так і суб'єктні, що логічно випливає з розуміння предмету

соціології як науки про соціальні спільноти, організації, інститути, соціальні

процеси та явища.

Отже, в подальшому терміни "соціологія політики" та "політична со-

ціологія" розуміються як синонімічні. З іншого боку, складність визначення

соціології політики як науки випливає з виникнення її на стику двох наук:

політології та соціології. Як галузь соціологічної науки соціологія політики

виникла в 30-50-х роках XX ст. на базі соціологічного бачення проблем

політики, що існувало ще у Платона та Арістотеля. Саме останньому

належить внесок у створення основ соціологічного бачення держави. У

подальшому аспекти соціологічного бачення політики та держави

розроблялись Н. Макіавеллі, Ж. Боденом, Т. Гоббсом, Ш. Монтеск'є, А.

Токвіелем та ін.

Великий внесок у становлення соціології політики зробили західні

соціальні мислителі К. Сен-Сімон, Дж. Локк, А. Фергюсон та Г. Гегель.

Завдяки їм відбулося теоретичне розмежування громадянського суспільна та

держави, на яке спирався і К. Маркс. Це розмежування створило передумови

для виділення політики в окрему сферу суспільного життя та залучення

соціології до її вивчення. У подальшому ці передумови були Реалізовані,

зокрема, М. Вебером (феномен бюрократії).

закономірностями суспільного розвитку, тим більшою є ймовірність

колізій, політичних конфліктів та конфронтацій (аж до революцій як способу

розв'язання цієї суперечності).

Таким чином, предметом соціології політики виступають також полі-

тична свідомість і поведінка людей, що втілюються в діяльності державних

і громадських інститутів та організацій, а також політичні механізми впливу

на процеси функціонування влади.

Отже, з'ясувавши предмет політичної соціології, зупинимося на її

структурі. Залежно від цілей та дослідницьких завдань у соціології політики

виділяють три структурних рівні:

1. Загальнотеоретичний, на якому здійснюється загальний аналіз по-

літичного життя, вивчається роль політики у функціонуванні й розвитку

суспільства, її вплив на розвиток соціальних відносин та різних форм

суспільної свідомості.

2. Інституційний, на якому вивчаються особливості різних форм полі-

тичних відносин, соціально-політичний аспект життєдіяльності всіх струк-

турних ланок соціальної системи; при цьому основна увага звертається на

соціально-політичний стан та діяльність класів, політичних партій, груп і

спільнот, націй, народностей, міжнародних об'єднань та організацій.

3. Прикладний (емпіричний), на якому аналізуються закономірності й

тенденції масової політичної свідомості та поведінки людей, що виявляються

на особистісному і груповому "зрізах"; стан громадської думки, ціннісних

орієнтацій, соціально-політичних очікувань та домагань різних соціальних

спільнот, груп і прошарків. На цьому рівні розробляються рекомендації для

практичного управління політичними процесами та регулювання соціально-

політичних відносин.

Слід відзначити, що багатоплановість об'єкта соціології політики

політичного життя суспільства — зумовлює її диференціацію. Так, у від-

носно самостійні її напрями виділяються соціологія держави, соціологія

політичних партій та рухів, соціологія міждержавних відносин.

І нарешті, структура політичної соціології представлена проблемами,

що мають суспільне значення: боротьба за мир, проти загрози ядерної війни,

за реалізацію принципів мирного співіснування. Аналіз структури політичної

соціології (владних відносин) був би неповним без вивчення різноманітних

аспектів міжнародної політики.

Соціологія політики як наука спирається й на систему власних

наукових категорій. Найширшим з них є поняття "політична сфера", що

об'єдну фактично всі явища політичного характеру. Власне, це політичний

простір, У якому відбуваються всі політичні процеси. Політична сфера

структурована,

Політичне життя — об'єднує елементи і процеси політичної діяль-

ності. Демократія — відображає методи і способи участі народу, мас у

реалізації політики, у соціальному управлінні суспільством.

Політична культура — знання і вміння використовувати політику як

засіб освоєння та перетворення навколишнього світу. Політична система -

цілісна сукупність взаємопов'язаних сутнісних елементів політичної сфери,

що функціонально взаємодіють.

Зазначимо, що до політологічних понять "політика ", "держава ",

"влада " соціологія привнесла такі поняття, як політичний статус, роль,

позиція, цінність, очікування, орієнтація, інституалізація, соціалізація та ін.

При цьому відбулося взаємозбагачення сутності категорій, розширення й

уточнення їх змісту та меж використання.

Щодо функцій політичної соціології, то вони, як правило, виводяться із

загальних функцій соціології: дослідницької, прогностичної та ідеологічної.

Але у зв'язку з тим, що проблема, яка розглядається, має не тільки (і навіть не

стільки) науковий, а й загальнополітичний характер, що хвилює кожного

члена нашого суспільства, сформулюємо більш точніше функції політичної

соціології:

• визначення рівня політичної стабільності того чи іншого суспільства

у той чи інший момент, виявлення умов, що спричиняють "функціональні

розлади" політичної системи, їх соціальних, економічних, політичних

причин;

• розроблення шляхів, методів та способів забезпечення політичної

злагоди різних соціальних груп, рухів, сил (гармонізації їхніх політичних

інтересів);

• прогнозування можливих політичних змін у тих чи інших регіонах,

У ті чи інші періоди, виявлення зон політичної напруженості та запобігання

можливим конфліктам;

• розроблення соціальних технологій запобігання кризовим ситуаціям

у політичній сфері;

• пошук шляхів виходу із соціально-політичних конфліктів, що

виникли. Вважаємо, що можна не перелічувати усіх тих різноманітних

проблем.

Лекція 8

СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІКИ І ПРАЦІ.

1. Соціологія економіки.

2. Соціологія праці.

1. Соціологію економіки нерідко розуміють як стикову, міждисциплінарну

науку. За визначенням Т. Заславської та Р. Ривкіної, вона досліджує

закономірності економічного життя (економічні відносини і процеси) за

допомогою системи категорій, напрацьованих соціологією. Розвиток еко-

номіки при цьому описується як соціальний процес, що відбувається завдяки

рушійній силі, активності соціальних суб'єктів, які функціонують у ній,

інтересам, поведінці і взаємодії соціальних груп.

Об 'єктом соціології економіки є люди—учасники економічного життя

суспільства, об'єднані в групи, організації з відповідними економічними

інститутами. Отже, соціологія економіки досліджує економічні явища і

процеси як результат діяльності людей, а розвиток економіки — як со-

ціальний процес.

У деяких визначеннях об'єкта соціології економіки наголошується на

виокремленні в його структурі закономірностей взаємодії економічних і

соціальних сфер суспільного життя, економічних і соціальних процесів. При

цьому зазначається, що специфічним об'єктом соціології економіки є не

стільки низка взаємопов'язаних економічних і соціальних явищ, скільки

механізм зв'язку економічного і соціального розвитку.

Як бачимо, вже сам об'єкт досліджень свідчить про специфічність, закладену

особливостями цієї соціологічної науки. Найбільш чітко вони проявляються

у предметі дослідження соціології економіки.

У деяких працях цей предмет визначається переліком конкретних напрямів

дослідження. Так, А. Дорін відносить до конкретного предмета соціології

економікинаступне:

• соціальне та економічне як самостійні явища суспільного життя;

• збіг соціального та економічного;

• взаємовплив соціального та економічного.

Подекуди під предметом розуміється соціальний механізм функціонування і

розвитку економіки [26, с.301]. Погоджуючись з авторами, які дотримуються

такого погляду, слід зазначити, що, будучи одним (хоча і дуже важливим) з

елементів предмета дослідження, соціальний механізм не вичерпує всього

обсягу дослідження соціології економіки. На думку авторів, у визначенні

предмета дослідження слід виходити з розуміння предмета загальної науки

— соціології та інтерпретації його до галузевої соціологічної науки, тобто

виходити з орієнтації на спільний предмет будь-якої соціологічної науки —

соціальні відносини — і вносити до нього специфіку тієї сфери, спільноти

або процесу, в яких ці відносини проявляються.

Отже, предметом соціології економіки є соціально-економічні відносини і

процеси, які виникають в економічній сфері суспільного життя і

відображають неоднакові соціальні позиції в ньому людей різних соціальних

груп і класів, соціальних організацій та інститутів.

Підходи до визначення об'єкта і предмета розвивалися разом з розвитком

соціології економіки. Згідно з об'єктом і предметом дослідження соціологія

економіки визначає своє місце серед інших соціально-гуманітарних наук і в

суспільстві загалом. При цьому місце і роль соціології економіки в

суспільстві визначаються її функціями.

Теоретично-пізнавальна функція реалізується через дослідження соціально-

економічних закономірностей економічного життя, осягнення нових знань у

цій сфері.

Прогнозуюча функція полягає у визначенні найбільш імовірних тенденцій та

перспектив розвитку соціально-економічної діяльності, виходячи з пізнаних

закономірностей їх розвитку.

Управлінська функція полягає в забезпеченні системи управління

економічною сферою адекватними і достовірними даними щодо стану вирі-

шення соціально-економічних проблем та відомостей щодо ефективності

процесу управління.

Ідеологічна функція полягає у формуванні соціально-економічного

світогляду.

Соціальна функція передбачає інформаційне забезпечення процесу

економічної соціалізації індивіда в суспільно-економічні відносини.

2. Соціологія праці — це галузь соціології, яка вивчає соціальні групи та

індивідів, що включені до процесу праці, а також їхні професійні та соціальні

ролі й статуси, умови й форми їхньої трудової діяльності [17, с.335]. Як

видно, сама назва навчальної дисципліни і галузі знань "соціологія праці"

орієнтує на дослідження саме людської праці.

Однак людську працю вивчають і інші науки, як гуманітарні (філософські,

економічні, правові і психофізіологічні), так і технічні (ергономіка—наука

про пристосування праці та її умов до потреб людини; ергологія — наука, яка

розглядає працю з позицій підвищення її продуктивності; праксеологія —

теорія про найбільш ефективні дії і рухи працівника в трудовій діяльності;

наукова організація праці — наука про те, як найбільш раціонально органі-

зувати процес праці). Як бачимо, кожна з наук вивчає загальний об'єкт —

працю, але зі своїх позицій, під притаманним саме цій науці кутом зору.

Інакше кажучи, кожна наука має свій предмет дослідження, свій підхід.

Лекція 9.

СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ ТА РЕЛІГІЇ.

1. Соціологія культури як наука: предмет, об'єкт, та основі напрями

досліджень.

2. Соціологія релігії.

1. Соціологія культури — це галузь соціологічного знання, що вивчає

закономірності функціонування та розвитку культури як суспільного явища,

а також форми виявлення цих закономірностей у людській діяльності,

пов'язаної із створенням, засвоєнням, збереженням і розповсюдженням ідей,

уявлень, культурних норм, цінностей і зразків поведінки, які регулюють