Лебедєва Г.О. Конспект лекцій з дисципліни Актуальні проблеми соціогуманітарних наук

Подождите немного. Документ загружается.

що породжують напруженість між індивідами і соціальними групами. Ця

напруженість нерідко розв'язується за допомогою різного роду конфліктів.

Виходячи зі стану суспільства Л. Козер дає класифікацію соціальних

конфліктів. Він зауважує, що в закритому суспільстві конфлікти можуть

руйнувати соціальні зв'язки, розділяти його на ворожі групи, призводити до

виникнення революцій. У відкритому ж суспільстві конфліктам дається

вихід, що пом'якшує напруженість. Вони можуть нести у собі позитивний

потенціал, який сприяє розвитку суспільства.

Загальна теорія конфлікту розробляється також і американським

соціологом Кеннетом Боулдінгом, який написав працю "Конфлікт і захист:

загальна теорія" (1963). Він констатує, що у сучасних суспільствах можливе

та необхідне регулювання соціальних конфліктів. Так, Боулдінг вважає, що

конфлікт є невід'ємним атрибутом суспільного життя. Уявлення про сутність

соціальних конфліктів дозволяє суспільству контролювати їх і керувати

ними, а також передбачати їх наслідки. На думку Боулдінга, конфлікт — це

ситуація, у якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і прагнуть

випередити супротивника своїми діями. Конфлікт виступає як вид соціальної

взаємодії, за якої сторони усвідомлюють своє протистояння і своє

відношення до нього. І тоді вони свідомо організовуються, а також

виробляють певну стратегію і тактику боротьби. Але все це не виключає той

факт, що конфлікти можна і потрібно переборювати або обмежувати.

Загалом, як свідчить аналіз, зарубіжні соціологи далеко просунулися у

Дослідженні соціальних конфліктів. Що ж стосується досліджень вітчиз-

няних учених, то в них насамперед підкреслювалася матеріально-економічна

і класова природа конфлікту. Це була марксистська концепція, яка зводилася

здебільшого до аналізу зіткнень між антагоністичними класами та являла

собою спрощений підхід до вивчення проблеми. А оскільки вважалося, що в

соціалістичному суспільстві були відсутні антагоністичні класи, то виходило,

що були відсутні і конфлікти. Тому серйозні наукові дослідження з цієї

проблематики у радянський період майже не проводилися. В останнє

десятиліття XX ст. ця тема стала більш предметно висвітлюватися

чи

сленних статтях, наукових публікаціях, наприклад, у фахових соціо-

логічних журналах. З'являються монографічні дослідження, проводяться

РУглі столи, присвячені проблемі соціальних конфліктів в умовах пере-

хідного періоду. Загально визнано, що суспільство зберігається як ціле лише

завдяки постійному розв'язанню властивих йому внутрішніх конфліктів.

Вище вже говорилося про конфлікти, які породжуються неоднаковим

становищем людей стосовно влади. Інакше кажучи, коли одні індивіди, пере-

буваючи при владі, керують, інші змушені підкорятися і виконувати прийняті

ними закони, директиви та розпорядження.

Причиною соціального конфлікту може виявитися також розбіжність

інтересів і цілей відповідних соціальних груп. На наявність цієї причини

вказували, зокрема, Е. Дюркгейм і Т. Парсонс.Те саме можна сказати і про

розбіжність індивідуальних та суспільних цінностей. У кожного індивіда і

соціальної групи є визначений набір ціннісних орієнтацій щодо найбільш

значущих сторін їхнього соціального життя. Але при задоволенні потреб

одних людей виникають перешкоди, створювані іншими людьми. При цьому

з'являються протилежні ціннісні орієнтації, що й можуть стати причиною

конфлікту, наприклад різне відношення до власності: одні вважають, що

власність повинна бути колективною, інші віддають перевагу приватній

власності, треті прагнуть до кооперативної. При наявності певних умов при-

хильники різних форм власності можуть вступити у конфлікт між собою.

Важливим джерелом конфліктів є також соціальна нерівність. Фахівці в

галузі соціології конфлікту відзначають, що соціальні позиції і характер

домагань людей залежать від їхнього підходу до розподілу суспільних

цінностей (доходів, знань, інформації, елементів культури тощо). Прагнення

до загальної рівності, як показала історія, вже не може розглядатися як

загальне благо, тому що призводить до зрівнялівки, а також до згасання для

багатьох людей стимулів щодо їх творчої діяльності та ініціативи.

Заради справедливості зазначимо, що неможливо цілком задовольнити

потреби та інтереси всіх бажаючих. Тому нерівність, у тому числі й

соціальна, на думку багатьох дослідників, непереборна. Вона існує повсюдно

і нерідко має позитивне значення, оскільки сприяє прояву заможності та

стимулює життєву енергію людей. А конфлікт, у свою чергу, виникає за

такого ступеня нерівності, коли він розцінюється однією із соціальних груп

як стримуючий фактор, що перешкоджає задоволенню їхніх потреб та

інтересів.

2. Функції соціального конфлікту та його класифікація

Роль соціального конфлікту як неминучого явища суспільного життя та

соціального розвитку розкривається через його різноманітні функції, які він

відіграє у сучасному суспільстві. На думку американського соціолога Л.

Козера, основними функціями соціального конфлікту є такі: 1) утворення

соціальних груп і підтримка їхньої цілісності і границь; 2) встановлення і

підтримка відносної стабільності внутрішньогрупових і міжгрупових

відносин; 3) створення і підтримка балансу інтересів між протиборчими

сторонами; 4) стимулювання дій щодо створення нових форм соціального

контролю; 5) створення нових соціальних інститутів; 6) одержання

інформації про навколишнє середовище (точніше, про соціальну реальність,

її позитивні і негативні сторони); 7) соціалізація та адаптація конкретних

індивідів.

І, хоча конфлікт, звичайно, приносить не тільки дезорганізацію і

шкоду, можна виділити також наступні позитивні функції соціального

конфлікту. Перша з них — це функція розрядки напруженості. Сутність її

полягає у зниженні психологічного напруження між протиборчими

сторонами, а конкретно — у відношеннях між ними. Існування, так би

мовити, "вихідних клапанів" і "відвідних каналів" допомагає взаємній

адаптації індивідів, а також стимулює позитивні соціальні зміни. Наприклад,

вираження своєї позиції і відстоювання її у протиборстві із супротивником є

важливим засобом каналізації емоцій, що приводить до знаходження

компромісу між конфліктуючими сторонами, оскільки "емоційне

підживлення" конфлікту зникає.

Іншою позитивною функцією соціального конфлікту є комунікативна

функція. Через цю функцію учасники конфлікту усвідомлюють свої та чужі

їм інтереси, виявляють загальні проблеми, пристосовуються одне до одного.

Мало того, в ситуації конфлікту люди або інші суб'єкти суспільного життя

краще усвідомлюють як свої прагнення, бажання, цілі, так і бажання і цілі

протилежної сторони. Завдяки цьому позиція кожної із сторін може як

зміцнитися, так і трансформуватися.

Ще одна позитивна функція соціального конфлікту — консолідуюча.

Як випливає із попередніх функцій, конфлікт здатний грати консолідуючу

роль у суспільстві і навіть бути рушійною силою соціальних змін. Це від-

бувається тоді, коли під час розв'язання конфлікту люди по-новому сприй-

мають один одного, і у них з'являється інтерес і можливості до співробі-

тництва. Саме завдяки цьому конфлікт може консолідувати суспільство, тому

що відкрите зіткнення дозволяє сторонам конфлікту краще довідатися про

погляди і домагання протилежної сторони.

Водночас соціальний конфлікт має й негативний, руйнівний характер.

Він

може дестабілізувати відносини в соціальних системах, руйнувати

соціальні спільності і групову єдність. Так, страйки можуть спричинити

серйозні збитки підприємствам і суспільству, оскільки припинення роботи

приємств може стати фактором розбалансованості економіки країни

Водночас міжнаціональні та міжетнічні конфлікти порушують зв'язки між

націями і злагоду у суспільстві. У суспільстві таким чином відбувається

безліч різноманітних конфліктів. їх намагаються класифікувати, наприклад,

за сферами суспільного життя. Ідеться про конфлікти у сфері економіки,

політики, національних або конфесіональних взаємовідношеннях, у

соціальній або духовній сфері тощо.

Нині одержала поширення й така точка зору, що деякі соціальні конф-

лікти не тільки можливі, а й можуть бути бажаними. Відповідно до цього

виділяють два типи конфліктів: функціональний та дисфунщіональний.

Конфлікт вважається функціональним, якщо він веде до підвищення ефе-

ктивності дії будь-якої організаційної системи. І навпаки, конфлікт вва-

жається дисфункціональним, якщо він призводить до зниження особистої

задоволеності працівників, групового співробітництва та ефективності

функціонування організаційної системи.

Конфлікти можна класифікувати також залежно від суб'єктів і зон роз-

біжностей. Це найпоширеніша нині класифікація конфліктів, яка охоплює

такі їх види [23, с.326]:

1. Особистісний конфлікт охоплює такі конфлікти, що відбуваються,

так би мовити, усередині особистості, на рівні її індивідуальної свідомості.

Цей тип конфлікту не відповідає визначенню, поданому вище. Однак його

потенційні дисфункціональні наслідки аналогічні наслідкам інших типів

конфлікту. Він може набрати різної форми: а) рольового конфлікту, який

виникає, коли до індивіда висуваються суперечливі вимоги з приводу того,

яким має бути результат його роботи; б) внутрішньоособистісного кон-

флікту, який може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги

не узгоджуються із особистими потребами або цінностями людини.

2. Міжособистісний конфлікт — це розбіжності між двома чи більше

людьми з однієї або кількох соціальних груп. До них можуть приєднуватися

також окремі особистості, що не утворюють групи. Цей тип конфлікту,

можливо, найпоширеніший. Міжособистісний конфлікт може також про-

являтися і як зіткнення особистостей з різними рисами характеру, поглядами

і цінностями.

3. Конфлікт між особистістю і соціальною групою. Він виникає, як

правило, у двох випадках: а) якщо сподівання групи суперечать сподіванням

окремої особистості; б) якщо ця особистість займає позицію, що докорінно

відрізняється від позиції цієї групи.

4. Міжгруповий конфлікт — це конфлікт між соціальними групами і

спільностями людей із протилежними інтересами. Сучасне суспільство — це

світ різноманітних організацій, які складаються із безлічі соціальних груп —

формальних і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими

групами можуть виникати конфлікти. Часто-густо функціональні групи

починають конфліктувати через розбіжності цілей усередині організації.

5. Конфлікт належності — це коли індивіди мають начебто подвійну

належність. Наприклад, коли конфліктуючі сторони утворюють групу

всередині якоїсь великої соціальної групи або коли індивід входить одно-

часно у дві конкуруючі групи, що переслідують одну мету.

6. Конфлікт із зовнішнім середовищем — це коли індивіди, що склада-

ють соціальну групу, зазнають тиску ззовні, передусім з боку адміністра-

тивних або економічних норм і розпоряджень. Вони таким чином входять у

конфлікт із соціальними інститутами, що підтримують ці норми і

розпорядження.

Типологію соціального конфлікту можна подати також і у такий спосіб:

а) конфронтація — це пасивне протистояння груп із протиборчими

політичними, економічними чи соціальними інтересами. Як правило, це

протистояння не набирає форму відкритого зіткнення, але припускає на-

явність непереборних розбіжностей та здійснення тиску;

б) суперництво — це боротьба за визнання особистих досягнень і тво-

рчих здібностей з боку суспільства, соціальної групи або соціальної орга-

нізації. Мета суперництва — придбання кращих позицій, визнання, а також

демонстрація переваги шляхом досягнення престижних цілей;

в) конкуренція — це особливий тип конфлікту, його мета — одержання

вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ.

Професор Мічиганського університету А. Раппопорт, полемізуючи з

відомим американським дослідником конфлікту професором Гарвардського

університету Т. Шеллінгом, переконливо довів, що не можна підганяти всі

конфлікти під єдину універсальну схему. Так, є конфлікти типу сутички,

коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і розраховувати

можна тільки на перемогу; дебатів, де можливі спори, маневри й обидві

сторони можуть розраховувати на компроміс; ігор, якщо обидві сторони

діють у рамках тих самих правил, тому вони ніколи не завершуються і не

можуть завершитися руйнуванням усієї структури відносин. Цей висновок

має важливе значення, оскільки він знімає ореол безвихідності та

приреченості навколо кожного з конфліктів — чи то у сфері міжнародних

відносин, чи всередині суспільства.

Зазначимо, що класифікація конфліктів з точки зору об'єкта загалом

досить ускладнена, оскільки об'єктом конфлікту може бути практично будь-

яка цінність, будь-який предмет, будь-яке право. Проте можна запропонувати

таку класифікацію, що має свідомо неповний характер: 1) конфлікти, в яких

об'єктом є людина (дитина у сімейних суперечках, коханий-кохана і т. ін.);

2) конфлікти навколо матеріальних цінностей (наприклад, предметів

власності: землі, будинків, грошей, цінних паперів, умов праці та її оплати);

3) конфлікти навколо інтелектуальної власності;

4) конфлікти навколо "престижних" об'єктів, або об'єктів, здатних

принести вигоду (наприклад, вигідна і престижна посада, у боротьбі за яку

беруть участь кілька претендентів);

5) конфлікти, що пов'язані з релігійною вірою. Тут можна виділити

конфлікти, що протікають усередині конфесій (розбрати з приводу тлу-

мачення догматів віри, культу, церковної власності та ін.), і міжконфесійні

конфлікти;

6) конфлікти, зумовлені тим, що були порушені уявлення однієї із

сторін щодо справедливості винагороди (наприклад, суперечка навколо

нагороди, що, на думку однієї зі сторін конфлікту, є незаслуженою; супе-

речки навколо оплати праці тощо).

Варто підкреслити, що конфлікт із погляду соціології — це передусім

модель поведінки з особливим розподілом ролей, послідовністю подій,

певними способами вираження поглядів, ціннісних орієнтацій, а також

формами відстоювання власних групових інтересів, цілей.

Якщо виходити з точки зору поеедінкової теорії, то мета конфлікту

полягає у задоволенні власного інтересу за рахунок інтересів інших людей.

Коли інтереси чітко демонструються, виявлені суб'єкти, об'єкт і засоби

конфлікту, а також тактика поведінки, тоді це буде відкритий, або

повномасштабний конфлікт. Якщо ж інтереси учасників конфлікту

структуровані слабо, їх чисельність невелика, конфлікт слабко легалізований

і поведінка його учасників прихована, то такий тип конфлікту називається

прихованим, або неповним (наприклад, порушення трудової дисципліни,

невихід на роботу, цивільна непокора і т. ін.). Можна назвати ще й хибний

конфлікт, який перебуває на межі психологічного і соціологічного підходів

щодо аналізу конфлікту. У разі хибного конфлікту відсутні його об'єктивні

підстави. Лише у якоїсь однієї сторони виникає неправильне уявлення про

наявність конфлікту у той час, як його насправді немає.

Існують також інші варіанти типології соціальних конфліктів, які кла-

сифікуються за різними підставами. Крапку тут ставити ще рано, оскільки

проблема предметної розробки типології соціального конфлікту залишається

ще й досі відкритою, тобто вченим тут є ще над чим працювати.

3. Головні причини й наслідки соціальних конфліктів та методи

управління ними.

В основі майже усіх соціальних конфліктів лежать кілька головних

причин: 1) обмеженість ресурсів, які потрібно розподілити; 2) взаємоза-

лежність виконуваних функцій або завдань; 3) різниця у цілях; 4) різниця в

уявленнях і цінностях; 5) різниця у манерах поведінки, досвіді, рівні освіти

тощо; 6) погані комунікації. Розглянемо ці причини докладніше.

1. Розподіл ресурсів. Навіть у найпотужніших організаційних форму-

ваннях ресурси завжди обмежені. Тому керівництво організаційних фор-

мувань має вирішити, як розподілити матеріальні, людські, фінансові та інші

ресурси між різними соціальними групами (структурними підрозділами),

щоб найефективнішим способом досягти поставлених цілей. 2.

Взаємозалежність виконуваних функцій та завдань. Можливість виникнення

конфлікту існує скрізь, де одна людина чи група людей залежить при

виконанні своїх функцій та завдань від іншої людини чи групи, тобто їхня

діяльність залежатиме від діяльності інших людей.

3. Різниця у цілях. Можливість конфлікту збільшується в міру того, як

організації стають більш спеціалізованими і структурно поділяються на

підрозділи. Це відбувається тому, що спеціалізовані підрозділи самі фор-

мулюють свої цілі і можуть приділяти більше уваги саме їх досягненню, ніж

досягненню цілей всієї організації.

4. Різниця в уявленнях і цінностях. Уявлення про будь-яку ситуацію

залежить від бажання досягти визначеної мети. Замість того щоб об'єктивно

оцінювати ситуацію, люди нерідко розглядають лише ті погляди,

альтернативи або аспекти ситуації, які, на їх думку, більш сприятливі для

їхньої групи та особистих потреб.

5. Різниця у манерах поведінки, досвіді, рівні освіти. Ці розбіжності

також можуть спричинити виникнення конфлікту. Дослідження показують,

що люди з такими рисами характеру, як авторитарність, догматизм, скоріше

вступають у конфлікт.

6. Погані комунікації. Погане передання інформації є як причиною, так

і наслідком конфлікту. Воно може діяти як каталізатор конфлікту, заважаючи

окремим працівникам чи групі людей правильно зрозуміти ситуацію або

об'єктивно сприйняти точку зору інших.

Підкреслимо, що існування одного або більше джерел конфлікту збі-

льшує можливість виникнення конфліктної ситуації у процесі управління

будь-якою соціальною системою. Однак навіть за великої можливості

виникнення конфлікту протилежні сторони можуть не виявити бажання, щоб

і далі погіршувалася ситуація. Але в багатьох ситуаціях людина, як правило,

реагуватиме так, щоб не дати іншому домогтися бажаної мети.

Наступна стадія конфлікту як процесу — це управління ним. Залежно

від того, наскільки ефективним буде управління конфліктом, його наслідки

стануть функціональними чи дисфункціональними, що, у свою чергу, може

суттєво вплинути на можливість виникнення майбутніх конфліктів: чи усуне

причини конфліктів, чи, навпаки, створить їх.

Щодо функціональних наслідків конфлікту, то серед них вирізняють

такі:

1) проблему, яка лежить в основі конфлікту, можна вирішити прийнят-

ним для всіх сторін шляхом — у результаті всі учасники конфлікту почу-

ватимуть свою причетність до розв'язання цієї проблеми. Це, у свою чергу,

зводить нанівець усі складності, що супроводжують конфлікти, — ворожість,

несправедливість, вимушеність йти проти своєї волі;

2) конфліктуючі сторони будуть більше схильні до співробітництва а

не до антагонізму у майбутніх ситуаціях, які можуть призвести до виник-

нення конфлікту.

Водночас, якщо не знайти ефективного способу управління конфлік-

том, то можуть виникнути наступні дисфункціональні наслідки, тобто умови,

що заважатимуть досягненню поставлених цілей: 1) незадоволеність, поганий

душевний стан, зростання плинності кадрів, зниження продуктивності праці

та ефективності діяльності; 2) зниження рівня співробітництва у

майбутньому; 3) надто сильна відданість своїй групі та конкуренція з іншими

групами організації; 4) уявлення про іншу сторону як про "ворога", про свої

цілі як позитивні, а про цілі іншої сторони — як негативні; 5) згортання

взаємодії і спілкування між конфліктуючими сторонами; 6) посилення

ворожості між конфліктуючими сторонами внаслідок зменшення взаємодії і

спілкування; 7) зміщення акцентів, тобто надання більшого значення

"перемозі" у ході конфлікту, ніж розв'язанню реальної проблеми.

Необхідно також зазначити, що соціологічною наукою значна увага

приділяється виробленню певних технологій врегулювання конфліктів,

управління ними. Завдання суб'єктів управління конфліктом у тому й

полягає, щоб не допустити його поширення і зменшити його негативні

наслідки. Суб'єктом управління конфліктом може бути як одна з його сторін,

так і третя сторона, що не бере участі у ньому, але зацікавлена у його