Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

Отаким подільським полковником Остап Гоголь став, імовірно, після відходу

Мигалевського зі своїм полком у царське підданство на козацьке Лівобережжя,

підвладне Іванові Брюховецькому

127

. Можна вважати, що в цій ролі він виступає

у двох відомих нам згадках, які стосуються 1667 р., але без зазначення його

полковництва. Одну з них подибуємо в «подільській» хроніці: автор її пише, що

в той час Гоголь як активний козацький ватажок діяв у районі Шаравки, Вербки,

Ярмолинців, Зінькова (міста Подільського воєводства)

. Друга згадка стосується

подій на українських землях, які передували Підгаєцькому трактату, що його 16 і

19 жовтня 1667 р. підписали, з одного боку, маршалок великий і гетьман великий

коронний Ян Собєський від імені Речі Посполитої, з другого боку - калга-солтан

Крим-Ґірей від імені кримського хана Аділ-Ґірея та Петро Дорошенко. Ця

згадка міститься в листі до «пана кума», відправленому з міста Бродів, у якому

ідеться про дії кримських татар під містами Збаражем, Тернополем, Вишнівцем,

винищення ними населення міста Зборова і після сказано, що цим татарам на

підмогу «йде Гоголь зі свіжою ордою і з волохами («z Multany»)»

129

У джерелах 1668 р. Остап Гоголь згаданий тричі. За інформацією, яку

25 січня (ст. ст.) 1668 р. отримав київський воєвода Пьотр Шерємєтєв, Петро До

рошенко відрядив Гоголя і Жеребила з їхніми полками «Канев засесть»

130

, тобто

з завданням їм дислокуватися там. 22 липня (ст. ст.) того самого року князеві

Ґріґорію Ромодановському надійшло повідомлення, що Остап Гоголь прибув до

Петра Дорошенка на Лівобережжя, де той вів боротьбу з Іваном Брюховецьким,

із вісткою, що Дорошенкового брата Григорія «с войском» в Кальнику взяли в

облогу поляки. Дізнавшись, читаємо далі в документі, що брат у небезпеці, Петро

Дорошенко 8 (18) липня вирушив із чотирма полками на Правобережжя

131

. Серед

полків Подільський не названий, а це означає, що Гоголь прибув до Дорошенка

без свого полку. Слід зазначити, що Гоголь у цьому повідомленні фігурує

як брацлавський полковник помилково, бо цей уряд і далі посідав Михайло

127

Узявши до уваги, що 1666 р. Петро Дорошенко призначив Остапа Гоголя справжнім,

«територіяльним» подільським полковником, надто сумнівним видається твердження

Веспазіяна Коховського, ніби того самого року Гоголь, незадоволений орієнтацією гетьмана

на Туреччину, був прихильний до Польщі, щоправда, потаємно, бо йому доводилося діяти серед

козаків, які підтримували Дорошенка (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. III. S. 84-86).

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 152-152v.

129

AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, N 3036, s. 209. Невідомо, хто (упорядник

архіву Замойських?) датував цей документ так: 2 вересня (?) 1667 р. (?).

130

Акты ЮЗР. Т. VII. С. ЗО.

131

Петровський М. Нариси історії України XVII - початку XVIII століть (Досліди над

літописом Самовидця). X., 1930. С. 401-402.

1. З історії української козацької старшини.

Зеленський

132

. Про Остапа Гоголя у 1668 р. розповідає й «подільська» хроніка,

коли автор її характеризує тогочасну політичну ситуацію в Подільському

воєводстві. Налаштований тенденційно, він перераховує «негідні» вчинки Гоголя

і Балацка; про останнього він подає примітку: «Pasierb Hoholów, tyrański Lewe-

niec»

133

. Підкреслимо, що в усіх наступних згадках Балацка називають сином

Гоголя.

У відомих джерелах 1669 р. Остап Гоголь згаданий під час трьох подій. Перша

з них - Корсунська рада Дорошенкового війська, яка відбулася в березні

134

(на ній

повністю перемогла орієнтація Петра Дорошенка на Туреччину). За свідченнями

присутнього там козака, даними в Малоросійському приказі 15 (25) квітня, на

раді «Гоголь, полковник могилевской ... не был»

135

. Якщо вірити Самовидцеві,

то в той час Остап Гоголь був політичним противником Петра Дорошенка: за

цим літописом, навесні 1669 р. Подільський («Могилевскій») полк (отже, й

Гоголь, який його очолював. - М. К.) разом з іншими правобережними полками

(Корсунським, Уманським, Білоцерківським, Паволоцьким та Брацлавським)

виступив на боці Петра Суховія (Суховієнка)

136

. Останній, як відомо, намагався,

спираючись, зокрема, на підтримку кримського хана, скинути Дорошенка з

гетьманства. Якщо Самовидець пише правду, то відсутність Остапа Гоголя на

раді можна пояснити його принциповою незгодою з Дорошенком. Тим часом

авторитетний знавець літопису Самовидця Микола Петровський не зовсім

довіряє наведеному в ньому перелікові назв полків: «інші джерела, - пише він,

не вказуючи, які саме, - на жаль, не першорядні, дають інші полки»

137

. Трохи

пізніше того самого року були складені переліки полків, які пішли за Суховієм,

і у всіх них Подільський полк відсутній

138

. Тож, видається, Могилівський полк

до переліку Самовидця потрапив помилково; в такому разі неучасть Гоголя в

раді можна пояснити іншими причинами, а не суттєвими розходженнями з

132

Gajecky G. The Cossack Administration... Vol. II. S. 583-584.

133

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 156v-157.

134

Акты ЮЗР. 1875. Т. VIII: 1668-1669. 1648-1657. С. 145; Archiwum Państwowe w Gdańsku

(далі - APG), zesp. 300-29 (Recesy stanów Prus Królewskich), N 258, s. 377-378; 300-53 (Ko

respondencja m. Gdańska), N 105, s. 245; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów,

rkps 844, s. 83-84; ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 244-245.

135

ОкиншевичЛ. Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII-XVIII ст. ст. // ПКВІЗРВП.

1926. Вип. 6. С. 420.

136

Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971. С. 108.

137

Петровський М. Нариси історії України... С. 302.

138

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 256; APG, zesp. 300-53, N 105, s. 265; див.

також: Ibid. S. 269, 273.

Микола Крикун

Дорошенком. Правда, могло статися й так, що навесні Могилівський полк

підтримував Суховія, а невдовзі перейшов від нього.

У будь-якому випадку влітку 1669 р. Подільський полк, а з ним і Остап

Гоголь, був на боці Петра Дорошенка: Ян Собєський у листі до коронного

канцлера Яна Лєщинського 17 серпня цього року з міста Яворова пише: «з

Порти до Дорошенка з хоругвою й іншими ознаками влади («et aliis insigniis»)

прямує паша*, якого супроводжує Дорошенків брат (брацлавський полковник

Григорій. - М. К.) зі своїми брацлавськими і Гоголевими людьми» (тобто з ко

заками Брацлавського й, очевидно, Подільського полку. - М. К.). Далі в листі

Ян Собєський завважує, що, вступивши на територію («in limites») України,

цей паша «взяв Гоголевих синів як заручників («pro obsidibus») і розмістив їх у

Яссах»

139

. На основі фрагмента про синів Остапа Гоголя можна стверджувати,

що й сам він був у супроводі паші: навряд чи сини опинилися б там без свого

батька. Про Остапа Гоголя серед оточення паші згадано в повідомленні зі Львова

від 23 серпня 1669 р.

140

. У повідомленні з Варшави від 21 серпня 1669 р. сказано,

що брат Петра Дорошенка зустрів пашу біля Дністра і звідти супроводжував

його до гетьмана

141

Третя з подій 1669 р., до якої причетний Остап Гоголь, - це осінній похід

частини Дорошенкового війська на Лівобережжя проти тамтешнього гетьмана

Дем’яна Многогрішного. Похід, який був невдалим, очолював наказний гетьман

Корицький

142

, а Остап Гоголь, «полковник подолскій», брав у ньому активну

участь

143

Відомостей про Гоголя в 1670 році виявити не вдалося. Напевно, в той час

він і далі керував Подільським полком, який не припиняв свого існування

144

. Міг

' Ознаки гетьманської влади паша за дорученням турецького султана мав передати Петрові

Дорошенку.

119

APG, zesp. 300-53, N 105, s. 266; див. також: Ibid. S. 269, 273.

140

Ibid. S. 277.

141

Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego / Zebrał i wydał Franciszek Kluczycki. Kraków, 1880.

Т. I. Cz. 1: Obejmująca pisma od roku 1629 do roku 1671. S. 459.

142

Ідеться про Якова Коряцького (Корецького) - генерального обозного у війську Петра

Дорошенка (Gajecky G. The Cossack Administration... Vol. II. Р. 658). Наказним гетьманом він

був за сумісництвом.

141

Акты ЮЗР. 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 71-72,75-77, 81, 126; РГАДА, ф. 124, оп. 1,1669 г.,

№ 29, с. 18-19; Костомаров Н. И. Руина... С. 157.

144

Крикун М. Подільський козацький полк... С. 133.

’ То були ті самі полки, що названі вище стосовно 1658 р. (див. посилання 57), окрім

Київського, який із часом перейшов під владу лівобережного гетьмана; його місце «заступив»

Торговицький полк.

1. З історії української козацької старшини.

він бути подільським полковником і на момент ради Дорошенкового війська,

яка відбулася 22 лютого (ст. ст.) 1671 р. З цієї ради представники одинадцяти

правобережних полків* надіслали старшині Низового Війська Запорозького

лист, у якому висловили своє здивування з приводу укладення в Острозі по

сланцями Війська угоди з поляками. Лист підписали дев’ять полковників, від

одного полку - його суддя, а від Подільського - його наказний полковник Андрій

Зеленський

145

. Зважаючи на важливість листа, його мали скріпити підписами

звичайні полковники. Підпис наказного полковника від Подільського полку

можна пояснити тим, що Остап Гоголь нараду не з’явився, бо виконував термінове

завдання Петра Дорошенка, доручене йому як наказному гетьманові. У відомих

джерелах протягом березня і квітня 1671 р. Гоголь загалом чотири рази фігурує

як наказний гетьман

146

, отже, цілком правдоподібно, що на цьому уряді він пе

ребував і на момент Корсунської ради. Поєднання функцій наказного гетьмана

і полковника практикувалося в козацькому війську (згадаймо, для прикладу, що

1660 р. їх одночасно виконував Михайло Ханенко). Уряд наказного гетьмана був

тимчасовим, і гетьман доручав його тільки в разі особливої потреби. Зрозуміло,

що полковник, який його отримував, був зацікавлений у тому, щоб зберегти за

собою полковництво. Навряд чи Гоголь став винятком, отож цілком можливо,

що він одночасно посідав уряди подільського полковника і наказного гетьмана.

Могло бути й так, що під час Корсунської ради Остап Гоголь був наказним

гетьманом і не мав полковництва. На цю думку наводить те, що в березні, коли він

виконував обов’язки наказного гетьмана, подільським полковником був Лукаш

Бужкевич, який у 1667-1669 роках при Дорошенкові посідав уряд генерального

писаря. Подільським полковником він став не пізніше 12 березня 1671 р. і

145

Возняк М. Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця? // Записки НТШ. 1935. Т. CLIII. С. 39-45;

Ojczyste spominki... Т. II. S. 305.

146

Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 631 (лист із Бара від поручника Мочидловського

до великого коронного маршалка і коронного гетьмана Яна Собєського від 12 березня), 635

(лист зі Львова від Яна Собєського до краківського єпископа Анджея Тшебіцького від 25

березня), 644-645 (універсал Яна Собєського про небезпеку від 12 квітня; тут сказано, що

за наказом Петра Дорошенка Остап Гоголь із козаками під Стіною (місто в Брацлавському

воєводстві) приєднався до буджацьких, білогородських, очаківських і добруджанських татар,

які вторглися на Брацлавщину як Дорошенкові союзники, причому зазначено, що Гоголь

- призначений («destynowany») гетьман; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów,

zesp. IU-198 (Materiały Janusza Wolińskiego), rkps 41, s. 282 (універсал Яна Собєського до

шляхти Волинського воєводства від 16 березня, відправлений зі Львова); Центральний

державний історичний архів України у Львові, ф. 9 (Львівський гродський суд), оп. 1,

спр. 424, арк. 1083 (такого самого змісту універсал Яна Собєського від 16 березня, адресований

шляхті Руського воєводства).

Микола Крикун

був на цьому уряді принаймні до червня того самого року

147

. Після того, як на

подільському полковництві Бужкевич заступив Гоголя, останній не міг бути на

іншому полковництві з огляду на тогочасну ситуацію в Дорошенковому війську.

Улітку 1671 р. Остап Гоголь спільно з Дорошенковими «серденятами»

допомагав татарським загонам, які вчинили напад на Подільське і південні терени

Волинського воєводства. Великий коронний гетьман і маршалок Ян Собєський у

листі Петрові Дорошенкові від 10 липня з Товстолуга (село в Теребовельському

повіті Руського воєводства) небезпідставно закинув йому, що Гоголь чинив це не

без його дозволу

148

. Мабуть, і в той час Остап Гоголь був наказним гетьманом.

Тоді подільське полковництво йому не належало: початком вересня 1671 р.

датована згадка про Костянтина як подільського полковника

149

, отже, цей уряд

Костянтин посів улітку.

Улітку 1671 р. розпочалася воєнна кампанія під керівництвом Яна Собєського,

котрий прагнув повернути Речі Посполитій українські землі, контрольовані

Петром Дорошенком

150

. Зокрема, він мав намір ліквідувати Подільський

полк - незаконний з погляду польських владників. Але тут він наразився на

сильний опір подільського козацтва, яке особливо громадилося в Могилеві,

де його очолювали Остап Гоголь і Костянтин. В одній із вилазок козаків із

Могилева проти обложників-поляків був поранений («postrzelony») Балацко, а

його батько, як сказано в анонімному повідомленні від 21 вересня зі ставки Яна

Собєського з-під Бара, ледь спромігся відступити назад у місто

151

. На початку

жовтня поляки здобули Могилів. Гоголеві, Костянтинові і багатьом козакам

удалося, переправившись через Дністер, утекти в Молдавію

152

147

Крикун М. Подільський козацький полк... С. 134. На середину серпня Лукаш Бужкевич

подільським полковником уже не був, на той час він Дорошенків посланець до одного з ту

рецьких пашів (Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 662).

148

Ojczyste spominki... Т. II. S. 314.

149

Крикун M. Подільський козацький полк... С. 134-135. Чи не той це Костянтин, про якого у

повідомленні з Кам’янця від 14 листопада 1670 р. сказано як про Дорошенкового полковника,

що «міцно уфортифікував» Могилів над Дністром? (APG, zesp. 300-29, N 165, k. 258; див.

також: Ibid. N 259, s. 591). Чи не був він восени 1670 р. подільським полковником?

150

Про цю кампанію див.: Jaworski М. Kampania ukrainna Jana Sobieskiego w 1671 r. // Studia i

Materiały do Historii Wojskowości (далі-SMHW). Warszawa, 1965. Т. XI. Cz. 1. S. 69-130. Слід

указати, що тут жодним словом не згадано Остапа Гоголя - автор проігнорував джерельні

відомості про нього.

151

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 693; Ojczyste spominki... Т. I. S. 178.

152

Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 699-700; Ojczyste spominki... Т. II. S. 334-335; Ul-

ryka Werduma dyaryusz wyprawy... S. 233-234; APK, zesp. Archiwum Pinoccich, N 372, s. 154;

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, s. 383.

Який був статус Остапа Гоголя перед узяттям поляками Могилева? Гол

ландський мандрівник Ульрих Вердум, який супроводжував Яна Собєського в

цій воєнній кампанії, у своєму щоденникові, описуючи захоплення Могилева,

зауважує, що Гоголь і Костянтин - «обидва козацькі полковники» («zween ko-

sackische Obriste»)

153

. Те саме бачимо у двох листах польського походження,

писаних через кілька днів після падіння Могилева

154

Навряд чи ці свідчення правдиві. Подільський полк (як і будь-який інший

козацький полк) не міг мати двох звичайних полковників, таким полковником

у цьому полку був, судячи з документів (усі вони польськомовні, за винятком

німецькомовного щоденника Вердума), Костянтин. Для припущення, ніби Остап

Гоголь був при ньому наказним полковником, немає підстав: авторитет, здобутий

протягом багаторічного полковництва, став би для Гоголя непереборним

психологічним бар’єром, щоб посісти цей уряд. Перебування Гоголя в Могилеві

перед захопленням міста поляками наводить на думку, що і неподільським

полковником на той час він не був. Немає жодних свідчень про те, що в Могилеві

він діяв як наказний гетьман, хоча й заперечувати, ніби він посідав цей уряд,

не можна. Мимоволі виникає питання, чому подільське полковництво посідають

Костянтин, перед тим Лукаш Бужкевич, а не Гоголь? Чи не завинив він чимось

перед Петром Дорошенком, за що його й позбавили цього уряду?

Ян Собєський зажадав від перкулаба (намісника), який урядував в окрузі

Молдавського князівства з центром у місті Сороки над Дністром, видати Гоголя,

Костянтина та інших козаків-ватажків із Могилева, але перкулаб відповів, що

без дозволу свого володаря (господаря) їх не віддасть, а хто хоче з них, може

повернутися додому

155

Собєському ж стало відомо, що Остап Гоголь і Костянтин заявили ли

стовно про свій намір приєднатись до Михайла Ханенка - від 1669 р.

правобережного козацького гетьмана, якого підтримувала Річ Посполита.

Зваживши на це, польський гетьман відправив обом охоронні грамоти, щоб

забезпечити їхній перехід на бік Ханенка

156

. Проте Костянтин від цього наміру

153

Ulryka Werduma dyaryusz wyprawy... S. 234. Захоплення поляками Могилева описано і

в листі Яна Собєського до коронного підканцлера, хелмінського і помезанського єпископа

Анджея Ольшовського з-під Брацлава від 13 жовтня 1671 р. (Pisma do wieku і spraw... Т. І.

Cz. 1. S. 699-700; Ojczyste spominki... Т. II. S. 334-335).

154

APK, zesp. Archiwum Pinoccich, N 372, s. 154, 156; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. ręko

pisów, rkps 1070, s. 383.

Iss

Лист Яна Собєського до Анджея Ольшовського з-під Брацлава від 13 жовтня 1671 р. (Pis

ma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 700; Ojczyste spominki... Т. II. S. 335).

156

Ojczyste spominki... Т. II. S. 147 (звістка з-під Брацлава від 11 жовтня 1671 р.).

І. З історії української козацької старшини...

Микола Крикун

відмовився і залишився в Молдавії

157

. Судячи з наступних подій, Гоголь учинив

так само.

Відомості про діяльність Остапа Гоголя в 1672-1673 роках дуже скупі. У

повідомленні з Кам’янця від 10 березня 1672 р. сказано, що Гоголь і Костянтин

«вийшли з Ясс із господарем Дукою до Мультан»

158

. Імовірно, йдеться про

підтримку Гоголем і Костянтином господаря Молдавського князівства Ґеорґе

Дуки в боротьбі з повсталими проти нього тамтешніми вельможами Міхалчею

Гінкулом і Дураком, які десь узимку 1671/1672 років зайняли столицю князівства

Ясси і скинули Дуку з престолу

159

. Те, що ці троє - Дука, Гоголь і Костян

тин - вирушили з Ясс до Мультан, означає, що вони втекли до Волоського князів

ства з очевидною метою знайти там політичний притулок.

Невдовзі за сприяння турків і татар Ґеорґе Дука знову запанував у Яссах,

а Остап Гоголь і Костянтин повернулися до Молдавського князівства. У квітні

1672 р. бачимо Костянтина біля Сорок. За цей місяць збереглося кілька листів,

у яких Петро Дорошенко звертається до нього з Чигирина як до полковника

частини Подільського полку, зосередженої біля Сорок

160

. У листах гетьман обіцяв

157

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 702 (лист Яна Собєського до Анджея Ольшовського

від 13 жовтня 1671 р.).

158

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 474; Дорошенко Д. Гетьман

Петро Дорошенко... С. 396.

159

Про цей внутріполітичний конфлікт у Молдавії див.: Дорошенко Д. Гетьман Петро

Дорошенко... С. 393; LiskeX. Cudzoziemcy w Polsce. Lwów, 1876. S. 181; Woliński J. Materiały

do dziejów wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // SMHW. 1964. Т. X. Cz. 1. S. 233; Demel J. Histo

ria Rumunii / Wydanie drugie, poprawione i uzupełnione. Wrocław etc., 1986. S. 187.

160

РГАДА,ф. 79 (Сношения России с Польшей), оп. 1,кн. 143, л. 111об.-112об., 114об., 117об.-

120об. В одному з цих листів гетьман до імені Костянтина додає означення «Михаловський»

(Там само. J1. 117об.). Ця особа нічого спільного не має з тим Костянтином Мигалевським,

який у 1664-1666 роках очолював Подільський полк. До речі, Дмитро Дорошенко Костянти

на, який утік із Гоголем у Молдавію, називає Мигалевським

(Дорошенко Д. Гетьман Петро

Дорошенко... С. 396), не посилаючись при цьому на жодне джерело. Принагідно вкажемо,

що в листопаді 1671 р. шляхтич Великого князівства Литовського Тишкевич, «слуга і писар»

великого литовського гетьмана Міхала Казимєжа Паца, заявив смоленському рейтарові

Астафієві Обрумському, що на початку жовтня в момент здобуття поляками Могилева над

Дністром у місті «сидел черкасской полковник Мигай» (РГАДА, ф. 79, оп. 1, 1671 г., № 1,

л. 216). Ідеться тут, безперечно, про полковника Костянтина: «Мігай» явно перегукується з

«Михаловським»: Мігай (Міхай) у молдаван і румунів відповідає українському імені Михайло;

Костянтин Михаловський був за походженням молдаванином або волохом (джерельне

підтвердження такого висновку див. далі у цій статті). Той самий Тишкевич начебто додав

до сказаного: «король (sic!) де его (Мігая. - М. К.) велел со всем войском (полком. - М. К)

отпустить (після взяття Могилева. - М. К.) к Дорошенку ... и отпущен де он с честию и к

Дорошенку пришел» (Там само). Цей неправдивий за змістом фрагмент розповіді Тишкевича

наводимо тільки тому, що з указаних вище причин він стосується й Остапа Гоголя.

1. З історії української козацької старшини..

адресатові як підвладному подільському полковникові, що його полк повернеться

на свою територію, яку змушений був покинути, якщо татари (кримські,

буджацькі, білогородські, очаківські та інші з Північного Причорномор’я)

виступлять на його, Дорошенковому, боці в боротьбі з Михайлом Ханенком.

Обіцянка Дорошенка 1672 р. залишилася нездійсненою: повернути Подільський

полк на його «батьківщину» Костянтинові не вдалося

161

. Треба наголосити, що

за якийсь час після здобуття Яном Собєським Могилева Михайло Ханенко

спробував відновити Подільський полк на його «рідній» території (очевидно, як

підпорядкований йому), проте владники Речі Посполитої поставилися до цього

негативно. Можливо, навесні 1672 р. намагання Ханенка увінчалися успіхом

162

Щодо Остапа Гоголя, то перед 21 червня 1672 р. до Кам’янця з Ясс надійшла

звістка, що Гоголь - «відомий полковник-бунтівник» - усе ще в’язень («prison-

nier») у Михайла Ханенка

163

. Коли і як він потрапив у таке становище, можна лише

здогадуватися. Мабуть, за підтримку Ґеорґе Дуки його схопив і видав Ханенкові

Міхалча Гінкул, котрий, зазнавши поразки від Дуки, втік під протекцію Речі

Посполитої й осів на півдні Брацлавського воєводства, зокрема в Рашкові - районі,

контрольованому Ханенком

164

. Це припущення видається небезпідставним,

зважаючи на те, що Гінкул разом із залогою Рашкова, яка складалася з поляків

і, напевно, з Ханенкових козаків, десь у травні 1672 р. розбив Костянтина, який

перед тим із турками, татарами, «волохами» й своїми козаками пішов на підмогу

Дорошенкові; Костянтинові ледве вдалося врятуватися втечею

165

. З огляду на

це згаданий учинок Міхалчі Гінкула стосовно Остапа Гоголя виглядає цілком

імовірним.

Після укладення в жовтні 1672 р. Бучацького мирного договору, за яким

територія Подільського воєводства відійшла до Туреччини (остання володіла

нею до 1699 р., щоправда, з осені 1673 р. до осені 1676 р. більшою її части

ною - формально, адже в той час ця частина була в руках поляків), Остап Гоголь

знову опинився в цьому регіоні. Як і раніше, бачимо його серед прихильників

Петра Дорошенка, котрий і далі підтримував контакт з Османською імперією.

161

Крикун М. Подільський козацький полк... С. 136-137.

ІИ

Там само. С. 135-136.

163

Documente privitoare la Istoria Romanilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. Bucuresci, 1912.

Vol. XVI: Corespondenja diplomatica §i rapoarte consulare francese (1603-1824) / Publicate dupa

copiile Academiei Romane de Nerva Hodo$. P. 21 (повідомлення з Кам’янця від 21 червня).

164

Публікатор цитованої звістки з Ясс безпідставно твердить, що Гоголь у ній названий

помилково, бо йдеться, мовляв, про Міхалчу Гінкула (Ibid.): останній не був полковником і

його не міг ув’язнити Михайло Ханенко, бо обидва вони були союзниками Речі Посполитої і,

судячи з тогочасної політичної ситуації, не мали мотивів для взаємної ворожнечі.

145

Ibid. Р. 19 (повідомлення з Варшави від 14 червня).

Микола Крикун

16 лютого 1673 р. із Кам’янця (його тримала турецька залога) в Польщу бу

ла відправлена інформація, автор якої, мешканець міста, писав: «Гоголь і пол

ковники були в моєму домі і різні речі оповідали»

166

. Ідеться тут, треба думати, про

Дорошенкових полковників. Гоголь, як видно з інформації, полковником не був.

Наприкінці березня або на початку квітня 1673 р. Остап Гоголь знову став

подільським полковником (правда, безпосередніми джерельними свідченнями

підкріпити це твердження не вдається), цього разу - в межах турецьких володінь.

Слід наголосити, що Подільський полк діяв уже перед тим, як Петро Дорошенко

призначив на цей уряд Остапа Гоголя: у лютому або березні того самого року

полк було відновлено на чолі зі згадуваним Костянтином. До речі, в царській

грамоті, висланій йому з Москви 16 (26) березня 1673 р., зі згодою взяти його

з полком у російське підданство, він іменований як «Костантий Волошин»

167

На нашу думку, це свідчить про його молдавське або волоське походження. Що

ж до Ханенкового Подільського полку, якщо такий і був створений, то після

захоплення Туреччиною території Подільського воєводства він як підконтроль

ний Речі Посполитій припинив своє існування.

Незабаром після повернення Остапа Гоголя на цей уряд до Варшави дійшла

звістка про «схильність» його та брацлавського полковника Павла Лисиці,

підвладного Дорошенкові, до Польщі. Уже 13 квітня 1673 р. на раді сенату, яка

відбулася під час роботи Варшавського сейму, королівський ротмістр Марцін

Богуш отримав письмове уповноваження вести з ними переговори про перехід на

службу Речі Посполитій

168

, але чи почалися ці переговори - невідомо.

Перед Хотинською битвою, яка відбулася 10-11 листопада 1673 р. (у ній

польська армія на чолі з Яном Собєським розгромила турецьку армію під коман

дуванням Гусейна-паші), серед поляків ходила чутка, начебто Остап Гоголь із

кількатисячним козацьким військом має прибути на допомогу туркам

169

. Зро

зуміло, зробити це він міг тільки з дозволу свого патрона Петра Дорошенка.

З цією чуткою розходиться свідчення колишнього київського городничого, а

тоді польського коменданта Могилева (де знаходилася і резиденція Гоголя як

подільського полковника) Александра Ловіцького від 14 травня 1674 р. Він

стверджував, що за його наполяганнями Гоголь перед Хотинською битвою дав

166

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 606v.

167

РГАДА, ф. 124, оп. 1, 1673 г., № 12, с. 26; Крикун М. Подільський козацький полк...

С. 138.

* Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. 1964. Т. X. Cz. 2. S. 257.

169

Pisma do wieku i spraw... 1881. Т. I. Cz. 2: Obejmująca pisma od roku 1672 do roku 1674.

S. 1313-1314 (повідомлення від 21 жовтня 1673 p. з місця переправи польського війська через

Дністер біля села Луки).

1. З історії української козацької старшини.

слово Янові Собєському служити Речі Посполитій

170

. Це твердження не можна

вважати правдивим: Ловіцький автоматично переніс політичні переконання

Гоголя з травня 1674 р. на переддень згаданої битви, коли в того не було

пропольської орієнтації.

У лютому 1674 р. Остап Гоголь зі своїм полком перебував із Петром

Дорошенком у Чигирині, який взяли в облогу лівобережний гетьман Іван

Самойлович та московське військо на чолі з окольничим і воєводою Петром

Скуратовим

171

. Того самого місяця бачимо Гоголя серед семи правобережних

полковників, яким Дорошенко доручив обороняти Корсунь від Самойловича

і князя Ґріґорія Ромодановського після того, як вони зайняли Черкаси й

Канів

172

. Семеро полковників чатували в Корсуні під орудою Дорошенкового

брата Андрія. Дізнавшись, що Самойлович рушив на Корсунь, полковники, за

винятком паволоцького Григорія Гамалії, який з Андрієм Дорошенком утік до

Чигирина, збунтувалися проти свого гетьмана, незадоволені його протурецько-

протатарським курсом, і в Лисянці присягли на вірність цареві

173

Остап Гоголь і брацлавський полковник Павло Лисиця повідомили про це

5 (15) березня в Переяславі, куди вони прибули

174

. Того ж таки дня за наказом

Івана Самойловича у всі правобережні полки, крім Чигиринського, який і далі

тримався Петра Дорошенка, були розіслані універсали з закликом, «чтоб все

заднепрские полковники с начальными своими людми, не продолжая времени,

в весну в Переясловлю собрався, по указу ... царского величества и по статьям

вольными гласы, кого похотят ... царскому величеству верного и всему

христианству желательного и постоянного и умного мужа на гетманство ce6t

обрали»

175

170

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 473 (лист Александра Ловіцького козацькому полковникові Михайлу

Зеленському, писаний у Могилеві).

171

Петровський М. Нариси історії України... С. 406-407 (лист Івана Самойловича цареві від

2(12) лютого з Боровиці (місто в Київському воєводстві)).

172

Грабянка Г. Д"Ьйствія,., С. 212-213; Краткое описание Малороссии. С. 276; Краткая

летопись Малыя России с изъявлением образа тамошнего правления. СПб., 1777. С. 116.

173

Петровський М. Нариси історії України... С. 407-408 (лист Івана Самойловича цареві від

6 (16) березня 1674 р. з-під Переяслава); Грабянка Г. ДЬйствія... С. 212-213; Літопис

Самовидця. С. 117; Краткое описание Малороссии. С. 276-277; Костомаров Н. И. Руина...

С. 243-244.

174

Костомаров Н. И. Руина... С. 244.

175

Петровський М. Нариси історії України... С. 409 (лист Івана Самойловича цареві від 6 (16)

березня). Див. також: СГГД. Ч. IV. С. 301; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 968; Акты ЮЗР. Т. XI.

С. 387; Источники малороссийской истории... Ч. І. С. 251; Костомаров Н. И. Руина...

С. 244.

4-6-1279

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.