Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

Перша частина містить відомості про козаків. Передусім наведено список

загальнополкової старшини, яку очолював полковник Остап Гоголь, далі - список

козаків по кожній із шести сотень, на які був поділений полк. Назви сотень утво

рені від назв їхніх адміністративних центрів - міст і містечок Могилів, Яруга,

Ярошів, Курилівці та сіл Березівка й Вільховець. Перелік сотень у переписі

відкриває Могилівська сотня, тож можна стверджувати, що в полку вона була

головною (такі сотні йменували полковими). Очевидно, 1659 року Могилів був

полковим центром.

Згідно з остаточними цифрами, Могилівська сотня нараховувала 228 козаків

(серед них сім представників загальнополкової старшини), Ярузька - 144,

Ярошівська - 167, Березівська - 237, Куриловецька («Куриловская») - 275,

Вільховецька («Ольховская») - 191, разом усі сотні - 1242 козаки. Наші ж під

рахунки доводять, що насправді заприсягнених козаків було 1222: Ярузька сотня

нараховувала 147, Ярошівська - 165, Березівська - 219, Куриловецька - 274,

Вільховецька - 189 козаків.

Треба зазначити, що порівняно з іншими українськими козацькими полками

Подільський полк кількісно був невеликим. Щоб переконатися в цьому, звер

немося до цифр, зафіксованих у 1649 і 1654 роках, зваживши, що на рубежі 50-х

і 60-х років XVII ст., з огляду на тогочасні політичні обставини, кількість козаків

у названих далі полках могла бути меншою (і навіть істотно), ніж у 1649 і 1654

роках. За сорокатисячним реєстром Війська Запорозького 1649 р., складеним

згідно зі Зборівською угодою, найменшим був Чернігівський полк (1296 козаків),

помітно більшим - Ніжинський (1483), істотно більшим - Прилуцький (1958),

в інших тринадцяти полках нараховувалося від 2072 (Брацлавський) до 3473

(Корсунський) козаків

. Збереглися відомості про кілька полків, приведених до

присяги на вірність російському цареві 1654 р. Отже, на той час у Корсунському

полку було 5095

козаків, у Полтавському - 3380

і2

, у Білоцерківському - 3048

у Ніжинському - 11950 козаків

. Та й за кількістю сотень Подільський полк

видається малим: за тим же «зборівським» реєстром, 1649 року Брацлавський

полк мав 22 сотні, Кальницький - 19, Київський - 17; за згаданими списками

заприсягнених, 1654 року Канівський полк складався з 9, а Білоцерківський - з

Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1931. Т. IX. Друга половина (Хмельниччини

роки 1654-1657). С. 1523.

Акты ЮЗР. Т. X. С. 296.

Там само. С. 302.

Там само. С. 798.

Там само. С. 300, 838.

2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року

16 сотень

. За свідченням одного з уманських козаків, 1651 року в Уманському

полку було 14 сотень («chorągwi»)

Друга частина перепису - інформація про мешканців міст Бар, Могилів,

Ярошів і Курилівці*. За переписом, у Барі всього числилося 220 «міщан», у

Могилеві - 227, у Ярошеві — 111, у Курилівцях - 46, разом - 604. За нашими

підрахунками, міщан у цих поселеннях нараховувалося 602, зокрема в Барі - 215,

у Могилеві - 230, у Ярошеві - 110, у Курилівцях - 47.

Поглянувши на карту, переконуємося, що Бар надто віддалений від над

дністрянської території, яка належала Подільському полку (ця територія буде

визначена далі). Здавалося, він міг би бути полковим анклавом, але насправді

ним не був і навіть до Подільського полку 1659 р. (та й ніколи) не входив. У

переліку ж міст, мешканці яких присягнули цареві, Бар названий першим, за ним

ідуть Могилів, Ярошів, Курилівці, тобто сотенні центри. Проте Бар, друге після

Могилева місто за кількістю заприсягнених, сотенним центром не був, бо козаків

як війська в ньому не було (це видно з перепису). Якби ж це місто, не будучи

сотенним центром, належало до Подільського полку, то в переписі воно б ішло

слідом за сотенними містами. Отже, робимо висновок, що Бар був поза полком.

Відповідаючи на питання, чому в такому разі Бар потрапив до перепису,

слід мати на увазі, що Бар із довколишніми містечками й селами, яких, до речі,

в переписі полку «немає», утворював помітний державний маєток - Барське

староство. На час складання перепису ним володів недавній гетьман Війська

Запорозького Іван Виговський. 17 листопада 1658 р. король Ян Казимир видав у

Торуні грамоту, за якою староство було надане Виговському у власність («iure

haereditario») із правом успадкування його нащадками по чоловічій лінії

. Цю

Крип ’якевич /. П. Адміністративний поділ України 1648-1654 рр. // Історичні джерела та їх

використання. К., 1966. Вип. 2. С. 134-138.

Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України (далі - ЛНБ НАН

України), від. рукописів, ф. 5 (Оссолінські), оп. 1, спр. 2286II, арк. 147.

’ У переписі Курилівці помилково фігурують як «Колесів» (або «Колесівка» чи «Колесівці»):

не безпосередньо, а в словосполученні «Колесовския мещане» перед переліком останніх (див.

примітку 11 до публікації документа).

Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов,

состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе (далі - Архив

ЮЗР). К., 1894. Ч. VIII. Т. 2: Акты Барского староства XVII-XVIII в. С. 94-95; Powiat Мо-

hylowski w gubernii Podolskiej. Opis geograficzno-historyczny wszystkich miast, miasteczek, wsi,

przysiółków, futorów, słowem zaludnionych miejscowości w tym powiecie, z dodaniem odpow

iednich dokumentów / Zebrał i opracował Władysław Pobóg-Górski. Kraków, 1903. S. 38-39.

Староство віддали Виговському як винагороду за його роль у підписанні Гадяцької угоди у

вересні того самого 1658 року.

Микола Крикун

грамоту король підтвердив ще однією грамотою, виданою на Варшавському

сеймі 4 червня 1659 р.

, а сейм, своєю чергою, санкціонував дії короля

Один із пунктів нових статтей, ухвалених на Переяславській раді 17 жовтня

1659 р., був спрямований проти Івана Виговського: старшину Війська Запорозького

зобов’язали «изменника Ивашкову жену и дети, также и брата его Данилка отдать

царскому величеству вскоре»

. Царський уряд не втрачав надії захопити й самого

Виговського і вчинити розправу над ним, а принагідно намагався всіляко дошкулити

йому, принизити його гідність. Виявом такої позиції треба вважати і те, що козаки

Подільського полку присягнули на вірність цареві саме під Баром, який не входив

до складу полку, і те, що заприсягнено було й барських міщан

. До речі, на час

приведення полку до присяги під Баром перебувало ще кілька козацьких полків

Гадаємо, це дає уявлення про атмосферу, в якій відбувалася присяга.

На відміну від перших двох частин перепису, третя має заголовок: «Тово ж

Подолского полку Могилевского повету на Поддрєстрие (останнє слово написане

з помилкою, має бути «Подднєстриє». - М. К.), что на волоскои границы,

селы і д(є)р(є)вни». До кінця XVIII ст. Могилівського повіту над Дністром

ніколи не було, натомість на території, яка належала Подільському полку,

був Летичівський повіт Подільського воєводства*. Згадана в заголовку третьої

частини «Волоская граница» - то кордон по Дністру Подільського полку (як і

Подільського воєводства) з Молдавським князівством.

У третій частині йдеться про землі між лівими притоками Дністра Мурафою

(на сході) і Калюсом (на заході) - про південну частину Летичівського повіту,

яка межувала на сході з Брацлавським воєводством, а на заході - з Кам’янецьким

повітом Подільського воєводства

. У подільському переписі ця територія на

Архив ЮЗР. Ч. VIII. Т. 2. С. 97-103; Powiat Mohylowski... S. 39-43.

Volumina legum. Petersburg, 1859. Т. 4. S. 302. Див. також: Грушевский М. Барское староство.

Исторические очерки (XV-XVIII в.). К., 1894. С. 324-326.

СГГД. Ч. IV. С. 56; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. I. С. 497; Величко С. Сказаніє... С. 231; Архив

ЮЗР. Ч. VIII. Т. 2. С. 267; Летописное повествование... Кн. 4. С. 35.

Іван Виговський володів Барським староством до того, як його стратили поляки в березні

1664 р. (Архив ЮЗР. Ч. VIII. Т. 2. С. 107-109; Грушевский М. Барское староство... С. 325—

330,333).

Окиншевич Л. Центральні установи... Ч. II. С. 16.

* Очевидно той, кому Міхаіл Полянський доручив об’єднати надіслані з місць реєстри в один

документ, знав, що воєводства в Речі Посполитій адміністративно діляться на повіти, але не

знав про існування Летичівського повіту. Оскільки Могилів був полковим центром, у цієї

людини асоціятивно могло спрацювати уявлення, ніби це місто і є повітовим центром; звідси

й найменування Летичівського повіту Могилівським.

Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної У країни в X V-XVIII ст.

Кордони воєводств у світлі джерел. К., 1993.2-ге вид. С. 6-47 + карта «Подільське воєводство

в XV-XVIII ст.».

2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року

звана Подністров’ям («Подднестрие»). Лише два поселення знаходяться за

межами цих земель: Буша розташована поблизу лівого берега Мурафи (отже,

належала до Брацлавського воєводства), Хрептиїв - поблизу правого берега

Калюса (а тому належав до Кам’янецького повіту). Судячи з назв поселень,

охоплених переписом, кордон полку по Дністру простягався на відстані до 120

км, а віддаленість північного його кордону від Дністра становила від кількох

кілометрів на південному заході і південному сході до 35 км на півночі.

«Селы і деревни», перераховані в третій частині, - це 38 поселень, де Яруга

фігурує як місто, Буша - як містечко, решта - як села (серед останніх згадані

також сотенні центри Березівка і Вільховець («Волховевт»)). Як бачимо,

жодного разу не зафіксована «деревня». Це можна пояснити тим, що в XVII ст.

в Росії «деревнями» вважали сільські поселення, де не було приходських цер

ков, відповідно «селами» - поселення, де такі церкви були

. Водночас в Україні

на означення неміських поселень існувало тільки поняття «село» (якщо не

брати до уваги такі поняття, як «хутір», «висілок» тощо). Можна з певністю

стверджувати, що в реєстрах, які Міхаіл Полянський одержав із Подільського

полку, всі 36 неміських поселень були названі саме цим поняттям без зазначення,

де є і де немає церкви. Отож московським чиновникам нічого не залишалося, як

означити всі сільські поселення поняттям «село».

За сумарними даними перепису, у 38 поселеннях нараховувалося 663 міщан

і селян, які присягнули цареві, за нашими ж підрахунками, їх було 662. Усього

перепис охопив, як свідчить його остаточна цифра, 2509 осіб, а за нашими

підрахунками - 2486. З останнього показника на Подільський полк (без Бара)

припадає 2271 «особа». За сучасним адміністративним поділом із 41 поселення,

перерахованого в переписі, 39 розташовані на території Вінницької области (у

Могилів-Подільському районі - 25, у Мурованокуриловецькому - 11, у Ям-

пільському - 3) і два - на території Хмельницької области (в Новоушицькому

районі). Нині серед них Могилів-Подільський є містом, (Муровані) Курилів

ці - селищем міського типу, 36 поселень - села, одне поселення (Рідчани) у

XVIII ст. або зникло, або злилося з селом Липчани (див. примітку 16 до на

веденого далі перепису Подільського полку), а два (Кучейки і Кучинці) не вдалося

ідентифікувати (див. примітки 13 і 14 до перепису).

На основі отриманих підсумкових цифр доходимо висновку, що кількість коза

ків і некозаків, які заприсягли на вірність цареві, в переписі полку співвідноситься

Шенников А. А. Поселения // Очерки русской культуры XVII века. М., 1979. Ч. I. С. 167. У

проміжку між «деревнею» і селом було ще сільце: як і в селі, там була панська садиба, але не

було церкви. У «деревні» панської садиби не було (Там само).

Микола Крикун

як 1:1,03 (1222:1264). Коли ж не брати до уваги неполкових барських міщан, то

це співвідношення - власне полкове - становить 1:0,86 (1222:1049). Нагадаємо,

що 1654 р. таке саме співвідношення серед заприсягнених у Білоцерківському

полку становило 1:1,16 (3048:3538)

, у Полтавському - 1:1,06 (6380:6747)

, у

Ніжинському - 1:0,72 (11950:8617)

. Отже, на тлі аналогічних показників інших

полків, нехай і стосовно 1654 р., подільський показник видається більш-менш

типовим.

Ступінь достовірности перепису Подільського полку 1659 р. неможливо ви

значити за браком джерел. Проте немає сумнівів, що найповніше враховано ко

заків, хай навіть не всіх, адже облікувати людей, організованих у загони, було

куди легше. Слід зазначити, що перепис 1659 р. не охопив безлюдних поселень

(і, можливо, деяких поселень, сяк-так залюднених) на території Подільського

полку, а таких було чимало внаслідок спустошень, яких зазнав цей край у

середині ХУП ст.

Соціяльні аспекти перепису полку засвідчує не лише розрізнення козаків,

міщан і селян. Як уже було сказано, окремо в ньому виділена загальнополкова

старшина, до якої належали полковник, наказний полковник, осавул, писар,

обозний, суддя і хоружий. Список козаків кожної сотні починається з сотника.

Названо, але, мабуть, неповно, й іншу сотенну старшину: в Могилівській сот

ні -двох хоружих, у чотирьох сотнях - отаманів (у Ярошівській - одного, Ярузь-

кій - двох, Березівській і Вільховецькій - по троє), у Березівській - двох писарів.

У сотенних містах названо осіб, які там судили й управляли: у Могилеві, Ярошеві

й Курилівцях - по одному війту, двоє, знову двоє і троє бурмістрів відповідно

(йдеться про райців), у Могилеві - двох присяжних, у Барі - війта й писаря

. У

36 з 38 поселень, про які йдеться в третій частині перепису, було по старості,

серед яких 33 виступають як отамани (зокрема в Буші і Ярузі), а троє (тільки в

селах) - як війти. Зафіксовано й 15 бурмістрів, із яких 12-у восьми селах при

отаманах, одного - в селі при війті, а двох - у селі, де не згадані ні отаман, ні війт.

Отамани, війти й бурмістри представляли сільську адміністрацію

. Серед міщан

і селян бачимо також ремісників різних професій.

Акты ЮЗР. Т. X. С. 798.

Там само. С. 302.

Там само. С.-300, 833.

2,1

Про міських війтів і бурмістрів у Наддніпрянській Україні в середині XVII ст. див.:

Владимирский-Буданов М. Немецкое право в Польше и Литве // ЖМНП. 1868. Ч. CXL.

С. 802-810; Отамановський В. Д. Вінниця в XIV-XVII століттях. Історичне дослідження.

Вінниця, 1993. С. 377; 378, 332, 387; 388.

Про отаманів у середині XVII ст. див.: Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький. К„ 1954.

С. 360, 361.

2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року

Подільський перепис цікавий і з антропонімічного погляду. Передусім при

вертає увагу порівняно велика кількість прізвищ із закінченням на -енко в Барі

(160 родин, що становило 74,42% від загальної кількости міщан), у Вільховецькій

(131 родина, 69,31%), Куриловецькій (124 родини, 45,26%), Березівській (96

родин, 43,84%), Ярузькій (63 родини, 42,86%) сотнях. Натомість мала частка

таких прізвищ зафіксована в Могилівській сотні (29 із 221, що становить 12,72%).

У Ярошівській сотні їхню кількість установити неможливо, бо її козаки названі

здебільшого тільки за іменами. Дуже мало прізвищ на -енко в сотенних містах

та інших поселеннях. Варто зазначити, що, судячи з імен і прізвищ (прізвиськ),

помітну частину людности полку становили вихідці з Молдавії або їхні нащадки.

Особливо це стосується козаків Могилівської сотні та Могилева.

Поданий далі перепис Подільського полку 1659 р. повністю відповідає ори

гіналу

: імена, прізвища (прізвиська) козаків, міщан і селян наведені за написанням

їх горизонтальними рядками, тобто подається особа з першої колонки, далі особа

з того самого рядка другої колонки і особа з третьої колонки - саме так велися

записи в документі.

З погляду палеографії подільський перепис - типовий для діловодства Мос

ковської держави середини XVII ст. документ

. У публікації збережено ортогра-

фію «оригіналу».

ДОДАТОК

Перепис Подільського полку,

здійснений у зв’язку з приведенням його населення

(козаків, міщан і селян) до присяги на вірність

московському цареві^

ЛЬта ЗР^И г. декобріа въ а! днъ по Гсдрви Црви і Великого кнзіа Алє^іа

Михайловича, Вса Вєликиш і Малыя і БЄльія Росиі самодержца 8каз8 і по ноказй

ближнего боирина і наместника казанского кнзь Алє^га. Никитича Трббіцкого

богарина і наместника бЄлосозерского Василя Борисовича Шереметева

да

околничего і наместника бЄлогородцкого кнзь Григорт Григорєвича Ромо-

даноеского

, да дтков, д8л<ного Лариона Дмитрєєва

сна Лоп8хина да Федора

Слід указати, що в згаданих публікаціях переписів Білоцерківського й Ніжинського

полків 1654 р. з вини їхніх видавців поіменно названо лише козацьку старшину всіх ранґів

та мешканців Білої Церкви й Ніжина, а дані про рядових козаків, міщан і селян наведені в

сумарних цифрах (Акты ЮЗР. Т. X. С. 781-828).

Див. зразки московського ділового письма того часу: Тихомиров М. Н., Муравьев А. В. Рус

ская палеография. М., 1966. Приложение. С. 53,55-56,58.

Микола Крикун

2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року

Микола Крикун

2. Перепис Подільського козацького'полку 1659 року

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.