Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

Деякі автори безпідставно ототожнюють цього Остапа з Остапом Гоголем

проте це дві різні особи

. Це переконливо доводить порівняння їхньої діяльности

упродовж 1648-1649 років.

* * *

В’ячеслав Липинський без жодних аргументів указує, що Остап Гоголь

якийсь час був уманським полковником, заступивши на цьому уряді Йосипа

Глуха

. Коли саме Глух перестав бути полковником, Липинський не зазначає. На

думку Івана Крип’якевича, це сталося у квітні 1654 р. Припущення Липинського

дотепер не підтверджено. Якщо ж Остап Гоголь і був уманським полковником,

то зовсім недовго, бо з липня 1654 р.

(до січня 1655 р.) цей уряд посідав Семен

Оргіяненко (Угриненко)

Того самого 1654 р.

Остап Гоголь очолив відновлений тоді ж таки Подільсь

кий полк (званий у джерелах також «Могилівським» і «Подністрянським»

Полк виник наприкінці 1648 або на початку 1649 р. у південно-східній частині

łacińskim przez X. J. Tomasza Józefowicza. Teraz z oryginału ... przełożona. Lwów, 1854. S. 123;

Jakuba Michałowskiego wojskiego lubelskiego a później kasztelana bieckiego Księga pamiętnicza

z dawnego rękopisma wydana... Kraków, 1864. S. 95; Joachimi Pastorii ab Hirtenberg Historiae

Poloniae plenioris partes duae... Dantisci, 1686. Р. I. Р. 100-101; Zubrzycki D. Kronika miasta

Lwowa. Lwów, 1844. S. 316.

Грушевський M. Історія України-Руси. К.; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. ПІ: Хмельниччина в

розцвіті (1648-1650) / Вид. друге, повторене. С. 49; Polski Słownik Biograficzny. Т. IX.

S. 579; Dąbrowski J. Pochodzenie społeczne i drogi kariery wyższej starszyzny kozackiej w latach

1648-1657 // Zeszyty naukowe uniwersytetu Jagiellońskiego. Kraków, 1993. MXLIX: Prace His

toryczne. Zesz. 101. S. 62. Див. також примітку Валерія Шевчука у кн.: Величко С. Літопис /

Переклав з книжної української мови В. Шевчук. К, 1991. Т. 1. С. 83.

На це звернув увагу Тарас Чухліб (Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 143).

Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 296\Липинсъкий В. Участь шляхти... С. 209;

Його ж. Україна на переломі... С. 152.

Крип’якевич /. Студії над державою... // Записки НТШ. Т. CLI. С. 133. У цьому питанні з

Крип’якевичем погоджуються Януш Домбровський (Dąbrowski J. Pochodzenie społeczne...

S. 62) і Дж. Гаєцький (Gajecky С. The Cossack Administration of the Hetmanate. Cambridge, Mass.,

1978. Vol. II. P. 625,691). Див. також: ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 5769

III, с. 862 (лист великого коронного гетьмана Станіслава Потоцького до короля Яна Казимира

від 1 квітня 1654 р., де Йосипа Глуха (Głoh) згадано як чинного уманського полковника).

Крип 'якевич /. Студії над державою... // Записки НТШ. Т. CLI. С. 133; Gajecky G. The Cos

sack Administration... Vol. II. P. 625.

А не наприкінці 1653 р., як уважає Тарас Чухліб, ніяк не обгрунтовуючи свою думку {Чух

ліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 144).

Докази вживання цих означень щодо Подільського полку див.: Крикун М. Подільський

козацький полк... С. 120-140. У Тараса Чухліба «Могилівський» і «Подністрянський» -

означення різних полків {Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 144).

Летичівського повіту; Богдан Хмельницький ліквідував його за Зборівською

угодою 1649 р.

. Можливо, полк відновили незадовго до приїзду антиохійського

патріярха Макарія на терени, підконтрольні Війську Запорозькому. За свід

ченням сина патріярха архидиякона Павла Алепського, який супроводжував

батька в подорожі до Москви через Україну, у червні 1654 р., коли патріярх

проїздив українськими землями і зустрічався з Богданом Хмельницьким та його

старшиною, у гетьмана було 18 полковників

. А на момент Переяславської ради

1654 р. козацьких полків було 17, причому Подільський серед них не числився

Вісімнадцятим полком у червні 1654 р. міг бути якраз Подільський.

Найранішу згадку про Остапа Гоголя як полковника знаходимо в літописному

тексті Феодосія Софоновича «Кройника о земли Полосой» 1673 р. (у той час

Софонович був ієромонахом, ігуменом Михайлівського Золотоверхого мона

стиря в Києві). За цими даними, восени 1654 р. польське військо на чолі з ко

ронними гетьманами (великим - Станіславом Потоцьким, польним - Станісла

вом Лянцкоронським) разом із татарами витіснило з Брацдава полковників

брацлавського (Михайла Зеленського), вінницького (Івана Богуна), «подн"Ь-

стръского» (Гоголя; ім’я його Софонович не називає) та іншу козацьку старши

ну (очевидно, з підлеглими загонами) і примусило їх відійти до Умані, де вони

й закріпилися

. Як переконливо доводить Юрій Мицик, при викладі воєнно-по-

літичних подій 1648-1672 років в Україні Феодосій Софонович користувався,

зокрема, літописом, автор якого жив в Умані або ж на терені Уманського полку;

Мицик умовно називає цей літопис «Уманським»

. Отож дуже ймовірно, що на

ведені факти Софонович почерпнув саме з цього літопису

. Слід зауважити, що

Крикун М. Подільський козацький полк... С. 116-122.

Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию, описанное его сыном,

архидиаконом Павлом Алеппским / Перевод с арабского Г. Муркоса // Чтения в Императорском

Обществе истории и древностей российских при Московском университете (далі - ЧИОИДР).

М., 1897. Кн. 4(187). С. 36.

Акты ЮЗР. 1878. Т. X (Дополнение к III тому). С. 239-240; Белокуров С.А. Перечень

городов, городков, мест и местечек в черкасских полках//ЧИОИДР. 1905. Кн. 2 (213). Смесь.

С. 28-31; Грушевский М. К истории Переяславской рады 1654 года // Доклады Академии наук

СССР. 1929. Ленинград, 1930. С. 299-305; Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1931.

Т. IX. Друга половина (Хмельниччини роки 1654-1657). С. 734-736; Воссоединение Украины

с Россией. Документы и материалы в 3-х т. М., 1953. Т. III: 1651-1654. С. 517-518.

Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / Підготовка тексту до друку, передмова,

коментарі Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка. К., 1992. С. 232.

Там само. С. 28.

Такі самі факти подає козацький літописець Григорій Грабянка (Грабянка Г. Дійстві я...

С. 133), однак може бути, що він запозичив їх у Феодосія Софоновича або й безпосередньо

з «Уманського» літопису.

1. З історії української козацької старшини...

Микола Крикун

хроніст при цьому припустився помилки, а можливо, запозичив її з «Уманського»

літопису: напад польсько-татарського війська на Брацлав і відступ козаків до

Умані сталися не восени, а в грудні 1654 р.

Полковником Остапа Гоголя призначив, напевно, Богдан Хмельни

цький - у той час це було його прерогативою

. Зустрічаємо Гоголя (без

імені) як «подністрянського» полковника серед козацької старшини і в січні

1655 р., коли козаки тримали в Умані облогу польсько-татарського війська.

Щоправда, згадка про нього у зв’язку з цією подією є тільки в літописному

зведенні «Краткое описание Малороссии», складеному десь після 1734 р.

Російський посланець до Війська Запорозького Абрам Лопухін доповідав у

Москву: 27 березня (ст. ст.) 1656 р. Богдан Хмельницький під час розмови з ним

у Чигирині повідомив, що відрядив під Кам’янець «полковника Гоголя»

. Тут

ідеться, безперечно, про Остапа Гоголя, подільського полковника

Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий 11 Его же. Собрание сочинений. Исторические

монографии и исследования. СПб., 1904. Кн. IV. Т. ІХ-ХІ. С. 585-586; Грушевський М. Історія

України-Руси. Т. IX. Друга половина. С. 1019, 1025; ЛНБ НАН України, відділ рукописів,

ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 733. Слід зазначити, що в інших відомих джерелах, де йдеться про цю

саму подію, поіменно названа козацька старшина (Михайло Зеленський, Іван Богун і інші),

але з незрозумілих причин не згадано Гоголя, як, до речі, і його полк {Величко С. Сказаніє...

С. 97; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. IX. Друга половина. С. 1018-1019; ЛНБ НАН

України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 733; Historya panowania Jana Kazimierza...

T.I.S. 192).

Крип’якевич /. Студії над державою... // Записки НТШ. Т. CU. С. 126; Dąbrowski J. Po

chodzenie społeczne... S. 56. Необхідно підкреслити, що спостереження Михайла Слабченка

щодо варіянтів призначення полковників у Війську Запорозькому за часів Хмельниччини і

після неї {Слабченко М. Е. Малорусский полк в административном отношении (Историко

юридический очерк). Одесса, 1909. С. 61-73) безсистемні і плутані.

Краткое описание Малороссии. С. 242. Відомості з цієї компіляції про уманську облогу в

кінці XVIII ст. переповіли, згадуючи при тому й Гоголя, історики Жан-Бенуа Шерер (Sche-

rer J.-B. Annales de Petite-Russie ou Histoire de cosaques-saporogues et de cosaques de TUkraine

ou de la Petite-Russie... Paris, 1788. T. 2. P. 67) та Йоган Християн Енґель {Engel J.Ch. Ge-

schichte der Ukrainę und der ukrainischen Kosaken. Halle, 1796. S. 196). Очевидно, на основі цих

самих відомостей Пантелеймон Куліш стверджував, що перша літописна згадка про Остапа

Гоголя припадає на 1655 р. {М. Н. [Кулиш П.] Опыт биографии Н. В. Гоголя... С. 1 \Его же.

Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя... Т. 1. С. 2). Інші переліки обложеної в Умані

у січні 1655 р. козацької старшини див. у джерелах: Величко С. Сказаніє... С. 116; Сборник

летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси... С. 15; Костомаров Н.И. Богдан

Хмельницкий. С. 587; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. IX. Друга половина. С. 1041-

1042; ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 5769 III, с. 1055; Historya panowania

Jana Kazimierza... Т. I. S. 200-201.

Грушевський M. Історія України-Руси. Т. IX. Друга половина. С. 1207; Інститут рукописів

Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ), ф. II (Історичні

матеріали), спр. 15561, арк. 143.

Уперше ж у відомих джерелах Остап Гоголь виступає саме як полковник

«подільський» - до того ж зі своїм іменем - 29 червня (ст. ст.) 1657 р. Цим днем

датовано лист, надісланий з Озаринців (місто Летичівського повіту) до Богдана

Хмельницького. Автор листа просить гетьмана допомогти йому і його полкові,

розташованому «на погранич^», боротися з польськими й татарськими загонами

в районі Кам’янця, а підписався так (подаємо за московською копією листа):

«Астафей Гоголь, полковник Войска его царского величества Запорожского

подолскій»

. Бачимо Остапа Гоголя і серед полковників Війська Запорозького,

як пише Самійло Величко, «при концу живота» Богдана Хмельницького в серпні

1657 р.

Після цієї згадки Остап Гоголь з’являється у відомих на сьогодні джерелах

щойно в серпні 1658 р. - знову як подільський полковник. Зазначимо, що цей урцд

він посідав безперервно аж до 1664 р. і, напевно, між серпнем 1657 та серпнем

1658 рр. На останньому міркуванні слід наголосити, бо серед дослідників побутує

думка, начебто у цей час подільським полковником був Федір Михайлович

Ґрунтована ця думка на листі від 31 січня 1658 р., який був відправлений із

Меджибожа (місто Летичівського повіту) волинському каштелянові Станіславові

Казимєжу Бєньовському і автор якого підписався так: «Teodor Michayłowicz,

На основі цього повідомлення Дж. Гаєцький стверджує, що Подільський полк був

відновлений 1656 р. (Gajecky G. The Cossack Administration... Vol. II. Р. 646), а Я. Домбровський

початок подільського полковництва Остапа Гоголя датує квітнем 1656 р. (Dąbrowski J. Po

chodzenie społeczne... S. 62).

Акты ЮЗР. Т. XI. C. 739. Імовірно, саме на основі цього документа Іван Крип’якевич

стверджував: «1657 р. ... наново розпочато реорганізацію (тобто відновлення після ліквідації

за Зборівською угодою. - М. К.) Подільського полку» (Крип’якевич І. 77. Адміністративний по

діл України в 1648-1654 рр. // Історичні джерела та їх використання. К., 1966. Вип. 2. С. 143).

До цього джерела близький за змістом і датований тим самим числом лист до генерального

писаря Війська Запорозького Івана Виговського від брацлавського полковника Михайла

Зел енського, де сказано, що він (Зеленський) застерігав «полковника Гоголя», аби той

пам’ятав про татарську загрозу (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 741). У зв’язку з цим листом див.

повідомлення в листі Богдана Хмельницького до царя від 10 (20) липня 1657 р. (Там само.

С. 716; Документи Богдана Хмельницького. 1648-1657 / Упорядники І. Крип’якевич та

І. Бутич. К., 1961. С. 607).

Величко С. Сказаніє... С. 164. Згадуючи Гоголя, Самійло Величко називає його тільки

Остапом.

Максимович М. А. Обозрение городовых полков и сотен, бывших на Украине со времен

Богдана Хмельницкого Н Его же. Собрание сочинений. К., 1876. Т. I: Отдел исторический.

С. 703; Крип’якевич I. 77. Адміністративний поділ... С. 144; Сергійчук В. Військово-

територіальна організація народної армії в перший період Визвольної війни 1648-1654 рр. //

Український історичний журнал. 1982. № 7. С. 91; Gajecky G. The Cossack Administration...

Vol. II. Р. 646.

7. З історії української козацької старшини...

Микола Крикун

Pułkownik Podolski, strażnik pograniczny, Gubernator Zamku Międzyboskiego».

Проте початок листа засвідчує, що на той момент Федір Михайлович був наказним

подільським полковником: «Pisanie do WMPana bez bytności moiey od Pana Daniela

Stepanowicza, Assawuła Pułku mego Nakaźnego na ten czas dirigowane». Дослідники

не зауважили, що означення «Nakaźnego» за суттю (і за нормою польської мови)

стосується слова «Pułku», і помилково відносять його до «Assawuła». Не підлягає

сумнівам той факт, що на 31 січня 1658 р. Подільський полк (швидше за все його

частина) був тимчасово дислокований у районі Меджибожа; на чолі його стояв

наказний полковник, якому довелося виконувати «стражницькі» функції, тобто

захищати від поляків південно-західний виступ Війська Запорозького, і водночас

стати начальником («губернатором») Меджибізького замку

За інформацією, яку отримав і переслав до Москви київський воєвода

Васілій Шерємєтєв, у другій половині серпня 1658 р. Остап Гоголь на чолі

20 тисяч левенців

разом із полками Київським, Паволоцьким, Брацлавським

та Білоцерківським за наказом гетьмана Івана Виговського, що його виконання

він доручив своєму братові Данилу, спробували відбити у росіян Київ

. Після

поразки, як засвідчив полонений росіянами брацлавський полковник Іван Сербии,

Остап Гоголь зі своїми левенцями опинився на Поліссі - у Київському воєводстві

біля Овруча, бо, мовляв, тікаючи, заблукав і не зміг вибратися на шлях, який вів

до Білої Церкви

Чи був Гоголь причетний до укладення Гадяцької угоди 6(16) вересня 1658 р.?

На це питання відомі досі джерела прямої відповіді не дають. Василь Герасимчук

уважав, що Гоголь належав до тієї частини козацької старшини, яка підтримувала

Памятники... 1852. Т. III. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 207-209. Те

саме див.: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 611, s. 793-794.

КрикунM. Подільський козацький полк... С. 126-127.

Акты ЮЗР. 1892. Т. XV: 1658-1659. С. 253.

Там само. 1863. Т. IV: 1657-1659. С. 159; 1872. Т. VII: 1657-1663. 1668-1669. С. 253;

Т. XV. С. 253,276-277; Соловьев С. М. Сочинения: В 18 кн. М., 1991. Кн. VI: История России

с древнейших времен. Т. 11-12. С. 33; Барсуков А. Род Шереметевых. СПб., 1888. Кн. 5.

С. 105; Герасимчук В. Виговщина і Гадяцький трактат // Записки НТ1П. 1909. Т. LXXXIX.

С. 75-76. Левенцями називали опришків, розбійників. Про Гоголевих левенців читаемо

в листі того ж таки воєводи Васілія Шереметева до царя Алексея Міхайловіча від 18 (28)

серпня 1658 р.: «Наперед де сего Левенцы с войском запорожским николи не служивали и к

ним не прихаживали, а бывали де они всегда в Волохах» (Акты ЮЗР. Т. XV. С. 253). Іншими

словами, левенці, якщо вірити Шереметеву, були вихідцями з «Волох» (Молдавського й,

можливо, Волоського князівств). Схоже, воєвода явно перебільшив їхню кількість. Імовірно,

до їхнього числа він зарахував і особовий склад Подільського полку.

Акты ЮЗР. Т. XV. С. 276. Див. також: Барсуков А. Род Шереметевых. Кн. 5. С. 117.

угоду

. В’ячеслав Липинський, навпаки, говорив про його неприхильність

до цього документа

. Тарас Чухліб наполягає, що Гоголь її не визнавав; крім

того, дослідник бездоказово стверджує, що після укладення Гадяцької угоди

Іван Виговський з допомогою уманського полковника Михайла Ханенка розбив

Гоголя як її противника під Могилевом над Дністром і змусив його перейти на

свій бік та вже разом виступити проти воєводи Васілія Шерємєтєва

Зважаючи на те, що трапилося з Остапом Гоголем після невдалого нападу

козаків Виговського на Київ незадовго до Гадяцької угоди, можна припустити,

що він не встиг взять участи в її укладенні. Проте не можна заперечити і його

активну причетність до цієї справи, і ось чому. Той пункт Гадяцького договору,

в якому йдеться про згоду Речі Посполитої за рекомендацією гетьмана Війська

Запорозького надавати польську шляхетську гідність ста особам із кожного

козацького полку, в іншому, напевно підготовчому, варіянті цього документа

містить такий додаток: «а полків є 14»

. Очевидно, керівництво цих полків

підтримало Виговського у його прагненні союзу з Польщею. Серед них міг

бути й Остап Гоголь зі своїм полком. Як засвідчив ніжинський протопоп Мак

сим Филимонов у московському Посольському приказі 17 (27) квітня 1658 р.,

Виговський був переконаний, що коли йому з вини Москви не вдасться придушити

бунт проти нього полтавського полковника Мартина Пушкаря, всі одинадцять

правобережних полків (серед них, зрозуміло, й Подільський. - М. К.) можуть

піти «в соединенье с Поляки», бо вони «к Поляком склоннее»

. Немає підстав

уважати, ніби Виговський утратив підтримку цих полків на час підписання

Гадяцької угоди.

Навряд чи в Остапа Гоголя були підстави оцінювати Гадяцьку угоду не

гативно. Подальша його діяльність доводить, що він не був беззастережним, без

Герасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. // Записки НТШ. 1913. Т. СХІІІ. С. 46.

Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 296;Липинський В. Участь шляхти... С. 209;

Його ж. Україна на переломі... С. 152.

Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 145.

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 253; Т. XV. С. 383; Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини

XVII віку. Львів, 1994. С. 122; Latopisiec albo kroniczka Joachima Jerlicza / Z rękopismu

wydał K. W. Wójcicki. Warszawa, 1853. Т. II. S. 13; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz.

rękopisów, rkps 151, s. 402.

Акты ЮЗР. Т. XV. С. 53. Правобережними полками були Чигиринський, Канівський,

Київський, Черкаський, Корсунський, Білоцерківський, Паволоцький, Уманський, Брацлав

ський, Кальницький (Вінницький), Подільський. Територія перших чотирьох у той період

частково охоплювала і лівий берег Дніпра. Уманський, Брацлавський і Кальницький полки

входили до складу Брацлавського воєводства, інші ж полки, крім Подільського, - до складу

південної частини Київського воєводства.

1.3 історії української козацької старшини...

Микола Крикун

компромісним противником Польщі. Крім того, і невдовзі після угоди Гоголь

боронив Івана Виговського як гетьмана. Найраніше свідчення про це знаходимо

в донесенні Васілія Шереметева в Москву від 11 (21) листопада 1658 р. З нього

дізнаємося, що коли в першій декаді листопада російська залога в Києві відбила

напад козаків на чолі з Виговським, останній пішов на переговори з керівництвом

залоги і доручив їх вести Гоголеві (котрого в донесенні помилково названо

Степаном) та іншим представникам козацької старшини. 9 (19) листопада

козацька делегація, погодивши, очевидно, свої дії з гетьманом, у київській церкві

Софії Премудрости в присутності печерського архимандрита Інокентія Ґізеля та

російського командування «присягла за гетмана и за все Войско Запорожское

по записи на том, что гетману и им и всему Войску Запорожскому» з царем не

воювати і бути під його «высокою рукою в вечном подданстве»

Ця присяга незабаром утратила чинність: Іван Виговський повністю розірвав

із Москвою і знову пішов на зближення з Річчю Посполитою. На Варшавському

сеймі, який тривав від 22 березня до 2 травня 1659 р., у присутності делегації від

Війська Запорозького (Остапа Гоголя тут не було) було затверджено Гадяцький

договір

.7(17) липня 1659 р. під Конотопом Виговський ущент розбив російську

армію під проводом князів Ґріґорія Ромодановського та Алексея Трубєцького.

Остапа Гоголя напередодні Конотопської битви бачимо в колі соратників

Виговського: його підпис значиться серед підписів козацької старшини під

листом, писаним 1 (11) липня в таборі під Конотопом й адресованим наказному

гетьманові Іванові Безпалому; у листі висловлено «здивування» тим, що Безпалий

підтримує Москву в її діях проти гетьмана

. Тож можна стверджувати, що Остап

Гоголь брав участь у цій битві на боці Виговського.

У матеріялах, ухвалених під тиском московських представників 17 (27)

жовтня 1659 р. на Переяславській раді, яка замість скинутого перед тим Івана

Виговського обрала гетьманом Юрія Хмельницького, Остапа Гоголя названо

в числі семи правобережних полковників, відсутніх на раді, «для того что

оставлены на границе против ляхов и татар». Тому, сказано, від їхнього імені на

вірність цареві присягнув Юрій Хмельницький

Там само. С. 282-288.

Volumina legum. Petersburg, 1859. Т. 4. S. 297-301; Маркевич Н. История Малороссии.

Москва, 1842. 3. С. 172-180; Акты ЮЗР. Т. IV. С. 211-214; Biblioteka Czartoryskich w Kra

kowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 249-251.

Акты ЮЗР. Т. XV. С. 405; 406.

Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в государственной коллегии

иностранных дел (далі - СГГД). М., 1828. Ч. IV. С. 51; Полное собрание законов Российской

империи (далі - ПСЗРИ). Собрание 1-е. СПб., 1830. Т. I. С. 493; Летописное повествование

о Малой России и ея народе и козаках вообще... / Собрано и составлено через труды ...

1. З історії української козацької старшини.

Є підстави вважати, що відсутність на раді цих полковників, принаймні

кількох із них, пояснюється їхньою незгодою з поновленим підпорядкуванням

Війська Запорозького Москві. З листа Івана Виговського до коронного

канцлера Міколая Яна Пражмовського від 20 жовтня

та листа коронного

обозного Анджея Потоцького до короля від 25 жовтня 1659 р.

виявляється,

що напередодні Переяславської ради частина козацької старшини несхвально

ставилася до проведення її під тиском з боку Москви і боронила дальший союз

із Польщею. Серед цієї старшини в листах згадані полковники брацлавський,

уманський, білоцерківський, паволоцький та «інші». Дуже ймовірно, що серед

останніх мався на увазі й Остап Гоголь: чотири перераховані полковники не були

присутні на раді, тому причетність Гоголя до «інших» видається цілком логічною*.

За повідомленнями ж Самійла Величка, невдовзі після Переяславської ради у

Чигирині в присутності Юрія Хмельницького Остап Гоголь та інші полковники,

«которіи при поставленю Хмелниченка гетманом не били в Переясловли»,

висловили своє обурення («барзо били малкотенти») «з тих Хмелниченков'Ь

даних статей (ідеться про так звані «нові» статті, на які московські представники

на раді примусили погодитися Юрія Хмельницького. - М. К.) и крапко нарікали

за неисправленіє (за непротидію російському тискові. - М. К.) на старшину, в

ПереясловлЪ при Хмелниченку бившую»

Однак, зваживши на обставини, Остап Гоголь приєднався до нового гетьмана.

У грудні того самого року він зі своїм полком присягнув на вірність цареві -

згідно з 18-м пунктом переяславських «нових» статей, який під загрозою страти

вимагав такої присяги від усього Війська Запорозького і некозацької людности

на підвладній йому території

. Присягу приймав царський посланець «дворянин»

Міхаіл Полянський, її результати зафіксував перепис Подільського полку

. Цей

перепис - одиноке джерело, яке дає уявлення про адміністративний устрій та

структуру населення полку*. Отже, полк складався з шести сотень, названих

Александра Ригельмана 1785-1786 года. М., 1847. Кн. 4. С. 29; Источники малороссийской

истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодянским. М., 1858. Ч. I: 1649—

1687. С. 106; Акты ЮЗР. Т. IV. С. 273; Величко С. Сказаніє... С. 224.

Памятники... Т. III. Отд. III. С. 362-363.

Там само. С. 368-369.

Із листів не випливає, що ці полковники досі підтримували Івана Виговського, якого на час

написання листів частина козацької старшини, заохочена Москвою, позбавила гетьманства.

Величко С. Сказаніє... С. 239.

СГГД. Ч. IV. С. 58; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 499-500; Летописное повествование... Кн. 4.

С. 38; Источники малороссийской истории... Ч. I. С. 113; Маркевич Н. История Малороссии.

Т. 3. С. 197; Величко С. Сказаніє... С. 235.

РГАДА, ф. 124 (Малороссийские дела), оп. 1,1659 г., № 19, л. 1-51.

З тогочасних полкових переписів, зроблених з нагоди присяги, уцілів тільки він.

Микола Крикун

за їхніми центрами - містами Могилевом (Могилівська сотня була головною -

полковою), Яругою, Ярошевом, Курилівцями та селами Березівкою і Вільхівцем.

Сотні нараховували 1222 козака, а 41 поселення - 1049 некозаків (йдеться не

про кількість осіб, а про голів родин, господарів)

. Схоже, ці показники не

відображають справжній стан залюднености території полку.

Судячи з переліку поселень, охоплених переписом, Подільський полк

простягався уздовж Дністра на відстані близько 120 км між його притоками

Мурафою і Калюсом: по першій річці він межував із Брацлавським воєводством

і полком, по другій - із Кам’янецьким повітом. Віддаленість його північного

кордону становила від кількох до 35 км від Дністра.

У період між завершенням складання перепису і 15 січня 1660 р. Остап

Гоголь зі своїм полком та разом із Уманським, Паволоцьким, Кальницьким,

Брацлавським і якимось лівобережним («Zadnieprskim») полками (керував ними

всіма за дорученням Юрія Хмельницького наказний гетьман Михайло Ханенко,

пізніше уманський полковник) брав участь у штурмі і облозі Бара. Козаки

взяли місто, але не змогли захопити замок, де міцно засіла польська залога на

чолі з тамтешнім комендантом Проскурою, якого на цю посаду призначив Іван

Виговський - тодішній барський староста і київський воєвода

У другій половині лютого (ст. ст.) 1660 р. Остап Гоголь, будучи в Могилеві,

разом із миргородським полковником Кирилом Андрієвим відбив запеклий

штурм міста польським військом, у якому могло бути до 18 тис. осіб. Поляками

командував великий коронний гетьман Станіслав Потоцький, йому допомагали

коронний обозний Анджей Потоцький, коронний польний писар Ян Фридерик

Сапєга, Іван Виговський і татарський мурза Кайсей

. У Подільському воєвод

стві - і на шляху до Могилева, і під час штурму міста - поляки відчували гостру

нестачу продовольства: селяни ховали зерно в ямах або палили його, спалювали

також сіно й солому, в такий спосіб позбавляючи ворога хліба й фуражу

Там само. Перепис подає також відомості про мешканців Бара (215 господарів або родин),

проте слід пам’ятати, що це місто не належало до Подільського полку.

** Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 369-379 (лист Івана

Виговського до польського короля від 15 січня 1660 р. із Степані (місто у Волинському

воєводстві)).

Повідомлення київського воєводи Васілія Шерємєтєва в Москву від 3(13) березня 1660 р.:

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 317-319; Акты Московского государства, изданные Императорскою

Академиею Наук под редакцией Д. Я. Самоквасова (далі - АМГ). СПб., 1901. Т. III: Разрядный

приказ. Московский стол. 1660-1664. С. 36-37.

Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 2 (те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz.

rękopisów, rkps 153, s. 645) (лист Станіслава Потоцького від 14 квітня 1660 р. польським

комісарам, відрядженим вести переговори з Москвою, у відповідь на їхній лист до нього від

25 лютого того самого року); Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 98 v.

Автор «подільської» хроніки подає деякі деталі, як обложені в Могилеві козаки

(очевидно, й Остап Гоголь) організували відсіч полякам: коли ці підступили до

міста, звідти вислали на молдавський берег Дністра жінок і дітей, на валах було

споруджено міцні укріплення. Автор хроніки стверджує, що в Могилеві пліч-о-

пліч з Остапом Гоголем діяли козацькі ватажки Кияшко та якісь Деркач і Багно

За свідченням сучасника Иоахима Єрлича, в місті перед облогою скупчилося до

8 тис. козаків

. Із польського боку під час штурму загинуло кілька тисяч осіб

В останніх числах лютого (ст. ст.) 1660 р. Остап Гоголь устиг побувати на раді,

скликаній Юрієм Хмельницьким. Там, зокрема, відмовили надати германському

імператорові («цесареві») допомогу козаків для боротьби з Туреччиною - це

прохання подали на обговорення прибулі до гетьмана волинський каштелян

Станіслав Кодимєж Бєньовський і київський митрополит

. Гадаємо, що й Остап

Гоголь причетний до цієї ухвали.

13 (23) червня 1660 р. Гоголь із Могилева надіслав листа до російського

воєводи й стольника князя Ґріґорія Козловського, в якому повідомляв, що з-за

Дністра з наміром перейти в царське підданство прибув до Могилева зі своїм

військом Константан Шербан, котрого перед тим (1658) скинули у Волощині

з господарського престолу. Наводимо лист повністю за тогочасною копією,

зробленою московським скорописом:

«Бжиєю млстию вєликог(о) гсдри Црїа і великого йзя Але^ія Михайловича,

всєа великий и малый и бальна Росиі Самодержца і многихъ гсдрствъ и земель

восточных и западных и северных отчича и дідича и наследника и гсдрга и

облаадателю его црского пресвЪтлог(о) величества, столнику і воеводе кнзю

Григорю Афонасевичю Козловском^), другу і пригатєлєви моему от Гда

Бга добраг(о) здоровя желаю, ако ce6t самому. Рачишъ ваша кнжаш мТість

писати ко мні> про всшскиє (!) ведомости през Семена, которым посылаю ва

шем кнжеи млсти ведомость, іжь Костинтин Шербан, воевода молдавской

земли*, наклоннейшею. его црскому пресвітлому величеству, в Могилеви при

мні зостаєт; скорим отпочинет, самъ челобитность свою вашем кнжеи млсти

учинит. I тое ознаимую, і ж и лихи, шко і тотары, усилуют и чекают на віру

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 98-100 v.

Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 40.

АМГ. Т. III. C. 36 (2 тис. загиблих); Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 40 (до 3 тис.); Ul-

ryka Werduma dyaryusz wyprawy Jana Sobieskiego z r. 1671 / Wydał Ksawery Liske // Archiwum

Komisyi Historycznej. Kraków, 1878. Т. I. S. 233 (4 тис.).

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 320. Київським митрополитом у той час був Діонисій Балабан.

* Тут Остап Гоголь помилився: Константин Шербан ніколи молдавським господарем (вое

водою) не був, а після того, як його скинули з волоського престолу, не був він і волоським

господарем.

І. З історії української козацької старшини...

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 98-100 v.

Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 40.

АМГ. Т. III. C. 36 (2 тис. загиблих); Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 40 (до 3 тис.); Ul-

ryka Werduma dyaryusz wyprawy Jana Sobieskiego z r. 1671 / Wydał Ksawery Liske // Archiwum

Komisyi Historycznej. Kraków, 1878. Т. I. S. 233 (4 тис.).

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 320. Київським митрополитом у той час був Діонисій Балабан.

* Тут Остап Гоголь помилився: Константин Шербан ніколи молдавським господарем (вое

водою) не був, а після того, як його скинули з волоського престолу, не був він і волоським

господарем.

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.