Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

нїиу православную хрстиинскую. ГдЪ я с Костєнтинож господарем самъ у вашем

кнжєи млсти_буду. При том ласце вашей кнжєм млсти полецаю. З Могилева

ГІ д. июни ЗР0И г.* Вашем кнжєи млсти зычливыи приитєл і слуга Еустафєи

Гоголь, полковникъ войска Его Црского пресвітлого величества Запорожского

подолскиі»

. За синхронними з цим листом відомостями, Константин Шербан

прибув до Могилева з чотиритисячним, за іншою версією - навіть 40-тисячним

(!), військом

Остап Гоголь виявився причетним до Чуднівської кампанії, яка розгорнулася

влітку й восени 1660 р. і в якій протистояли Річ Посполита й Московська держава,

причому на боці останньої тривалий час виступало Військо Запорозьке. Однак

спроби командувача російським військом Васілія Шерємєтєва діяти на цьому

етапі спільно з козаками не мали успіху, здебільшого через те, що цьому всіляко

перешкоджали поляки, яких, до речі, підтримували загони татар і Виговського.

Так було і в середині вересня, коли за взаємною листовною домовленістю до

Меджибожа, щоб там зустрітися, рушили Васілій Шерємєтєв із-під Чуднова

(місто в Київському воєводстві) та чотири козацькі полковники (серед них і

Остап Гоголь) із-під Бара. Польське військо перетнуло росіянам шлях біля

Любара (місто на межі Волинського й Київського воєводств) і в кількаденній

битві розбило їх та примусило повернути до Чуднова

Невдовзі поляки оточили Військо Запорозьке і 17 жовтня 1660 р. під Сло-

бодищем (село біля Чуднова) змусили Юрія Хмельницького укласти з Річчю

Посполитою угоду, спрямовану проти Москви. Незабаром після Чуднівської

кампанії про неї був написаний твір латинською мовою, який належить, очевидно,

перу маршалка великого і гетьмана польного коронного Єжи Себастіяна

Любомірського, котрий відіграв особливу роль у забезпеченні перемоги поляків

у цій кампанії

. У цьому творі сказано, що Остап Гоголь був причетний до

укладення Слободищенського (Чуднівського) трактату: він входив до складу

козацького посольства, яке вело з польською стороною переговори про умови

‘ 7168.

РГАДА, ф. 68, оп. 1, д. З, с. 21; те саме в копії, зробленій з цієї копії у 1920-х рр.: ІР НБУВ,

ф. II, спр. 15580, арк. 7-8.

РГАДА, ф. 68, оп. 1, д. З, с. 14, 20. На основі сторінок 13-15 щойно зацитованої справи

РГАДА плутано і навіть вигадливо про перехід Константина Шербана дано у: Исторические

связи народов СССР и Румынии в XV - начале XVIII в.: Документы и материалы в 3-х т. М.,

1968. Т. II: 1633-1673. С. 440.

Барсуков А. Род Шереметевых. Кн. 5. С. 321.

Hniłko A. Wyprawa cudnowska w 1660 roku. Warszawa, 1931. S. 5-10.

1. З історії української козацької старшини.

замирення

. Щоправда, Гоголя, як і багатьох інших осіб із зазначеного посольст

ва, не бачимо в переліку імен і прізвищ тих, хто від Війська Запорозького дав

згоду на текст трактату

. Справа в тому, що цей перелік має представницький

характер: у ньому фігурують, крім Юрія Хмельницького, кілька полковників,

кілька сотників і полковий осавул; тобто не вимагалося, щоб решта присутніх

на переговорах козаків скріплювала трактат своїми підписами

. Натомість ціл

ком імовірно, що коли, згідно з трактатом, Військо Запорозьке присягало на

вірність Речі Посполитій

, Остап Гоголь не ухилився від участи в цій акції.

Хід наступних подій ретроспективно доводить, що Гоголь, як і більшість

козацьких полковників, прийняв Слободищенський договір: ці полковники

послідовно підтримували прагнення Юрія Хмельницького мати з Річчю Поспо

литою дружні взаємини в дусі умов згаданого договору. Найраніший доказ того,

що багато полковників його схвалили, знаходимо в донесенні цареві московського

посланця до Юрія Хмельницького Фєоктіста Сухотіна, що його він склав 2(12)

грудня 1660 р. при переправі через Дніпро. Сухотіну вдалося довідатися, що після

Чуднівської кампанії дев’ять правобережних полковників (він перераховує їхні

імена; серед них бачимо й Гоголя, названого помилково Іваном) діють спільно з

гетьманом

У лютому 1661 р. князеві Ґріґорію Ромодановському стало відомо, що

Остап Гоголь, прибувши з Могилева до Чигирина, скаржився там Юрієві Хмель

ницькому на поляків, котрі «черкасские городы разоряют, людей мучат и скотину

всякую грабят и посылают в Польшу»

. Очевидно, скарга стосувалася теренів

Bellum Polono-Moschicum ad Czudnow, Joanne Casimiro Rege, Stanislao Potocki Palatino

Cracoviensi et Georgio Lubomirski Regni Marschalco, ducibus, anno Domini 1660 expeditum

/ Wydał Wiktor Czermak // Archiwum Komisyi Historycznej. 1894. Т. VII. S. 41. Див. також

польський переклад цього твору: Wojna polsko-moskiewska pod Cudnowem, odprawiona za

panowania króla Jana Kazimierza pod wodzą Stanisława Potockiego, wojewody krakowskiego, i

Jerzego Lubomirskiego, marszałka koronnego, w roku pańskim 1660 / Tłumaczył oraz przypisami

i przedmową zaopatrzył Antoni Hniłko. Warszawa, 1922. S. 92.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 353.

Знаючи зі щойно згаданого рукопису Бібліотеки Чарторийських про те, хто зазначений під

текстом трактату, В. Герасимчук усе ж таки помилково стверджує, що Остап Гоголь його теж

підписав (Герасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. // Записки НТШ. 1913. Т. CXIV. С. 61).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 353.

Ojczyste spominki... Т. I. S. 160.

Памятники... Т. IV. Отд. III. C. 68-71.

АМГ. Т. III. C. 318-319. У щоденнику смоленського підкоморія Яна Антонія Храповіцького

З лютого 1661 р. зазначено, що він отримав листа від коронного підкоморія (Ґотгарда

Вільгельма Бутлера. - М. К.), де, зокрема, сказано: «в Україні за Дніпром виникли бунти,

Микола Крикун

Подільського полку. Якщо Гоголь мав рацію, то його слова означали, що стосунки

козацтва з «ляхами» складалися не зовсім у дусі Слободищенського договору.

На Варшавському сеймі, який відбувався від2травня до 18 липня 1661 р., Остап

Гоголь разом з іншою козацькою старшиною був нобілітований - удостоєний

польської шляхетської гідности; як сказано у відповідній сеймовій конституції,

«за наполяганням («па instancyą») гетьмана Війська Запорозького» відповідно до

Гадяцької угоди («kommissyą»)

. Наполягання зафіксоване в інструкції Війська

Запорозького своїм посланцям на сейм, яку ухвалили 5(15) травня того самого

року

Номінаційний королівський привілей на шляхетство був виданий Остапові

Гоголеві 10 липня 1661 р. Його й дотепер не виявлено, збереглася тільки дуже

стисла реґестова згадка про його видачу

. У ній Гоголь названий «полковником

Війська Запорозького» без територіяльного означення його уряду, хоча реґестові

замітки (а значить, і відповідні номінаційні привілеї, які теж до нас не дійшли)

щодо інших нобілітованих тим самим сеймом козацьких полковників містять

означення їхніх урядів (Михайла Ханенка названо уманським полковником, Івана

Кравченка - білоцерківським, Павла Хмельницького - чигиринським, Михайла

Зеленського - брацлавським)

. Справа в тому, що владники Речі Посполитої не

визнавали існування в Подільському воєводстві козацького полку, посилаючись на

Зборівський договір 1649 р., який забороняв будь-яку присутність організованого

козацтва на цьому терені. На їхнє переконання, подати в номінаційному привілеї

Гоголеві назву його «подільського» полковництва означало б визнати законність

існування самого полку.

Остап Гоголь був серед тих, хто на чигиринській раді в січні 1663 р.

обрав гетьманом Павла Тетерю

. Однак невдовзі по тому взаємини між ними

автором яких є Гоголь, але проти них послано військо» (Chrapowicki J. A. Diariusz. Warsza

wa, 1978. Cz. 1: lata 1656-1664. S. 279). Тут ідеться про Остапа Гоголя та про виступи на

Лівобережжі частини козацької старшини проти гетьмана Юрія Хмельницького і його

боротьбу з нею. Проте жодних інших відомостей про участь Остапа Гоголя в цих подіях

виявити не вдалося, тому наведена цитата видається неправдоподібною.

Volumina legum. Т. 4. S. 359-360. На додаток до названих у посиланні 56 джерел щодо пункту

Гадяцького договору про надання козакам польського шляхетства див.: Volumina legum. Т. 4.

S. 299; Грушевський M. Історія України-Руси. К., 1936. Т. X. Ч. I (Роки 1657-1658). С. 360;

Стадник М. Гадяцька унія // Записки Українського Наукового товариства в Києві. К., 1911.

Кн. VIII. С. 35; Герасимчук В. Матеріали... С. 116, 128.

Российская Национальная библиотека (Санкт-Петербург), отдел рукописей, ф. Документы

и материалы к истории Украины, оп. 2, № 181/8, л. 38 об.

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Sigillata, ks. 5, k. 36.

Ibid. K.28v„ 30v.,31v.

Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 191.

погіршилися. «Що стосується пересторог («przestrogi») В[ашої] Королівської]

М[илости] щодо Гоголя, - читаємо в листі Павла Тетері до короля від 22 травня

(ст. ст.) 1663 р., - то всі вони справджуються»; Гоголь «зіпсувався ... зовсім

мені огидів»; щоправда, зараз він, наміряючись служити королеві, з усім своїм

полком наближається до «війська (Запорозького. - М. К.), проте його постійно

слід мати на оці»

. Чим були спричинені королівські перестороги і в чому вони

полягали - встановити не вдалося. У тому самому листі дії Гоголя й частини

козацької старшини, які, очевидно, й викликали ці перестороги та незадоволення

Тетері, останній пояснює так: «до цього всього призводить Бар» («Ваг to wszytko

robi»)

. Як це розуміти? Незрозуміле в листі й те, що Гоголь «огидів» гетьманові

настільки, «що мало не все серце до мене почали втрачати і то через незгоди

(«factij»), які походять звідти». При тому Тетеря зазначає, що особа, якій він

доручає подати цей лист королеві, йому все усно «докладно пояснить («expli

cabit»)»

Остап Гоголь серед інших правобережних полковників підтримав Павла

Тетерю у його готовності допомагати польському королеві, коли той восени

1663 р. та взимку 1663/1664 років очолив похід на Лівобережну Україну з

метою відновити там панування Речі Посполитої

. Водночас можливо, що в ході

кампанії Гоголь вів подвійну гру: 9 лютого 1664 р. полковник королівського

війська Себастіян Маховський, котрий незабаром уславився розправою над

Іваном Виговським, писав Тетері, що Гоголь «робить дивні речі» («dziwa ...

robi»), а які саме - пообіцяв розповісти адресатові під час зустрічі з ним у Смілі

(місто в Київському воєводстві). Чи не мав на увазі Маховський, що королеві

став відомий лист Юрія Хмельницького (натоді - ченця Гедеона, який мешкав,

до речі, в монастирі у тій-таки Смілі), писаний до Остапа Гоголя не пізніше січня

1664 р.? Добре поінформований Йоахим Єрлич указує, що лист цей, як і всі

загалом тогочасні намагання Юрія Хмельницького налагодити листовні контакти

зі старшиною Війська Запорозького, яким керував Павло Тетеря, неймовірно

обурив короля: він наказав схопити колишнього гетьмана й відіслати його до

Львова, а всіх, хто мав із ним стосунки, страчувати

. Можливо, гнів короля

зачепив і Остапа Гоголя, запідозреного у зв’язках із Юрієм Хмельницьким, про

якого польським владникам було відомо, що він намагається повернути собі

гетьманство.

Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 317.

Там само.

Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 236,288.

Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 396.

1. З історії української козацької старшини...

3-6-1279

Микола Крикун

Втім, у лютому 1664 р. Остап Гоголь ще залишався біля Павла Тетері

. Проте

незабаром він виступив проти гетьмана, не погоджуючись, мабуть, із його надто

пропольською орієнтацією. Сталося це до 8 (18) квітня, коли кошовий отаман

Запорозької Січі Іван Сірко в листі з Умані похвалявся цареві, що повернув під

його руку землі від Дніпра до Дністра

На той час Остап Гоголь був уже полковником брацлавським. Найраніша

достовірна згадка про нього на цьому уряді датована травнем 1664 р.: в одному

з тодішніх своїх листів царський посланець в Україні Васілій Кікін пише, що

Павло Тетеря надсилає Гоголеві «прелестные листы с великим лукавством и

с упрощением», аби той зі своїм полком повернувся в королівське підданство,

при цьому Кікін називає Гоголя «брацлавським полковником»

. Водночас треба

зазначити, що у згаданому вище листі Івана Сірка в переліку правобережних

полків, які він повернув під царську руку, фігурує Брацлавський полк, натомість

відсутній Подільський, а «замість» нього названий Могилів

100

. На нашу думку,

цей лист засвідчує, що на момент його написання Подільського полку не було.

Він припинив своє існування десь між кінцем лютого - першою половиною

квітня. Саме тоді брацлавським полковником став Остап Гоголь; ще 20 лютого

ним був Михайло Зеленський (це видно з листа Н. Жабокліцького від 20 лютого

1664 р.)*. Зважаючи на цей лист, треба визнати помилкою те, що Йоахим Єрлич

називає Гоголя брацлавським полковником у січні 1664 р.

101

Будучи брацлавським полковником, Остап Гоголь 1664 р. мав у своєму

підпорядкуванні й територію Подільського полку: лист із Могилева від 11 ве

ресня до великого коронного гетьмана Станіслава Потоцького він підписав як

«полковник брацлавський і подільський»

102

Брацлавським полковником Гоголя призначив, напевно, не гетьман, як це

практикувалося за Богдана Хмельницького: після смерті останнього спосіб

отримання полковницьких урядів у Війську Запорозькому радикально змінив

ся - полковників почали обирати на полкових радах. Найраніше відоме свідчення

про це міститься в листі від 12 (22) березня 1658 р. миргородського полковника

Степана Довгаля до московського посланця думного дяка Алмаза Іванова.

Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 85-86.

Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 402 (лист якогось Н. Жабокліцького до холмського

каштеляна Яна Пясечинського з Шаргорода від 20 лютого 1664 р.).

Акты ЮЗР. 1867. Т. V: 1659-1665. С. 151, 152.

"Там само. С. 199.

100

Там само. С. 151, 152.

‘ Див. про цей лист у посиланні 97.

101

Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 85.

102

Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 462-^63.

1. З історії української козацької старшини.

«...казаки обрали мене, - пише Довгаль, - сотники, атаманы и вся старшина

и чернъ Войска Запорожского и весь полк миргороцкій на полковничество

миргороцкое»

103

. Обрання полковників було визнане нормою існування Війська

Запорозького у пункті 7 «нових» статей, затверджених на Переяславській

раді 17 (27) жовтня 1659 р. Там зазначено: «выбирать в войско полковников

на раде (полковій. - М. К.) кого меж себя излюбят из своих полков, а из иных

полков в полковники не выбирать. Также тех полковников гетман без рады не

повинен отставливать». Та сама стаття визнавала за гетьманом право тільки

затверджувати полковий вибір: «гетману без рады и без совета всей черни в

полковники ... никого не выбирать»

104

Для нас найважливіша в цьому пункті та частина, де сказано, що полковники

мають обиратися «из своих полков». Тим часом Гоголь, будучи вихідцем із По

дільського полку, став брацлавським полковником. Цей приклад свідчить, що

дійсність, практика інколи диктували свої правила, змушуючи відступати від

норми.

На увагу заслуговує і 30-й пункт в інструкції старшини Війська Запорозького

на чолі з Павлом Тетерею своїм посланцям на Варшавський сейм, яку ухвалили

ЗО листопада (ст. ст.) 1664 р. нараді під Лисянкою (місто в Київському воєводстві).

Полки, сказано в цьому пункті, вільно обирають собі полковників, однак це їхнє

право слід законодавчо (тобто, мабуть, на сеймі) обмежити, щоб без попереднього

погодження з гетьманом вибори не відбувалися. Мета такої вимоги - запобігти,

аби окремі особи чи групи не використали чернь, і забезпечити обрання на

полковництво тих, кого гетьман підтримує або проти кого не заперечує

105

Принагідно зазначимо, що за гетьманства Петра Дорошенка було віднов

лене призначення полковників згори. Про це, зокрема, свідчить донесення

лубенського полковника Івана Сербина від 30 січня (ст. ст.) 1673 р. гетьманові

Іванові Самойловичу, в якому сказано, що, за отриманими відомостями, Петро

103

Акты ЮЗР. Т. XV. С. 59.

104

СГГД. Ч. IV. С. 56; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 497; Источники малороссийской истории...

Ч. І. С. 110-111; Маркевич Н. История Малороссии. Т. 3. С. 190; Акты ЮЗР. Т. IV. С. 269;

Величко С. Сказаніє... С. 231.

105

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 557. Наводимо 30-й пункт

повністю мовою оригіналу (друге речення пункту полковників не стосується, але теж має

пізнавальне значення): «Pułkowników w Woysku JEo Кг. M. Zaporozkim lubo maią liberam za

wsze electionem pułki, iednak aby praeuio sensu Hetmana składano у obierano, caueri lege ma,

gdyż, aemulatie w te czasem wrzucaiąc in plebem, factie przychodzą, zawziętości, że у publiczne

mieszaią sprawy, kiedy życzliwemu pułkownikowi sub specie wolney electiey zgotuią ruinę. Za-

czym arbitrium circum instituendam na nowego pułkownika electionem Hetmana antecedere po-

winne. Setnicy zaś ex arbitrio pułkownika swego deponi et institui, byle ludzie w dziele rycerskim

doświadczeni, maią».

Микола Крикун

Дорошенко «многих полковников тое стороны (Правобережжя. - М. К.) отставил

от полковничества, а после того, вновь присягу учинив полковники, Дорошенко

... всякого полковника призывая в комнату, давал им клейноты (полковницькі. -

м. а:.)»

106

Тогочасний збирач поточних новин Марцін Ґолінський, який жив у місті

Казимєжі біля Кракова, занотував, що в травні 1664 р. до Могилева підступив

полк під командуванням Щирби, який діяв на боці Івана Сірка. Остап Гоголь

дозволив вступити в Могилів старшині на ста конях («stu kony starsinę») і наказав

усю її знищити на ринковій площі

107

. Причини цієї кривавої розправи, якщо вона

не вигадана, криються в міжусобній боротьбі Гоголя й Сірка. У серпні того

самого року Ґолінський пише про боротьбу між ними «за старшинство» («о star-

sinstwo»)

108

, тобто, як можна здогадатися, за те, хто має відігравати вагомішу

роль у житті козацького Правобережжя.

Особлива активність Остапа Гоголя в боротьбі частини правобережної

козацької старшини проти Павла Тетері й Речі Посполитої та його тимчасова

підтримка промосковського лівобережного гетьмана Івана Брюховецького

не на жарт стривожили польських владників. Щоб змусити його до покори,

вони вдалися до рішучих кроків, нерідко дуже болісних для нього: за наказом

великого коронного гетьмана влітку 1664 р. було взято під арешт його синів, які

навчалися у Львові

109

. Полякам таки вдалося привернути Гоголя на свій бік. Уже

того самого літа він допомагав руйнувати переправи через Дніпро, щоб не дати

полкам Івана Брюховецького вступити на Правобережжя

110

106

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 125.

107

ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1560. Щирба - чи не Степан

Щербан, який у 1666-1676 роках очолював Торговицький полк? (Gajecky G. The Cossack Ad

ministration... V. II. Р. 642). Він міг посідати цей уряд і 1664 р., коли утворився вказаний полк.

108

ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1572. Про рукописну книгу,

звідки взято це повідомлення, та про її автора Марціна Ґолінського див.: Федору к Я. Рукопис

Мартина Ґолінського - археографічна пам’ятка середини XVII століття 11 Український

археографічний щорічник. К., 2004. Вип. 8/9. С. 37-87.

109

Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 288 (Веспазіян Коховський пише, що

синів було ув’язнено); ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1568

(за анонімним повідомленням, яке дійшло до Марціна Ґолінського, синів узято «pod se-

querst»). Див. також: Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного

и Самойловича. Историческая монография 1663-1687 гг. // Его же. Собрание сочинений.

Исторические монографии и исследования. 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 38 (автор переказує факти

з хроніки Веспазіяна Коховського, проте чомусь тільки про одного Гоголевого сина пише,

що той навчався у Львові і був ув’язнений).

110

Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 295.

3(13) серпня 1664 р. Остап Гоголь був присутній на раді старшини Війська

Запорозького, яким ще керував Павло Тетеря, в таборі під Ставищами (село

Київського воєводства). На раді заслухали козацького ватажка Дмитра Сулимку,

який тісно співпрацював з убитим поляками в березні того самого року Іваном

Виговським, щоб з’ясувати причини й суть Сулимкової «зрадницької» діяльности

щодо гетьмана і Речі Посполитої. Присутність Остапа Гоголя засвідчена у

відповідно складеному документі його особистим підписом як полковника брац-

лавського, причому названий він саме Остапом (точніше - «Ostap»; документ

повністю оформлений польською мовою і всі підписи в ньому дані латиницею)

111

У досі відомих раніших джерелах його іменували не так.

В уже згаданому листі від 11 вересня 1664 р. до великого коронного геть

мана Остап Гоголь підкреслив свої заслуги перед Польщею у приборканні

бунтівливого козацтва Брацлавського полку й поза ним на Правобережжі та

пообіцяв і надалі вгамовувати її тамтешніх ворогів. Одночасно він попросив у

гетьмана дозволу його синам, які продовжували навчання у Львові, приїхати на

відпочинок до батьків за пашпортом, виданим Павлом Тетерею, що його Гоголь

переслав разом із цим листом"

. Сказане в цьому листі про події на Брацлавщині

перегукується з повідомленням від 10 вересня з-під Ставищ, яке отримав Марцін

Ґолінський, що Гоголь, загладжуючи свою провину перед Річчю Посполитою,

«всю Брацлавщину привів до послуху королеві»

113

. 6(16) вересня 1664 р. Павло

Тетеря звідти ж із-під Ставищ повідомив коронному канцлерові Міколаєві Праж-

мовському, що брацлавський полковник Остап Гоголь перестав бунтувати і

знову присягнув на вірність королеві

114

Роль, яку Остап Гоголь відігравав у весняно-літніх подіях 1664 р. на Пра

вобережжі, дозволила йому ввійти до верхівки тамтешньої козацької старшини,

якою керував Павло Тетеря. Прикметно, що в повідомленні польського по

ходження з-під Ставищ від 12 жовтня того самого року читаємо: Тетеря і Гоголь

1. З історії української козацької старшини...

111

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 534. Згадки про цей

документ, без указания осіб, які його підписали, див.: Герасимчук В. Смерть Івана Виговського

// Збірник історично-філологічного відділу УАН. К., 1928. Т. 76. С. 221 -ДорошенкоД. Гетьман

Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко.

Нью-Йорк, 1985. С. 46; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306; Wielka Encyklope

dia Powszechna Ilustrowana. 1895. T. XV-XVI. S. 850.

112

Памятники... Т. IV. Отд. III. C. 462—463.

113

ЛНБ HAH України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1574.

114

Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 458-459. До цього слід додати, що московський резидент

10 (20) вересня сповістив з Умані про зраду Гоголем царя; у тому ж таки повідомленні

помилково стверджується, ніби Остап Гоголь відправився «за Дністер», а за його відсутности

його полк здався Павлу Тетері (Акты ЮЗР. Т. V. С. 162, 163, 164).

Микола Крикун

присягнули королеві, а за їхнім прикладом і інші будуть навернені у підданство

Речі Посполитої («у tym przikładem będą drudzy pociągnieni do poddaństwa»)

115

Повернення Гоголя влітку 1664 р. на службу Речі Посполитій там розцінювали як

великий успіх. Скажімо, в інструкції від 19 лютого 1665 р. сеймика Київського

воєводства, який відбувся в Житомирі, послам на Варшавський сейм відзначено,

що в ході придушення польським військом бунтів у Брацлавському і Подільському

воєводствах вдалося «самого Гоголя до послуху («ad obsequium») королеві»

привести

116

. ЗО листопада (ст. ст.) 1664 р. Остап Гоголь як брацлавський полков

ник разом з іншою старшиною Війська Запорозького звернувся з-під Лисянки

до короля з низкою прохань, які пропонувалося розглянути на найближчому

сеймі"

Найпізніше перед кінцем березня 1665 р. Гоголь перестав бути брацлавським

полковником: 17 (27) березня датована перша відома згадка про Івана Сербина на

цьому уряді

118

, невідомо також, щоб хтось посідав цей уряд між Гоголем і Сербином.

Судячи з тогочасних документів, цілком імовірно, що брацлавським полковником

Сербина призначив Іван Брюховецький, покаравши в такий спосіб Гоголя за

нещодавню підтримку ним Павла Тетері. І це при тому, що на той момент Г оголь від

Тетері відійшов (став відходити?): у листі Івана Сербина до Івана Брюховецького

від 17 (27) березня з Умані Остап Гоголь, поряд з іншими козацькими ватажками

Правобережжя, охарактеризований як «желательный Войску Запорожскому»,

що його тоді очолював Брюховецький

119

.1 Гоголь, і ці «інші» ватажки діяли в той

час між Богом (Південним Бугом) і Дністром

120

, загалом на терені Брацлавського

воєводства, власне - однойменного полку. За свідченням Сербина з того самого

листа, Остап Гоголь «с конными стоит в Кучмани, стерегучи дорог отовсюду»

121

Кучмань являла собою лісовий масив поблизу Рашкова й Чечельника (міста в

Брацлавському воєводстві) на Кучманському шляху - одному з тих горезвісних

битих шляхів, якими татари нападали на українські землі

122

115

ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1575.

116

Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов,

состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе. К., 1888. Ч. II.

Т. 2: Акты для истории провинциальных сеймиков Юго-Западного края во второй половине

XVII века. С. 181.

117

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 586; Дорошенко Д.

Гетьман Петро Дорошенко... С. 46.

Акты ЮЗР. Т. V. С. 264.

1,9

Там само.

120

Там само. С. 264, 272.

121

Там само. С. 264.

122

Там само. 1884. Т. XIII: 1677-1678. С. 558. У подорожніх нотатках шляхтича-військовика

Яна Флоріяна Дробиша-Тушинського, котрий у складі польського загону восени 1674 р.

7. З історії української козацької старшини.

Павло Тетеря зробив був невдалу спробу Гоголя «под свое владение под

ключить». Про це довідуємося зі свідчень, даних у травні 1665 р. в Малоро

сійському приказі у Москві Тетериним генеральним суддею Іваном Крихо-

вецьким, якого взяли в полон прихильники Брюховецького. Тут Остап Гоголь

названий полковником

123

без територіяльного означення його уряду. Але чи був

він насправді у той час, як, до речі, і в березні, полковником? Напевно, ні.

Серед старшини, присутньої на козацькій раді 20 лютого (ст. ст.) 1666 р.

під Лисянкою, зазначений і Остап Гоголь як полковник «подільський» (або «по-

дністрянський»)

124

. Однак на той час він цей уряд не посідав: подільським полков

ником десь від осені 1664 р. до липня 1666 р. був Костянтин Мигалевський - грек

за походженням, виходець з острова Хіоса. Його полк входив до складу війська

Петра Дорошенка, але їхні стосунки перед цією радою суттєво погіршилися

125

чим можна пояснити відсутність Мигалевського на раді і те, чому Гоголь

фігурує на ній як подільський полковник. Зважаючи на цю незгоду та прагнучи

використати великий полковницький досвід вірного йому Гоголя, гетьман

призначив його подільським полковником - на противагу Мигалевському, пла

нуючи за зручних обставин формальне Гоголеве полковництво перетворити на

справжнє, «територіяльне»

126

перетнув Кучмань, читаємо, що остання простягалася на два дні пішого ходу, її перетинали

великі й глибокі яри, в кожному з яких могло сховатися кілька тисяч татар, чатуючи «на

військо і людей» (Dwa pamiętniki z XVII wieku: Jana Cedrowskiego i Jana Floriana Drobysza

Tuszyńskiego / Wydał, opracował i wstępem poprzedził Adam Przyboś. Wrocław; Kraków, 1954.

S. 60).

123

Акты ЮЗР. Т. V. C. 272.

124

ОкиншевичЛ. Центральні установи України-Гетьманщини XVII-XVIII ст. ст. Ч. II: Рада

старшини // Праці Комісії для виучування історії західньоруського та вкраїнського права (да

лі - ПКВІЗРВП). К., 1930. Вип. 8. С. 291 (з інформації, отриманої в Малоросійському приказі

1666 р.); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 633 (у переліку

старшини, поданому наприкінці ухваленої радою інструкції посланцям від Дорошенкового

війська на найближчий сейм Речі Посполитої). Див. також: Дорошенко Д. Гетьман Петро

Дорошенко... С. 75.

125

Про Костянтина Мигалевського і Подільський полк під його керівництвом див.: Крикун М.

Подільський козацький полк... С. 128-131.

126

Доручити Гоголеві брацлавське полковництво, з яким, як і з подільським, була пов’язана

його доля, Петро Дорошенко не міг: від осені 1665 р., коли за його наказом було страчено

тодішнього брацлавського полковника Василя Дрозда (Дрозденка, Дроздовського), цей уряд

посідав призначений ним Михайло Зеленський (Gajecky G. The Cossack Administration...

Vol. II. Р. 583-584). Останній, до речі, як брацлавський полковник значиться в переліку

старшини, котра брала участь у Лисянській раді в лютому 1665 р. (Biblioteka Czartoryskich w

Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 633).

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.