Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Логвінова Н.С. (ред.) Світова економіка

Подождите немного. Документ загружается.

111

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

ського господарства у структурі ВВП ще нижче. Так, вона становить у

Бразилія 5,5%, в Індії 17,7, Єгипті 13, Південній Кореї 3%. У найменш

розвинутих країнах вона вища: в Афганістані – 31%, Ефіопії – 46, Ма-

лаві – 38, Того – 40%.

У країнах, що розвиваються, зросла роль експортоорієнтованих

виробництв як запорука валютних надходжень і підйому економіки.

При цьому в створенні таких виробництв головну роль відіграють

філії ТНК.

ТНК і їхні філії контролюють значну частину експорту країн,

що розвиваються. Найбільші ТНК монополізували світовий ринок

і розділили його на окремі сегменти, контрольовані країнами «золо-

того мільярда» – США, Японією, Великою Британією і ФРН.

Після здобуття незалежності в 50–60-ті роки і націоналізації ви-

робництва країни, що розвиваються, стали накопичувати внутрішні

інвестиції й одержувати іноземні. Спочатку іноземні інвестиції йшли

в основному в експортоорієнтовані сировинні галузі, але згодом капі-

тал став вкладатися і в імпортозаміщуючі галузі, - тобто стала виявля-

тися тенденція індустріалізації країн цієї групи (табл. 2.16).

Таблиця 2.16

Щорічний приріст іноземних інвестицій

за основними групами країн, млрд дол.

Країни 1995 1997 2000 2003 2005

Світ в цілому

Розвинуті країни

Країни, що розвиваються

ЦСЄ та СНД

332

206

110

473

275

176

1 140

890

218

558

359

175

916

542

334

Таким чином, частка країн, що розвиваються, знизилася з 33% у

1995 р. до 19% в 2000 р. і знов піднялася до 36% у 2005 р. Найбільш

привабливими для іноземних інвесторів є країни з динамічною еко-

номікою – Бразилія, Мексика, Індія.

Уповільнення темпів залучення ПІІ в азіатські країни, що роз-

виваються, пов’язано з тривалою стагнацією японської економіки.

Слабкі позиції на ринку ПІІ у Аргентини, економіка якої переживає

серйозні труднощі. Збільшенню припливу інвестицій в Африку пе-

решкоджає невисокий рівень розвитку економіки, неефективне дер-

жавне управління й нестабільна політична ситуація в ряді країн.

МЭ и МО. – 2001. – №8. – С. 7; UNCTAD, FDI/TNC database

112

Світова економіка

Промислова революція в країнах, що розвиваються, в основному

здійснювалася через розвиток галузей, що виробляють промислові

товари короткострокового і середньострокового користування. Га-

лузі промисловості, що виробляють товари тривалого користування

і товари виробничого призначення, стали розвиватися пізніше – за

наявності відповідної економічної бази.

Істотною виявилася роль держави і державного сектора в еконо-

міці. У багатьох країнах Третього світу була реалізована концепція

етатизму – широкомасштабного втручання держави в економіку, на-

ціоналізації промисловості й інфраструктури, державний контроль за

цінами, курсом валют, зовнішньою торгівлею, промисловістю.

На початковому етапі розвитку національних економік це був виправ-

даний захід, спрямований на концентрацію економічних ресурсів в одних

руках. Для згладжування соціальних, економічних і політичних проблем

уряди постійно маніпулювали цінами на продукцію державних підпри-

ємств. Для зниження рівня безробіття штучно завищували кількість за-

йнятих на цих підприємствах. Іноді в політичних цілях (всупереч еконо-

мічним інтересам) укладали угоди на постачання сировини, партій товарів

або надання концесій конкретному постачальнику чи закордонній фірмі.

Ця модель розвитку виправдала себе в країнах, де при владі зна-

ходилася ерудована еліта, що зуміла сконсолідувати сили і засоби

в інтересах суспільства. Приклади тому – Сінгапур, ОАЕ, Тайвань

і Кувейт. У ряді великих за розміром країн, що розвиваються, які

володіли значними природними, економічними і фінансовими мож-

ливостями для економічного розвитку, модель етатизму призвела до

корупції. Тому на сучасному етапі країни, що швидко розвиваються,

в основному реалізують іншу - неоліберальну модель розвитку.

Ця модель розвитку широко застосовувалася в країнах Латин-

ської Америки (ЛА). Протягом останніх 20–30 років усі країни ЛА

використовували модель, розроблену в 50-ті роки експертами Еко-

номічної комісії для Латинської Америки і Карибського басейну.

Автори моделі «периферійної економіки» запропонували здійснити

структурні перетворення по формуванню імпортозамінної індустрі-

алізації. При цьому особлива роль приділялася розвитку економіч-

ної інтеграції і регіонального співробітництва.

Головну роль у реалізації цієї моделі повинна була грати держава

як регулятор макроекономічної політики. Імпортозамінна політика

дала можливість у ЛА розвивати нові виробництва і підтримувати

достатньо високі темпи економічного росту.

113

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

Починаючи з 70-х років, країни здійснювали спроби подолання

депресії і забезпечення економічного зростання, але вони не були

спрямовані на кардинальні зміни, а носили характер коригування

з метою стабілізації економічної ситуації і стримування спаду ви-

робництва.

У 90-х роках була запропонована нова модель – «Вашингтон-

ський консенсус». Вона була підтримана МВФ і рекомендована та-

кож усім країнам із перехідною економікою. Стосовно до країн ЛА

ця модель зводилася до такого:

1. Бюджетна дисципліна. Дефіцит бюджету не повинен переви-

щувати резерви, що дозволяють профінансувати його без зрос-

тання інфляції. Дефіцит за поточними статтями (без урахування

відсотка виплати за боргами) варто стримувати на рівні 3% ВВП

і не більше.

2. Пріоритети державних витрат. Витрати повинні бути пере-

орієнтовані зі сфери політичної (управління, оборона, амбіційні

проекти) у сферу економічну – базові галузі, охорона здоров'я,

освіта, інфраструктура.

3. Податкова реформа. Зниження податкових ставок і розширен-

ня податкової бази із застосуванням прогресивної шкали опо-

датковування.

4. Фінансова лібералізація. Відмова від пільгових умов кредиту-

вання «привілейованих» позичальників. Розвиток ринкових ме-

ханізмів регулювання відсоткових ставок.

5. Обмінні курси. Застосування єдиного обмінного курсу, його рі-

вень повинен стимулювати швидке зростання нетрадиційного

експорту.

6. Лібералізація торгівлі. Зменшення митних тарифів до 10%.

7. Прямі іноземні інвестиції. Усунення бар'єрів для залучення

ПІІ, створення умов для конкуренції на внутрішньому ринку

між іноземними і національними фірмами.

8. Приватизація. Державні підприємства повинні бути приватизовані.

9. Дерегулювання. Уряд повинен переглянути закони і постанови,

що жорстко обмежують конкуренцію або діяльність нових гос-

подарських суб'єктів.

10. Права власності повинні бути захищені законодавчо і поширю-

ватися в тому числі і на неформальний сектор.

Перші позитивні результати впровадження цієї моделі були

отримані в Аргентині і Бразилії. У інших країнах (Болівії, Гайані,

114

Світова економіка

Гватемалі, Гондурасі, Парагваї, Перу) в ході реалізації стабілізацій-

них програм, у тій або іншій мірі заснованих на більш жорсткому

регулюванні валютного курсу, спочатку відзначалося пожвавлен-

ня економіки, розширювалися обсяги кредитування, але це було

пов'язано з короткостроковим споживчим бумом, насамперед на

ринку товарів тривалого користування. Непевність у стабілізації

економічного розвитку й очікування чергового витка інфляції спри-

яли витраті прибутків на споживання, а не на інвестування.

Створивши на першому етапі модель відносної стабілізації, кра-

їни ЛА почали формувати модель соціально-економічного розви-

тку. Зменшилися розміри прямих податків і збільшилися розміри

непрямих. Якщо в країнах ОЕСР вони становили 65% від загальної

суми податків, то в ЛА – 25%.

Зменшилися державні витрати. Для країн ЛА характерна пара-

доксальна ситуація, коли, з одному боку, держава спричиняла над-

мірний вплив на всі сфери економіки, а з іншого – була надзвичайно

слабкою і не могла ефективно реалізовувати свої функції, оскільки

перебувала під впливом різноманітних політичних і економічних

еліт. При цьому вона була змушена брати на себе не властиві їй

функції і нездійсненні зобов'язання, потопаючи в корупції і затягу-

ючи країну в боргову яму.

Одним з основних позитивних наслідків стала швидка лібераліза-

ція зовнішнього сектора економіки і зовнішньої торгівлі. Знизився рі-

вень митних тарифів, зменшилася кількість рівнів митного захисту.

Паралельно йшов процес лібералізації допуску іноземного капіталу.

До середини 90-х років у ЛА панував тільки національний і державний

капітал. Пізніше рівні пільгові умови були надані й іноземному капіталу.

Угруповання країн, що розвиваються, можна уявити у вигляді

піраміди, на верхівці якої – НІК з високими темпами економічного

розвитку і найвищим як серед країн, що розвиваються, так і серед ба-

гатьох розвинутих країн, душовим ВВП. За ними йдуть країни серед-

нього рівня розвитку, що зберігають в останні десятиліття високі тем-

пи економічного розвитку з динамікою на їхнє прискорення. Ближче

до основи й основу піраміди становлять слаборозвинуті і найбідніші

країни – найчисленіша група. Вона також неоднорідна і супроводжу-

ється тенденцією постійного вимивання на більш високий рівень пі-

раміди усе нових і нових країн. Приклади тому – Індія, Бангладеш,

Нігерія, Пакистан та інші країни, що покинули за останні декілька

років нижчу групу і перейшли на щабель вище (табл. 2.17).

115

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

Таблиця 2.17

ВВП на душу населення в 2008 р. ( тис. дол., за ПКС)

Весь світ

США

Республіка Корея

Аргентина

Мексика

Бразилія

Таїланд

Індія

Бангладеш

10,5

48,0

27,1

14,5

14,4

10,3

8,7

2,9

1,5

Країни, що розвиваються, дуже відрізняються за рівнем продуктивнос-

ті праці. Найвищий він у нових індустріальних країнах, нижчий – у країнах

Тропічної Африки. Але навіть в деяких країнах з динамічною економікою,

наприклад, в Індії він ще далекий від світового рівня продуктивності.

2.2.3. Основні економічні проблеми країн, що розвиваються

Модель наздогоняючого розвитку має явні хиби: прагнення забезпе-

чити свою економіку одними промисловими товарами неминуче викли-

кає необхідність імпорту інших товарів і засобів їхнього виробництва.

Щоб задовольнити ці все зростаючі потреби, необхідно постійно збіль-

шувати експорт або брати кредити. Розширення експорту, починаючи з

50-х років, виявилося проблематичним, тому що світові ціни на сировину

і сільськогосподарську продукцію постійно падають за рахунок застосу-

вання в розвинутих країнах енерго- і матеріалозберігаючих технологій.

Це призвело до зростання зовнішньої заборгованості країн, що розви-

ваються, і збільшенню залежності від нових видів імпорту (табл. 2.18).

Таблиця 2.18

Зовнішня заборгованість у 2008 р. (млрд дол.)

Країни Зовнішній борг

Аргентина 136

Бразилія 237

Індія 164

Республіка Корея 250

Мексика 181

Філіппіни 65

Таїланд 67

Індонезія 144

Туреччина 294

www.cia.gov

116

Світова економіка

Хронічне відставання експорту країн, що розвиваються, від по-

треб в імпорті особливо гостро проявилося під час енергетичної

кризи 70-х років. У зв'язку з багаторазовим зростанням цін на нафту

в країнах, не забезпечених цією сировиною, різко скоротився імпорт

інших видів товарів, знизилися обсяги промислового виробництва,

зріс товарний і грошовий дефіцит. Це спричинило інфляцію, спад

виробництва, зростання зовнішньої заборгованості. Коли ціни на

нафту на світовому ринку стабілізувалися, то накопичилися борги,

й економічні проблеми стали стримувати темпи розвитку країн. Так

за 1952–1970 р. частка країн, що розвиваються, у світовому експорті

знизилася з 33 до 19 %.

Уникнули економічного спаду лише ті країни, що до цього часу

зуміли диверсифікувати свою економіку за рахунок промислово-

го виробництва. Це Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг.

Темпи їхнього промислового зростання із 70-х років були вищими

не тільки від країн, що розвиваються, а й більшості розвинутих, за

що вони стали називатися чотирма «драконами» Південно-Східної

Азії. Порівняно швидко оправилися від кризи і такі країни як Таї-

ланд, Малайзія, Індонезія, на дешеві трудові ресурси яких стали з

70-х років орієнтуватися «дракони» Південно-Східної Азії.

У міжнародному поділі праці також виділилася високими тем-

пами розвитку ще одна досить різнорідна група країн, економіка

яких розвивалася високими темпами з різних підстав: Індія – за ра-

хунок значного природно-ресурсного потенціалу й акценту на роз-

виток національної важкої промисловості; Туреччина – внаслідок

своєчасного використання спаду виробництва в країнах СНД; Па-

кистан – за рахунок економічної допомоги США, що значно збіль-

шилася під час присутності в сусідньому Афганістані радянських

військ; Шрі-Ланка – через розширення експорту чаю.

Здійснення деколонізації економіки, аграрних реформ, імпор-

тозамінної та експортоорієнтованої індустріалізації, створення

економічної і соціальної інфраструктур, налагодження й удоско-

налювання моделей макроекономічного регулювання, мобілізація

національних ресурсів, а також широке залучення капіталу, досві-

ду і високих технологій розвинутих країн сприяло модернізації

соціально-економічних структур периферійних країн. Цей процес

охопив не тільки «тигрів» ПСА, а й ряд великих країн: Мексику,

Індію, Бразилію, Індонезію та ін. Це зумовило значне прискорення

динаміки і слаборозвинутих країн. Якщо приріст їх ВВП на душу

117

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

населення в 1900–1938 р. становив 0,4–0,6%, то за 1950–1999 р. –

2,6–2,8 %. В 2008 р., зокрема, приріст ВВП в Мадагаскарі, Малаві,

Лівії становив 7%, у Ліберії і Перу – 9%, Анголі – 15%. У той же час

скоротився ВВП в Зімбабве (-6%); низькими були темпи в Мексиці,

М’янмі, Гвінеї (не більше ніж 2%).

За 1800–1998 рр. абсолютний розмір розриву між розвинутими

країнами і країнами, що розвиваються, зріс у 50 разів.

З 80-х років вперше в історії світового економічного розви-

тку проявилася тенденція скорочення розриву між розвинутими

і країнами, що розвиваються. Темпи щорічного приросту ВВП за

1991–2000 рр. в розвинутих країнах становили 2,2%, а в країнах, що

розвиваються, – 5,0 %. У той же час, якщо в розвинутих країнах у

повоєнний період посилилися процеси конвергенції – зближення

рівнів розвитку, то в країнах, що розвиваються, продовжилося роз-

шарування країн за рівнем розвитку: до розвинутих наблизилося 27

країн, а слаборозвинутими стали вважати 50.

Для більшості країн Азії економічне зростання було зумовле-

но виходом із фінансової кризи в НІК. У Латинській Америці упо-

вільнення темпів розвитку пов'язано з наслідками валютної кризи

в Бразилії і промисловим спадом в Аргентині. Найближчим часом

цей спад може бути усунутий за рахунок зовнішньої торгівлі, поліп-

шення загальної кон'юнктури ринку і пожвавлення туризму (табл.

2.19).

Таблиця 2.19

Зростання частки країн, що розвиваються, у світовій торгівлі (%)

Країни 1950 1970 1980 1990 1998 2008

Країни, що розвиваються

Чотири «дракони» ПСА

Чотири «тигри» ПСА

Мексика

Індія

Туреччина

Аргентина

34,84

2,83

3,93

0,86

1,85

0,43

1,90

18,99

2,13

1,44

0,44

0,64

0,19

0,59

30,05

3,81

2,29

0,77

0,38

0,15

0,41

23,70

7,65

2,51

1,17

0,52

0,38

0,37

27,84

9,72

3,78

2,17

0,61

0,48

0,47

27,0

8,8

3,1

1,8

1,1

0,9

0,4

Збереження за країнами, що розвиваються, репутації «сировин-

них придатків», або «бананових республік», згодом ще більш гостро

позначиться на зниженні темпів їхнього росту через несприятливу

кон'юнктуру на світовому ринку: на сільськогосподарському ринку

стабільно відзначається перевищення пропозиції над попитом і далі

МЭ и МО. – 2000. – №6. – С. 3–13; www.cia.gov

118

Світова економіка

ця тенденція буде зберігатися. Подальше впровадження матеріало- і

енергозберігаючих технологій знижує попит на сировину для про-

мисловості.

Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для прове-

дення наукових досліджень і впровадження новітніх досягнень на-

уки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології,

або постійно перебувати в положенні наздоганяючих, що також ніяк

не сприяє їхньому розвитку і скороченню розриву між розвинутими

країнами і країнами, що розвиваються.

Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується

також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька

кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функці-

ональна, що унеможливлює швидкий перехід на високі технології.

Крім цього, висока народжуваність постійно випереджає темпи

економічного зростання. ВВП на душу населення, при відносному

зростанні виробництва, все одно падає. Зараз у країнах, що розви-

ваються, мешкає 5 млрд людей, а до 2025 року очікується 7,8 млрд.

Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського вироб-

ництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості

країн, що розвиваються, продовжує істотно залежати від погодних

умов і стримує розвиток країн.

Слабкий рівень розвитку інженерної, соціальної і ринкової

інфраструктур, низький рівень освіти й охорони здоров'я, нерозви-

неність або слабка розвиненість транспортної, телекомунікаційної,

фінансової інфраструктури, зародковий рівень комп'ютеризації стри-

мує приток іноземних інвестицій як одного з джерел зростання.

Постійно виникаючі внутрішні і зовнішні конфлікти, процвітан-

ня наркобізнесу, торгівлі зброєю і людьми, підтримка світового те-

роризму, розквіт тіньової економіки, відмивання «брудних грошей»

знижують привабливість країн для солідного довгострокового зна-

чного і середнього бізнесу, що в черговий раз приводить до залучен-

ня цих країн у бізнес дрібних ділків, що роблять швидкі гроші за

рахунок сумнівних фінансових операцій.

2.2.4. Економіка Бразилії

Територія Бразилії дорівнює 8,5 млн км

, чисельність населен-

ня – 198,7 млн чол. За обсягом ВВП Бразилія входить до першої

десятки найпотужніших країн: у 2008 р. він становив 2030 млрд дол.,

або 2,5% світового валового продукту. Частка Бразилії у світовому

119

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

промисловому виробництві – 2,5%, сільськогосподарському – 2,1%,

в експорті – 1,1%.

За обсягом промислового виробництва Бразилія вийшла на

восьме місце у світі, має власний аерокосмічний комплекс. До се-

редини 90-х років вона стала займати третє місце у світі, після Япо-

нії і Республіки Корея, за виробництвом морських суден, п'яте – за

випуском тракторів і шосте за виготовленням озброєння, літаків,

сьоме – за випуском автомобілів і виплавкою сталі, десяте – за ви-

робництвом металообробних і ковальсько-пресових верстатів.

Країна страждає від недостатньо розвинутої інвестиційної бази.

Тут низька частка участі внутрішніх накопичень в інвестиціях (у

Бразилії це усього 15–18% ВВП). Довгий час Бразилія орієнтува-

лася на іноземний капітал. За 1991–1997 р. приплив ПІІ зріс більше

ніж у 4 рази, але в основному він короткостроковий і при зміні по-

літичної або економічної ситуації «тікає» з країни.

Вживаються заходи для збільшення національних накопичень:

підвищується надійність банківської системи, розвивається фондо-

вий ринок і ринок капіталів. Для регулювання фінансового ринку

уряд використовує податкову політику. Тут установлений 7% по-

даток на іноземні інвестиції в короткострокові облігації і 5% – на

інвестиції в приватизаційні фонди.

Істотний прогрес у розвитку був досягнутий після проведення

в 1988 р. широкої приватизації в нафтовій та електроенергетичній

промисловості, фінансовій сфері.

Були проведені заходи щодо зниження інфляції. Якщо в 1993 р.

вона становила 2489,1%, то в 2007 р. – 3,6%. Високі темпи інфляції

і високі відсоткові ставки призвели до спекулятивних банківських

операцій. Як тільки була досягнута фінансова стабілізація, та бага-

то банків, прибутки яких будувалися на спекулятивних операціях,

стали банкрутами.

Бразилія орієнтується на національний капітал. При цьому

вона бере активну участь у процесах субрегіональної інтеграції, на-

магається об'єднати навколо себе південноамериканські держави і

протистояти експансії США. Вона є активним учасником МЕРКО-

СУР.

У плані економічних реформ у країні проводиться масова при-

ватизація, здійснюються заходи по підвищенню конкурентоспро-

можності місцевих підприємств, заохочується приватна ініціатива,

залучаються іноземні інвестиції. Якщо в 1990 р. ПІІ становили 30,2

120

Світова економіка

млрд дол., в 1999 р. – 128,5 млрд дол., в 2005 р. – 201 млрд дол., то в

2008 р. вже 208,9 млрд. дол. Держава приватизувала багатомільярдні

об'єкти інфраструктури: телекомунікаційний і телефонний зв'язок,

електро- і газопостачання, виробництво електроенергії та ін.

Бразилія постала ініціатором створення МЕРКОСУР. Ціль –

створення загального ринку країн Латинської Америки.

Бразилія володіє одним з найбагатших у світі природно-

ресурсним потенціалом. За територією – п'яте місце в світі, за за-

пасами деревини і залізної руди – друге (після Росії), за запасами

бокситів – четверт, за запасами марганцевих руд – п’яте місце у

світі. Крім цього, провідне місце займає країна за запасами: цинку,

берилію, ніобію, платини, нікелю, урану, золота. Бразилія входить у

першу шістку країн за гідропотенціалом річок.

Промисловість дає 28,5% ВВП і представлена видобутком ко-

рисних копалин (залізної руди, бокситів, золота, дорогоцінних ка-

менів і т.д.), чорною і кольоровою металургією, машинобудуванням

(у тому числі виробництво літаків, морських і річкових суден, су-

путників), електронною і харчовою промисловістю, лісопромисло-

вим комплексом.

Сільське господарство вирощує пшеницю, кукурудзу, какао,

каву, бавовну, цукрову тростину, цукровий буряк і дає 5,5% ВВП. У

сільському господарстві зайнято 20% трудових ресурсів.

Сфера послуг (66% ВВП) – фінансові послуги (у Сан-Паулу

розміщується одна з головних фінансових бірж регіону), туризм.

У великій за територією країні загострилися проблеми непропо-

рційного розвитку різноманітних її частин, з'явилися «депресивні»

регіони, що призводить до зростання соціальної напруженості.

2.2.5. Економіка Індії

Індія – друга за чисельністю населення (1, 16 млрд чол. на 2009

р.) і сьома за територією (3,3 млн. км

) країна світу. За ВВП (3,3

трлн дол.) вона займає четверте місце у світі. Зовнішній борг у 2008

р. становив 164 млрд дол. США, його частка у ВВП – 4,9%. ВВП на

душу населення – 2800 дол. США.

Індія належить до країн, що розвиваються, із середнім рівнем до-

ходів. На країну припадає тільки 4,7% світового ВВП; 2,57% світово-

го промислового виробництва; 10,91% світового сільськогосподар-

ського виробництва і 0,9% світового експорту, тобто за всіма цими

показниками Індія не відповідає своїй частці населення в світі.