Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Логвінова Н.С. (ред.) Світова економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

Період 1974–1996 рр. у Франції прозвали «тридцятьма гірки-

ми роками». Особливо безпрецедентним було падіння інвестицій.

Частка промисловості впала в структурі ВВП. Проте в ці самі го-

резвісні роки в економіці Франції здійснювалися процеси, які дали

позитивні наслідки вже в другій половині 90-х років. Знизилася ма-

теріаломісткість і енергоємність промислового виробництва. Під-

вищилася частка новітніх галузей, оскільки деякі традиційні галузі

(металургія, важке машинобудування) довелося скоротити через їх

неконкурентоспроможність. Скорочення зайнятості супроводжува-

лося зростанням продуктивності праці, за цим показником Франція

вийшла на одне з перших місць у світі. Знизилася частка аграрного

сектора. З 1997 р. розпочалося піднесення французької економіки,

що особливо виявилося у високих темпах зростання промисловості

і зовнішньої торгівлі; після тривалого спаду різко зросли темпи ін-

вестицій. Скоротився рівень безробіття.

Здавалося, що «гіркі роки» для економіки Франції залишилися

позаду. Але криза 2008–2009 рр. знову різко погіршила економічну

ситуацію в країні.

2.1.9. Економіка Італії

Італія – високорозвинута країна постіндустріального типу. За

рівнем економічного розвитку в цілому посідає десяте місце в світі;

за деякими економічними параметрами вона вже випереджає Вели-

ку Британію і Францію. Порівняно з іншими розвинутими країнами

Італія вирізняється дещо вищими темпами післявоєнного розвитку

економіки, запізнілою індустріалізацією, більш високою часткою

легкої промисловості і сільського господарства, виключною роллю

туризму. Особливою, відмітною рисою Італії є значно більша, ніж в

інших країнах розвинутої групи, її участь у регулюванні економіки.

На державний сектор припадає 20% доданої вартості, 24% інвести-

цій і 15% зайнятих. Рівень безробіття в Італії вищий, ніж у більшості

країн ЄС. Своєрідністю економіки Італії є суттєва частка “тіньової

економіки”, що також не типово для західноєвропейських країн. Ще

однією особливістю є бурхливий розвиток малого і середнього біз-

несу наприкінці ХХ ст.

Італія є членом ОЕСР, Європейського Союзу і НАТО.

На світових ринках Італія відома як виробник чорних металів

(друге місце в ЄС), залізничного рухомого складу (друге місце в сві-

ті), шляхо-будівельної техніки, текстильного устаткування (третє

Світова економіка

місце в світі), автомобілів (особливо гоночними машинами фірми

«Феррарі»), конторського обладнання, персональних комп’ютерів

(фірма «Оліветті»), холодильників, пральних машин, швейних ви-

робів, взуття, меблів (друге місце в світі), будівельних матеріалів, а

також цитрусових, вина, оливок і оливкової олії.

Економічна структура сучасної Італії є наслідком специфічних

передумов, про які говорилося вище. Для неї притаманне органічне

співіснування трьох секторів: великих корпорацій, державних під-

приємств і кооперативного сектора. Крім того, значне поширення

має “тіньовий сектор” економіки.

На «верхньому поверсі» італійської економіки знаходяться по-

тужні корпорації, здебільшого «сімейного» типу. В одноосібному во-

лодінні мажоритарним пакетом акцій перебуває близько 60% вартос-

ті цінних паперів; у власності п’яти провідних акціонерів (для кожної

фірми) – близько 90%, тоді як на дрібних володарів припадає лише

2% акцій

. Фінансово-промислові групи Італії мають холдингову

структуру. Вони об’єднують під своїм контролем одну третину всіх

італійських фірм з половиною усіх зайнятих. Італійські фірми широ-

ко використовують практику взаємних домовлень, взаємної участі в

капіталі (така взаємоучасть охоплює 85% усіх компаній країни).

Державний сектор, незважаючи на заходи по денаціоналізації,

що були здійснені в 90-х роках, зберігає досить міцні позиції. На

нього припадає 19% доданої вартості, 24% інвестицій і 15% зайнятих

(без урахування сільського господарства). Керівництво державною

власністю, здійснює ІРІ. Особливістю регулювання діяльності під-

приємств, що підпорядковані ІРІ, є покриття збитків одних за раху-

нок перерозподілу прибутків інших підприємств.

Кооперативний сектор є важливою складовою економічної сис-

теми Італії. В країні нараховується близько 90 тис. кооперативів з

8 млн пайовиків. До цього сектора входять 107 «народних банків»,

715 сільських і ремісничих ощадних кас, на які припадає відповідно

12 і 14% активів національної банківської системи

. Територіально

кооперативи поділяються на промислові округи, констеляції, групи,

мережі. Констеляція – це кооперація невеликої кількості підпри-

ємств (5–10). Серед них є одне головне, до якого інші пристосову-

ють своє виробництво. Мережа являє собою об’єднання самостій-

них, але технологічно пов’язаних між собою підприємств. Часто

МЭ и МО. – 2001. – №5. – С. 78.

Там само. – С. 80

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

мережі працюють на принципі франчайзингу, тоді вони залежать

від великих фірм (наприклад «Фіат», «Бенеттон»). Специфікою ді-

яльності округів є широке використання місцевих ресурсів, у тому

числі трудових, місцевих традицій виробництва.

Мале підприємництво, задіяне в кооперативний рух, відзнача-

ється неабиякою економічною активністю, в тому числі на зовніш-

ніх ринках. Особливо великою є роль малих і середніх підприємств

у виробництві текстилю, модного одягу і взуття, побутових електро-

товарів, харчових продуктів. Особливо велика частка кооперативів

у керамічній промисловості; Італія виробляє 30 і експортує 60% сві-

тової кераміки.

Держава підтримує дрібне й середнє підприємництво, стиму-

люючи, зокрема, своєчасну закупівлю новітнього обладнання. Але

головна причина успіху цього сектора полягає в гнучкості підпри-

ємців, їхньому вмінню пристосовуватися до умов ринку, наданні

належної уваги дизайну у виробництві продукції. Наслідком ак-

тивізації кооперативного сектора є досить велика частка дрібних і

середніх підприємств у зовнішній торгівлі: 40% експорту припадає

на підприємства з числом зайнятих менше ніж 300 чол., тоді як част-

ка великих корпорацій становить лише 20%. Інтереси кооператорів

відстоює Конфедерація промисловиків (Конфіндустрія).

Концентрація економічної влади в руках держави не в усьому

супроводжується ефективністю державного управління. Явища ко-

рупції серед представників адміністративного апарату досить по-

ширені. Це супроводжується масовим ухиленням підприємців від

сплати належних податків, що породжує значний бюджетний дефі-

цит. Крім того, це стало джерелом поширення «тіньової економіки»,

яка контролює чверть ВВП Італії. «Тіньовий» сектор економіки ши-

роко використовує працю нелегальних іммігрантів. На Півдні, осо-

бливо в Сицилії, деяка частина населення займається кримінальним

бізнесом.

Галузева структура італійської економіки відповідає типу по-

стіндустріальної стадії, для якого притаманне переважання секто-

ра послуг. Проте порівняно з іншими провідними країнами в Італії

дещо вища частка промисловості, особливо легкої. У структурі ВВП

галузі економіки Італії посідають такі позиції (2008 р., %):

сільське господарство 2,0;

промисловість 26,7;

сектор послуг 71,3.

Світова економіка

Особливістю промисловості Італії є вкрай обмежена місцева

сировинна база, значний імпорт енергоносіїв. Відповідно основна

частка виробництва припадає на обробну промисловість. Порівня-

но з іншими країнами Великої Сімки частка важкої промисловості

не така велика, а частка легкої – вища. Ще однією особливістю є

відставання Італії у виробництві наукоємної, технічно складної про-

дукції через недостатні обсяги капіталовкладень у НДДКР.

Провідною галуззю промисловості Італії є машинобудуван-

ня, в якому зайнято

усіх промислових робітників, створюється

всієї вартості промислової продукції і

експорту. В машино-

будуванні лідируючі позиції займає виготовлення транспортних

засобів і обчислювальної техніки. Світову відомість мають авто-

мобілі фірм «ФІАТ» (Фабрика італійських автомобілів в Туріні),

«Альфа-Ромео», «Феррарі», «Мазераті». В 1986 р. ФІАТ придбав

контрольний пакет акцій фірми «Альфа-Ромео». ФІАТ являє со-

бою величезний концерн, якому підпорядковані автомобільні заво-

ди, підприємства з виробництва авіадвигунів, локомотивів, вагонів,

тролейбусів і трамваїв, будівельні компанії, металургійне виробни-

цтво, автотранспортні й судноплавні компанії, готелі й газети. До

речі, Італія є батьківщиною моторолерів.

Протягом тривалого часу з провідних галузей італійського ма-

шинобудування було суднобудування, але затяжна криза у світо-

вому судноплавстві значно погіршила становище цієї галузі. Осно-

вним італійським суднобудівельником є фірма «Італкантьєрі».

Електротехнічна й електронна промисловість Італії розвиваєть-

ся досить швидко, але зосереджується переважно на виробництві

побутової техніки. Тривалий час Італія посідала перше місце в світі

за виробництвом пральних машин і холодильників. Вона відома та-

кож своїм конторським обладнанням і обчислювальною технікою.

Фірма «Оліветті», уславлена своїми друкарськими машинками, та-

кож виробляє персональні комп’ютери й іншу електроніку.

Другою за значенням галуззю промисловості Італії є хімічна.

Вона спеціалізується переважно на виробництві продукції органіч-

ної хімії – пластмас, хімічних волокон, автомобільних шин, фарма-

цевтичних товарів. Близько

хімічної промисловості контролюєть-

ся компанією «Монтедісон». Вона утворилася шляхом об’єднання в

1965 р. однієї з найстаріших італійських компаній «Монтекатіні» з

компанією «Едісон». «Монтедісон» контролює нафтопереробку й

нафтохімію, виробництво пластмас, коксохімію; їй також належать

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

численні підприємства сілікатно-керамічної, текстильної, харчової

промисловості, деякі популярні газети й підприємства кіноінду-

стрії. У виробництві синтетичних волокон найсильніші позиції у

фірми «СНІА-Віскоза», у виробництві автомобільних шин – у фір-

ми «Піреллі».

Італія є другим (після Німеччини) виробником чорних металів

ЄС. Металургійна промисловість країни майже повністю працює на

довізній сировині.

У легкій промисловості відома фірма «Бенеттон», що спеціалізу-

ється на виробництві високоякісної готової одежі й трикотажу; вона

має свої магазини у 110 країнах світу. За виробництвом взуття Італія

посідає третє місце (після Китаю і США), а за його експортом – пер-

ше місце в світі.

Харчова промисловість Італії займає третє місце після машино-

будування й хімічної промисловості за вартістю продукції. Особли-

во відомі італійські вина, фруктові консерви, оливкова олія, а також

макарони, за виробництвом яких Італія посідає перше місце в світі.

Значну частину продукції харчової промисловості становлять ви-

робництво цукру й сиру, відомого своїм неповторним смаком.

Значне місце в структурі економіки Італії займає промисловість

будівельних матеріалів, яка працює переважно на місцевій сировині.

Італія відома як значний виробник цементу (фірма «Італчементі»),

художнього скла, фаянсу, кришталю, спеціального скла для автомо-

білів, для оптичних прикладів, лабораторного посуду.

«ІРІ» контролює значну частину промислових підприємств

країни. Він об’єднує понад 150 підприємств у різних галузях про-

мисловості – машинобудуванні, суднобудуванні, чорній металургії.

«ЕНІ» – також державний холдинг, контролює переважно хімічну

й нафтопереробну промисловість. ФІАТ є приватною корпорацією,

як і «Монтедісон», але в останньому є частка державного капіталу.

Сільське господарство Італії має землеробницький напрям. Рос-

линництво дає 58% сільськогосподарської продукції, тваринництво –

42%. Незважаючи на сприятливі кліматичні умови, Італія забезпечує

себе продовольством лише на 75–80%. Понад половину ріллі займа-

ють зернові культури, але під тиском конкуренції інших країн ЄС

площі під зерновими поступово скорочуються. За збиранням зерно-

вих Італія втричі поступається Франції; головні культури – пшениця,

кукурудза, рис. Італія щороку збирає 6 млн т фруктів, 15 млн т овочів

(у тому числі 5 млн т помідорів). За врожаєм цитрусових (3 млн т) і

Світова економіка

оливок Італія в Європі поступається тільки Іспанії. Врожай виногра-

ду становить 10 млн т на рік, понад 90% його переробляється на вино,

за виробництвом якого Італія посідає перше місце в світі.

Тваринництво відіграє другорядну роль, по-перше, через недо-

статню кормову базу, а по-друге – через конкуренцію дешевих про-

дуктів тваринництва з інших країн ЄС. Молочне тваринництво роз-

винуте переважно на півночі країни, де зосереджені кращі пасовища

й запаси фуражу, вівчарства – на півдні, особливо на о. Сардинія, де

й виробляють найкращий сир.

У післявоєнний період сільське господарство Італії зазнало поміт-

ної технічної перебудови. Утворилися міцні товарні ферми, особливо на

Півночі. Продуктивність праці в сільському господарстві навіть суттєво

випереджала цей показник в інших галузях і в економіці в цілому.

Проте й зараз сільське господарство Італії поступається біль-

шості інших країн ЄС за рівнем продуктивності праці. Однією з

причин такого становища є ще значна подрібненість ферм. Великі

латифундії на Півдні часто здаються в оренду дрібними частками й

мають низьку рентабельність.

Сфера послуг в Італії досить різноманітна за структурою, але

особливо виокремлюються туризм і банківська діяльність.

Туризм для Італії є важливим джерелом припливу іноземної ва-

люти. За різними обчисленнями, щороку Італію відвідують 30–50

млн туристів, які залишають в цій країні 6–8 млрд доларів. За чисель-

ністю місць у готелях та кемпінгах (3 млн чол.) Італія посідає перше

місце в світі. Туризм забезпечує роботою понад 1 млн італійців. Три

чверті обороту бізнесу від туризму припадає на три міста – Рим, Ве-

нецію та Флоренцію. Туристи обов’язково відвідують Ватикан і Сан-

Марино – самостійні держави, які тісно в економічному відношенні

пов’язані з Італією. Туристи прагнуть побачити численні замки, мо-

настирі, картинні галереї, славетні собори й інші архітектурні спору-

ди. Приваблюють також морські й гірськолижні курорти. Останнім

часом розвивається «шопінговий туризм», який притягує в Італію

оптових торговців продукцією малих і середніх підприємств, а також

індивідуальних споживачів італійського взуття та одягу.

На відміну від промислових монополій Італії, які поступають-

ся своїм іноземним конкурентам досить помітно, велика кількість

італійських банків досягли значних розмірів і займають досить

міцні позиції у світовій кредитно-банківській системі. До першої

сотні найбільших банків світу належать, зокрема, такі італійські:

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

«Банко ді Рома» («Римський банк»), «Банко націонале дель лаво-

ро», «Банко комерчіале італьяна» («Комерційний банк»), «Кредіто

італьяно» («Італійський кредит»), «Камера ді ріспармьо ломбарда»,

«Інституто банкаріо Сан-Паоло ді Торіно» та інші. Крім того, вели-

кими кредитними закладами є спеціальні державні кредитні інсти-

тути: «Медіобанка», «ІМІ», «Медіокредито». Контроль над усією

кредитно-банківською системою здійснює «Банко Італьяно» («Іта-

лійський банк»), який є також центральним емісійним банком.

Як і в інших розвинутих країнах, в Італії сформувалися фінансо-

ві групи, що контролюються великими банками. Одна з найбільших

таких груп – «Фінінвест», приватне об’єднання з кількістю робіт-

ників 26 тис. чол. і оборотом понад 7 млрд дол. Головні напрями ді-

яльності об’єднання: телебачення, видавницька справа, рекламний

бізнес, виробництво й поширення теле- й кінопродукції, страхуван-

ня; має мережу універсальних магазинів. «Фінінвест» належить ко-

лишньому президентові Італії Сільвіо Берлусконі.

Динаміка економічного розвитку Італії характеризується підви-

щеними темпами в перші повоєнні роки і поступовим спадом у 70–90

роки. Перші десятиліття після закінчення Другої світової війни Італія

за темпами розвитку випереджала США, Велику Британію, Німеччи-

ну, поступаючись тільки Японії й Канаді. Особливо високими тем-

пи зростання були в промисловості, що пояснюється значно нижчим

рівнем заробітної плати італійських робітників порівняно з рівнем ін-

ших розвинутих країн; це підвищувало конкурентоспроможність іта-

лійських товарів на зовнішніх ринках. У 50-х роках щорічний приріст

промислової продукції Італії становив 8–9%. У 1961–1970 рр. пере-

січні темпи приросту промислового виробництва в Італії становили

7,2%, тоді як у США – тільки 4,4, у Великій Британії – 2,4, у Фран-

ції – 6,7, в ФРН – 5,8 і тільки в Японії – 15,0%.

Таблиця 2.12

Темпи приросту ВВП Італії (в %)

пересічно

2006 2008

1961–1970 1971–1980 1981–1990 1991–2000 2001–2005

ВВП 5,3 3,1 2,4 1,0 1,3 1,9 -0,7

Складено за: Современный монополистический капитализм. Италия. – С. 13;

МЭ и МО. – 1998. – №10. – С. 116; Статистичний щорічник України за 2000 р. – С.

553; www.cia.gov.

Світова економіка

Ривок, який здійснила в економічному розвитку Італія в 50 –

60-х роках, зміцнив її позиції в групі найрозвинутіших країн. Це

були роки високих темпів промислового виробництва, накопичення

капіталу, зростання продуктивності праці і фінансової потужності,

розширення зовнішньоекономічних зносин і зміцнення політичних

позицій Італії у світі. Але в наступні десятиліття умови економіч-

ного розвитку для Італії дещо змінилися. Після тривалої боротьби

профспілок за добробут трудящих, починаючи із 70-х років, рівень

заробітної плати італійських робітників суттєво підвищився й май-

же досяг рівня інших країн Західної Європи. Це негативно позначи-

лося на конкурентоспроможності італійських товарів, усунуло один

з факторів сприяння швидкими темпами економічного зростання.

Іншою причиною спадання темпів була світова енергетична криза,

яка прийшла на середину 70-х років. Для Італії, що майже цілком

залежить від імпорту нафти, різке підвищення цін на неї було дуже

відчутним ударом.

Після кризи середини 70-х років економіка Італії розвивається

нерівномірно, короткочасні зльоти розвитку чергуються з глибо-

кими падіннями виробництва. Зростає дефіцитність державного

бюджету й платіжного балансу країни, збільшується чисельність

безробітних. Із середини 80-х років і до 1990 р. Італія вступила до

періоду короткочасного пожвавлення, після якого настала стагна-

ція. На початку 90-х років Італія відставала від інших країн Вели-

кої Сімки за рівнем продуктивності праці і за душовим показни-

ком ВВП.

У 90-х роках економіка Італії розвивалася повільними темпами,

зі спадом в 1993 і 1999 роках. Приріст ВВП в Італії був нижчим, ніж

у більшості інших розвинутих країнах. Порівняно з 1990 роком при-

ріст ВВП в 1998 р. в Італії становив тільки 10%, тоді як у Франції –

13, Великій Британії і Німеччині – по 15, Канаді – 16, США – 27%.

Тільки в Японії приріст був дещо нижчим – 9%

. Рівень безробіт-

тя, який становив у 1997 р. 12%, на початок 2002 р. трохи знизився,

чисельність безробітних становила 2,2 млн чол.

В 1994 – 1995 рр.

відбулося нове пожвавлення економіки, яке було перерване новою

стагнацією, а в 1999 р. – спадом. У 2000–2006 рр. темпи розвитку

італійської економіки залишалися невисокими. Криза 2008–2009

рр. ще більше погіршила показники економічного розвитку Італії.

www.cia.gov

http: \\ www.istat.it\fmi\ITALY-NSDP.html. 31.01.02.

Розділ 2. Типологічна структура світової економіки

2.1.10. Економіка Канади

Канада належить до групи високорозвинутих держав, за своїм

економічним потенціалом вона «замикає» Велику Сімку. Канада є

другою за розмірами території країною світу. Вона відрізняється від

інших розвинутих країн (за винятком США й Австралії) наявністю

величезних природних багатств – мінеральних і земельних ресурсів.

Канада посідає перше місце в світі за видобутком цинкових руд й

азбесту, за виробництвом уранового концентрату, друге місце – за

видобутком нікельових руд і калійних солей, третє – за видобутком

платини. Вона належить до головних світових продуцентів золота,

срібла, міді, свинцю, молібдену, залізної руди. До того ж Канада є

значним експортером нафти і особливо газу.

За запасами деревини Канада поступається тільки Росії й Бра-

зилії; за експортом пиломатеріалів і паперу вона посідає перше міс-

це в світі.

Сприятливі агрокліматичні умови стали важливим фактором

перетворення Канади на одного з найбільших в світі виробника й

експортера зернових культур. За експортом пшениці Канада посідає

третє місце в світі; вона знаходиться серед світових лідерів за вироб-

ництвом льону, рапсу, жита, кукурудзи.

Канада має непогані позиції в світовій економіці за виробни-

цтвом автомобілів, авіатехніки, будівельних машин (зокрема, екска-

ваторів), снігоходів, а останнього часу – й комп’ютерів, іншої офіс-

ної техніки.

Особливістю економіки Канади, що суттєво відрізняє її від ін-

ших розвинутих країн, є дуже сильна залежність від Сполучених

Штатів Америки. На ринки США надходять до трьох четвертих екс-

порту Канади й стільки ж імпорту звідти. На США припадає понад

дві третини всіх іноземних інвестицій у Канаду. Взагалі залежність

канадської економіки від іноземного капіталу дуже висока, і це є та-

кож її специфічною рисою.

Канада є членом інтеграційного угруповання «НАФТА», а та-

кож членом НАТО, ОЕСР та багатьох організацій структури ООН.

Канада поступається США за розмірами ВВП на душу насе-

лення, але за сукупністю соціально-економічних параметрів, що

визначають рівень життя, перевищує їх. У 90-их роках, згідно зі

статистикою ООН, за сукупністю найважливіших критеріїв (за-

гальний рівень життя, екологія, культура й мистецтво, освіта, рівень

100

Світова економіка

злочинності, реальні доходи населення, тривалість життя) Канада

була визнана найкращою країною світу, а її міста Ванкувер і Торон-

то названі найкращими містами в світі для проживання людини. За

індексом розвитку людини (ІРЛ) Канада займає четверте місце в

світі (0,949), а за рейтингом рівня життя населення – третє (після

Норвегії й Швеції).

Економіка Канади відзначається більшою, ніж в інших країнах,

часткою ресурсних галузей і дещо нижчою часткою обробної про-

мисловості. Це пояснюється особливою роллю сільського господар-

ства й гірничої промисловості.

Галузева структура економіки Канади має такий вигляд (2008 р.):

сільське господарство

промисловість

послуги

2,0;

28,4;

69,6.

На Канаду припадає 7% виробництва й 17% світового експорту

сировинних товарів.

Промисловість Канади характеризується поєднанням значної

частки сировинних галузей з високотехнічним виробництвом у га-

лузях обробної промисловості.

Канада дуже добре забезпечена енергетичним ресурсами й ак-

тивно їх експлуатує. За споживанням енергії на душу населення

вона переважає всі розвинуті країни й займає друге місце в світі,

після Кувейту

. Канада має великі поклади газу, за його видобут-

ком посідає третє місце в світі. Збільшується видобуток нафти, яка

у зростаючій кількості йде на експорт. Важливу роль в енергетиці

відіграють гідроресурси; на ГЕС виробляється 60% всієї електрое-

нергії Канади. Дешева електроенергія стала істотним фактором роз-

витку енергомісткого виробництва, зокрема виплавки алюмінію. На

атомних електростанціях виробляється 12% електроенергії. Майже

половина нафти й газу, що видобуваються, експортуються у США.

Вугілля експортується переважно в Японію.

Гірнича промисловість дає 20% усього експорту Канади. Крім

нафти, газу й вугілля, в Канаді у великій кількості видобувається

золото, мідь, цинк, нікель, кобальт, молібден, залізна руда, азбест,

калійні солі. Канада посідає перше місце в світі за виробництвом

уранового концентрату. Найбільш освоєні родовища мінеральних

Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В.В. Воль-

ского. – М.: ДРОФА, 2001. – С. 307.