Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

4. Хвороби свиней

дифтеритичних плескуватих, пухких струпів. При гострому сальмо-

нельозі спостерігають збільшення селезінки, при хронічному — у

сліпій і клубовій кишках крупозно-дифтеритичні нарощування та

виразки. При сальмонельозі не буває крововиливів, «мармуровості»

лімфовузлів, інфарктів селезінки. Достовірний діагноз установлю-

ють на підставі виділення збудника сальмонельозу. Слід брати до

уваги, що сальмонельоз дуже часто ускладнює перебіг чуми.

Хвороба Ауєскі

уражує переважно поросят-сисунів і поросят

відлученого віку, у дорослих свиней перебіг здебільшого доброякіс-

ний. У поросят спостерігаються характерні нервові явища й висока

летальність; крововиливів у шкірі не буває. Зараження кролів па-

тологічним матеріалом від загиблих поросят зумовлює типові клініч-

ні ознаки розчухувань і свербежу тільки при хворобі Ауєскі.

Грип свиней проходить доброякісно. Хвороба виключається

вірусологічними дослідженнями патологічного матеріалу (виявлен-

ня цитоплазматичних включень під час риноцитоскопії, феномен

гемадсорбції в культурі клітин, позитивні результати РГА з вірусо-

вмісним матеріалом інфікованих курячих ембріонів).

Лікування не проводиться. Хворих свиней негайно забивають.

Імунітет. Після перехворювання свині набувають стійкого несте-

рильного імунітету на кілька років. У поросят, що народилися від

імунних свиноматок, пасивний молозивний імунітет зберігається

впродовж 2 – 3 тижнів після народження, у наступні 30 – 60 діб на-

стає його поступове зниження, а з 90 – 100-ї доби — повне зникнен-

ня. Встановлено пряму кореляцію між висотою титрів материнських

антитіл і стійкістю поросят до зараження. Для активної імунізації

найчастіше застосовують суху авірулентну лапінізовану вірусвак-

цину (АСВ) проти чуми свиней. Щеплюють тільки здорових тварин:

свиноматок за 10 – 15 діб до запліднення один раз на рік, кнурів —

один раз на рік, поросят — у віці 40 – 45 діб, а потім ревакцинують у

віці 85 – 100 діб, один раз на рік. Вакцину в дозі 2 мл вводять внут-

рішньом’язово в ділянці шиї або внутрішньої поверхні стегна. Іму-

нітет у щеплених тварин формується на 5 – 7-му добу після вакци-

нації і зберігається в поросят упродовж 1 – 3 міс, а після ревакцина-

ції в 3-місячному віці — упродовж одного року. Запропоновано й

інші вірусвакцини, в тому числі для оральної імунізації проти чуми

домашніх та диких свиней.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти занесенню чу-

ми, установлюють жорсткий контроль за комплектуванням свино-

ферми й подальшим утриманням свиней згідно з ветеринарно-

санітарними нормами. Ферми комплектують здоровими тваринами

лише з благополучних господарств. Завезених свиней упродовж 30

діб утримують у карантинних приміщеннях під суворим ветеринар-

ним наглядом, з систематичною термометрією, виконанням усіх діаг-

Чума свиней

331

ностичних обстежень та профілактичних обробок. До загального

стада завезених свиней вводять лише з дозволу спеціаліста ветери-

нарної медицини. Забороняється будь-який зв’язок з неблагополуч-

ними та загрозливими щодо чуми свиней пунктами; комплектування

свиноферм поголів’ям з господарств, у яких для годівлі тварин вико-

ристовують харчові та боєнські відходи; використання для годівлі

свиней незнезаражених харчових та боєнських відходів; в’їзд на те-

риторію свиноферми транспорту та відвідування громадян, не по-

в’язані з обслуговуванням тварин. Слід постійно здійснювати ветери-

нарний нагляд за популяцією диких свиней зі своєчасним виявлен-

ням трупів та обов’язковим вірусологічним їх дослідженням. Необ-

хідно систематично проводити облік та реєстрацію осередків класич-

ної чуми серед диких свиней. В індивідуальних господарствах свиней

слід утримувати в приватних дворах і не користуватися пасовищами,

призначеними для свиноферми. Профілактичну вакцинацію свиней

проти чуми здійснюють у господарствах відповідно до регіонарних

планів протиепізоотичних заходів незалежно від форм власності.

У разі виникнення підозри щодо захворювання свиней на чуму

слід негайно повідомити про це головного лікаря ветеринарної ме-

дицини відповідної адміністративної установи, закріпити за кож-

ним тваринницьким приміщенням окремий персонал для догляду

за свиньми, не допускати виїзду з території свиноферми всіх видів

транспорту без відповідної дезобробки, припинити вивезення сви-

ней і продуктів їх забою, кормів, гною, інвентарю за межі ферми, а

також будь-яке переміщення свинопоголів’я. Головний лікар вете-

ринарної медицини зобов’язаний ужити всіх заходів для найшвид-

шого уточнення діагнозу та запобігання поширенню хвороби. З цією

метою здійснюють клінічний огляд та термометрію свиней неблаго-

получного свинарника, відбір крові з вушних кровоносних судин від

15 – 20 хворих свиней для дослідження на лейкопенію. У разі наяв-

ності трупів проводять їх розтин, а за потреби — діагностичний за-

бій хворих тварин з метою відбору та відправлення патологічного

матеріалу до ветеринарної лабораторії. При підтвердженні діагнозу

неблагополучний пункт (господарство) оголошують неблагополуч-

ним щодо чуми свиней, негайно встановлюють карантин, визнача-

ють загрозливу територію. За умовами карантину забороняється

вивезення, ввезення та перегрупування свиней, вивезення сирих

продуктів забою свиней, виїзд усіх видів транспорту з карантинова-

ної території, вихід обслуговуючого персоналу в робочому одязі та

взутті, проведення в межах карантинованої та загрозливої території

виставок, ярмарків, екскурсій, а також торгівля свиньми та сирими

продуктами забою.

На карантинованій території виставляють охоронно-карантинні

пости з шлагбаумами, дезбар’єрами та параформаліновими каме-

4. Хвороби свиней

рами, організовують цілодобове чергування людей, забезпечують їх

спецодягом та спецвзуттям. Вивішують знаки «Карантин. Вхід і

в’їзд заборонено», а також знаки, що сповіщають про об’їзні шляхи

карантинованої території. При вході у тваринницькі приміщення

встановлюють резервуари з дезінфекційним розчином, організову-

ють роботу санітарних пропускників та щоденну обробку в парафор-

маліновій камері спецодягу та спецвзуття. Усе свинопоголів’я не-

благополучних ферм піддають забою на санітарній бойні чи у забій-

них цехах м’ясокомбінату або в господарстві на спеціально облад-

наних забійних пунктах з дотриманням відповідних ветеринарно-

санітарних вимог.

Усіх свиней у благополучних приміщеннях, а також свино-

поголів’я в загрозливій зоні щеплюють проти чуми незалежно від

строків попередньої вакцинації. Приміщення, в яких знаходилися

хворі та підозрювані щодо захворювання на чуму свині, а також

цехи м’ясокомбінатів і забійних пунктів, де проводять забій інфі-

кованих тварин, піддають механічному очищенню та дезінфекції.

Трупи свиней у неблагополучному осередку знищують спалюван-

ням або піддають технічній утилізації та переробці на м’ясо-

кісткове борошно. На загрозливій щодо чуми свиней території

проводять переоблік і клінічний огляд усіх свиней, забороняють

їх перегрупування без дозволу спеціалістів ветеринарної медици-

ни, організовують щеплення всіх свиней проти чуми. У разі появи

чуми серед диких свиней негайно здійснюють відстрілювання

хворих тварин. Трупи й туші спалюють або закопують на глиби-

ну 2 м.

Карантин з неблагополучного щодо чуми свиней пункту зніма-

ють через 30 діб після останнього випадку захворювання, загибелі

чи забою хворих свиней за умови проведення всіх передбачених ве-

теринарно-санітарних заходів. Надалі розміщення свиней на тери-

торії колишніх неблагополучних ферм проводять з письмового до-

зволу головного державного інспектора ветеринарної медицини об-

ласті. Дезінфекцію приміщень у неблагополучному щодо чуми пункті

здійснюють через кожні 5 діб до зняття карантину, а станків — піс-

ля кожного випадку виділення хворих або підозрюваних щодо за-

хворювання свиней. Остаточну дезінфекцію приміщень і всієї тери-

торії проводять дворазово.

Для дезінфекції приміщень, обладнання та інвентарю, вигуль-

них дворів, предметів догляду за тваринами застосовують 2 – 3 %-ві

гарячі розчини їдкого натру, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вап-

на, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного

хлору, 3 %-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші, 2 %-й роз-

чин формальдегіду. Гній знезаражують біотермічним методом.

Африканська чума свиней

333

Африканська чума свиней

(Pestis africana suum, АЧС, хвороба

Монтгомері) — висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризу-

ється гарячкою, геморагічним діатезом, значними крововиливами,

дистрофічно-некротичними змінами у внутрішніх органах, надзви-

чайно високою смертністю.

Історична довідка. Збудник інфекції тривалий час циркулював у

дикій природі Африки в замкненому колі між дикими свиньми та

кліщами з роду Ornithodorus без клінічного прояву хвороби. Подіб-

не до африканської чуми захворювання свиней вперше спостерігав

Хутчен у Південній Африці в 1903 р. Зараження свійських свиней

вперше було зареєстровано в Кенії в 1909 р. Хворобу під назвою

«східно-африканська чума свиней» детально описав Монтгомері

(1911 – 1921), який довів її відмінність від європейської чуми і вста-

новив, що свійські свині захворюють внаслідок контакту з дикими

свиньми, головним чином бородавочниками (Phacоchoerus aetiopi-

cus). В 1929 р. Стейн виявив африканську чуму свиней у Південній

Африці. На конференції Міжнародного епізоотичного бюро та ФАО

в 1965 р. було прийнято рішення називати чуму свиней, що спосте-

рігається в Європі та Америці, «класичною чумою», а виявлену в

Африці — «африканською чумою». Нині африканська чума свиней

набула значного поширення в Південній та Екваторіальній Африці,

а в таких країнах, як Ангола, Бенін, Заїр, Замбія, Мозамбік, Пів-

денно-Африканська Республіка, має стаціонарний характер.

В Європі хвороба вперше з’явилась у Португалії (1957), потім в

Іспанії (1960), Франції (1964, 1967, 1974), Італії (1967, 1969), Бельгії,

Нідерландах. З 1970 р. африканська чума реєструється на амери-

канському континенті — у республіці Куба (1971, 1980), Бразилії

(1978), Домініканській Республіці (1978), Гаїті (1979).

Економічні збитки, заподіювані захворюванням, надзвичайно

великі внаслідок майже 100 %-ї летальності захворілих тварин, ви-

мушеного знищення всіх свиней в епізоотичному осередку й на за-

грозливій території, а також витрат на проведення довготривалих

карантинно-обмежувальних та ветеринарно-санітарних заходів.

Небезпечна епізоотична ситуація щодо африканської чуми сви-

ней, яка існує сьогодні в світі, зумовлює необхідність ретельного ве-

теринарно-санітарного контролю за свиньми, що надходять в Укра-

їну, та проведення суворих запобіжних карантинних заходів.

Збудник хвороби — ДНК-геномний пантропний вірус з родини

Iridoviridae. Віріони мають сферичну форму, діаметр 175 – 225 нм, по-

над 20 структурних білків. Вірус АЧС неоднорідний, являє собою ге-

терогенну популяцію, що складається з клонів, які різняться між со-

бою за розмірами, наявністю чи відсутністю зовнішньої оболонки, ін-

4. Хвороби свиней

334

фекційністю, бляшкоутворенням та антигенними властивостями. Ві-

рус африканської чуми свиней має 7 серотипів; антигенна спорідне-

ність з вірусом класичної (європейської) чуми свиней не встановлена.

Вірус інфікує майже всі макрофаги (моноцити) і тільки близько 4 %

поліморфноядерних лейкоцитів периферичної крові. Клітини В- і

Т-лімфоцитів до вірусу АЧС не чутливі. Вірус репродукується виключ-

но в макрофагах, у високих титрах міститься в еритроцитах крові

свиней.

У лабораторних умовах вірус культивується без попередньої ада-

птації в первинних культурах клітин лейкоцитів крові та макрофа-

гів кісткового мозку свині з ЦПД і гемадсорбцією. За оптимальної

дози зараження гемадсорбція виявляється через 18 – 24 год, ЦПД —

через 48 – 72 год і характеризується утворенням специфічних цито-

плазматичних тілець-включень типу А-Коудрі та появою багатоядер-

них гігантських клітин. Гемадсорбція вірусу в інфікованих культу-

рах клітин настільки специфічна, що використовується як основний

тест при діагностиці хвороби. Вірус АЧС адаптований до перещеп-

люваних ліній нирки поросяти (ПП), нирки зеленої мавпи (MS, CV),

Vero, РК-15 та ін. Вірус легко підтримується в лабораторії на свинях

3 – 4-місячного віку, у яких за будь-якого способу зараження розви-

вається характерна клінічні картина хвороби і настає загибель.

Вірус АЧС надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі. В

інфікованому гною зберігається до 3 міс, у ґрунті — 4 міс, у трупах —

2,5 міс, у фекаліях — до 5,5 міс, влітку в інфікованих свинарниках —

до 3 тижнів, у копчених м’ясопродуктах — 5 – 6 міс. Вірус чутливий

до ефіру й хлороформу, однак стійкий до дії трипсину. Зберігається

в широкому діапазоні змін рН (від 3 до 13). Витримує низькі темпе-

ратури і чутливий до високих. При 5 °С стійкий упродовж 7 років,

при 20 – 25 °С — 18 міс, при 37 °С — 30 діб. При 70 °С у селезінці

свині вірус зберігає інфекційність не менш як 2 роки, в крові, змі-

шаній в однакових частинах з рідиною Еддісона, — 6 років, у ліофі-

лізованій крові — понад 8 років, у замороженому м’ясі — 1 – 3 роки.

В плазмі крові руйнується при 56 °С через 60 хв, при 60 °С — через

15 хв. Інактивується 3 %-м розчином фенолу, формаліну через 30 хв,

5 %-м розчином хлораміну, хлорного вапна — через 4 год, 2 %-м

розчином їдкого натру — через 24 год.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах хворіють дикі афри-

канські свині (бородавочники, річкова свиня, велика лісова свиня)

та свійські свині незалежно від породи та віку. У диких африкансь-

ких свиней перебіг АЧС переважно латентний, а їх інфікованість

установлюють лише біопробою на свійських свинях. Основним резе-

рвуаром та джерелом збудника АЧС у природі є дикі свині-

вірусоносії, контакт з якими призводить до зараження свійських

свиней. У стаціонарно неблагополучних щодо АЧС країнах постій-

Африканська чума свиней

335

ним резервуаром і переносником вірусу є аргасові кліщі з роду Orni-

thоdorоs, в організмі яких вірус може зберігатися впродовж багатьох

років і навіть передаватися нащадкам трансоваріально. Джерелом

збудника інфекції можуть стати хворі та перехворілі на АЧС свійські

свині. З організму інфікованих свиней вірус АЧС виділяється з усі-

ма секретами та екскретами — слиною, сечею, калом, спермою, ви-

тіканнями з очей та носової порожнини. Факторами передавання

збудника можуть стати різні об’єкти зовнішнього середовища — кор-

ми, вода, гній, підстилка, предмети догляду за тваринами, одяг об-

слуговуючого персоналу, транспорт, що були контаміновані вірусом,

а також трупи загиблих від чуми свиней. Особливо небезпечними є

інфіковані продукти забою, боєнські та кухонні відходи, які неодно-

разово викликали спалахи АЧС у благополучних країнах після ім-

порту свиней та африканської тваринницької продукції (шкіри,

м’яса, щетини). Механічними переносниками вірусу можуть бути

птахи, гризуни, комахи, не чутливі до нього дикі та свійські твари-

ни, а також люди, що знаходяться в епізоотичному осередку. Зара-

ження відбувається при прямому контакті здорових свиней з інфі-

кованими, а також аліментарним, аерогенним шляхом, через ушко-

джену шкіру та кон’юнктиву очей. Африканська чума свиней про-

ходить у вигляді руйнівних епізоотій, характеризується надзвичай-

но високою контагніозністю, поступовим, повільним розвитком епі-

зоотичного процесу, майже 98 – 100 %-ю захворюваністю й смертніс-

тю. В стаціонарно неблагополучних осередках встановлено періодич-

ність масових спалахів хвороби — через кожні 2 – 4 або 5 – 6 років.

Патогенез. Вірус спочатку репродукується в лімфоїдній тканині

на місці проникнення (найчастіше в ділянці глотки), потім потрап-

ляє в регіонарні лімфовузли й лімфоїдні органи всього організму, де

накопичується у високих концентраціях. Згодом по лімфатичних та

кровоносних судинах швидко поширюється по всьому організму,

уражаючи переважно лімфоїдну тканину, кістковий мозок та ендо-

телій судин. Внаслідок розмноження вірусу в лімфовузлах спочатку

відбувається гіперплазія лімфоїдних клітин, а згодом масовий каріо-

рексис та загибель лімфоцитів, розвивається серозно-геморагічний

лімфаденіт з інтенсивними крововиливами. Реплікація вірусу в се-

лезінці та кістковому мозку зумовлює пригнічення гемопоезу, тяжкі

розлади кровообігу, лейкопенію, зміщення ядра нейтрофілів. Реплі-

кація вірусу в ендотелії судин призводить до підвищення проникно-

сті стінок кровоносних і лімфатичних судин з наступним розвитком

набряків, крововиливів, закупорювання, інфарктів та некрозів.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває

2 – 6 діб. Хвороба має надгострий, гострий, підгострий, хронічний та

латентний перебіг, що зумовлюється передусім вірулентністю вірусу

та наявністю в африканських свиней відносного імунітету в приро-

дних осередках хвороби. За надгострого перебігу, який буває

4. Хвороби свиней

336

рідко, захворілі тварини гинуть раптово, без прояву характерних

для цього захворювання клінічних ознак.

За гострого перебігу, який реєструється найчастіше, в роз-

витку хвороби розрізняють 4 періоди: перший — інкубаційний, дру-

гий — фібрильний (підвищення температури тіла), третій — розви-

ток основних симптомів хвороби, четвертий — кома, гіпотермія,

смерть. Інкубаційний період триває 5 – 9 діб. В наступні 3 доби від-

мічають високу температуру тіла — 41 – 42 °С, іноді підвищену збуд-

ливість, серозний кон’юнктивіт, набухання повік. На 4-ту добу після

підвищення температури тіла з’являються характерні симптоми

хвороби — ціаноз шкіри в ділянці підщелепового простору, черева,

підгрудка, мошонки, на вухах, п’ятачку, кінцівках, геморагічний

кон’юнктивіт, риніт із серозно-геморагічним виділенням, анорексія,

блювання, запор або пронос, іноді з кровотечею, нервові явища, хит-

ка хода, парези й паралічі задніх кінцівок. У більшості тварин роз-

вивається запалення легень, що супроводжується важким дихан-

ням, кашлем. Супоросні свиноматки абортують. Період виражених

клінічних симптомів триває 3 – 7 діб, потім температура тіла зни-

жується до 36,5 °С, тварина гине в коматозному стані.

За підгострого перебігу інкубаційний період становить 5 –

9 діб. Спостерігають ті самі симптоми хвороби, що й за гострого пе-

ребігу, однак вони менш виражені і розвиваються значно повільні-

ше. У багатьох тварин спостерігають виснаження, ускладнення вто-

ринною бактеріальною мікрофлорою. Тривалість хвороби — 15 – 25

діб. Реєструється в основному в молодняку, закінчується здебільшо-

го летально.

Хронічний перебіг часто є продовженням гострих і підгост-

рих випадків перебігу хвороби, однак може спостерігатись і як само-

стійна форма. Симптоми хвороби виражені нечітко і нехарактерно.

Відмічають переміжну пропасницю, задишку, кашель, прогресуюче

схуднення, артрити, виразки на шкірі. Більшість хворих гине впро-

довж 30 – 90 діб. Латентний перебіг спостерігається у диких

африканських свиней, інколи у свійських свиней наприкінці епізоо-

тії або в разі зараження тварин, імунізованих атенуйованими шта-

мами вірусу. В цих випадках клінічні ознаки хвороби відсутні, од-

нак тварина стає вірусоносієм і є небезпечним джерелом збудника

для здорових свиней

Патологоанатомічні зміни. Характеризуються проявом геморагі-

чного діатезу та ураженням лімфоїдних органів. На розтині вияв-

ляють численні крововиливи на слизових і серозних оболонках та в

органах черевної й грудної порожнин. Особливо чітко вони вираже-

ні у дорослих свиней при надгострому й гострому пе-

ребігу хвороби. Шкіра в ділянці підгрудка, вентральної частини че-

ревних стінок, внутрішньої поверхні стегон має червоний або багря-

Африканська чума свиней

337

но-фіолетовий колір, з ануса й носа виділяється кров або кров’яни-

ста рідина. Кровоносні судини підшкірної клітковини, органів черев-

ної порожнини і брижі переповнені кров’ю, яка не згортається на

повітрі, по ходу судин часто трапляються крововиливи. У грудній,

черевній та перикардіальній порожнинах спостерігається накопи-

чення значної кількості жовтувато-червоного ексудату, нерідко зі

згустками фібрину. Специфічні зміни спостерігають у вісцеральних

лімфовузлах — вони збільшені, соковиті, в’ялі, темно-вишневого

кольору і нагадують гематоми. Селезінка дуже збільшена в об’ємі

(іноді в 6 разів), пульпа в’яла, розм’якшена, темно-червоного кольо-

ру, переповнена кров’ю, дає великі зскрібки з поверхні. Виявляють

набряк легень, сіро-червоне їх забарвлення, а також характерний

для серозно-геморагічної пневмонії драглистий набряк міжчасточ-

кової сполучної тканини та паренхіми. При цьому міжчасточкові

драглисті перегородки чітко відмежовують легеневі частки та їх ча-

сточки. Нирки збільшені в об’ємі, повнокровні, вкриті численними

крапчастими крововиливами. Жовчний міхур переповнений густою

жовчю з домішками крові, його стінки внаслідок набряку і розши-

рення кровоносних судин значно потовщені. Під епікардом і ендо-

кардом спостерігають крапчасті або смугасті крововиливи. Лімфо-

вузли, особливо шлунка, печінки, нирок, та брижі значно збільшені,

переповнені кров’ю, нагадують згустки крові чи гематоми. Слизова

оболонка травного каналу геморагічно запалена, з крововиливами,

що нагадують гематоми. Визначається драглистий набряк підсли-

зової оболонки сліпої кишки. Судини мозкових оболонок і речовини

мозку переповнені кров’ю, по ходу судин трапляються крововиливи.

За підгострого перебігу хвороби часто спостерігають сероз-

но-фібринозний перикардит і численні крововиливи. За хроніч-

ного перебігу виявляють некротичні ураження шкіри, гепатит.

Відмічають також різке збільшення бронхіальних лімфатичних вуз-

лів, ураження легень. За латентного перебігу хвороби спо-

стерігають мармуровість портальних та бронхіальних лімфовузлів,

осередкове ураження легень.

Діагноз ґрунтується на підставі даних епізоотологічного дослі-

дження, клінічних ознак, патологоанатомічного розтину, біопроби

на підсвинках, а також результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Здійснюється в спеціально обладнаних

вірусологічних відділах ветеринарних лабораторій або науково-

дослідних установ. Відбір патологічного матеріалу для діагностич-

них досліджень проводить лікар ветеринарної медицини, закріпле-

ний за епізоотичним осередком, або лікар ветеринарної лабораторії.

Під час відбору та транспортування патологічного матеріалу слід

чітко дотримуватись ветеринарно-санітарних правил запобігання

поширенню збудника хвороби. У лабораторію направляють невелич-

4. Хвороби свиней

338

кі шматочки селезінки, лімфовузлів, легень, печінки, дефібринова-

ну кров, які стерильно відбирають від забитих безкровним методом

хворих тварин. Проби патологічного матеріалу не консервують, а

відправляють на дослідження в нативному стані. Кожну пробу вмі-

щують в окремий стерильний флакон і щільно закривають його гу-

мовою пробкою. На кожному флаконі наклеюють лейкопластир, де

зазначають назву відібраного органа й дату відбору. Патологічний

матеріал відправляють у лабораторію нарочним в опечатаному тер-

мосі з льодом. Разом з патологічним матеріалом надсилають супро-

відний документ, у якому повідомляють адресу господарства, дату

відбору, перелік матеріалу, що надсилається, короткий опис епізоо-

тичного стану в господарстві та особливості прояву хвороби. У лабо-

раторії проводять індикацію вірусу АЧС в культурі клітин лейкоци-

тів свині за допомогою реакції гемадсорбції (РГАд) та реакції іму-

нофлуоресценції (РІФ). Для дослідження за РГАд використовують

дефібриновану кров або 10 %-ву суспензію селезінки й лімфовузлів

забитих з діагностичною метою підозрюваних щодо захворювання

свиней. Для контролю застосовують дефібриновану кров або 10 %-ву

суспензію селезінки й лімфовузлів здорових свиней. Досліджуваним

патологічним матеріалом заражають культури лейкоцитів з норма-

льною морфологією. Реакцію гемадсорбції вважають позитивною,

якщо в культурах лейкоцитів, заражених піддослідним патологіч-

ним матеріалом, через 2 – 5 діб виявляється адсорбція еритроцитів,

а через 3 – 7 діб — ЦПД, за відсутності їх у контролі. За реакцією

імунофлуоресценції досліджують відбитки на предметних скельцях

із селезінки, печінки, нирок, мезентеріальних лімфовузлів, які від-

бирають у період гострого перебігу хвороби. Цю реакцію використо-

вують також для виявлення антигену вірусу АЧС в інфікованій

культурі клітин нирки свині. Для діагностики АЧС з позитивними

результатами апробовані також такі діагностичні тести, як РЗК,

РІД, РН.

У разі первинного виникнення АЧС на благополучній території

потрібно обов’язково ставити біопробу на свинях. З цією метою від-

бирають 8 підсвинків 2 – 4-місячного віку, масою 25 – 40 кг, у тому

числі й 4 підсвинки імунних до класичної чуми свиней, 4 підсвинки —

не імунні. Усіх підсвинків внутрішньом’язово заражають 10 %-ю су-

спензією патологічного матеріалу або кров’ю хворих свиней. Заги-

бель тільки неімунізованих проти класичної чуми підсвинків при

збереженні здоровими щеплених тварин свідчить про наявність у

досліджуваному матеріалі вірусу класичної чуми свиней. У разі за-

гибелі всіх 8 підсвинків слід вважати, що в патологічному матеріалі

міститься вірус АЧС. В останньому випадку специфічність загибелі

підсвинків від АЧС має бути підтверджена наявністю у заражених

підсвинків характерних для чуми клінічних симптомів хвороби і

Африканська чума свиней

339

патологоанатомічних змін з наступним виділенням від загиблих

свиней збудника африканської чуми свиней.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення класичної чуми свиней, бешихи, пастерельозу, сальмонельо-

зу. При класичній чумі весь симптомокомплекс хвороби роз-

вивається одночасно з підвищенням температури тіла, при афри-

канській чумі пропасниця виявляється частіше наприкінці

хвороби. У першому випадку уражуються зовнішні лімфовузли, в

другому — лімфовузли внутрішніх органів. При класичній чумі ви-

являється мармуровість лімфовузлів (без різкого їх збільшення),

інфаркти по краях селезінки, анемія нирок з дрібними крововили-

вами в кірковому шарі, дифтеритичне запалення кишок. У разі аф-

риканської чуми характерними є явища геморагічного діатезу, зна-

чне розширення кровоносних судин, гематоми, особливо в паху, за-

лопатковій ділянці та м’язах, крововиливи різної форми та розмірів

в органах і серозних оболонках. Лімфовузли, особливо шлунка, пе-

чінки й брижі, настільки геморагічні, що нагадують згустки крові,

яка згорнулася. Встановлюють геморагічний гастроентерит, набряк

легень, серозно-геморагічне запалення стінок жовчного міхура, роз-

литий драглистий набряк підслизової оболонки сліпої кишки. Оста-

точний діагноз установлюють на підставі результатів біопроби на

імунних до класичної чуми підсвинках та спеціальних вірусологіч-

них і серологічних досліджень (вірус класичної чуми не спричинює

гемадсорбцію еритроцитів у інфікованій культурі клітин лейкоцитів

свині).

При бешисі, як правило, хворіють свині віком понад 3 міс, за-

хворюваність їх при цьому не перевищує 20 – 30 %, летальність —

55 – 80 %. Характерні еритема, кропив’яне висипання, серозний або

геморагічний лімфаденіт, гломерулонефрит, артрит. Ефективним є

лікування сироваткою проти бешихи свиней та антибіотиками. Ос-

таточний діагноз установлюють за результатами бактеріологічного

дослідження та біопроби на білих мишенятах і голубах. Пасте-

рельоз

проходить спорадично, супроводжується набряком підшкір-

ної клітковини в ділянці підгрудка й шиї, двобічною плевропневмо-

нією, серозним лімфаденітом. Остаточний діагноз установлюють на

підставі мікроскопічного виявлення біполярних овоїдних пастерел,

вірулентних для лабораторних тварин. Сальмонельоз прохо-

дить у вигляді ензоотії, хворіють поросята-сисуни та поросята від-

лучного віку. Основні патологічні зміни локалізуються в кишках,

легенях, селезінці. Хворобу легко діагностують на підставі виділен-

ня збудника сальмонельозу. Часто спостерігається як секундарна

інфекція при вірусних захворюваннях.

Лікування заборонено. Хворих свиней забивають безкровним ме-

тодом і спалюють.