4) особа, яка скоїла злочин, установлена в процесі протоколь-
ної форми досудової підготовки матеріалів і вони за санкцією
прокурора направлені до суду;
5) кримінальна справа припинена у зв’язку зі зміною обста-
вин, закінченням строку давності, актом амністії, смертю обвину-
ваченої особи.
Показник розкриваності може обчислюватися і навпаки, як
частка нерозкритих злочинів у загальній кількості розслідуваних
злочинів, виражена у відсотках. При цьому нерозкритим уважа-
ється злочин, кримінальна справа по якому призупинена у зв’язку
з тим, що обвинувачений переховується від слідства або суду, чи
коли з інших причин не встановлено його місцезнаходження,
а також у випадку, коли не встановлена особа обвинуваченого. До
нерозкритих включаються усі злочини, справи щодо яких вперше
призупинені у поточному періоді незалежно від часу порушення
кримінальної справи і часу реєстрації даного злочину.
Знаменником співвідношення є кількість розслідуваних зло-
чинів, до яких належать ті злочини, кримінальні справи чи мате-
ріали щодо яких направлені до суду, припинені провадженням,
а також за матеріалами яких, із санкції прокурора, відмовлено в
порушенні кримінальної справи.
Показник реальної розкриваності злочинів визначається як
співвідношення розкритих діянь до фактично скоєних, тобто за-
реєстрованих і незареєстрованих з наведених щойно причин.
Важливим обов’язком міліції також є виявлення злочинів
проти держави, державної власності, економічних, екологіч-
них, організованих і інших діянь та виявлення осіб, підозрюва-
них у їх скоєнні. Але у складі реальної економічної злочинно-
сті їх частка невелика. Це обумовлено об’єктивними і суб’єк-
тивними можливостями підрозділів міліції по боротьбі з еко-
номічними злочинами. Ці злочини виявляються переважно на
основі сигналів, які надходять від окремих громадян, посадо-
вих осіб, інших служб правоохоронних органів, засобів масо-
вої інформації і інших джерел, а не шляхом тотальних переві-
рок. А тому розробка єдиної системи обліку виявлених злочи-
нів у сфері економіки і адміністративних правопорушень дозво-
лила б відобразити їх у статистичній звітності і вжити необхід-
них заходів.
При вивченні діяльності правоохоронних органів важливе
місце належить аналізу слідчої роботи, який стосується слід-
чих підрозділів органів внутрішніх справ, прокуратури, служ-
би безпеки, податкової служби, митних органів і інших. Ефек-
тивність діяльності слідчого апарату дозволяє оцінити показ-
ник навантаження слідчого, якісний показник обсягу його ро-
боти. Навантаження слідчого обчислюється як співвідношення
кількості справ, закінчених у звітному періоді до середньоріч-
ної штатної чисельності слідчих, яка є середньою хронологіч-
ною з моментного динамічного ряду спискової чисельності слід-
чих на початок місяця або кварталу протягом року.
Обчислений таким чином показник навантаження по суті пра-
вильний, але має істотний недолік, бо не враховує складність
криміналь-
них справ різної категорії та іншої роботи, яка займає значний
обсяг навантаження слідчих.
На основі даних судової статистики показники роботи судів
можна визначити за трьома напрямками:
1) розгляд кримінальних справ;
2) розгляд цивільних справ;
3) виконання судових рішень.
У контексті аналізу діяльності судів з осудження за злочини у
сфері економіки головна увага приділяється першому і третьому
напрямку.
Отже, діяльність судів по розгляду кримінальних справ мож-
на характеризувати за допомогою абсолютних і узагальнюваль-
них показників якості роботи, її обсягу та строків виконання.
Серед названих показників найважливіше місце відводиться по-
казникам якості роботи судів. За рекомендаціями фахівців з
кримінального процесу до системи статистичних оцінок якості
розгляду і вирішення кримінальних справ повинні входити такі
показники:
загальна кількість порушень, виявлених усіма вищими су-
дами про відміну чи зміну вироків і рішень, винесених судами
першої інстанції, а також визначень про призупинення справ;
співвідношення кількості відмінених чи змінених вироків і
рішень з числом розглянутих кримінальних справ;
частка відмінених чи змінених вироків у загальній кіль-
кості винесених вироків за окремими категоріями криміналь-
них справ;
співвідношення числа відмінених чи змінених вироків з чис-
лом оскаржених і опротестованих у касаційному і наглядовому
порядку;
частка суддів, які мали або не мали відміну чи зміну вироків
у загальній чисельності кримінальних суддів.