21
Мова… — це пам’ять народу,... це колективна совість суспі-
льства, увінчана в слові (Ю. Щербак).
Літературну мову треба всіма стежками ширити поміж широкі
маси, бо з обопільних впливів мови літературної й народної ско-
ріш зростатиме щиро національна культура української мови, як
мови цілої нашої нації (І. Огієнко).
Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем дер-
жітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада
шанована і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить
(П. Куліш).
Мова — могутнє знаряддя… і ораторського мистецтва, і по-
етичної творчості, і ділового листування, і дипломатичних пере-
говорів (М. Рильський).
… Ясний стиль мови має бути і в мові науковій, щоб читач
легко розумів автора, без більшого напруження (І. Огієнко).
Міра володіння рідною мовою є міра духовності людини та сус-
пільства, отже, — міра загального поступу людини (П. Кононенко).
Любов до рідної мови — найприродніше і найглибинніше ду-
ховне начало людського життя (Д. Павличко).
Мова літературна й мова людова — це дві неблизькі собі мо-
ви, але різницю між ними мусимо свідомо зменшувати, завжди
пишучи ясно і просто (І. Огієнко).
Коли забув ти рідну мову — біднієш духом ти щодня, ти втра-
тив корінь і основу, ти обчухрав себе до пня (Д. Білоус).
Мова, що має свою граматику, свої правила, свої звороти в
мовленні, неповторні, які не перекласти іншою… Хай спробують
передати всю силу, всю велич, витонченість іншою! (Г. Квітка-
Основ’яненко)
Ніякою чужою мовою не можна краще висловити наших най-
глибших бажань, які ворушаться в нашім серці як саме рідною
мовою (М. Возняк).