Хміль С.В. Акушерство

Подождите немного. Документ загружается.

ІНЕРВАЦІЯ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ здійснюється від нервових сплетінь, що локалізуються в

черевній порожнині та малому тазі: верхнього та нижнього підчеревного (тазового), матково-

піхвового, яєчникового. Тіло матки отримує переважно симпатичну інервацію, шийка матки та піхва

інервуються парасимпатичними волокнами.

Зовнішні статеві органи інервує статевий нерв (n. pudendus).

ФІЗІОЛОГІЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Основною ознакою нормального функціонування репродуктивної системи жінки є нормальний

менструальний цикл. Цей біоритм детермінований генетично, у здорової жінки він стабільний

протягом генеративного віку за своїми параметрами, а саме:

1. Тривалість нормального менструального циклу (від першого дня попередньої до першого дня

наступної менструації) становить у середньому 28 днів. Межі допустимих відхилень -від 21 до 35

днів.

2. Менструація (період кров'янистих виділень) має тривалість 3-4 дні (від 2-х до 6-ти днів).

3. Крововтрата допускається від 50 до 100 мл.

4. Менструації повинні бути регулярними.

5. Під час менструації жінка не повинна відчувати болю.

6. Цикл повинен бути двофазним.

Упродовж менструального циклу зміни відбуваються в усьому організмі жінки, проте найбільш

виражені вони в яєчниках і матці.

Яєчниковий цикл складається з двох фаз:

І фаза - фолікулярна;

II фаза - лютеїнова.

Протягом першої фази відбувається ріст і розвиток фолікула, його дозрівання. Цей процес триває

зазвичай 14 діб (при 28-денному циклі). Якщо менструальний цикл у жінки триває 21 день, то 10-11,

при 35-денному циклі -17-18 днів. На початку фази фолікул складається з яйцеклітини, оточеної

зернистою та сполучнотканинною оболонкою. В процесі дозрівання фолікул росте, у скупченні

зернистих клітин з'являється порожнина, заповнена рідиною. На кінець першої фази клітини

зернистої оболонки утворюють променистий вінець (corona radiata). Яйцеклітина, котра після двох

поділів стає зрілою і придатною до запліднення, знаходиться на яйценосному горбку, а в момент

дозрівання відділяється від нього і потрапляє у фолікулярну рідину, яка містить фолікулярні або

естрогенні гормони (рис. 6).

Біологічні ефекти естрогенних гормонів:

1. У процесі статевого дозрівання викликають ріст та розвиток матки та молочних залоз.

2. Стимулюють гіпертрофію та гіперплазію міометрію під час вагітності.

3. Викликають фазу проліферації ендометрію.

4. Регулюють матково-плацентарний кровообіг.

5. Сприяють дозріванню епітеліальних клітин слизової вагіни.

6. Сенсибілізують міометрій до скорочуючих середників, чим сприяють підвищенню тонусу,

збудливості та скоротливості матки.

7. Викликають посилення перистальтики маткових труб у момент овуляції, що сприяє прискоренню

міграції сперматозоонів.

8. Під впливом естрогенів цервікальний епітелій посилено продукує слиз, слизова пробка стає

проникною для сперматозоонів.

Отож, загалом ефекти естрогенних гормонів спрямовані на те, щоб сприяти зачаттю, вчасному

початку та нормальному перебігові пологів.

Діаметр дозрілого фолікула становить 10-12 мм. Його полюс, звернений до поверхні яєчника,

випинається, оболонка у цьому місці стоншується, фолікул розривається. Настає завершальний етап

фолікулярної фази - овуляція.

ОВУЛЯЦІЄЮ називається розрив дозрілого фолікула і вихід з його порожнини яйцеклітини.

Яйцеклітина потрапляє у черевну порожнину, відтак захоплюється фімбріями ампулярної частини

маткової труби. В трубі відбувається процес запліднення.

На місці фолікула, що розірвався, утворюється жовте тіло (corpus luteum). Розпочинається друга

фаза менструального циклу - лютеїнова. Жовте тіло функціонує 14 днів, з 15-го до 28-го дня циклу,

у ньому послідовно відбуваються процеси: а) васкуляризаціі; б)розквіту; в) зворотнього розвитку -

за умови, що запліднення не відбулось і не настала вагітність (тоді ця залоза називається жовтим

тілом менструації). Якщо вагітність настала, тоді утворюється жовте тіло вагітності, яке функціонує

10-12 тижнів і забезпечує нормальний перебіг перших місяців гестації.

Жовте тіло виділяє гормон прогестерон, який спричинює ряд важливих біологічних ефектів:

1. Сприяє виникненню фази секреції в ендометрії та утворенню децидуальної оболонки під час

вагітності.

2. Зменшує збудливість та скоротливу активність матки шляхом зниження чутливості міометрію

до скорочуючих речовин.

3. Підтримує тонус істміко-цервікального відділу матки.

4. Стимулює гіпертрофію м'язових волокон під час вагітності.

5. Готує молочні залози до секреції молока.

6. Зменшує продукцію цервікального слизу, робить його непрохідним для сперматозоонів.

7. Знижує скоротливу активність маткових труб.

Прогестерон називають іще гормоном-протектором вагітності, оскільки його дія на організм

жінки спрямована насамперед на забезпечення сприятливих умов для запліднення, імплантації та

розвитку плідного яйця.

У перші тижні гестації прогестерон виділяється жовтим тілом вагітності, з 10 тижня активність

жовтого тіла знижується, з 12-14 тижня вагітності основна кількість прогестерону та естрогенів

продукується фето-плацентарним комплексом.

МАТКОВИЙ ЦИКЛ. Паралельно до яєчникового циклу відбуваються циклічні зміни в матці.

Найбільш виражені вони у функціональному шарі ендометрію, де послідовно проходять фази

десквамації, регенерації, проліферації та секреції.

Фаза десквамації (власне менструація) триває з першого по 2-5 день циклу. Відбувається

відшарування функціонального шару ендометрію, слизова оболонка разом із вмістом маткових залоз

і кров'ю виходить назовні (рис. 7).

В яєчнику в цей час завершується зворотний розвиток жовтого тіла, знижується рівень

прогестерону, натомість гіпоталамус виділяє фоліберин, гіпофіз - фолікулостимулюючий гормон

(ФСГ), під впливом якого в яєчнику починає дозрівати новий фолікул.

Фаза регенерації проходить водночас із десквамацією і завершується до 6-7 дня циклу. Товщина

ендометрію на цей момент досягає 2-5 мм.

В яєчнику в цей час триває дозрівання фолікула.

Фаза проліферації триває з 7 до 14 дня циклу. Під впливом естрогенних гормонів

розпочинається проліферація строми та ріст залоз слизової оболонки, слизова досягає товщини 20

мм, проте залози ще не функціонують.

В яєчнику завершується дозрівання фолікула, вміст естрогенів досягає максимуму до 14 дня,

тобто до закінчення фази проліферації в матці. У гіпофізі припиняється виділення ФСГ, гіпоталамус

починає продукувати люліберин, під впливом якого в гіпофізі йде виділення лютеотропного гормону,

підвищується рівень лютеїнізуючого гормону.

Фаза секреції. Розпочинається синтез секрету маткових залоз - створюються умови для

імплантації та розвитку зародка. фаза триває з 14 по 28 день циклу.

В яєчнику в цей час розвивається та досягає свого розквіту жовте тіло, виділяється прогестерон, під

впливом якого і відбуваються секреторні зміни в ендометрії.

Якщо вагітність не наступає, жовте тіло менструації гине, функціональний шар ендометрію

зазнає десквамації - розпочинається менструація і новий цикл фізіологічних змін в яєчниках, матці,

нейроендокринній системі та в усьому організмі жінки.

БУДОВА І РОЗМІРИ ЖІНОЧОГО ТАЗУ

Відмінність жіночого тазу від чоловічого починає проявлятись у період статевого дозрівання і стає

виразною у зрілому віці. Кістки жіночого тазу тонші, гладенькі, не такі масивні, як у чоловіків,

жіночий таз нижчий, ширший, більший за об'ємом. Крижі ширші, мис виступає вперед менше,

лобковий симфіз коротший і ширший, форма входу у малий таз поперечно-овальна і більша, ніж у

чоловіків. Лобковий кут 90-100°, у чоловіків 70-75° (рис.8).

Кістки тазу. Таз складається з чотирьох кісток: двох тазових, або безіменних, крижів і куприка.

Рис. 8. Жіночий таз:

1 - крижі; 2 - крило клубової кістки; 3 - передньо-верхня ость; 4 - передньонижня ость; 5 - вер-тлужна западина; 6 -

затульний отвір; 7 - сідничний горб; 8 - лобкова дуга; 9 - лобковий симфіз; 10 - вхід у малий таз; 11 - безіменна лінія.

Тазова (безіменна) кістка (os coxae, os innominatum) до 16-18 років складається з трьох кісток,

з'єднаних хрящами. Це клубова, лобкова і сіднична. Після скостеніння хрящів кістки зростаються

між собою і утворюють тазову кістку.

Клубова кістка (os ilium) складається з тіла і крила. Найтовщий вільний верхній край крила

становить гребінь клубової кістки (crista iliaca). Спереду гребінь починається виступом (spina iliaca

anterior superior), нижче розташований другий виступ -передньо-нижня ость (spina iliaca anterior

inferior). Під передньо-нижньою остю на місці сполучення з лонною кісткою є підвищення - клубово-

лонний горбок.

Гребінь клубової кістки ззаду закінчується задньоверхньою клубовою остю (spina iliaca posterior

superior), нижче від якої розташований другий виступ - задньо-нижня клубова ость (spina iliaca

posterior inferior). Під задньо-нижньою остю міститься велика сіднична вирізка (incisura ischiadica

major). На внутрішній поверхні клубової кістки, в ділянці переходу крила в тіло, розташований

гребенеподібний виступ, який утворює дугоподібну межову, або безіменну лінію (linea arcuata s.

innominata).

Сіднична кістка (os ischii) має тіло, яке бере участь в утворенні вертлужної западини, і дві гілки

(верхню та нижню). Верхня гілка йде вниз і закінчується сідничним горбом (tuber ischiadicum). На

задній поверхні нижньої гілки є виступ -сіднична ость (spina ischiadica).

Лобкова кістка (os pubis). На верхньому краї горизонтальної гілки лобкової кістки проходить

гострий гребінь, який спереду закінчується лобковим горбиком (tuberculum pubicum). Гілки лобкової

і сідничної кісток, що з'єднуються між собою, обмежують досить великий замкнутий отвір (foramen

obturatorium).

Лобковий симфіз - малорухоме зчленування, напівсуглоб.

Крижі (os sacrum) складаються з п'яти хребців, що зрослися між собою. Основа крижів (поверхня

першого крижового хребця) зчленовується з останнім поперековим хребцем і утворює виступ -

крижовий мис (promontorium).

Куприк (os coccigeus) складається з 4-5 хребців, що зрослися.

Малий таз. Площини і розміри малого тазу

Площина входу в малий таз має такі межі: спереду - верхній край лобкового симфізу і

верхньовнутрішній край лобкових кісток, з боків - безіменні лінії, ззаду - крижовий мис. У вході в таз

розрізняють прямий, поперечний та два косі розміри. Прямий розмір - відстань від крижового мису

до точки, що найбільш видається на внутрішній поверхні верхнього краю лобкового симфізу - це

акушерська або справжня кон'югата (conjugata vera), яка дорівнює 11 см. Відстань від мису до

середини верхнього краю лобкового симфізу анатомічна кон'югата, на 0,3-0,5 см більша від

акушерської (рис. 9, 10).

Рис. 9. Розміри площини входу в таз:

1 - прямий розмір, 2 - поперечний розмір, 3 - лівий косий розмір, 4 - правий косий розмір

Поперечний розмір -відстань між найвіддаленішими пунктами безіменних ліній дорівнює 13-13,5 см.

Косих розмірів є два: правий і лівий, які дорівнюють по 12-12,5 см.

Рис. 10. Площини малого тазу і провідна вісь тазу. 1 - входу, 2 - широкої частини малого тазу, З - вузької частини малого

тазу, 4 - виходу, 5 - провідна вісь тазу

Правий косий розмір іде від правого клубово-крижового зчленування до лівого клубово-лонного

горбка. Лівий косий розмір — від лівого клубово-крижового зчленування до правого клубово-

лонного горбка.

Площuна широкої частини порожнини тазу має такі межі:

спереду - це середина внутрішньої поверхні лобкового симфізу, з боків - середина вертлужних

впадин, ззаду - місце з'єднання II і III крижових хребців. Прямий і поперечний розміри цієї площини

дорівнюють по 12,5 см.

Площина вузької частини порожнини тазу обмежена спереду нижнім краєм лобкового симфізу, з

боків - остями сідничних кісток, ззаду - крижово-куприковим зчленуванням. Прямий розмір

дорівнює 11-11,5 см, поперечний - 10,5 см.

Площина виходу з тазу має такі межі: спереду - нижній край лобкового симфізу, з боків - сідничні

горби, ззаду - верхівка куприка. Прямий розмір - 9,5 см, поперечний - 11,5 см.

Лінію, яка з'єднує центри всіх прямих розмірів тазу, називають провідною віссю тазу (рис. 10).

Вимірювання розмірів тазу.

Таз вимірюють газоміром. Зовнішні розміри тазу (рис. II):

Distantia spinarum - вимірюється між передньо-верхніми остями клубових кісток, становить 25-26

см.

Distantia cristarum - вимірюється між найвіддаленішими точками гребенів клубових кісток,

становить 28-29 см.

Distantia trochanterica - вимірюється між найвіддаленішими точками великих вертелів стегнових

кісток, становить 30-31 см.

Прямий розмір тазу - conjugata externa -вимірюється від зовнішньо-верхнього краю лона до

надкрижової ямки, дорівнює 20-21 см (рис. 12). Для визначення величини справжньої кон'югати від

зовнішньої слід відняти 9 см.

Діагональна кон'югата (рис. 13) вимірюється при вагінальному дослідженні від нижнього краю

лона до миса. В нормі ця віддаль становить 12,5-13 см. Для визначення величини справжньої

кон'югати від діагональної слід відняти 1,5-2 см.

Індекс Соловйова - середня величина обводу променевозап'ястного суглобу становить 14 см.

Ромб Міхаеліса - верхній кут міститься в заглибині під остистим відростком V поперекового хребця

(рис. 14). Бічні кути відповідають задньоверхнім остям клубових кісток, верхній - верхівці крижів. У

жінок з нормальним тазом ромб має правильну форму, наближається до квадрата, його розміри 10-11

см, висота верхнього трикутника 3-3,5 см.

ТАЗОВЕ ДНО

Вихід з тазу закритий знизу фасціально-м'язовим пластом, що називається тазовим дном. М'язи

тазового дна (рис. 14а) ділять на три шари — поверхневий, середній та глибокий.

Поверхневий шар складається із м'язів, що сходяться у сухожильному центрі промежини:

1. Цибулиногубчастий м'яз (m.bulbocavernosus) іде від сухожильного центру до клітора, охоплює

вхід до піхви і при скороченні звужує вхід до піхви.

2. Сіднично-печеристий м'яз (m.ischiocavernosus) — іде від нижньої гілки сідничної кістки і

прикріплюється до клітора.

3. Поверхневий поперечний м'яз промежини (m.transversus perinei superficialis) — іде від

сухожильного центру вправо і вліво і прикріплюється до внутрішньої поверхні сідничних горбів.

4. Зовнішній сфінктер заднього проходу (m.sphincter ani externus). Пучки цього м'язу починаються

від куприка і, охоплюючи задньопрохідний отвір, закінчуються в сухожильному центрі промежини.

Середній шар — сечостатева діафрагма (diaphragma urogenitale). Це трикутна м'язово-фасціальна

пластинка, розташована під симфізом, у лобковій дузі. У передньому відділі сечостатевої діафрагми

м'язові пучки оточують сечівник і утворюють його зовнішній сфінктер, у задньому відділі м'язові

пучки ідуть у поперечному напрямку до сідничних горбів. Ці пучки називаються глибоким

поперечним м'язом промежини (m.transversus permei profundus). Через сечостатеву діафрагму

проходять сечівник та піхва.

Глибокий шар називають діафрагмою тазу. Вона складається із парного м'яза, що піднімає задній

прохід — m.levator ani. Обидва м'язи віялоподібне відходять від кісток тазу, утворюють купол,

верхівка якого обернена вниз і прикріплюється до нижнього відділу прямої кишки. Усі м'язи тазового

дна покриті фасціями.

Тазове дно виконує надзвичайно важливі функції:

1. Є опорою для внутрішніх статевих органів, сприяє збереженню нормального їх положення, а

також опорою і для інших внутрішніх органів.

2. М'язи тазового дна беруть участь у регуляції внутрішньочеревного тиску.

3. Під час пологів всі шари м'язів тазового дна розтягуються і утворюють широку трубку, яка є

продовженням кісткового родового каналу (рис. 146).

ЗАПЛІДНЕННЯ. ФІЗІОЛОГІЯ ВАГІТНОСТІ

Запліднення - це складний комплекс біологічних процесів, що забезпечують процес злиття зрілих

чоловічої та жіночої статевих клітин, внаслідок чого утворюється одна клітина (зигота), з якої

розвивається новий організм.

Після статевого акту у піхву потрапляє 3-5 мл сперми. Кожен мілілітр містить 70-100 млн.

сперматозоонів, загалом 200-500 млн. Якщо кількість живих сперміїв менша 60 млн/мл, ймовірність

запліднення дуже мала. Сперматозоони потрапляють у цервікальний слиз, який являє собою

гідрогель і складається з глікопротеїнів на зразок муцину. На час овуляції під впливом естрогенів

цервікальний канал ширшає, мікрофібрили цервікального слизу розміщуються паралельно, що

полегшує міграцію сперміїв, причому мігрують лише нормальні сперматозоони, а патологічні

затримуються. В післяовуляційному періоді під впливом прогестерону цервікальний канал

закривається, кількість слизу зменшується, а мікрофібрили розміщуються у вигляді сітки,

непрохідної для сперми.

Цервікальний слиз містить велику кількість імуноглобулінів, і саме шийка матки, а потім

ендометрій здійснюють перший етап біологічного тестування чоловічих гамет. Багато з них гине,

проте продукти їх розпаду полегшують просування тих форм, що пройшли імунологічний контроль.

Процес запліднення відбувається в ампулярній частині маткової труби. В момент овуляції виникає

тимчасовий контакт труби і яєчника. Яйцеклітина захоплюється фімбріями ампулярної частини і

просувається завдяки рухам війок ціліального епітелію фімбрій і дистального відділу труби. Під

впливом ферментів, котрі виділяє епітелій, починається процес звільнення яйцеклітини від

променистого вінця. Цей процес завершується дією гіалуронідази та муцинази, що виділяють

сперматозоони. Для повного розчинення оболонки необхідно близько 100 млн. сперміїв, відтак лише

кілька з них проникає всередину яйцеклітини; і лише один з'єднує своє ядро з ядром материнської

гамети, несучи генетичний код батька. Утворюється нова клітина - зигота.

У момент запліднення визначається стать майбутньої дитини. Кожен ооцит має 22 аутосоми і

одну статеву X-хромосому (22+Х). Кожен сперматоцит несе 22 аутосоми і одну Х (22+Х) або У

(22+У) хромосому. Якщо ооцит запліднюється сперматоцитом, який містить Х-хромосому (22+Х),

народжується дівчинка (44+ХХ), якщо спермій несе генетичний код У (22+У), народжується хлопчик

(44+ХУ).

РОЗВИТОК ПЛОДОВОГО ЯЙЦЯ

Через добу після запліднення зигота починає ділитись, просуваючись при цьому по матковій

трубі. Цей процес триває З доби. В порожнину матки зародок потрапляє на стадії морули, яка

складається з двох видів клітин - одні з них, більші і темніші, скупчуються в центрі клітини,

утворюючи ембріобласт (з якого надалі розвивається плід), інші - менші і світліші утворюють

зовнішній шар - трофобласт, який забезпечує імплантацію і живлення зародка (рис. 15).

У порожнині матки морула перебуває до імплантації ще З доби, перетворюючись за цей час на

бластоцисту.

На 7 добу завдяки гістолітичним ферментам, які починає виділяти трофобласт, бластоциста

розчиняє тканини слизової оболонки матки, яка в цей час перебуває у фазі секреції ( 21-22 доба

менструального циклу, в яєчнику триває лютеїн ова фаза). Плодове яйце занурюється у

функціональний шар ендоліетрію. Цей процес називається імплантацією. Розпочинається якісно

новий стан організму жінки - вагітність. На кінець 8-ї доби імплантація (нідація) завершується, отвір

над зародком заростає. Живлення бластоцисти в цей час здійснюється завдяки секрету залоз

ендометрію (рис. 16).

Якщо ендометрій розвинутий недостатньо, його структура та функція порушені внаслідок

перенесених запальних захворювань чи абортів, нідація може взагалі не відбутись, або плодове яйце

імплантується в нижніх відділах матки (розвивається передлежання плаценти).

Після імплантації трофобласт починає секретувати хоріонічний гонадотропін, з появою навіть

мінімальних кількостей якого в організмі жінки починаються зміни:припиняється менструальний

цикл, жовте тіло менструації перетворюється на жовте тіло вагітності, ендометрій трансформується в

децидуальну оболонку.

Після повної імплантації на поверхні трофобласта утворюються вирости - ворсини, з яких надалі

розвивається ВОРСИСТА ОБОЛОНКА (chorion). Поява первинних ворсин за терміном співпадає з

першою менструацією, яка не настала. У деяких жінок в цей час можуть з'явитись кров'янисті

виділення, які вони помилково приймають за менструацію (імплантаційна ознака Гартмана). З цього

періоду розпочинається гемотрофічний тип живлення зародка. Між ворсинками хоріона і слизовою

оболонкою матки виникає зона, в якій циркулює материнська кров. Цей простір називається

первинним міжворсинчастим.

У цей час ворсинки вкривають всю поверхню хоріона (chorion frondosum). Згодом плодове яйце,

збільшуючись, виступає в порожнину матки, ця поверхня втрачає контакт із слизовою оболонкою, а,

отже, і трофічну функцію, тому ворсинки тут, ставши недоцільними, зникають, хоріон стає

гладеньким (chorion laeve).

На тій частині хоріона, що прилягає до decidua basalis, ворсинки розростаються, розгалужуються,

тут починається формування плаценти. Виникає вторинний міжворсинчастий простір, в якому

циркулює материнська кров. Такий тип плаценти називається гемохоріальним. При відділенні

плаценти від стінки матки цей простір порушується, виникає кровотеча.

Перехід до плацентарного кровообігу починається з 7-10-го і завершується до 14-16 тижня вагітності.

Отже, впродовж перших двох тижнів після запліднення запліднену яйцеклітину ми називаємо

плодовим яйцем. Ці перші тижні передплацентарного розвитку включають: а) запліднення; б)

формування вільної бластоцисти; в) імплантацію бластоцисти; г) формування первинних ворсинок

хоріона.

З третього тижня настає ембріональний період. Проходить диференціювання оболонок, ріст

ембріона.

З 10-го тижня після останньої менструації або через 8 тижнів після запліднення ембріональний

період закінчується. З цього моменту зародок називається плодом.

На цей час плід оточений навколоплідними водами і трьома оболонками, дві з яких - водна

(amnion) та ворсиста (chorion) належать плоду, а одна - децидуальна (decidua) - матері.

ДЕЦИДУАЛЬНОЮ ОБОЛОНКОЮ називається видозмінений у зв'язку з вагітністю

ендометрій. Цю оболонку називають ще відпадаючою, оскільки після народження плоду вона разом з

іншими оболонками відокремлюється від матки і народжується.

Виділяють три частини децидуальної оболонки:

Decidua parietalis s. decidua vera, що вистеляє порожнину матки;

Decidua basalis - знаходиться між яйцем та стінкою матки;

Рис. 17. Схема розвитку яйця:

1 - порожнина амніона; 2 - жовточ-ний мішок; 3 - мезенхіма; 4 - тро-фобласт; 5 - первинний хоріон;

б - справжній хоріон; 7 - зачаток ембріона; 8 - ворсини справжнього хоріона (майбутній гіллястий хоріон);

9 - алантоїс і його судини; 10 - зачаток пуповини.

Decidua capsularis - вкриває плодове яйце з боку порожнини матки.

Децидуальна оболонка має три шари:

Базальний (zona basalis) - залишається в матці після пологів і дає початок новому ендометрію.

Функціональний (zona functio-nalis), що складається із спонгіоз-ного (zona spongiosa) та компакт-

ного (zona compacta) шарів.

ВОРСИСТА ОБОЛОНКА -розвивається з трофобласта, хоріон спочатку вкритий ворсинками

суцільно, по всій поверхні, згодом ворсинки залишаються лише на його частині, зверненій до матки,

де розвивається плацента.

ВОДНА ОБОЛОНКА -внутрішня, найближча до плоду тонка оболонка, утворена з мезенхіми.

Циліндричний та кубічний епітелій водної оболонки бере участь в утворенні навколоплідних вод.

ПЛАЦЕНТА

Наприкінці вагітності діаметр плаценти досягає 15-20 см, товщина 2-3 см, маса 500-600 г.

Плацента розміщується переважно на передній чи задній стінці матки в ділянці її тіла.

Рис. 18. Матка з плодовим яйцем на 8-му тижні вагітності:

1- плід в амніотичній оболонці, 2 - decidua basalis, 3 - гіллястий хоріон (майбутня плацента),

4 - залишок жовточного мішка,

5 - decidua panetalis, 6 - порожнина матки, 7 - гладенький хоріон, 8 - decidua capsulans

Плацента має дві поверхні -материнську, що прилягає до стінки матки, і плодову, вкриту

амніотичною оболонкою, під якою від периферії плаценти до місця прикріплення пуповини йдуть

судини.

Материнська поверхня плаценти має сірувато-червоний колір. Вона поділена на часточки

(котиледони). Материнська частина плаценти становить собою потовщену частину деци-дуальної

оболонки, а плодова частина - ворсинки хоріона.

Функції плаценти:

1.Трофічна та газообміну. З крові матері плід отримує кисень і необхідні поживні речовини.