Хміль С.В. Акушерство

Подождите немного. Документ загружается.

5. Санітарно-гігієнічний режим дотримується з тією ж ретельністю, що і в фізіологічному

відділенні.

6. На особливому лікувально-охоронному режимі перебувають породіллі, у яких загинув плід чи

новонароджений. Їх переводять в окремі або невеликі палати, в яких породіллі не годують

новонароджених.

Утримання відділення для новонароджених

1. Відділення новонароджених включає палати для здорових доношених дітей, для недоношених,

для травмованих у пологах дітей, процедурну, молочні кімнати, палати інтенсивної терапії,

допоміжні приміщення.

2. Палати для новонароджених заповнюються циклічно відповідно до палат матерів.

3. При суворому дотриманні принципу циклічності кожна палата для дітей підлягає генеральному

прибиранню один раз на 6-10 днів.

4. Щоденне вологе прибирання здійснюють під час кожного годування дітей з використанням

дезинфікуючих засобів. Потім палати провітрюють і опромінюють бактерицидними лампами.

5. Дитячі палати повинні розділятися скляними перегородками до стелі, що полегшує черговій

сестрі спостереження за дітьми.

6. Пеленання дітей проводиться перед кожним годуванням. Медична сестра миє руки з милом,

одягає спеціальний халат, цератовий фартух, стерильну маску, обробляє руки антисептиком перед

пеленанням кожного новонародженого.

7. Новонароджених підмивають над раковиною проточною водою, висушують стерильною

пелюшкою; шкіру обробляють стерильним вазеліновим маслом або олією.

8. Перед зважуванням дітей на вагу стелять стерильну пелюшку. Після використання вагу

протирають дезинфікуючим розчином.

9. Після обробки кожної дитини фартух, в якому працювала медсестра, протирають розчином

дезинфектанту, а після туалету всіх дітей фартух миють і замочують у 3% розчині перекису водню з

0,5% розчином миючого засобу або в 1% розчині хлораміну на 30 хв.

10. Пеленальні столи після пеленання всіх дітей обробляють розчином дезинфікуючого засобу.

11. Під час перебування дітей у пологовому будинку повинна використовуватися лише стерильна

білизна.

12. Брудні пелюшки збирають у бак з педальним пристроєм, вистелений зсередини цератовим

мішком, який після наповнення передають у пральню. Вся дитяча білизна підлягає стерилізації

шляхом автоклавування.

13. Предмети догляду за новонародженими (чайні ложки, піпетки, соски, балончики для клізм)

миють проточною водою і кип'ятять 15 хвилин.

14. Після виписки дітей, їх постіль проходить камерну обробку з фіксацією результатів у журналі.

Утримання відділення патології вагітних

1. До структури відділення входять палати, маніпуляційна, оглядова, кабінет функціональної

діагностики, приміщення для денного перебування хворих і допоміжні приміщення: кімната

особистої гігієни, санітарні вузли та інші.

2. Відділення призначається для допологової госпіталізації вагітних з різними екстрагенітальними

захворюваннями і ускладненнями вагітності.

3. Вагітних жінок з гострими респіраторними захворюваннями у дане відділення не кладуть.

4. Вологе прибирання палат, коридорів та всіх допоміжних приміщень проводять 2 рази на день із

застосуванням дезинфікуючих розчинів, регулярно провітрюють палати.

5. Палати відділення повинні бути невеликі — на 2-4 ліжка.

Санітарно-протиепідемічні заходи у родопомічних закладах

Проблема боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями (ВЛІ) в Україні за умов

імунодепресивного впливу на організм комплексу екологічних факторів довкілля набирає особливо

важливого значення, визначаючи значною мірою успіх боротьби з дитячою захворюваністю та

смертністю.

Складність вирішення цієї проблеми зумовлена відсутністю достовірних даних про

розповсюдження внутрішньолікар-няних інфекцій, мінливістю збудника, труднощами мікробіо-

логічної діагностики та ідентифікації етіологічного фактора. В умовах лікарні формуються

госпітальні штами збудників, що стійкі до антибактерійних препаратів і дезинфектантів.

Внутрішньолікарняну інфекцію (ВЛІ) Комітет експертів ВООЗ визначає як захворювання

мікробного походження, що виникли внаслідок інфікування в стаціонарі при обстеженні, лікуванні

або перебуванні в лікарні та розвинулись як у стаціонарі, так і після виписки з лікарняного закладу

протягом б міс.

Особливе значення має проблема ВЛІ для родопомічних установ внаслідок перебування в них

найбільш вразливого до інфекції контингенту — новонароджених та вагітних жінок.

Серед причин ВЛІ у породіль та новонароджених переважне значення мають: патологічні

пологи, перинатальна гіпоксія, передчасні пологи, інтенсивна терапія з інструментальним

втручанням, відсутність материнського молока та догляду, застосування антибіотиків з

профілактичною метою, носійство медичним персоналом патогенної та умовно-патогенної мік-

рофлори, порушення протиепідемічного режиму в акушерських стаціонарах, тривале знаходження

новонароджених та породіль у родопомічних установах (понад 5 днів).

До основних збудників ВЛІ належать: стафілококи, саль-монелли, шигели, кишкові палички,

клебсіели, ентеробакте-ри, протеї, синьогнійні палички, стрептококи, ентерококи, гриби роду

Кандіда, віруси.

Госпітальні штами формуються в стаціонарі протягом ба-гатомісячної послідовної селекції

мікроорганізмів, які набувають нових властивостей, що підсилюють їх патогенний потенціал

(адгезивність, токсигенність, гемолітична активність).

Госпітальні штами набувають високої вірулентності, здатні до виживання та накопичення в

розчинах, у вологих субстанціях (ганчірки, пелюшки, щітки), можуть зберігатися в дезин-фекційних

препаратах при зниженій концентрації розчинів у разі порушення їх приготування та зберігання.

Госпітальні штами грампозитивних бактерій набувають стійкості до сушіння.

Головним резервуаром госпітальних штамів мікроорганізмів є новонароджені діти, матері та

медичний персонал.

Дезинфекція різних об'єктів у пологових будинках

1. Інструменти з металу, вироби із скла стерилізуються шляхом кип'ятіння у дистильованій воді

протягом ЗО хв.; у 15% розчині питної соди у дистильованій воді протягом 15 хв., або у

повітряних стерилізаторах при температурі 120°С протягом 45 хвилин.

2. Вироби з полімерних матеріалів стерилізуються шляхом занурення в дезрозчин з наступним

промиванням у воді. Дез-розчини і часи дії:

— хлорамін В 0,25% — 30 хв.;

— хлоргексидину біглюконат 1% — 30 хв.;

— сульфохлорантин 0,2% — 30 хв.;

— дезоксон 13% — 30 хв.

3. Поверхні приміщення обробляють шляхом дворазового протирання дезрозчином з інтервалом у

15 хв. або зрошення — час дії 60 хв. Дезрозчини: хлорамін В 0,75%, хлоргексидину біглюконат 1%,

сульфохлорантин 0,2%.

4. Гумові вироби (міхур для льоду, гумові трубки приладів) обробляють шляхом дворазового

протирання дезрозчином з інтервалом в 15 хв. з наступним промиванням водою. Дезрозчини:

хлорамін В 1%, перекис водню 3%, хлоргексидину біглюконат 1%, сульфохлорантин 0,2%.

5. Зонди, соски, балони для відсмоктування слизу у новонароджених стерилізуються шляхом

кип'ятіння у дистильованій воді протягом ЗО хв., у 15% розчині питної соди у дистильованій воді

протягом 15 хв., або шляхом автоклавування — водяна насичена пара під тиском при температурі

110°С.

6. Стетофонендоскопи, сантиметрові стрічки — дворазове протирання хлораміном В 0,5% або

хлоргексидином 1% з інтервалом у 15 хв.

7. Термометри — занурення у розчин хлораміну В 0,5% протягом 30 хв.; перекису водню 3% —

30 хв.; хлоргексидину біглюконату 0,5% 30 хв.; сульфохлорантину 0,2% — 30 хв.

8. Церати — фартухи, мішки, матраци протирають розчином хлораміну В 1%, хлоргексидину

біглюконату 1%, сульфохлорантину 0,2%.

9. Підкладні церати — занурення у розчин хлораміну В 1% протягом ЗО хв.; хлоргексидину

біглюконату 1% 60 хв.; сульфохлорантину 0,2% - 30 хв., гіпохлориту натрію 0,25% на 15 хв.

Механізми поширення інфекції:

1. Контактний (руки медичного персоналу, медична апаратура, предмети догляду за

немовлятами).

2. Фекально-оральний (молоко, розчини для пиття, зонди, катетери);

3. Повітряно-крапельний.

4. Трансфузійний.

У розвитку інфекції виділяють такі етапи:

1. Контамінація — контакт новонародженого з мікрофлорою під час пологів, первинної обробки,

заходів реанімації в пологовій залі тощо. Контамінація характеризується невисоким рівнем висіву

бактерій (100-1000 КУО/г), виділенням двох або трьох різних штамів бактерій, вона не спричиняє

розвитку інфекції, але може призводити до колонізації.

2. Колонізація — процес заселення шкіри, носоглотки, дихальних шляхів, травного каналу

бактеріями матері та навколишнього середовища. Колонізація, рівень якої перевищує 10

КУО та

характеризується переважанням умовно-патогенних бактерій або грибів і дефіцитом біфідобактерій,

є патологічною, значно підвищує ризик розвитку інфекційно-запальних захворювань, особливо у

новонароджених з перинатальною патологією та недоношених дітей.

3. Клінічна маніфестація інфекції.

Найпоширеніші нозологічниі форми ВЛІ:

1. Локальні: омфаліт, кон'юнктивіт, піодермія, абсцес, флегмона, пневмонія, отит, мастит, гострі

кишкові інфекції, ендометрит, післяопераційна інфекція.

2. Генералізовані: сепсис (септицемія, септикопіемія).

3. Інші інфекції: краснуха, кір, вірусний гепатит тощо.

КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Жіночі статеві органи поділяють на зовнішні і внутрішні. Межею між ними є дівоча пліва

(hymen).

ЗОВНІШНІ СТАТЕВІ ОРГАНИ ЖІНКИ

До зовнішніх статевих органів (genitalia externa, vulva) малі статеві губи, клітор, присінок

піхви (рис.1).

ЛОБОК (mons pubis) - багате на підшкірну жирову клітковину підвищення, що міститься

спереду і вище лобкового зчленування. У жінок волосистість на лобку обмежена горизонтальною

лінією. Ріст волосся за чоловічим типом, коли волосистість розповсюджується по середній лінії до

пупка, вкриває внутрішні поверхні стегон, свідчить про порушення діяльності яєчників та наднир-

кових залоз.

ВЕЛИКІ СТАТЕВІ ГУБИ (labia pudenda majora) - дві поздовжні складки шкіри, що оточують з

боків статеву щілину. Спереду переходять у шкіру лобка, ззаду з'єднуються, утворюючи задню злуку

(comissura labiorum posterior). Простір між задньою злукою та анусом називається акушерською

промежиною (perineum). Висота її у більшості жінок становить 3-4 см. Якщо висота промежини

більша 4-х см, її називають високою, якщо менша 3-х см - низькою. Промежина часто травмується

під час пологів.

У товщі задньої третини великих статевих губ містяться великі присінкові (вестибулярні) або

бартолінієві залози (glandulae vestibularis majores). Їхні розміри досягають 10-15 мм завдовжки та до

6-8 мм завширшки. Це альвеолярно-трубчасті залози, при статевому збудженні вони виділяють

секрет, що зволожує вхід у піхву. Вивідні протоки бартолінієвих залоз відкриваються у борозенці

між малими статевими губами та дівочою плівою.

МАЛІ СТАТЕВІ ГУБИ (labia pudenda minora) - пара шкірних складок, розміщена паралельно

великим статевим губам. Спереду вони з'єднуються в ділянці клітора, утворюючи його вуздечку та

крайню плоть, ззаду зливаються з великими.

КЛІТОР (clitoris) невелике конусоподібне утворення, що складається з двох печеристих тіл.

Завдяки великій кількості нервових закінчень, які містіть клітор та статеві губи, вони є у жінки

органом статевого чуття.

ПРИСІНОК ПІХВИ (yestibulum vaginae) обмежений з боків малими статевими губами, спереду

клітором, ззаду - задньою злукою, зсередини гіменом. Сюди відкриваються вивідні протоки

бартолінієвих залоз та зовнішній отвір сечівника.

Сечівник (uretra) у жінки має довжину 3-4 см, межує з передньою стінкою піхви, має два сфінктери -

зовнішній та внутрішній. Зовнішній отвір його знаходиться на 1-3 см позаду клітора.

Дівоча пліва (hymen) - це сполучнотканинна перетинка, що закриває вхід у піхву у незайманих

дівчат. Отвір дівочої пліви може мати різну форму, іноді таких отворів є два. Якщо гімен не має

отвору, це може стати на заваді відтоку менструальної крові і є явищем патологічним. Під час

першого статевого акту дівоча пліва розривається, при цьому буває невелика кровотеча. На місці

дівочої пліви залишаються гіменальні сосочки (caruncula hymenalis), а після перших пологів -

миртовидні сосочки ( caruncula myrtiformis).

ВНУТРІШНІ СТАТЕВІ ОРГАНИ ЖІНКИ

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби та яєчники.

ПІХВА (vagina, colpos) - трубчастий м'язово-еластичний орган завдовжки 8-10 см, що

починається від дівочої пліви і закінчується біля місця прикріплення шийки матки. Біля шийки матки

піхва утворює заглиблення - склепіння піхви: переднє, заднє і бокові. Заднє склепіння межує з

дугласовим простором, пунктувавши його, можна отримати вміст черевної порожнини, що має

важливе діагностичне значення.

Передня стінка піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у нижньому - з уретрою. Задня

стінка піхви прилягає до прямої кишки.

Шари піхви:

- навколопіхвова клітковина, у якій проходять кровоносні та лімфатичні судини і нерви;

- м'язовий шар, що складається з внутрішнього циркулярного та зовнішнього поздовжнього;

- слизова оболонка, утворена багатошаровим плоским епітелієм.

Слизова оболонка піхви не містить залоз, вміст піхви утворюється внаслідок пропотівання рідини з

лімфатичних та кровоносних судин, а також слизу залоз шийки матки. У здорової жінки в піхві

міститься невелика кількість вмісту білуватого кольору. Цей вміст має кислу реакцію завдяки

молочній кислоті, котра утворюється внаслідок життєдіяльності піхвових бацил (паличок

Додерлейна), що створюють нормальний мікробіоценоз піхви. Молочна кислота знищує патогенні

мікроби, що потрапляють у піхву ззовні. Цей процес називається процесом "самоочищення піхви".

"Самоочищення піхви" можливе лише за умови нормального функціонування яєчників, бо під

впливом естрогенних гормонів, що виділяються яєчниками, відбувається дозрівання епітеліальних

клітин слизової оболонки і накопичення в них глікогену, яким живляться палички Додерлейна. Якщо

функція яєчників порушується, кількість глікогену зменшується, піхвові бацили виділяють

недостатню кількість молочної кислоти, реакція піхви може стати лужною, що сприяє розвиткові

п'атогенних бактерій та грибів. У такому випадку виникає запалення піхви - кольпіт.

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори існує поняття чистоти піхвового вмісту.

Розрізняють чотири ступені чистоти вагінального вмісту:

І ст. - у вмісті піхви виявляють лише палички Додерлейна та епітеліальні клітини, реакція вмісту

кисла.

II ст. - піхвових бацил менше, з'являються поодинокі лейкоцити, реакція кисла; (до 10 Le),

III ст. - піхвових бацил мало, переважає кокова флора, багато лейкоцитів, реакція слаболужна;

(до 50 Le),

IV ст. - піхвових бацил немає, багато патогенних мікроорганізмів (коки, трихомонади, гриби),

реакція лужна.(50-60 Le),

Функції піхви:

Починаючи з періоду статевого дозрівання через піхву назовні виводиться менструальна кров.

Участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення.

Під час пологів піхва утворює родовий канал.

Бар'єрна функція: процес самоочищення піхви перешкоджає потраплянню в матку патогенних

мікроорганізмів.

МАТКА (uterus, hystera) - м'язовий порожнистий орган, що за формою нагадує грушу, дещо

сплющену у передньо-задньому розмірі. Довжина невагітної матки становить 7-8 см, з яких у

дорослої жінки 2/3 припадає на тіло, а 1/3 на шийку (у дівчаток - навпаки, що має значення для

діагностики генітального інфантилізму), маса - 50-100 г, товщина стінок -1-2 см (рис. 2)

Рис. 2. Матка, маткова труба, яєчник і частина піхви (фронтальний зріз, вид ззаду). 1 - інтерстиціальна частина маткової

труби, 2 - перешийкова (істмічна) частина маткової труби, 3 - ramus ovancus; 4 - ramus tubarius; 5 - ампулярна частина

маткової труби; 6 - лійкова частина маткової труби, 7 - fimbnae tubae, 8 - folliculis ovancus vesiculosus; 9 - stroma ovani; 10 -

corpus luteum; 11 - lig.teres uteri; 12 - a utenna; 13 -cavum uteri, 14 - a.vaginalis; 15 - ostium uteri, 16 - columna rugarum

anterior; 17 -rugae vaginales; 18 - plicae palmatae; 19 - canalis cervicis uteri; 20 - cervix uteri, 21 -lig. latum uteri 22 - lig. teres

uteri; 23 - mesovanum; 24 - mesosalpinx; 25 - lig.ovarn propnum; 26 - fundus uteri.

Розрізняють тіло (corpus), перешийок (isthmus) і шийку (collum, cervix) матки.

Наймасивніша частина матки називається тілом. Частину матки над лінією прикріплення маткових

труб називають дном матки (fundus uteri).

Перешийок - частина матки між тілом і шийкою завдовжки близько 1 см. Верхньою межею

перешийка є місце щільного прикріплення очеревини до матки спереду (це відповідає анатомічному

внутрішньому вічку матки), нижньою -гістологічне вічко матки (межа переходу слизової матки в

слизову цервікального каналу). У процесі пологів перешийок разом із шийкою матки утворює

нижній сегмент матки, саме у цій ділянці проводиться розріз матки при операції кесарського розтину,

саме тут найчастіше трапляються розриви матки.

Шийка матки має дві частини - піхвову та надпіхвову. Піхвова частина шийки матки виступає в

просвіт піхви і є доступною для огляду вагінальними дзеркалами. Надпіхвова частина лежить вище

від місця прикріплення до шийки стінок піхви.

Посередині шийки матки проходить цервікальний канал, який має два сфінктери: внутрішнє та

зовнішнє вічко. Зовнішнє вічко у жінок, що не народжували, круглої

форми, після пологів зовнішнє вічко набуває форми поперечної

щілини. Шийка матки у жінок, що не народжували, має конічну

форму, у тих, що народжували -циліндричну .

Рис. 4. Топографічні співвідношення між маткою, склепіннями піхви та очеревиною при нормальному положенні матки.

Анатомічні частини матки.

І - тіло матки; II - перешийок матки, III - шийка матки; 1 - очеревина, 2 - onficium uteri internum anatomicum; 3 - onficium

uteri histologicum, 4 - заднє склепіння піхви, 5 - прямокишково-маткова заглибина; 6 - сечовий міхур, 7 - піхва; 8 - переднє

склепіння піхви, 9 - зовнішнє вічко каналу шийки, 10 - міхурово-матковий простір

Матка складається з трьох шарів: слизової оболонки, м'язевої та серозної.

Слизова оболонка матки (endometrium) вистелена одношаровим циліндричним миготливим епітелієм

і складається з двох шарів - функціонального, у якому відбуваються циклічні зміни, пов'язані із

менструальним циклом, і базального, який прилягає безпосередньо до міометрію. Ендометрій

містить залози, що виділяють секрет.

М'язова оболонка (myometrium) - складається з трьох пластів м'язів, що ідуть у різних

напрямках: зовнішній (поздовжній), середній (циркулярний), внутрішній (поздовжній). У тілі матки

переважають циркулярні пучки, а у шийці - поздовжні.

Серозна оболонка (perimetrium) утворюється очеревиною, яка з передньої черевної стінки

переходить на сечовий міхур, відтак на матку, утворюючи міхурово- маткову заглибину (excavatio

vesico-uterina). Переходячи з матки на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-матковий або

дугласів простір (excavatio recto-uterina).

Матка розміщується в центрі малого тазу. Поздовжня вісь матки нахилена допереду (anteversio). Між

тілом та шийкою матки існує тупий кут близько 120°, в нормі він відкритий наперед (anteflexio).

Функції матки:

1. Протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функцію.

2. Впродовж вагітності матка є плодовмістилищем і створює оптимальні умови для розвитку

фетоплацентарного комплексу.

3. У пологах матка виконує функцію зганяння.

МАТКОВІ ТРУБИ (tubae uterinae) відходять від матки в ділянці її кутів і йдуть у верхніх

відділах широкої зв'язки матки до бокових стінок тазу. Довжина маткових труб 10-12 см. Виділяють

такі частини труби: а) інтерстиціальну (pars interstitialis, pars intramuralis), що проходить крізь товщу

м'язу матки, її діаметр досягає 0,5-1 мм; б) перешийкову (pars istmica) - одразу після виходу труби з

матки; в) ампулярну (pars ampullaris) - найширшу частину, що закінчується лійкою (infundibulum

tubae), діаметр труби в цьому відділі до 5-8 мм. Лійка має численні тонкі вирости, що називаються

фімбріями (fimbriae tubae).

Стінка труби складається з трьох шарів: слизової оболонки, утвореної циліндричним війчастим

епітелієм; м 'язового шару і серозної оболонки, що являє собою очеревину широкої зв'язки матки.

Скорочення маткової труби залежать від фази менструального циклу. Найбільш інтенсивно труба

скорочується в період овуляції, що має сприяти прискоренню транспорту сперматозоонів в

ампулярну частину труби. В лютеїнову фазу циклу під впливом прогестерону розпочинається

функція секреторних клітин слизової, труба заповнюється секретом, її перистальтика

сповільнюється. Ці чинники поряд із рухами війок миготливого епітелію сприяють просуванню

заплідненої яйцеклітини по матковій трубі.

Функції маткових труб.

1. В ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення.

2. По маткових трубах запліднена яйцеклітина потрапляє в матку.

ЯЄЧНИКИ (ovaria) - парні жіночі статеві залози. Яєчник є органом подвійної секреції:

внутрішньої (виробляє естрогенні гормони, прогестерон) та зовнішньої (продукує яйцеклітини).

Розміри яєчників 4х2х1 см. Вони розміщені на задньому листку широкої зв'язки матки так, що його

ворота (hylus ovarii), через які проходять судини і нерви, вкриті широкою зв'язкою, а більша частина

поверхні не вкрита очеревиною. Яєчник підтримується в черевній порожнині широкою матковою

зв'язкою, власною зв'язкою яєчника та лійково-тазовою зв'язкою.

Шари яєчника: зовні він вкритий кубічним епітелієм (1), під яким знаходиться білкова оболонка (7),

що складається з колагенових волокон, кіркового шару (2), в якому власне відбувається розвиток

фолікулів та жовтого тіла, і мозкового шару (6), що складається із сполучної тканини, у якій

проходять судини та нерви (рис. 5).

Функції яєчника:

1. Ендокринна - виробляє жіночі статеві гормони.

2. Генеративна - в яєчниках відбувається процес дозрівання фолікулів та продукція яйцеклітини.

3. Впродовж перших місяців гестації в яєчнику функціонує жовте тіло вагітності, що забезпечує

нормальний перебіг першого триместру.

ЗВ’ЯЗКОВИЙ АПАРАТ МАТКИ ТА ЯЄЧНИКІВ

Збереження визначених анатомо-топографічних співвідношень у малому тазі забезпечується

підві-шувальним, закріпним та опорним апаратом матки.

Підвішувальний апарат матки:

1. Широкі зв'язки матки (lig.latum uteri) -подвійні листки очеревини, що йдуть від ребер матки до

бокових стінок тазу, де переходять в парієтальну очеревину. У верхніх відділах широких зв'язок

проходять маткові труби, у задніх - яєчники. Між листками широких зв'язок міститься

навколоматкова клітковина, де проходять кровоносні та лімфатичні судини, нерви.

2. Круглі зв'язки матки (lig. teres uteri) мають довжину 10-15 см, діаметр 3-5 мм. Ідуть від кутів

матки, відходячи наперед і нижче місця прикріплення маткових труб, до внутрішніх отворів пахових

каналів, минувши їх, розгалужуються в товщі лобка та великих статевих губ. Функція - забезпечують

нахил матки допереду (anteflexio).

3. Власні зв'язки яєчників (lig. ovarii proprium) - ідуть від дна матки, починаючись нижче від місця

прикріплення маткових труб, до яєчників. У товщі цієї зв'язки проходять яєчникові судини.

фіксуючий та закріпний апарат матки складають:

1. Основна або поперечна зв'язка матки (lig. transversum s.cardinale) - складається з віялоподібно

розміщених сполучнотканинних та гладеньком'язових елементів, що йдуть від нижнього відділу

матки на рівні її внутрішнього вічка до бокових стінок тазу.

2. Крижово-маткові зв'язки (lig. sacro-uterinum) складаються з гладких м'язових та фіброзних

волокон. Вони ідуть від задньої поверхні шийки матки приблизно на рівні внутрішнього вічка,

охоплюють з боків пряму кишку і прикріплюються до передньої поверхні крижів, функція -

утримують шийку матки на місці при фізичному навантаженні та під час пологів.

Опорний (підгримуючий) апарат матки - м'язи тазового дна.

КРОВОПОСТАЧАННЯ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Кровопостачання зовнішніх статевих органів здійснюється гілками внутрішньої статевої артерії (a.

pudenda interna) і частково - стегнової. Внутрішня статева артерія (a. pudenda interna) - парна судина,

що відходить від a. iliaca interna (рис. 5а).

Маткова артерія (a. uterina) відходить від підчеревної артерії, на рівні внутрішнього вічка

розгалужується на дві гілки, більша з яких (ramus ascendens a. uterinae) піднімається угору, іде по

ребру матки, і живить тіло матки і маткову трубу (ці гілочки анастомозують з гілками яєчникової

артерії). Менша гілка, (ramus descensens a. uterinae), постачає кров'ю шийку матки і верхню третину

піхви.

Яєчникова артерія (a. ovarica) - парна судина, відходить від черевної аорти (права яєчникова артерія

може відходити від ниркової), постачає кров'ю яєчник, маткову трубу та частково, завдяки

анастомозам, матку.

Венозний відтік здійснюється однойменними венами, які утворюють сплетіння в ділянці клітора, в

товщі широких зв'язок, навколо сечового міхура, тому травми статевих органів супроводжуються

значними кровотечами.

Лімфатична система являє собою густу мережу лімфатичних судин та вузлів, які розміщені за

ходом кровоносних судин. Основними колекторами лімфи є:

Рис 5а. Кровопостачання тазових органів

1 aorta abdominalis 2 a iliaca communis 3 a iliaca externa 4 a iliaca interna b a uterina 6 a ovarrca, 7 rami tubarn 8 a mesentenca

inferior, 9 a pudenda іпterа

- від зовнішніх статевих органів - пахові лімфатичні вузли;

- від шийки матки -підчеревні, здухвинні і крижові;

- від тіла матки та труб - верхні і нижні поперекові лімфатичні вузли.