Харченко С.Я., Кратінов М.С., Ваховський Л.Ц., Кратінова В.О., Песоцька О.П., Караман О.Л. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні
Подождите немного. Документ загружается.
культурної своєрідності. Цінності соціальної роботи вже відповідають цим
принципам, проблеми виникають тоді, коли робляться спроби перекласти їх у
конкретні цілі й прийоми безпосередньо на робочому місці, застосувати їх у
ситуації, коли люди вбивають і калічать інших через свої переконання.
Соціальні працівники Північної Ірландії часто опиняються в подібній
ситуації. Їм доводиться, наприклад, вирішувати працювати з групами,
відомими своїми зв'язками з воєнізованими організаціями, ризикуючи, таким
чином, поступитися власними переконаннями і принципами. Але, з іншого
боку, якщо зайняти принципову позицію, результатом може бути втягування
в політику поляризації. Дуже важко зберігати нейтралітет і довіру обох
частин населення, хоча емоційна напруга, що викликається близькістю
насильства, змушує соціальних працівників якоюсь мірою тримати
дистанцію.
В умовах, коли значна частина клієнтів виявляється відчуженою від
політичної системи або в силу отримання допомоги, прямо або побічно в
результаті “безладь”, або як люди, що мешкають на муніципальній площі в
районах, де діє сегрегація, або як жертви політично мотивованого насильства,
або як порушники закону, якого вони не визнають, соціальні працівники не
можуть допомогти, але втягуються в політику й політичні дебати.
Проте, у цих умовах з'являються сміливі й цікаві ініціативи. На
державному рівні найбільш прямо пов'язана з політичними конфліктами
служба пробації, тому що у в'язницях близько половини в’язнів відбувають
покарання за тероризм або участь у воєнізованих угрупованнях. Незважаючи
на різке розмежування серед клієнтів і спроби воєнізованих організацій
створити свої власні структури соціального захисту, служба пробації
постійно відстоювала свою професійну роль у роботі з в’язнями і їхніми
родичами, залишаючи за собою соціальний контроль, але відмовляючись від
політичного. У результаті самі в’язні і їхні родичі визнали професіоналізм
пробаційної служби, переваги перебування поза общиною, важливість
принципу конфіденційності, спроможність домагатися компромісів.
Добровольчий сектор у Північній Ірландії, хоча й порушений
поляризацією поглядів, теж зумів досягти значних успіхів у галузі створення
консультативних центрів, груп самодопомоги у сфері охорони здоров'я,
нових форм освітньо-виховної роботи. Але громадянські групи добровольців
зіштовхуються з тими ж проблемами, що й соціальні працівники. Тим із них,
чию діяльність вважають «політичною», погрожує припинення фінансування.
Прикладом такої “політичної” діяльності може служити створення гуртків
ірландської мови для дорослих і дошкільників.
Як резюме відзначимо: досвід соціальної роботи в Північній Ірландії
показує, що проблема дискримінації не може бути доручена тільки
спеціалізованому департаменту так само, як робота з мігрантами й біженцями
не може бути ізольована від усього комплексу державної соціальної роботи.
Боротьба з дискримінацією є центральним, а не спеціальним завданням
соціальної роботи у всіх її видах і у всіх національних контекстах.
141
Резюме
1. У світлі глибоких перетворень європейських і світових
політичних структур соціальна робота не може більше замикатися у вузькій
сфері державної соціальної політики або прикриватися уявним нейтралітетом
традиційного професіоналізму. Це позначало б відхід від історії, заперечення
зв'язку соціальної роботи не стільки з наукою, скільки з історичними й
політичними процесами, відмову від прагнення змінити суспільство.
Реалії сучасного світу такі, що призводять до інтернаціоналізації
соціальних проблем. Остання неминуча не тільки у великих містах, де
результати міжнародної кризи відчуваються більш безпосередньо через
присутність біженців і мігрантів, але й у віддаленій сільській місцевості, де
економічне виживання залежить від міжнародної торгівлі, біржових коливань
і дотацій транснаціональних організацій, не говорячи вже про загальний
страх перед екологічною катастрофою або глобальним тероризмом.
2. Подібно до того, як політичний процес світової, у тому числі й
європейської, інтеграції підштовхує до перегляду поняття й змісту national
identity (національної самобутності), зіткнення з іншими формами організації
соціальної роботи, зародження міжнаціональної соціальної політики і поява
клієнтів міжнародних служб змушує соціальних працівників по-новому
поглянути на свою діяльність. Які форми соціальної роботи мають сенс у цих
змінених умовах, які види практики є прийнятними і виправданими, що
відрізняє соціальну роботу від інших форм професійної діяльності і, звісно ж,
від добровільної й неформальної діяльності?
3. Кінець ХХ століття для соціальної роботи ознаменований появою
потужного потоку різноманітних суспільних рухів. Спочатку офіційні влади
відмежовувались від них, але згодом ці рухи самі перетворилися в реальну
політичну й історичну силу (яскраве свідчення тому – падіння Берлінської
стіни й “залізної завіси” в центрі Європи. Головне, чим характеризуються
нові соціальні рухи, – це те, що вони привернули увагу до величезної
розмаїтості інтересів, смаків і стилів, до творчого потенціалу індивідів, груп і
співтовариств. У свою чергу, у цьому криється спокуса для держави
використовувати цей потенціал і перекласти свої дорогі обов'язки на
приватний сектор. У цій ситуації соціальна робота виявилася на розпутті.
Активізація добровольців і груп самодопомоги, особливо коли цей процес
використовується в політичних інтересах і веде до безробіття і зниження
рівня обслуговування, може стати загрозою важко завойованому
професіоналізму. Але, з іншого боку, завдяки їй очевидними стали
дискримінаційні і пригнічувальні структури, що діють у суспільстві, до яких
часто мимоволі причетні соціальні працівники. Це змушує критично
переглянути всю існуючу практику соціальної роботи, шукати шляхи
активної участі суспільних рухів у перетворенні громадянського суспільства.
4. Об'єднуючим елементом сучасного суспільного простору повинен
стати принцип громадянства – найважливіший принцип соціальної роботи.
Реалізація зазначеного принципу можлива, якщо тільки самі соціальні
142
працівники будуть розглядати свою діяльність поза політикою “нового
расизму”, а як складову частину руху громадянського суспільства в напрямку
до суспільства, де візьмуть гору права.
143
Глосарій
Дискримінація (від лат. – розрізнення) – приниження прав якоїсь групи
громадян у силу їхньої національності, раси, статі, віросповідання тощо. У
галузі міжнародних відносин – надання громадянам і організаціям якоїсь
держави менших прав і привілеїв, ніж громадянам і організаціям іншої
держави.
Екстремізм (від лат. – крайній) – схильність до крайніх поглядів,
заходів (звичайно в політиці).
Ксенофобія (від грецьк. – чужий і ... фобія) – нав'язливий страх перед
незнайомими особами, явищами.
Лобі (лобізм) (від англ. – кулуари) – система контор і агентств
монополій при законодавчих органах США, що тиснуть на законодавців і
чиновників.
Організація Об'єднаних Націй (ООН) – міжнародна організація держав,
створена з метою підтримки і зміцнення миру, безпеки й розвитку
співробітництва між державами. Головні органи ООН: Генеральна Асамблея
ООН, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна Рада, Рада з опіки,
Міжнародний суд і Секретаріат, Штаб-квартира в Нью-Йорку.
Тероризм міжнародний – насильницькі акти, які здійснюються проти
окремих громадян або об'єктів, у т.ч. тих, хто знаходиться під захистом
міжнародного права, вибухи в громадських місцях, на вулицях, в аеропортах
і вокзалах та ін. акти. Т.м. завдає шкоди стабільності міжнародних відносин.
144
Питання й завдання
1. Розкрийте діалектичну залежність соціальної політики й
соціальної роботи.
2. Яка концепція і роль інтернаціоналізму в практиці соціальної
роботи?
3. Якими основними процесами характеризуються соціальна
політика й соціальна робота після другої світової війни?
4. З якими проблемами в 90-х роках ХХ століття в галузі соціальної
роботи зіткнулися країни Центральної і Східної Європи?
5. У чому полягає проблема дослідження феномена соціальної роботи з
погляду функціонування різноманітних систем соціального захисту?
6. Чому сучасна соціальна робота не може більше замикатися у вузькій
сфері державної соціальної політики?
7. У чому полягає суспільна й державна місія соціальних працівників у
державах із різноманітними системами соціального захисту?
8. Який зв'язок соціальної роботи із суспільними рухами?
9. Перерахуйте й охарактеризуйте різноманітні суспільні (соціальні) рухи
другої половини ХХ століття.
10. Чому з усіх нових соціальних рухів фемінізм найсуттєвіше вплинув на
соціальну роботу?
11. Розкрийте взаємозв'язок між виникненням нових суспільних рухів і
проблемами соціальної роботи.
12. Чому різноманітність суспільних рухів у галузі соціальної роботи не
вирішує основних проблем сучасного суспільства?
13. Розкрийте взаємозв'язок проблем інтеграції і проблем соціальної роботи.
14. Розкрийте взаємозв'язок проблем “нового расизму” із проблемами
соціальної роботи.
15. Проаналізуйте проблеми національного виховання в системі соціальної
роботи.
16. Проаналізуйте проблематику міжкультурного виховання в соціальній
роботі.
17. У чому зміст програми соціальної роботи, закладений в ідеї від
багатокультурності до антирасизму?
18. Охарактеризуйте морально-гуманістичні атрибути соціальної роботи.
19. У чому полягають глибинні процеси перетворення соціальної роботи в
сучасному світовому співтоваристві?
20. Чому принцип громадянства сьогодні є основним і найважливішим
принципом соціальної роботи?
145
Література
1. Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М., 1997.
2. Попов С.Г. Социальный менеджмент: Учебное пособие. – М., 2000.
3. Социальная работа в изменяющейся Европе / Уолтер Лоренц. – Амстердам
– Киев, 1997.
4. Социальное обслуживание населения и социальная работа за рубежом. –
М., 1994.
5. Социальный менеджмент: Учебник / Под ред. С.М.Ильенковой. – М., 1998.
6. Справочное пособие по социальной работе. – М., 1997.
7. Сучасна теорія соціальної роботи / Пейн Малколм. – К., 2000.
8. Теория и практика социальной работы. – М., 1998.
9. Тучкова Э.Г. Право социального обеспечения. – М., 1995.
146
РОЗДІЛ V. СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ
ІНСТИТУТ
5.1. Специфіка соціальної роботи як соціокультурного інституту
Соціальна робота, як уже було зазначено в попередніх розділах першої
частини цього посібника, є різновидом людської діяльності, метою якої
виступає оптимізація здійснення суб’єктивної ролі людей у всіх сферах життя
суспільства в процесі його життєзабезпечення. Основне тут пов’язане зі
спрямованістю на надання допомоги, підтримки всіх людей, на організацію
їхнього захисту.
Система «соціокультурний інститут соціальної роботи»
Усі функції щодо реалізації основної мети соціальної роботи виконує
суб’єкт соціальної роботи, або соціокультурний інститут соціальної
роботи. Останнім виступає і держава в цілому, яка здійснює соціальну
політику, і різні суспільні благодійні рухи, об’єднання, організації, спільноти,
сфера дозвілля тощо, і професіонали-спеціалісти, які безпосередньо
виконують соціальну роботу в суспільстві.
Таким чином, соціокультурний інститут як суб’єкт соціальної роботи
утворює трирівневу систему.
По-перше, це держава, яка входить до політичної системи суспільства.
Вона здійснює керування соціальною сферою за допомогою утворюваних і
підпорядкованих їй органів і системи законів, у межах яких відображається її
соціальна політика. Соціальна політика держави в галузі соціальної роботи
набула систематичного характеру в ХІХ ст., коли було закладено основи
соціального законодавства, і завдання надання допомоги тим, хто цього
потребував, були покладені на органи державного управління. Сьогодні цей
вид законодавства закріплений Загальною декларацією прав людини
(прийнята ООН у 1948 р.) і становить собою досить розгалужену систему.
По-друге, це соціальні агентства, які займаються організацією
професійної і суспільної соціальної роботи на державній законодавчій базі.
Якщо ці агентства належать державі, то управління здійснюється нею
безпосередньо, а якщо суспільним організаціям або приватним особам, то –
опосередковано (через законодавство). Важливим є те, що приналежність
соціального агентства до того чи іншого сектора не є суттєвою: в одних
країнах він може бути більшою мірою державним, а в інших – недержавним
(суспільним).
По-третє, це самі соціальні працівники. Ця підструктура зазначеної
системи є її системоутворюючим елементом. Багаторічною практикою
функціонування суб’єкта соціальної роботи доведено, що остання неможлива
без держави, яка створює для неї законодавчу базу, а також без соціальних
агентств різного типу, які займаються її безпосередньою організацією. Проте
весь «тягар» в галузі соціальної роботи лягає саме на плечі соціальних
працівників, які безпосередньо виконують її професійно або на громадських
147
засадах.
Цікаво зазначити, що професійні працівники у цій галузі не становлять
більшість. У всьому світі їх близько 0,5 млн. чоловік, у той час, як,
наприклад, тільки у трьох містах Швеції в 1990 р. непрофесійних працівників
налічувалося 46, 5 тис. чоловік [6, 19].
Таким чином, розгляд феноменології соціальної роботи як
соціокультурного інституту обумовлений функціонуванням її суб’єкта. Через
зміст, мету, засоби й управління соціальною діяльністю суб’єкт соціальної
роботи взаємодіє з об’єктом, до якого належать люди, які потребують
сторонньої допомоги.
У цій логіці тезаурусне поле соціальної роботи спрямоване на
проблематику соціальної роботи сучасного суспільства.
5.2. Проблемне поле соціальної роботи в сучасному суспільстві
Проблема «суспільства, що старіє»
Однією з центральних проблем соціальної роботи сучасного
суспільства є проблема соціального розвитку «суспільства, що старіє» [4, 56
– 66].
За прогнозами ООН, до 2001 р. світове населення складатиме майже 6,2
млрд. чоловік; при цьому вік кожного десятого становитиме 60 років і
більше. До 2025 р. населення світу збільшиться втричі (порівняно з 1950Fр.), а
кількість літніх людей – у 6 разів, при цьому кількість старих людей (старших
за 80 років) збільшиться в 10 разів.
У цьому розумінні проблема «суспільства, що старіє» вже більше
десяти років викликає стурбованість світового товариства. Так, наприклад, у
Європі, починаючи з 70-х рр., практично ніхто не має сумнівів у серйозних
соціальних та економічних наслідках старіння суспільства. Цей процес у
світовому товаристві сьогодні сприймається як загроза соціальному розвитку,
процвітанню й нормальному зв’язку між поколіннями.
На сьогодні розроблено дві основні концепції-сценарію життя
суспільства літніх людей.
Перший сценарій. У його основі лежить песимістичний погляд,
відповідно до якого член «суспільства, що старіє» становить собою
непрацездатного громадянина, економічно неактивного суб’єкта. Логічним
обґрунтуванням цього сценарію є такі положення:
– внаслідок падіння народжуваності, збільшення тривалості життя,
скорочення працездатності населення і т. ін. суспільство змушено
утримувати все більшу кількість непрацездатних громадян;
– суспільство літніх людей перешкоджає розвиткові економіки,
оскільки сучасний розвиток технології потребує більш тривалого часу на
підготовку кадрів. Тому уповільнюється вихід молоді на ринок праці. Більш
того, якою б не була підготовленою молодь у прогресивному плані, вона не
може перебороти консерватизму старших поколінь, які посідають в
управлінні ключові пости;
148
– зі збільшенням кількості літніх людей збільшується й кількість людей
молодих, які мають «працювати на старих». Тим самим суспільство буде
змушено витрачати «економічний матеріал» на догляд за літніми людьми. Зі
зростанням питомої ваги громадських товариств соціального розвитку
останні будуть оплачувати абсолютно всі рахунки «старих». Це призведе до
того, що все більша кількість активних громадян буде відірвана від
виробничої сфери;
– усі зазначені вище обставини викличуть катастрофічне падіння
трудової мотивації, продуктивності праці і, урешті-решт, призведуть до
конфлікту між поколіннями й до відмови «молодих» відповідати за життя й
майбутнє «старих».
У цих умовах життя старих людей – важкий тягар для суспільства.
Другий сценарій. Цей сценарій передбачає і пропагує ідею, згідно з
якою літні люди можуть стати фактором стійкого розвитку сучасного
суспільства. У результаті, незважаючи на зростаючу кількість літнього
населення, суспільство не буде обтяженим цим тягарем. Основу цього
сценарію становлять такі твердження:
– у сучасного суспільства достатній запас часу, щоб адаптуватися до
змін у демографічній ситуації і знайти адекватні проблемі рішення;
– зміни у віковій структурі суспільства досить незначні порівняно зі
змінами в галузі його соціально-економічної науки; змінивши соціально-
економічні умови, ми тим самим змінимо й відповідну ситуацію;
– бездоказовим є порівняння зв’язку економічної активності з
енергійністю молоді, так як і приверувати до певного віку рівень здатності
прийняття управлінського рішення: неправильним є твердження, що літні
люди обмежені в можливостях перепідготовки й перекваліфікації;
– проблема «соціального здоров’я» літніх людей також не перебуває в
галузі перепідготовки кваліфікованих курсів. Справа в тому, що сучасний
підприємець намагається замінити більш «дорогого» літнього працівника на
більш «дешевого» молодого, якому можна виплачувати меншу заробітну
плату, коли для цього є можливості на ринку робочої сили;
– сучасні дослідження доводять, що в цілому літні люди стають більш
здоровими порівняно з попередніми поколіннями літніх людей. Таким чином,
якщо функціональні здібності літніх людей зростають, то й проблема догляду
за цими людьми не може бути катастрофічно важкою для суспільства;
навпаки: у літніх людей – величезний потенціал виховання, екологічного
оздоровлення молодих.
Отже, пенсійний вік – це вершина життя, період занять культурною
діяльністю й відпочинком, якісної роботи з формування молоді. Це етап
життя людини, справді вільної від постійних соціальних проблем і стресів,
пов’язаних з роботою, відповідальністю за своїх дітей; це час, коли можна
віддати себе громадській діяльності, поділитися досвідом з новим
поколінням.
Природно, що будь-яку розсудливу людину, яка поважає своїх батьків і
піклується про себе в старості, приваблює друга концепція, другий сценарій
149
«покоління, що старіє». Які тут перспективи і прогноз соціального розвитку?
Відповідь на це питання в межах сучасних реалій Універсуму поки
однозначна: можливості і спроможності літніх людей приносити духовно-
матеріальне благо суспільству залежать від того, наскільки це суспільство
готове до того, щоб прийняти відповідну «жертву» старших поколінь.
Сьогоднішній пошук і реалізація адекватних заходів щодо підтримки
старих, літніх людей є смислом соціальної роботи як соціокультурного
інституту.
Логічним закріпленням усвідомлення проблем старіння й дій щодо їх
розв’язання на сьогоднішній день є факт установлення щорічного
Міжнародного дня літніх людей (1 жовтня) і рішення про проведення в 1999
р. Міжнародного року літніх людей як «знаку визнання демографічного
вступу людства в пору зрілості тих перспектив, які воно відкриває для
розвитку більш зрілих уявлень і можливостей в суспільному, економічному,
культурному й духовному житті – не в останню чергу в інтересах загального
миру й розвитку в наступному столітті» (за рекомендацією Сорок п’ятої сесії
Генеральної Асамблеї ООН, грудень 1990 р.).
Серед пропонованих конкретних заходів у галузі соціальної політики
захисту старих людей особливої уваги заслуговує концепція «селективної
оптимізації життєдіяльності літніх людей з компенсацією соціальних
амортизаторів»:
– необхідно розрізняти нормальний, патологічний і оптимальний
процеси старіння, коли мова йде про літніх людей;
– необхідно мати на увазі міжособистісну розмаїтість (гетерогенність)
літнього населення;
– варто враховувати гнучкість у підходах до потенційних резервних
здібностей літніх людей і рахуватися з віковими обмеженнями в розвитку цих
здібностей і адаптації до навколишнього середовища, що змінюється;
– брати до уваги компенсуючі вікові обмеження можливості особистих
і суспільних знань;
– ураховувати вікові негативні зміни у співвідношенні порушень
«здобутків і втрат»;
– брати до уваги пластичність або гнучкість психіки літньої людини;
– здійснювати стратегію при організації соціальної практики роботи з
літніми людьми на основі селекції (пошук основних складових елементів
життєдіяльності літньої людини, які були втрачені у зв’язку з віком);
оптимізації (знаходження нових резервів життєдіяльності літньої людини за
допомогою впливу кваліфікованого спеціаліста в галузі соціальної роботи);
компенсації (створення додаткових джерел, які компенсують вікову
обмеженість в адаптивному процесі, у використанні нових сучасних технік і
технологій, що покращують функціонування психічних процесів особистості,
які забезпечують її психічну діяльність).
Таким чином, стратегія соціальної роботи в галузі соціальної діяльності
з літніми людьми може полягати:
1) у якісному стані діяльності суспільного інституту соціальної роботи,
150