Харченко С.Я., Кратінов М.С., Ваховський Л.Ц., Кратінова В.О., Песоцька О.П., Караман О.Л. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні
Подождите немного. Документ загружается.
25.Охарактеризуйте модель “соціального захисту (підтримки)” в соціальній
роботі.
26.Які принципові відмінності двох моделей соціальної роботи:
”благодійності” й “підтримки”? Які їх перспективи в сучасному світі?
27.У чому відмінності соціальної роботи як навчальної дисципліни й галузі
наукового знання?
28.Розкрийте зміст поняття “цільова настанова” в соціальній роботі як
навчальній дисципліні.
29.Які посадові обов'язки соціального працівника?
30.Які цілі й завдання соціальної роботи?
31.Розкрийте основні тенденції й напрямки підготовки соціального
працівника в країні й за кордоном.
32.Охарактеризуйте особливості підготовки соціальних працівників в
Україні.
33.Охарактеризуйте феноменологічні аспекти проблеми методології й
методів соціальної роботи.
34.У чому виявляються основні відмінності між зарубіжними й вітчизняними
уявленнями в галузі методології й методах соціальної роботи?
35.Охарактеризуйте ньютоно-картезіанську парадигму методології соціальної
роботи.
36.Як Ви розумієте методологію “нової реальності” стосовно до соціальної
роботи?
37.Дайте розгорнуту характеристику системного підходу стосовно до теорії і
практики соціальної роботи.
38.У чому полягають основні відмінності теорії системного підходу в
зарубіжній і вітчизняній методології щодо феноменології соціальної
роботи?
39.Які істотні характеристики і значення системного мислення?
40.Стисло охарактеризуйте методологію “зосередженої на завданні роботи”.
41.Стисло охарактеризуйте методологію й методи групової роботи.
42.Дайте стислу характеристику методології й методів співучасті
користувачів у соціальній роботі.
43.Які сутнісні особливості методології роботи в співтоваристві?
44.Охарактеризуйте методологію й методи “кризового втручання”.
45.Робота з конкретним випадком як методологія й метод соціальної роботи.
46.Які загальнофілософські принципи парадигми соціальної роботи? Назвіть
їх і дайте їм стислу характеристику.
47.Обґрунтуйте методологію соціальної роботи на основі такої логічної
побудови: закономірність – принцип – метод.
48.Розкрийте зміст рівневої характеристики поняття технології соціальної
роботи.
49.У чому виявляються відмінності між поняттями загальна й окрема
технологія соціальної роботи?
50.Дайте стислу характеристику відомих Вам видів соціальних технологій.
51.Що треба мати на увазі при розгляді феномена “соціальна робота”, коли
111
мова йде про нього як про базове поняття?
52.Які особливості й відмінності соціальної роботи в аспектах науки,
навчальної дисципліни й суспільної практики?
112
Іменний покажчик
Бехтерєв В.М. (1857 – 1927), рос. вчений-психіатр і психолог.
Характеризував космос як мегачинник соціалізації, засновник рефлексології.
Блонський П.П. (1884 – 1941), рад. педагог, психолог, історик філософії.
Засновник (1919) і проф. (до 1931) Академії соціального виховання в Москві.
Поділяв ідеї педології. Розвинув ідею трудової нар. школи, запропонував
генетич. теорію пам'яті.
Бор Нілс Хенрік Давид (1885 – 1962), дат. фізик, філософ; один із
засновників сучасної фізики; автор принципу додатковості в науковому
пізнанні.
Вебер Макс (1864 – 1920), нім. учений, соціолог, уперше ввів поняття
“соціальна дія”, що характеризує принципову відмінність соціального
виховання від стихійної і відносно спрямованої соціалізації.
Вернадський В.І. (1863 – 1945), рос. учений; засновник вчення про
ноосферу.
Гейзенберг Вернер (1901 – 1976), нім. фізик-теоретик, філософ
природознавства; один із засновників квантової механіки, принципу
невизначеності наукового пізнання.
Гіддінгс Ф.Г., америк. соціолог. Автор терміна “соціалізація” стосовно
до людини, який у 1887 р. у книзі “Теорія соціалізації” використав його в
значенні, близькому до сучасного – ”розвиток соціальної природи або
характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя”.
Гільберт Уолтер (1932), амер. біофізик: здійснив клонування гена.
Декарт Рене (1596 – 1650), фр. філософ, математик, фізик і фізіолог.
Засновник філософії картезіанства (лат. пр. Р.Декарта-Картезій).
Джемс Джеймс Вільям (1842 – 1910), амер. філософ-ідеаліст і
психолог, один із засновників прагматизму. Заперечуючи об'єктивність
істини, висунув “прагматичний” критерій: істинно те, що відповідає
практичній успішності дії. Єдина реальність – безпосередній чуттєвий досвід.
У його вченні про емоції знаходиться одне із джерел біхевіоризму.
Дистервег Адольф (1790 – 1866), нім. педагог-демократ, послідовник
Песталоцці. Запропонував термін “соціальна педагогіка” і сформулював
принцип культуродоцільності виховання.
Дьюї Джон (1859 – 1952), амер. філософ-ідеаліст, один з основних
представників прагматизму. Засновник педоцентричної теорії й методики
навчання. Теоретик “педагогіки реформ”, що зробив певний внесок у
соціальну педагогіку (цілі соціального орієнтування виховання).
Дюркгейм Еміль – фр. учений, один з основоположників суб’єкт-
об’єктного підходу до соціалізації: суспільство – суб'єкт впливу, а людина –
його об'єкт.
Ейнштейн Альберт (1879 – 1955), геніальний фізик-теоретик, один із
засновників сучасної фізики. Створив загальну й окрему теорії відносності й
багато інших.
Знанецький Флоріан, амер. учений – автор ідеї розгляду людини як
113
суб'єкта соціалізації.
Кампанела Томазо (1568 – 1639), італ. філософ, поет, політичний діяч;
творець комуністичної утопії. У кн. “Місто сонця” виступає з ідеями
обов'язкового безстанового державного виховання дітей.
Кант Імануїл (1724 – 1804), нім. філософ, родоначальник німецької
класичної філософії. Розробив космогонічну теорію-гіпотезу походження
сонячної системи з первинної туманності.
Кершенштейнер Г. Представник “педагогіки реформ” (кінець ХIХ –
початок ХХ ст.). Висунув концепцію “громадянського виховання”, згідно з
якою народна “трудова” школа повинна вчити дітей коритися державі й
готувати до майбутньої професійної діяльності, що відповідає соціальному
походженню.
Ключевський Вас. Осип. (1841 – 1911), відомий рос. історик, ілюстратор
соціально-педагогічного роздуму про вплив природних умов на психічний
склад представників етносу.
Кулі Чарльз – амер. учений, один з основоположників суб’єкт-
суб’єктного підходу до соціалізації; автор теорії “дзеркального я” і теорії
малих груп (індивід. “я” набуває соціальної якості в комунікації, у
міжособистісному спілкуванні первинної групи, тобто в процесі взаємодії
індивідуальних і групових суб'єктів).
Лазарев П.П. (1878 – 1942), рад. учений біо- і геофізик.
Охарактеризував космос як мегачинник соціалізації.
Мід Джордж Герберт (1863 – 1931), амер. учений-ідеаліст,
представник прагматизму. Один з основоположників суб’єкт-суб’єктного
підходу до соціалізації, розроблювач ідеї символічного інтеракціолізму.
Монтен Мішель – фр. мислитель ХVI ст. Висловив інтуїтивне уявлення
про традиційні (стихійні) механізми соціалізації.
Ноль Г. – один з основоположників соціальної педагогіки, який
предметом її дослідження вважав соціальну допомогу знедоленим дітям і
профілактику правопорушень неповнолітніх.
Ньютон Ісаак (1643 – 1727), англ. математик, механік, астроном і
фізик. Засновник класичної механіки. Автор ньютоно-картезіанської
“картини світу”.
Парсонс Палкот – амер. учений, один з основоположників суб’єкт-
об’єктного підходу до соціалізації (суспільство – суб'єкт впливу, а людина –
його об'єкт).
Планк Макс (1858 – 1947), нім. фізик, філософ; автор гіпотези квант.
механ.
Смотс Ян Христіан (1870 – 1950), британський політичний діяч. Один
із засновників холізму – філософії цілісності.
Томас Вільям Айзек (1863 – 1947), амер. соціолог, співавтор ідеї
розгляду людини як суб'єкта соціалізації.
Чижевський О.Л. (1897 – 1964), рад. біолог, що охарактеризував
космос як мегачинник соціалізації.
Шредингер Ервін (1887 – 1961), австр. фізик-теоретик, один із
114
засновників хвильової механіки.
Штейнер Рудольф (1861 – 1925), нім. філософ-містик, засновник
антропософії; засновник школи Вальдорфської педагогіки, що в усьому світі
сприймається сьогодні як особливого роду форма соціального виховання
молоді, її соціалізації.
115
Література
1. Агапов Е.П. Введение в социономию. – Ростов н/Д., 1997.
2. Бернер Г., Юнссон Л. Теория психосоциальной работы (пер. со швед.). –
М., 1992.
3. Бестужев-Лада И.В. Прогнозное обоснование социальных нововведений. –
М., 1993.
4. Бочарова В.Г. Социальная работа: знакомство с профессией. – М., 1993.
5. Величковский Б.В. Современная когнитивная психология. – М., 1987.
6. Витенберг Е.В. Социально-психологические факторы адаптации к
социальным и культурным изменениям. – СПб., 1994.
7. Голос України. – 1999. – 6 січня.
8. Голос України. – 1999. – 30 січня.
9. Голос України. – 1999. – 9 лютого.
10. Григорьев С.И. Социология и социальная работа. – Барнаул, 1991.
11. Гуслякова Л.Г. Объект, предмет и методы социальной работы.
Социальная работа в системе наук. – Барнаул, 1998.
12. Деватко И.Ф. Диагностическая процедура в социологии: очерк истории и
теории. – М., 1993.
13. Демиденко З.С. Социальная педагогика: интеграция педагогики и
социологии / Теория и практика социальной работы: отечественный и
зарубежный опыт. – Т. 1. – Москва – Тула, 1993.
14. Дерюгин В.И, Социальные методы социально-профилактического
воздействия и влияния на людей. – 3-е изд. – Челябинск, 1996.
15. Динамика ценностей в социальной работе / Под ред. Стивена Шарлоу.
Серия “Социальная работа”. – Асоціація психіатрів України. – Амстердам
– Київ, 1996.
16. Доэл М., Шардлоу С. Практика социальной работы. – М., 1995.
17. Дубинский В.И. Социальная работа в Германии. – М., 1998.
18. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции,
перспективы: Сб. науч. очерков. – М., 1998.
19. Коломойцев В. Новий курс України // Голос України. – 1997. – 16
вересня.
20. Кондрашенко В.Г., Донской Д.И. Общая психотерапия. – Минск, 1997.
21. Конституція України. – К., 1991.
22. Котляров И.В. Теоретические основы социального проектирования. –
Минск, 1989.
23. Лекции по технологии социальной работы. В 3-х частях / Под ред.
Е.И.Холостовой. – М., 1998.
24. Луков В.А. Социальная экспертиза. – М., 1996.
25. Магульская Е.Е. Право социального обеспечения. – М., 1997.
26. Маслоу А. Самоактуализация. Психология личности / Тесты. – М., 1982.
27. Орлова Э.А. Общественный статус социальной работы: культурно-
антропологическая интерпретация // Российский журнал социальной
работы. – 1996. – № 2.
116
28. Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М.,
1997.
29. Основы социологического знания (ред. С.И.Григорьев). – Барнаул, 1992.
30. Перлс Ф. Практикум по гештальт-терапии. – Казань, 1990.
31. Пинкус А., Минахан А. Практика социальной работы. – М., 1995.
32. Практика социальной работы / Под ред. К.Ханвея и Т.Филпота. –
Амстердам – Киев, 1996.
33. Рамзей Р. К созданию общей концепции социальной работы „Наука-
профессия” // Теория и практика социальной работы: отечественный и
зарубежный опыт. – Т. 1. – Москва – Тула, 1993.
34. Рейпоутер Д. Это в ваших силах. – М., 1992.
35. Роджерс К.Х. К науке о личности // История зарубежной психологии. –
М., 1986.
36. Скуратівський В. Соціальний розвиток і соціальна політика: сучасні
реалії, суперечності і тенденції розвитку // Вісник УАДУ при Президенті
України . – 1996. – № 1.
37. Соціальні інтереси в системі національної безпеки України. – К., 1992. –
С. 38 – 39; 40 – 54.
38. Социальная педагогика и социальная работа за рубежом. – Вып. 1 – 6. –
М., 1992 – 1994.
39. Соціальна політика і соціальна робота. – 1 (9). – 1999.
40. Социальное прогнозирование и моделирование. – М., 1995.
41. Социальная работа / Под общ. ред. проф. В.И.Курбатова. – Ростов-н/Д,
1999.
42. Соціальна робота: наука і професія // Віче. – 1998. – № 5.
43. Смелзер М. Социология. – М., 1994.
44. Теория и методика социальной работы: Учебное пособие / С.И. Григорьев
и др. – М., 1994.
45. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный
опыт. – Т. 1. – Москва – Тула, 1993.
46. Теория социальной работы. – М., 1998.
47. Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посібник / За заг. ред.
проф. А.Й.Капської. – К., 2000.
48. Урсано Р. и др. Психодинамическая психотерапия: краткое руководство.
– М., 1992.
49. Фирсов М.В. Введение в теоретические основы социальной работы
(историко-понятийный аспект). – М. – Воронеж, 1997.
50. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
51. Хенхаузен Х. Мотивация деятельности. – Т. 1 – 2. – М., 1990.
52. Холостова Е.И. Социальная работа: теоретико-методологические
аспекты // Социальная работа. – 1994. – Вып. 6.
53. Холостова Е.И. Теоретико-методологические основы социальной
работы // Социальная работа. – Вып. 5. – М., 1992. – С. 26.
54. Чорбинский С.И. Социальная работа и социальные программы в США. –
М., 1992.
117
55. Энциклопедия социальной работы. В 3 т. Пер. с англ. – М., 1993 – 1994.
118
РОЗДІЛ IV. СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ЦІЛЕСПРЯМОВАНА
ДІЯЛЬНІСТЬ У СУСПІЛЬСТВІ
4.1. Взаємозв'язок соціальної політики й соціальної роботи
Взаємозв'язок соціальної політики й соціальної роботи чітко
простежується протягом усього ХХ століття.
Зародження соціальної роботи було спочатку пов'язано не з державною
політикою й державними структурами, що диктують відповідну соціальну
політику, а з громадянським суспільством.
Початкові зусилля в галузі соціальної роботи були сконцентровані у
сфері середнього класу, релігійного відродження, філантропії й емансипації
жінок. Спочатку такі ідеї, як ідеї робочого руху й соціалістичні ідеї
самодопомоги й солідарності майже не впливали на соціальну політику. Але
їх ціннісні орієнтації створили навколо соціальної роботи простір, у якому
могли видозмінюватися й перевизначатися потреби різних державних систем,
а також в умовах неоднозначних ціннісних орієнтацій могла розвиватися
професійна структура соціальної роботи.
До тридцятих років ХХ століття соціальна робота в Європі і в усьому
світі почала утверджуватися саме в цьому просторі, організуючи міжнародне
співробітництво з надією піднятися над вузькими межами державної
соціальної політики й благодійних цілей приватних агентств, шукаючи
універсальні методи і прийоми безвідносно до конкретної політичної
системи.
Систематична професійно-орієнтована освіта соціальних працівників
зазначеного періоду забезпечила їм відомий ступінь незалежності від
“системи”, яку вони, по суті, повинні представляти від класових інтересів,
релігійних та ідеологічних шляхів, від державної соціальної політики.
Встановлюючи широкі міжнародні контакти, соціальні працівники
демонстрували свою спроможність піднятися вище за вузькі національні
межі. Цим утверджувалася їх професійна автономність і відзначалася
універсальність діяльності.
Результатом зазначених процесів у галузі соціальної роботи стало
створення у 20-х роках міжнародної асоціації соціальних працівників. При
цьому рушійною силою створення цієї організації став інтернаціоналізм, який
відіграв найважливішу роль особливо в галузі жіночого руху. Саме
міжнародні контакти жінок визначили величезний успіх Міжнародного
конгресу із соціальної роботи в Парижі в 1928 році, на який з'їхалося майже
п'ять тисяч учасників. Цей форум, організований бельгійським лікарем і
соціальним реформатором Рене Сандом, об'єднав міжнародні спілки, що
існували, під егідою Міжнародної конференції із соціальної роботи
(International Conference Social Work), яка у 1967 р. перетворилася в
Міжнародну раду із соціального захисту (International Council on Social
Welfare- ICSW).
У тому ж році був заснований Міжнародний комітет по школах
119
соціальної роботи (International Committee for Schools of Social Work),
першим головою якого стала Аліса Саломон (одна з піонерів соціальної
роботи й освіти в Німеччині). Пізніше цей комітет перетворився в
Міжнародну асоціацію шкіл соціальної роботи (International Association of
Schools of Social Work-IASSW). Одним з першочергових завдань цієї
організації було досягнення уніфікації навчальних програм і дипломів. Але,
крім цих внутрішньопрофесійних проблем, інтернаціоналізм, до якого
прагнули соціальні працівники, мав більш широку мету – створення й
підтримка миротворчих міжнародних відносин, тому що війна знищує все,
що намагається створити соціальна робота.
Закономірний характер постановки зазначеної мети соціальної роботи
став очевидним у зв'язку з приходом у Німеччині до влади Гітлера після
виборів 1933 року. Тут у професії соціального працівника залишався один
шанс на виживання – цілком підкоритися системі, прийняти той ідеал
суспільства, що диктує нацистську державу, повернутися до допрофесійної
моделі поділу випадків на ті, що “заслуговують” і “не заслуговують”
допомоги, яка була характерна для реакцій на бідність у ХІХ столітті.
Соціальна політика (расизм) і соціальна робота (соціальний захист) при
націонал-соціалізмі живили один одного: система потребувала расизму для
виправдання відмови від прав людини, а расизм виступав як соціальний
захист, проголошуючи, що благополуччя нації в цілому залежить від стану й
благополуччя сильніших членів суспільства, що потребує “жертв” від більш
слабких членів в ім'я національних інтересів. Залишається фактом, що в
нацистській Німеччині соціальні служби, „виконуючи свій борг”, віддали
багато тисяч людей до рук посіпак режиму, принесли масу страждань і горя,
посилили розкол суспільства на всіх його рівнях і дискредитували власні
гуманістичні ідеали. Усім нині добре відомі звірства фашизму (і не тільки
німецького), вони були не окремим проявом екстремізму, а закономірним
наслідком усієї політики держави, включаючи соціальну, що претендовала на
абсолютну, необмежену владу, довільно дарувати або позбавляти людину
елементарних прав. Фашизм і націонал-соціалізм вважали соціальну роботу й
соціальний захист занадто важливим інструментом соціального контролю,
щоб видаляти їх із політичного ландшафту, хоча їх легко можна було цілком
замінити медичними, освітніми, адміністративними й поліцейськими
службами.
Після другої світової війни соціальна політика й соціальна робота
характеризується процесами відродження й демократичної реконструкції. Ці
процеси відбувалися у світі на основі трьох провідних тенденцій:
1) руйнації фашизму як політичної системи в Європі;
2) протистояння капіталізму як символу індивідуального
підприємництва й комунізму як принципу усуспільнення й порівнювання;
3) визвольного руху в країнах, що розвиваються, і початку боротьби
з бідністю в цих країнах.
Розвиток соціальної роботи у світовому масштабі був тісно пов'язаний з
усіма трьома чинниками, спільним знаменником яких виступала, за оцінками
120