Гужва В.М. Інформаційні системи і технології на підприємствах

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчальний посібник

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

Київ 2001

ББК 65.290-2 Розповсюджувати та тиражувати

Г 93 без офіційного дозволу КНЕУ забороняється

Рецензенти:

О. О. Витязь, С. В. Устенко, кандидати техн. наук

(Київ. нац. техн. ун-т «КПІ»)

Гужва В. М.

Г 93 Інформаційні системи і технології на підприємствах: Навч.

посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 400 c.

ISBN 966–574–261–2

У посібнику викладено основні поняття та проблеми, пов’язані з інфор-

маційними ресурсами та технологіями на підприємствах, розглянуто сучасні

підходи до проектування та впровадження інформаційних системи (ІС) на

підприємствах, сучасні технологічні засоби побудови ІС.

Як приклади практичного використання на підприємствах розглянуто:

ІС для управління проектами (MS Project, Primavera), ІС для бізнес-пла-

нування та стратегічної оцінки бізнесу (Project Expert, COMFAR, BEST то-

що), комп’ютерні системи підтримки прийняття рішень (SIMPLAN, Marke-

ting Expert, IFPS), експертні системи (XCON, PSY), інтегровані

інформаційні системи управління підприємствами («Галактика», MIRACLE)

та інформаційні системи для мультинаціональних корпорацій (SAP R/3).

Для студентів-бакалаврів, науковців і практичних працівників.

ББК 65.290-2

Навчальне видання

ГУЖВА Володимир Михайлович

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ

І ТЕХНОЛОГІЇ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Навчальний посібник

Редактор А. Невзгляд. Художник обкладинки О. Стеценко

Технічний редактор Т. Піхота. Коректор І. Чижикова

Верстка Н. Мишко. Графіка Т. Матвієнко

Підписано до друку 26.07.01. Формат 60×84/16. Папір офсет. № 1.

Гарнітура Тип Таймс. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 23,25.

Умов. фарбовідб. 23,69. Обл.-вид. арк. 26,46. Наклад 2000 прим. Зам. № 20-2057

Видавництво КНЕУ

03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1

Свідоцтво про реєстрацію № 235 від 07.11.2000

Тел./факс: (044) 458-00-66; (044) 446-64-58

E-mail: publish@kneu.kiev.ua

ISBN 966–574–261–2 © КНЕУ, 2001

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

І ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНИХ

СИСТЕМ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ

РЕСУРСІВ ОРГАНІЗАЦІЇ

На початку висвітлення питань, пов’язаних з управлінням

інформаційними ресурсами, створенням інформаційних систем і

технологій, слід визначитися в термінології, а також виділити ос-

новні проблеми у цій галузі і розглянути методи їх вирішення.

Почати обговорення треба з терміна «система управління».

При цьому увага зосереджуватиметься не на власне суб’єкті та

об’єкті управління, рівнях управління, процесі прийняття рішен-

ня тощо. В даному разі метою є показати, де виникають інфор-

маційний контур і інформаційна система і як на них впливають

перелічені вище категорії. Зрештою, інформаційна система орга-

нізації, її інформаційні ресурси є «нервовою системою» будь-якої

системи управління.

1.1. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ

Існування виробничих і економічних об’єктів визначається при-

значенням їх задовольняти ті чи інші потреби суспільства. Кожний

такий об’єкт вступає у певні відносини з середовищем, що зміню-

ється (з державними органами управління, з іншими об’єктами то-

що), і складається з безлічі різних елементів, взаємодія яких і забез-

печує його існування і виконання ним свого призначення.

Надалі називатимемо будь-який такий об’єкт незалежно від

його розмірів, форми власності, організаційно-правового статусу

організацією.

Організація — це стабільна формальна соціальна структура,

яка отримує ресурси з навколишнього світу і переробляє їх у

продукти своєї діяльності. У всіх організацій існують як спільні

риси, так і індивідуальні особливості.

Результатом взаємодії організації із середовищем є зміни різ-

ного гатунку, що виникають у ній. Ці зміни можуть мати дві

крайні і протилежні одна щодо одної форми: деградацію (руйну-

вання організації) і розвиток (ускладнення організації, накопи-

чення в ній інформації). Крім того, можлива й тимчасова рівно-

вага між організацією і середовищем, завдяки якій організація

протягом певного часу залишається незмінною або випробовує

лише оборотні зміни. Ці зміни в організації викликають необхід-

ність управління, тобто таких цілеспрямованих дій, які забезпе-

чать досягнення цілей, що стоять перед організацією.

Управління дозволяє залежно від особливостей конкретних

організацій і цілей управління стабілізувати їх, зберегти їхню

якісну визначеність, підтримати динамічну рівновагу з середо-

вищем, забезпечити вдосконалення організації і досягнення того

або іншого корисного ефекту.

Оскільки здійснення управління виділяється в особливу функ-

цію, то на її виконанні спеціалізуються деякі елементи організа-

цій. З огляду на це в межах організації можна виділити керо-

ваний процес (об’єкт управління) і керуючу частину (орган

управління). Сукупність їх визначається як система управ-

ління.

Керуюча частина певним чином впливає на керований процес.

Щоб керуюча частина могла здійснювати управління, їй необхідно

зіставляти фактичний стан керованого процесу з метою управління,

у зв’язку з чим керований процес впливає на керуючу частину. Вза-

ємовплив обох частин здійснюється як передача інформації. Таким

чином, у системі управління завжди наявний замкнений інформа-

ційний контур (рис. 1.1).

Система управління

Інформація

про

керований

Керуючий

вплив

Керуюча

частина

Керований

процес

Рис. 1.1. Інформаційний контур

У межах інформаційного контуру існує і передається інфор-

мація про цілі управління, стан керованого процесу, про керуючі

впливи. Інформаційний контур разом із засобами збору, передачі,

опрацювання і зберігання інформації, а також з персоналом, що

здійснює ці дії над інформацією, утворить інформаційну систе-

му даної організації.

Зазвичай будь-яка організація є складним комплексом, що

об’єднує декілька об’єктів, котрі мають власні керовані процеси і

керуючі частини. Тому для узгодженого функціонування ком-

плексу вводиться додаткова керуюча частина, що координує дії

інших керуючих частин і керованих процесів (своєрідних лока-

льних систем управління), орієнтуючи їхню діяльність на вико-

нання загальної мети комплексу. За більш складної побудови ке-

рованого процесу керуюча частина може мати багаторівневу

структуру, що є характерним для більшості систем управління.

Традиційно розрізняють три рівні управління в керуючій ча-

стині об’єкта: вищий, середній і нижчий. Кожний з них харак-

теризується власним набором функцій, рівнем компетенції і по-

требує відповідної інформації. На вищому рівні управління

реалізується стратегічне управління, визначаються місія органі-

зації, цілі управління, довгострокові плани, стратегія їх реаліза-

ції тощо. Середній рівень управління — це рівень тактичного

управління. Тут складаються тактичні плани, здійснюється кон-

троль за їх виконанням, відстежуються ресурси тощо. На ниж-

чому рівні управління здійснюється оперативне управління, ре-

алізуються об’ємно-календарні плани, оперативний контроль та

облік (рис. 1.2).

Інфор-

мація для

стратегічного

управління

Інформація для

тактичного питання

Інформація для

оперативного управління

Інформаційні запити

Рішення

зі стратегічних

питань

Рішення

з тактичних

питань

Рішення

з оперативних

питань

Рис. 1.2. Розподіл інформації за рівнями управління

Певний поділ праці на кожному з рівнів управління зумовлює

закріплення за окремими елементами керуючої частини організа-

цій окремих функцій управління: планування, організації, обліку

й контролю, мотивації, аналізу й регулювання. Ці функції реалі-

зуються в різному обсязі на різних рівнях управління.

Наявність функціональних елементів у керуючій частині ор-

ганізацій приводить до появи відповідних підсистем у їхніх ін-

формаційних системах.

Виділення планування або контролю як функцій управління

породжує відповідні структурні елементи в організаційній струк-

турі організації, а в межах його інформаційної системи — підсис-

тему планування або контролю. Перша забезпечує формування

бізнес-планів, планів виробництва, планів маркетингових дослі-

джень, фінансових планів тощо, а друга — інформаційну підтрим-

ку контролю.

Залежно від галузі економіки, де функціонує організація, і рів-

ня керуючої частини в ієрархії органів управління інформація

про зміни в об’єкті управління надходить у цю керуючу части-

ну з різною частотою. У машинобудуванні директор підприємст-

ва отримує інформацію про виробництво кожного дня, начальник

цеху — кожної зміни, майстер спостерігає за цим виробництвом.

У будівництві частота отримання інформації про об’єкт управ-

ління є меншою. Якщо ж говорити про управління різними тех-

нологічними процесами, наприклад у нафтохімії, то там інфор-

мація надходить постійно.

Таким чином, у різних галузях економіки, на різних рівнях

управління дискретність отримання інформації про керований

процес є різною. Тож і необхідність у коригуванні цього процесу

з боку органу управління організації з огляду на її цілі виникати-

ме (або не виникатиме) відповідно до частоти отримання інфор-

мації.

Акт цілеспрямованого впливу на керований процес, засно-

ваний на інформації про нього, з метою досягнення визначе-

ної раніше мети називається прийняттям рішення, а процес

формування рішення — процесом прийняття рішень. Відпо-

відно до поділу праці в межах управління організацією рішен-

ня, що приймаються, стосуються тієї чи іншої функції управ-

ління.

Забезпечення процесу прийняття рішень, а саме: надання пот-

рібної інформації в потрібний час і в потрібному місці, — одне з

основних завдань інформаційної системи організації. У зв’язку з

цим характер рішень, процес їх прийняття, дискретність їх при-

йняття істотно впливають на функціонування інформаційної сис-

теми організації, а також технології, що застосовується, і навіть

викликають необхідність формування нового класу інформацій-

них систем — комп’ютерних систем підтримки прийняття

рішень (СППР).

Розглянута вище система управління організації була визна-

чена з позиції кібернетичного погляду на неї. Якщо вести мову

про систему управління без певної абстракції, то інформаційна

система організації, крім вказаного вище, визначається її органі-

заційною структурою, персоналом, процедурами виконання зав-

дань, внутрішньою культурою організації тощо. Інакше кажучи,

йдеться про те, яка інформація і яким чином зберігається в інфо-

рмаційній системі, як вона опрацьовується, як функціонує ця си-

стема і т. ін.

1.2. ІНФОРМАЦІЯ І ДАНІ

Фразу про те, що «інформація є критичним ресурсом, який,

якщо добре ним розпорядитися, може дати велику конкурентну

перевагу», можна почути або прочитати дуже часто. Однак ко-

жен з нас постійно приймає якісь рішення в житті і знає, що за

наявності можливості вибору варіанта рішення дуже важко

знайти що-небудь справді корисне і відкинути все те, що не сто-

сується справи. Так само важко здійснити це на виробництві або

в бізнесі.

Тому головне полягає в тому, чи хочемо ми спиратися в своїх

рішеннях на випадкову, неповну інформацію, чи регулюватиме-

мо процес надходження інформації і управлятимемо нею як од-

ним із головних ресурсів — так, як управляємо сировиною, пер-

соналом, продажем, фінансами і виробництвом. Проблема в тім,

що на перший погляд управління інформацією є завданням менш

важливим, а тому більш простим.

Будь-яка діяльність людини базується на інформації.

Інформація — це відомості про навколишній світ (об’єкти,

явища, події, процеси тощо), які зменшують міру існуючої неви-

значеності, неповноти знань, відчужені від їх творця і які стали

повідомленнями (вираженими певною мовою у вигляді знаків, у

тому числі й записаними на матеріальному носії), які можна ві-

дтворювати шляхом передачі людьми усним, письмовим або ін-

шим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних та об-

числювальних засобів і т. ін.).

У цьому визначенні, побудованому на ряді визначень, для нас

важливим є таке:

• інформація — це не будь-які відомості, вона несе в собі

щось нове, що зменшує існуючу невизначеність;

• інформація існує поза її творцем, це — відчуження знання

від її творця; знання — це відображення дійсності в мисленні

людини;

• інформація стала повідомленням, оскільки вона виражена

певною мовою у вигляді знаків;

• повідомлення може бути записане на матеріальному носії

(повідомлення є формою передачі інформації);

• повідомлення доступне для відтворення без участі автора;

• інформація передається в канали суспільної комунікації.

Виходячи з наведеного вище визначення, зазначимо, що для

інформації характерними є такі атрибути (рис. 1.3):

Атрибути інформації

Матеріальний

носій

інформації

Джерело

інформації

(Д)

Отримувач

інформації

(О)

Канал

зв’язку

між Д та О

Рис. 1.3. Атрибути інформації

У загальному випадку інформація, що надходить до організа-

ції, дозволяє:

• визначати стратегічні, тактичні й оперативні цілі і завдання

організації;

• здійснювати контроль за поточним станом організації, її

підрозділів і процесів у них;

• ухвалювати обґрунтовані й своєчасні рішення;

• координувати дії підрозділів для досягнення цілей.

Відсутність інформації викликає інформаційну потребу як ус-

відомлене розуміння відмінності між індивідуальним знанням

про предмет і знанням, накопиченим суспільством. Процес наси-

чення виробництва і всіх сфер життя і діяльності людини інфор-

мацією називається інформатизацією. Поступово насичення при-

водить до утворення інформаційного суспільства. Це — таке

суспільство, в якому забезпечені всі умови для задоволення ін-

формаційних потреб усіх громадян, організацій і держави; біль-

шість працюючих або зайняті виробництвом, зберіганням, перео-

працюванням і реалізацією інформації, або не в змозі виконувати

свої виробничі обов’язки без цих процесів. Це означає, що гро-

мадяни такого суспільства володіють певною інформаційною ку-

льтурою — умінням працювати з інформацією і використовувати

для її отримання, опрацювання і передачі комп’ютерні інформа-

ційні технології.

Наука, що займається вивченням властивостей інформації, пи-

таннями її збору, зберігання, пошуку, переопрацювання, перет-

ворення, поширення і використання в різних сферах діяльності

людини, називається інформатикою.

Коли ведуть мову про інформацію, то мають на увазі ряд її

властивостей, а саме:

1) інформація достовірна, якщо вона не спотворює істинного

стану справ;

2) інформація повна, якщо її достатньо для розуміння і при-

йняття рішень;

3) інформація чітка й зрозуміла, якщо вона виражена мо-

вою, якою спілкуються ті, для кого вона призначена;

4) цінність, якість інформації — це міра розширення, розвит-

ку тезауруса (систематизованого словника понять з указанням

смислових зв’язків між ними, тобто сукупності відомостей, що їх

має у своєму розпорядженні користувач або система) сприймаю-

чою стороною під час приймання та інтерпретації повідомлення,

міра зниження стану невизначеності економічного суб’єкта, міра

просування до мети;

5) адекватність інформації — це певний рівень відповіднос-

ті, що створюється за допомогою отриманої інформації, образу

реального об’єкта, процесу, явищу тощо.

Дані — це інформація, подана в формалізованому вигляді,

прийнятому для опрацювання автоматичними засобами за мож-

ливої участі людини.

Виходячи з наведених ви-

ще визначень, співвідношення

понять «інформація» і «дані»

може бути подане такою схе-

мою (рис. 1.4).

Оскільки в подальшому мо-

ва йтиме про організації, що

працюють у сфері економіки,

нас передусім цікавить еконо-

мічна інформація.

Дані

Рис. 1.4. Ілюстрація співвідношення

понять «інформація» та «дані»

Економічна інформація (ЕІ) — це сукупність відомостей

про соціально-економічні процеси, що слугують для управління

цими процесами і колективами людей у виробничій і невиробничій

сферах.

До характеристик економічної інформації слід віднести:

• великі обсяги;

• багаторазове повторення циклів її отримання і перет-

ворення у встановлені часові періоди (місяць, квартал, рік

і т. ін.);

• різноманіття джерел і споживачів;

• значна питома вага рутинних процедур під час її опра-

цювання.

Економічну інформацію (ЕІ) можна класифікувати за цілою

низкою ознак, а саме:

а) за функціями управління:

— планова;

— нормативна;

— облікова;

— аналітична;

б) за відношенням до об’єкта управління:

—

вхідна

зовнішня

внутрішня

—

вихідна

зовнішня

внутрішня

в) за моментом виникнення:

— первинна;

— похідна;

г) за сталістю змісту:

— умовно-стала;

— умовно-змінна;

д) за характеризованими сутностями:

— інформація про предмети (деталі, вироби, устаткування);

— інформація про процеси (технологія опрацювання, техно-

логія виготовлення);

е) за елементами структури:

— реквізит;

— показник;