Горбань В.I., Деревянко I.I. Методичні вказівки історія України: запитання і відповіді. Частина 2

Подождите немного. Документ загружается.

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

IМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ВИВЧЕННЯ IСТОРIЇ УКРАЇНИ

В ЗАПИТАННЯХ I ВIДПОВIДЯХ

для студентів всіх спеціальностей

Полтава - 1997

Укладачі:

В.I.Горбань, завiдуючий кафедрою iсторичних дисциплiн i права

Полтавського державного технiчного унiверситету iмені Юрія Кондратюка,

кандидат iсторичних наук, доцент (запитання VI, VII, XI, XII);

М.М.Полiщук, кандидат iсторичних наук, доцент (запитання I, II, III,

IV);

I.I. Дерев'янко, кандидат iсторичних наук, доцент (запитання Х, ХI);

Г.М.Аванесян (запитання IX);

С.Б.Iващенко (запитання VIII);

С.М.Яковенко (запитання V).

Відповідальний за випуск Горбань В.І., канд. іст. наук.

Рецензент:

кандидат історичних наук, доцент, зав. кафедрою україно-

знавства та гуманітарної підготовки Полтавського

державного технiчного унiверситету iмені Юрія

Кондратюка Н.К.Кочерга

I. ХТО ТАКІ "ГОТИ"?

В iсторiї Пiвденної i Схiдної Європи, а також пiвнiчного

Причорномор'я так званi "готи" вiдiграли важливу роль.Традицiйно в

iсторичнiй науцi "готiв" вважають народом нiмецького кореня, який прийшов

з Пiвночi Європи, пiдкорив мiсцеве слов'янське населення i створив могутню

державу у II-IV ст.ст. н.е. Проте деякi сучаснi iсторики вважають це

твердження помилкою. Так, О. Знойко, С.Лєсной та iн. переконанi у

фракiйському походженнi готів. Це плем'я, на їх думку, iснувало на Балканах

на захiдному й пiвнiчному узбережжi Чорного моря пiд iменем "гетiв". Пiд

такою назвою воно зустрiчається вже у Геродота, а Фукiдiд писав про гетів як

про дуже багаточисельне плем'я.

Гетiв починають називати "готами" лише з кiнця IV ст.н.е. Коли точно i

чому це трапилось, - ще не з'ясовано. Iсторик "готiв" Йордан, сам "гот" за

походженням, вживав у серединi VI ст. обидвi цi назви як синонiми. Те ж

саме робили iншi автори епохи переселення "готiв". Окремi iсторики

висловлюють думку, що це почалося з моменту розгрому iмператором

Траяном дако-гетської держави в кiнцi II ст.н.е. i, як результат руху готiв на

схiд. Пiшли на схiд "гети", а через два столiття повернулися "готи".

Не варто забувати, що сам Йордан гетiв (готiв) за германцiв не вважав,

а, навпаки, протиставляв германцям, називаючи, як i багато iнших давнiх

авторiв, "скiфським племенем". Мiж тим, ми знаємо, що "скiфами" германцiв

у давнину не називали. Говорячи про запозичення iмен рiзними народами,

Йордан писав:" Римляни запозичують у македонцiв, греки у римлян, сармати

у германцiв, готи часто у гунiв". Тут германцi i готи фiгурують не тiльки як

окремi племена, але як представники цiлком рiзних груп народiв, що,

очевидно, й було насправдi.

В iсторiї готiв, написанiй Йорданом, гети ще iнколи називаються "малi

готи". Цiлком можливо, що готи i гети не були народом одного кореня, а

об'єдналися в ходi воєн та переселень, iснують навiть припущення, що "малi

готи" були слов'янами.

З кiнця IV ст.н.е. гети (готи) пiд ударами гунiв вiдходять iз Криму i

пiвнiчно-захiдного узбережжя Чорного моря, переходять Дунай, поселяються

тимчасово на Балканах. Потiм вони зриваються з мiсця, захоплюють Рим,

Iталiю i через декiлька рокiв розпочинають своє пересування по Європi в

Iспанiю i пiвнiчну Африку, де врештi-решт асимілюються серед мiсцевого

населення.

 3 



Оригінальну версію тюркської етнічної приналежності готів сформу-

лювали сучасні російські дослідники Г.Носовський і А.Фоменко. Їх

аргументація спирається на письмові ототожнення готів з татарами і

половцями в угорських літописців ХІІІ ст., німецького посла в Москві у XVI

ст. Герберштейна та лінгвістичне ототожнення готів з татарською назвою

кочових татар "джете" на відміну від осілих татар.

Отже, готи i їх державнiсть, що на початку нової ери суттєво вплинули

на етнополiтичний розвиток схiдних слов'ян, є народом науково недостатньо

вивченого походження, але його германська етнiчнiсть бiльш сумнiвна, нiж

фракiйська.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Василенко Г.К. Велика Скiфiя.- К.,1991.

Пiвторак Г. Українцi: звiдки ми i наша мова.- К.,1993.

Лесной С. Откуда ты, Русь ?- Ростов-на-Дону, 1995.

Носовский Г.В., Фоменко А.Т. Новая хронология Руси.- М., 1997.

II. ЩО СВIДЧАТЬ IСТОРИЧНI ДЖЕРЕЛА ПРО IСНУВАННЯ РУСIВ ДО

IХ СТОЛIТТЯ?

Першою згадкою про русiв в iсторiї вважається свiдчення Тацiта щодо

"ругiв".Вiн згадував це плем'я у своєму творi "Германiя" в 98 р.н.е. i

розташував його у захiдному кутку пiвденного узбережжя Прибалтики.

Нiмецький мiсiонер Отто Бамбергський пізніше стверджував, що плем'я ругiв

носило також назву "русинiв", або "рутенiв".

У книзi Прокопа Слободи, виданiй у 1767 р., наводиться давня чеська

легенда про трьох братiв: Чеха, Леха i Руса, котрi у 282 р. (iншi джерела

називають 279 р.) на територiї сучасної Хорватiї i Сербiї пiдняли повстання

проти римлян i змушенi були пiд їх тиском покинути цi землi та податися на

пiвнiч вiд Балкан.

Патрiарх Прокл (434-447 рр.) у своїй промовi з приводу нашестя гунiв

згадав бiблiйний народ "рош" (Iєзекiїль, 38,2), вбачаючи, очевидно, у

гунському нападi здiйснення бiблiйного пророцтва. Проте з приводу народу

"руги" науковцi сперечаються: однi вважають, що у пророцтвi згадується

народ "рош", iншi ж стверджують, що має мiсце неправильне розумiння

тексту.

Звiстка про народ "хрос" є в iсторiї Захарiя Мiтiленського, написанiй у

555 роцi. В далекiй Сiрiї знали про iснування на пiвнiч вiд Чорного моря

якогось народу "рус" чи "рос", який вiдзначався великим зростом.

 4 



У Тбiлiсi знаходиться грузинський пергаментний манускрипт 1042 р.

про облогу Царграда русами в 626 р. В останнiй частинi цього манускрипту

(iз 322 листiв) вказано: "Облога й штурм великого i святого града

Константинополя скiфами, котрi суть руси". Там же є ще одна згадка: "В 622

р. Iраклiй за велику суму грошей умовив скiфiв, котрi суть руси, не

тривожити iмперiї, i потiм вiдправився помститися Хосрою".

Арабський письменник Ат-Табарi писав про правителя Дербенту

Шахрiада, що той у 644 роцi заявляв таке:" Я знаходжусь мiж двома

ворогами: один - хазари, а iнший - руси, котрi суть вороги всьому свiтовi,

особливо ж арабам, а воювати з ними, крiм тутешнiх людей, нiхто не вмiє.

Замiсть того, щоб ми платили данину, будемо воювати з русами самi i

власною зброєю. I будемо втримувати їх, щоб вони не вийшли їз своєї

країни".

У "Життiї" св.Стефана Сурожського є цiкавi данi про напад руського

князя Бравлiна на пiвденний берег Криму. Мова йде за останню чверть VIII

ст. Руси того часу в джерелi називались "тавроскiфами", хоч самi себе, як

вказувалося в "Житiї", вони йменують "русами".

"Життiє" св.Георгiя Амстердамського зберегло такi згадки про Русь:

"Було нашестя варварiв Русi, народу, як усi знають, у найвищiй мiрi дикого i

грубого, котрий не мав в собi жодних слiдiв людинолюбства." Ця згадка

вiдносится до початку IХ ст.

Таким чином, iсторичнi джерела свiдчать про iснування етнiчної

спiльностi русiв ще задовго до утворення Київської Русi.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Пiвторак Г. Українцi: звiдки ми i наша мова.- К.,1993.

Лєсной С. Откуда ты, Русь.- Ростов-на-Дону, 1995.

Iгнатович Е.В. Україна - terra inkognita. Новий погляд на невiдомi

факти II-V столiть нашої ери.- К., 1992.

Василенко Г.К. Руси.- К., 1990.

Василенко Г.К. Велика Скiфiя.- К., 1991.

III. ЯКИЙ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МАЛО ВВЕДЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА З

ДЕРЖАВОТВОРЧИМ ПРОЦЕСОМ ЧАСIВ КИЇВСЬКОЇ РУСI?

Схiднослов'янськi землi, зiбранi докупи шляхом завоювань кiлькох

киiвських князiв у єдину Руську державу, потребували не тiльки єдиної

полiтичної, але й духовної сили, яка б їх по-справжньому єднала i гуртувала в

могутньому державному органiзмi. Це першим усвiдомив князь Володимир

 5 



Святославович (980-1015). Вiн спробував спершу упорядкувати й

централiзувати язичницькi вiрування на основi традицiйних слов'янських

культiв. Ним було створено у Києвi єдиний загальнодержавний язичницький

пантеон.

Однак приведення наявних форм язичницьких вiрувань схiдних слов'ян

до єдиної давньоруської релiгiйної системи не увiнчалося успiхом.

Язичництво було релiгiєю i свiтоглядом тiєї епохи, коли розкиданi на

величезному просторi Схiдної Європи племена ще не стали суспiльством у

сучасному розумiннi слова, коли ще тiльки розгортався процес формування

стрункої соцiальної iєрархiї.

Релiгiя багатобожжя,поклонiння рiзноманiтним iдолам, якi уособлюва-

ли стихiйнi сили природи - все це не вiдповiдало новим соцiально-

полiтичним реалiям, потребам суспiльства, що структурувалося в

централiзовану державу силою об'єднуючої Князiвської влади в одному

центрi - Києвi. Панiвна верхiвка Русi стала усвiдомлювати необхiднiсть бiльш

кардинальних змiн в органiзацiї культових установ. Ставало дедалi

очевиднiшим, що давньоруська державнiсть мала потребу у монотеїстичнiй

(єдинобожнiй) релiгiї.

Запровадження християнства правлячою верхiвкою Київської Русi як

державної релiгiї диктувалося не особистими смаками й уподобаннями

Володимира. Для панiвного класу iдеалом слави, культурностi, високої

освiченостi була Вiзантiйська iмперiя, а вiзантiйський iмператор -

недосяжним iдеалом могутностi, влади, впливу, престижу. Язичницькi

можновладцi хотiли i собi взяти щось iз цього великого свiтового вогнища,

щоб ним засвiтитися перед очима своїх варварських пiдданих i пiднести в їх

очах себе, свою владу.

У свою чергу Вiзантiя була зацiкавлена у насадженнi християнства у

схiднослов'янському свiтi з тим, щоб прив'язати схiдних слов'ян до колiсницi

власних iнтересiв, пiдкорити їх своєму духовно-культурному, а вiдтак, i

полiтичному впливу.

Знайомлячись з християнським вiровченням i поступово прилучаючись

до нього, панiвна верхiвка Київської Русi впевнювалась у придатностi саме

цiєї релiгiї до потреб змiцнення i подальшого об'єднання держави. Клас

феодалiв, що невпинно формувався на Русi, вбачав у християнськiй релiгiї

зручну iдеологiчну систему, що виправдовувала його привiлейоване панiвне

становище й допомагала тримати у покорi населення країни. Запровадження

християнства вiдкривало перед панiвною верхiвкою перспективу поширення i

змiцнення торговельних зв'язкiв iз зарубiжними країнами християнського

свiту.

Християнська церква за самою суттю свого вчення i централiзованою

побудовою iерархiї сприяла змiцненню центральної князiвської влади й

 6 



освячувала авторитет монарха Русi, виправдовуючи єдиновладну форму

правлiння.Окрiм того, у прийняттi християнства за вiзантiйським взiрцем

Русь приваблювала також можливiсть використання зрозумiлої для слов'ян

мови. Натомiсть у римському варiантi християнства панувала незрозумiла

для них латинь.

Таким чином, у "виборi вiри" правляча верхiвка Київської Русi керу-

валася мiркуваннями полiтичного, державного, а не тiльки релiгiйного

характеру. Розвиток Русi пiсля запровадження християнства засвiдчив, що

християнство виконало свою державотворчу мiсiю, чого не зробило

язичництво.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Грушевський М.С. Iсторiя України-Руси.- Т.1.- К., 1991.

Ричка В.М. За лiтописним рядком.- К., 1991.

Iсторiя держави i права України. Частина 1.- Харків, 1993.

Ричка В.М. Духовенство в класово-становiй структурi давньоруського

суспiльства // Укр. iстор. журн.- 1989.- №6.- С.76-87.

Котляр М.Ф. Введення християнства в Київськiй Русi та його

наслiдки.- К., 1985.

IV. ЯКУ РОЛЬ У ДЕРЖАВОТВОРЧОМУ ПРОЦЕСI ЧАСIВ КИЇВСЬКОЇ

РУСI ВIДIГРАЛА "РУСЬКА ПРАВДА" ЯРОСЛАВА МУДРОГО?

В умовах первiснообщинного ладу поведiнка схiдних слов'ян регу-

лювалася звичаями. У процесі становлення класового суспiльства окремi

звичаї родового ладу поступово трансформувалися у норми звичаєвого права.

Це, насамперед, було органiчно пов'язане з державою, що створювалася.

Держава забезпечувала їх дотримання, захищала вiд порушень. До давнiх

норм звичаєвого права, зокрема, належали норми, що регулювали порядок

здiйснення кровної помсти, проведення присяги, порядок оцiнки показань

свiдкiв та iн.

Деякi норми звичаєвого права збереглися у "Руськiй правдi" Ярослава

Мудрого, яка розкриває не тiльки процес становлення права в процесi

державотворення, але й сама є визначною пам'яткою права Київської Русi.

Вона вiдображає соцiально-економiчнi вiдносини, державну органiзацiю i

руське право перiоду становлення феодального ладу. Її норми закрiпляли

привiлейоване становище феодалiв та їхнього оточення, посилено захищали

життя пануючого класу. Пiдтвердженням цьому є статтi про вiдповiдальнiсть

за вбивство, нанесення образи, про право на спадщину та iн.

 7 



"Руська Правда" виникла на мiсцевому грунтi i була результатом

державотворчих процесiв та юридичної думки в Київськiй Русi.Разом з тим

на розвиток права Русi визначний вплив справило введення християнства. З

його поширенням православна церква стала використовувати рiзноманiтнi

норми канонiчного права, перш за все вiзантiйського. Так, було узаконено

право церкви на "десятину" - своєрiдну форму податку, який повсюдно

одержували церковнi органiзацiї.

Охорона приватної власностi - одне iз призначень "Руської Правди". Її

статтi пронизанi iдеєю збереження, перш за все, господарства феодалiв-

вотчинникiв, хоча вони певною мiрою захищали й iнтереси iнших людей вiд

грубих форм феодального свавiлля, яке могло спровокувати селянськi

виступи проти феодалiв.

Внаслiдок встановлення приватної власностi формується i розвивається

спадкове право. У Київськiй Русi йому надавалося великого значення. За його

допомогою багатства, накопиченi поколiннями власникiв, залишалися у

руках одного й того ж класу. Успадковувати могли тiльки сини. Батькiвський

двiр без розподiлу переходив до молодшого сина. Дочки спадкоємцями не

вважалися, бо в протилежному випадку, вийшовши замiж, вони виносили б

майно за межi свого роду. У випадку вiдсутностi у померлого синiв

спадкоємцями могли бути його брати. Сестру вони повиннi були видати

замiж, забезпечивши приданим.

Аналiз норм "Руської Правди" свiдчить, що розвиток феодалiзму вiв до

бiльш яскравого прояву у злочинах класового характеру, а також до

формування в правi iєрархiї заходів покарання залежно вiд соцiального

становища потерпiлого i злочинця, неоднакового пiдходу до захисту iнтересiв

феодалiв i феодально залежного населення. Особливо небезпечним злочином

у Давньоруськiй державi вважалося посягання на князiвську владу.

У Київськiй Русi панував обвинувально-змагальний процес, для якого

була характерна активна участь у ньому осiб, зацiкавлених у вирiшеннi

конфлiктiв, що виникли. Суд виконував функцiї посередника в судовому

процесi. Це свiдчило, з одного боку, про вiдносно невисокий рiвень класових

суперечностей, а з другого - про недостатню розвиненiсть державного

механiзму. Слiд вiдмiтити, що, не дивлячись на формалiзм, часто тiльки

зовнiшню об'єктивнiсть давнього судочинства, воно врешті-решт послiдовно

вiдстоювало iнтереси пануючого класу феодалiв.

Право Давньоруської держави дiяло на територiї земель i князiвств Русi

також у перiод феодальної роздробленостi. Без сумнiву, "Руська Правда"

була одним iз найважливiших механiзмiв державотворчого процесу в тi давнi

часи вiтчизняної iсторiї.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

 8 



Iсторiя України. Курс лекцiй у двох книгах. Кн.1. "Вiд найдавнiших

часiв до кiнця ХIХ столiття".- К., 1991.

Грушевський М.С. Iсторiя України-Руси.- Т.2.- К., 1992.

Iсторiя Української РСР. Том перший. Книга перша. Первiснообщин-

ний лад. Виникнення i розвиток феодалiзму.- К., 1977.

Iсторiя держави i права України. Частина 1.- Харків, 1993.

V. ЧИМ ВИДIЛЯЛОСЯ СЕРЕД IНШИХ ДЕКАБРИСТСЬКИХ

ОРГАНIЗАЦIЙ ТОВАРИСТВО ОБ'ЄДНАНИХ СЛОВ'ЯН?

Товариство об'єднаних слов'ян, яке було створене влiтку 1823 року у

м.Новоградi-Волинському братами-пiдпоручиками Андрiєм та Петром

Борисовими i пiднаглядним польським шляхтичем Юлiаном Люблiнським,

має iсторiю хоч i тiсно пов'язану з загальноросiйським декабристським

рухом, але досить самостiйну.

Ще в 1818 роцi в Решетилiвцi юнкер Петро Борисов створив

Товариство першої згоди, яке ставило перед собою тiльки моральну мету

самовдосконалення та "очищення релiгiї вiд забобонiв" i складалось з

юнкерської молодi. Через деякий час це товариство не стало задовольняти

його членiв i було реформоване у " Товариство друзiв природи" з

республiканською програмою, статутом та письмовою клятвою, якi, на жаль,

не збереглися. Ще через кiлька рокiв з нього й утворилося таємне Товариство

об'єднаних слов'ян, основною метою якого було знищення в слов'янських

країнах монархiзму, крiпацтва i побудова нової республiканської федерацiї

усiх слов'ян. Суб'єктами федерацiї мали бути " Росiя, Польща, Богемiя,

Моравiя, Угорщина з Трансильванiєю, Сербiя, Молдавiя, Валахiя, Далмацiя i

Кроацiя".

Для досягнення своєї полiтичної мети Товариство мало досить чiтку

програму. Малося на увазi докладно означити кордони кожної окремої

слов'янської держави, запровадити в усiх народiв демократичну

парламентську форму правлiння, скликати конгрес для управління справами

цiлого союзу й для змiни, в разi потреби, загальних основних законiв. Кожнiй

окремiй державi мала бути надана повна свобода й незалежнiсть у вирiшеннi

її внутрiшнiх справ.

Таким чином, кожен з народiв федерацiї мав би свою конституцiю, яка

вiдповiдала б його нацiональним традицiям i мiсцевим умовам. Десь у центрi

федерацiї мала засновуватись столиця великого Союзу, де щорічно мав

вiдбуватися з'їзд представникiв республiк для вирiшення загальних

питань.Члени Товариства Об'єднаних Слов’ян уявляли собi слов'янську

 9 



федерацiю як мiцне полiтичне утворення з ефективною економiкою,

високорозвинутою промисловiстю, активною торгiвлею, великими портовими

мiстами. Її береги мали омивати чотири моря: Чорне, Бiле, Балтiйське та

Адрiатичне. Як символ цього, чотири якорі знаходилися в гербi Федерацiї,

малюнок якого зберiгся в архiвi слiдства над декабристами.

"Слов'янський союз носив на собi вiдзнаку якоїсь войовничостi,-

говориться у "Записках" Слов'янського товариства. Страшна клятва, яка

зобов'язувала його членiв присвячувати всi думки, всi дiї благополуччю i

свободi, жертвувати всiм життям для досягнення цiєї мети, вимовлялася над

зброєю; тiльки вiд своїх друзiв i вiд зброї слов'яни чекали здiйснення своїх

бажань; думка, що свобода купується не сльозами, не золотом, а кров'ю, була

вкорiнена в їх серцях."

Необхiдно вiдзначити, що революцiю члени цього Товариства вважали

рухом народних мас,на якi необхiдно спиратися.Проте вони не були

прихильниками вiйськової революцiї, як iншi декабристи. Вони вважали, що

вiйськовi революцiї "бувають не колискою, а гробом волi, iм'ям якої

звершуються".

Членами Товариства Об'єднаних слов'ян, на вiдмiну вiд Пiвнiчного та

Пiвденного товариств декабристiв, були в основному небагатi (а часом i

зовсiм збiднiлi) дворяни, якi не володiли анi землею, анi крiпаками. Вони

були ближче до представникiв рiзночинницької демократiї, нiж до

дворянських революцiонерiв. Так, за даними жандармського слiдства, батько

братiв Борисових був провiнцiйним архiтектором, батько поручика

Лісовського мав "крестьян три души", а мати й сестра заробляли на життя

шиттям бiлизни. Серед "слов'ян" був навiть один селянський син, Павло

Вигодовський (Дунцов): вiн пiдробив дворянське свiдоцтво, щоб поступити

на службу.

Тому не випадково, що характерною рисою "Об'єднаних слов'ян" була

iдеалiзацiя простого життя, затверджена у їх програмному документi -

"Правилах": "Не бажай бiльше того, що маєш, i будеш незалежним", "Не май

рабiв i сам рабом не будеш".

Влiтку 1825 року Товариство Об'єднаних слов'ян з'єдналось з декаб-

ристським Пiвденним товариством, хоча повної згоди з полiтичних i

тактичних питань мiж членами цих органiзацiй нiколи не було. "Слов'яни"

утворили у Пiвденному Товариствi особливу "слов'янську управу", зберiгши

свiй склад i керiвництво. Вони прийняли як потребу часу декабристську iдею

введення в Росiї демократичного правлiння i знищення станів, вiдсунувши

свою мету утворення Слов'янської Федерацiї на час, коли "пiсля перевороту...

вiдкривається всiм слов'янським племенам шлях до свободи та благоденства

i... Росiя, звiльнена вiд тиранства, буде вiдкрито допомогати метi

Слов'янського союзу".

 10 