Горбань В.I., Деревянко I.I. Методичні вказівки історія України: запитання і відповіді. Частина 2
Подождите немного. Документ загружается.
особливостях української мови i пов'язаному з ними ставленні до росiйської
мови (вiдносторонення як вiд чужої чи зближення як iз однорiдною); у
культурно-релiгiйних традицiях i органiзацiї (зокрема, греко-католицьких i
православних); в iдейно-полiтичнiй структуризацiї та її орiєнтацiї (на Захiдну
Європу чи, навпаки, Росiю й iн. країни колишнього СРСР) i т.д.
Об'єктивними показниками, в яких виразилися вказанi суперечностi пiд
час кризи СРСР i самовизначення незалежної України, стали результати
всенародних референдумiв 17 березня i 1 грудня 1991 р., а також виборiв
Президента України в 1994 р. Так, якщо 17 березня 1991 р. 70 % жителiв
України, якi взяли участь в референдумi з питання збереження СРСР,
проголосували "за", то в Галичинi тiльки 16-19% громадян з правом голосу
бажали залишитися в складi СРСР, на Волинi - 50%. Коли ж у референдумi 1
грудня 1991 р. 95% його учасникiв проголосували за пiдтвердження
незалежностi України, проголошеної її Верховною Радою, то в чотирьох
областях (Харкiвськiй, Луганськiй, Донецькiй та Одеськiй) це рiшення
пiдтримали менше третини вiд тих, хто мав право голосу. Чiтке
розмежування захiдного й схiдного регiонiв вiдбулося в 1994 р. з приводу
кандидатiв на Президента України - Л.Кравчука чи Л.Кучми.
Iсторичне корiння проблеми "двох Україн" сягає глибинних витокiв
становлення українського етносу. Геополiтичний простiр, в якому вiн
творився, був унiкальним мiсцем зiткнення колонiзацiйних потокiв за всiма
координатами свiту: схiд-захiд i пiвнiч-пiвдень. Внаслiдок змiшання племен i
народiв не тiльки мiжетнiчнi, але й внутрiетнiчнi вiдмiнностi та суперечностi
стали характерними для прадавнього населення територiї сучасної України.
Навiть схiднi слов'яни з їх окремими племiнними союзами - безпосереднi
предки українцiв - в iсторичних джерелах характеризуються великими
суперечностями як до державного об'єднання в Русi, так i в створенiй тiєю
державою давньоруськiй спiльностi. Розпад останньої супроводжувався
формуванням у кiнцi XII - першiй половинi ХIII ст.ст. двох полiтичних
iнтеграцiйних центрiв Пiвденно-Захiдної Русi: захiдного (Галицько-
Волинське князiвство) i схiдного (Чернiгiвське князiвство).
Етнокультурнi вiдмiнностi в основi того давнього розмежування
засвiдчуються: 1) особливостями археологiчних культур схiдних слов'ян i
Русi (черняхiвська культура з одного боку i її середньоднiпровський варiант
та пастирська, юхнiвська, роменська культури i деснянський варiант
зарубинецької культур); 2) дiалектами сучасної української мови (пiвденно-
захiдна група говiрок i київсько-полтавський дiалект). Останнiй хоч i
вважається новоутворенням ХIV-ХVII ст.ст., проте його територiальний збiг з
конкретними археологiчними культурами пiдтверджує закономiрний зв'язок
дiалектiв мови з племiнними вiдмiнностями етнiчної давнини, на який
вказували такi вченi, як О.О.Шахматов, Ю.М.Брайчевський.
31
Наступнi шiсть вiкiв формування українського етносу в силу
конкретно-iсторичних обставин не спинили, а, навпаки, посилили й
урiзноманiтнили давнiшi вiдмiнностi. Формування захiдної частини українцiв
з XIV ст. до половини ХХ ст. вiдбувалося у вiдривi вiд схiдної - в складi
Польщi, Австро-Угорщини, Румунiї, Чехословаччини. Суттєвою специфiкою
цього процесу було: 1) етнiчно чуже середовище, яке сприяло змiцненню
власної етнiчної самосвiдомостi; 2) консервацiя вiдсталого аграрного
характеру економiки з його натуральною замкнутiстю й вiдповiдними
психологiчними рисами в менталiтетi населення; 3) греко-католицька
культурно-полiтична орiєнтацiя на Захiдну Європу, пiдкрiплювана
антиросiйською спрямованiстю полiтики Польської й Австро-Угорської
держав; 4) можливостi легального культурного розвитку в ХIХ - на поч. ХХ
ст.ст.
У той же час перипетiї мiждержавної боротьби Литовсько-Руського
князiвства - Московської Русi - Польщi i турецько-татарських агресорiв,
супроводжуванi великими мiграцiями населення, зблизили етнотворчi
процеси схiдної частини українцiв з бiлорусами i росiянами. Якнайвиразнiше
це проявилось у схiдних дiалектних особливостях української мови
(перехiдна взаємовiдповiднiсть полiських говiрок з пiвденнобiлоруськими i
курсько-орловським росiйським дiалектами, степовi "новоросiйськi" говiрки).
З одного боку, у XV-XVII ст.ст. самобутнiсть козаччини i Гетьманщини
сприяла етнiчному самовизначенню українцiв на сходi, а самодержавно-
крiпосницька русифiкаторська полiтика росiйського царизму другої половини
XVII- поч.ХХ ст.ст. була фактором їх консолiдацiї у визвольнiй боротьбi.
Проте, з iншого боку, схiднi українцi формувалися в етнiчно спорiдненому
середовищi колишньої давньоруської спiльностi, яке скрiплювалось єдиною
православною релiгiєю. До того ж Україна в складi Росiйської iмперiї
iнтегрувалася в загальноросiйський економiчний ринок на новiтнiх
iндустрiально- аграрних засадах з вiдповiдним цьому впливом на психологiю
населення. Зближували також спiльнi полiтичнi процеси, що вiдобразилося у
формуваннi на рубежi ХIХ - ХХ ст.ст. новiтнiх визвольних суспiльно-
полiтичних рухiв, а також у загальноросiйських революцiях 1905-1917 рр.
Коли в 1918 р. на руїнах Австро-Угорської iмперiї виникла ЗУНР, то її
керiвництво не мало намiрiв об'єнуватися з українцями Сходу до тих пiр,
поки не було змушене до цього польською агресiєю. Але злука ЗУНР i УНР
22 сiчня 1919 р. самими її авторами розцiнювалося як формальна,
петлюрiвське керiвництво УНР одразу ж поступилося Захiдною Україною
Польщi взамiн на її вiйськово-полiтичну пiдтримку проти Радянської влади.
У союзi з Радянською Росiєю вiдбулося самовизначення схiдної
України як самостiйної державностi в 1920-1922 рр., захiдна ж частина до
1939-1945 рр. знову залишалась складовим придатком iноземних держав. 70-
32
рiчна iнтеграцiя України в СРСР мала своїм результатом iсторичний феномен
"радянського українця", нацiональнi етнокультурнi риси якого своєрiдно
поєднувалися з багатонацiональною союзною спiльнiстю на унiтарних
соцiально-економiчних та iдеологiчних, полiтичних засадах. Одначе в
захiдноукраїнському регiонi пiсля досягнутого в складi СРСР iсторичного
возз'єднання українцiв загальний iнтеграцiйний процес мав i специфiчнi
наслiдки. Придушення вiкових етнокультурних особливостей регiону як
"нацiоналiстичних", яке здiйснювалося комунiстичним керiвництвом СРСР i
УРСР, спричинило не лiквiдацiю вiдмiнностей, а появу певного комплексу в
самосвiдомостi населення.За умов демократизацiї суспiльно-полiтичного
життя в СРСР другої половини 80-х рр. i в незалежнiй Українi з 1991 р., цей
комплекс проявив себе у прагненнi до iсторичного реваншу шляхом
нав'язування всiм українцям власних етнiчних особливостей як "справжнiх"
нацiональних цiнностей. Результатом, проте, стало не стiльки загальне
визнання захiдно-українських стандартiв для всiєї України, скiльки
загострення нацiональних суперечностей.
У науковому планi етнокультурнi вiдмiнностi українцiв сходу i заходу є
рiвнозначними в їх багатовiковiй самобутностi. В полiтичному ж планi
проблемою нацiональної консолiдацiї українцiв у власнiй незалежнiй державi
є пропорцiйно орiєтована щодо регiональних особливостей полiтика вiльного
розвитку на основi створення загальноукраїнського економiчного ринку,
побудови демократичної правової державностi, культурного вiдродження.
Багатовiкова спадщина у виглядi "двох Україн" не може бути лiк-
вiдована силою й у короткий час, про що свiдчить власний iсторичний досвiд.
Лише тривале й вiльне взаємне зближення i взаємовплив сходу i заходу
України витворять нову українську нацiональну реальнiсть.
РАДИМО ПРОЧИТАТИ:
Регiональна полiтика України: концептуальнi засади, iсторiя, перспек-
тиви: Мiжнародна наукова-практична конференцiя 10-11 листопада 1994 р.-
К., 1995.
Брайчевський М.Ю. Походження Русi.- 1968.- С.112-115, 119-120.
Субтельний О. Україна: iсторiя.- К., 1992.
33
З м і с т
I. Хто такі "готи"?............................................................................................3
II. Що свiдчать iсторичнi джерела про iснування русiв до IХ столiття?....4
III. Який взаємозв’язок мало введення християнства з державотворчим
процесом часiв Київської Русi?......................................................................5
IV. Яку роль у державотворчому процесi часiв Київської Русi вiдiграла
"Руська правда" Ярослава Мудрого?.............................................................7
V. Чим видiлялося серед iнших декабристських органiзацiй
Товариство об'єднаних слов'ян?.....................................................................9
VI. Чому революцiйний 1917 рiк не принiс народу України
визволення,а перерiс у громадянську вiйну? - погляд Н.Махна.................11
VII. Чому перемогли бiльшовики? - земельна проблема в революцiї
1917 р. i її розв'язання на Українi..................................................................15
VIII. Що являв собою український нацiональний союз i якою була
його iсторична роль у 1918 - 1919 рр.?..........................................................19
IХ. Якою була радянська полiтика щодо нацiональних меншин пiд час
українiзацiї 20-х рокiв?...................................................................................21
Х. Чому провалились фашистськi плани використання робочої сили в
Українi у 1941-1944 рр.?.................................................................................24
ХI. Який внесок народу України у її визволення вiд фашистської
окупацiї i перемогу СРСР над Нiмеччиною?................................................27
ХII. У чому суть проблеми "двох Україн" в iсторичному процесi
формування української нацiї?.......................................................................30
34