Гендерний підхід у наданні послуг ЛЖВ

Подождите немного. Документ загружается.

2. Біля імені кожного зробіть позначку про те, який вид кризової підтримки вона зможе вам надати.

Варіанти підтримки:

Е – емоційна підтримка

П – практична допомога

Т – товариська підтримка

І – інформація та порада

3. На чистому аркуші паперу позначте колом – родичів, трикутником – друзів, квадратом –

колег. Поєднайте лініями всіх тих, хто може надати вам схожі варіанти підтримки.

Когнітивно-поведінкова терапія А. Бека

Когнітивні методи використовуються з метою виявлення та ідентифікації автоматичних думок

(перевірка істинності автоматичних думок та їх виправлення, ідентифікація переконань, що ле-

жать в основі автоматичних думок, і зміна цих переконань).

Поведінкові – підтримка поведінкових та когнітивних змін. Поведінкові методи – планування

діяльності, репетиція поведінки, розігрування ролей.

Когнітивні викривлення – це систематичні помилки в судженнях під впливом емоцій.

Завдання консультанта:

1. Навчити жінку усвідомлювати зв’язок між когнітивними схемами, афектами і поведінкою.

2. Навчити замінювати дисфункціональні думки більш реалістичними інтерпретаціями.

3. Ідентифікувати і змінювати переконання, стереотипи, які призводять до викривлення досвіду.

На формування когнітивних помилок впливають:

• Травми, отримані в дитинстві.

• Погане поводження в дитинстві.

• Соціальне навчання (набуття людиною знань, умінь, навичок і нових форм поведінки).

• Неадекватний досвід набуття навичок, які дають змогу справитися із ситуацією.

• Генетичні фактори.

Когнітивні помилки, які допускаються при обробці інформації і заважають логічно мислити

1. Мимовільний умовивід. Виведення певних висновків за відсутності доказів, які підтвер-

джують правильність зроблених висновків, причому навіть тоді, коли є очевидна реальність,

що суперечить висновкам.

2. Вибіркова абстракція. Вибіркове проявлення уваги до деталей, вирваних з контексту, і вод-

ночас ігнорування іншої, більш важливої інформації.

3. Надузагальнення. Виведення загального правила чи висновку з одного або декількох ізо-

льованих випадків.

4. Перебільшення чи применшення. Студент: «Якщо я почну хоч трохи нервувати, то обов’яз-

ково провалюся».

5. Персоналізація. Наявність тенденції пов’язувати зовнішні події з собою за відсутності адекватних

доказів. Людина бачить знайомого, який його не помічає, і думає: «Я, напевно, його чимось образив».

6. Дихотомічне мислення. «Чорне-біле», «або-або», поляризоване мислення, яке характери-

зується максималізмом. «Якщо я не здам цей екзамен на «відмінно», я – невдаха».

Когнітивні помилки у сімейних стосунках:

- тунельний зір – пов’язаний з вибірковою абстракцією. Люди сприймають тільки те, що від-

повідає їхньому настрою (скажімо, чоловік не бачить нічого позитивного з того, що зробила

для нього дружина);

- читання думок – дві помилки: «я можу знати, що думає мій партнер» і «мій партнер повинен

читати мої думки».

Техніка «Заповнення порожнечі»

А – яка-небудь подія

С – емоційна реакція жінки на цю подію

В – думки клієнтки, які пов’язують ці дві події

Жінку вчать спостерігати за послідовністю зовнішніх подій (А) і реакцій на них (С). В – це думки

чи образи, які виникають у цьому проміжку і дають змогу зрозуміти зв’язок між А та С.

Приклад:

А – «чоловік сердиться, кричить, ображає: «Ти погана господиня, ти нікчема»

С – «відчуття провини»

В – «мама вчила, що жінка повинна бути передусім доброю господинею»

Після того, як жінка встановила зв’язок між емоціями, які вона відчуває, і подією, консультант

може висунути гіпотезу та дати на розгляд жінці. Вона має право погодитися чи не погодитися і

знайти більш чітке формулювання своїм переконанням. Коли переконання ідентифіковано, воно

може піддаватися модифікації.

Способи модифікації:

- консультант питає у клієнтки – чи є переконання розумним;

- прохання навести аргументи «за» та «проти» збереження цього переконання;

- прохання до клієнта надати докази, факти, які суперечать цьому переконанню.

Модель кризового консультування Роберста

1. Оцінювання.

2. Встановлення контакту.

3. Ідентифікація основної проблеми.

4. Робота з почуттями.

5. Дослідження альтернатив.

6. Здійснення запланованих дій.

7. Контроль та оцінка.

Цикл «напруження-розслаблення»

1. Фокусування на м’язах («Я зосереджую всю свою увагу на правій руці»).

2. Напруження цієї групи м’язів («Я стискаю правий кулак і напружую м’язи нижньої ча-

стини руки...»).

3. Фіксація, збереження напруження протягом 5–7 секунд («Я тримаю правий кулак стисну-

тим і зберігаю напруження у нижній частині руки...»).

4. Звільнення від напруження в цій частині м’язів («Я розслаблюю праву руку, дозволяю на-

пруженню відходити далі й далі…»).

5. Релаксація («Я повністю розслаблена, відчуваю спокій, рівновагу...»).

ГРУПОВА РОБОТА

Групова робота – це будь-яка систематична програмована регулярна активність групи людей, що

поділяють спільні інтереси або мають спільні проблеми, з метою досягнення певних цілей.

Переваги групової роботи

1. Група є суспільством в мініатюрі, відображаючи весь його внутрішній світ.

2. У групі є можливість отримати зворотний зв’язок і підтримку від інших членів, які мають

схожі проблеми.

3. У групі можна бути не лише учасником, а й спостерігачем.

4. Група сприяє особистісному зростанню, полегшує процес саморозкриття, самодослі-

дження і самопізнання.

5. Група має економічні переваги.

6. У групі людина навчається новим вмінням, може експериментувати з різними стилями від-

носин серед рівних партнерів.

7. Учасники можуть ідентифікувати себе з іншими, зіставляти особистісні характеристики

окремих учасників групи.

8. Взаємодія у групі створює напругу, яка ідентифікує проблеми кожного учасника.

9. Робота у групі сприяє розподілу відповідальності між керівником та іншими учасниками

групи (Lakin, 1972).

ГРУПОВА ДИНАМІКА

Групова динаміка — це сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів

і явищ, які характеризують увесь цикл життєдіяльності малої групи та його етапи. Це зміна струк-

тури групи, розподілу влади, позицій, ролей, групових норм, моделей поведінки, спілкування, мі-

жособистісних стосунків.

До характеристик групової динаміки належать:

- цілі й завдання групи;

- норми (правила) групи;

- структура групи;

- групові ролі та проблема лідерства;

- групова згуртованість;

- напруження у групі;

- формування підгруп;

- актуалізація попереднього емоційного досвіду тощо.

Групова згуртованість – показник міцності, єдності та стійкості міжособистісної взаємодії

та стосунків у групі.

Фактори, які сприяють груповій згуртованості:

- спільність інтересів, поглядів учасників;

- достатній рівень гомогенності групи;

- атмосфера безпеки, доброзичливості;

- активна, емоційно насичена діяльність;

- кваліфікована робота ведучого, який застосовує спеціальні прийоми для досягнення мак-

симальної згуртованості.

Фази життя групи

за Такманом

Формування

Штурмування

Нормування

Виконання

Жалкування щодо розставання

Підготовка групи до роботи

Проведення розігріву,

створення мотивації до змін

Якщо група налаштована

позитивно, однак напружена –

тренеру варто допомогти їй

розслабитися, створити

атмосферу відкритості.

Якщо група налаштована

скептично чи вороже –

варто спровокувати прояв

незадоволення

Усвідомлення

та оцінка альтернативи

небажаній поведінці

Вправи, орієнтовані

на саморозкриття

та зворотний зв’язок

Переоцінка

Зростання когнітивних,

афективних, оціночних

процесів змін

Вправи, орієнтовані

на переоцінку власної

особистості

Власне дія

Апробація нових способів

поведінки, що спирається

на змінену «Я-концепцію»

Вправи, орієнтовані

на апробування нових

моделей поведінки

Стадії конструктивної зміни поведінки (Л.М. Мітіна)

Фази групової роботи

Фаза 1. Планування (підготовча фаза).

Визначення

- мети та завдань групи;

- цінностей, на яких ґрунтується прийняття рішення щодо запропонованих методів втручання;

- стилю лідерства та позиції щодо розподілу влади під час проведення груп;

- потреб, очікувань, переконань, надій та побоювань учасників;

- наявних ресурсів;

- вірогідності виникнення тиску в групі.

Проведення відбору учасників

Питання, що допоможуть соціальному працівнику:

1. Хто будуть членами групи?

2. Хто може приходити в групу, як здійснюється прийом нових членів?

3. Де знайти приміщення?

4. Хто сплачуватиме за оренду приміщення та здійснюватиме догляд?

5. Чи є кімната, призначена для роботи групи з відповідними/задовільними параметрами?

6. Чи є поруч туалет та можливість організувати чай?

7. Чи доступна кімната для потенційних клієнтів (східці, поверх)?

8. Як члени групи зможуть добиратися? Чи це в зручному місці?

9. Хто і коли у разі потреби їх супроводжуватиме?

10. Яким буде розпорядок роботи?

11. Які позитивні та негативні аспекти взаємодії можна передбачити?

12. Які фази розвитку проходитиме група?

13. Чого саме потребує ця конкретна група? Якими можуть бути вторинні завдання?

14. Які саме види діяльності допоможуть цій групі досягнути її цілей?

15. Яким чином оцінюватиметься те, що відбувається з групою?

Фаза 2. Переговори та узгодження

- формування групи;

- визначення структури групи (відкрита/закрита; гомогенна/гетерогенна; довготривала чи

короткочасна; велика чи мала; спрямована на вирішення внутрішніх чи зовнішніх проблем;

з добровільною чи обов’язковою участю);

- проведення індивідуальних зустрічей з потенційними учасниками групи;

- визначення правил групи: цінування часу; конфіденційність; добровільність; необхідність

говорити від власного імені ("Я хочу..., можу..., думаю..."); активність членів групи при

розв’язанні проблем; принцип "тут і тепер"; повага до себе та протилежної статі (гендерна

чутливість); правило «плюс» (висловлення позитивних ідей та пропонування позитивних дій).

Фаза 3. Проведення групи

Вступний блок

- Вступ (представлення тренерів, коротка інформація про діяльність організації, про про-

граму або проект, у рамках якого проводиться тренінг, оголошення теми тренінгу, знайом-

ство з тренінговою формою роботи, оголошення плану тренінгу).

- Прийняття правил.

- Знайомство.

- Сподівання та очікування.

Блок дослідження проблеми (вправи про вплив гендерних стереотипів, факторів уразли-

вості щодо ВІЛ/СНІДу, причини та наслідки гендерної дискримінації та ін.).

Блок шляхів подолання проблем (вправи, спрямовані на розробку планів конкретних дій

задля підвищення гендерної чутливості та подолання проблем дискримінації й поширення ВІЛ/СНІДу).

Фаза 4. Завершення та оцінка

- Визначення відповідності досягнутих результатів поставленим цілям.

- Перегляд домовленості (контракту), яка узгоджувалась на початку спільної роботи.

- Написання звіту.

Види груп

1. Групи самодопомоги

2. Психотерапевтичні групи

3. Дискусійні групи

4. Тренінги

• «Жіноче лідерство»

• «Рівні можливості»

• «Особистісне зростання»

• «Асертивність»

• «Керування гнівом»

5. Освітні групи

• «Жіноча краса»

• «Бізнес – справа жіноча»

• «Основи підприємництва»

• «Самозахист»

• «Бухгалтерський облік»

• «Влаштовуюся на роботу»

• «Власна справа»

• «Основи комп’ютерної грамотності»

Робота груп самодопомоги

Групи самодопомоги, самокеровані групи створюються для підтримки та розв’язання

спільних проблем самими людьми, які мають ці проблеми.

Ознаки, що допомагають ідентифікувати групу як групу самодопомоги:

• гнучка структура, що визначає її мобільність у наданні допомоги;

• люди зі спільним життєвим досвідом, ситуацією чи проблемою збираються разом, аби

щось змінити;

• почуття причетності, бажання допомагати іншим і прагнення розділити з ними сьогодення

і майбутнє;

• право прийняття рішень щодо діяльності групи належить тим, хто до неї входить, і засновано

на принципі демократичності;

• навіть за існування ієрархії керівники не мають у своєму розпорядженні системи заохочень та санк-

цій як силового засобу. Члени групи залишають її, коли вона перестає відповідати їхнім потребам;

• члени групи є прямими чи опосередкованими одержувачами користі від діяльності групи;

• діяльність часто викликана необхідністю протистояти ізольованості, дискримінації та ін-

шому негативному ставленню спільноти до певної групи людей.

Чому взаємопідтримка ефективна

Користь для учасників групи:

• подолання відчуття ізоляції;

• взаємна підтримка;

• інформація та консультування;

• повернення в суспільство;

• підвищення знань про досвід/ситуацію;

• формування корисних навичок та впевненості у собі;

• конкретні результати (працевлаштування, подолання залежності тощо);

• надання можливості мати втіху та задоволення у житті;

• полегшення способів розпізнання та задоволення власних потреб;

• допомога у вираженні своїх почуттів і потреб;

• набуття навичок надавати та отримувати допомогу;

• використання групового процесу для розуміння і подолання перепон, що заважають отри-

мувати підтримку, допомогу та дбати про свої потреби.

Як створити групу самодопомоги/взаємопідтримки

Крок 1: Зупинитись і подумати про можливі труднощі та перешкоди, а також про можливі

переваги, які дає група взаємодопомоги.

Крок 2: Знайти декілька однодумців, можливо, спочатку це буде лише одна людина –

на початку цього достатньо, якщо двоє-троє – чудово.

Крок 3: Зібратися разом і обговорити, насамперед, внесок у роботу групи кожного із

організаторів.

Важливо!!!

Основна причина, через яку слід рівномірно розподіляти обов’язки між учасниками

групи, полягає у тому, щоб уникнути ієрархічних стосунків між людьми. Принцип роботи

групи взаємодопомоги: тут однаково поважають кожну думку, кожний досвід, кожний голос,

і саме це дозволяє учасникам групи усвідомити свою цінність та знайти в собі сили для по-

долання своєї проблеми і для допомоги іншим. Один із основних способів зберегти демо-

кратизм групи – розподіляти обов’язки між максимально великою кількістю учасників.

Деякі важливі теми для першої зустрічі:

• кого ви прийматимете до членів групи;

• що цим людям потрібно від групи;

• можливі цілі групи;

• чим ви будете займатися на зустрічах;

• чи є необхідність у конфіденційності;

• як часто і де проходитимуть групи;

• правила для членів групи.

Крок 4: Вчитися в інших груп самодопомоги, які існують у вашій місцевості.

Крок 5: Намагатися, щоб вам було комфортно і приємно; робота групи не має проходити

у сумній, пригніченій атмосфері.

Тематика груп самодопомоги ВІЛ-позитивних людей

• «Мій діагноз»

• «Моя краса»

• «Управління емоціями»

• «Як захищати себе від насильства»

• «Як позбутися залежності від партнера»

• «Як налагодити стосунки з рідними»

• «Як навчитися поважати себе»

• «Як реагувати на образи»

• «Як долати депресію»

• «Як стати щасливою»

• «Як навчитися відмовляти»

• «Як стати впевненою»

• «Як вміти доглядати за собою»

• «Як навчитися позитивно мислити»

• «Як навчитися радіти життю»

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Антология гендерной теории / Гапова Е., Усманова А. – Мн: Проними, 2000. – 383 с.

2. Берн Ш. Гендерная психология. Законы мужского и женского поведения. – СПб: Прайм –

Еврознак, 2007. – 318 с.

3. Хадсон А., Айенси Л. Практика феминистских подходов. – К., 1995. – С. 119–134.

4. Хекай М.Н. Гендерные стереотипы и насилие против женщин // Гендер и культура: Гендерные

стереотипы и насилие против женщин. – М., 1998. – 350 с.

5. Фурман А.В., Надвинична Т.Л. Основи гендерної рівності: Навчальний посібник. – Тернопіль,

2006. – 168 с.

6. Бендас Т.В. Гендерная психология: Учебное пособие. – СПб: Питер, 2005. – 431 с.

7. Практикум по гендерной психологии / Под ред. И.С. Клециной. – СПб: Питер, 2003. – 479 с.

8. Женщина и ВИЧ: практическое пособие. – Донецк, 2008. – 35 с.

9. Планування сім’ї для людей, що живуть з ВІЛ: Навчальний посібник. – Київ, 2008. – 252 с.

10. Основи теорії гендеру: Навчальний посібник. – К., 2004. – 536 с.

11. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб: Питер, 2006. –

544 с.

12. Женщины и эпидемия // Люди и ВИЧ. – 2-е издание Международного Альянса по ВИЧ/СПИД,

2004. – С. 71–76.

13. Гендер та гендерна дискримінація // Запобігання домашньому насильству і торгівлі

жінками. – К., 2001. – С. 58–63.

14. Звіт та методичні рекомендації для проведення тренінгів Програми рівних можливостей та

прав жінок в Україні (Співфінансується Європейським Союзом та ПРООН). – 2009, 2010.