Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія
Подождите немного. Документ загружается.
інвесторів. Гострою залишається проблема реформування органів національної
безпеки і МВС в частині звільнення їх від невластивих їм функцій, розмежування
компетенцій, між державними і муніципальними силовими структурами. Отже,
державне управління України в усіх сферах суспільного життя є неефективним та
застарілим і вимагає докорінних змін відповідно до стандартів сучасного
цивілізованого розвитку.
ВИСНОВКИ
1. Управління — це вид суспільної діяльності, який передбачає систему
скоординованих дій суб'єкта на об'єкт з метою досягнення певних організаційних
цілей.
2. Державне управління — це управління персоналом державної служби, а
також суспільними сферами (економікою, правовим процесом, соціальним
забезпеченням, культурою), суспільними групами, організаціями та інститутами.
3. У широкому розумінні поняття «державне управління» поширюється на
всі три гілки влади — законодавчу, виконавчу і судову, а у вузькому — тільки на
виконавчу. В даному випадку державне управління розглядається у вузькому
розумінні як політико-адміністративна діяльність.
4. Під функціями державного управління слід розуміти основні завдання,
які виконують державні органи, їх структурні підрозділи та посадові особи в
процесі здійснення керівництва державою і суспільством. У спеціальній
літературі до функцій державного управління відносять: планування, організацію,
комплектацію кадрами, мотивацію і контроль.
5. Планування передбачає визначення стану суспільства в певній політичній
ситуації (де ми знаходимося?), векторів і цілей майбутнього розвитку (куди ми
прямуємо?), правових, організаційних, ресурсних засобів, їх координацію та
коригування щодо запланованих цілей (з допомогою яких засобів ми досягнемо
мети?). До державного планування слід віднести такі напрями державної
діяльності: урядові програми, концепції різноманітних напрямів суспільного
розвитку і реформування, формування державного бюджету, директивні та
індикативні перспективні плани, президентські послання тощо.
6. Поняття «організація» охоплює структуру і функції державних органів, а
також пряме виконання ними державних рішень. Основною організаційною
структурою на державному рівні є бюрократія, сутність якої грунтується на
професіоналізмі управління та ієрархічному розподілі службових повноважень.
Процес виконання управлінських рішень передбачає визначення змісту роботи і
розподіл посадових повноважень, координацію їх дій, коригування структури і
функцій організації відповідно до суспільних змін.
221
7. Комплектація кадрів включає декілька систем кадрової політики за
такими ознаками:
— за принципом покровительства (партійного або бюрократичного), де
керівник на свій розсуд призначає службовців, — патронатну, і за принципом
заслуг, де підбір кадрів здійснюється на основі здібностей, знань і навичок в
умовах відкритого змагання (конкурсу), — заслуг;
— за процедурами формування і перспективою службової кар'єри:
—кадрову, що передбачає призначення на державну посаду на постійній
основі, здачу конкурсних екзаменів, наявність управлінської елітарної освіти,
залежність просування по службі від вищих керівних органів;
—найману — набір на посаду за контрактом, здебільшого на тимчасовій
основі, із застосуванням спеціалізованих тестів, персональну відповідальність
керівника за персональну кадрову політику;
—змішану, яка поєднує кадрову і найману системи; — за ступенем
соціальної мобільності (які верстви представлені в державній службі) і доступу до
неї — відкриту і закриту.
8. До мотивів державної служби можна віднести: владні (кратичні),
престиж, перспективи просування по службі, матеріальну винагороду і певні
привілеї, прагнення реалізувати свої професійні надбання для суспільних цілей,
політичні переконання, зворотний зв'язок між керівниками і підлеглими.
9. Для державної служби контроль виявляється у таких видах:
конституційний контроль, підконтрольність органів держави законам,
адміністративне судочинство, прокурорський нагляд, контроль фінансово-
ревізійних органів, громадянський контроль через опозиційні партії, пресу, групи
тиску, референдуми, вибори тощо.
10. Державне управління на відміну від приватного охоплює більший
масштаб і різноманітність діяльності, поширюється на сфери, які не можуть бути
об'єктом ринкових відносин (оборони і національної безпеки), і зазнає значно
більшого впливу різноманітних суспільних чинників при прийнятті рішень.
11. Державне управління є найважливішою функцією органів державної
влади, але його суть зводиться не до забезпечення панування з допомогою
насильства, примусу, ідеології (що є характерним для суспільних владних
відносин), а досягнення певних результатів, опираючись на мотиваційну
структуру (потреби та інтереси людей).
12. Державно-адміністративне управління включає інститут глави держави,
уряд, загальнодержавні відомства, які не входять в уряд, регіональні, місцеві
державні адміністрації.
13. Главою держави є монарх у монархічній формі правління і президент у
республіканській. Глава держави має такі повноваження: самостійно або за
згодою законодавчого органу призначає прем'єр-міністра і за його поданням
222
формує уряд, разом із парламентом бере участь у формуванні органів судової
влади і загальнодержавного призначення; видає закони або підзаконні акти,
промульгує законодавчі акти, володіє правом відкладального (суспензивного)
вето; має право внести законопроект на референдум; є головнокомандуючим
збройними силами; володіє правом розпуску парламенту; може бути усунутий
внаслідок референдуму або імпічменту.
14. Уряд як вищий політико-адміністративний орган здійснює внутрішню і
зовнішню політику, забезпечує виконання законів, володіє правом
регламентарного законодавства. Уряд у президентських республіках очолює глава
держави, а у парламентських і змішаних — прем'єр-міністр. У змішаній формі
правління існує дуалізм виконавчої влади між президентом і прем'єр-міністром.
Уряд формується главою держави. За партійним принципом формування уряди
бувають однопартійні, коаліційні та уряди партійної меншості. Уряд несе
відповідальність перед законодавчим органом і главою держави.
Парламентськими процедурами, які передбачають урядову відповідальність, є:
резолюція осуду, вотум недовіри, інтерполяції.
15. До органів загальнодержавної компетенції відносять органи, що не
входять до складу уряду, але виконують важливі державні функції (фонд
комунального майна, антимо-нопольний комітет і т. д.)
16. Державне управління на регіональних місцевих рівнях здійснюється:
представниками регіональної державної адміністрації (префектом, комісаром,
губернатором і т. ін.), окремими міністерствами, керівниками виконавчих органів
регіонального і місцевого самоврядування, яким держава делегує певні
повноваження. Державне управління на місцевому та регіональному рівнях
володіє такими повноваженнями: видає закони, що визначають статус і функції
органів місцевого самоврядування; здійснює судовий і державний контроль над
службами місцевого самоврядування; здійснює посадову субституцію; може
розпустити органи самоврядування у разі їх недієздатності.
17. За ступенем цивілізованості суспільства, рівнем його політичної
культури можна виділити такі управлінські моделі: американську, японську,
європейську, соціалістичну, країн перехідних суспільств.
18. Державне управління України грунтується на Конституції України,
Законах про Кабінет Міністрів, державні адміністрації, місцеве самоврядування,
державну службу. В структуру органів державного управління входять такі
інститути: глава держави, уряд, неурядові структури загальнодержавного
призначення, місцеві держадміністрації.
19. Главою української держави є Президент. Як глава держави він є
гарантом державного суверенітету і Конституції, Верховним
Головнокомандуючим збройних сил, володіє правом законодавчої ініціативи,
призначає всеукраїнські референдуми з питань змін і доповнень до Конституції і
223
за народною ініціативою; за згодою парламенту призначає Прем'єр-міністра і за
пропозицією останнього затверджує склад уряду і голів місцевих адміністрацій;
може розпустити парламент, якщо він протягом тридцяти днів не розпочав
пленарне засідання; може бути усунутий з посади внаслідок конституційної
процедури імпічменту.
20. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів, який
відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний парламенту.
До складу Кабміну входять: Прем'єр-міністр, перший віце-прем'єр-міністр, три
віце-прем'єр-міністри та міністри. Кабмін здійснює внутрішню і зовнішню
політику, забезпечує виконання законів та указів Президента. Кабінет Міністрів
достроково припиняє повноваження внаслідок: прийняття парламентської
недовіри до нього; за ініціативою уряду; звільнення Прем'єр-міністра з посади
Президентом.
21. Місцеві держадміністрації (обласні та районні) забезпечують виконання
Конституції і законів України, актів Президента і Кабміну; взаємодіють з
органами місцевого самоврядування, виконують державні та регіональні
програми соціально-економічного розвитку, готують місцеві проекти місцевих
бюджетів після їх затвердження місцевими представницькими органами,
забезпечують їх виконання. Голови держадміністрацій можуть бути усунуті
Президентом, а також місцевими представницькими органами (двома третинами
голосів від їх конституційного складу).
22. Державному управлінню України характерні риси перехідних
суспільств. На даному етапі це обумовлюється тим, що внаслідок відсутності
адміністративної реформи органи державного управління виявилися нездатними
до суспільних реформ, а також внаслідок активного лобіювання владними
структурами інтересів аграрних, промислових і фінансових олігархій у сфері
вигідного розподілу бюджетних і кредитних ресурсів, державної власності,
створення пільгових податкового і митного режимів взамін на отримання
тіньових доходів.
23. Повільне, безсистемне, нерішуче проведення органами державного
управління реформ спричинило величезну мафізацію суспільства і зубожіння
значної маси населення, поглибило кризу у всіх сферах життя.
Контрольні питання
1. Що ви розумієте під державним управлінням?
2. Як співвідносяться поняття «державне управління», «політичне
управління», «муніципальне управління»?
3. У чому сутність державного планування?
4. Які ви знаєте системи комплектації кадрів державної служби?
5. Чим відрізняється кадрова система державної служби від найманої і
змішаної?
224
6. Як забезпечується контроль у державному управлінні?
7. Які основні мотиви задіяні в системі державного управління?
8. Чим державне управління відрізняється від приватного?
9. Яка відмінність між політичною і адміністративною компетенціями у
структурі органів державного управління?
10. Яка компетенція органів державного управління у сфері впливу на
органи місцевого са-моврядування?
11. Чи можна вважати регіональні органи суб'єктів федерації державними
органами?
12. Яка відмінність між бюрократичною і діалектичною організаційними
структурами?
13. Які ви знаєте види державного планування?
14. За яких обставин глава держави може розпустити парламент?
15. Назвіть прерогативи глави держави у формуванні органів державної
влади.
16. Як співвідносяться прерогативи глави держави і прем'єр-міністра у
структурі виконавчої влади?
17. Які основні прерогативи уряду?
18. Які основні прерогативи регіональних і місцевих держадміністрацій?
19. Назвіть основні ознаки моделі державного управління перехідних
суспільств.
20. Чим відрізняються американська, європейська і японська моделі
управління?
21. Чому державне управління України виявилося нездатним забезпечити
рішуче збалансоване реформування суспільства?
22. Які прерогативи Президента України?
23. Які прерогативи уряду в Україні?
24. Які прерогативи місцевих держадміністрацій в Україні?
25. Як співвідносяться компетенції органів державного управління і органів
місцевого самоврядування в Україні?
26. Які основні фактори мафізації українського суспільства?
225
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ардан Ф. Франция: государственная система: Пер. с фр. — М., 1994.
2. Арістотель. Политика // Соч.: В 4 т. — М., 1976. — Т. 4.
3. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на
політичному олімпі. — К., 1993.
4. Бердяев Н. Истоки русского коммунизма. — М., 1990.
5. Білоус А. Політичні об'єднання України. — К., 1993.
6. Блонделъ Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу.
— М., 1992.
7. Бодуен Ж. Вступ до політології. — К., 1995.
8. Борисов В.К. Теория политических систем. — М., 1991.
9. БурдьеП. Социология политики. — М., 1993. 420
10. Выдрин Д. Очерки практической политологии. — К., 1991.
11. Винниченко В. Відродження нації. — К., 1991.— Т. 1 — 3.
12. Гаджиев К.С. Политическая наука. — М., 1995.
13. Гаевский Б. Философия политики. — К., 1993.
14. Гаевський Б. Українська політологія. — К., 1995.
15. Гегель Г. В. Ф. Политические произведения. — М., 1978.
16. Гелей С. Василь Кучабський: від національної ідеї до державності.
Українська консервативна політологічна думка першої половини XX ст. — Львів,
1998.
17. Гелей С. Консервативна течія в політичній думці України XIX ст. —
Львів, 1996.
18. Гелей С., Пастушенко Р., Рутар С. Українська політологія: Навчальний
посібник. — Львів, 1995. — Ч. І.
19. Гелей С., Пастушенко Р., Рутар С. Українська політологія: Навчальний
посібник. — Львів, 1996. — Ч. II.
20. Гелей С. Консервативно-політологічна концепція державотворення.
Василь Кучабський. — Львів, 1997.
21. Геллер Э. Нации и национализм. — М., 1991.
22. Георгіна А. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. —
Чернівці, 1994.
23. Голосов Г. Сравнительная политология. — М., 1995.
24. Грушевський М. На порозі нової України. — К., 1918.
25. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття: нариси політичної
історії. — К., 1993.
26.Даниленко М., Касьянов Г., Кулъчицъкий С. Сталінізм на Україні: 20 —
30-ті роки. — К., 1991.
27. Данилов С. Двухпартийная система Канады: тенденции развития. — М.,
1992.
28. Диктаторы и тираны. Энциклопедический справочник. — Смоленск,
1997.— Т. 1,2.
29. Документи українського комунізму. — Нью-Йорк, 1962.
30. Донченко Е. Соціетальна психіка. — К., 1994.
31. Драгоманов М. Вибране. — К., 1991.
226
32. Ентин Л. Разделение властей: опыт современных государств. — М.,
1995.
33. Желев Ж. Фашизм: Тоталитарное государство. — М., 1991.
34. Зимичев А. Психология политической борьбы. — К., 1992.
35. Иванов В. Политическая психология. — М., 1990.
36. Історія філософії України: Хрестоматія. — К., 1993.
37. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. — Львів, 1995.
38. Кононенко П. Українознавство. — К., 1994.
39. Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 1994.
40. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідерство. — Львів, 1995.
41. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. — К., 1996.
42. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців. 1848 —
1914. — Львів, 1926.
43. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. — Відень, 1926.
44. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — К., 1994. — Т. 1,2.
45. Литвин В. Політична арена України: дійові особи і виконавці. — К.,
1994.
46. Локк Дж. Избранные философские произведения. — М., 1960.
47. Макиавелли Н. Избранные произведения. — М., 1982.
48. Мала енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Ю. Римаренка. — К.,
1997.
49. Марченко М. Политическая теория и политическая практика развитых
стран. — М., 1992.
50. Матвеев Р. Теоретическая и практическая политология. — М., 1994.
51. Матвиенко В. Социологический анализ в политике. — К., 1995.
52. Міхновський М. Самостійна Україна. — Київ; Львів, 1991.
53. Мурадян А. Двуликий Янус. Ввведение в политологию. — М., 1994.
54. Наукові студії з політичної психології. — К., 1995.
55. Основи політичної науки: Курс лекцій. Ч. 1: 3 історії політичної думки:
від стародавності до наших днів / За ред. Б. Кухти. — Львів, 1996.
56. Основи політології: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей.
— Львів, 1994. — Ч. 1, 2.
57. Основы политологии /Под ред. А. Боднара. — К., 1991.
58. Охримович Ю. Розвиток української національно-політичної думки: від
початку XIX ст. до Михайла Драгоманова. — Нью-Йорк, 1965.
59. Парламенти мира. — М., 1991. — Ч. 1, 2.
60. Платон. Сочинения. — М., 1972. — Т. 1 — 3.
61. Погорілий О. Соціологічна думка XX століття. — К., 1996.
62. Політичні структури та процеси в сучасній Україні// За ред. Ф.М.
Рудича. — К., 1995.
63. Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1997.
64. Політологія // За ред. О. Семківа. — Львів, 1994.
65. Політологія. — К., 1993.
66. Політологія (кінець XIX — перша половина XX ст.) // За ред. О.І.
Семківа. — Львів, 1996.
227
67. Політологія: Підручник для вузів /За ред. Ю.С. Шемчушенка, В.Д.
Бабкіна, І.С. Дзюбка. — К., 1997.
68. Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичних
суспільств. — К., 1995.
69. Попович М. Національна культура і культура нації. — К.,1991.
70. Потульницький В. Історія української політології. — К., 1992.
71. Потульницький В. Нариси з української політології (1819—1991).—К.,
1994.
72. Потульницький В. Теорія української політології: Курс лекцій. — К.,
1993.
73. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994. — Т. 1, 2.
74. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина
Української держави. — К., 1995.
75. Рассел Б. Практика и теория большевизма. — М., 1991.
76. Римаренко Ю. Національний розвій України. — К., 1995.
77. Рябов С. Політологічна теорія держави. — К., 1996.
78. Сакс Д., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Урок про
Україну). — К., 1996.
79. Себайн Дж., Торсон Т. Історія політичної думки. — К., 1996.
80. Скакун О. Прогресивна політико-правова думка на Україні: IX ст. —
1917 р. — К., 1990.
81. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології. — К., 1996.
82. Сміт Е. Національна ідентичність. — К., 1994.
83. Современная западная социология. — М., 1990.
84. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу // За ред. В. Шчі. — К., 1996.
85. Ткаченко В., Реєнт О. Україна на межі цивілізації: історико-політичні
розвідки. — К., 1995.
86. Тойнбі А. Дослідження історії: У 2 т. — К., 1995.
87. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і
матеріали: В 3 т. — Нью-Йорк, 1983.
88. Українська суспільно-політична думка у XX ст.: документи і матеріали //
Упорядники Т. Гунчак, Р. Солчаник. — К., 1994.
89. Українська політологія: витоки та еволюція: Навчальний посібник // За
ред. Ф.М. Кирилюка. — К., 1995.
90. Хто є хто в європейській та американській політології // За ред. Б. Кухти,
А. Романюка, М. Поліщука. — Львів, 1995.
91. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. — К.,
1995.
92. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.
93. Шаповал Ю. Людина і система: штрихи до портрету тоталітарної доби в
Україні. — К., 1991.
228