Гай-Нижник П.П. Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня

Подождите немного. Документ загружается.

401

Лютневої революції – міністр юстиції Тимчасового уряду (з 2 березня 1917 р.), з травня

по вересень 1917 р. – військовий і морський міністр; з 8 (21) липня до 30 жовтня 1917 р.

– міністр-голова Тимчасового уряду, з вересня одночасно – Верховний

головнокомандуючий. Надхненник і організатор невдалого наступу 18 липня 1917 р. З

вересня 1917 р. – голова “Директорії” Тимчасового уряду. Після більшовицького

жовтневого (листопадового) перевороту 1917 р. – організатор військового наступу 3-го

кіннотного корпусу генерала П.Краснова на Петроград. З 1918 р. – в еміграції. Стояв на

правому фланзі закордонних есерів, видавав газету “День”. Помер в США.

Кибальчич Михайло Васильович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Харківського відділу

Державного Земельного банку.

Кирянов Ілья Іванович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Одеського відділу Державного

Земельного банку.

Кіндратева Лідія Митрофанівна – урядовець ІІ рангу (з 1 липня 1918 р.) Департаменту

посередніх податків Міністерства фінансів Української Держави.

Кірілов Іван – помічник контролера по ощадній касі Херсонського відділу Українського

Державного банку.

Кістяківський (Кістяковський) Ігор Олександрович (1876-?) – московський присяжний

повірений, кадет, Народився 1876 р. у Києві в сім’ї відомого українського вченого і

громадського діяча, професора Київського університету Олександра Федоровича

Кістяковського (1829-1884) та сестри відомого українського діяча П.П.Чубинського.

Дитинство та юнацький вік прожив під впливом таких українських діячів, як

В.Антонович (що також доводився йому родичем), В.Науменко, П.Житецький та ін.

Закінчив юридичний факультет Київського університету з золотою медаллю за роботу з

історії римського права. По закінченні університету виїхав до Німеччини і провів там

три роки, вивча.чи у різних німецьких університетах цивільне та римське право. Після

повернення до Росії став доцентом Київського університету по кафедрі римського

права. В 1903 р. виїхав з Києва до Москви, де зайнявся адвокатурою. Одночасно

викладав в місцевому університеті, як приват-доцент, цивільний кодекс. Залишив

університет у 1910 р. на знак протесту проти втручання в університетське

самоврядування з боку міністра освіти Кассо; разом з тим продовжував читати лекції в

Московському комерційному інституті. В якості адвоката придбав собі широку

популярність у Москві. Мешкаючи у Москві, жваво цікавився українським

національним рухом і матеріально підтримував видання “Украинской Жизни”. На його

світогляд свого часу глибоко вплинули праці М.Драгоманова, з яким його познайомив

старший брат, відомий український вчений і завзятий драгоманівець Богдан

Олександрович Кістяковський.

За Гетьманату П.Скоропадського 1918 р.: травень – червень – державний секретар

Української Держави; з червня – міністр внутрішніх справ Української Держави

. В

уряді Ф.Лизогуба належав до до групи міністрів, яка зорганізувалася приватно для

підтримки і твердого проведення національного курсу Бутенко, Дорошенко,

Кістяківський, Любинський і Рогоза). Заступник голови (до 10 серпня 1918 р.)

української мирової делегації на переговорах з РРФСР. З серпня 1918 р. – сенатор

Загального зібрання Державного Сенату Української Держави. Був прихильником

жорстких

дій щодо соціалістів та більшовиків. Арештував С.Петлюру, але на

ультиматум німців змушений був його звільнити, арештував більшовиків Єгорова,

Дибенко, наказав здійснити трус в приміщенні мирової делегації РРФСР та

більшовицького консульства. Під час обшуків було знайдено докази підривної

діяльності більшовицьких делегатів, їхні таємні антидержавні зносини з українськими

соціалістами та представниками німецького

штабу. Віддав наказ арештувати

більшовика Д.Мануільського після зриву делегації РРФСР мирових переговорів з

402

Україною. Наслідком була вимога радника німецького посла негайного звільнення

арештованих, повернення вилучених при обшуці документів і відставки

І.Кістяківського. Це призвело до урядової кризи, коли 9 міністрів, вступившись за

міністра внутрішніх справ, подали у відставку. Емігрував.

Клепачівський Костянтин Йосипович – державний діяч, останній директор Державного

банку УНР. Народився 12 жовтня 1887 у Ново-Іванівці Хорольського повіту на

Полтавщині в сім’ї священика. З 1908 р. мешкав у Лохвиці, навчався у Лубнах,

Житомирі, Казані та Петербурзі, де вивчав право. По закінченні працював аплікатором

в Окружному суді. Працював в інспекційному відділі Государственного банку. В

грудні 1917 р. переїхав до Києва на працю в Українському Державному банку. Один з

засновників Держбанку УНР. З листопада 1919 р. – директор Державного банку УНР.

Керував евакуацією Держбанку з Києва і далі аж до Ченстохова. Сигнував емісію двох

останніх, незакінчених білетів номіналом у 50 та 1000 грн., що друкувалися у Відні.В

січні 1945 р. виїхав до Німеччини в Авсбург; в жовтні 1949 р. переселився до США у

Філадельфію, згодом –

у Зайон поблизу Чікаго.

Кнапп – автор економічної теорії, згідно з якою державна паперова грошова одиниця

необов’язково повинна забезпечуватися певною масою золотого запасу, а може

спиратися на державний авторитет.

Коба П.П. – помічник бухгалтера Департаменту Державної скарбниці Міністерства фінансів

Української Держави.

Ковалевський Йосип-Антін Олександрович – член-оцінник (з 1 вересня 1918

р.) Одеського

відділу Державного Земельного банку.

Ковалевський С. – діловод Департаменту Державної скарбниці Міністерства фінансів

Української Держави.

Коваль-Медвецький Л.В. – помічник бухгалтера Департаменту Державної скарбниці

Міністерства фінансів Української Держави.

Кованько – професор, лектор консульських курсів (економія транспорту) при Міністерстві

закордонних справ Української Держави.

Козенюк В.Г. – урядовець І рангу Департаменту Державної скарбниці Міністерства фінансів

Української Держави.

Козинець Тимош – канцелярський урядовець Херсонського відділу Українського

Державного банку.

Козловський Г.І. – урядовий рахівник Департаменту Державної скарбниці Міністерства

фінансів Української Держави.

Кожевников Гаврило Гаврилович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Одеського відділу

Державного Земельного банку.

Кожевников Михайло Гаврилович – непремінний член Подільського відділу Селянського

Поземельного банку (з 1 вересня 1918 р. – поза штатом на загальних підставах).

Козловський Микола – урядовець окремих доручень VII клясу (з 16 серпня 1918 р. – VI

клясу) Департаменту загальної канцелярії Міністерства фінансів Української Держави.

Козловський Олександер Миколайович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Київського

відділу Державного Земельного банку.

Колокольцов (Колокольцев) Василь Васильович – громадський, державний діяч, вчений-

агроном. Дідич і землевласник з Харківської губернії, був головою Вовчанського

повітового земства, набув широкої популярності як організатор земського

господарства: агрономії, медицини, шкільництва та інших галузів життя. За Гетьманату

П.Скоропадського 1918 р. – міністр земельних справ Української Держави (10 травня –

24 жовтня 1918 р.). Прихильник приватної власності на землю, що поряд із здійсненим

403

ним скороченням штатів міністерства призвело до конфлікту із співробітниками і

кількаденного страйку апарату низки міністерств наприкінці травня 1918 р. Один з

авторів т.зв. “записки дев’яти” міністрів (від 17 жовтня 1918 р.), яка призвела до кризи

в уряді Ф.Лизогуба і змін у зовнішньополітичному курсі України.

Колосов Давид Павлович – член Ради (з 1 вересня 1918 р.) Харківського відділу Державного

Земельного банку.

Конашевич Михайло Дементьєвич – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Одеського відділу