Гай-Нижник П.П. Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня - 14 грудня 1918 р.)
Подождите немного. Документ загружается.
391
місцевого господарства Міністерства внутрішніх справ Російської імперії; член
Государственного Совєта. Під час Першої світової війни – головноуповноважений з
постачання продовольством діючої армії, здобув репутацію визначного організатора
продовольчої справи; головноуповноважений по постачанню армій Румунського
фронту. Був відомий, як чесний і енергійний адміністратор, завзятий ворог хабарництва
й усіляких зловживань та надужить урядовців. Антантофіл.
За Гетьманату П.Скоропадського 1918 р. – з 29 травня по липень 1918 р. –
уповноважений голови Ради Міністрів при Головній квартирі австро-угорських військ в
Одесі; з кінця липня – член спеціальної комісії з вироблення нового економічного
договору з Центральними державами, який й було заключено 10 вересня 1918 року
(піписав “Протокол економічного договору між Українською Державою з одної, а
Німеччиною і Австро-Угорщиною з другої сторони на господарський 1918/1919 рік”, а
також: Прилогу 2. “Згоду про встановлення Української Продовольчої Ради”; Прилогу
3. “Згоду щодо інших споживчих припасів (з підприлогами а до з)”; Прилогу 3 а.
“Худоба” з підприлогами і додатками).
В липні 1918 р. призначений міністром продовольчих справ після відставки
Ю.Соколовського. Один з авторів т.зв. “записки дев’яти” міністрів (від 17 жовтня 1918
р.), яка призвела до кризи в уряді Ф.Лизогуба і змін у зовнішньополітичному курсі
України; 24 жовтня – 14 листопада 1918 р. – міністр продовольчих справ Української
Держави. 14 листопада – 14 грудня 1918 р. – голова Ради Міністрів і міністр земельних
справ Української Держави. Після зречення Гетьмана добровільно здався Директорії і
був ув’язнений в Лук’янівській в’язниці у Києві.
Гетьман (дивіться: Скоропадський П.)
Гітлер (Hitler) (Шикльгрубер) Адольф – вождь Націонал-соціалістичної робітничої партії
Німеччини. Фюрер нациської Німеччини (Третьої Імперії німецького народу).
Головний винуватець розв’язання Другої світової війни. Після розгрому Польщі
декларацією від 12 жовтня 1939 р. утворив з частини переможеної Речі Посполитої
Генеральну Губернію на чолі з генерал-губернатором Гансом Франком з центром у
Кракові. 22 червня 1941 р. напав на СРСР. Наказав утворити 17 липня 1941 р. нове
міністерство для окупованих східних областей на чолі з його міністром Альфредом
Розенбергом. 1 серпня 1941 р. Галичину було прилучено до Генеральної Губернії, а її
губернатором призначено доктора
А.Вехтера. 20 серпня 1941 р. за наказом А.Гітлера з
окупованих українських земель було створено Райхскомісаріят “Україна” на чолі з
гауляйтером Східної Прусії Еріхом Кохом. Осідок райхскомісара визначався у
м.Рівному на Волині.
10 березня 1942 р. окупаційний уряд України в Рівному, на підставі розпорядження
від 5 березня 1942 р., випустив під грифом Центрального емісійного банку України 8
банкнот, виготовлених на високоякісному папері з водяними знаками у карбованцевій
валюті номіналами: 1, 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 крб. Було також виготовлено
купюри вартістю у 2 крб., проте їх не емітовано у обіг.
Гладишко П.С. – урядовець ІІ рангу (з 1 серпня 1918 р. – І рангу) Департаменту Державної
скарбниці Міністерства фінансів Української Держави.
Гладун Володимир Дмитрович –
член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Одеського відділу
Державного Земельного банку.
Гладун Петро Дмитрович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Волинського відділу
Державного Земельного банку.
Глинка (Глінка) Г.В. – міністр продовольства Української Держави (Гетьманату
П.Скоропадського) в уряді С.Гербеля (14 листопада – 14 грудня 1918 р.).
Голіцин Олександр Дмитрович, князь – громадський діяч. Землевласник на Харківщині,
відомий земський діяч, депутат Государственої Думи Росії. Брат останнього голови
392
Ради Міністрів царської Росії М.Д.Голіцина. Член “Союзу земельних власників”.
Делегат (уповноважений) від Харківщини і член президії на З’їзді Хліборобів, який
проголосив 29 квітня 1918 р. Гетьманом всієї України генерала П.Скоропадського.
Голова Союзу промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства України
(Протофісу).
За Гетьманату П.Скоропадського – член Фінансового комітету (з 10 травня 1918 р.);
з кінця травня 1918 р. – голова спеціальної комісії при Міністерстві внутрішніх справ
Української Держави по перегляду закону про організацію земського самоврядування.
До кінця літа 1918 р. комісія виробила новий закон про вибори до земств, який 5
вересня 1918 р. був ухвалений Радою Міністрів і затверджений Гетьманом
П.Скоропадським.
Гойєр Карл-Вільгельм Генрихович – член Ради (з 1 вересня 1918 р.) Полтавського відділу
Державного Земельного банку.
Гонорський Микола – урядовець ІІІ рангу (ІІ рангу – з 1 вересня 1918 р.) Департаменту
загальної канцелярії Міністерства фінансів Української Держави.
Горбач Андрій – урядовець ІІ рангу (до 3 серпня 1918 р.) Департаменту Державної
скарбниці Міністерства фінансів.
Горбачик Семен Герасимович – член Ради (з 1 вересня 1918 р.) Одеського відділу
Державного Земельного банку.
Горицький Василь Вікторович – банківський діяч, за Гетьманату П.Скоропадського
управитель (з 1 вересня 1918 р.) Катеринославського відділу Державного Земельного
банку.
Гоффінгер – австро-угорський політичний діяч, дипломат. Генеральний консул Австро-
Угорської імперії у Києві за Української Держави (Гетьманату) 1918 р. З кінця липня
1918 р. – член спеціальної комісії (від Австро-Угорщини) з вироблення нового
економічного договору між Українською Державою та Німеччиною і Австро-
Угорщиною, який й було заключено 10 вересня 1918 року (піписав “Протокол
економічного договору між Українською Державою з одної, а Німеччиною і Австро-
Угорщиною з другої сторони на господарський 1918/1919 рік” та: Прилогу 2. “Згоду
про встановлення Української Продовольчої Ради”; Прилогу 3. “Згоду щодо інших
споживчих припасів (з прилогами а до з) з додатками та підприлогами; Прилогу 8.
“Угоду про перевіз товарів”; Прилогу 10. “Угоду про мито”).
Градовський Сергій Григорович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Полтавського відділу
Державного Земельного банку.
Гребень Г. – Член “Горносоюзу”. 25 квітня 1918 р. один з членів спільної делегації
представників від об’єднаних організацій промисловості, тогівлі, фінансів та сільського
господарства України, яка представила уряду УНР декларацію з вимогами зміни
фінансово-економічної політики та власним баченням шляхів вирішення господарської
руїни в країні. За Гетьманату П.Скоропадського – член Союзу промисловості, торгівлі,
фінансів, і сільського господарства України (Протофісу).
Гренер (Groener) Вільгельм (1867-1939) – військовий і державний діяч, генерал-лейтенант
німецької
служби, начальник штабу німецьких окупаційних військ в Україні.
Народився 1858 р. у сім’ї полкового скарбника з Віртемберга. Закінчив Академію
німецького Генерального Штабу. З початком Першої світової війни завідував проводом
німецьких залізниць та організацією на них військових перевезень (польове управління
залізницями), керуючий військовою промисловістю, заступник військового міністра.
Наприкінці 1916 р. – на фронті (з серпня 1917 р. – командир дивізії, згодом – корпусу
на Західному, потім на Східному фронтах).
З березня 1918 р. – начальник штабу групи армій “Київ”. Весною 1918 р.
призначений начальником Штабу німецьких військ в Україні. 24 квітня 1918 р.
393
зустрівся з генералом П.Скоропадським і висунув йому дев’ять умов, при погодженні
на виконання яких, німецьке політичне керівництво прихильно поставилося б до
можливого приходу П.Скоропадського до влади, а окупаційне командування зайняло б
при поваленні Центральної Ради активний нейтралітет. В жовтні 1918 р. призначений
на посаду Першого генерал-квартирмейстера Штабу Верховного командування
німецьких військ (замість ген. Е.Людендорфа). Керував відступом німецької армії.
По заключенні Версальського миру – у відставці. Після революції в Німеччині
(листопад 1918 р.) став міністром шляхів сполучення, а згодом міністром Рейхсверу
(збройних сил) Веймарської Республіки. Був головою Ради Українського наукового
інституту в Берліні. Автор спогадів, які є цінним джерелом для розуміння україно-
німецьких стосунків у 1918 р.: Groener W. Lebenserinnerungen // Von Brest-Litovsk zur
deutschen Novemberrevolution / Baumgart W. (red.). – Gottingen, 1971. – C. 259-451.
Григоренко Б. – член “Союзу земельних власників”. За Гетьманату П.Скоропадського 1918
р. – член Ради Українського Державного банку (перше засідання якої відбулося 11
жовтня 1918 р.), як представник від землевласників; член комісії Державного банку,
якій було доручено у терміновому порядку виробити основні постанови щодо
кредитування Держбанком кооперативних кредитових установ.
Грицевич Павло Іванович – банківський діяч, за Гетьманату П.Скоропадського управитель (з
1 вересня 1918 р.) Одеського відділу Державного Земельного банку.
Гришманюк – гравер Експедиції заготовок державних паперів (ЕЗДП), в 1920 р. у Відні
виготовив проект поштової марки УНР у 2 гривні.
Грієльський Микола Федорович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Катеринославського
відділу Державного Земельного банку.
Грінкевич Віктор – урядовець І рангу, помічник діловода (з 1 червня 1918 р.) Департаменту
митних зборів Міністерства фінансів Української Держави.
Граціянський Микола Петрович – непремінний член Харківського відділу Селянського
Поземельного банку (з 1 вересня 1918 р. – поза штатом на загальних підставах).
Громико Антін Михайлович – головний контролер (з 1 вересня 1918 р.) Чернігівського
відділу Державного Земельного банку.
Грушевський Володимир – бухгалтер 1 рангу Київської контори Українського Державного
банку
Губський Павло – бухгалтер ІІ рангу Одеської контори Українського Державного банку.
Гукович Павло Михайлович – урядовець окремих доручень VI класу Експедиції заготовок
державних паперів (ЕЗДП) Української Держави.
Гуменний Андрій Я. – з січня 1918 р. директор Відділу посередніх податків Генерального
секретарства (згодом Народного Міністерства) фінансів УНР. За Гетьманату
П.Скоропадського – директор Департаменту посередніх податків Міністерства фінансів
Української Держави; член (з травня 1918 р.) Економічної комісії Української Держави
на мирових переговорах з РРФСР.
Гусар Петро Семенович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Одеського відділу Державного
Земельного банку.
Гутник (Гутнік) Сергій Михайлович – впливовий одеський фінансист, громадський,
державний діяч. Жидівського походження
. Голова Одеського біржового комітету. Член
конституційно-демократичної партії (кадетів). 3 травня – 24 жовтня 1918 р. – міністр
торгу і промисловості Української Держави. 15 травня 1918 р. взяв участь, поряд з
іншими міністрами, у відкритті з’їзду представників промисловості, торгівлі фінансів і
сільського господарства України. Перед закриттям зібрання заявив, що вважає
недопустимою державну благочинність промисловості, але знайде
для неї кредит на
комерційних основах, причому золото, яке мали дати кредитори, ”потече не в наші
394
кишені, а оплодотворить життя всього українського народу”. Один з активних
провідників економічної війни України з Румунією через окупацію останньою
Бесарабії. Провадив політику концентрації закордонної політики України через
державні централі. 20 серпня 1918 р. одержав особливі права по регулювані
зовнішнього товарообміну. Як голова делегації представників Української Держави
підписав від її імені 10 вересня 1918 р. “Економічний договір між Українською
Державою з однієї, а Німеччиною і Австро-Угорщиною з другої сторони на
господарський 1918/1919 рік”. Один з авторів т.зв. “записки дев’яти” міністрів (від 17
жовтня 1918 р.), яка призвела до кризи в уряді Ф.Лизогуба і змін у
зовнішньополітичному курсі України. П.Скоропадський покладав на інтелект
С.Гутника великі надії, характеризував його як “блискуче” розумну людину, проте яка
надто мало зробила для України.
Данилів Олексій Прокопович – діловод Експедиції заготовок державних паперів (ЕЗДП)
Української Держави.
Дарочі – З кінця липня 1918 р. – член спеціальної комісії (від Австро-Угорщини) з
вироблення нового економічного договору між Українською Державою та Німеччиною
і Австро-Угорщиною, який й було заключено 10 вересня 1918 року (піписав “Протокол
економічного договору між Українською Державою з одної, а Німеччиною і Австро-
Угорщиною з другої сторони на господарський 1918/1919 рік” та: Прилогу 2. “Згоду
про встановлення Української Продовольчої Ради”; Прилогу 3. “Згоду щодо інших
споживчих припасів (з прилогами а до з) з додатками та підприлогами; Пррилогу 7.
“Угоду про упорядкування комунікації (дорожніх зносин)”; Прилогу 8. “Угоду про перевіз
товарів”; Прилогу 9. “Згоду про залізничні тарифи”; Прилогу 10. “Угоду про мито”.
Дашкевич-Горбацький Володислав – педагог, військовослужбовець, генерал-майор російського
Генерального штабу. Викладав тактику в Пажеському корпусі. Під час Першої світової
війни командував полком, а згодом 24-ю піхотною дивізією. Був активним членом
“Української Народної Громади” (“Української Громади”) і фактичним керівником
гетьманського перевороту. 29 квітня 1918 р. очолював боївки, що захоплювали урядові
інституції в ніч перевороту. 29 квітня – липень 1918 р. – начальник Штабу Пана
Гетьмана. З липня 1918 р. перебував при П.Скоропадському. В жовтні 1918 р.
призначений головою надзвичайної місії Української Держави до Румунії. Посланець
гетьманського уряду на
переговори з представниками Антанти у Яссах.
Дащенко Володимир Тихонович – урядовець ІІ ряду (з 1 травня 1918 р. – І-го ряду)
Департаменту посередніх податків Міністерства фінансів Української Держави.
Даценко Павло Іванович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Волинського відділу
Державного Земельного банку.
Девятов Микола Єгорович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Харківського відділу
Державного Земельного
банку.
Демяновський І. Я. – за Гетьманату 1918 р. – віце-директор Департаменту Державної
скарбниці Української Держави; заступник голови Фінансової комісії при Міністерстві
фінансів Української Держави.
Демчук-Демчинський Андрій Павлович – член-оцінник нижчої платні (з 1 вересня 1918 р.)
Волинського відділу Державного Земельного банку.
Денисов Петро Олександрович – помічник головного бухгалтера (з 1 вересня 1918 р.)
Волинського
відділу Державного Земельного банку.
Дєнікін Антон Іванович (1872-1947) – військовий, політичний і державний діяч, генерал-
лейтенант російської служби, один з лідерів білого руху. Народився 1872 р. Закінчив
Академію Російського Генерального штабу (1899). Один з видатних генералів царської
армії, учасник Першої світової війни. У 1917 р. – командувач 8-м армійським корпусом
395
в 4-й армії ген. О.Рогози; з 5 квітня – начальник Штабу Верховного
Головнокомандуючого; 31 травня (13 червня) – 30 липня (12 серпня) --
головнокомандуючий орміями Західного фронту; 2-29 серпня (15 серпня – 11 вересня)
– головнокомандуючий арміями Південно-Західного фронту.
В серпні 1917 р. підтримав заколот Л.Корнілова, був заарештований разом з іншими
й утримувався у в’язниці в Бихові. Звідти 19 листопада 1917 р. разом з Л.Корніловим та
іншими втік на Дон при занятті міста більшовиками. Там брав участь в організації
Добровольчої армії, а з квітня 1918 р., після того як Л.Корлілова було вбито під
Катеринодаром, 31 серпня став 1-м заступником голови “Особливої наради”, з жовтня
1918 р. – головнокомандуючим Добрармії. Ярий противник української державності. У
1918 р. наніс низку поразок більшовицьким кавказьким військам, а у 1919 р. –
українським республіканським. З 8 січня 1919 р. – головнокомандуючий “Збройними
Силами Півдня Росії”, заступник “Верховного правителя Росії” О.Колчака, з 4 січня
1920 р. – водночас “Верховний правитель” Півдня Росії.
У 1919 р. заняв Царицин, Камишин, Воронеж, Лівобережну Україну, в жовтні 1919
р. – Орьол й увійшов до Тульської губернії Росії. В жовтні ж 1919 р. зазнав відчутних
поразок від Червоної армії під Орлом та Воронежем і поступово відвів свої війська на
південь. Частина його армії відступила у Крим, іншу було переправлено туди ж в
березні 1920 р. з Новоросійська. Отримавши несхвалення офіцерства, передав 23
березня 1920 р. командування ген. П.Врангелю і в квітні 1920 р. виїхав за кордон, де
видав п’ять томів опису революційних подій і перебігу громадянської війни в Росії
(“Очерки русской смуты”. – Париж, 1921-1926). Помер в США у 1947 р.
Дівішек Віра Павлівна – урядовець ІІ рангу (з 1 липня 1918 р.) Департаменту посередніх
податків Міністерства фінансів Української Держави.
Діманштейн Я. – економіст, професор, За Гетьманату П.Скоропадського член Союзу
промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства України (Протофісу). На І
з’їзді Протофісу (Київ, 17-19 травня 1918 р.) виступив з доповіддю з проблеми
державної фінансової політики. Наполягав на збереженні єдиної всеросійської
грошової одиниці – рубля, навіть випуску українського “рубля” на противагу
російському. Антибільшови, українофоб.
Дітмар Н., фон – промисловець, фінансист. Член ради Спілки гірничо-промисловців Півдня
Росії. 25 квітня 1918 р. один з членів спільної делегації представників від об’єднаних
організацій промисловості, тогівлі, фінансів та сільського господарства України, яка
представила уряду УНР декларацію з вимогами зміни фінансово-економічної політики
та власним баченням шляхів вирішення господарської руїни в країні. За Гетьманату
П.Скоропадського – член Фінансового комітету (з 10 травня 1918 р.). Голова з’їзду
представників промисловості, тогівлі, фінансів та сільського господарства України,
який відбувся у Києві 17-19 травня 1918 р. і утвореної на ньому впливової
проросійської організації – Союзу промисловості, тогівлі, фінансів та сільського
господарства України (Протофісу). Член російської київської делегації (від ради Союзу
промисловців), що прибула
у Ясси на переговори з представниками Антанти.
Дітятін В. Ф. – секретар Ради Міністрів Української Держави.
Диновський К.К. – економіст. За Гетьманату П.Скоропадського – член Фінансового комітету
(з 10 травня 1918 р.); член фінансової комісії делегації Української Держави на
переговорах з РРФСР.
Дмитрієв Іван Георгієвич – член Ради (з 1 вересня 1918 р.) Одеського
відділу Державного
Земельного банку.
Добрий А.Ю. – директор Київського банку зовнішньої торгівлі, фінансист, член фінансової
комісії Центральної Ради на переговорах з Німеччиною про торговельну угоду.
Жидівського походження. 24 листопада 1917 р. від імені банків підтримав поданий
396
голові Генерального Секретаріату В.Винниченку на нараді представників київських
банків, Всеросійської спілки власників цукроварень, Союзу земельних власників,
Союзу службовців в сільському господарстві, управляючих акцизними зборами
Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської й Полтавської губерній
О.Вишневським декларацію, яка рішуче пртестувала проти скасування Центральною
Радою права власності на землю. Вів переговори з німецьким командуванням про
умови торговельного договору, і разом з цим власні фінансові операції щодо цукрових
заводів. Це призвело до того, що А.Ю.Добрий за вказівкою міністра внутрішніх справ
М.С.Ткаченка був таємно заарештований і вивезений з Києва до Харкова. На його
захист німецьке військове командування звернулося до Ради Народних Міністрів УНР з
офіційним протестом і розпочало слідство, заарештувавши ряд представників
Центральної Ради, причетних до цієї справи. Його “викрадення” стало приводом для
німецької військової влади запровадити в Україні німецькі польові суди з перебранням
ними судівництва щодо вчинків проти громадського порядку і карних злочинів проти
німецьких та австро-угорських військ, брутально втрутитися в діяльність Центральної
Ради і українського уряду. Голова уряду УНР В.Голубович, М.Ткаченко та
О.Жуковський були віддані під німецький військовий суд. За Гетьманату
П.Скоропадського в липні 1918 р. над ними відбувся військовий суд. А.Ю.Доброго було
звільнено з в’язниці після приходу до влади П.П.Скоропадського. За Гетьманату – голова
Фінансового комітету (з 10 травня 1918 р.) при Раді Міністрів Української Держави.
Добровольський Володимир – урядовець ІІІ рангу (ІІ рангу – з 1 вересня 1918 р.)
Департаменту загальної канцелярії Міністерства фінансів Української Держави.
Добровольський Олександер Інокентійович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.)
Катеринославського відділу Державного Земельного банку.
Добротворський Анатоль Васильович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Одеського відділу
Державного Земельного банку.
Довкгело Сергій Павлович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Волинського відділу
Державного Земельного банку.
Долбин Іван Олександрович– член Ради (з 1 вересня 1918 р.) Полтавського відділу
Державного Земельного банку.
Долгоруков Олександр Миколайович, князь – військовий і політичний діяч, генерал-
лейтенант від кавалерії російської служби. Під час Першої світової війни в 1914-1915
рр., обіймаючи посаду командира Кавалергардського полку, підлягав
П.Скоропадському як командиру бригади. 1917 року командував Першим
кавалерійським корпусом.
У 1918 р. – голова військової монархічної партії в Києві. Давній товариш і спів
службовець П.Скоропадського по Пажеському корпусу і кавалергардському полку. 27
листопада 1918 р. призначений Головнокомандуючим військами Гетьманату у боротьбі
з Директорією (замість ген.Келлера). Намагався позбутися впливу білогвардійських
осередків на гетьманські військові формування. Вороже ставився до Добровольчої
армії генерала А.Дєнікіна і навіть був заарештував його представника генерала
Ломновського за його інтриги в Києві.
Після зречення Гетьмана П.Скоропадського оголосив про капітуляцію своїх військ
перед військом Директорії і відбув до Одеси.
Дорошенко Дмитро Іванович (1882-1951) – політичний, громадський, державний діяч,
публіцист, історик, професор. Навчався у Варшавському та Петербурзькому
університетах. Випускник Київського університету. Член Революційної української
партії, УСДРП та Товариства українських поступовців, активний учасник українського
просвітницького руху. В період Першої світової війни – уповноважений Союзу міст
Південно-Західного фронту на території Галичини і Буковини. Після Лютневої
397
революції (1917 р.) – крайовий комісар Галичини й Буковини (з правами генерал-
губернатора) від Тимчасового уряду. Член Виконавчого губернського комітету
Київщини, помічник губернського комісара Київщини. Член УПСФ (ЦК УПСФ), член і
один з засновників Української Центральної Ради, губерніальний комісар Центральної
Ради на Чернігівщині. В серпні 1917 р. формував Генеральний Секретаріат.
За Гетьманату П.Скоропадського: 20 травня – 2 вересня 1918 р. – керуючий
Міністерством закордонних справ Української Держави; 2 вересня – 14 листопада 1918
р. – міністр закордонних справ Української Держави. В уряді Ф.Лизогуба належав до
до групи міністрів, яка зорганізувалася приватно для підтримки і твердого проведення
національного курсу (Бутенко, Дорошенко, Кістяківський, Любинський і Рогоза). В
1919 р. – приват-доцент Кам’янець-Подільського українського державного
університету.
З 1919 р. – в еміграції: професор Українського Вільного Університету (1921-1951) в
Празі, професор Карлового (1926-1936) в Празі і Варшавського (1936-1939)
університетів. Викладав у Віденському, Берлінському і Женевському університетах
історію України. директор Українського Наукового Інституту (1926-1931), президент
Української Вільної Академії мистецтв та наук у Мюнхені (1945-1951). Активно
співробітничав з монархічним Союзом Гетьманців-Державників. Після Другої
світової
війни – професор Колегії Св. Андрія у Вінніпезі (Канада).
Автор змістовних спогадів (“Мої спогади про давнє-минуле” за 1901-1914 рр. і “Мої
спогади про недавнє-минуле” за 1914-1920 рр.), грунтовного опису доби української
революції в праці “Історія України 1917-1923 рр.” (Ужгород, 1932. – Т.1; 1930. – Т.2).
Дорошенко Петро Якович (1858-1919) – походив із старовинного гетьманського роду.
Закінчив Університет
Св. Володимира в Києві. Чернігівський земський діяч,
співробітник архівної комісії, знавець української старовини. Працював директором
Дворянського пансіону в Чернігові. За Центральної Ради – директор Чернігівської
української гімназії.
За Гетьманату П.Скоропадського йому пропонувалася посада голови Ради Міністрів.
15 липня 1918 р. був призначений головою Управління в справах мистецтва і
національної культури Міністерства народної освіти та мистецтва з правами товариша
(заступника) міністра; зберіг цю посаду й за Директорії УНР. Був головою
організаційного комітету по створенню Київського державного українського
університету. У серпні 1918 р. призначений Гетьманом П.Скоропадським членом
Колегії верховних правителів на випадок своєї хвороби або смерті. З сформуванням
тимчасового проросійського Кабінету Міністрів на чолі
з С.Гербелем П.Дорошенкові
було доручено Гетьманом розпочати переговори з національними діячами про
сформування нового уряду з виразно українським обличчям. Під час заколоту
Директорії був посередником у переговорах Січових Стрільців (зокрема Є.Коновальця)
з керівництвом країни.
Евакуювався з урядом Директорії у Вінницю і Кам’янець-Подільський. У липні 1919
р.
розстріляний в Одесі “в порядку червоного терору”, нібито сплутаний зі своїм
небожем – Д.І.Дорошенком.
Драчевський – секретар Фінансової комісії при Міністерстві фінансів Української Держави.
Дюре (Діре) – член спеціальної комісії з вироблення нового економічного договору між
Українською Державою та Німеччиною і Австро-Угорщиною, який й було заключено
10 вересня 1918 року (піписав “Протокол економічного договору між Українською
Державою з одної, а Німеччиною і Австро-Угорщиною з другої сторони на
господарський 1918/1919 рік” та: Прилогу 2. “Згоду про встановлення Української
Продовольчої Ради”; Прилогу 3. “Згоду щодо інших споживчих припасів (з прилогами
а до з) з додатками та підприлогами; Додаток № 4. “Згоду відносно сировців”; Додаток
5. “Згоду відносно ввозу товарів”; Підприлогу 5 б. “Угоду про постачання нафтових
398
продуктів”; Додаток 5 с. “Згоду відносно цін нафтових продуктів”; Прилогу 10. “Угоду
про мито”).
Дядинюк Е.П. – урядовий рахівник Департаменту Державної скарбниці Міністерства
фінансів Української Держави.
Д’яків Микола Костянтинович – інспектор експлуатації залізниць, постійний член (від
Міністерства шляхів Української Держави) Доно-Української Комісії по справам
Донецького палива.
Енін (Єнін) Ф. – економіст. За Гетьманату П.Скоропадського – член Фінансового комітету (з
10 травня 1918 р.).
Енно (Henno) Еміль – французький дипломат, призначений консулом в Києві за УНР
Центральної Ради, головний інформатор уряду Франції в українських справах за
Гетьманату П.Скоропадського 1918 р. За гетьманської влади діяв у Яссах,
представляючи інтереси Антанти. Прибувши наприкінці листопада 1918 р. до Одеси
повідомляв телеграфом уряд Гетьмана про підтримку з боку країн Антанти і швидке
надання допомоги у відновленні правопорядку в країні.
Єфремов Сергій Олександрович (1882-1939) – політичний, громадський, державний діяч,
публіцист, вчений-літературознавець. Закінчив Київський університет. У 1905 р. разом
з Б.Грінченком заснував Українську радикальну партію, член Української радикально-
демократичної партії. Співробітник українських видань “Киевская старина”, “Рада”,
“Нова громада”, “Літературно-науковий вісник”, “Основа” та ін. Активний діяч ТУПу.
Належав до київської масонської ложі “Заря”. В 1917 р. – голова ЦК Союзу
автономістів-федералістів, член ЦК УПСФ, член і один з заступників Української
Центральної Ради, член Малої Ради, заступник голови Центральної Ради, генеральний
секретар міжнаціональних справ (червень-серпень 1917 р.). Дійсний член Наукового
Товариства ім. Т.Шевченка. Академік Всеукраїнської Академії наук УРСР., віце-
президент ВУАН Репресований ОДПУ СРСР у справах так званого організованого ним
у 1920 р. “Братство української державності”, у 1926 р. “Союзу визволення України”.
Засуджений у 1930 р. Помер на засланні.
Ждаха М. – український митець, брав участь у конкурсах Експедиції заготовок державних
паперів по виготовленні проектів державних паперів України.
Жовтобрух Арсень Галактіонович – урядовець ІІ ряду (з 1 травня 1918 р. – І-го ряду)
Департаменту посередніх податків Міністерства фінансів Української Держави.
Жосан Дмитро – контролер І ряду Одеської контори Українського Державного банку.
Жуковський Мирон Іванович – урядовець ІІ ряду (з 16 травня 1918 р.) Департаменту
посередніх податків Міністерства фінансів Української Держави.
Жуковський О.П. – урядовий рахівник Департаменту Державної скарбниці Міністерства
фінансів Української Держави.
Журавльов Сергій Платонович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Київського відділу
Державного Земельного банку.
Завадський Микола – контролер І ряду Київської контори Українського Державного банку.
Завадський Сергій Володиславович – судовий, громадський, державний діяч, юрист
, сенатор
Української Держави. Народився на Поділлі, походив з старої польсько-української
родини. За Гетьманату П.Скоропадського – виконувач обов’язків голови Генерального
Суду, товариш (з 6 травня) міністра судових справ. З початку липня 1918 р. –
державний секретар Української Держави. З 26 липня – сенатор Загального зібрання
Генерального суду. Згідно ухваленому Радою Міністрів 1 серпня 1918 р. “Тимчасового
закону про Верховне Управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і
перебування поза межами Держави Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України”
був призначеним другим, після П.Я.Дорошенка, Верховним Правителем Української
399
Держави. Один з авторів т.зв. “записки дев’яти” міністрів (від 17 жовтня 1918 р.), яка
призвела до кризи в уряді Ф.Лизогуба і змін у зовнішньополітичному курсі України. З
1922 р. в еміграції у Празі, де змінив своє лояльне ставлення до українства і виступав з
проросійських єдинонедєлімських позицій.
Загул П.П. – урядовий рахівник Департаменту Державної скарбниці Міністерства фінансів
Української Держави.
Закс К. – економіст. За Гетьманату П.Скоропадського – член Фінансового комітету (з 10
травня 1918 р.).
Заммен (Замен) К., фон – директор Кредитової канцелярії Міністерства фінансів Росії в
Петербурзі. За Гетьманату П.Скоропадського 1918 р. – товариш міністра фінансів
Української Держави; член (з липня 1918 р.) спеціальної комісії з вироблення нового
економічного договору Української Держави з Центральними державами, який й було
заключено 10 вересня 1918 року.
Зерінг – німецький таємний урядовий радник. За Гетьманату П.Скоропадського – член (від
Данцигзької залізниці) змішаної україно-німецької комісії з питань залізнично-
шляхової тарифної угоди, яка розпочала роботу у Києві 27 травня 1918 р.
Зіньківський (Зінкивський) Василь Васильович (1881-1962) – вчений-психолог, церковний і
державний діяч. Народився у Проскурівському повіті на Поділлі. Екстраординарний
професор філософії Університету Св. Володимира в Києві, виконуючий обов’язки
екстраординарного професора Українського народного (згодом – державного)
університету, Українського педагогічного інституту.
Популярний церковно-громадський діяч, відомий обстоюванням оновлення
церковного життя на засадах ідеального християнства, невтручання влади у справи
церкви, автокефалії української церкви.
У травні – жовтні 1918 р. – міністр культів (сповідань) Української Держави. Один з
авторів т.зв. “записки дев’яти” міністрів (від 17 жовтня 1918 р.), яка призвела до кризи
в уряді Ф.Лизогуба і змін у зовнішньополітичному курсі України. 1919 р. емігрував до
Югославії.
Зновицький Касьян – старший контролер Київської контори Українського Державного
банку.
Зноско (Значко)-Боровський Олександер Олександрович – делегат і учасник, член комісії для
погодження в промовах З‘їзду хліборобів, що відбувся 29 квітня 1918 р. у Києві і
проголосив ген. П.Скоропадського Гетьманом всієї України. Керуючий справами
Союзу Хліборобів. Один з трьох членів (за наказом міністра фінансів А.Ржепецького
від 29 серпня 1918 р.) Комітету догляду Державного Земельного банку (з 1 вересня того
ж року). Евакуювався з білогвардійцями; помер від тифу.
Золднер Павло Іванович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Чернігівського відділу
Державного Земельного банку.
Золотов Григорій – митець, художник, маляр, графік. Викладав у друкарській школі
В.Кульженка в Києві. В період національно-визвольних змагань брав участь у
конкурсах Експедиції заготовок державних паперів по виготовленні проектів
державних паперів України. Виготовив затверджені спеціальною комісією ЕЗДП зразки
державних паперових грошових одиниць Української Держави: знаків Державної
скарбниці номіналом у 10 та 1000 крб.; проекти водяних знаків до державних
паперових грошових знаків України, поштові марки номіналом у 20, шагів, 3 грн., 4
грн., 10 грн, гербову марку у 10 шагів, векселевий папір у 5000 крб. Збереглися копії
його олівцевих проектів грошових знаків на 5 картонах. Широко використовував
бароккові елементи безпосередньо, переносячи їх на замовлені державні знаки і
додаючи також інші стилі.
400
Іванів Леонтій – рахівник (з 1 серпня 1918 р.) Департаменту загальної канцелярії
Міністерства фінансів Української Держави.
Ігнатович Віктор – управитель (з 1 червня 1918 р.) Київської контори Українського
Державного банку.
Іванцев Валєнтин Андрієвич – столоначальник петроградського Департаменту митних зборів
Міністерства фінансів Росії, виконуючий обов’язки діловода (з 4 червня 1918 р.)
Департаменту митних зборів Міністерства фінансів Української Держави.
Іващенко – діловод Департаменту загальних справ Державної канцелярії Української
Держави.
Ігнатович Володимир Вікторович (1888-1928) – громадський, державний діяч, фінансист.
Членом ”Старої громади” в Києві (її касир), а з 1901 р. працює в Київському відділенні
Государственного банку. Член масонської ложі ”Заря” у Києві, до якої також належали
такі відомі діячі як барон Штейнгель, Корчак-Чепурківський, Вагнер, Чехович,
Єфремов. З березня 1917 р. працює в спеціальній підкомісії Шкільної комісії Міської
ради Києва, яка мала розробити план запровадження української мови в школах міста.
В грудні 1917 р. – член-засновник Української федеративно-демократичної партії. 9
березня 1918 р. призначений Радою Народних Міністрів УНР директором контори
Державного банку.
За Гетьманату 1918 року перебував на посаді виконуючого обов’язки, а потім й
директора Українського Державного банку. Член Фінансової комісії УНР та
Української Держави. Член української державної фінансової комісії на переговорах з
Німеччиною та Австро-Угорщиною та на мирових переговорах з РРФСР. Член (з 11
жовтня 1918 р.) комісії Ради Державного банку, якій було доручено у терміновому
порядку виробити основні постанови щодо кредитування Держбанком кооперативних
кредитових установ. Учасник вироблення “Згоди щодо поштово-телеграфних зносин”
між Українською Державою і Кубанню. Після закінчення громадянської війни
залишився у Києві, де й помер у 1928 році.
Ільїн Євген Іванович – непремінний член Одеського відділу Селянського Поземельного
банку (з 1 вересня 1918 р. – поза штатом на загальних підставах).
Іщук Павло
– доглядач Одеської митниці Української Держави.
Ейхельман Оттон Оттонович – професор права Університету Св. Володимира в Києві. За
Гетьманату П.Скоропадського 1918 р. – член Ради Міністерства закордонних справ
Української Держави; член української делегації на мирових переговорах Української
Держави з РРФСР; член спеціальної комісії на україно-румунських переговорах (з
вересня 1918 р.); лектор консульських курсів (
міжнародне загальне право, право
міжнародніх зносин і договори) при Міністерстві закордонних справ Української
Держави.
Канівецький Олександер Мойсейович – урядовець ІІ рангу (з 6 серпня 1918 р.) Департаменту
Державної скарбниці Міністерства фінансів Української Держави.
Карчевський К.Г. – виконуючий обов’язки помічника діловода, діловод Департаменту
митних зборів Міністерства фінансів Української Держави.
Касяненко Віктор Іванович – член-оцінник (з 1 вересня 1918 р.) Подільського відділу
Державного Земельного банку.
Кєрєнскій Алєксандр Фьодорович (1881-1970) – громадський, політичний та державний діяч,
присяжний повірений. Закінчив юридичний факультет Казанського університету,
адвокат, захисник у політичних процесах, член IV Государственної Думи Росії,
популярний політичний оратор. Під час світової війни оборонець.В 1917 р. – член
російської партії соціалістів-революціонерів (есерів), член Тимчасового комітету
Государственної Думи. 1917 р. – заступник голови Петроградської Ради. Після