Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

Покрещук О. О., Фурса С. Я. Процесуальне становище перекла-

дача в нотаріальному та інших юридично значущих процесах: проб-

лемні питання // Право України. № 10.- 2000 р.- С. 87-90.

124

Худенко В. В. Участники исполнительного производства: Авто-

реф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Саратовский юрид. институт

им. Д. Курского.- Саратов, 1992.- С. 8.

125

'П 3 - 8961 'яом

-чсівх -м.-ни чім мчсівх / ЄО'00'21 :я^вн ЇҐИСІСН Чґнвм ••• -оиїґ

фзсіаіяу :Лшш (нХнюдвсІвє вн и нвкцсвсіл ояхозїпХии вн КИНВЯЗІЧЕЯ

кинзїпвсідо изхКц иинзігяонвюои хічндасХо зинаніднізи /V У

комкжз

-ІСІМВЕ ОЬЯВЇҐОНОМВЕ ЇҐІІГЗ Хиох •іїґїґХз ві исІосІХмосІц 'яесшз

ХІНПИСІХХНЯ яшвлсіо ИМИНЯІЇІВСІЦ іхвнои мв іхХнлвхисІи ихХд

чхХжои зн 'яіїіявномия хинявжсізїґ місім оїп 'онзвжвад

•ІХКНОІІ мв шнзжїґвяосш

ХИОЬЯВНОМИЯ X іхзвьХ ихвсід чхХжои зн иноя '(яіїїявномия

хинявжсізїґ иїґосїолвния Хизхоиз и ІЕВЯХ вн ихви оніґіхдо -

зн хХх) вннзнлвхз Хминєвмои ХИОМОЗИЯ X ІНВЯООЗСІЗХНІВЕ

І ИХОдоСІ ИИВНОИХ ІНВЕВ

{

ЯОЦ ІПЯВНОХИЯ ШЯВЖСІЗЇҐ ИМЧІГШОО

иііґ хиьявномия ШНЗЖЇҐВЯОСІІІ ийи шіХоисІц оїп 'яіпявн -

окия хинявжсізїґ хишні хихвнои лк вннзнлвхисіи чхзш -

ихоХиисІизн вн

(

вмчпз^з -р^ *о ЗВЬВНЕВЕ ОНЧІГИЯВСІЦ '

•оаошчігосііномїґш иь оиошлзігїґш 'ииівмєк

яе ИМИННИЇҐ

-осі ВННЗЖЇҐВЯОСІІІ олоьявномия имвиинзвьХ є одв оюдоз

жм швєв

яои зн і иіїґ хиьявномия іннзжіґвяосіи X азонвя -

оззсЬхнівє юхзидозо чхсмви зн гав 'инвїґвюосії шхвїГезіЬ

імв-чїґХд иіХд чхХжои ИМИХВНОІІ 'илоиия інязи взчхсмвіг -

яв.їґзсіи хихвнои о# -олочп є ЧХСМВЯИІШИЯ оїп 'иювлїґііговн

еиірХ Е ккннзіпХсіои иинчігвХззпосіи иидХсії з 'чхзвьХ смн -

хі звьвдїґзсізи НОМВЕ ОЇПМВ 'ИІЇҐ ХИЬЯВНОМИЯ шнзжїґвяосіи

исІи хихвнои кннзшвхисіи зн "вннвлсіздЕ вн вминжсіод

внивиі іьвіґзсізи исіи 'внив»ч іпніпо исїи иишхХзисІи іхХд

чхХжом іхвнои 'їґвігмисїцврі 'влявномин шонявжсїзїг' їґХз -

ЕОСІ вн чзихвмиюшя чхХжом іхвнои хвмїґвиия хитні д

•вминжсїод вниви іьвїґ -

зсізц вх вннзьХігия 'Ххгазсів 'Хїґвігло іннзїґзяоаи исІи (\>

ЇВНИХИЇҐ ВЗЧХИЇҐОХВНЕ ХИМВ Я 'ЧНЗПТШИСІи ХИІПНІ ВХ

СІИХСІВЯЗІ 'яімниїґХд оїґ шнзжїґохя Хімояоз/Скисіц исїи (£

ЇХИН Я ВННЗІГ

-ззя вх вннзігззия шояооХиисІи кннзьзиЕздвЕ вігїґ сіихсівял

'яімниСХд хиігиж оїґ шнзжїґохя /Сиояоз/Сиисіи исїи (і

іісІХхвн я Ап

-ОИ знзнсізяои ихХд зви змв 'вьвяХлвхз ониви одв 'вннзн -

лвхз ОНЗНСІЗЯЕ змв вн 'вминжсїод ониви взчхзвлісІздЕ химв я

'їпияохз і чнзпішисіи ХИІГИЖЗН оїґ ивннзжїґохя киаоз -

Хиисіи ЕІ хинвек

яои 'ИІЇҐ хиьявномия шнзниья исїи (і

:вяомЕв

яодо хихвнои чхзшхХзисІц

•шнзжїґвяосіи ХІМОЬЯВНОМИЯ X хихвнои чхзвьХ ВНЯИХВХЧІГХМ

-вф вх вяом£в,яодо взчхзвьвдїґзсізц -НІСІОХЗ ЯІЗЗСІЗХНТ хзих

-ВЕ і вїіявномия шонявжсізїґ иіїґ ЧХЗІНСІІЯОХЗОЇҐ Х

921

-ВЕ чхзвьХ внхі 'шнзжїґвяосіи Хмоьявномия X хихвнои вн

-НЗЬВНЕИСІи І ЗПЗІІЧ 'ЧІГОСІ ШВЯОХНЗіМВІГЛЗСІ ОМХІЬ ЧХИЗОЦ

'їґХз ЕЗСІЗЬ ЗІПИІГ ихвігио хвннвхии я їх

-зонсішз ВННЗНМИНИЯ ІЕВСІ я вх ХходосІ Хнвномия оньихмвф

ВЕ ЧЗИХВЯОШЗИІЇҐЕ ЗВІЧ Ш.ВІШО ІЕВСІ ХиОЧЇІ X 'ЇҐВ1ГЛОЦ ШВН

вц •вхзіїгвіїізио лХігзои ихвігио чхзтнчігіїїоїґ осій вннвхии

ихвхоои зжом охдо^ *взчхсмХжїґолои зн ИНОСІОХЗ оюмніїіо

оіомвх £ иігом 'ИОХНВІСІВЯ вх шохзіігвіпзиз ВНИВІМ оюмніїіо

жш Хм£к<я£ шояоявсіи взчхзвьвдїґзсізи зн 'Хмочїі иііц

•сі 9661 книиіг ] їґія ИНІВСІМ^ р^ оюяонвхзои ЮНЗМСЇҐСІЗЯХВЕ

'••ХїґХз 'заїї 'иЙХхвсІХмосІи 'вяхзїґшз шочнїґзсізиои 'вн -

НВНЕІЇҐ яшвлсіо оїґ ВЗЧХСНВМИІҐМИЯ оїп 'ічвдозо иїґосіоавния

ихвігиия вх хвсіхия кннвяХїґомтїґія ИСІШЕОСІ І моїґвсіои осій

ОІЗІПМХСІХЗНІ онзьвдїґзсізи жш 'зтчігід ихХд зжош зн зігв

'вїіявномия олонявжсізїґ юомнХхвсІЕОСІ ВЕ зд^

ХІГІЇҐЇҐІЯ шон

-ЇҐІЯОПЇҐІЯ ИОМИНЧІГВЬВН ВЗЧХЗВЬВНЕИЯ ВЇҐОСІОЛВНИЯ МВНЇҐО

•илХігзои ІМИН швїґвн ВЕ Хїґосіолвния вн оявсш зви ХЗІІГВ

-іпзиз 'іхзонхХзисІи олои X взчхсмХномия імв 'иіїґ оїґоїп ІЙІ

-вїґнзиомзсі шзХ вх изїіявномия иинявжсізїґ Ххзіігвіїізиз ін

-зігявхзои оїп 'чнвхии Е МОЯОНЗИЯ иияоичзии иьошїґвн

'иивхсідизмз-иивхзіішіпзиз взчхиїґвяосіи вмніїїо .пзшом

ИШМИНЯВХЗЇҐЗСШ ЖШ ВНИВИ ІПНІЇІО Я ІХЗОНЖідЕОСІ ІЕВСІХ

зшиїг і иониви ииїі вннзжїґвсІоиЕосГ ЧХХИИХВЯОШЗИІЇҐЕ

імв 'яшвлсіо вх яшшсіо хияознвніф 'шои чхоішісІздЕ одв

вниви вннзьХігия ИІГИНЗИІЇҐЕ оїп 'яшвлсіо 'иіїгмзизні хияом -

хвїґои ХИНЯВЖСІЗЇҐ яіминввхзїґзсіи іїґвігмз X 'ВННЗЬХІГИЯ шои

ЯИНЗИІЇҐЕ ОЇП 'ИОНВІСІО ВЗЧХЗСМСІОЯХХ ВМВ 'ОІЗІЗШОМ ВЗЧХИЇҐ

-ояосіи ВНИВИ вмніпо оїп 'онзігяонвхзя «ИИН кннзжїґвсіои -

ЕОСІ і 'ИЯВЖСІЗЇҐ чхзшзвігя X чхиїґохзсізи оїп 'ВНИВИ шотні

вх оіонвяомзіфном ИМНІЇІО 'вннвлісІздЕ 'Хміїгдо моїґвсіои

осіц» сі 8661 внисізз ді їґія инівсім^ ууг^ ияонвхзоц ^ и

X 'мвх ВЗЧХЗХХНЗИВІГЛЗСІ вннвхии зїі ИИВХМВ ииияоявсш

-ОНЯИХВИСІОН ИИИИЗСІМО ЗІГВ 'СІ §661 ^ Феї

ИИХВНИИСІи

ОЇП '«ЧХОШЧ1ГВІЇҐ ХНЬОНІЇІО ОСІЦ» НОМВ£ ИІНХХЗЇҐІЯ ШІВСІМ^ Я

ЧіГВЖ ВН 'ІХЗОНЧІҐВІЇҐ ЇҐИЯ ИИНВЇҐ ВН ОІІЕНЗПШ ЧХОІВИ ОЇП 'ІЬ

-вяшніПо шиїззфосіи зтиіг чзихвяХлвхисІи чхХжои вниви

имніїіо вігїґ йхзіігеїїізиз м^ ИПВЕІІГВЗСІ иітчігвїґои звлвіг -

їґіи оїп 'вминжсїод ВНИВИ олонвяохтзйв Хмнійо ЗОШЗИІЇҐЕ

яімїґвиия іхзотчіпд X хзіігвіїїзиз оїп 'ЗХЕВМОЦ ВМИХМВСІЦ

ИНІВСІМ^ ХМ ї^вхо ШЗЬВНЄВЕ X вннзняоиоїґ ихззня олоь

вігїґ 'инівсімл )іх 58£ '^8£ иивххвхз ВЕ ХМЯОНЗИЯ ОІОЯИЇҐ -

явсіизн ОИОЇҐІЯВЕ Хьвїґ жомвх в '(Хномвє 91 '

з^

£ВМЯ

яв

'вннзігихХ ВЕ зн в) Хмяонзия іьвїґ їґія Хяо»Лґш ВЕ ЧХЗІНЧІГВЇҐ

пити, що понятими не можуть бути самі державні вико-

навці, працівники органів внутрішніх справ, прокурори

та судді. Небажаним є притягнення як понятих інших

робітників ДВС (наприклад, водіїв чи інших технічних

робітників), робітників інших органів та організацій, що

виконують вимоги судових актів та актів інших органів.

Але введення додаткових вимог до понятих тягне не-

узгодженість між собою положень Закону «Про виконав-

че провадження» з іншими нормативно-правовими актами.

Отже, до понятих зазначені вимоги не пред'являються,

зокрема в нормах КПК України.

Поєднання в одній особі понятого та іншої особи, що

виконує у даному виконавчому провадженні будь-які

функції, не допускається. При цьому у виконавчому про-

вадженні не повинно бути менше двох понятих, яким

необхідно роз'яснити їхнє процесуальне становище та

їхні права і обов'язки, Зокрема, на понятих покладений

обов'язок засвідчити своїм підписом у акті відповідної

виконавчої дії факт, зміст та результати виконавчих дій,

під час провадження яких вони були присутніми. При-

сутність понятих обов'язкова протягом усього часу про-

ведення необхідних виконавчих дій. Виконання цього

обов'язку забезпечує виконання державним виконавцем

закону при здійсненні ним конкретних виконавчих дій,

підвищує достовірність акту, яким фіксується відповідна

виконавча дія, і в необхідних випадках дає можливість

перевірити факт здійснення (нездійснення) державним

виконавцем тієї чи іншої виконавчої дії. Але для досяг-

нення поставлених цілей, обов'язковим має бути роз'яс-

нення понятим їх правового статусу у виконавчому про-

вадженні. Комплекс прав та обов'язків понятих у вико-

навчому провадженні має бути закріпленим у Законі

«Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 61 Закону реалізація арештованого майна

здійснюється шляхом його продажу через торгівельні

організації, відповідні структури Міністерства фінансів,

на прилюдних торгах, аукціонах. Рухоме майно продає^

ться спеціалізованими організаціями на комісійних та

інших договірних началах, для чого між органом юстиції

та зазначеною організацією укладається договір комісії,

що відповідає вимогам гл. 35 ЦК України та Правил ко-

місійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердже-

ними наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'яз-

128

ків № 37 від 13.03,1995 р. Процедура реалізації ареш-

тованого майна регулюється Порядком реалізації ареш-

тованого майна, затвердженого наказом Міністерства

юстиції України від 15 липня 1999 р„, що регламентує

порядок підготовки та проведення аукціону*

Державний виконавець здійснює контроль за реаліза-

цією майна спеціалізованими організаціями шляхом пе-

реоцінки майна у разі, коли майно не буде продано про-

тягом двох місяців.

Продаж нерухомого майна боржника здійснюється

шляхом проведення торгів спеціалізованими організаці-

ями, які мають право здійснювати операції з нерухоміс-

тю в порядку, передбаченому законодавством України.

До спеціалізованих організацій слід віднести, на нашу

думку, підприємство «Укрспецюст» Міністерства юсти-

ції України, що створено відповідно до постанови КМ

України від 1 липня 1999 р, а також ріелторські фірми

та рієлторів, які у встановленому порядку отримали

сертифікат на право здійснення ріелторської діяльності й

діяльність яких проводиться згідно з Указом Президента

України від 27 червня 1999 р, «Про ріелторську діяль-

ність».

Ріелторська діяльність, згідно з П, 2 зазначеного Указу,

представляє собою підприємницьку діяльність, пов'язану

із здійсненням операцій з нерухомим майном, однією із

складових якої є продаж нерухомого майна з прилюдних

торгів, що означає діяльність, пов'язану з організацією і

проведенням прилюдних торгів з реалізації нерухомого

майна. Під час здійснення ріелторської діяльності

ріелтори (ріелторські фірми) мають право отримувати

від підприємств, установ і організацій відомості та доку-

менти, збирати та використовувати інформацію про не-

рухоме майно та зобов'язані виконувати свої обов'язки з

дотриманням вимог Указу, інформувати своїх замовни-

ків про всі відомості щодо нерухомого майна, відмови-

тись від укладання угод з нерухомим майном у разі, коли

вони мають власні майнові інтереси, не розголошувати

відомості, що становлять комерційну таємницю та не

використовувати їх у своїх інтересах.

Порядок проведення прилюдних торгів буде визна-

чатися відповідним законом, а до його прийняття діє

Тимчасове положення про порядок проведення прилюд-

них торгів з реалізації арештованого нерухомого майна,

5 2—315

129

затверджене наказом Міністерства юстиції України від

27 жовтня 1999 р.

Додаток до наказу Мін'юсту України від 15 липня

1999 р. містить примірний договір реалізації арештова-

ного майна на аукціоні, що розповсюджується і на пуб-

лічні торги, що укладається між відповідним відділом

ДВС та організатором аукціону, тобто спеціалізованою

організацією, яка зазначена в ст. 61 Закону. Предметом

договору є здійснення дій, пов'язаних з реалізацією майна

шляхом продажу його на аукціоні. Відповідний відділ

ДВС має право через свого представника (державного

виконавця) бути присутнім на аукціоні, отримувати від

організатора необхідні роз'яснення. Організатор аукціо-

ну має право отримувати необхідну інформацію про

майно та зобов'язаний мати необхідні приміщення, до-

тримуватись чинного законодавства при підготовці та

проведенні торгів, прийняти майно та скласти про це акт,

надати ДВС інформацію та копії документів про розра-

хунки за продане майно.

Наступним суб'єктом виконавчого провадження ви-

ступає зберігач майна боржника. Ним може бути як сам

боржник, так і члени його сім'ї, сусіди, стягувач та інші

особи. Майно боржника передається зберігачеві під роз-

писку в акті опису, а на зберігана може бути покладено

три види відповідальності: цивільно-правову, кримі-

нально-правову та дисциплінарну, якщо зберігачем є по-

садова особа, в обов'язки якої входить зберігання майна.

У ет. 58 Закону встановлено право зберігача, якщо

ним є не боржник або член його сім'ї, отримувати вина-

городу за зберігання майна. Слід розрізняти поняття

«витрати щодо зберігання майна» та «винагорода за збе-

рігання». Винагорода за зберігання майна може видава-

тись зберігану як при передачі майна на зберігання, так і

протягом усього строку зберігання в залежності від кон-

кретних обставин справи, оскільки розмір даної плати не

залежить від строку зберігання. Якщо передане на збері-

гання майно приносить дохід, зберігач зобов'язаний на-

дати державному виконавцеві звіт про цей дохід. Розмір

винагороди зберігачу встановлюється державним вико-

навцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків

вартості переданого на зберігання майна за 1 місяць.

Слід зазначити, що ст. 58 Закону виділяє відшкоду-

вання зберігачу тільки винагороди за зберігання описа-

130

ного майна і не вказує на відшкодування витрат щодо

зберігання. Тому необхідно законодавчо закріпити по-

ложення про те, що зберігачу відшкодовуються, крім ви-

нагороди за зберігання, витрати, понесені чи необхідні

при зберіганні, розмір яких встановлюється постановою

державного виконавця при представленні зберігачем

відповідних доказів і залежить від строку зберігання.

Але зберігача майна необхідно попереджати про кримі-

нальну відповідальність за ст. 197 КК («Порушення

обов'язків щодо охорони майна»).

На нашу думку, передчасно виключені положення про

участь громадськості у виконавчому провадженні. Прак-

тика переконливо свідчить, що зусиллями громадських

організацій виявлялось майно боржників при виконанні

вироків у частині відшкодування заподіяної шкоди та кон-

фіскації, контролювалася своєчасність і правильність стяг-

нення з боржників, надавалась допомога в добровільному

виконанні рішень щодо місцезнаходження дітей. Пред-

ставники громадськості можуть залучатися державним

виконавцем до перевірки майнового становища боржни-

ка, до контролю порядку і строків виконання, встанов-

лення справжніх причин невиконання рішень суду та

інших органів, до перевірки правильності відрахування

аліментів із заробітної плати й особливо із додаткових

заробітків та доходів, виявлення майна, що підлягає стяг-

ненню.

Не обійшлося, звичайно, в законі і без накладок. Так,

ст. 9 Закону, що регламентує питання виконання рішень

іншими органами, викладена таким казуїстичним сти-

лем, що юристу треба прочитати її не один десяток разів,

поки виникне ясність у її застосуванні. Складність ви-

кладу, очевидно, пояснюється надуманістю самого заду-

му. Це ще раз свідчить на користь того, що потрібно всі,

за окремим винятком, види виконань зосередити в одно-

му, спеціально створеному для цієї мети відомстві.'

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що

суб'єкти виконавчих правовідносин відіграють значну

роль при проведенні виконавчих дій, кожен суб'єкт по-

винен мати правосуб'єктність для того, щоб брати участь

Задорожна Є. В., Фіолевський Д. П. Проблеми становлення

державної виконавчої служби // Журнал «Адвокат».- № 3.- 1999.-

С. 27-29.

131

у виконавчому провадженні, а при примусовому вико-

нанні рішення певний суб'єкт виконавчого провадження

наділений певним обсягом прав та обов'язків.

Про можливість спільної діяльності нотаріусів та дер-

жавних виконавців у єдиній правовій системі України вже

зазначалось в юридичній літературі, хоча нотаріус не стає

суб'єктом виконавчого провадження. Так, у разі відкриття

виконавчого провадження державному виконавцю може

знадобитись накладення заборони відчуження об'єкта не-

рухомого майна, для чого він має право надсилати відпо-

відну постанову до органів нотаріату. Крім того, пропо-

нується поширити взаємодію цих органів на такі випад-

ки. Наприклад, у разі смерті особи, щодо якої порушено

виконавче провадження і якій надано строк для добро-

вільного виконання рішення, державний виконавець у

порядку ст. 60 Закону України «Про нотаріат» вправі по-

передити нотаріуса про необхідність вжиття заходів до

охорони спадкового майна» і отримати його повідом-

лення про належність і місцезнаходження майна помер-

лого боржника, результати його опису тощо.

Державному виконавцю також надане право офіцій-

ного звернення до всіх органів, організацій, посадових

осіб, громадян і юридичних осіб на території України,

які у встановлений ним строк повинні надати безкоштов-

но документи або їхні копії, необхідні для здійснення

його повноважень, що також може бути використане для

розшуку майна. Для запровадження цього положення є

можливість рекомендувати для звернення за інформа-

цією про наявність у боржника майна або майнових прав

до таких органів як державні нотаріальні контори та

приватні нотаріуси зокрема. Але цей висновок потребує

офіційної легалізації в Законі України «Про нотаріат»

шляхом внесення доповнення до ч. З ст. 8 відповідного

положення про те, що державний виконавець користу-

ється правом витребувати довідки про вчинені нотарі-

альні дії та документи у зв'язку з порушенням виконав-

чого провадження.

Таким чином нотаріуси України мо-

жуть сприяти виконанню державними виконавцями

покладених на них державою функцій.

РОЗДІЛШ

ПРАВОВІ ВЛАСТИВОСТІ АКТІВ, ЩО

ПІДЛЯГАЮТЬ ВИКОНАННЮ

■ йГ*"

■ ■ . ■ .

3.1. Рішення державних судових органів,

що піддягають виконанню

Правове значення кожного документа, що підлягає

примусовому виконанню, має суттєві відмінності, що

зумовлено певним ієрархічним статусом того органу або

посадової особи, які його прийняли. Тому перелік рі-

шень, що підлягають виконанню державною виконавчою

службою, на наш погляд, має бути відповідним ієрархіч-

ній побудові державної влади. Не коректним вважається

розташування рішень Конституційного Суду України

після виконавчих написів нотаріусів. Запропоноване по-

ложення можна додатково аргументувати й тим, що по-

тенційно рішення двох або більше уповноважених орга-

нів можуть суперечити один одному, а тому перед дер-

жавним виконавцем постане проблема, яке ж із рішень

може бути виконаним, а у виконанні якого необхідно

відмовити. З огляду на те, що державний виконавець не

уповноважений здійснювати правовий аналіз наданих

для виконання документів, у цій ситуації він реально

може не виконувати жодного з них або виконувати одне

на власний розсуд.

Державний же виконавець має чітко додержуватись

процедури вчинення виконавчого провадження і тому, на

відміну від суду, не може орієнтуватись на принципи

права, а зобов'язаний чітко дотримуватись вимог зако-

нодавства і, в першу чергу, Закону України «Про вико-

навче провадження», Інструкції про проведення вико-

навчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції

України 15.12.1999 № 74/5.' І тому при відсутності в за-

конодавстві регламентації такої ситуації державний вико-

навець однозначно має зупиняти виконавче провадження

Покрещук О. О., Фурса С. Я. Питання імплементації міжнарод-

но-правових норм у законодавство України про виконавче провад-

ження // Право України. № 3.- 2000.- С. 84-87.

132

Фурса С. Я., Щербак С. В. Принципи організації та діяльності

державної виконавчої служби // Предпринимательство, хозяйство и

право-№ 8.-2001-С. 81-85.

133

до позбавлення правовідносин спірності. Наприклад, не

може виконуватись виконавчий напис нотаріуса, якщо

його правомірність оспорюється в суді. Тобто в цій ситу-

ації рішення суду може скасувати вчинений виконавчий

напис на підставі того, що він був неправомірно вчине-

ний, а тому є можливість встановити вище ієрархічне

значення рішення суду щодо виконавчого напису нота-

ріуса. Аналогічно неможливо виконувати рішення суду

загальної юрисдикції або апеляційної інстанції, якщо рі-

шення було змінено в касаційному порядку. Отже, необ-

хідно враховувати також ієрархічну структуру судової

влади.

Крім того, на наш погляд, необхідно розмежовувати

органи, що виконують державні функції, перебуваючи в

статусі державних установ, та різні недержавні органи,

яким державою надане право здійснювати певні повно-

важення у відповідності до визначених державою повно-

важень. Але, незважаючи на надані повноваження, дер-

жавні органи не можуть без контролю (автоматично)

виконувати рішення недержавних установ, оскільки в

противному разі держава втратить важелі впливу на су-

спільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних

органів перед їхнім зверненням до виконання потребу-

ють відповідної перевірки на предмет їхньої законності

державними установами.

Виходячи із ст. 18 Конституції, зовнішньополітична

діяльність України спрямована на забезпечення її націо-

нальних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирно-

го і взаємовигідного співробітництва з членами між-

народного співтовариства за загальновизнаними принци-

пами й нормами міжнародного права. Тобто, як суб'єкт

міжнародних відносин Україна не може самоізолюва-

тись і у відповідності до взятих на себе зобов'язань

несе обов'язки щодо рішень іноземних та міжнародних

органів.

Таким чином, не враховуючи особливостей стягнення

в порядку черговості (ст. 44 Закону) та вимог законодав-

ства про негайне виконання рішень уповноважених ор-

ганів, запропонована нами градація різних юрисдикцій-

них актів, що підлягають виконанню, може застосовува-

тись у разі суперечності між ними.

Відповідно до Закону «Про виконавче провадження»

та запропонованої системи ієрархічності рішень, що під-

134

лягають виконанню, можна запропонувати такі загальні

групи рішень:

1„ Рішення Конституційного Суду України у випад-

ках, передбачених законом;

2. Рішення судових органів України:

• рішення, ухвали і постанови судів у цивільних

справах;

• рішення, ухвали, постанови господарських судів;

• вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних

справах у частині майнових стягнень;

• вироки судів у частині позбавлення права займати

певні посади або займатися певною діяльністю;

• постанови судів у частині майнових стягнень у

справах про адміністративні правопорушення;

• мирові угоди, затверджені судом;

• рішення третейських судів відповідно до законів

України;

3. Рішення несудових органів, що підлягають вико

нанню:

• постанови, винесені органами (посадовими особа

ми), уповноваженими законом розглядати справи про

адміністративні правопорушення у випадках, передбаче

них законом;

• рішення державних органів, прийняті з питань воло

діння і користування культовими будівлями та майном;

• рішення Антимонопольного комітету України та йо

го територіальних відділень у передбачених законом ви

падках;

• рішення інших державних або недержавних органів

у випадках, передбачених законом;

• виконавчі написи нотаріусів;

• не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані

платником;

• рішення комісій по трудових спорах;

• постанови державного виконавця про виконавчий

збір та накладення штрафу;

4. Рішення іноземних судів і арбітражів у передбаче

них законом випадках.

Нами на перше місце за впливом на правовідно-

сини відведено рішенням Конституційного Суду Ук-

раїни у випадках, передбачених законом. При цьому,

Розглядаються в наступному підрозділі.

135

в юридичних джерелах в основному формально перено-

ситься норма Закону «Про виконавче провадження» і не

наводяться конкретні випадки застосування цієї норми, а

також її тлумачення щодо діяльності державної виконав-

чої служби. Спробуємо розібрати можливі ситуації, коли

державний виконавець виконуватиме рішення Консти-

туційного Суду України.

Якщо виходити з аналізу Закону України «Про Конс-

титуційний Суд України», то за статтями 61 та 62 Конс-

титуційний Суд України може:

1) визнати неконституційним правовий акт, щодо

якого відкрито провадження у справі, повністю або з

окремій його частині, а також інші нормативні акти (їхні

окремі положення), які впливають на прийняття рішення

чи дачу висновку у справі;

2) надати висновки у справах з питань: офіційного

тлумачення Конституції України та законів України; про

відповідність Конституції України чинних міжнародних

договорів України або тих міжнародних договорів, що

вносяться до Верховної Ради України для надання згоди

на їхню обов'язковість; щодо додержання конституцій

ної процедури розслідування і розгляду справи про усу

нення Президента України з поста в порядку імпічмен

ту. Але щодо виконання рішень Конституційного Суду

України в Законі немає чітких вказівок.

Тому проаналізуємо рішення Конституційного Суду

України у справі за конституційним поданням Прези-

дента України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) Постанови Верховної Ради України

«Про чинність Закону України «Про Рахункову палату»,

офіційного тлумачення положень частини другої статті 150

Конституції України, а також частини другої статті 70 За-

кону України «Про Конституційний Суд України» щодо

порядку виконання рішень Конституційного Суду України

(справа про порядок виконання рішень Конституційного

Суду України) від 14 грудня 2000 року № 1-31/2000.

В резолютивній частині рішення зазначається:

Положення частини другої статті 150 Конституції

України щодо виконання рішень Конституційного Суду

України необхідно розуміти так, що закони, інші правові

акти або їх окремі положення, визнані за цими рішення-

Відомості Верховної Ради (ВВР). № 49.- 1996.- С. 272.

136

ми неконституційними, не підлягають застосуванню як

такі, що відповідно до частини другої статті 152 Консти-

туції України втратили чинність з дня ухвалення Конс-

титуційним Судом України рішення про їх неконститу-

ційність.

Положення частини другої статті 70 Закону України

«Про Конституційний Суд України» щодо порядку ви-

конання рішень, висновків Конституційного Суду

України треба розуміти як право Конституційного Суду

України, у разі необхідності визначити у своєму рішенні,

висновку порядок і строки його виконання та покласти

обов'язок на відповідні державні органи забезпечити це

виконання. При цьому незалежно від того, ми визначено

в рішенні, висновку Конституційного Суду України по-

рядок його виконання, відповідні державні органи зо-

бов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень

та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами

України.

Рішення Конституційного Суду України є обов'яз-

ковим до виконання на території України, остаточним і

не може бути оскарженим.

Таким чином, рішення Конституційного Суду Украї-

ни не можуть прийматись на захист прав окремого

суб'єкта будь-яких правовідносин, вони спрямовуються

на запровадження Конституційних положень в чинне

законодавство і приведення створюваних нормативних

актів у відповідність конституційним положенням.

В теоретичному плані заслуговує на увагу конферен-

ція, що проходила в Москві за участі в НІЙ видатних

науковців та представників судів вищої юрисдикції. За

оприлюдненими матеріалами можна виділити найціка-

віші позиції. «У своєму виступі доктор юрид. наук. проф.

Уральської державної юридичної академії М. С. Саліков

відзначив необхідність радикальним чином визначити

умови і порядок примусового виквнання судових актів

як федерального, так і регіональних конституційних

(статутних) судів у спеціальному федеральному законі

про конституційне виконавче провадження. Частина З

ст. 27 Закону про судову систему для цього не є пере-

шкодою. Процедуру виконання рішень регіональних су-

дів, на думку виступаючого, варто встановити у феде-

ральному законодавстві. М„ С. Саліков запропонував

для виконання рішень органів конституційної юстиції

137

покласти відповіді функції на існуючі служби судових

приставів Мін'юсту.

Доктор юрид. наук, проф. Ростовського державного

університету Ж. І. Овсепян у своєму виступі сказала про

необхідність видання спеціального Закону про виконавче

провадження, пов'язане з виконанням рішень Конститу-

ційного Суду, Зокрема, вона звернула увагу на те, що

суди загальної юрисдикції, наприклад, по цивільним

справам - самі піклуються про виконання рішення. Іс-

нують такі процедури, як видача виконавчого листа по

цивільному судочинству. За аналогією за Конституцій-

ним Судом можна було б закріпити в законі обов'язок

звертатися з клопотанням у ті чи інші державні органи з

проханням посприяти у виконанні рішень цього Суду».

Вважаємо безпідставним принижувати значення рі-

шень Конституційного Суду створенням відповідних

спеціальних органів виконання або зверненням з клопо-

танням в ті чи інші органи про сприяння у виконанні рі-

шень суду. Слід дотримуватися концепції, що проголо-

шуючи Україну правовою державою, розподіляючи владні

повноваження між певними державними органами і

надаючи певним органам відповідних повноважень, по-

требується також чітко виконувати обов'язки конкрет-

ним юрисдикційним органам. Іншого варіанту в правовій

країні існувати не може, а тому вважається зайвим ство-

рення будь-яких спеціальних підрозділів по виконанню

рішень Конституційного Суду. Які спеціальні органи іс-

нують для контролю за виконанням законодавства в

Україні? Зрозуміло, що кожний правоохоронний та пра-

возахисний орган має у своїй діяльності додержуватись

вимог законодавства, відтак кожний з них має виконувати

рішення Конституційного Суду України, оскільки рішен-

ня Конституційного Суду такі ж загальнообов'язкові, як

закони. Отже, відповідне положення про виконання рішень

Конституційного Суду України можна включати й до

обов'язків Президента України як гаранта додержання

Конституції України та інших уповноважених державних

Шуберт Т. З, Проблеми ИСПОЛНЄНИЯ федеральними органами

государственной власти Российской Федерацію и органами государ-

ствекной власти су&ьектов Российской Федерации решений Консти-

туционного Суда Российской Федерации и конституционньїх (устав-

них) судоБ субьектов РОССИЙСКОЙ Федерации // Государство и пра-

во.- 2001.- № 9.- С. 92-98.

138

органів і посадових осіб, але це зайве. З дня ухвалення

рішення Конституційним Судом України воно набуває

властивостей загальнообов'язковості.

Тому загалом вважаємо недоцільним внесення рішен-

ня Конституційного Суду України до Закону України

«Про виконавче провадження» як такого, що підлягає

виконанню Державною виконавчою службою України,

оскільки воно має правовий статус загальнообов'язко-

вості як закон.

У другу групу об'єднані різні за видом судочинства

та процесуальним змістом рішення судів, що підля-

гають виконанню. Це положення зумовлено тим, що

вони мають одну загальну властивість: рішення судів

загальної юрисдикції переглядаються в апеляційному та

касаційному порядках, а також у зв'язку з нововиявле-

ними та винятковими обставинами. Таким чином, за-

гальна внутрішня ієрархічна структура судової влади

буде відтворена в системі набрання рішеннями цих судів

законної сили, хоча строки набрання ними законної сили

і мають деякі відмінності. Тут слід мати на увазі, що су-

ди апеляційної та касаційної інстанцій можуть розгляда-

ти справи по першій інстанції та інші особливості судо-

чинства.

Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних

справах можуть виконуватись державною виконавчою

службою тільки після набрання ними законної сили.

Після закінчення строку на оскарження рішення суду,

якщо воно не було оскаржене в апеляційному чи каса-

ційному порядку або на нього не було внесене подання

прокурора, воно набирає законної сили (ст. 231 ЦПК).

У разі подання касаційної скарги або внесення касацій-

ного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає

законної сили після розгляду справи вищестоящим су-

дом. За ст. 292 ЦПК передбачені такі строки апеляційного

оскарження:

•

рішення суду першої інстанції може бути оскарже

не протягом одного місяця з наступного дня після прого

лошення рішення, а строк для оскарження додаткового

рішення рахується з наступного дня після його проголо

шення;

•

скарги, подання на ухвали суду першої інстанції

подаються протягом п'ятнадцяти днів з наступного дня

після їх ухвалення.

139

Скарги, подання, подані після закінчення строків,

встановлених цією статтею, залишаються без розгляду,

якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде під-

став для поновлення строку, про що постановлюється

ухвала.

Рішення, які не підлягають апеляційному оскаржен-

ню, набирають чинності негайно після їхнього проголо-

шення (ч. 5 ст. 231 ЦПК). Ст. 217 ЦПК передбачається

обов'язкове негайне виконання рішень суду у справах:

про стягнення аліментів; про присудження робітникові

або службовцеві заробітної плати, але не більш як за

один місяць; про стягнення відшкодування шкоди, запо-

діяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а

також втратою годувальника; про поновлення на роботі

незаконно звільненого або переведеного працівника і

про стягнення на користь члена колгоспу оплати за пра-

цю в колгоспі, але не більше середнього заробітку за

один місяць. Право ж суду допустити негайне виконання

рішення передбачене ст. 218 ЦПК. Наприклад, суд,

постановляючи рішення, може допустити негайне його

виконання у випадку присудження винагороди авторам

за використання творів у галузі науки, літератури і мис-

тецтва, а також об'єктів права інтелектуальної власності,

на які видано охоронні документи.

Особливої уваги заслуговує й положення ст. 220 ЦПК,

за якою у позовах про стягнення аліментів суддя, в разі

необхідності, до вирішення справи по суті має право,

враховуючи майновий стан сторін, постановити ухвалу

про те, в якому розмірі один із членів подружжя повинен

тимчасово видавати утримання другому з подружжя, хто

з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кош-

ти на утримання і виховання дітей, а так само, хто з дітей

повинен тимчасово видавати і в якому розмірі кошти

на утримання батьків. Така ухвала судді виконується

негайно.

Інститут законної сили судового рішення - це важли-

вий і водночас складний у теоретичному плані інститут.

Поняття «законна сила рішення суду» трактується

процесуалістами в цілому однозначно: це прояв дії судо-

вого рішення, тобто його реалізація.

З набранням законної сили рішення одержує можли-

вість викликати певні результати, тобто бути ефектив-

ним, а результативність його грунтується на авторитет-

140

ності й загальнообов'язковості. Авторитетність судового

рішення грунтується насамперед на об'єктивній істині,

а також на авторитеті закону, авторитеті суду як органу

держави, що здійснює правосуддя, і цивільній процесу-

альній формі розгляду й вирішення справи. Загально-

обов'язковість рішення, що набрало законної сили, за-

безпечує реалізацію його положень на всій території

України і воно є обов'язковим для всіх установ, під-

приємств та організацій, службових осіб і громадян

(ст. 14 ЦПК). Несудові органи не можуть змінити, скасу-

вати, винести нове рішення, хоча вони й можуть вважа-

ти, що дане рішення, яке набрало законної сили, є

неправильним. Стабільність - це надання судовому рі-

шенню, що набрало законної сили, такого гарантованого

правового режиму, який встановлює неможливість його

оскарження з боку заінтересованих осіб і зміни судом,

що його постановив, а також підкреслює остаточність

розв'язання рішенням конкретного правового питання

Й характеризує стійкість рішення. Стабільність забезпе-

чується незмінністю, неспростовністю, виключністю і

преюдиціальністю.

При оскарженні судового' рішення чи поданні апеля-

ційного подання виконавче провадження за рішенням

суду не провадиться до постановлення судом апеляцій-

ної інстанції рішення або ухвали, які набирають чинності

негайно після їхнього ухвалення (ст. 317 ЦПК). Щодо

розгляду скарги судом касаційної інстанції, то за загаль-

ним правилом виконавче провадження на цей період не

зупиняється. Але за ч. З ст. 329 ЦПК передбачається:

якщо справа передана на розгляд усього складу судової

палати касаційного суду, то суд може зупинити вико-

нання відповідних рішень до закінчення касаційного про-

вадження. Тобто йдеться про право, а не про обов'язок

суду зупинити виконання рішення. Таким чином, у цивіль-

ній процедурі не конкретизовано підстав, за яких суд

може зупинити виконання рішень до закінчення касацій-

ного провадження. Вважаємо, такими підставами можуть

бути обставини, що свідчать про ускладнення, коли є

підстави вважати, що виконання рішення згодом може

стати неможливим або утрудненим. Наприклад, у випадку

зняття заборони відчуження з об'єкта нерухомості він

Фурса С. Я. Окреме провадження в цивільному процесі України //

Вид-ао Київського ун-ту.- К., 1999- С. 161-163.

141