Дуткевич Т.В. Дитяча психологія

Подождите немного. Документ загружается.

271

Воля та система мотивів у дошкільному віці

Інші ігри за правилами, насамперед, сюжетно-рольові і дидактич-

ні, становлять важливий засіб формування волі старшого дошкільни-

ка. Виконання всіх видів діяльності разом з ровесниками допомагає

дитині втримати завдання, не забути правило, порівняти себе з іншим

і виправити недоліки.

Розвиток здатності дитини до самостійної постановки цілей най-

більш інтенсивно відбувається у самодіяльних видах діяльності дити-

ни – насамперед, у творчих іграх, а також у продуктивній діяльності,

коли дитина діє за власним задумом. Організовуючи сюжетно-рольо-

ву гру, дитина разом з однолітками визначає сюжет, ролі, іграшки та

замінники. Вся ігрова діяльність вибудовується дітьми самостійно – і

становить, за словами Л. С. Виготського школу довільної поведінки.

Особливу роль у розвитку волі дитини відіграє мовлення як осно-

вний засіб організації поведінки та діяльності. Тут має значення мов-

лення дорослого і мовлення самої дитини, такі процеси, як слухання

та розуміння, формування внутрішнього мовлення із зовнішнього.

Дорослий будує спілкування з дитиною за допомогою діалогічно-

го мовлення. Не слід перетворювати розмову з дитиною на монолог

дорослого. Не можна оцінювати відповіді дитини. Задача дорослого

полягає в тому, щоб підкріпити і виділити самостійні дії, надати їм

довільного, усвідомленого характеру. Дитина повинна мати право

висловитись, проявити свою активність. У діалозі з дорослим форму-

ється усвідомлення дитиною своїх дій, бажань, співвідношень між

ними. Так, дорослий запитує малюка «У що ти грався?, «Покажи, як

тобі вдалось так скласти пірамідку?» У що ти будеш гратись тепер?».

Формуванню здатності до постановки мети допомагають такі

звертання дорослого: «Можливо, ти хочеш малювати», «Давай разом

почитаємо книжечку», «Що ти хочеш побудувати?».

Увагу до способу виконання дій привертають такі запитання

«З чого почнеш будувати», «З чого зробиш дах?».

Дорослий радиться з дітьми з приводу спільних занять, їх по-

слідовності: «Куди хочете піти на екскурсію?», «В які ігри будете

гратись на ігровому майданчику? Які іграшки потрібні для цього?»

Дошкільникам слід розкривати раціональність режиму дня, по-

слідовності його моментів. Корисно згадати, що вже діти робили,

які результати отримали, що можна було зробити краще. Тому слід

планувати і підводити підсумки кожного дня в дитячому садку, на-

лаштовувати дітей на майбутні події, щоб вони чекали їх і психоло-

гічно готувалися до них. Важливо виділити головний епізод і зробити

його привабливим, щоб діти позитивно переживали те, що належить

272

Тема 20

робити. Корисно пов’язувати минулі події з майбутніми, організову-

вати довготривалі багатосерійні види діяльності, наприклад щоденну

протягом тижня підготовку до показу спектаклю для малюків.

Мовлення дозволяє загострити ситуацію вибору, спонукає само-

стійно приймати рішення, уявляти різні варіанти своєї дії, усвідом-

лювати своє бажання: «Ким хочеш бути в грі? А якщо товариші не

погодяться із твоєю роллю?»; «Чому ти так хочеш? А як можна по-

іншому? А як буде правильно? А як би я зробила, вгадай? А як би

зробив інший хлопчик?»

При виконанні складних завдань допомагає прийом дозованого

ускладнення задач: «Намалюй грибочок з червоним капелюшком.

А зараз ще один – з коричневим». Дорослий за допомогою підбадьо-

рювань, порад, нагадувань, оцінок допомагає дитині довести розпо-

чату справу до кінця, досягти передбачуваного результату.

Дорослий спонукає дитину до розмірковувань з використанням

внутрішнього мовлення: «Подумай, як краще починити машинку»;

«Визнач порядок, у якому ти будеш малювати».

ВИСНОВКИ про психолого-педагогічні умови розвитку волі:

– нормативні показники розвитку волі досягаються за умови ці-

леспрямованої педагогічної роботи з дитиною;

– окремими задачами розвитку волі виступає формування ціле-

спрямованості, усвідомленості, опосередкованості дій дитини;

– у розвитку цілеспрямованості зусилля слід спрямовувати, по-

перше, на формування здатності виконувати інструкції дорос-

лого, а по-друге, на розвиток самостійної постановки цілей та

їх досягнення;

– мовлення виступає важливим засобом формування волі до-

шкільника.

273

МОДУЛЬ ІV

РОЗВИТОК

ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

ВІД НАРОДЖЕННЯ

ДО 7 РОКІВ

ТЕМА 21

СТАНОВЛЕННЯ САМОСВІДОМОСТІ

ДОШКІЛЬНИКА

ПЛАН

1. Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці

2. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві

3. Розвиток самооцінки у дошкільника

4. Розвиток самосвідомості старшого дошкільника

5. Психолого-педагогічні умови розвитку самосвідомості

Література

1. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования лич-

ности в детстве: Норма и отклонения. – М.: Педагогика, 1990. – 144 с.

2. Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколи-

енко, В. К. Котырло. – К.: Радянська школа, 1987. – 174 с.

3. Тищенко С. П. Развитие внутреннего мира ребенка / В кн: Вос-

питание детей дошкольного возраста / Под ред. Л. Н. Проколиенко.

– К.: Рад. школа, 1991. – 368 с. – С. 40–83.

274

Тема 21

4. Воспитание и обучение детей 6-го года жизни. – М.: Просвеще-

ние, 1987. – 160 с.

5. Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников /

Под ред. А. М. Виноградовой. – М.: Просвещение, 1989. – 96 с.

6. Деятельность и взаимоотношения дошкольников / Под ред.

Т. А. Репиной. – М.: Педагогика, 1987. – 190 с.

7. Елагина М. Роль оценки взрослого в развитии детей // До-

школьное воспитание. – 1988. –№ 9. – С. 71–76.

8. Индивидуальный подход к детям в воспитательно-образователь-

ном процессе детского сада.: Метод. реком. / Под ред. В. К. Котырло,

С. Е. Кулачковской. – К.: Рад. школа, 1989. – 88 с.

9. Кононко Е. Л. Чтобы личность состоялась. – К.: Рад школа,

1991. – 221 с.

10. Лисина М. И., Силвестру А. И. Психология самопознания у

дошкольников. – Кишинев, 1983.

11. Непомнящая Н. И. Становление личности ребенка 6–7 лет.–

М.: Педагогика, 1992.–160 с.

12. Приходько Ю. О. Формування позитивних взаємин у дитячому

колективі. – К.: Рад. школа, 1987. – 126 с.

13. Развитие общения дошкольников со сверстниками / Под ред.

А. Г. Рузской. – М.: Педагогика, 1989. – 216 с.

14. Развитие социальных эмоций у детей дошкольного возраста. /

Под ред. А. В. Запорожца, Я. З. Неверович. – М.: Педагогика, 1986.

– 176 с.

15. Репина Т., Башлакова Л. Воспитатели и дети, их общение //

Дошкольное воспитание. – 1989. – № 10. – С. 63–65.

16. Уманец Л. И. Роль самооценки в игровых отношениях до-

школьников // Вопросы психологии. – 1987. – № 4. – С. 61–67.

17. Формирование взаимоотношений дошкольников в детском

саду и семье / Под ред. В. К. Котырло. – М.: Педагогика, 1987 . –

142 с.

18. Цукерман Г. А. Условия развития рефлексии у шестилеток //

Вопрос психологии. – 1989. – № 2. – С. 39–47.

275

Становлення самосвідомості дошкільника

1. Розвиток передумов самосвідомості у

немовлячому віці

Самосвідомість – один із проявів свідомості як відокремлення себе

(«Я») від об’єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка людиною

себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведін-

ки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від

елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня – са-

моставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї

поведінки (Платонов К. К.) [106, с. 126].

На думку С. Л. Рубінштейна, особистість не зводиться до свідо-

мості та самосвідомості, але й неможлива без них [129, с. 636]. Са-

мосвідомість особистості включає почуття самототожності, особлива

психологічна конструкція – «Я», самооцінку та рівень домагань. По-

чуття самототожності забезпечує цілісність особистості, протистоїть

її роздвоєнню. Суб’єктивно для індивіда особистість виступає як його

«Я». Сукупність психічних явищ, що віддзеркалюють для особистос-

ті її «Я», отримали у психології назву «Я-концепції», що містить на-

ступні компоненти:

• когнітивні – образ «Я», уявлення про власні якості, здібності,

можливості;

• емоційні – самоставлення, самоповага, самолюбство;

• оцінно-вольові – самооцінка, саморегуляція.

Загальну схему розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейн пред-

ставляє наступним чином.

По-перше, самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості осо-

бистості, по мірі того, як вона стає самостійним суб’єктом.

По-друге, самосвідомість розвивається завдяки ускладненню ді-

яльності та взаємовідносин індивіда з оточуючими.

Основними етапами онтогенезу самосвідомості є наступні:

– оволодіння власним тілом, виникнення довільних рухів у про-

цесі виконання предметних дій – немовля;

– здатність до самостійного пересування, ходьба, мовлення зу-

мовлюють зародження самосвідомості, нову систему відносин

з оточуючими – дошкільник;

– здатність самостійно ставити цілі, задачі, визначати напрям

своєї діяльності, усвідомлення себе як особистості – підліток

[129, с. 636–638].

276

Тема 21

Положення теорії розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейна

конкретизуються у численних психологічних дослідженнях дитя-

чої психології (М. Й. Боришевський, Л. Г. Подоляк, С. П. Тищенко,

П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.).

З перших днів життя дитина включається у світ соціальних взає-

мовідносин. Ставлення дорослих до дитини одразу після її народжен-

ня будується як особистісний процес, цим самим дорослі викликають

до життя ті властивості малюка, що закладають основи особистості.

Провідне значення для розвитку особистості має не просто спіл-

кування дитини з іншими людьми, а спілкування особливої якос-

ті. Як зазначають відомі дослідники спілкування новонароджених

Н. Н. Авдєєва та С. Ю. Мещерякова, для повноцінного розвитку осо-

бистості недостатнім є навіть найкращий догляд за нею, їй необхід-

на постійна інформація із зовнішнього світу, але ще – ставлення до

неї, як до особистості, що випереджує появу самої дитячої особистості

[1, с. 17]. Дорослий з перших днів виявляє своє ставлення до малюка,

оцінюючи його. У будь-якій оцінці головною для дитини є доброзич-

лива увага. Вона не розуміє звернених до неї слів, не виділяє змісту

оцінки, але чутлива до емоційного ставлення дорослих. Ця чутливість

яскраво виражена вже до 3 місяців. Таким чином, дорослий виділяє

малюка з навколишнього світу як щось особливо цінне, важливе, зна-

чуще для нього. Дорослий враховує мотиви, бажання дитини, стає їх

виконавцем. З цього зароджується потреба особистості впливати на

інших. «Коли дитину годують, щойно в неї виникає голод, вона отри-

мує більше, ніж їжу, – в неї зароджується почуття впевненості, що на

її потреби хтось відповість, вона відчуває, що може довіряти своєму

світові» [5, с. 12].

У такій атмосфері, коли малюк переживає свою значущість для

близьких, у нього виникає позитивне самовідчуття, що стає джере-

лом його активності, породжує зацікавлене ставлення щодо оточую-

чого. У ході активності дитини в неї поступово формується позитивне

ставлення до дорослих: приблизно в місяць виникає посмішка (пер-

ша соціальна емоція), після цього зростає інтерес до людей і предме-

тів. У 3 місяці можна говорити про те, що у малюка склалося пере-

дособистісне утворення – «комплекс пожвавлення» (Н. Л. Фігурін,

М. П. Денисова), в основі якого – комунікативна потреба.

З 6-ти місяців настають важливі зміни у характеристиках спілку-

вання між дитиною й дорослим: воно все більше опосередковується

спільними предметними діями. М. І. Лісіна дослідила, що при невід-

повідності змісту спілкування зростаючій комунікативній потребі у

277

Становлення самосвідомості дошкільника

дитини виникає невдоволення, вередування, зниження активності.

Дитина чітко сприймає результати своїх дій, виконаних при участі

дорослого. Вона розгублюється, плаче, жбурляє іграшки при невда-

чах. Успіх викликає емоційне піднесення, задоволення, впевненість,

бажання продовжувати дії.

З накопиченням досвіду спілкування дитина починає диференці-

ювати оточуючих дорослих. В неї виникають різні емоційні реакції

при спілкуванні з різними людьми. Якщо трьохмісячний малюк при-

близно однаково реагує на будь-якого дорослого, посміхаючись і раді-

ючи, то в тепер він чітко розділяє рідних, знайомих і чужих людей.

Спілкуючись із близькими, дитина активна, ініціативна, її пережи-

вання дуже яскраві. До знайомих людей дитина виявляє цікавість,

але більш стримана у вираженні емоцій. Після восьми місяців дитина

виразно боїться незнайомців, не приймає їх догляду при відсутності

близьких, переживає страх і невпевненість, уникає контакту. Водно-

час у присутності батьків ставлення дитини до оточуючих змінюється

на інтерес, вона підтримує контакт з незнайомцями (М. І. Лісіна).

У кінці першого року життя дитячий образ дорослого починає

включати суб’єктні властивості (якості діяча). Малюк ніби наперед

орієнтується на дії з дорослим, враховуючи попередній досвід спіл-

кування з ним. Наприклад, бабусі онук приносить і вкладає у руки

машинку, гра з якою йому так сподобалась. А вже мамі несе порожню

пляшечку, бо мама завжди наповнює її.

Диференційоване (вибіркове) ставлення малюка до різних осіб ви-

никає на основі досить стійких образів дорослих, сформованих завдя-

ки попередньому досвіду спілкування з ними. Разом із диференціаці-

єю оточуючих у дитини виникають перші прояви свого відособлення

від них: вона вимагає поваги до своїх бажань, вподобань, проявляючи

впертість, незгоду, неслухняність. Зростає радість внаслідок успіш-

них і засмучення внаслідок невдалих дій, що є ознаками зародження

особистості на основі усвідомлення себе як діяча.

Цікаві дослідження, які розкривають закономірності розвитку

образу «Я», проведено щодо сприймання дитиною свого віддзерка-

лення. Спочатку віддзеркалення сприймається як будь-який інший

цікавий об’єкт: немовля довго дивиться на нього, потім обстежує ру-

ками, обводить контур обличчя, торкається до дзеркала рукою. По-

чинаючи з півроку дитина починає вловлювати зв’язок між відобра-

женням та оточенням: здійснюють різні рухи, спостерігаючи зміни

в образі. До кінця року виникають своєрідні ігри із дзеркалом: діти

гримасують, кривляються, оглядають своє віддзеркалення з різних

278

Тема 21

боків, повертаючи голову, розміщуючи дзеркало у різних позиціях.

Деякі дії малюка спрямовуються на корекцію свого зовнішнього ви-

гляду. Так, у 10 місяців малюк, якому на голову наділи пов’язку і

піднесли до дзеркала, виявив подив, а потім точним рухом стягнув її.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку елементів самосвідомості в

немовлячому віці:

– самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистос-

ті, по мірі того як вона стає самостійним суб’єктом;

– перші прояви самосвідомості малюка до 6 місяців полягають у

появі самовідчуття позитивної та негативної модальності;

– найважливішою умовою позитивного самовідчуття дитини ви-

ступає ставлення до неї дорослого, як до особистості;

– після 6-ти місяців відбуваються зміни у спілкуванні, що під-

готовлюють малюка раннього віку до усвідомлення себе як ді-

яча;

– спілкування малюка з дорослим опосередковується їх спіль-

ними предметними діями;

– у малюка виникає емоційна оцінка результатів своїх дій;

– образ дорослого починає включати суб’єктні властивості

(якості діяча);

– виникають перші прояви відособлення малюка від дорослих

(впертість, незгода, неслухняність).

2. Розвиток самосвідомості

в ранньому дитинстві

Найважливішим надбанням раннього віку в розвитку особистості

є зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина

усвідомлює себе діячем – суб’єктом. Однаково важливими умовами

для цього виступає, по-перше, зосередженість всіх психічних функ-

цій дитини на предметних діях, на освоєнні предметного світу; по-

друге, ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим, що перед-

бачає його участь в оволодінні дитиною предметною діяльністю.

У малюка складається предметне ставлення до дійсності. Пред-

метна дія відзначається тим, що малюк діє з предметами відповідно

до їх призначення, функції, людського способу використання пред-

метів для задоволення своїх потреб. Пізнання дитиною цієї сфери

279

Становлення самосвідомості дошкільника

дійсності призводить до чіткішого диференціювання складових сво-

єї діяльності: відокремлення своєї активності від предмету, на який

вона спрямовується. Предметна діяльність набуває гнучкості, ознак

взаємозамінності компонентів, узагальненості: досвід виконання дій

з ложкою переноситься на низку інших предметів: олівець, паличку,

лінійку тощо. Подібних переносів зазнають не тільки знаряддя дій,

але й їх об’єкти: дитина помічає, що пеленати можна не тільки ляль-

ку, але й ведмедика, зайчика і навіть пірамідку.

Важливою умовою зародження самосвідомості є мовлення – спо-

чатку зовнішнє, а потім внутрішнє, що виступає у дорослого про-

відним засобом саморегуляції особистості. Розуміння й виконання

інструкцій дорослого переростає згодом у здатність дитини дошкіль-

ного віку будувати свою поведінку на основі самоінструкцій. Осо-

бливу роль відіграє засвоєння дитиною власного імені та особових

займенників. Немовля рано починає розрізняти своє і чуже ім’я, з

шести місяців по-різному реагує на їх звучання. В ранньому дитин-

стві ім’я для дитини є показником її індивідуальності, що відрізняє

її від іншої людини, вона часто вживає його замість займенника «я».

В той же час ім’я виступає засобом ідентифікації з іншими людьми,

підкреслюючи приналежність малюка до статі, сім’ї, національнос-

ті (В. С. Мухіна). Приблизно у півтора-два з половиною роки дитина

називає себе своїм власним іменем – так, як до неї звертаються ото-

чуючі, а наприкінці третього року з’являються особові займенники,

насамперед «я» і «ти».

На початку 2 р. діти, користуючись дзеркалом, розглядають гу-

дзики, кишеньки на своєму одязі, з цікавістю спостерігають за зміна-

ми віддзеркалення. Різноманітнішими стають ігри перед дзеркалом:

діти підстрибують перед дзеркалом, весело при цьому сміючись, із

задоволенням змінюють свій зовнішній вигляд: одягають хусточку,

причісуються та ін.

Дорослий у спілкуванні з дитиною виконує роль співпрацівника,

партнера, всіляко підтримуючи та направляючи зусилля малюка на

забезпечення успішних предметних дій. Разом з тим, дорослий для

дитини – носій зразків дій, джерело для розширення їх арсеналу.

Через призму своєї предметної діяльності малюк сприймає себе

і оточуючих. Максимуму виразності досягає залежність емоційного

комфорту малюка від того, наскільки успішно відбувається його ді-

яльність. Гостре невдоволення викликають невдачі, особливо коли

вони не виправдовують очікувань дорослих. Через успішну дію дити-

на прагне отримати від дорослого схвалення і заохочення, викликати

280

Тема 21

його захоплення, а на їх основі заслужити повагу дорослого. Депри-

вація (блокування) цих потреб залежить, насамперед, від предметної

умілості дитини. Малюк починає пов’язувати результат діяльності із

процесом її виконання, розуміючи, що дії, які призводять до змін у

предметах, виконує саме він. На основі описаних переживань дитини

зростає її увага до оцінок дорослих, в яких вона тільки починає виріз-

няти загальну особистісну оцінку («ти хороший») і оцінку за резуль-

татом діяльності («ти добре водиш машину, складаєш пірамідку»).

Оцінки дорослих виступають однією з умов формування самооцінки

в майбутньому.

Поступово дитина все краще виконує самостійно досить широкий

спектр предметних дій. Дитина досягає того рівня у розвитку само-

свідомості, який С. Л. Рубінштейн вважав реальною самостійністю,

реальним виокремленням з оточення [129, с. 636]. Т. С. Гуськова на-

зиває цю стадію справжньою самостійністю, показником якої є «осо-

бистісні бажання» малюка. Дитина здатна ставити соціально схваль-

ну мету, виступаючи самостійною там, де ще вчора не обходилась без

підтримки дорослого. Поступово посилюються мотиви «бути як до-

рослий»: малюк наполегливо хоче їсти самостійно, прагнучи самому

діяти ложкою. При цьому він ніби піднімає планку у своєму розви-

тку, ставлячи перед собою нову задачу «виконати самостійно». Від-

повідно такі спроби малюка заслуговують підтримки дорослого, який

допомагає дитині втримати мету, виконати дію, контролює і оцінює її

діяльність. Завдяки співпраці з дорослим дитина оволодіває різними

елементами цілісної структури діяльності: постановкою мети і задач,

співвіднесенням результату з бажаним.

Прагнення дитини до самостійності стає окремим мотивом, пере-

плітаючись із мотивом «бути великим, дорослим». Неодноразове ви-

конання дії разом з дорослим та прагнення до відособлення породжу-

ють мотив «Я сам». Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча:

«Я їстиму. Я гратимусь».

Спілкування з дорослим, що залишається ще ситуативно-діло-

вим, починає відставати від нових запитів дитини, в якої прагнен-

ня до співпраці починає поєднуватись з тенденцією до відособлення.

У системі відносин з дорослим виникають бар’єри виявам самостій-

ності дитини, що викликають неслухняність, характерну для пере-

хідного періоду в розвитку особистості – кризи трьох років. Її ознаки

описав Л. С. Виготський:

• негативізм – демонстративна відмова виконати дію, адресова-

на конкретному дорослому;