Дубасенюк О.А. Професійна педагогічна освіта: інноваційні технології та методики

Подождите немного. Документ загружается.

поведінку; поєднувати зовнішній педагогічний вплив та самовиховання

особистості; об‘єднувати і координувати зусилля усіх соціальних інсти-

тутів та громадських об‘єднань, ЗМІ, літератури, мистецтва, сім‘ї, колек-

тивів і груп тощо; формувати якості особистості за допомогою системи

конкретних виховних справ. Виділено наступні критерії реалізації тех-

нології виховання: системний, який передбачає наявність логіки проце-

су, взаємозв‘язку частин, цілісність; керування, діагностики досягнення

цілей, планування процесу виховання; ефективності, тобто відбору ме-

тодів і засобів технології відповідно до результатів і оптимальних ви-

трат; репродуктивності, можливості використання зазначеної технології

в навчально-виховних закладах різного типу.

О. О. Дем’янчук аналізує структуру гностичних умінь майбутніх

учителів та обґрунтовує методику формування гностичних умінь, які

включають глибинні механізми та цільові стратегії процесів пізнання

педагогічної дійсності, особливості педагогічної професії та взаємодії

суб‘єктів навчально-виховного процесу тощо.

Ю. М. Захарчишина створила методику формування професійної

миротворчої соціокультурної компетентності військового фахівця в

процесі його професійної підготовки та обґрунтувала педагогічні умови

підготовки офіцерів до соціокультурної діяльності, які є основою мето-

дики формування відповідної професійної соціокультурної компетент-

ності. Результати аналізу наукової літератури дозволили визначити ос-

новні педагогічні умови соціокультурної підготовки офіцера-

миротворця: розширення соціально-рольового репертуару офіцерів; ро-

звиток афективно-перцептивного сприйняття оточення, емпатійності;

розвиток творчого діалектичного мислення та освоєння дійсності; виро-

блення у офіцерів миротворчих морально-світоглядних установок; мо-

тиваційні чинники виконання соціокультурної діяльності; розвиток ме-

ханізмів саморегуляції, волі.

О. М. Королюк у своєму дослідження довела, що методика органі-

зації диференційованої самостійної роботи студентів у коледжах безпо-

середньо передбачає якісні зміни її складових: мети, змісту навчальної

інформації, форм і методів педагогічної взаємодії суб‘єктів навчального

процесу, розвиток професійної й пізнавальної мотивації, а також фор-

мування спеціаліста як самостійної особистості. Відповідно до структури

самостійної роботи студентів експериментальна методика розроблялася

в два етапи. На першому – виділявся зовнішній компонент, тобто ство-

рювалося методичне забезпечення самостійної роботи студентів. Дру-

гий етап роботи щодо диференціації самостійної роботи було присвя-

чено адаптації її складових до внутрішніх компонентів навчальної дія-

льності студентів.

В.А. Копетчук розглядає методику формування професійної спря-

мованості навчання предметів природничо-математичного циклу в ме-

дичному коледжі за такими етапами: інформаційно-теоретичний, що пе-

редбачає засвоєння теоретичних знань з предметів природничо-

математичного циклу, які викладаються в медичному коледжі, практич-

ний – містить систему навчальних завдань більш репродуктивного хара-

ктеру, самостійно-творчий – передбачає формування творчого ставлення

студента до формування професійних знань, навичок, умінь при ви-

вченні предметів природничо-математичного циклу. Відповідно до ко-

жного етапу визначено цілі, зміст, форми та засоби.

IV розділ – особливості методики формування у старшокласників

громадянських і моральних ціннісних орієнтацій та інтелектуальних

умінь.

Л. В. Корінна висвітлює технологію формування громадянських

цінностей старшокласників у навчально-виховному процесі педагогіч-

ного ліцею. Наголошується, що проблеми сучасності можуть вирішува-

ти тільки розвинуті, творчі особистості. Сьогодні в шкільних класах та

аудиторіях формується нове покоління, якому в найближчі роки дове-

деться брати участь у важливих подіях сучасного світу. Зазначена техно-

логія формування громадянських цінностей старшокласників може бу-

ти представлена і реалізована у двох площинах – навчальній та вихов-

ній. При цьому передбачається впровадження технології у навчальній,

позанавчальній, позашкільній діяльності. Результатом застосування тех-

нології формування громадянських цінностей має стати громадянська

компетентність – сукупність індивідуально-особистісних характеристик

старшокласника, які створюються у процесі громадянскої освіти й вихо-

вання і визначають рівень сформованості його громадянськості.

В. І. Слінчук розробила модель процесу освіти, що сприяє усвідо-

мленню старшокласниками системи ціннісних орієнтацій їх навчальної

діяльності. Компонентами моделі виступають: особиста активна навча-

льна діяльність старшокласника; учитель, який, передусім, сам володіє

усвідомленою системою ціннісних орієнтацій своєї педагогічної діяль-

ності; класний колектив, який сприйняв у цілому систему ціннісних орі-

єнтацій навчальної діяльності; сім‘я, яка готова допомогти старшоклас-

нику усвідомити ціннісні орієнтації навчальної діяльності; нетрадиційні

форми організації навчальної діяльності у контексті особистісно-

орієнтованої технології навчання; емоційний стан процесу освіти.

Доведено, що ціннісні орієнтації навчальної діяльності – це важли-

вий структурний компонент навчальної діяльності, усвідомлений стар-

шокласниками як її спрямованість на пізнання особистості самої себе,

пізнання іншого та пізнання світу через призму цінностей, що викону-

ють регулятивну, орієнтувальну, проектувальну функції, і який визна-

чає установку особистості на включення її в активну діяльність.

О. Л. Башманівський, досліджуючи методичний комплекс управ-

ління процесом формування інтелектуальних умінь старшокласників,

проаналізував теоретичні аспекти експериментальної роботи та прак-

тичну реалізацію моделі формування інтелектуальних умінь старшок-

ласників. Виділено три етапи дидактичного процесу формування інте-

лектуальних умінь відповідно до визначених блоків та рівнів їх форму-

вання: І етап – формування продуктивно-стереотипних умінь, ІІ етап –

формування реконструктивно-варіативних умінь, ІІІ етап – формування

творчо-рефлексивних умінь. На основі цього відбувалося впровадження

у навчальний процес факультативного курсу ,,Формування інтелектуа-

льних умінь старшокласників у процесі вивчення предметів мовно-

літературного циклу‖, який є практичною реалізацією розробленої мо-

делі на матеріалі української мови та літератури, російської мови та за-

рубіжної літератури.

Відтак, в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів особли-

вого значення набувають проблеми професійної педагогічної освіти,

освіти впродовж життя, реалізація полікультурних, глобалізаційних, хо-

лістичних, інтегративних тенденцій інноваційного спрямування в освіті.

Як засвічує аналіз наукового доробку Житомирської науково-

педагогічної школи, саме на ґрунті спільних наукових досліджень мо-

жуть бути вирішені сучасні освітні проблеми, які можна віднести до

найбільш значущих соціокультурних викликів людської цивілізації, що

ввійшла у ХХІ сторіччя.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ІННОВАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ

У СФЕРІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ У КОНТЕКСТІ

УЧАСНИХ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ

О. А. Дубасенюк

ІННОВАЦІЙНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ

В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Система вищої освіти в Україні формується як один з пріоритетних

напрямів і ціннісних орієнтацій державності та суспільної свідомості.

Проблеми виховання, освіти, розвитку молодого покоління набувають

особливого значення, оскільки доля майбутнього людства більшою мірою

залежатиме від розвитку духовної і моральної сфери суспільства. Тому са-

ме професійна педагогічна діяльність учителя як носія духовних ціннос-

тей, спадкоємця поколінь покликана сприяти утвердженню гуманної, де-

мократичної особистості, здатної до саморозвитку, самореалізації своїх ін-

тересів та обдаровань.

Розвиток системи вищої освіти вимагає від педагогічної науки й

практики вивчення і впровадження сучасних технологій та нових мето-

дів навчання дітей та молоді. Інновації в педагогіці пов‘язані із загаль-

ними процесами у суспільстві, глобалізаційними та інтеграційними

процесами. Інноваційна діяльність в Україні передбачена Законом

України „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на

період до 2005 року‖ (2002), Державною програмою прогнозування нау-

ково-технологічного та інноваційного розвитку на 2004-2009 роки.

Інновації в освіті є закономірним явищем, динамічним за характе-

ром і розвивальним за результатами, їх запровадження дозволяє вирі-

шити суперечності між традиційною системою і потребами в якісно но-

вій освіті. Сутнісною ознакою інновації є її здатність впливати на зага-

льний рівень професійної діяльності педагога, розширювати інновацій-

не поле освітнього середовища у навчальному закладі, регіоні. Як систе-

мне утворення інновація характеризується інтегральними якостями: ін-

новаційний процес, інноваційна діяльність, інноваційний потенціал,

інноваційне середовище.

Джерелом інновації є цілеспрямований пошук ідеї з метою розв'я-

зання суперечностей, її освоєння відбувається шляхом апробації в формі

педагогічного експерименту або пілотного впровадження. Розвиток ін-

новації залежить від того, наскільки соціально-психологічне середовище

потребує нової ідеї. Подальше існування інновації пов'язане з переходом

у стадію стабільною функціонування.

Отже, інновації в освіті – це процес творення, запровадження та по-

ширення в освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та

управлінських технологій, у результаті яких підвищуються показники

(рівні) досягнень структурних компонентів освіти, відбувається перехід

системи до якісно іншого стану. Слово "інновація" має багатомірне зна-

чення, оскільки складається з двох форм: власне ідеї та процесу її прак-

тичної реалізації [6, с. 338-340].

Інновації класифікують за об'єктом впливу (педагогічні, соціально-

психологічні, організаційно-управлінські), рівнем поширення (систем-

но-методологічні та локально-технологічні) та інноваційним по-

тенціалом нового (радикальні, модифікаційні, комбінаторні). За об'єк-

том впливу результатами педагогічних новацій є якісні зміни у навчанні

та вихованні школярів. Упровадження інновацій спеціально-

психологічної спрямованості сприяє покращенню мікроклімату в освіт-

ньому середовищі, формує високий рівень культури стосунків між су-

б'єктами навчально-виховного процесу. Інновації організаційно-

управлінського типу забезпечують запровадження сучасних форм і ме-

тодів управління, сприяють подоланню стереотипів консервативного

стилю керівництва, формують нові партнерські відносини. Поширення

інновацій системно-методологічного рівня запроваджуються у межах за-

гальної системи. Локально-технологічний рівень інновацій передбачає

апробацію особистісно орієнтованих інноваційних методів, систем на

окремих об'єктах освіти. Згідно з інноваційним потенціалом нового, ра-

дикально нові ідеї — інновації в освіті, що запроваджуються на основі

кардинально нових засобів (інформаційно-комп'ютерних технологій,

нейролінгвістичного програмування тощо). Модифікаційними назива-

ють інновації, спрямовані на вдосконалення змісту, форм, методів» на-

вчально-виховного процесу, організації освіти. Комбінаторними нази-

вають осучаснені новації – освітні й педагогічні традиції, адаптовані до

нового соціокультурного середовища.

Інновації в системі професійно-педагогічної освіти мають подвійну

спрямованість. Вони передбачають зміни не тільки в системі власне пе-

дагогічної підготовки, але й мають обов‘язкове врахування змін, що від-

буваються у всіх типах навчальних загальноосвітніх закладах, а також іс-

торико-педагогічних тенденцій у цій сфері.

Історію походження інновацій в освіті пов'язують із періодом заро-

дження експериментальної педагогіки (2-а пол. XIX ст.), науки про ви-

вчення психологічних особливостей дитини, новітніх форм і змісту її

навчання й виховання методами наукового пошуку. Безумовно, педа-

гогічна освіта також розвивалась під впливом інноваційних процесів, що

відбувалися у зарубіжній і вітчизняній школах. Основні ідеї зарубіжних

учених того часу А. Біне. О. Декролі, А. Лай, Е. Клапаред. В. Кілпатрік.

Е. Мейман, Е. Торндайк та ін. полягали в необхідності скасування освіт-

ніх традицій і проголошенні пріоритету творчого розвитку дитини. Під

впливом реформаторських течій кінця XIX ст. у зарубіжній педагогіці

створюються навчальні заклади пошукового типу діяльності, так звані

«експериментальні» школи (Німеччина, Велика Британія, Чехія, США

та ін.), у яких апробуються нові педагогічні ідеї та концепції («Лабора-

торна школа» Дьюї, «Органічна школа» М. Джонсона, «Школа гри»

К. Пратта, дитяча школа М. Наумберга тощо).

Значних результатів в інноваційних пошуках досягли «нові школи»

Західної Європи, зокрема О. О'Нейла (Кірслі, Велика Британія), «Вільна

шкільна громада» Г. Вінекена (Німеччина), дитячі будинки Я. Корчака

(Польща) та ін., у яких вперше знайшла відображення ідея цінності ін-

дивіда, особливостей дитини.

Важливим досягненням в організації інноваційних процесів в освіті

стало створення Бюро педагогічного експериментів під керівництвом

Дж. Дьюї (Нью-Йорк, США, 1911) та міжнародного об'єднання педагогі-

чного руху «Нова школа» під керівництвом А. Фер'єра (Швейцарія,

1912), мета діяльності яких полягала в узагальненні та розповсюдженні

інноваційного досвіду шкільної освіти.

Період розвитку інноваційно-педагогічної сфери 1-ї пол. XX ст.

О. Я. Савченко назвала етапом піднесення педагогічних систем гуманіс-

тичної спрямованості (М. Монтессорі, Р. Штайнер, С. Френе та ін.). Но-

ваторськими ідеями цієї сфери стали: виховання дитини на принципі

природовідповідності, на засадах розвитку її внутрішньої свободи й гід-

ності; пошуки і запровадження дидактичних нововведень на основі на-

вчальних інтересів дитини; визнання інтелектуального розвитку дитини

та розробка нових способів діагностування її потенційних здібностей;

обґрунтування ідеї демократичного виховання на засадах загальнолюд-

ських моральних цінностей, розвитку громадянських якостей; розши-

рення сфери інноваційного пошуку із приватної освіти на державні ма-

сові школи; розвиток комплексів інноваційного типу: — «науковий

центр – експериментальна школа», «університет– експериментальна

школа» та ін.

Інтерес до освітніх інновацій у зарубіжній педагогіці помітно акти-

візувався у 50 – 80-і роки XX ст. Її визначальною рисою стало формуван-

ня освітніх альтернатив (шкіл, педагогічних систем, концепцій тощо) як

своєрідних центрів наукового-педагогічного пошуку і популяризації но-

вих педагогічних ідей: антиегалітаризму (варіативність, диференціація,

неперервність навчання), диверсифікації (забезпечення кожної дитини

шкільного віку загальною освітою згідно з її індивідуальними здібнос-

тями, нахилами, інтересами) та полікультурної освіти (врахування етні-

чної, національної, релігійної ідентичності школярів) (Б. Блум,

Дж. Брунер, Р. Ганьє, Г. Ксвелті, А. Комбс, А. Маслоу, Г. Олпорт,

Ч. Паттерсон, Д. Равич, Б. Снінер, Р. Тайлер, Ч. Фіни та ін.). Під впливом

демократичних тенденцій поширюються раціоналістична (забезпечення

школярів знаннями, засвоєння яких дає можливість випускникам адап-

туватися до умов реального життя) та феноменологічна (на основі поєд-

нання знання і власного досвіду дитину вчать самостійно будувати вла-

сне життя, розвивати її природний потенціал, брати відповідальність за

вирішення особистих проблем) моделі освіти. Уперше інновації в освіті

були пов'язані з реформами галузі.

Головною метою запровадження інновацій в освіті кінця XX – поча-

тку XXI ст. стає необхідність відповідати виклику глобалізаційних тран-

сформацій, екологічних проблем, полікультурних тенденцій у світі. Но-

ві ідеї зосереджено навколо проблем оцінювання якості освіти, форму-

вання у педагогів індивідуальної відповідальності за позитивні зміни в

освіті, подолання суперечностей між темпами соціально-культурного

розвитку школярів та потребами сучасного суспільства, досягнення рів-

них можливостей у здобутті якісної базової освіти, активізації соціально-

педагогічних процесів для підвищення якості освіти. Нині утверджуєть-

ся пріоритет інноваційного розвитку освіти на основі модернізації всіх

складових системи (змісту, педагогічних технологій, оцінювання навча-

льних досягнень школярів, підготовки педагогічних кадрів, управління,

фінансування тощо); нормативне забезпечення інноваційної політики

галузі; формування інфраструктур, які підтримують та координують

інноваційні процеси.

Становлення інноваційно-педагогічної сфери в освіті України від-

бувалося на тлі «піднесення національно-культурного руху, утверджен-

ня національної системи освіти й виховання, внесення національного

компонента в структуру педагогічної науки», яке охоплювало період

1905-1920 pp. Для української школи це був час формування національ-

ної освітньої парадигми, джерелом якої стали традиції української ет-

нопедагогіки та реформаторські ідеї зарубіжної школи.

Інноваційні пошуки 20-30 років XX ст. формувалися в умовах утвер-

дження класових цінностей, розгорталися на основі експериментальної

педагогіки у напрямі створення рефлексології та педології

(О. Залужний, В. Протопопов, І. Соколянський); концепції естетизації

особистості (Я. Мамонтов); індивідуалістичної освіти (О. Музиченко);

прагматичної педагогіки (Б. Манжос); вільного трудового виховання

(Я. Чепіга); національного виховання (В. Дурдуківський).

Подальший розвиток інновацій (1930–1950) визначався ідеологічни-

ми принципами і партійними постановами, що призводило до уніфіка-

ції освіти та стримувало інноваційний рух в Україні. Під впливом ідео-

логії соціалізму формується педагогічна система А. С. Макаренка, осно-

вними ідеями якої стало: формування радянської людини-комуніста в

умовах соціалістичного середовища; колективістське виховання; свідома

дисципліна; поєднання поваги і відповідальності та ін. З початком «від-

лиги» в радянському суспільстві (50-80-і роки) розпочалася нова епоха

інновацій в освіті її домінантою стали гуманістичні ідеї

В. О. Сухомлинського про необхідність піднесення людини як найвищої

соціальної цінності, формування національної і людської гідності у

школярів, розвиток творчих здібностей особистості на основі партнер-

ської суб'єкт-суб'єктної взаємодії та етичних цінностей. Утверджуються

ідеї гуманізації та демократизації освіти (М. Вейт, О. І. Вишневський,

В. М. Галузинський, О. А. Захаренко, В. О. Сухомлинський); змісту освіти

(С. У. Гончаренко, Н. Г. Ничкало); розвитку пізнавальних інтересів та ді-

яльності школярів (А. М. Алексюк, В. І. Бондар, В. К. Буряк,

В. І. Євдокимов, О. В. Киричук, Б. І. Коротяєв, П. М. Лебедев,

В. І. Паламарчук, М. М. Палтишев, І. П. Підласий); оптимізації навч.-

виховного процесу (А. І. Зільберштейн, В. П. Максименко,

І. Т. Федоренко); самостійної роботи школярів (В. К. Буряк,

О. Я. Савченко); проблемного навчання (В. П. Барабаш, С. І. Векслер,

Н. О. Воскресенська, В. П. Корнєєв, В. І. Лозова, В. В. Марков,

З. А. Стоницький, А. В. Фурман); методів навчання та виховання

(В. Ю. Зябкін, В. П. Корнєєв, Л. Л. Момот, В. О. Онищук, С. П. Петухов);

вирішення проблеми неуспішних учнів (В. П. Барабаш, Г. Т. Лисенко,

І. І. Соболев, І. І. Стафеєв); розвивального навчання (Г. С. Костюж); про-

грамованого навчання (В. П. Волинський, Н. С. Литвиненко); педагогіки

співробітництва (В. Ф. Шаталов); форм навчання (С. І. Векслер,

А. В. Вихрущ, К. Г. Делікатний, Ю. І. Мальований, В. Є. Римаренко); іс-

торії шкільної освіти та порівняльної педагогіки (О. В. Сухомлинська,

Л. П. Пуховська); управління школою (В. І. Бондар, B. І. Маслов,

В. С. Пікельна); передового педагогічного досвіду (В. П. Зоц,

В. Ф. Паламарчук). Усе це спрямовано на підвищення ефективності на-

вчання та виховання школярів.

Інноваційні трансформації сучасної освіти (кінець XX – початок XXI

століття) окреслені провідними концепціями: традиційною (оволодіння

базовими знаннями, вміннями і навичками; вивчення і засвоєння акаде-

мічних знань), раціоналістичною (опора на знання як упорядковану су-

купність об'єктивних фактів на основі створення ефективної та всебічно

розробленої технології) та гуманістичною (необхідна умова для особис-

тісного самовираження, самоствердження людини, можливість най-

більш повно й адекватно відповідати природі людського «Я»).

Активізація сучасного інноваційного руху в Україні сприяє станов-

ленню авторських шкіл інноваційного типу (М. Гузика, О.А. Захаренка,

А.І. Сологуба, М. Чумарної та ін.), діяльність яких спрямована на фор-

мування якісно нових, альтернативних концепцій і педагогічних сис-

тем.

Інновації у вищій школі передбачають: а) створення електронної

бази даних про інновації у вищій освіті, організація науково-

дослідницьких (фундаментальних і прикладних) та навчально-

методичних робіт з проблем професійної освіти; б) вивчення, узагаль-

нення та поширення кращого вітчизняного, європейського та світового

досвіду в цій сфері; в) організація і проведення конференцій, семінарів і

тренінгових курсів з інноваційних методик викладання гуманітарних та

природничо-математичних дисциплін для професійного загалу.

Сьогодні у ВНЗ України широко використовується рейтингова сис-

тема контролю організації навчального процесу й оцінки знань студен-

тів. Головна мета впровадження рейтингової системи оцінювання знань

студентів – поліпшення якості навчання шляхом активізації навчальної

діяльності, стимулювання активної самостійної роботи студентів, під-

вищення об'єктивності оцінки знань, виявлення індивідуальних здібно-

стей студентів, а також створення умов для здорової конкуренції, наці-

леної на здобуття більш високого місця у рейтинговому списку групи,

спеціальності, факультету. Ця система надає можливість розпочати

впровадження кредитно-модульної системи, як того вимагає Болонсь-

кий процес [6, с. 340-341].

Здійснюється розробка авторських курсів нового покоління, які на

етапі формування можуть бути застосовані для індивідивідуального на-

вчання обдарованих студентів, а у подальшому, за умов наявності мате-

ріальної бази, для широкого використання у навчальному процесі.

Інтеграція вищої школи України до загальноєвропейського освіт-

нього простору пов'язана з проблемами, розв‘язання яких бачиться у

реформуванні системи підготовки кадрів згідно з міжнародними вимо-

гами. В умовах зростання обсягів інформації з багатьох галузей науки,

техніки та технології, кардинальних змін у соціальній сфері, висунення

високих професійних вимог до майбутніх педагогів необхідно інтенси-

фікувати процес навчання, створити умови для підготовки висококва-

ліфікованих учительських кадрів, використовуючи новітні технології і

методики навчання.

У багатьох зарубіжних навчальних закладах останнім часом з'яви-

лися так звані гібридні курси (hybrid courses). Це специфічна форма по-

єднання очного і дистанційного навчання, за якої окремі курси студент

самостійно вивчає в електронному форматі, що не виключає його безпо-

середніх контактів з викладачем. Інтегрування дистанційного навчання

в очне спирається на нове трактування змісту поняття «дистанціювання

студента від викладача», в якому підкреслюється не фізичний, а педаго-

гічний аспект феномена дистанціювання. Останнє тлумачиться як мож-

ливість забезпечення з допомогою дистанціювання студента від викла-

дача його більшої автономності, що дозволяє суттєво покращити органі-

зацію самостійної роботи.

Інформаційно-аналітична система дистанційної освіти являє собою

навчальний комплекс, в якому об'єднано переваги практично всіх форм

викладання навчального матеріалу – підручника; навчального посібни-

ка для самостійного вивчення матеріалу; конспекту лекцій; методів, по-

сібників до практичних занять, лабораторних робіт та курсового проек-

тування; довідкової літератури. Це – дві підсистеми: 1) мультимедійний

комплекс теоретичного матеріалу, практичних занять, лабораторних

робіт і вирішення проблем у прикладному програмуванні та 2) інфор-

маційна система аналізу процесу навчання і ступеня засвоєння матеріа-

лу. Такий навчальний комплекс містить систему контролю й аналізу

процесу навчання з оцінкою рівня засвоєння матеріалу і підготовкою

методичних рекомендацій щодо організації навчання за умов поперед-

нього недостатньо глибокого засвоєння матеріалу. У ньому передбачено

багаторівневе тестування з усіх видів навчання

До складу цілісного курсу дистанційного навчання може входити

набір модульних блоків з окремих розділів, що мають свій рейтинг і

впливають на підсумкову оцінку знань студентів. Кожна дидактична

одиниця може вміщувати: інформаційний блок, тобто теоретичну скла-

дову, розроблену на основі гіпертекстових технологій, статичного та

динамічного графічного матеріалу; задачі для самостійного розв'язання;

контрольні запитання; тестові завдання.

Разом з тим підкреслимо, що головним інноваційним потенціалом

будь-якої країни та її регіонів є спеціалісти у галузі освіти і передусім

педагоги. Саме вчителі, на думку Н. В. Кузьміної, знаходять в основі всіх

професій, працюють з учнями на всіх освітніх маршрутах, забезпечуючи

неперервність освіти впродовж усієї життєвої траєкторії і створюють

умови для функціонування «соціального ліфту». Світова тенденція під-

вищення потенціалу спеціалістів освіти пояснюється переміщенням

конкуренції держав у сучасному світі в сферу освіти. Конкурентноздат-

ними стають країни, спеціалісти управління яких усвідомлюють потре-

би своїх держав. Спеціалісти освіти є одною із ланок спеціалістів управ-

ління державою, оскільки управляють процесами формування людсь-