Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях

Подождите немного. Документ загружается.

301

Модуль 2

ні ануїтети) забезпечує отримання додаткового доходу, що не залежить

від розміру державних виплат, у тому числі через старість і інвалідність.

Наявність розвинутого ринку особистого страхування знижує наванта-

ження на видаткову частину бюджету, зменшуючи витрати держави на

соціальне забезпечення громадян. Отже, держава зможе зосередитися на

захисті найменш забезпечених верств населення.

По-третє, розвиток особистого страхування, як однієї з най-

більш працемістких і науковомістких галузей страхування, веде до

утворення нових робочих місць.

Вітчизняний страховий ринок потребує модернізації, що пе-

редбачає заміну наявної моделі його функціонування й розвитку

нової, ефективнішої, яка відповідатиме потребам розвитку реально-

го страхування і базуватиметься на динамічно зростаючому плато-

спроможному попиті.

В основу Концепції розвитку страхового ринку України має

бути покладений принципово новий для сучасного страхового рин-

ку підхід, коли саме страхувальники розглядаються як імператив.

Це означає, що інтереси страхувальників повинні розглядатися як

пріоритетні у загальній системі інтересів, які забезпечують функці-

онування вітчизняного страхового ринку. Страхувальники є голо-

вним джерелом існування і розвитку страхового бізнесу.

Для подальшого розвитку вітчизняного страхового ринку необ-

хідний збалансований розвиток обов’язкових і добровільних видів

страхування. Для цього треба встановити основи обов’язкового стра-

хування, до яких входять принципи і вимоги до його здійснення, поси-

лити контроль за проведенням обов’язкового державного страхування

і страхування, що здійснюється із залученням бюджетних коштів.

Систематичний розвиток нових страхових продуктів – іннова-

тивність – як один із наріжних принципів маркетингу в страхуванні

має охоплювати всі сфери страхової діяльності: від укладання до-

говорів страхування до пошуку нових сфер інвестування і сучасних

методів корпоративного управління. Важливе місце в стратегії роз-

витку страхового ринку належить формуванню і реалізації стратегії

розвитку систем управління продажем страхових компаній, до якої

мають входити відповідні завдання:

- розвиток організаційної культури і клієнтоорієнтованості під-

розділів;

- зміцнення управлінської команди, розвиток її творчого і підпри-

ємницького потенціалу;

302

Страхування в запитаннях та відповідях

- вироблення й формалізація рішень із підвищенням ефективнос-

ті управління продажем у компанії;

- розроблення стратегічних напрямів розвитку в сфері продажу й

управління продажем;

- побудова, налагодження і запуск корпоративної системи профе-

сійного розвитку спеціалістів.

Одним із важливих моментів стратегічного планування діяль-

ності страхових компаній є мінімізація страхових ризиків, що не

меншою мірою зумовлює фінансову результативність страхування,

ніж тарифна політика й розширення філіальної і агентської мережі.

Важливим моментом стратегічного розвитку вітчизняного страхо-

вого ринку має стати і оптимізація структури витрат, що входять до

собівартості послуг страхових компаній, і наближення цієї струк-

тури до загальновизнаних світових норм. У цьому плані, зокрема,

чільне місце має належати розвиткові електронного страхування.

124. Критерії показників економічної ефективності

страхової діяльності

Крім прибутковості, ефективність страхових компаній, що здій-

снюють страхування інше, ніж страхування життя, можна відобра-

зити системою таких показників.

Показник ділової активності, який показує відношення надхо-

джень страхових премій (платежів) на певну дату поточного року до

валюти балансу на цю ж дату за попередній рік.

Цей показник показує, скільки оборотів зробив капітал стра-

ховика за певний проміжок часу (як правило, за півріччя чи рік).

Кожний оборот капіталу може приносити страховику прибутки чи

збитки. Тому цей коефіцієнт характеризує ефективність викорис-

тання ресурсів страховика.

Зіставлення обсягів власного капіталу і статутного капіталу.

Нагадаємо, що складовими власного капіталу є:

статутний капітал; -

додатковий капітал; -

нерозподілений прибуток; -

резервний фонд; -

інший капітал, за винятком несплаченого і вилученого капіталу. -

Якщо обсяг власного капіталу перевищує обсяг статутного

капіталу, то таке співвідношення характеризує прибуткову ді-

303

Модуль 2

яльність страховика. Зростання дає змогу страховій компанії

здійснювати виплати дивідендів, реінвестовувати капітал і т. ін.

Якщо обсяг статутного капіталу перевищує обсяг власного капіта-

лу, то це свідчить про збиткову діяльність страховика, про заборго-

ваність засновників стосовно сплати статутного капіталу.

Рівень сплаченого статутного капіталу. Чим він вищий, тим ви-

щий рівень зацікавленості власників капіталу в розвитку страхової

компанії.

Показники структури активів, які визначать рівень платоспро-

можності страховика:

відношення суми інвестиційних вкладень і грошових коштів -

до загальної суми активів. Цей показник має наближатись до 1

(одиниці);

відношення інвестиційних вкладень і грошових коштів до роз- -

міру страхових резервів.

Цей показник має бути рівним або більшим від одиниці.

Темп зростання страхових премій визначається як відношення над-

ходжень страхових премій поточному році до надходжень страхо-

вих премій у попередньому році. Досвід показує, що цей темп при

стабільній діяльності страховика перебуває в межах 25%.

Різке збільшення темпів зростання страхових премій означає

зростання зобов'язань страхової компанії, що потребує зростання

власного капіталу.

Значне зменшення темпів зростання страхових премій свідчить

про порушення збалансованості страхової діяльності, що загрожує

фінансовій стабільності страховика.

Показник забезпечення страховика власними засобами ви-

значається як відношення обсягу власного капіталу до технічних

резервів. Оптимальне значення показника більше ніж 28%. До-

статній обсяг власних засобів страховика, вільних від зобов'язань,

є надійним чинником фінансової стійкості страхової компанії.

Рівень покриття інвестиційними активами страхових резервів ви-

значається як відношення обсягу інвестиційних активів та грошо-

вих коштів до страхових резервів (резервів незароблених премій).

Бажано, щоб обсяг інвестиційних активів перевищував обсяг

страхових резервів, або ж, принаймні, дорівнював йому.

Якщо ж обсяг страхових резервів перевищує інвестиційні акти-

ви і кошти, то це свідчить про розміщення засобів у високоризикові

або неліквідні активи.

304

Страхування в запитаннях та відповідях

Показники, що характеризують участь перестраховика в за-

безпеченні фінансової надійності страхової компанії:

частка страхових платежів, що належать перестраховикам, пока- -

зує залежність здатності страхової компанії до виконання своїх

зобов'язань від надійності партнерів по страхуванню. Оптимальне

значення цього показника визначається межами 5–50% від валових

показників страхових платежів. Перевищення показником установ-

леної межі свідчить про надто високий ступінь залежності страхо-

вика від партнерів по страхуванню. Якщо цей показник менший від

установленої межі, то це свідчить про фактичну відсутність зв'язку

фінансового стану страховика з перестраховими операціями;

участь перестрахувальників у страховій премії визначається як -

відношення обсягу страхових премій за ризиками, що передають-

ся у перестрахування, до загального обсягу страхових премій.

Цей показник показує ступінь участі операцій з перестрахуван-

ня ризиків у забезпеченні фінансової стійкості страхової компанії.

Оптимальне значення показника теж перебуває в межах 5–50% від

обсягу страхових премій. Якщо коефіцієнт буде нижчим від установленої

межі, то це свідчитиме про фактичну відсутність залежності фінансово-

го стану страховика від перестрахових операцій, і навпаки, перевищення

коефіцієнтом установленої межі свідчить про надмірну залежність фі-

нансового стану страховика від партнерів з перестрахування.

Є й інші показники ефективності функціонування страховиків.

Але розглянутих нами показників достатньо для того, щоб, проана-

лізувавши основні показники діяльності страховиків, які оприлюд-

нюються щорічно, потенційний страхувальник міг визначитись у

вільному виборі надійного для себе страховика.

125. Порядок обчислення фактичного та нормативного

запасу платоспроможності страховика

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності

зобов’язані підтримувати належний рівень фактичного запасу пла-

тоспроможності (нетто-активів).

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страхо-

вика визначається вирахуванням з вартості майна (загальної суми

активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми

зобов’язань, у тому числі страхових. Страхові зобов’язання прийма-

ються рівними обсягам наявних технічних резервів.

305

Модуль 2

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страхо-

вика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас пла-

тоспроможності. Методика обчислення нормативного запасу плато-

спроможності неоднакова для страхових компаній, які здійсню ють

страхування життя і які здійснюють загальні види страхування.

Нормативний запас платоспроможності для страховика, який

здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, що

визначається множенням загальної величини резерву довгострокових

зобов’язань (математичних резервів) на коефіцієнт 0,05. Загальна ве-

личина резерву довгострокових зобов’я зань дорівнює сумі резервів

довгострокових зобов’язань (математичних резервів), розрахованих на

цю саму дату окремо за кожним договором страхування життя.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здій-

снює загальні види страхування, обчислюється двома способами.

Для подальшого порівняння з фактичним запасом платоспромож-

ності обирається більша з отриманих величин.

Відповідно до першого способу, нормативний запас платоспро-

можності обчислюється множенням суми страхових премій за попе-

редні 12 місяців на коефіцієнт 0,18 (останній місяць складатиметься

з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових пре-

мій зменшується на скориговану суму страхових премій, належних

перестраховикам. Сума страхових премій, належних перестрахови-

кам, коригується множенням на встановлені Законом «Про страху-

вання» коефіцієнти, а саме:

у 2002 році – 0,75; -

у 2003 році – 0,60; -

у подальші роки – 0,50. -

Відповідно до другого способу нормативний запас платоспро-

можності обчислюється множенням суми страхових виплат за попе-

редні 12 місяців на коефіцієнт 0,26 (останній місяць складатиметься

з кількості днів на дату розрахунку).

При цьому сума страхових виплат зменшується на скориговану суму

страхових виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладе-

ними договорами перестрахування. Коригування здійснюється з вико-

ристанням таких самих коефіцієнтів, які використовуються в першому

способі розрахунку нормативного запасу платоспроможності.

Завдання аудитора – розрахувати обидва з передбачених зако-

нодавством показників нормативного запасу платоспроможності,

обрати більший з них і порівняти з фактичним нормативним запа-

306

Страхування в запитаннях та відповідях

сом. Якщо фактичний показник перевищує обраний більший показ-

ник, то можна говорити про дотримання страховиком визначених

законодавством вимог.

Економічний смисл такого порівняння полягає в тому, щоб визна-

чити, наскільки обороти за страховими операціями конкретного стра-

ховика відповідають його фінансовим можливостям. Обороти страхо-

вої компанії за звітний період можна розглядати як з погляду на зібрані

страхові премії, так і на здійснені страхові виплати. Через це законо-

давство встановлює два показники нормативного запасу платоспро-

можності. Вільний від зобов’язань власний капітал страхової компанії

(а саме цей показник уособлює фактичний запас платоспроможності)

має станови ти не менше ніж 18 % від оборотів страховика за преміями

і не менше ніж 26 % від оборотів страховика за виплатами. Якщо для

забезпечення фінансової стійкості страхових операцій страхова компа-

нія використовує перестрахування, то показники нормативного запасу

платоспроможності дещо зменшуються. Тобто законодавчі вимоги для

такої страхової компанії менш жорсткі.

Крім ніж трьох головних умов забезпечення платоспромож-

ності, законом з метою підтримки належного рівня платоспромож-

ності страховиків визначено обов’язкові вимоги передачі ризиків

на перестрахування. Це стосується, по-перше, зобов’я зань стра-

ховика за окремими об’єктами страхування; по-друге – загальної

суми зобов’язань страховика. У першому випадку законодавство

вимагає від страховика укласти договір перестрахування, якщо

страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 %

суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резер-

вів та страхових резервів. У другому випадку йдеться про те, що

страховики, які прийняли на себе страхові зобов’язання в обся-

гах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок влас-

них активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених

зобо в’язань у перестраховиків (резидентів або нерезидентів).

Перевіряючи дотримання цих законодавчих вимог, аудитор спира-

ється на дані аналітичного обліку, зокрема на дані журналу обліку

договорів страхування, який має вести страхова компанія. Порівню-

ючи страхові суми за окремими договорами страхування з обсягом

сплаченого статутного фонду, сформованих страхових і вільних ре-

зервів, аудитор переконується в дотриманні вимог щодо максималь-

ної відповідальності страховика за окремим об’єктом страхування.

307

Список використаних джерел

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про страхування»// Урядовий кур’єр. – 1996. –

18 квіт. із змінами, внесеними згідно із Законами: № 306/97-ВР

від 4.06.97; № 589/97-ВР від 21.10.97; № 684/97-ВР від 3.12.97.

2. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості

Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – С. 1403–1425.

3. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» //

Голос України. – 1992. – 14 січ.

4. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підпри-

ємство» // Голос України. – 1992. – 20 берез.

5. Закон України «Про заставу» // Голос України. – 1992. – 11

лист.

6. Закон України «Про транспорт» // Відомості Верховної Ради

України. – 1994. – № 51 від 20 груд. – С. 1303–1319.

7. Закон України «Про охорону навколишнього середовища» //

Голос України. – 1991. – 20 берез.

8. Закон України «Про приєднання України до Віденської Кон-

венції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» // Го-

лос України. – 1996. – № 41.

9. Постанова Кабінету міністрів України «Про порядок і умови

проведення обов’язкового страхування цивільної відповідаль-

ності власників транспортних засобів» // Україна—Бізнес. –

1996. – 24 жовт.

10. Постанова Кабінету міністрів України «Положення про Моторне

(транспортне) страхове бюро» // Україна—Бізнес. – 1996. – 24

жовт.

11. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження По-

ложення про порядок провадження діяльності страховими по-

середниками» // Урядовий кур’єр. – 1997. – 21 січ.

12. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження По-

ложення про організацію діяльності аварійних комісарів» //

Україна—Бізнес. —1997. – 18 лют.

13. Постанова Кабінету міністрів України «Про порядок утворення

та державної реєстрації Авіаційного страхового бюро і Морсько-

го страхового бюро // Україна—Бізнес. – 1998. – 13 трав. – С. 6.

14. Постанова Кабінету міністрів України «Про порядок і умо-

ви проведення обов’язкового авіаційного страхування //

Україна—Бізнес. – 1998. – 22 лип. – С. 3.

308

Страхування в запитаннях та відповідях

15. Постанова Кабінету міністрів України «Про створення мережі

закладів з організації надання медичної допомоги “Асістанс—

Україна”» // Україна—Бізнес. – 1998. – 23 груд. – С. 5.

16. Цивільний кодекс України // Голос України. – 1998. – 17

черв.

17. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради Укра-

їни. – 1993. – № 25. – 22 черв. – С. 623–649.

18. Кодекс торговельного мореплавства України // Голос Украї-

ни. – 1995. — № 127–128.

19. Автострахование: теория, практика и зарубежный опыт: Специ-

альное приложение к журналу «Финансы». – М., Финансы. –

1995. – 225 с.

20. Айзенштейн Х. А. Сравнение и критика полисных условий по

страхованию жизни. – М.: Анкил, 1993. – 61 с.

21. Александрова Т. Г., Мещерякова О. В. Коммерческое страхование

(справочник). – М.: Институт новой экономики, 1996. – 254 с.

22. Аленичев В. В., Аленичева Т. Д. Страхование валютных рисков,

банковских и экспортных коммерческих кредитов. – М.: ТОО

«ИСТ-Сервис», 1994. – 114 с.

23. Анисимов В. М. Развитие страховой медицины – путь к реформиро-

ванию здравоохранения // Финансы. – 1995. – № 5. – С. 46–50.

24. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. – К.: Знання,

1997. – 216 с.

25. Бабенко В. Страхування – це рівень культури // Урядовий

кур’єр. – 1996. — 26 верес.

26. Бабенко В. Канали розподілу страхових послуг в промислово

розвинутих країнах // Економіка України. – 1997. – № 7. – С.

82–87.

27. Балабанов И. Т. Риск – менеджмент. – М.: Финансы и статис-

тика, 1996. – 192 с.

28. Баторин В. Г. Страхование жизни. – М.: Финансы и статисти-

ка, 1990. – 76 с.

29. Бирюков В. Банковское страхование – защита от различных ви-

дов преступлений // Україна—Бізнес. – 1996. – № 9. – 7 берез.

30. Бондаренко Л. Н. Страхование урожая: новые подходы к старой

дискусcии // Финансы. – 1997. – № 5. – С. 43–47.

31. Воблый К. Т. Основы экономии страхования. – М.: Анкил, 1995. –

228 с.

32. Воробьев М. В. Страхование от огня. – М.: Анкил, 1992. – 16 с.

309

Список використаних джерел

33. Виноградов П. П., Нейфельд П. Б. Транспортное страхование. –

М.: ЮКИС, 1993. – 180 с.

34. Галагуза Н. Ф. Реклама в страховании: ключ к успеху. – М.:

Финансы, 1995. – 132 с.

35. Гвозденко А. А. Основы страхования: Учебник. – М.: Финансы

и статистика, 1998. – 304 с.

36. Гончар С. Обов’язкове страхування депозитів фізичних осіб //

Галицькі конт ракти. – 1996. – № 14.

37. Государственное страхование в СССР: Учебник / Под ред. Л.

И. Рейтмана. – М.: Финансы и статистика, 1989. – 336 с.

38. Гуминский И. Моторное бюро действует // Финансовые услу-

ги. – 1997. – № 1. – С. 55–57.

39. Дарков В. Ассоциация страховых посредников Украины – какой

ей быть? // Финансовые услуги. – 1997. – № 3. – С. 28–32.

40. Ефимов С. Л. Энциклопедический словарь: Экономика и стра-

хование. – М.: Церих-ПЭЛ, 1996. – 528 с.

41. Ефимов С. Л. Организация управления страховой компанией:

теория, практика, зарубежный опыт. – М.: Российский юриди-

ческий издательский дом, 1995. – 147 с.

42. Ефимов С. Л. Деловая практика страхового агента и брокера:

Учеб. пособие. – М., 1996. – 416 с.

43. Європейський досвід страхової діяльності і вдосконалення її

кад рового забезпечення. Професійні дискусії педагогів і прак-

тиків Сходу і Заходу / Матеріали Міжнародної конференції

17–18 жовтня 1996 р. – К., 1996. – 136 с.

44. Журавлев Ю. М., Секерж И. Г. Страхование и перестрахование

(Теория и практика). – М.: Анкил, 1993. – 115 с.

45. Журавлев Ю. М. Страхование во внешнеэкономических связях. –

М.: Анкил, 1993. – 76 c.

46. Журавлев Ю. М. Формы и методы проведения перестраховочных

операций. Основные виды перестраховочных договоров. – М.:

ЮКИС, 1993. – 191 с.

47. Заруба О. Д. Страхова справа: Підручник. – К.: Знання, 1998. –

321 с.

48. Закревич Н. Перші кроки Асоціації професійних посередників

// Україна — Бізнес. – 1997. – № 36. – 17 верес.

49. Захаревич Н. Обов’язкове страхування цивільної відпові-

дальності в полі зору виконавчих органів та громадськості //

Україна—Бізнес. – 1997. – № 10. – 13 берез.

310

50. Иванова И. Г. Медицинское страхование: Учеб. пособие. – СПб., Изд-

во. С.-Петербургского ун-та экономики и финансов, 1992. – 24 с.

51. Іляшенко С. С. Страхування вкладів фізичних осіб // Вісник

НБУ. – 1997. – № 3. – С. 21–22.

52. Кагаловская Э. Т., Левант Н. А. Справочное пособие по лично-

му страхованию в России. – М.: ЮКИС, 1993. – 133 с.

53. Кагаловская Э. Т. Страхование жизни (тенденции развития). –

М.: Финансы, 1979. – 110 с.

54. Клапків М. Кредитно-страховий альянс. – Тернопіль: Збруч,

1995. – 135 с.

55. Косырев Б. А. Пенсионное страхование как главный вид социаль-

ного обеспечения // Деньги и кредит. – 1996. – № 6. – С. 69–74.

56. Кредитное страхование (по материалам Великобритании). –

М.: Анкил, 1992. – 232 с.

57. Криворучко А. Рівень розвитку страхування в сільському гос-

подарстві // Финансовые услуги. – 1998. – № 1. – С. 28–30.

58. Концепція медичного страхування населення за участю страхо-

вих організацій // Україна – Бізнес. – 1996. – 26 груд.

59. Королюк Ю. Страховий ринок України: характеристика осно-

вних гравців // Галицькі контракти. – 1997. – № 25.

60. Корунов С. С. и др. Методическое обеспечение страхования кос-

мических программ. – М.: Анкил, 1996. – 59 с.

61. Кузнецов Ю. М. Положення про порядок та умови страхування

ядерних ризиків // Орієнтир. Інформаційний додаток до газ.

«Урядовий кур’єр». – 1998. – № 5–6.

62. Локшин Д. Страхование неплатежей иностранного партнера //

Бизнес и страхование. – 1997. – № 10. – С. 36.

63. Манэс А. Основы страхового дела. – М.: Анкил. – 1992. – 114 с.

64. Маркетинг в страховом деле // Україна – Бізнес. – 1996. –

№ 10. – 14 берез. – С. 3.

65. Мартынов В. Грузы и контракты // Посредник. – 1996. –

№ 16. – С. 36–37.

66. Махно В., Нечипоренко В. Реализация страховых продуктов //

Финансовые услуги. – 1997. – № 4–5. – С. 10–15.

67. Михайлов В. И. Роль страхования в сельскохозяйственном про-

изводстве // Биз нес и страхование. – 1997. – № 8. – С. 52–55.

68. Непочатова Л. Тенденции развития рынка авиационного страхова-

ния в Украине // Финансовые услуги. – 1997. – № 6. – С. 23–24.