Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях

Подождите немного. Документ загружается.

261

Модуль 2

випадки визначення частки в абсолютних частках (наприклад, 15 із

100 часток), а інколи і в фіксованих сумах. Для країн з високим рів-

нем інфляції такий метод визначення пайової участі не зручний.

Один із головних принципів організації страхового пулу – це

визначення ліміту його відповідальності.

Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов'язань

за договором страхування, що укладений від імені пулу, установлю-

ється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відпо-

відальності кожного учасника пулу. У свою чергу, максимальний

обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком за

договором страхування не може перевищувати 10% сплаченого ста-

тутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резер-

вів страховика.

108. Особливості становлення ринку

перестрахування в Україні

Незалежно від обсягів зібраних страхових премій страховик

зобов’язаний мати в розпорядженні кошти, достатні для задоволення

вимог страхувальників по страхових виплатах. Тому перше питання

для страховика – реальна оцінка власних можливостей за прийнятими

ризиками на страхування, тобто розмір власного утримання за догово-

ром страхування. При недостатніх розмірах власних коштів українських

страховиків таке обмеження потребує використання перестрахування.

На сьогодні умовами чинного страхового законодавства вста-

новлено максимальний розмір власного утримання, недостатній рі-

вень якого зобов’язує страховика перестрахувати ризик виконання

прийнятих зобов’язань у перестраховиків резидентів або нерезиден-

тів (ст.30 Закону України «Про страхування»).

При цьому державна політика регулювання страхового ринку та

інтереси кожного окремого страховика мають збігатися в питаннях

підвищення капіталізації, фінансової стабільності і платоспоможності.

Вплив умов перестрахування як на фінансовий результат діяль-

ності страховиків, так і на економіку держави в цілому достатньо

відчутний і має тим більше значення, чим більша частина ризиків пе-

редається на перестрахування, особливо за участю перестраховиків-

нерезидентів.

На сьогодні ринок перестрахування має тенденції до зростання

обсягів перестрахування частини відповідальності за договорами

262

Страхування в запитаннях та відповідях

страхування як в Україні, так і за кордоном. Як правило, за догово-

рами перестрахування передається близько половини всіх прийня-

тих на страхування зобов’язань.

Звичайно, через різні причини вже сталою тенденцією прева-

лювання здійснення операцій перестрахування за межами України.

Водночас відплив валюти за кордон посилює тиск на гривню. Але

останніми роками ці процеси поступово уповільнюються. Тобто,

якщо в 2000 році темпи приросту перестрахування в нерезидентів

були 86,3%, то вже в 2001 – 52,28%.

Це суттєві позитивні зрушення, які зумовлюють перспективу

використання потенціалу українського ринку перестрахування. А

також сприяють збільшенню інвестиційного капіталу в Україні.

Нині всі розуміють, що повністю розмістити великі ризики на

внутрішньому ринку неможливо і не враховувати географії страху-

вання недоцільно. Разом з тим необхідно знайти оптимальне спів-

відношення між частками ризиків, які передаються на перестраху-

вання за кордон, і тими, які залишаються в Україні. На жаль, не всі

українські страховики, які традиційно утримують певну частку рин-

ку, працюють за такими принципами.

Отже, зважаючи на стан страхового ринку України, можна на-

звати плюси та мінуси страхової діяльності. Серед позитивних мо-

ментів – стійка тенденція до зростання капіталу, обсягів активів,

зобов‘язань страховиків, що є необхідною умовою їхнього стабіль-

ного функціонування та розвитку. Однак актуальними залишають-

ся проблеми підвищення рівнів капіталізації та ліквідності активів,

платоспроможності, поліпшення якості страхових послуг, активів і

пасивів та збільшення обсягів інвестування реального сектора еко-

номіки.

З метою подальшого розвитку страхового ринку Міністерством

фінансів України й надалі буде проводитися робота в напрямі реалі-

зації державної політики щодо удосконалення системи державного

регулювання страхової діяльності.

109. Визначення та склад доходів страховика

Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому,

що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд) і лише

згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, зумовила специ-

фіку його доходів. Страховик може отримувати такі види доходів:

263

Модуль 2

• доходи від страхової діяльності;

• інші доходи, в тому числі доходи від інвестиційної діяльності.

Доходи від страхової діяльності. Доходів від страхової діяль-

ності страховика належать:

• страхові премії, отримані за укладеними з ним договорами стра-

хування і перестрахування;

• комісійні винагороди, отримані страховиком за перестрахуван-

ня його ризиків;

• частки від страхових відшкодувань, сплачені іншими перестра-

ховиками;

• повернуті страховику суми з централізованих страхових резерв-

них фондів;

• повернуті страховику суми страхових (технічних) резервів, ін-

ших, ніж резерви незароблених премій, у випадках і на умовах,

які передбачені законодавством.

Страхові премії, які страховик отримує за надані ним страхові

послуги, – первинний і головний вид доходів від страхової діяль-

ності. Страхові премії є основою для подальшого кругообігу фінан-

сових коштів, головним джерелом для створення страхових фондів і

фінансування всієї діяльності страховика.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку

підприємств», валовим доходом страховика від страхової ді-

яльності (для оподатковування результатів страхової діяль-

ності страховика) вважається сума страхових платежів, стра-

хових внесків, страхових премій (далі – сума валових внесків),

одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом

звітного періоду за договорами страхування і перестрахування

ризиків на території України або за її межами, зменшений на

суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій),

сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестра-

хування з резидентом.

Згідно з вимогами до складання декларації про доходи страхо-

вика, валовим доходом страховика від страхової діяльності (для

оподатковування результатів страхової діяльності страховика) вва-

жається сума страхових премій, отриманих (нарахованих) страхо-

виком протягом звітного періоду (наприклад, календарного року)

за договорами страхування і перестрахування, за відрахуванням

сум внесків, переданих у перестраховування, сум повернутих стра-

хувальникам премій, які вони зайво сплатили, а також платежів, що

264

Страхування в запитаннях та відповідях

отримані від продажу страхових полісів інших страховиків (якщо

цей страховик здійснює агентську діяльність), і премій, отриманих

від філій, представництв та інших відособлених підрозділів страхо-

вика, що не мають статусу юридичної особи.

Комісійні винагороди, отримані прямим страховиком (цеден-

том, перестрахувальником) за передачу ризиків у перестрахову-

вання іншим страховикам, також належать до доходів від страхової

діяльності. Цей різновид доходу економічно виправданий тим, що

прямий страховик (цедент) сам домовляється зі страхувальником,

інспектує об’єкт страхування й аналізує ризики об’єкта, укладає зі

страхувальником договір страхування, у повному обсязі відповідає

перед ним за компенсацію шкоди і є щодо інших перестраховиків

своєрідним посередником, який дає їм можливість одержати додат-

ковий дохід від перестрахування застрахованих цедентом ризиків.

Саме за ці послуги оплачується цеденту комісійна винагорода.

Комісійні за перестраховування враховуються у складі доходів

від страхової діяльності лише у звітності страховика згідно з вимо-

гами Держфінпослуг, а при оподатковуванні результатів господар-

ської діяльності страховика враховуються згідно з доходами від не-

страхової діяльності.

Частини страхових відшкодувань, оплачених перестраховика-

ми, – ще один різновид доходу, який виникає у прямого страховика

(цедента) тоді, коли з об’єктом страхування, що був перестрахова-

ний ним як цедентом у інших перестраховиків, стався страховий

випадок, і цедент виплатив відшкодування в обсязі, що перевищує

обсяг відповідальності, яка залишилася на ньому, після перестра-

ховування, а перестраховики компенсували йому свої частини в за-

гальному збитку, що відшкодовується, згідно з умовами договорів

перестраховування.

Суми, що повернуті з централізованих страхових резервних

фондів, є доходами страховика тоді, коли він, перебуваючи раніше

учасником таких фондів, виходить із них. В Україні централізова-

ні фонди створюються на базі Моторного, Авіаційного, Морського

страхових бюро і Фонду страхових гарантій «Ексімстрах». До складу

цих бюро повинні належати страховики, що здійснюють, відповідно,

обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників авто-

транспорту, страхування авіаційних ризиків, страхування морських

ризиків і обов’язкове страхування пасажирів від нещасних випад-

ків під час морських перевезень, а також страхування кредитних

265

Модуль 2

ризиків держави, якщо іноземні кредити видаються українським

юридичним особам під гарантії Кабінету Міністрів України. Стра-

ховики – учасники цих об’єднань – зобов’язані регулярно робити

внески, що використовуються згідно з положеннями або установчи-

ми документами, які визначають діяльність таких структур.

Якщо внески страховиком були зроблені, а потім він виходить

зі складу відповідного об’єднання страховиків, частина внесків по-

винна бути йому повернута. Можуть бути й інші причини повер-

нення грошей із фондів об’єднань страховиків на адресу конкрет-

ного страховика.

Важливим моментом є правильне визначення дати збільшення

валового доходу від страхової діяльності. Це дата однієї з двох по-

дій, яка відбувається раніше: або надходження премії, комісійної

винагороди або частини страхового відшкодування, оплаченої пе-

рестраховиком, на рахунок чи до каси страховика, або початок дії

відповідного договору страхування (перестраховування), або при-

йняття відповідного рішення (про вихід страховика зі складу бюро

і повернення йому частини внесків, про повернення суми з резерву

збитків та ін.).

Інвестиційна діяльність страховика – інвестування і розміщен-

ня тимчасово вільних коштів, які є його власністю або якими він

володіє (розпоряджається). Доходи від цієї діяльності є вторин-

ними (похідними) від первинних доходів (зібраних страхових пре-

мій), але за обсягом можуть істотно перевищувати первинні доходи.

Збираючи страхові премії, страховик накопичує обсяг первинних

доходів і має право розпоряджатися ними протягом певного часу.

Інвестування тимчасово вільних коштів страхового фонду грунту-

ється на ймовірнісному характері обігу коштів цього фонду у про-

цесі страхової діяльності, тому що від моменту надходження премій

страхувальників на рахунки страховика до виплати страхових від-

шкодувань завжди проходить певний час.

Тривалість періоду збереження коштів страхувальників

у страховика визначається терміном дії договору страхуван-

ня. Термін страхування може бути значним, наприклад, в осо-

бистому страхуванні договори укладаються на декілька десят-

ків років і навіть довічно. При цьому страховик формує запасні і

резервні фонди, кошти яких десятиріччями можуть не викорис-

товуватися. Усе це створює об’єктивну основу для участі страхо-

вика в роботі ринку вільного капіталу й інвестуванні як власних,

266

Страхування в запитаннях та відповідях

так і накопичених ним коштів (страхових фондів) до економіки.

Страховик виступає інституціональним інвестором, основна функ-

ція якого в умовах ринкової економіки – залучення вільного капіта-

лу клієнта в обмін на гарантію надання клієнту страхової послуги.

Найчастіше саме інвестиційна діяльність забезпечує страховикові

основний прибуток, який компенсуватиме його збитки за основною

(страховою) діяльністю та витрати на розвиток страхової діяльнос-

ті. Напрями інвестиційної діяльності страховика залежать від ха-

рактеру коштів, які він використовує для інвестування. Ці кошти

представлені двома групами тимчасово вільних коштів:

• власними коштами страховика;

• коштами страхових резервів (страхового фонду) страховика.

110. Класифікація доходів страховика та їхня

характеристика

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що, на

відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здій-

снює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за раху-

нок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, які

надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий

фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією

збитків за укладеними страховими угодами.

Така своєрідна «плата наперед» дає страховикові змогу накопи-

чувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на рин-

ку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного

управління.

Двоїстий характер діяльності страховика (одночасне здійснення стра-

хової та інвестиційної діяльності) зумовлює специфіку його доходів.

Доходи страховика можна розподілити на три великі групи:

- доходи від основної, тобто страхової, діяльності (всі надходжен-

ня на користь страховика, пов'язані з проведенням страхування

і перестрахування);

- доходи від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто

пов'язані з інвестуванням і розміщенням тимчасово вільних ко-

штів (як власних, так і коштів страхових резервів);

- інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвести-

ційних доходів, але часом з'являються у страховика в процесі його

звичайної господарської діяльності і під час надзвичайних подій.

267

Модуль 2

Доходи від страхової діяльності є первинними доходами страхо-

вої компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик,

з'являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за

певну плату.

Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник

зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування.

Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першо-

го платежу страхової премії, якщо вона сплачується в кілька стро-

ків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передба-

чено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій – один з

найважливіших обов'язків страхувальника щодо страховика. Саме

надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового

захисту.

111. Склад та економічний зміст

витрат страховика

Витрати страхової компанії, так само як і доходи, пов'язані з дво-

їстим характером її діяльності. Виокремлюють витрати на проведен-

ня страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової

послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, які су-

проводжують одержання доходів від інвестиційної та фінансової

діяльності, а також інших його доходів від звичайної діяльності та

надзвичайних операцій).

Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає,

безперечно, на «страхові» витрати. Ці витрати дуже неоднорідні.

Усю їхню сукупність можна за економічним змістом розподілити на

три великі групи:

1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договора-

ми страхування й перестрахування;

2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3) витрати на утримання страхової компанії.

Дві останні групи витрат можна об'єднати поняттям «витрати на

ведення справи».

Найвагоміша стаття витрат страховика – виплати страхових сум

та страхових відшкодувань.

Згідно із Законом України «Про страхування», страхове від-

шкодування – це грошова сума, яка виплачується страховиком за

умовами майнового страхування і страхування відповідальності в

268

Страхування в запитаннях та відповідях

разі настання страхового випадку. Що стосується особистого стра-

хування, то виплату за умовами такого страхування у вітчизняному

страхуванні називають не «страховим відшкодуванням», а «страхо-

вою сумою». Використання неоднакових термінів пов'язане з тим,

що коли йдеться про відшкодування, то звичайно під ним розуміють

компенсацію матеріальних збитків, які мають грошову оцінку. Що

ж до шкоди, заподіяної здоров'ю людини, або втрати нею життя, то

такі збитки не можна оцінити у грошовій формі. Тому йдеться вже

не про компенсацію страховиком матеріальних збитків, а про випла-

ту в разі настання страхової події страхової суми або її частини згід-

но з умовами договору страхування. Тобто ця виплата має швидше

характер фінансової допомоги застрахованому або його родині, ніж

відшкодування збитків, як у майновому страхуванні та страхуванні

відповідальності. Тому й називається вона не «страховим відшкоду-

ванням», а «страховою сумою».

Страхове відшкодування, згідно з чинним законодавством, не

може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено

договором страхування.

У разі якщо в майновому страхуванні маємо «недострахуван-

ня», тобто страхова сума не дорівнює повній вартості застраховано-

го об'єкта, а становить лише певну частку його вартості, страхове

відшкодування виплачується в такій самій частці від визначених за

страховою подією збитків. При цьому використовується пропорцій-

на система страхового забезпечення, якщо умовами страхування пе-

редбачене використання іншої системи.

Виплати страхових відшкодувань і страхових сум – це ті витра-

ти, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються

страховими нетто-преміями.

Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування або

керуючись законодавством на підставі заяви страхувальника (його

правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування)

і страхового акта (аварійного сертифіката), що складається стра-

ховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у

формі, яку визначає сам страховик.

У разі потреби страховик може робити запити про відомості,

пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, бан-

ків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій,

що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а

269

Модуль 2

також може самостійно з'ясовувати причини й обставини страхо-

вого випадку. Законодавство зобов'язує підприємства, установи й

організації надсилати страховикам відповідь на запит про відомості,

пов'язані зі страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерцій-

ною таємницею. При цьому, згідно із Законом України «Про страху-

вання», страховик несе відповідальність за їхнє розголошення.

Дуже важливе значення має термін сплати страхових сум і стра-

хових відшкодувань на користь страхувальника (застрахованого,

правонаступника). Згідно із Законом України «Про страхування»,

страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, тільки-но ста-

не відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо

оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати.

Виплату страховик має здійснити у передбачений договором термін.

Він несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату шляхом

сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої ви-

значається умовами договору страхування.

Наступна група витрат страховика – витрати на обслуговування про-

цесу страхування і перестраховування. У практиці західних страхових

компаній ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.

Аквізиційні витрати – це витрати, пов'язані із залученням но-

вих страхувальників, укладанням нових договорів страхування.

Вони можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил

страхування та проведення актуарних розрахунків; комісійну вина-

городу страховим посередникам (брокерам, агентам) за укладання

й обслуговування договорів страхування; відшкодування страховим

агентам витрат на службові поїздки, пов'язані з виконанням їхніх

обов'язків; оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на

страхування ризики; витрати на виготовлення бланків страхової до-

кументації; витрати на рекламу і т. ін.

Інкасаційні витрати – це витрати, пов'язані з обслуговуванням

готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців

компанії, які забезпечують отримання страхових премій у готівко-

вій формі; витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей

щодо прийому страхових премій; на оплату банківських послуг,

пов'язаних з інкасацією страхових премій.

Ліквідаційні витрати – це витрати, пов'язані з урегулюванням

збитків. Вони включають оплату послуг спеціалістів зі з'ясування

причин і визначення розміру збитків, завданих об'єктам страхуван-

ня; витрати на нагромадження відповідної інформації; оплату банків-

270

Страхування в запитаннях та відповідях

ських послуг, пов'язаних зі здійсненням виплат страхового відшко-

дування; витрати на проїзд аварійного комісара та експертів до місця

страхової події і назад; судові витрати; поштово-телеграфні витрати з

даного страхового випадку; відрахування в резерв збитків тощо.

Зазначені витрати разом зі страховими виплатами – це специ-

фічні витрати. Саме вони відрізняють витрати страховика від ви-

трат інших суб'єктів господарювання.

Остання група витрат – витрати на утримання страхової ком-

панії – це такі самі адміністративно-управлінські витрати, які має

будь-який господарюючий суб'єкт. Вони включають заробітну пла-

ту персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату

за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв'язку;

витрати на придбання канцелярських і господарських товарів, ре-

кламу, відрядження, утримання й обслуговування автотранспорту,

амортизаційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним за-

конодавством, відносять до складу операційних витрат страховика.

Крім витрат, які забезпечують виконання страховиком його основної

діяльності (страхування і перестрахування) і на основі яких визначається

собівартість страхової послуги, страхова компанія має витрати, пов'язані

із забезпеченням інвестиційної та фінансової діяльності, тобто витрати з

управління своїми активами та пасивами. Характер цих витрат залежить

від конкретних видів та структури активів і пасивів страховика. Здебіль-

шого такі витрати складаються з оплати послуг фінансово-кредитних

установ, які діють на ринку цінних паперів. Порівняно з доходами від ін-

вестиційних операцій ці витрати виглядають досить незначними, проте

вони існують. Так само як і витрати, пов'язані з одержанням доходів від

іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій. Усі

перелічені види витрат страхова компанія бере до уваги при визначенні

фінансових результатів своєї діяльності.

112. Поняття про собівартість страхової послуги

Витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг.

Вони мають таку структуру:

• витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань;

• відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

• відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незаро-

блених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами

чинного законодавства;