Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях

Подождите немного. Документ загружается.

101

Модуль 1

Клас 13. Страхування загальної відповідальності (General liability).

Клас 14. Страхування кредитів (Credit).

Клас 15. Страхування поручительств (застави) (Suretyship).

Клас 16. Страхування фінансових втрат (Miscellaneous financial loss).

Клас 17. Страхування судових витрат (Legal axpenses).

Клас 18. Страхування фінансової допомоги (Assistance).

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується

страхова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий

підхід до виокремлення класів (вони названі «видами») страхування

при видачі страховикам ліцензій практикує державний наглядовий

орган у галузі страхування (до 2000 р. – Комітет у справах нагляду

за страховою діяльністю України, а далі – Департамент фінансових

установ та ринків Міністерства фінансів України). Хоча слід зазна-

чити, що окремої класифікації з поділом страхування на «життя» і

«не-життя» у нас немає. Перелік видів страхування, на які видають-

ся ліцензії, визначено в статті 6 закону України «Про страхування».

Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду,

згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця класи-

фікація передбачає такі види страхування:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського внутрішнього та

інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування майна (іншого, ніж. передбачено пунктами 5–9).

12. Страхування цивільної відповідальності власників наземного

транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників повітряного транспор-

ту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності власників водного транспорту

(включаючи відповідальність перевізника).

15. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої,

ніж передбачена пунктами 12–14).

102

Страхування в запитаннях та відповідях

16. Страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичаль-

ника за непогашення кредиту).

17. Страхування інвестицій.

18. Страхування фінансових ризиків.

19. Страхування судових витрат.

20. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

21. Страхування медичних витрат.

22. Інші види добровільного страхування.

Безперечна перевага такої класифікації полягає в тому, що вона

значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це

сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страхо-

вими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер стра-

хового бізнесу є дуже позитивним.

44. Порядок створення, функціонування

та ліквідації страхових компаній

Страхові організації переважно утворюються в два етапи. На

першому відбувається утворення компанії як юридичної особи, її

реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску

акцій. На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та

правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як стра-

ховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

У зв'язку з тим, що страховики переважно існують в формі ко-

лективних підприємств, їх утворення розпочинається з організації

ініціативної групи котра виступає засновником товариства. Членів

такої групи повинно бути не менше трьох (юридичних або фізич-

них осіб). Після досягнення домовленості між собою про утворення

компанії вони проводять перші, так звані «установчі» збори, на ко-

трих приймається рішення утворити страхову компанію, затверди-

ти її назву і статут, адресу, величину статутного фонду і призначити

директора та головного бухгалтера. На цих же зборах підписується

установча угода про заснування компанії.

Після зборів керівні особи компанії відкривають в банку тим-

часовий рахунок і розпочинають продаж акцій. Після того, як не

менше половини акцій буде продано і за них надійдуть кошти, стра-

хову компанію реєструють в райдержадміністрації або виконкомі

міської чи районної в місті ради депутатів. На підставі постанови

про реєстрацію обласне управління статистики видає свідоцтво про

103

Модуль 1

реєстрацію компанії з необхідними кодами. Тепер компанія реє-

струється як платник податків і внесків з усіх видів обов'язкового

соціального страхування та виготовляє печатку і штамп. Після цьо-

го рахунок в банку міняється на постійний і завершується продаж

акцій. Коли перша оголошена емісія закінчена, здійснюється її ре-

єстрація в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку в

Києві.

Для другого етапу страхова компанія розробляє правила стра-

хування і страхові тарифи, а також бізнес-план на 3 або 5 років ді-

яльності. Ці документи, а також установчі документи, список акці-

онерів, копія реєстраційного свідоцтва та свідоцтва про реєстрацію

першого випуску акцій, довідки банків або висновки аудиторів про

підтвердження розмірів сплаченого статутного фонду, інформа-

ція про керівників страхової компанії та їх освіту представляють в

Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг Украї-

ни. Спеціалісти комісії перевіряють документацію на відповідність

чинному законодавству, після експертизи заносять компанію в Єди-

ний державний реєстр страховиків України і видають їй відповід-

ні ліцензії. Тільки після цього компанія набуває прав страховика і

може розпочинати діяльність.

Як і інші господарські суб'єкти, страхові компанії можуть лік-

відовуватись (повністю припиняти діяльність), реорганізовуватись

(зливатись з іншими або приєднуватись до інших) та сануватись

(оздоровлюватись, тобто зміцнювати фінансовий стан). Повна лік-

відація може здійснюватися згідно зрішенням акціонерів або ухвали

господарського суду (у випадку банкрутства).

Одночасно з прийняттям рішення про ліквідацію компанії при-

значається ліквідаційна комісія, котра керує процесом закриття

підприємства. Вона складає перелік діючих договорів страхування

і визначає зобов'язання згідно них, виявляє усіх дебіторів і кредито-

рів та здійснює розрахунки з ними. Для цього використовуються на-

явні грошові кошти, а при необхідності продається майно компанії.

Після розрахунків з застрахованими і кредиторами сплачуються усі

належні податки та збори і здійснюються розрахунки (розподіл ко-

штів) з акціонерами. Наприкінці цих робіт складається завершаль-

ний (ліквідаційний) баланс, котрий підтверджується аудитором, в

міліцію здаються печатки і штампи, а в реєструючий орган подаєть-

ся заява з проханням виключити компанію з реєстру підприємств та

організацій України.

104

Страхування в запитаннях та відповідях

Процедура реорганізації компанії шляхом приєднання або злит-

тя з іншою відбувається дещо по-іншому. Їй передує досягнення до-

мовленості між учасниками процесу реорганізації про умови злиття

чи приєднання, зміну структури компанії, розподіл посад та інше.

Після цього одна з компаній, як правило, слабша або менша, ліквіду-

ється. За рахунок її статутного фонду купуються (отримуються) ак-

ції компанії, котра залишається. Їй же передаються страхові резерви

і відповідальність за діючими договорами від ліквідованої компанії.

Законом України «Про страхування» (редакція 2001 р.) перед-

бачено також реорганізацію страховика згідно рішення органів на-

гляду за страховою діяльністю. Така реорганізація можлива шля-

хом:

– перетворення в страхового посередника;

– об'єднання кількох страховиків в одну компанію з визначенням

порядку передачі страхових зобов'язань за умови, що на це по-

годяться власники страховиків;

– залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у

тому числі іноземних страховиків) за умови здійснення ними

розрахунків згідно зобов'язань та боргів страховика, строк спла-

ти яких уже настав.

45. Особливост і роботи товариств взаємного

страхування

Товариство взаємного страхування є юридичною особою-

страховиком, створене відповідно до Закону України «Про страху-

вання» з метою страхування ризиків членів цього товариства.

Члени товариства взаємного страхування є учасниками цього

товариства (далі – члени товариства).

Страхувальниками товариства взаємного страхування можуть

бути члени цього товариства – юридичні особи та дієздатні грома-

дяни, якщо це передбачено його установчими документами.

Відповідальністю товариства взаємного страхування є

зобов'язання щодо виплати страхових сум та страхових відшкоду-

вань членам цього товариства в разі настання страхових випадків.

При цьому загальні зобов'язання товариства взаємного страхування

визначаються як сума зобов'язань щодо страхових ризиків усіх чле-

нів цього товариства, страхування яких передбачено договором між

ними. Відповідно до цього страховою сумою є сума, в межах якої про-

105

Модуль 1

вадяться виплати у разі настання страхових випадків для кожного

з членів товариства.

Страховим платежем (внеском, премією) члена товариства є ко-

шти, внесені ним до товариства взаємного страхування у розмірах,

визначених керівним органом товариства як плата за страхування

своїх страхових ризиків у цьому товаристві. Сплата страхового пла-

тежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається в

розпорядженні члена товариства, крім випадків, передбачених зако-

нодавством України. Страховий платіж члена товариства на кожну

конкретну дату його внесення може не відповідати страховому ри-

зику цього члена за умови, що сума загальних внесків усіх членів

товариства забезпечує можливість створення необхідних страхових

резервів, що відповідають загальним зобов'язанням товариства вза-

ємного страхування.

Рішення про розмір та терміни сплати страхового внеску кож-

ного окремого члена товариства визначається в порядку, встановле-

ному керівним органом товариства взаємного страхування залежно

від фінансового становища кожного члена товариства відповідно до

умов, визначених в укладеному між членами товариства та товари-

ством взаємного страхування договорі.

Кожний член товариства за умови виконання ним усіх

зобов'язань перед товариством взаємного страхування незалежно

від суми страхового внеску має право отримати повністю необхідне

страхове відшкодування в разі настання страхового випадку.

Члени товариства укладають з товариством взаємного страху-

вання договір страхування, в якому об'єкти страхування, страхові

суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів

визначаються з урахуванням особливостей кожного члена товари-

ства. В договорі страхування може передбачатися внесення одним

з членів товариства повністю або частково платежів за інших чле-

нів. У разі ліквідації одного із страхувальників – члена товариства

або його виходу із складу цього товариства договір між іншими його

членами не втрачає чинності.

Члени товариства на підтвердження приєднання до договору

страхування отримують сертифікат, порядок видачі якого вста-

новлює Державна комісія з регулювання ринків фінансових по-

слуг.

106

Страхування в запитаннях та відповідях

Правила страхування розробляються товариством взаємного

страхування і включаються до договору, зазначеного у пунктах 5 і

6 цього Положення.

Товариство взаємного страхування формує загальні страхові

резерви для виплати ним майбутніх страхових сум та страхових від-

шкодувань за зобов'язаннями всіх його членів.

Після виплати страхової суми або страхового відшкодування

розмір резерву повинен бути відновлений і відповідати страховим

зобов'язанням. Товариство взаємного страхування у порядку, вста-

новленому договором, зазначеним у пункті 5 і 6 цього Положення,

забезпечує внесення додаткових платежів своїми членами для від-

новлення розміру резерву.

Умови виходу з товариства взаємного страхування передбача-

ються в його установчих документах. Кожному члену товариства в

разі його виходу із товариства повертається частина його внеску на

умовах, передбачених статею 27 Закону України «Про страхуван-

ня».

46. Перспективи діяльності нерезидентів на

страховому ринку України

Зарубіжні страхові компанії, маючи великий досвід роботи і

сучасні технології, можуть створити для українських колег високі

стандарти якості, які стимулюватимуть їх до вдосконалення стра-

хових продуктів і параметрів страхового захисту, впровадження

універсальних програм, нарощування статутного капіталу, активів,

резервів тощо.

У той же час це серйозний виклик національному страховому

ринку, оскільки створюється абсолютно нове конкурентне середови-

ще, – підкреслив Президент ЛСОУ Олександр Філонюк на засіданні

Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності.

– Ще незміцнілому ринку буде складно конкурувати з іноземними

страховиками, які мають досвід роботи десятки, а то й сотні років.

ЛСОУ занепокоєна тим, що в результаті може відбутися реструкту-

ризація страхового ринку, в якому основні позиції займуть багато-

профільні компанії з іноземним капіталом.

Президент ЛСОУ наголосив, що ситуація ускладнюється також

відсутністю міжурядових угод та правових і законодавчих норм, які

могли б регулювати діяльність філій іноземних страхових компаній

107

Модуль 1

на території України. Експансія іноземних страховиків пов’язана з

ризиком появи в Україні компаній з низьким рейтингом або навіть

тих, що займаються псевдострахуванням. Враховуючи, що в Україні

немає досвіду контролю за роботою філій іноземних компаній, а та-

кож обмежений доступ до міжнародних баз даних особливої гостро-

ти набуває питання державного нагляду за діяльністю компаній-

нерезидентів.

ЛСОУ рішуче вимагає створення рівних умов для діяльності на

страховому ринку для українських компаній і нерезидентів. До фі-

лій зарубіжних компаній мають бути пред’явлені такі самі вимоги,

що й до українських страхових організацій, діяльність яких регла-

ментована відповідно до Закону України «Про страхування». Ліга

наполягає на тому, щоб нерезиденти, які відкривають свої філії, не

були зареєстровані в офшорних зонах або країнах, у яких немає дер-

жавного нагляду за сегментом страхування.

47. Інфраструктура страховика

та її характеристика

Значну роль у перерозподілі грошових коштів на фінансовому

ринку України покликані відігравати у майбутньому страхові ком-

панії та організації, що належать до найбільших інституціональних

інвесторів. У сукупності вони утворюють страховий ринок країни.

Макроекономічний аналіз свідчить, що Україна до 2000 року ма-

тиме високі темпи розвитку такого виду фінансово-економічної

діяльності, як страхування. З його допомогою, як переконує світо-

вий досвід, можна успішно вирішувати проблеми соціального роз-

витку.

Процес становлення інфраструктури страхового ринку на сучас-

ному етапі відбувається нерівно. Поряд зі становленням і зміцнен-

ням одних страхових компаній спостерігається розпад, банкрутство

чи відкликання ліцензії в інших.

Лідерами серед регіонів за сумою зібраних платежів за всіма видами

страхування (крім страхування життя) є страхові організації, зареєстро-

вані у м. Києві та Київській області (61 %), Донецькій (9,6), Дніпропе-

тровській (6,7) та Одеській (5,1) областях. Серед страхових організацій

лідируюче положення стабільно займають НАСК «Оранта», ВАТ УСК

«Гарант-авто» (Київ), УАСК «АСКА» (Донецьк). Із страхування жит-

тя 71 % страхових платежів зібрано одним страховиком – АТЗТ «Інто»

108

Страхування в запитаннях та відповідях

(Одеса) [78]. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з

відносно невеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Така тен-

денція гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг, що

знижує довіру клієнтів до страхувальників (табл. 2).

Таблиця2

Рейтинг регіонів зі кількістю зібраних платежів

Відставання рівня страхування від світових стандартів перешко-

джає активному залученню в економіку регіонів іноземних інвести-

цій, які могли б бути дуже вигідними для інвестиційно привабливих

областей. Удосконалення інфраструктури страхового ринку потре-

бують насамперед ті області, які мають найменшу питому частку на

страховому ринку: Кіровоградська, Волинська, Чернівецька, а осо-

бливо Херсонська – єдина область, що не має жодної зареєстрованої

страхової організації.

Проблеми, з якими стикаються страхові компанії, спричинені

об’єктивними та суб’єктивними факторами. До об’єктивних нале-

жать такі: наявна, хоч і керована, інфляція, економічний спад, що

триває; жорстка конкуренція, яка іноді набуває потворних форм;

відносно високий рівень безробіття, що провокує пожвавлення

кримінальних елементів; використання застарілих, які містять зна-

чний відсоток ризику, економічно «брудних» технологій; недоско-

налі законодавчі акти тощо. Суб’єктивні фактори – це «захоплення»

страховими компаніями ринку, що не узгоджується з рівнем їхньої

реальної платоспроможності; недостатньо високий професіоналізм

кадрів; відносно вузький діапазон ризиків, які страхуються (одно-

рідний страховий портфель); відсутність практики перестрахуван-

ня.

109

Модуль 1

Нинішній етап переходу до ринкової економіки потребує жорсткого

додержання дисциплінарних процедур, які ще недостатньо розроблені

та слабко функціонують. Необхідно створити професійні стандарти як

для рівнів страхування (страхування – перестрахування – ретроцесія),

так і для ієрархії службових функцій (агент – брокер – андерайтер).

Державна служба нагляду повинна створювати в регіонах своєрідний

фільтр, який не допускатиме на страховий ринок «ефемерних» і «ті-

ньових» компаній. Тільки після врахування і усунення вищеозначених

проблем може йти мова, особливо на рівні регіонів, про вдосконалення

страхового ринку та його ринкової інфраструктури.

Необхідно вирішити проблему збільшення місткості національ-

ного страхового ринку, об’єднання розрізнених страхових фондів

компаній. Ця проблема може бути розв’язана завдяки розвитку та-

кої його складової, як перестрахування. Перспективи розвитку пере-

страхування в Україні пов’язані з розвитком страхових посередників

(їхню діяльність регламентує тільки Постанова Кабінету Міністрів

України від 18.12.96 № 111523 «Про порядок впровадження діяль-

ності страховими посередниками»), створенням їхніх центральних

та регіональних об’єднань. Аналізуючи ситуацію, яка склалася на

страховому ринку, необхідно відзначити, що на ньому відсутня інф-

раструктура страхового посередницького ринку (СПР).

Проблемою на шляху становлення інститутів цього сегмента слід

вважати відсутність державної концепції та програми створення інсти-

туту страхових посередників; ігнорування ролі страхового посередни-

ка в підвищенні якості страхових послуг; відсутність страхової куль-

тури як у населення, так і в керівників підприємств і фірм; негативне

ставлення суспільства до посередництва в цілому і до страхування без-

посередньо. В основі створення інфраструктури СПР повинні лежати

такі принципи: самофінансування, професіоналізм, демократичність,

аполітичність, толерантність, порядність.

48. Організаційна структура страхової компанії

Під структурою компанії розуміють насамперед зв'язки, що іс-

нують між різними частинами організації для досягнення її мети.

Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом,

галузевими та функціональними управліннями (департаментами),

відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та

регіональної мережі компанії.

110

Страхування в запитаннях та відповідях

Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці,

створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньо-

організаційні процедури.

Структура управління компанією може будуватися за такими

принципами.

Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищі ке-

рівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим спів-

робітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. На-

приклад, указівки керівника страхової компанії є обов'язковими

для всього персоналу. Такий порядок, коли підлеглим структурам

доводиться вирішувати справи виключно через «верхи», забезпе-

чує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів

компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного підпо-

рядкування центральний апарат, і особливо керівництво, переван-

тажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього

управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники

відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних про-

блем розвитку компанії.

Принцип функціонального підпорядкування. Право давати

розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій,

незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер

може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що

перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії.

Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівни-

ків відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чер-

гу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт.

Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти

стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник

компанії або та особа, якій делеговані ці права.

Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це, здебільшого,

«мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції в

процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найваж-

ливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників,

нерідко залучають консультантів і експертів з вузів, наукових лабора-

торій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання

та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не

наділяються правом давати розпорядження працівникам компанії.

Страхові компанії, формуючи свої організаційні структури,

застосовують усі три принципи. Важко уявити, наприклад, На-