Денісова О.О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності

Подождите немного. Документ загружается.

Groupware — приклад застосування

Припустимо, що робоча група складається з п’яти учасників. З

них три громадянина України працюють у Києві в одній фірмі на різних

посадах. Завданням керівника є аналіз ситуації, розробка і коригування



концепції діяльності, контроль її втілення у конкретних договорах.

Юрист відповідає за правильність оформлення договорів, їх узго-

дження з чинними юридичними нормами. Третій учасник групи — ви-

конавець, як і четвертий учасник, що перебуває у Львові. Вони безпо-

середньо укладають договори з клієнтами. Умови і тексти договорів

визначаються керівником та юристом. Останній учасник групи —

громадянин Великобританії — працює в Лондоні. Для нього договори,

що укладаються в Україні, становлять інтерес, оскільки кожний з них

передбачає замовлення обладнання у деякій міжнародній компанії, яка

здійснює постачання з Великобританії. Усіх учасників групи пов’язує

єдиний бізнес-процес з пошуку клієнтів, укладання договорів, їх опра-

цювання і відстеження виконання, постачання та багатоетапних

оплат. У такій системі доречним буде ще один «учасник» — програм-

на система з функціями архіваріуса, секретаря та кур’єра. При цьому

взаємодія учасників відбуватиметься так.

У базі даних договорів діючі особи (керівник та юрист) створю-

ють специфічні документи, які можна назвати шаблонами або фор-

мулюваннями пунктів договорів. Дійсно, кожний пункт договору може

мати альтернативне формулювання, наприклад, форс-мажор. На ос-

нові шаблонів виконавці укладають договори, будучи впевненими в їх-

ній юридичній коректності і відповідності стратегії фірми. Ступінь

автоматизації складання договорів може бути досить високою. Під-

готовлений документ передається спочатку юристу, а потім керів-

нику. Оскільки база даних договорів доступна всім учасникам, то фі-

зично документ не переміщується, а відбувається поштове

нагадування учаснику групи про необхідність завізувати або затвер-

дити документ. У повідомленні, як правило, встановлюється поси-

лання на договір, що спрощує навігацію у базі даних. Після укладення

договору на його основі автоматично (за вимогою) створюється

специфікація — документ, доступний британському учаснику групи.

Для забезпечення конфіденційності його доступ до бази даних доку-

ментів обмежується специфікацією. Документи можуть бути струк-

турованими, тобто складатися з багатьох полів, наприклад, як до-

говір та специфікація. Інші — додаток до договору — складаються з

одного-двох полів, куди можна розмістити довільний текст з об-

ґрунтуванням знижок, таблицею розрахунку собівартості товару

і т. ін.

Діапазон застосувань groupware сягає від описаних договірних

систем до розробки та експлуатації вузлів Інтернет, від роздріб-

ної торгівлі за зразками до класичної канцелярії установи.

111

112

•

Системи автоматизації ділових процесів (САДП, системи

автоматизації управління потоками робіт, workflow-системи,

Workflow Management System) застосовуються, насамперед, для

автоматизації документообігу і рутинних багатокрокових офіс-

них операцій. Серед найбільш відомих розробок можна назвати

системи Staffware, ActionWorkflow System, «OPTiMA-WorkFlow».

Будь-яка САДП ґрунтується на комбінації таких технологій, як

електронна пошта, управління проектами, робота з базами даних,

об’єктно-орієнтоване програмування, CASE-технології.

Дуже часто терміни «groupware» та «workflow» використову-

ються як синонімічні. Однак, «groupware» є загальним терміном,

який охоплює широкий спектр специфічних додатків групової

роботи (календарне групове планування, спільне використання

інформації, «дошки оголошень», форуми дискусій тощо). САДП

є складовою цієї групи додатків. Із суто технічного погляду

workflow-системи одночасно обслуговують множину працівників

і множину задач, тоді як groupware-додатки паралельно обслуго-

вують множину користувачів і тільки одну задачу. Інші відмінно-

сті САДП такі:

специфічність систем, зумовлена специфікою ділових про-

цесів. Наприклад, на відміну від додатків календарного групово-

го планування, які є стандартними для будь-якої організації, ав-

томатизація ділових процесів — це технологія, яка допомагає

користувачеві створювати додатки, необхідні саме йому;

докладне визначення маршрутів, правил і ролей. Додаток

колективного використання інформації стає додатком автомати-

зації управління потоками робіт тоді, коли визначений специфіч-

ний маршрут (наприклад, від А до В, від B до C), встановлені ро-

лі (наприклад, A — організатор, B — юрист, C — ОПР) і

зазначені певні правила («Контракт дійсний, якщо його схвалив

C; якщо С його відхилив, контракт повертається до А, який вно-

сить необхідні зміни»).

Докладніше workflow-системи розглянуто в наступному під-

розділі.

Системи керування (електронними) документами

(Electronic/Enterprise Document Management System) вважаються

універсальними (див. раніше наведене поняття «управління до-

кументами») і мають забезпечувати:

ведення довідника користувачів на основі організаційно-

штатної структури організації;

ведення журналів реєстрації і контролю виконання документів;

113

•

контроль термінів виконання документів, оповіщення вико-

навця і діловода про наближення термінів контролю та про доку-

менти, не виконані вчасно;

збереження документів у системі;

підтримку шаблонів документів, складених документів, вер-

сій і підверсій, перехресних посилань між документами;

відстеження документів поза системою, виписування доку-

ментів із системи;

пошук документів за атрибутами, повнотекстовий та нечіт-

кий пошук;

розробку документів, включаючи колективну розробку;

візування, узгодження та затвердження документів;

документообіг — усі види маршрутизації, автоматичне роз-

силання повідомлень, обмін повідомленнями і дорученнями усе-

редині системи, формування реєстрів відправлення до зовнішніх

організацій;

ведення класифікаторів документів (за типом, видом тощо),

довідників зовнішніх і внутрішніх організацій та ін.;

суворе розмежування повноважень у системі, підтримку ро-

лей, протоколювання та аудит дій користувачів;

шифрування, цифровий підпис;

ведення справ документів, списання документів у справу,

передачу справ на збереження в архів;

формування необхідних звітів, зокрема статистичних звітів з

діловодства організації.

Системи керування документами ґрунтуються на промисло-

вих СКБД (Oracle, Informix, MS SQL Server, Sybase). Документи

можуть зберігатись як у БД, так і у файловій системі. Обмін до-

кументами між користувачами здійснюється підсистемою обміну

і маршрутизації документів, найчастіше роль цієї підсистеми ви-

конують workflow-системи. Часто у складі систем присутні редак-

тори довідників, реєстраційно-контрольних карт для задання атри-

бутів різних видів документів. Широко відомими прикладами

таких систем є DOCS Open и Excalibur EFS.

Загальні

вимоги до системи автоматизації діловодства/до-

кументообігу

з будь-якої названої категорії такі:

зручність і простота в адмініструванні та користуванні;

масштабовуваність — система має підтримувати будь-яку

кількість користувачів, її здатність нарощувати свою потужність

має визначатись тільки потужністю відповідного апаратного за-

безпечення;

114

•

розподіленість — система має підтримувати роботу з доку-

ментами у територіально-розподілених організаціях, а також вза-

ємодію з віддаленими користувачами;

модульність — система має складатись з окремих модулів,

інтегрованих між собою, що дає можливість замовникові ви-

бирати й упроваджувати компоненти згідно зі своїми потре-

бами;

відкритість — система повинна мати відкриті інтерфейси

для можливої доробки та інтеграції з іншими системами;

переносимість — можливість використання на різних апарат-

них платформах у середовищі різного системного програмного

забезпечення.

4.2. СИСТЕМИ АВТОМАТИЗАЦІЇ ДІЛОВИХ ПРОЦЕСІВ

Автоматизація завжди розглядалась як засіб підвищення ефек-

тивності управління. Але позитивного результату неможливо до-

сягти в разі використання комп’ютерів як друкарських машинок,

а ЛОМ — для тривіального обміну файлами. Водночас варто

враховувати, що вигоди від автоматизованого виконання опера-

цій (прискорення, спрощення і т. ін.) далеко не завжди компен-

сують необхідні витрати. Розуміння такої ситуації призвело до

появи в 1990 році принципово нової концепції підвищення ефек-

тивності функціонування компаній —

бізнес-процес реінжині-

рингу

(Business Process Reengineering, BPR). За визначенням,

BPR — це фундаментальне переосмислення і радикальне пере-

проектування бізнес-процесів

для досягнення докорінного по-

кращення основних показників діяльності — вартості, якості, по-

слуг, швидкості. При цьому новітні ІТ розглядаються як

інструмент реконструкції існуючих бізнес-процесів.

ІТ за своєю сутністю створюють умови для вдосконалення біз-

нес-процесів. Так, електронні комунікації дали змогу перебороти

обмеження в розподілі та оновленні інформації, притаманні «па-

перовій» технології, а технології «клієнт-сервер» створили перед-

умови для децентралізації прийняття рішень, залишивши проте

практично без змін процеси комунікацій і координації. У цьому

контексті особливого значення набувають workflow-системи, які

Бізнес-процес (організаційно-виробничий процес) — це логічна серія взаємо-

зв’язаних дій, яка використовує ресурси підприємства для створення або одержання в

майбутньому корисного для замовника виходу, такого як продукт або послуга.

115

•

слід розглядати не як окремі додатки, а як засоби інтеграції діло-

вих процесів підприємства.

Діловий процес («потік робіт» від англ. «workflow») — це ло-

гічно завершений набір операцій (ділових процедур), що підтри-

мують структуру підприємства і реалізують його політику, спря-

мовану на досягнення поставленої мети. Ідеологія САДП

ґрунтується на твердженні, що здебільшого ділові процеси мають

такі характеристики:

складаються зі скінченного набору завдань, що виконуються

заданим чином;

до їх виконання залучено численних працівників з різним

ступенем відповідальності;

вони полягають у вивченні, створенні, обробленні та переда-

ванні інформації у різних формах (не тільки у формі документів);

мають деяку мету, можливо, не очевидну всім учасникам.

Ділова процедура — це логічний етап ділового процесу, який

необхідно реалізувати для його завершення. Наприклад, діловий

процес «Обробка вхідного документа» складається з процедур ре-

єстрації документа, видачі резолюції, постановки на контроль, ви-

конання резолюції, контролю виконання, перевірки результатів.

Для відокремлення понять «виконання документа» і «виконан-

ня доручення» використовується термін «

робота», який позначає

конкретне доручення, що виконується в рамках ділового процесу і

складається з певних процедур. Опис роботи містить формулю-

вання завдання, деяку інформацію у вигляді коментарів і, можли-

во, один чи кілька прикріплених документів, необхідних для вико-

нання поставленого завдання. Робота складається з окремих

етапів, для кожного з яких задається часовий інтервал, протягом

якого він має бути завершений, і режим виконання. Очевидно, що

тут поняття роботи є ширшим, ніж «документ», а поняття руху ро-

біт ширше за «рух документів». Іншими словами, workflow за своєю

суттю охоплює документообіг як окремий випадок.

Конкретні процедури виконуються за правилами.

Правило оброб-

лення процедури

— це деяка умова, дотримання або недотриман-

ня якої викликає визначені дії. Такі правила можна поділити на пра-

вила оброблення даних і правила маршрутизації.

Правила маршру-

тизації

визначають сценарій реалізації ділового процесу, послідов-

ність виконання його процедур. Прикладом різної маршрутизації

одного об’єкта може бути правило розгляду вхідних документів і

накладання резолюцій на них: «Документи, що належать до групи

особливо важливих, розглядає і розписує керівник, а решту — його

заступники, відповідно до кола питань, якими вони відають».

116

•

Залежно від визначеності порядку виконання процедур розріз-

няють жорстку і вільну маршрутизацію. Жорстка маршрутизація

задається у випадку, коли порядок виконання процедур відомий

заздалегідь і не залежить від результату виконання попередньої

процедури. Іншими словами, завершення однієї процедури при-

водить до автоматичного запуску іншої (-их). Вільна маршрути-

зація (умовна або ad hoc-маршрутизація) визначається умовами,

виконання або невиконання яких з’ясовується тільки після завер-

шення попередньої ділової процедури. У цьому разі не можна

сказати заздалегідь, яку процедуру буде запущено після вико-

нання поточної, це визначає учасник ділового процесу з відповід-

ними правами.

Залежно від

порядку проходження процедур розрізняють послі-

довну і паралельну маршрутизацію. Послідовна маршрутизація пе-

редбачає виконання ділових процедур одну за іншою. Чергова про-

цедура розпочинається тільки після завершення попередньої. Таким

чином, у певний момент часу може виконуватись тільки одна про-

цедура. За паралельної маршрутизації відбувається кілька ділових

процедур одночасно. Це можливо, якщо такі процедури незалежні і

їх виконання не вимагає результатів виконання інших.

Маршрути можуть бути складнішими, ніж прості послідовні

чи паралельні. У деяких випадках задаються комбіновані марш-

рути з послідовних і паралельних елементів, а в деяких — умов-

ні, з переходами залежно від стану тих чи інших змінних. Марш-

рутизація також може передбачати

контроль виконання. Це

поняття охоплює контроль доставки завдання, контроль ознайом-

лення із завданням, власне контроль виконання, моніторинг за-

вдання, повідомлення про порушення термінів виконання, істо-

рію виконання завдань, контроль якості виконання.

Ще одним важливим компонентом опису ділового процесу є

розподіл ролей між його учасниками.

Роль визначає набір дій у

рамках ділового процесу, який учасник має виконати для досяг-

нення мети процесу. Під час визначення ролі закріплюються міс-

це її розташування, функції, права доступу. Учасник може бути

членом певної робочої групи, тоді на нього поширюються всі ха-

рактеристики цієї групи. Існують

три типи ролей:

ініціатор роботи — це учасник ділового процесу, який фор-

мулює зміст роботи, описує її, запускає на виконання, здійснює

контроль і приймає результати;

виконавець роботи — це учасник ділового процесу, який ви-

конує роботу, а також звітує і несе відповідальність за її резуль-

тати. За наявності відповідних прав виконавець може створювати

117

•

нову роботу як частину тієї, що доручена йому, і призначати но-

вих виконавців. Таким чином він сам стає ініціатором робіт, —

створюється традиційна ієрархічна структура управління з кіль-

кома рівнями підпорядкованості;

спостерігач — це учасник ділового процесу, який відстежує

виконання роботи.

Формалізований опис ділового процесу та ділових процедур,

що входять до його складу, правил їх виконання і ролей учасни-

ків процесу називають

моделлю процесу. Модель процесу є ре-

зультатом ретельного обстеження та аналізу об’єкта автоматиза-

ції на предмет оптимізації його діяльності. Із цією метою

застосовуються традиційні методології системного аналізу, такі

як SADT (Structured Analysis and Design Technique) чи DFD (Data

Flow Diagram). Існують і спеціалізовані методології, що підтри-

муються окремими САДП, наприклад Action Workflow в Action

Workflow System.

Модель ділового процесу вводиться у САДП під час впрова-

дження системи за допомогою спеціалізованих формальних мов

(скриптів) або графічних засобів (рис. 4.1). Одержана

карта ді-

лового процесу

зберігається в базі даних. Зафіксована модель

може змінюватись у процесі використання системи. Ця процеду-

ра не потребує перепрограмування, її виконує безпосередньо ко-

ристувач.

У процесі використання САДП керівник або його секретар

оформляє розпорядження у вигляді роботи, для якої описуються

строки її початку, завершення та інші характеристики. Якщо ви-

конання роботи вимагає ознайомлення з тим чи іншим докумен-

том, представленим в електронній формі, він може бути прикріп-

лений до опису роботи для передавання користувачеві.

Рис. 4.1. Приклад карти ділового процесу

Згідно з описаними характеристиками САДП передає ініційо-

вані роботи виконавцю або кільком виконавцям, дотримуючись

термінів передавання, виду маршрутизації та інших умов. На фі-

зичному рівні інформація про роботи (карти робіт) і документи,

прикріплені до робіт, можуть зберігатись у базі даних (на серве-

рі), а користувачам передаються тільки права доступу до них.

Виконавець, одержавши завдання, приступає до його виконання.

Якщо виникає потреба в уточненні завдання або оперативному уз-

годженні, за допомогою системи формулюється відповідний запит.

При переході роботи від одного учасника до іншого до неї мо-

жуть додаватися нові дані — «дані про виконання роботи». Вони

або вводяться виконавцем у спеціальну екранну форму, яка описує

роботу, або генеруються системою самостійно. Зокрема, система

генерує дані про час проходження роботою чергового етапу, поточ-

ний статус роботи (ініційована, завершена, відкладена), її місце-

знаходження і т. ін. Саме ця інформація потрібна ініціаторові ро-

боти для координації процесу і контролю за його виконанням.

САДП забезпечує передавання такої інформації в режимі реально-

го часу, усуваючи можливість втрати даних і скорочуючи час їх-

ньої передачі. Одержана інформація є основою для вироблення

рішень, які теж оформляються у вигляді робіт. Використання

118

119

САДП дає змогу значно підвищити рівень обґрунтованості рішень

завдяки своєчасному інформуванню керівництва про стан справ.

Таким чином, функціонування САДП дозволяє створити і під-

тримувати чітку технологію життєдіяльності всього апарата управ-

ління. Воно сприяє належній організації робіт, удосконалює зворот-

ні інформаційні зв’язки, зміцнює трудову дисципліну і підвищує

організаційну культуру. Поєднання технологій workflow з Web-тех-

нологіями дає змогу розширити комунікації та координацію у сере-

довищі розподіленого прийняття рішень за межі окремої установи у

рамках систем електронної комерції та віртуальних підприємств.

4.3. СУТНІСТЬ, СИСТЕМИ

ТА УЧАСНИКИ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ

4.3.1. Поняття та учасники електронної комерції

Термін «електронна комерція» (ЕК) виник наприкінці 1950-х —

на початку 1960-х років, практично відразу після появи ЕОМ.

Найчастіше він позначає придбання чи продаж товару за допомо-

гою електронних носіїв або через комп’ютерну мережу, зокрема

Інтернет. Але сьогодні визначення дещо змінилось.

Електронна

комерція

— це будь-яка форма бізнес-процесу, будь-який вид

операцій, під час виконання яких взаємодія між суб’єктами від-

бувається електронним способом замість фізичного обміну або

безпосереднього фізичного контакту. Крім продажу товарів, таке

визначення охоплює маркетинг, фінансовий аналіз, інвестиційну

діяльність, банківські послуги, страхування, консалтинг, пред-

ставницькі функції, пошук співробітників, підтримку партнер-

ських стосунків тощо. Для того щоб відбити таке розуміння, по-

ряд з терміном ЕК використовується термін

електронний бізнес

(e-business).

Основними учасниками системи ЕК є покупець (клієнт), під-

приємство торгівлі (торговець, продавець), банк, процесинговий

центр, оператор, центр сертифікації. Спільним для всіх учасників

системи ЕК є підімкнення до мережі, яка пов’язує їх між собою.

Ролі перших трьох учасників у системі очевидні. Покупець

«входить» до електронного магазину за допомогою стандартного

Web-броузера, переглядає перелік представлених товарів (варіант

здійснення операції залежить від пропонованого способу навіга-

ції) і вибирає ті, які він бажає купити, — формує «кошик». Після

цього йому надається форма замовлення зі списком обраних то-

120

•

варів, їх цінами та підсумковою вартістю. У деяких магазинах

можливе інтерактивне обговорення та узгодження цін. Заповнена

форма замовлення надсилається торговцю. Торговець, у свою

чергу, зв’язується з банком клієнта, який має засвідчити плато-

спроможність покупця. Після одержання відповідного підтвер-

дження торговець підтверджує замовлення, передає товар (або

надає послуги) і одержує платіж.

Як і створення звичайного магазину, розробка його електрон-

ного варіанта є складним завданням, для виконання якого може

залучатись стороння організація, яка здійснює функції

оператора:

надає торговцю програмні засоби для введення, модифікації

та адміністрування інформації про товари і послуги, а також ста-

тус та обсяги замовлень;

приймає від торговця дані, які становлять вміст електронних

каталогів;

цілодобово підтримує діяльність електронного магазину і на-

дає торгові, платіжні, криптографічні та адміністративні послуги;

забезпечує безпечний зв’язок між покупцем, фінансовою

установою та торговцем під час здійснення покупки та її оплати.

Процесинговий центр — спеціалізований інформаційно-

обчислювальний центр, який виконує функції збирання, оброб-

лення, зберігання та передавання інформації між учасниками

платіжної системи.

Оплата товарів у системі ЕК, як і в разі використання пласти-

кової картки у звичайному магазині, може здійснюватись із залу-

ченням банків. Кількість фінансових установ, що залучаються у

процесі виконання платіжних операцій, та їхній склад залежать

від організації платіжної системи, фінансових інструментів, що

використовуються (більш докладний опис див. у п. 4.3.3), та від

осіб покупця і торговця (наприклад, вони можуть бути клієнтами

одного банку).

Уведення до системи ЕК такого учасника, як

центр сертифіка-

ції

, пов’язано з нагальною необхідністю забезпечення захисту

інформації, що передається між усіма учасниками. Адекватний

захист можна організувати застосуванням криптографічних засо-

бів (див. підрозд. 3.4).

Одним із завдань організації системи криптографічного захисту

є забезпечення правильної ідентифікації власника відкритого клю-

ча. Часто такі ключі зберігаються на спеціалізованих серверах, де

вони вільно доступні всім бажаючим, що робить можливою атаку

на криптосистему типу «посередник» — зловмисник розміщує на

сервері фальшивий ключ від імені потенційного адресата, а згодом