Демиденко Г.О., Петришина О.В. (ред) Історія вчень про державу і право

Подождите немного. Документ загружается.

251

На думку Г. Дж. Бермана

, право — в історії Заходу в усякому разі —

не може бути повністю зведене ні до матеріальних умов того суспільства,

що його породжує, ні до відповідної системи ідей та цінностей. Право слід

також розглядати і як самостійний чинник, як одну з причин, а не лише

один з результатів цілого ряду суспільних, економічних,

політичних, інте-

лектуальних, моральних і релігійних явищ. Перше завдання соціальної

теорії права сьогодні полягає в тому, щоб відійти від надмірно спрощених

концепцій причинності права. Як підсумок Г. Дж. Берман доходить пере-

конання, що синтезована юриспруденція має стати філософією, що поєд-

нує три класичні школи: правовий позитивізм, теорію природного

права й

історичну школу, тому що кожна із цих трьох конкуруючих шкіл

виділила один з важливих вимірів права, виключивши інші, і змішання

декількох вимірів в одному фокусі, по-перше, можливо, і, по-друге, важ-

ливо. Особливу роль у справі об’єднання такого важливого для західної

традиції права юридичного позитивізму і теорії природнього права

по-

кликана відіграти, на думку вченого, історична юриспруденція.

Прихильники інтегративного підходу підкреслюють, що він не може

бути породженням юридичних дефініцій, оскільки відображає комплекс

основних ідей, які утворюють найбільш адекватну правову доктрину. Тому

юриспруденція, вимірювана в ракурсі історичного, теоретичного та прак-

тичного правознавства, має бути доповнена такими характеристиками, які

виглядають обгрунтованими

з позицій цілісного соціокультурного під-

ходу. Особлива увага при цьому звертається на нові можливості сучасно-

го порівняльного правознавства, якому став доступний порівняльний

аналіз правового досвіду Заходу та інших країн, що запозичили європей-

ське кодифіковане право, так із самобутніми правовими системами.

Як необхідну складову формування інтегральної теорії права розгля-

дає системний підхід

, який об’єднує філософські, юридико-соціологічні

та теоретико-догматичні знання про право Вернер Кравітс

. На його

думку, право, є соціальною системою, що самовдосконалюється, тому

з позиції аналітичної теорії права, яка склалася на базі нормативізму

Г. Кельзена, системно-соціологічний підхід є абсолютно неможливим.

Правова система — це не лише уявний образ, зафіксований за посеред-

ництва юридичних текстів, а передусім соціальна реальність, що включає

і речі, і

дії, і людей-прокурорів, суддів, чиновників тощо. Тому сучасний

правовий підхід передбачає різні рівні осмислення правової дійсності:

1) правова практика; 2) практична правова наука; 3) догматичне вчення

Берман Г. Дж. – історик і філософ права, професор Гарвардського ун-ту. Основ-

ні роботи: Западная традиция права: эпоха формирования. М., 1994; Вера и закон:

примирение права и религии. – М., 1999.

Кравітс Вернер – професор Мюнстерського ун-ту (ФРН). Основні роботи:

Право й системтеорія // Vernunft und Erfahrung in Rechtsdenken der Gerenwart // Hrsg.

Von Eckhoff T. et al. – B.: Duncker u. Humblot, 1986.

252

про метод; 4) загальне вчення про право; 5) правова лінгвістика; 6) пра-

вова соціологія; 7) правова філософія; 8) правова логіка.

Таким чином, інтегративна юриспруденція — відповідь правознав-

ства на виклики часу, навіяна потребами зближення правових шкіл,

процесами глобалізації. Тенденцію до інтеграції права, що охоплює

різні його національні системи, відображає зараз процес формування

європейського права, появи елементів світового

права. Подальший роз-

виток міжнародного співробітництва примушує, особливо з точки зору

інструментальної і гуманітарної ролі права, шукати загальну позицію,

єдиний погляд на нього.

Джерела і література

Аврелий М. Наедине с собой / Пер. с древнегр. – К., Черкассы, 1993.

Американские просветители. Избр. произведения: В 2 т. – Т. 2. – М., 1969.

Американские федералисты: Гамильтон, Мэдисон, Джей: Избр. статьи. – Вер-

монт, 1990.

Антология мировой политической мысли: В 5 т. – М., 1997.

Антология мировой правовой мысли: В 5 т. – М., 1999.

Аристотель. Политика. Афинская полития. – М., 1997.

Артхашастра, или наука политики / Пер

. с санскрита. Изд. подгот. В. И. Каль-

янов. – М., 1993.

Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939.

Біблія, або книги Святого Письма Старого й Нового заповіту. – Укр. бібл.

тов-во, 2002.

Будда. История о перерождениях / Пер. с пали. – М., 1991.

Вивід прав України / М. Грушевський, І. Франко, М. Костомаров та ін. –

Львів, 1991.

Винниченко В. Відродження нації / Історія української революції. Київ – Ві-

день, 1920.

Вольтер. Избр. произведения. – М., 1947.

Гегель Г. Философия права / Пер. с нем. – М., 1990.

Гоббс Т. Левиафан // Сочинения: В 2 т. – М., 1991. – Т. 2.

Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естест-

венное право и право народов, а также принципы публичного права. –

М.,1994.

Грушевский М. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К., 1991.

Донцов Д. Націоналізм. – Лондон, 1966.

Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юрид. вузів і фак-тів / Уклад.,

заг. ред. – проф., д. і. н. Г. Г. Демиденко. 2-е вид., доп. і змін. – Х., 2002.

История политических и правових учений: Хрестоматия / Под ред. О. Э. Лейс-

та. – М., 2000.

Кант И. Собр. соч.: В 8 т. – М., 1994. – Т. 6.

Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера: Пер. з нім. – К.,

2002.

Книга правителя области Шан (Шань цзюнь шу) – 2-е изд., доп.: Пер. с кит. –

М., 1993.

Коран / Пер. смыслов и ком. В. Пороховой. – Домаск; Москва, 1995.

Ленін В. І. Повне зібр. творів. – 5-е вид. – Т. 33, 36, 37, 40, 45.

Липинський В. Твори. Архів. Студії. – Т. 1: Історико-політологічна спадщина.

– Київ–Філадельфія, 1994.

Лютер М. Время молчания прошло: Избр. произведения 1520–1526 гг. / Пер.

с нем. – Х., 1994.

Макиавелли Н. Государь. Первая декада Тита Ливия. О военном искусстве. –

М., 1996.

Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения. – 2-е изд. – М., 1995. – Т. 1, 3, 4, 19, 21.

Материалисты Древней Греции. Собр. текстов Гераклита, Демокрита и Эпи-

кура. – М., 1955.

Монтескье Ш. Дух законов. – М., 1994.

Ницше Ф. Так говорил Заратустра. Книги для всех и ни для кого / Пер. с нем. –

М., 1990.

Новгородцев П. И. Сочинения. – М., 1995.

Оуэн Р. Избр. сочинения: В 2 т. – Т. 1. – М., 1951.

Платон Р. Собр. соч.: В 4 т. – Т. 3, 4. – М., 1994.

Прокопович Ф. Філософські твори: В 3 т. – Т. 1. – К., 1979.

Руссо

Ж. Ж. Трактаты. – М., 1969.

Сен-Симон А. Избр. сочинения: В 2 т. – Т. 2. – М. – Л., 1949.

Скакун О. Ф. М. П. Драгоманов как политический мыслитель. – Х., 1993.

Сковорода Г. Твори: В 2 т. – К., 1981.

Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. – К., 1993.

Спиноза Б. Избр. произведения: В 2 т. – Т. 2. – М., 1957.

Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. – К., 2001.

Українські гуманісти епохи Відродження: У 2 ч. – К., 1995.

Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Т. 45. – К., 1986.

Фуллер Л. Мораль права / Пер. с англ. Н. Комарова. – К., 1999.

Фурье Ш. Избр. сочинения: В 2 т. – Т. 2. – М. – Л., 1951.

Харт Х. Л. А. Концепция права / Пер. с англ. Н. Комарова. – К., 1998.

Цицерон М. Т. Діалоги. Про державу. Про закони. – К., 1999.

Шевченко Т. Кобзар. – К., 1996.

Штирнер М. Единственный и его собственность. – Х., 1994.

Навчальне видання

ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ

І ПРАВО

Підручник

За редакцією проф. Г. Г. Демиденка

та проф. О. В. Петришина

Редактор А. В. Єфименко

Коректор Т. Ф. Зуб

Комп’ютерна верстка

і дизайн В. М. Зеленька

Підписано до друку з оригінал-макета 24.09.09.

Формат 60×90 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Times.

Ум. друк. арк. 14. Обл.-вид. арк. 13,9. Вид. № 305.

2-й завод. Тираж 2000 прим.

Видавництво «Право» Академії правових наук України

Україна 61002, Харків, вул. Чернишевська, 80

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів

видавничої продукції — серія ДК № 559

від 09.08.2001 р.

ВАТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»

61012, м. Харків, вул. Енгельса, 11