Чуткий А. І. Історія України

МІЖРЕГІОНАЛЬНА

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

А. І. Чуткий

Історія України

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ 2006

ББК 63.3(4УКР)я73

УДК 94 (477):(075)

Ч95

Рецензенти: М. Г. Щербак, др іст. наук , проф., зав. кафедрою

архівознавства та спеціальних галузей історичної науки

іст. фту Київського національного університету

ім. Тараса Шевченка

Н. І. Миронець, др іст. наук, проф. Інституту україн

ської археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушев

ського НАН України

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії

управління персоналом

(протокол № 8 від 28.09.05)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(лист № 14/18.2872 від 03.04.06)

Чуткий А. І.

Історія України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч.

закл. — К.: МАУП, 2006. — 352 с. — Бібліогр.: с. 340–346

ISBN 966–608–548–8

Навчальний посібник подає стислий виклад історії України в хроно

логічній послідовності від початків людського життя на українських

теренах і до середини 2005 р. Матеріал з окремих етапів української іс

торії подається за регіональним принципом (це стосується періодів, коли

історична доля деяких регіонів України була відмінною від решти ук

раїнських земель).

Для абітурієнтів, студентів вищих навчальних закладів всіх спеці

альностей та всіх, хто цікавиться історією України.

ББК 63.3(4УКР)я73

ISBN 966–608–548–8

персоналом (МАУП), 2006

Ч95

Зміст

Вступ .............................................................................. 5

Розділ 1. Найдавніша історія України ................................ 8

Найдавніша історія України

(1 млн років тому — II тис. до н. е.) ......................................8

Кочові племена та давньогрецькі колонії

на території України (I тис. до н. е. — поч. I тис. н. е.).......... 12

Походження слов’ян. Давня історія східних слов’ян............ 14

Розділ 2. Київська Русь.

Галицько!Волинське князівство .......................... 17

Київська Русь ................................................................ 17

ГалицькоВолинське князівство (1199–1340) ...................... 23

Культура Київської Русі та ГалицькоВолинського

князівства ...................................................................... 26

Розділ 3. Україна в другій половині XIV — першій половині

XVII ст. .......................................................... 31

Захоплення українських земель

іноземними державами у XIV–XVI ст. .............................. 31

Українські землі у складі Речі Посполитої (1569–1647 рр.) .. 35

Українська культура у XIV — першій половині XVII ст. ...... 40

Розділ 4. Національно!визвольна війна 1648–1657 рр.

Україна у другій половині XVII ст. ......................48

Національновизвольна війна 1648–1657 рр. ......................48

Україна у 1657–1663 рр. .................................................. 54

Правобережна Гетьманщина у 1663–1683 рр....................... 57

Лівобережна Гетьманщина у 1663–1687 рр......................... 61

Бахчисарайський договір та “Вічний мир”.......................... 64

Розділ 5. Українські землі наприкінці XVII–XVIII ст. ........ 66

Лівобережна Гетьманщина у 1687–1764 рр. ...................... 66

Слобідська Україна у другій половині XVII–XVIII ст. .......... 78

Запорозька Січ у другій половині XVII–XVIII ст. ............... 80

Південна Україна у другій половині XVIII ст. .................... 82

Правобережна та Західна Україна у XVIII ст. ..................... 84

Українська культура у другій

половині XVII–XVIII ст. .................................................. 90

Розділ 6. Українські землі наприкінці XVIII —

у першій половині XIX ст. .................................... 98

Українські землі під владою Російської імперії

у першій половині XIX ст. ................................................ 98

Українські землі під владою Австрійської імперії

(кінець XVIII — перша половина XIX ст.) ........................ 119

Українська культура у першій половині XIX ст. ............... 133

Розділ 7. Україна у другій половині XIX —

на початку XX ст. ............................................ 141

Підросійська Україна у другій половині XIX —

на початку XX ст. .......................................................... 141

Західна Україна у другій половині XIX —

на початку XX ст. .......................................................... 190

Українська культура (друга половина XIX —

початок XX ст.) ............................................................ 200

Розділ 8. Україна в роки Першої світової війни

та Визвольних змагань 1917–1921 рр. ................ 211

Україна в роки Першої світової війни .............................. 211

Україна в період визвольних змагань

1917–1921 рр. .............................................................. 217

Розділ 9. Україна у 1921–1938 рр. .................................. 248

УСРР у 1921–1928 рр. .................................................. 248

УСРР (УРСР) у 1929–1938 рр. ........................................ 259

Західноукраїнські землі у 1921–1938 рр. .......................... 270

Розділ 10. Україна в роки Другої світової війни ................ 276

Розділ 11. Україна у 1945–1953 рр................................... 289

Розділ 12. Україна у 1953–1964 рр. ................................ 300

Розділ 13. Україна у 1965–1985 рр................................... 306

Розділ 14. Україна у 1985–1991 рр................................... 314

Розділ 15. Україна у 1991–2005 рр. ................................ 321

Україна у 1991–1994 рр. ................................................ 321

Україна у 1994–2005 рр. ................................................ 324

Контрольні питання ........................................................ 333

Список рекомендованої літератури .................................... 340

Вступ

Пропонований курс охоплює період вітчизняної історії від

моменту появи людини на території України і до середини

2005 р. та містить стислий виклад основних подій і проблемних

моментів історії України.

Періодизація історії України. За формою суспільного ла

ду: 1) первіснообщинний (1 млн років тому — IV ст. до н. е.

(IV ст. н. е.); 2) рабовласницький (IV ст. до н. е. — IV ст. н. е.)

;

3) феодальний (IX — середина XIX ст.); 4) капіталістичний

(друга пол. XIX ст. — 1918–1920)

; 5) соціалістичний

(1920–1991); 6) постсоціалістичний лад (після 1991 р.).

За археологічною періодизацією: 1) палеоліт, або давній

кам’яний вік (1 млн 10 тис. років тому); 2) мезоліт, або середній

кам’яний вік (VIII–VI тис. до н. е.); 3) неоліт, або новий

кам’яний вік (VI–IV тис. до н. е.); 4) енеоліт, або мідно

кам’яний вік (IV–III тис. до н. е.); 5) доба мідібронзи (друга по

ловина III — початок I тис. до н. е.), 6) залізний вік

(з XII–VIII ст. до н. е.).

Формаційна періодизація: 1) первісна історія, або епоха вар

варства (1 млн років тому — IX ст. н. е.); 2) епоха цивілізації,

яку поділяють на: а) середньовічну історію (VIII–IX — середина

XVII ст.); б) нову історію (середина XVII ст. — 1917–1918 рр.);

в) новітню історію (з 1917–1918 рр.).

Історіографія історії України. Вітчизняна історіографія бере

свій початок від “Повісті минулих літ” літописця Нестора (чиє

авторство, до речі, є спірним). Він першим порушив питання

про походження українців, їхню історію. Зацікавлення влас

ною історією збереглося і в авторів давньоруських (давньоукра

Ця форма суспільного ладу існувала лише на Півдні України і тому не є загаль

ною для цілої української історії, до того ж — була представлена чужоземними

державними утвореннями (Скіфське царство, давньогрецькі поліси). Натомість

на більшій частині території України перехід до феодального ладу почався у

VI–VIII ст. н. е., минаючи фазу рабовласницького.

У Західній Україні цей етап тривав до 1939–1940 рр. Треба також відмітити,

що перехід до капіталізму в Україні почався вже в період Національновизволь

ної війни, тобто в середині XVII ст. Але у XVIII ст. цей процес був загальмова

ний у зв’язку з остаточним підкоренням більшості українських земель феодаль

ною Росією.

їнських) літописів XIII–XVII ст. , особливо в авторів козацьких

літописів XVIII ст. Але на наукову основу ці дослідження були

покладені у першій половині XIX ст. Саме тоді з’явилися праці

перших професійних українських істориків Д. БантишКамен

ського, М. Максимовича, М. Маркевича, П. Куліша, М. Косто

марова та ін. У другій половині XIX ст. В. Б. Антонович ство

рив київську історичну школу, представники якої почали ком

плексне та глибоко наукове вивчення історії України. Учнями

Антоновича були: М. С. Грушевський (автор близько півтори

тисячі наукових публікацій, зокрема фундаментальної праці

“Історія УкраїниРуси”), М. П. Дашкевич (вивчав історію Га

лицькоВолинського князівства, історію українського фолькло

ру та літератури в загальноєвропейському контексті), О. І. Ле

вицький (досліджував джерела з історії України), П. В. Голу

бовський (дослідник Чернігівщини та українського козацтва),

Д. І. Багалій (спеціалізувався з історії Слобожанщини, еконо

мічної та соціальної історії), М. В. Молчановський (дослідник

історії Поділля), М. В. ДовнарЗапольський, В. Є. Данилевич

(фахівці з історії Білорусі) та ін.

Найталановитіший учень В. Б. Антоновича — Грушев

ський — у перші десятиліття XX ст. створив власну наукову

школу, а також продовжив розроблення концепції вітчизняної

історії та наповнення змісту самих наукових студій новими

джерелами. Важливою була діяльність також інших істориків

другої половини XIX — першої третини XX ст.

Д. І. Яворницький (1855–1940) провів фундаментальне дос

лідження історії українського козацтва. М. П. Драгоманов

(1841–1895) вивчав український фольклор, українську серед

ньовічну історію. В. С. Іконников (1841–1923) став найвпливо

вішим знавцем епохи “смутного” часу в Росії, а також філософ

ської та релігійної літератури епохи середньовіччя. І. В. Лу

чицький (1845–1918) був визнаним фахівцем європейської

середньовічної історії, а І. П. Крип’якевич — з історії Галиць

коВолинської держави. Перша жінкадоктор історичних наук

у Російській імперії — О. Єфименко (1848–1918) вивчала полі

тичну та соціальну історію України від найдавніших часів до

XVIII ст.

Репресії проти діячів української науки у 1930х роках при

звели до збідніння досліджень у сфері історії України, запере

чення практично всієї дореволюційної історіографії, перетво

рення історії України на додаток історії СРСР, встановлення мо

нопольного статусу марксистськоленінського підходу до вив

чення історії, відсутності плюралізму та зв’язку із зарубіжними

історичними школами. Головна увага приділялася вивченню

робітничого і селянського руху, а також історії революції та гро

мадянської війни.

Друга половина XX ст. визначна новою плеядою таланови

тих українських істориків. До них належать дослідники україн

ського козацтва Ю. А. Мицик та Л. Г. Мельник; вченімедієвіс

ти П. П. Толочко і О. П. Толочко, М. Ф. Котляр, О. Б. Головко,

В. М. Ричка; медієвіст, фахівець з історії Церкви та історіограф

В. І. Ульяновський; історіограф І. Б. Матяш; дослідник україн

ського козацтва, української діаспори та національних меншин

в Україні В. І. Сергійчук; фахівці з історії України XX ст.

В. М. Литвин, М. В. Коваль, С. В. Кульчицький та ін. Плідно

працювали у цій галузі також українські історики діаспори

(М. Гунчак, О. Субтельний та ін.).

Розділ

Найдавніша історія

України

Найдавніша історія України

(1 млн років тому — ІІ тис. до н. е.)

Найдавніша стоянка первісних людей на території України

знайдена біля с. Королеве Закарпатської області і датується

1 млн років тому (саме з цього часу і починається історія люди

ни на українських теренах). Це була епоха раннього палеоліту.

На території України загалом виявлено понад 30 стоянок цієї

доби (Амвросіївська в Донецькій області, ЛукаВрублевецька на

Поділлі та ін.). Вчені вважають, що заселення території Украї

ни відбувалося двома шляхами: із Західної Європи та з Близько

го Сходу через Кавказ.

Первісні людиноподібні істоти (архантропи, неандертальці

які домінували до пізнього палеоліту, мали середній зріст

150 см, спадистий лоб із сильно розвиненими надбрівними дуга

ми, потужні щелепи, значний волосяний покрив. Середня трива

лість життя неандертальців становила 20–22 роки. Вони жили

групами (первісне стадо) по 20–30 осіб, не мали постійного жит

ла, а переселялися з місця на місце у пошуках їжі (тому їх посе

лення і називаються стоянками). Основним заняттям було зби

ральництво, рибальство та полювання. Знаряддя праці неандер

тальці виготовляли з каменю (переважно кременю) та кісток.

40 тисяч років тому неандертальців витісняє людина сучас

ного типу — кроманьйонець, або homo sapiens (“людина розум

Чимало істориків нині заперечують належність неандертальців до предків су

часної людини. Тому неандертальців ліпше іменувати людиноподібними істо

тами.

на” лат.). Кроманьйонець мав об’єм мозку ідентичний сучасній

людині, розвинену пряму ходу, зріст 170–180 см, прямий лоб,

витонченіші риси обличчя порівняно з неандертальцем.

Кроманьйонці вдосконалили техніку оброблення каменю,

способи полювання та рибальства. Винайшли списометальний

пристрій, почали виготовляти кістяні гарпуни, шила, голки то

що. Вміли виготовляти одяг.

Основним видом занять кроманьйонців було колективне за

гінне полювання на бізонів, північних оленів, мамонтів (вважа

ється, що останні були першим видом тварин, який знищила

людина). Допоміжну роль відігравало збиральництво та ри

бальство, оскільки в цей період ці види здобування їжі були ма

лоефективні внаслідок льодовикового періоду.

В епоху мезоліту відбулась так звана мезолітична криза гос!

подарства — внаслідок зміни клімату вимерли великі тварини і

людина вже не могла застосовувати старі методи. Вихід було

знайдено завдяки вдосконаленню знарядь праці, винайденню

лука, і головне — переходу людини в неоліті до відтворювально

го господарства — тваринництва та землеробства. Ці досягнен

ня допомогли людині подолати кризу господарства, стати менш

залежною від природи й дістали назву неолітичної революції.

В епоху неоліту, окрім переходу до відтворювального госпо

дарства, відбувається також поділ населення на осіле (переваж

но землероби) та кочове (скотарі). Землеробські племена

населяли переважно центральні та західні райони України,

а скотарські — південні. На півночі мешкали племена мислив

ців та рибалок.

Першими землеробськоскотарськими культурами на тере

нах України були буго!дністровська культура (друга половина

VI — межа V–IV тис. до н. е.), поширена на території теперішніх

Одеської та Кіровоградської областей, та культура лінійно!стріч!

кової кераміки (друга половина V тис. до н. е.), поширена в По

дністров’ї та Західній Волині, а загалом її ареал від України до

Франції. В районі від Дніпровських порогів і до узбережжя Азов

ського моря у V — на початку IV тис. до н. е. проживали

нечисленні племена сурської культури, які займались переваж

но рибальством, хоча в них уже помітний перехід до скотарства.

Значну частину Лівобережної України та Середнього Подні

пров’я у V–III тис. до н. е. заселяли племена дніпро!донецької

культури, в яких домінувало мисливство та рибальство, проте

поступово починається перехід до скотарства. Культура ямково!

гребінцевої кераміки у IV–III тис. до н. е. охоплювала територію

від ВолгоОкського басейну до ПівнічноСхідної України.

Найвідомішою культурою епохи неоліту є трипільська куль!

тура. Перша знахідка поселення цієї культури була розкопана

наприкінці XIX ст. археологом В. Я. Хвойкою в районі с. Три

пілля (звідси — назва цієї культури) на Київщині. Трипільська

культура існувала у IV–III тис. до н. е. на території Балкансько

го півострова та Правобережної України. У трипільців панував

матріархат.

Найвідоміші поселення трипільців на території України:

Трипілля, Майданецьке, Доброводи. Поселення мали чітку за

будову, наземні житла (дво і триповерхові). Деякі поселення

займали площу 200–300 га і в них мешкало до 20 тис. осіб.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Важливу

роль відігравало також скотарство. Допоміжну роль виконува

ло рибальство та мисливство. Високого рівня набуло керамічне

виробництво. Посуд фарбували мінеральними фарбами черво

ного кольору і випалювали у спеціальних печах. За кольорами

розпису кераміки цю культуру іноді називають культурою чер

вонолакової кераміки. Малюнки на керамічних виробах три

пільців деякі вчені вважають писемністю.

На початку III тис. до н. е. трипільська культура поступово

зникає внаслідок підкорення та асиміляції племенами інших

культур.

Трипільська культура відіграла важливу роль у формуванні

цивілізації на території України та входженні її у загальноєвро

пейський цивілізаційний простір. Саме із цією культурою

пов’язане остаточне утвердження відтворювального господарс

тва на теренах України. Чимало українських істориків та архе

ологів вважають трипільців пращурами українців.

В епоху енеоліту та мідного віку остаточно відбувається за

кріплення на Півдні України кочових скотарських племен та

перехід до патріархату. До найвідоміших археологічних куль

тур цього періоду належали: кемі!обинська культура, розви

нена у причорноморських степах в IV–II тис. до н. е. ; у Верх

ньому Подністров’ї та на Волині існували поселення землероб

ської культури стрічкової кераміки, які за своїм культурним

Чуткий А. І. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.