Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

юридичні права й обов’язки, тобто вказує на умови дії диспозиції

правової норми. Найчастіше гіпотеза має складну форму і містить

чітко сформульовані умови, за наявністю яких потрібно здійснити

певні дії чи надається право на здійснення таких дій. Гіпотеза нор

ми господарського процесуального права не тільки містить вказів

ку на конкретні життєві обставини, за наявністю яких діє норма,

вона надає цим життєвим обставинам юридичного значення, пере

творюючи їх у юридичні факти.

Гіпотеза норми господарського процесуального права може

бути:

# простою, коли встановлюється одна умова, за наявності

якої суб’єкт може керуватися диспозицією норми господар

ського процесуального права. Наприклад, відповідно до

ч. 4 ст. 17 ГПК України, якщо після відводу суддів немож

ливо розглянути справу в господарському суді, до підсуд

ності якого належить справа, то Голова Вищого господар

ського суду України або його заступник мають право витре

бувати будьяку справу, що є у провадженні місцевого гос

подарського суду, та передати її на розгляд до іншого міс

цевого господарського суду;

 складною, коли встановлюються декілька життєвих обста

вин (умов), але суб’єкт може (має) застосувати диспозицію

лише за наявності всіх обставин (умов), які перераховані в

гіпотезі норми господарського процесуального права. На

приклад, відповідно до ч. 1 ст. 431 ГПК України особа, яка

має підстави побоюватися, що подача потрібних для неї до

казів стане згодом неможливою або утрудненою, а також

підстави вважати, що її права порушені або існує реальна

загрозаїх порушення, має право звернутися до господар

ського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до по

дання позову;

 альтернативною, якщо вона визначає декілька життєвих

обставин (умов) і за наявності хоча б однієї із них суб’єкт

може (має) керуватися диспозицією норми. Наприклад, ч. 1

ст. 435 ГПК України, згідно з якою суддя, встановивши,

що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додер

жання вимог, викладених у ст. 433 кодексу, або не оплаче

но державним митом, виносить ухвалу про залишення за

яви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк

для виправлення недоліків.

За формою вираження гіпотеза норми господарського проце

суального права може бути абстрактною, тобто мати узагаль

нюючий характер сформульованих життєвих обставин (умов) або

конкретною, тобто містити конкретні, індивідуалізовані життєві

обставини (умови), за наявності яких застосовується диспозиція

правової норми.

Диспозиція норми господарського процесуального права вка

зує, якою має бути поведінка учасників за наявності передбачених

гіпотезою фактичних обставин, тобто встановлює зміст самого пра

вила поведінки. Диспозиція може бути:

 простою, тобто у вигляді вказівки на той чи інший одно

значний варіант поведінки учасника. Наприклад, ч. 2 ст. 43

ГПК України передбачено, що сторони та інші особи, які

беруть участь у справі,обґрунтовують свої вимоги і запере

чення поданими суду доказами;

 описовою, коли правило поведінки учасників правовідно

син формулюється системою оціночних понять, різних ха

рактеристик і ознак. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону

України «Про судоустрій України» спеціалізованими суда

ми є господарські, адміністративні та інші суди, визначені

як спеціалізовані суди. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону Укра

їни «Про судоустрій України» місцевими господарськими

судами є господарські суди Автономної Республіки Крим,

областей, міст Києва та Севастополя;

 посилочною (відсильною), якщо в самій нормі господар

ського процесуального права не міститься правило поведін

ки, а адресат відсилається до правила поведінки, що міс

титься в іншій нормі. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 38

ГПК України господарський суд може витребувати докази

також до подання позову як запобіжний захід у порядку,

встановленому статтями 431–4310 цього Кодексу;

 невизначеною, якщо формулюється у вигляді, наприклад,

«у порядку, встановленому законом», «відповідно до ви

мог закону» тощо. Наприклад, ч. 4 ст. 3 Закону України

«Про відновлення платоспроможності боржника або ви

знання його банкрутом» встановлено, що досудова сана

ція державних підприємств провадиться відповідно до за

конодавства;

 банкетною (відкритою), тобто правилом, яке може бути

сприйнятим з інших джерел права. Наприклад, відповідно

до ч. 10 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспро

можності боржника або визнання його банкрутом» порядок

виконання в Україні рішень судів іноземних держав у спра

вах про банкрутство визначається відповідними міжнарод

ними договорами України, згода на обов’язковість яких

надана Верховною Радою України.

За формою вираження диспозиція може бути абстрактною,

якщо правило має узагальнюючий характер сформульованого пра

вила або конкретною, якщо правило сформульовано за допомогою

конкретних, індивідуальних ознак.

За способом викладення диспозиція норми господарського про

цесуального права може бути:

 альтернативною, якщо визначає декілька можливих варі

антів поведінки. Наприклад, ч. 10 ст. 11 Закону України

«Про відновлення платоспроможності боржника або ви

знання його банкрутом» передбачено, що господарський суд

в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобо

в’язати боржника подати аудиторський висновок або про

вести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, го

сподарський суд може призначити проведення аудиту за ра

хунок кредитора лише за згодою останнього;

 безальтернативною, якщо нею передбачається лише один

варіант поведінки. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК Укра

їни обставини, визнані господарським судом загальновідо

мими, не потребують доказування;

За ознакою зв’язку з іншими елементами норми господарського

процесуального права диспозиція може бути захищеною, тобто по

в’язаною з елементом (або усією нормою), який визначає негативні

наслідки для суб’єкта, що порушив диспозицію правової норми,

або незахищеною, тобто такою, що не має попередньо визначеної

санкції.

Санкція норми господарського процесуального права передба

чає настання негативних наслідків порушення диспозиції норми.

Санкція норми господарського процесуального права вказує на не

сприятливі наслідки, що виникають унаслідок порушення диспо

зиції норми, застосування учасниками диспозиції всупереч гіпоте

зи норми господарського процесуального права.

Санкція правової норми має виражати здатність держави при

мушувати учасників дотримуватися приписів норм господарського

процесуального права, запобігати їх порушенню, відновлювати

порушене право. Якщо гіпотеза окреслює межі (обсяг) дій і застосу

вання правової норми, а диспозиція – спосіб її регулюючого впливу

на поведінку учасників правовідносин, то в санкції виражено спо

сіб охорони правової норми від порушень.

Санкція норми господарського процесуального права може бути:

 абсолютно визначеною, тобто такою, в якій конкретно ви

ражено міру відповідальності. Наприклад, господарський

суд, приймаючи рішення, має право відповідно до п. 5 ч. 1

ст. 83 ГПК України стягувати в дохід Державного бюджету

України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподат

ковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчи

нення дій, покладених господарським судом на сторону;

 альтернативною, тобто такою, в якій використовуються

сполучники «або», «чи» і господарському суду надано пра

во застосування тієї чи іншої міри покарання. Наприклад,

господарський суд, приймаючи рішення, має право відповід

но до п. 4 ч. 1 ст. 83 ГПК України стягувати в дохід Держав

ного бюджету України зі сторони, що порушила строки роз

гляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 цього

Кодексу або у відповідності із законами, що регулюють по

рядок досудового врегулювання спорів у конкретних право

відносинах;

 відсилочною, тобто такою, що не містить конкретно вира

жену санкцію, а відсилає до санкції іншого закону.

Норми господарського процесуального права є досить різнома

нітними, що обумовлене складним і комплексним характером пра

вового регулювання здійснення господарського судочинства. Кра

щому усвідомленню їх особливостей і ролі сприяє класифікація,

яку можна здійснювати за різними підставами.

Залежно від способу впливу на учасників господарських проце#

суальних відносин, що визначає характер їх юридичних прав та

обов’язків, норми господарського процесуального права поділяють

ся на уповноважуючі, зобов’язуючі та забороняючі.

Уповноважуючі норми господарського процесуального права

встановлюють права учасників господарських процесуальних від

носин на здійснення певних дій у передбачених законодавством

межах. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право

знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати

копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази,

брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати

усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої до

води та міркування з усіх питань, що виникають під час судового

процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників

судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду

в установленому Кодексом порядку, а також користуватися інши

ми процесуальними правами, наданими їм Господарським процесу

альним кодексом України.

Зобов’язуючі норми господарського процесуального права при

писують учасникам здійснювати певні дії, передбачені господарсь

ким процесуальним законодавством. Відповідно до ч. 3 ст. 31 ГПК

України судовий експерт зобов’язаний за ухвалою господарського

суду з’явитися на його виклик і дати мотивований висновок щодо

поставлених йому питань.

Забороняючі норми господарського процесуального права міс

тять заборону здійснювати певні дії та встановлюють обов’язок

учасників утримуватися від їх здійснення. Відповідно до ч. 6 ст. 22

ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову,

зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем,

якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїнебудь

права й охоронювані законом інтереси.

За функціональним призначенням норми господарського про

цесуального права поділяються на первинні, похідні та спеці

альні.

До первинних норм господарського процесуального права на

лежать норми, які мають найбільш загальний характер та відріз

няються більш високим ступенем абстрагування, за допомогою

яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрями пра

вового регулювання, а також закріплюються правові поняття та

терміни. Первинні норми господарського процесуального права не

однорідні за своїм характером. Серед них виділяються нормидефі

ніції, нормипринципи, нормизавдання тощо. Норми#дефініції міс

тять визначення термінів та понять господарського процесуально

го законодавства. Наприклад, доказами в справі, відповідно до

ст. 32 ГПК України, є будьякі фактичні дані, на підставі яких гос

подарський суд у визначеному законом порядку встановлює наяв

ність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і запе

речення сторін, а також інші обставини, які мають значення для

правильного вирішення господарського спору. Норми#принципи –

це нормативні приписи , які виражають і закріплюють принципи

господарського судочинства, господарського процесуального пра

ва або окремих його інститутів. Нормипринципи закріплені, зок

рема, ст. 42–47 ГПК України.

До похідних норм господарського процесуального права нале

жать регулятивні та охоронні норми. Регулятивні норми госпо

дарського процесуального права спрямовані на врегулювання гос

подарських процесуальних правовідносин, надання учасникам цих

відносин прав і покладання на них обов’язків. Охоронні норми

господарського процесуального права починають діяти у випад

ках невиконання учасниками правовідносин вимог регулятивних

норм і спрямовані на реалізацію заходів впливу на неналежних

учасників господарських процесуальних правовідносин, а також

на реалізацію санкцій за порушення приписів нормативноправо

вих актів.

До спеціальних норм господарського процесуального права на

лежать нормипрезумпції, нормифікції, оперативні та колізійні

норми.

Нормапрезумпція – це правова норма, якою встановлюється

припущення щодо існування (наявності чи відсутності) будьяких

юридичних фактів, які заздалегідь визнаються достовірними та існу

ючими.

Нормафікція – це правова норма, яка проголошує неіснуючий

(існуючий у дійсності факт чи обставину існуючою (неіснуючою).

Оперативна норма – це правова норма, яка відміняє нормати

вний акт і вводить новий, поширюючи його норми на господарські

процесуальні відносини.

Колізійна норма – це правова норма, спрямована на вирішення

правових колізій, що виникають унаслідок застосування різних

норм нормативноправового акту чи норм різних нормативнопра

вових актів.

2.3. Ãîñïîäàðñüê³ ïðîöåñóàëüí³ ïðàâîâ³äíîñèíè

Існування господарських процесуальних правовідносин зумовлено

потребою упорядкування діяльності господарських судів при роз

гляді та вирішенні господарських спорів. Ці відносини виникають

між господарським судом та іншими учасниками судового процесу

при розгляді та вирішенні господарських спорів, перегляді рішень

господарського суду та їх виконанні.

Господарські процесуальні правовідносини – це врегульовані

нормами господарського процесуального права відносини, що ви

никають між господарським судом та іншими учасниками судового

процесу при розгляді і вирішенні господарських спорів, процесі пе

ревірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень

та їх виконанні

. Господарськопроцесуальні правовідносини, на

думку Д.М. Притики, визначають процесуальний порядок позов

ного провадження (судочинства) у справах у спорах, що виника

ють при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських

договорів та з інших підстав, а також процесуальний порядок про

вадження у справах про банкрутство

Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. –

Х.: Эспада, 2002. – С. 16–17.

Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарсь

кої юрисдикції та шляхи їх удосконалення. – К.: Видавничий дім «Ін Юре»,

2003. – С. 241.

У юридичній літературі звертається увага на те, що господарські

процесуальні правовідносини існують між господарським судом та

іншими учасниками процесу за конкретною справою, а між сторо

нами (третіми особами та стороною), тобто між суб’єктами, що зна

ходяться у спірних відносинах, існують регулятивні (матеріальні)

відносини, а не процесуальні. Процесуальні відносини безпосеред

ньо між учасниками процесу не виникають

Господарські процесуальні правовідносини, як і будьяке інше

органічно цілісне правове утворення, мають свою структуру, тобто

сукупність взаємопов’язаних його елементів: суб’єкт, об’єкт та

зміст правовідносин.

Суб’єкт господарських процесуальних правовідносин – це

реальний учасник цих правовідносин, який є носієм суб’єктив

них прав та обов’язків. Суб’єктами господарських процесуаль

них правовідносин є господарський суд, з одного боку, а з іншого

– сторони та інші учасники господарського процесу. Саме госпо

дарський суд є обов’язковим суб’єктом господарських процесу

альних правовідносин. Владні повноваження суду проявляють

ся в його правах та обов’язках, реалізуючі які господарський суд

здійснює численні процесуальні дії. Між іншими учасниками гос

подарського спору як суб’єктами виникають матеріальні право

відносини. Саме через порушення матеріальних прав у сторін

виникає господарський спір і необхідність його вирішення в гос

подарському суді.

Цілісне уявлення щодо структури правовідносин неможливе без

розгляду об’єкта цих відносин. Об’єктом господарських процесу

альних правовідносин є те, з приводу чого виникають відносини,

на що спрямовані дії їх учасників.

У широкому розумінні об’єктом господарських процесуальних

правовідносин є економічні спори суб’єктів господарювання

, які

віднесені ст. 12 Господарського процесуального кодексу України

до підвідомчості господарських судів:

а) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і ви

конанні господарських договорів, у тому числі щодо прива

тизації майна та з інших підстав, крім:

 спорів про приватизацію державного житлового фонду;

 спорів, що виникають при погодженні стандартів і тех

нічних умов;

Арбитражный процесс Украины: Учебник / Под ред. проф. М.К. Треушни

кова и проф. В.М. Шерстюка – М.: ООО «Городециздат», 2002. – С. 39.

Там само. – С. 40.

 спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а

також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці

ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть

бути встановлені за угодою сторін;

 спорів, що виникають із публічноправових відносин

та віднесені до компетенції Конституційного Суду Укра

їни і адміністративних судів;

 інших спорів, вирішення яких відповідно до законів

України та міжнародних договорів України віднесено

до відання інших органів;

б) справи про банкрутство;

в) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра

їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи

ми актами до їх компетенції;

г) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах

між господарським товариством та його учасником (заснов

ником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а

також між учасниками (засновниками, акціонерами) гос

подарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяль

ністю, управлінням та припиненням діяльності цього това

риства, крім трудових спорів.

Ураховуючи те що господарський суд має розглядати госпо

дарські, економічні спори, а чинне законодавство не містить їх ви

значень, Д.М. Притика запропонував такі їх визначення. Економіч

ний спір є спором у сфері економічних відносин

. Господарський

спір – це спір, що виникає між суб’єктами господарювання внаслі

док здійснення ними їх прав і обов’язків у процесі господарської

діяльності та має високий рівень конфліктності інтересів і не отри

мав розв’язання в позасудових формах

У юридичній літературі також висловлено думку про те, що об’

єктом господарських процесуальних правовідносин є результати

дій учасників судового процесу, які задовольняють процесуальний

інтерес осіб, заінтересованих у розгляді справи (осіб, які мають ма

теріальний та процесуальний інтерес у справі)

Учасники господарських процесуальних правовідносин діють від

повідно до приписів господарського процесуального законодавства,

Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарсь

кої юрисдикції та шляхи їх удосконалення. – К.: «Видавничий дім «Ін Юре»,

2003. – С. 67.

Притика Д.М. Організаційноправові засади становлення і діяльності гос

подарських судів України: Автореф. дис.... дра юрид. наук / Х., 2003. – С. 8.

Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. – М.: Издво «НОРМА»,

2003. – С. 227.

виконуючи його приписи та, в остаточному підсумку, створюючи

межі поведінки, які з позиції держави найкращим чином будуть

відповідати цілям і завданням господарського судочинства.

Реалізація норм господарського процесуального права у право

мірній поведінці суб’єктів господарських процесуальних правовід

носин здійснюється в чотирьох формах: дотримання, використан

ня, виконання і застосування.

Дотримання – це форма реалізації норм господарського проце

суального права, за якої суб’єкти господарського процесуального

права утримуються від здійснення заборонених господарським про

цесуальним законодавством дій.

Використання – це реалізація суб’єктами господарського про

цесуального права наданих прав у сфері господарського судочинст

ва. Права суб’єктів реалізуються за власним бажанням, на влас

ний розсуд і власними діями.

Виконання – це здійснення суб’єктами господарського проце

суального права наданих ним прав у сфері господарського судочин

ства. Специфіка цієї форми реалізації полягає в тому, що суб’єкт

здійснює дії, безпосередньо передбачені нормами господарського

процесуального права.

Застосування – це прийняття господарським судом судового

рішення, ухвали, постанови.

Матеріальним (фактичним) змістом господарських процесуаль

них правовідносин є діяльність господарського суду щодо досліджен

ня обставин справи, її юридичної кваліфікації та винесення акту

застосування права, а також дії заінтересованих у справі осіб у зв’яз

ку із її розглядом та прийняттям рішення (поведінка суб’єктів цих

відносин). Юридичний зміст господарських процесуальних право

відносин складають суб’єктивні юридичні права й обов’язки, що

встановлені нормами господарського процесуального права. Суб’єк

тивне право – це міра дозволеної (можливої) поведінки суб’єкта,

забезпечена юридичними обов’язками іншого суб’єкта. Саме обо

в’язки іншого суб’єкта, які містяться в правовій нормі, і є гаранті

єю додержання прав володільця суб’єктивного права. Обов’язок

іншого суб’єкта полягає у виконанні певних дій, спрямованих на

реалізацію суб’єктивного права або утримання від дій, що порушу

ють суб’єктивне право суб’єктаволодільця цього права.

Юридичний обов’язок – це приписана зобов’язаному суб’єкту і

забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної пове

дінки, якої має дотримуватися цей суб’єкт.

Виникнення та розвиток господарських процесуальних пра

вовідносин пов’язане з юридичними фактами. Під юридичними

фактами розуміються конкретні соціальні обставини, що спричи

няють відповідно до норм права настання певних правових нас

лідків – виникнення, зміну чи припинення правовідносин. І в цьо

му полягає їх головне завдання в механізмі правового регулюван

ня. Вони забезпечують перехід від загальної моделі прав і обов’яз

ків, що містяться в правовій нормі до конкретної поведінки суб’

єктів правовідносин.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події.

Юридична дія – це вольова поведінка учасників господарських про

цесуальних правовідносин, зовнішній вираз їх волі та свідомості,

результат волевиявлення учасників господарського судочинства.

До правомірних дій як вольової поведінки, що передбачена нор

мами господарського процесуального права, належать юридичні

(індивідуальні) акти та юридичні вчинки.

Юридичний (індивідуальний) акт – це правомірна дія учас

ника господарських процесуальних правовідносин, із якою пов’я

зані юридичні наслідки, наприклад, подання до господарського суду

позовної заяви, прийняття господарським судом рішення щодо су

дової справи.

Юридичний вчинок – це правомірна дія, з якою норма госпо

дарського процесуального права пов’язує юридичні наслідки в силу

самого факту вольової дії, наприклад, учасник судового процесу

заявляє про відвід судді господарського суду.

Юридична подія – це обставина, що не залежить від волі учас

ників господарських процесуальних правовідносин, але тягне за

собою виникнення, зміну або припинення цих правовідносин. Так,

наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 62 ГПК України про відмову в

прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається

сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявника

ми, не пізніше п’яти днів із дня надходження заяви.

За наслідками юридичні факти поділяються на:

 правостворюючі, тобто такі, що є підставами для виник

нення господарських процесуальних правовідносин;

 правозмінюючі, тобто такі, що змінюють господарські про

цесуальні правовідносин;

 правоприпиняючі, тобто такі, що припиняють господарські

процесуальні правовідносини.

За характером дії юридичні факти поділяються на :

 факти однократної дії, тобто обставини, з якими норма го

сподарського процесуального права юридичні наслідки тіль

ки в даному конкретному випадку;