Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

5. Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів

господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. – К.: Ви

давничий дім «Ін Юре», 2003. – 328 с.

6. Притика Д.М. Сучасний стан та перспективи розвитку госпо

дарського судочинства // Вісник господарського судочинства.

– 2005. – № 2. – С. 7–15.

7. Татьков В.І. Актуальні проблеми судової практики та органі

зації судочинства // Вісник господарського судочинства. – 2007.

– № 2. – С. 124–128.

8. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесу

ального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Універси

тетська книга», 2003. – 220 с.

9. Шацький І.Б. Формування системи господарських судів в Укра

їні // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 1. –

С. 209–215.

10.Шацький І.Б. Правосуб’єктність місцевого господарського суду

як органу судової влади // Вісник господарського судочинства.

– 2005. – № 2. – С. 145–150.

11.Янукович В.Ф. Арбітражне судочинство в умовах економічного

зростання й удосконалення господарських відносин // Вісник

господарського судочинства. – 2001. – № 1. – С. 132–134.

Ãëàâà 2

Ïîíÿòòÿ ãîñïîäàðñüêîãî

ïðîöåñóàëüíîãî ïðàâà ÿê ãàëóç³ ïðàâà,

þðèäè÷íî¿ íàóêè ³ íàâ÷àëüíî¿

äèñöèïë³íè

2.1. Ïðåäìåò, ìåòîä ³ ôóíêö³¿ ãîñïîäàðñüêîãî

ïðîöåñóàëüíîãî ïðàâà

Проблема поняття і змісту господарського процесуального права

протягом тривалого часу була предметом наукових дискусій. Мате

ріали цих дискусій та обговорень дозволяють дійти попереднього

висновку, який надає можливість для змістовного обговорення за

значеної проблеми. Навряд чи без усвідомлення змісту, опису пра

вових конструкцій можна вирішити питання щодо галузевої на

лежності господарського процесуального права. Більш того, пи

тання щодо наявності чи відсутності ознак галузі права видається

важливим, але все ж вторинним з погляду соціальноекономічного

призначення права, його ефективності, оскільки це питання є за

своєю правовою природою технікоюридичним і його вирішення

необхідне передусім правознавцям. Тому видається доцільним роз

глянути основні проблеми та підходи до визначення поняття та

місця господарського процесуального права в системі права. Але

слід зауважити, що проблема галузевої структури права ніколи не

може бути вирішена остаточно.

До прийняття Господарського процесуального кодексу Украї

ни діяв Арбітражний процесуальний кодекс України, і, відповідно,

йшлося про арбітражний процес чи арбітражне процесуальне пра

во. Але з часу прийняття в червні 2001 року Господарського проце

суального кодексу України мова йде про господарський процес, гос

подарське судочинство або господарське процесуальне право.

Термін «арбітраж» у перекладі з французької означає «третей

ський суд». У широкому розумінні цей термін застосовується також

і в назвах органів, що не входять до системи господарських (арбітра

жних) судів, але реалізують судову владу в державі, наприклад, Між

народний комерційний арбітраж при Торговопромисловій палаті

України, Морська арбітражна комісія при Торговопромисловій па

латі України. Останні вирішують господарські спори згідно зі своїми

правилами та регламентами. Таким чином, їх діяльність не охоплю

ється поняттям господарський (арбітражний) процес. Однак у юри

дичній літературі зустрічаються випадки, коли діяльність цих орга

нів розглядається як арбітражний (господарський) процес.

Господарське процесуальне право як галузь права можна ви

значити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю

суспільних відносин, що регулюються нормами господарського про

цесуального права. Як уже зазначалося, тривалий час ця дисцип

ліна визначалася як «арбітражний процес» або «арбітражне про

цесуальне право». Тому видається доцільним проаналізувати існу

ючі в юридичній літературі підходи до предмету, методу та поняття

господарського процесуального права (раніше – арбітражного про

цесуального права).

У юридичній літературі тривалий час дискусійними були питання

щодо змісту поняття «арбітражний процес», а також щодо правової

природи державного арбітражу. Усе це не могло не позначитися на

визначенні представниками юридичної науки галузевої належності

правових норм, які регулювали організацію та діяльність арбітражу.

За радянської доби не існувало єдиного погляду стосовно галу

зевої належності норм, але твердження щодо існування арбітраж

ного процесуального права, яке охоплює норми процедурного ха

рактеру у сфері управлінської діяльності, з’явилося в наукових

працях у 70ті роки. Але, незважаючи на це, у юридичній літера

турі відсутнє загальноприйняте й чітке визначення поняття «гос

подарський (арбітражний) процес».

Одні автори (В.М. Гапєєв, А.О. Добровольський, І.М. Зайцев,

П.В. Логінов) визначали арбітражний процес як діяльність ар

бітражного суду щодо розгляду й вирішення господарських спорів,

яка нерозривно пов’язана з арбітражними правовідносинами. Інші

автори (наприклад, Т.Є. Абова) визначали арбітражний процес як

порядок вирішення арбітражем, третейським судом спорів, що ви

никають між організаціями при укладенні, зміні та розірванні гос

подарських договорів чи з інших підстав, а також порядок безпосе

реднього врегулювання цих розбіжностей учасниками господар

ських відносин

Абова Т.Е. Арбитражный процесс в СССР: понятие, основные принципы. –

М.: Юридическая литература, 1985. – С. 59.

Але з таким підходом не погоджувався М.К. Треушников, який

вважав, що діяльність таких органів, як міжнародні комерційні

арбітражні суди та морські арбітражні комісії при торговопромис

лових палатах, біржові арбітражі, що за своєю природою є третей

ськими судами, не входять до поняття арбітражного процесу

М.С. Шакарян, виходячи з управлінської природи державного

арбітражу, вважає, що правові норми, які регулюють порядок ор

ганізації та діяльності одного з органів управління – арбітражу, не

можуть бути визнані не чим іншим, як частиною адміністративного

права

А.Т. Боннер, ураховуючи чинне на той час законодавство, та

кож вважав, що арбітражні процесуальні норми є складовою галузі

радянського адміністративного права. Деякі вчені розглядали по

рядок вирішення спорів в арбітражі як одну з форм господарського

управління або господарського керівництва і тому норми, які регу

лювали процес, представники цієї точки зору відносили до сфери

господарського права. І.М. Зайцев, Н.Б. Зейдер, Р.Ф. Каллістра

това, В.М. Щеглов намагались ототожнювати арбітражний процес

з цивільним процесом, вважаючи, що цивільне процесуальне право

містить у собі й норми, які регулюють діяльність арбітражу. Ще

одна група вченихпроцесуалістів (Д.М. Чечот, В.Д. Сорокін) ви

словлювала думку про те, що арбітражний процес є частиною адмі

ністративного процесу.

А.О. Добровольський, піддаючи критиці погляди вищезазна

чених авторів, послідовно відстоював думку про те, що сукупність

процесуальних норм, які регулюють діяльність арбітражу щодо

вирішення господарських спорів, слід називати арбітражним про

цесуальним правом, яке є самостійною галуззю права. Свою пози

цію автор пояснював тим, що норми арбітражного процесуально

го права досить повно формулювали принципи арбітражного про

вадження, його цілі та завдання, права й обов’язки арбітрів і осіб,

які брали участь у справі, підвідомчість господарських спорів

тощо.

У подальшому існування арбітражного процесуального права

як самостійної галузі права підтверджувалося всім ходом перетво

рення арбітражу в арбітражні суди, а надалі – у господарські суди й

розвитком законодавства про господарське судочинство. І сьогодні

існування господарського (раніше – арбітражного) процесуального

Арбитражный процесс: Учебник для вузов / Под ред. проф. М. Треушнико

ва. – М., 1993. С. 11.

Арбитраж в СССР / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Юридическая литерату

ра, 1981. – С. 23–24.

права як самостійної галузі права об’єктивно підтверджується та

кими чинниками:

 чітко визначеною законодавством правовою природою гос

подарського суду як органу правосуддя;

 правовими нормами, що регулюють їх діяльність і мають

свій суб’єкт, об’єкт регулювання та зміст;

 ці норми закріплюють постадійний розвиток процесу, вони

об’єднані в окремі інститути і складають певну систему;

 наявністю самостійних джерел права, що містять організа

ційноправові (Закон України «Про судоустрій України»)

та процесуальноправові (Господарський процесуальний

кодекс України) норми.

Розкриваючи поняття «господарський процес», слід зазначи

ти, що термін «процес» у перекладі з латинської означає хід, рух

уперед. Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно

зауважити, поперше, що це встановлений нормами господарсько

го процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері

господарської діяльності між особами, визначеними Господарським

процесуальним кодексом, а подруге, це встановлена нормами гос

подарського процесуального права форма діяльності господарських

судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав орга

нізацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю

без створення юридичної особи.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спо

ри, які розглядають господарські суди в межах установленої для

них підвідомчості та підсудності. Установлені нормами господар

ського процесуального права порядок порушення провадження у

справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконан

ня рішень, ухвал, постанов господарського суду називається госпо#

дарською процесуальною формою. Її значення полягає в тому, що

вона забезпечує захист прав суб’єктів господарської діяльності та

гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуаль

на форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається за

конність у діяльності господарських судів

Існує думка, що предметом господарського процесуального пра

ва як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи,

віднесені до компетенції господарських судів. Установлений нор

мами господарського процесуального права порядок порушення

процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду й вирішення

Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів господарю

вання в арбітражних судах України. – К.: Оріяни, 2001. – С. 24–25.

справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а та

кож виконанню рішень господарського суду називається господар

ською процесуальною формою

. Господарська процесуальна форма

є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій

притаманні такі ознаки:

 нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна форма

встановлюється законодавством, а це забезпечує єдність нор

мативного регулювання господарського процесу і неможли

вість регулювання вказаної сфери підзаконними норматив

ноправовими актами;

 безперечність, що означає обов’язковість дотримання форм

реалізації процесуальних норм у діяльності учасників гос

подарського процесу;

 системність, яка відображає необхідність структурувати гос

подарський процесуальний регламент в єдине ціле;

 універсальність, що відображає застосування господарської

процесуальної правової форми до вирішення різних справ,

підвідомчих господарським судам без будьякої істотної ди

ференціації.

Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК Украї

ни визначає коло суб’єктів, які мають право звертатися до госпо

дарського суду за захистом (ст. 1 ГПК України), встановлює коло

справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК України), пра

вила підсудності справ у системі господарських судів (ст. 13, 15, 16

ГПК України), склад учасників господарського процесу (розділ ІV

ГПК України), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцін

ки тощо.

В.В. Ярков визначає предмет господарського процесуального

права як юридичні процесуальні дії суду і заінтересованих осіб при

здійсненні правосуддя у справах, віднесених до відання господар

ських судів. Таким чином, на думку автора, предмет господарсько

го процесуального права більшою мірою являє собою неюридичне,

об’єктивне поняття, оскільки знаходиться поза площиною права,

таке, як сукупність системи дій та відносин у зв’язку із здійснен

ням цієї діяльності

Господарське процесуальне право визначається як сукупність

та система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні

відносини у сфері здійснення правосуддя у справах, що виникають

Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.метод. посібник. – К.:

КНЕУ, 2002. – С. 24.

Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ,

2002. – С. 25.

із спірних господарських правовідносин з підстав, зазначених за

конодавством

Розглядаючи дискусії з приводу галузевої належності норм, та

кож слід звернути увагу на висловлену понад двадцять років тому

позицію І.Г. Побірченка, який у своїх працях запропонував і обґрун

тував концепцію господарського процесуального права. За цією

концепцією, підтриманою деякими вченими, предметом господар

ського процесуального права було визначено суспільні відносини,

що складаються в процесі безпосереднього врегулювання господар

ських спорів підприємствами й організаціями, розгляду і вирішен

ня їх органами арбітражу та органами господарського керівницт

ва. Звичайно, на сьогодні таке визначення предмету господарсько

го процесуального права є певною мірою застарілим, оскільки воно

не відповідає існуючій системі органів, що вирішують господарські

спори в Україні. Тому, ураховуючи реальний стан існування та

функціонування органів господарської юрисдикції в Україні, а та

кож зміст законодавства, що регулює порядок створення й діяль

ності цих органів, до предмету господарського процесуального

права як самостійної галузі процесуального права доцільно було б

віднести, на думку В.С. Щербини, відносини у сфері безпосередньо

го врегулювання розбіжностей і спорів між підприємствами, орга

нізаціями, а також відносини, що складаються при здійсненні

правосуддя в господарських спорах між ними, а також розгляді

справ про банкрутство господарськими судами

У цьому контексті можна вести мову про господарський процес

у більш широкому розумінні, на відміну від арбітражного процесу,

оскільки господарський процес охоплює не тільки форми вирішен

ня господарських спорів (досудове врегулювання, позовне провад

ження), але й розгляд справ про банкрутство та справ за заявами

органів Антимонопольного комітету України й інших органів.

Господарський процес – це порядок, який опосередковує за

хист майнових прав і законних інтересів суб’єктів господарюван

ня, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріально

го (господарського) права. Тому господарський процес можна ви

значити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій,

які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського

Штефан М.Й. Теоретичні основи арбітражного процесуального права Укра

їни // Правосуддя – гарант законності у сфері економічних правовідносин /

За ред. А.І. Комарової, Д.М. Притики, В.В. Медведчука, М.О. Потебенька та

ін. – К., 2000. – Т. 21 (2). – С. 15.

Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч.

посібник. – Х.: Консум, 2001. – Ч. ІІ. – С. 24.

судочинства у зв’язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирі

шенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є

відновлення порушеного права суб’єкта господарювання або учас

ника господарських відносин. Господарський процес являє собою

послідовний, поступовий рух, який складається зі стадій. Стадія

господарського процесу – це сукупність процесуальних дій щодо

конкретної справи, об’єднаних однією спільною метою або спрямо

ваних до однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету:

вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рі

шення, приведення його до виконання тощо.

Наука господарського процесуального права питання методу цієї

галузі права відносить до недосліджених. Але, виходячи з того, що

під методом правового регулювання розуміють різноманітні способи

правового впливу на певні суспільні відносини, на думку В.С. Щер

бини, можна констатувати, що для господарського (арбітражного)

процесуального права основними методами є метод субординації

(централізоване, імперативне регулювання, за якого регулювання

зверху донизу здійснюється на владноімперативних засадах) та ме

тод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при

якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес

впливає активність учасників суспільних відносин)

Інші автори методом господарського процесуального права визна

ють імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке

сполучення зумовлено тим, що, з одного боку, господарський процес є

владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм ма

теріального та процесуального права, яке припускає владні засади в

механізмі господарського регулювання, а з іншого – формою примусо

вого здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права,

які базуються на рівності та диспозитивності їх суб’єктів

Імперативні засади методу господарського процесуального пра

ва проявляються у тому, що:

 норми господарського процесуального права забезпечують

головуюче положення господарського суду;

 основними юридичними фактами є владні процесуальні дії

господарського суду;

 норми господарського процесуального права забезпечують

господарському суду право контролю за діями сторін, а

Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч.

посібник. – Х.: Консум, 2001. – Ч. ІІ. – С. 23–24.

Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.метод. посібник. – К.:

КНЕУ, 2002. – С. 28.

також наділяють господарський суд повноваженнями щодо

керівництва процесом;

 господарський процес здійснюється в певній процесуальній

формі правосуддя – господарській процесуальній формі.

Диспозитивні засади методу господарського процесуального

права полягають у тому, що:

 рівність сторін господарського процесу в межах, наданим їм

для захисту своїх прав та інтересів;

 свобода користування цими правами, оскільки суб’єкти на

власний розсуд користуються чи не користуються надани

ми ним правами;

 наявність системи гарантій прав суб’єктів господарського

процесуального права.

Таким чином, господарське процесуальне право – це сукуп

ність правових норм, що регулюють діяльність господарського суду

та інших заінтересованих суб’єктів, пов’язану із здійсненням пра

восуддя у справах, віднесених до відання господарських судів. Інши

ми словами, господарське процесуальне право є сукупністю право

вих норм, що регулюють порядок здійснення господарського судо

чинства.

2.2. Íîðìè ãîñïîäàðñüêîãî ïðîöåñóàëüíîãî ïðàâà

Норми господарського процесуального права є різновидом право

вих норм і мають ознаки, властиві будьяким нормам права: вольо

вий характер, формальну визначеність, загальнообов’язковість,

неперсоніфікованість, неодноразовість дії, встановлюються (санк

ціонуються) та забезпечуються примусовою силою держави. Вони є

масштабом (мірою) поведінки суб’єктів господарських процесуаль

них відносин. Призначення цих норм у правовому регулюванні по

лягає в регламентації поведінки суб’єктів.

Однак поряд з цими ознаками вони мають властиві їм особли

вості, які зумовлені предметом правового регулювання Поперше,

категоричний характер їх приписів, які адресуються в основному

суб’єктами, наділеним владними повноваженнями у сфері охорон

ної діяльності держави. Однак це не виключає диспозитивних за

сад у судовому процесі у випадках, передбачених господарським про

цесуальним законодавством.

Подруге, основною формою їх реалізації є виконання, тобто

здійснення активних дій, спрямованих на реалізацію зобов’язую

чих норм права.

Потретє, у переважній більшості вони мають процедурний ха

рактер. Норми господарського процесуального права описують не

тільки дії учасників судового процесу, а й способи, порядок, послі

довність їх здійснення, а також форму закріплення результатів цих

дій. Складна конструкція норм господарського процесуального пра

ва зумовлена чисельністю учасників процесуальної діяльності, між

якими одночасно виникає взаємозв’язок, взаємозалежність та вза

ємообмеження, що потребує відображення та закріплення послідо

вності дій кожного із учасників стосовно інших. У судовому процесі

здійснюється правозастосування, яке передбачає специфічний вид

пізнання в процесі доказування. Результати правозастосовчої дія

льності мають бути певним чином ззовні об’єктивованими, що впли

ває на структуру та вид диспозицій норм господарського процесуа

льного права та потребує численних статей, які регламентувати

муть ті чи інші процесуальні дії.

У процесуальній літературі звертається увага на таку особливість,

як зв’язок суб’єктивного права з юридичним обов’язком. Однак ця

особливість на має абсолютного характеру

. Відповідно до ст. 59 ГПК

України відповідач має право після одержання ухвали про порушен

ня справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і

всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, та по

зивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у

судовому процесі, – копію відзиву. Проте згідно з ч. 2 ст. 11 Закону

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнан

ня його банкрутом» до дати проведення підготовчого засідання борж

ник зобов’язаний подати до господарського суду та заявнику відзив

на заяву про порушення справи про банкрутство. Отже, за загаль

ним правилом, передбаченим ГПК України надіслати відзив є пра

вом, а при провадженні в справі про банкрутство – обов’язком, але

обов’язком лише боржника.

Норми господарського процесуального права – це встановлені

чи санкціоновані державою та забезпечені засобами державного

примусу визначені правила поведінки у сфері здійснення господар

ського судочинства.

Правова норма є специфічною системою, яка складається з еле

ментів між якими існують зв’язки. Такими елементами є гіпотеза,

диспозиція і санкція.

Гіпотеза норми визначає умови, за яких у суб’єктів можуть ви

никати передбачені нормою господарського процесуального права

Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. – М.: НОРМА, 2003. –

С. 168–169.