Брюховецький В. (ред.) Іван Мазепа і його доба: історія, культура, національна пам’ять

Подождите немного. Документ загружается.

151151

До генеалогії роду Мазеп

направлений через з’ясування історії набуття Мазе-

пами земельної власності. Право Мазеп на маєтки на

Волині окреслюється кількома пунктами: Пасічне та

Моковичі (по-іншому Маковичі, біля Володимирця-

на-Волині, власність по матері). Ще одне село згадане

наданням князем Олександром Заславським у заста-

ву с. S��d�� (Селище?), яке асоціюється з Мазепин-

цями під Костянтиновим. Здається, що волинське

походження Мазеп не викликає заперечень у жод-

ного з дослідників

У справі Олени Загоровської 70-х років XVII ст.

згадуються Реушки на Волині, якими володіли За го-

ровські, – десь поруч, очевидно, був маєток Мазепи,

звідки він здійснював візити до маєтку Загоровських.

На Київщині відомі Мазепинці, Триліси, Буди-

ще. Дружина Мазепи Ганна мала маєтки на Росі біля

Корсуня та у самому Корсуні.

Маєтки Мазепи на Лівобережжі: надання Івана

Самойловича с. Малий Самбір Красноколядинська

сот ня Прилуцького полку, куплений хутір Поросюч-

ка Бахмацької сотні Ніжинського полку, Кочурівка

Глухівської сотні Ніжинського полку, Гостролуччя та

Ядлівка у Баришівській сотні Переяславського полку

Можливо існували ще володіння Мазеп донині

невідомі.

Цікавим є напрямок дослідження генеалогії

Мазеп через вивчення історії існуючих родів

Сіверянське походження бортних знаків схожих на герб

Курч, запропоноване дослідником Ігорем Ситим як ключ до

походження гетьмана Мазепи нам здається непереконливим.

Каманин И. Мазепа и его Прекрасная Елена — КС, 1886. –

№ 11. – С. 522–535.

Оглоблин О. Назв. праця. – С. 70.

152

Іван Мазепа та його доба. Історія

152

Мазеп на Волині. Таким, зокрема, є рід Ігоря Ма-

зепи, досліджений на підставі метричних книг

Дмитрівської церкви с. Теслугова. У записі метричної

книги 1787 р. згадано свідком Івана, сина Івана Ма-

зепи (року народження близько 1720 р. – записи

№ 9, 22

), під прізвиськом Гетьманчук. Таким чи-

ном – його батько Іван мав дату народження в часи

життя самого гетьмана Івана Мазепи.

Додаток

Рішення Володимирського гродського суду

про оголошення інфамії Адамові Мазепі за

вбивство шляхтича Яна Зеленського

Року тис ча ш ст сот тридцат самого, мсца ноя-

бра, двадцатъ шостого дня.

На рочках судових кгродских володим рских

дня д в тнадцатого мсца и року т п р идучих выш

и на акт м нованых припалих и судитис початих,

п р д нами, Михалом з Збаража Ворон цким, под-

старостим а Ст фаном Лин вским, суд ю, урядни-

ками судовими кгродскими володим рскими, кгды

справа урожоных Андр я сына а Т офила цорки

З л н ских, потомковъ с того св та зошлого Яна З л

н ского з бытностю и притомностю урожоно пн

Барбары Кгром цкого малжонки пом н ного зош-

лого Яна Зал нского, матки и оп кунки прирожоно

поводовъ, з урожоным пном Адамом Маз пою яко н

1787 р. листопад 3. Запис про шлюб Евстафія Бабійчука,

«обивателя ситенского», з Варварою Лагнюківною, «обивателкою

нещинскою», при «свидетелях вери годних І�анне Гетманчукове

и И�анне Ващукове». Оригінали книг зберігаються у церкві села.

Центральний державний історичний архів України

у м. Києві. – Ф. 28, оп. 1, спр. 72. – С. 962–964.

153153

До генеалогії роду Мазеп

ос лым, позванным з р стру судового за приволан м

шлях тного Миколая Закр вского, возного н рала

порадком своим до суж ня припала. Т ды становши

п р д нами, судом, шях тным пан Янъ Колчицкии,

умоцованыи поводові, оч висто позванного иж с за

потрикротным возного н рала выш и м нованого

приволыван м, н одозвал до права н стал и при-

чины н станя сво го нам, судови и поводом, н озна-

имил, – яко н сталого и права посполитого н по-

слушного и н ос лого з допусч ня ншого судового до

годины звыкло ар штово , взыску р чи в позв ниж

и инс рованомъ м новит написанно и выражоно ,

вздас на позовъ од поводовъ по позваного на рочки т

п р шны выданыи и вын с ныи авт нтичныи так с

в соб маючии:

Кгабри л Ст мпковский, кашт лян браславский,

староста володим рскии тоб урожоному Адамови

Маз п , яко н ос лому, з особы тво власно и зо всих

добр вм л жачих и рухомых з в р го кор млсти а мо

ю старостинскою владзою приказую абыст вмст п

р до мною самым, албо урядом моим кгродским во-

лодим рским на рочках кгодских володим рских,

в року т п р ш н м тис ча ш стсотъ тридцат с мом,

мсца ноябра, д в тнадцатого дня, в замку володим

рскомъ припасти и сужоны быти мают, сам обличн

и завит стал на жалобу и правно попарт урожоных

Андр я, сына, а Т офили, цорки З л нских потомков

с того с в та зошлого Яна Зал нского, которы з быт-

ностю и притомностю урожоно пн Барбары Кгро-

мацкои, малжонки пом н ного зошлого Яна З л нско-

го, яко матки и оп кунки сво прирожоно , вм позы-

в а т, а то иж вм пан Маз па, маючи здавна завзятую

н приязнъ и пота мный [до]кор до отца и малжонка

пом н ных поводові, которыи до ф кту привод чи

154

Іван Мазепа та його доба. Історія

154

и на здоров оного усылуючи, кгды зошлыи пом н

ныи о т ц и малжонок их до Городисча, в дом пна Ва-

силя Городиского, швакгра свого, ничого на соб злого

и н б зп ч нства жадного в здоровю сво м н споди-

ваючис и н обавляючи, яко члвкъ спокоиныи, поко м

права посполитого обварованыи, никому ничого, а по-

готов вм пне Мазепа нивчом н будучи винным, при

хал потом и вмст за ним втропы тогожъ дня, хот

чи пр д с завзятым замысломъ своим учинком вы-

полнити, до того с ла Городысча, до двору пом н ного

пна Городыского п р хал с, там ж вмст пропомн вши

права посполитого и на срокгост вынъ в н м опи-

санных н обавляючи, зразу приязнъ и хутъ свою осв

тчил, а потом прудко скрытую н хуть хот чи выну-

рити сам вм п н Маз па з другими компринципалами

и помочниками н довгос у ж розмисляючи тую н

хуть вынурят и словами ущипливыми гонор и урож

н н божчиковско шлях цк и обходжаючими, лжачи

и соромотячи до с н и вп р д вышол, а н божчик вид

чи такую н хуть, хот чи стамтол хати з дв р и изд

бных до син и ч р з порогъ толко што ступил, т ды

вмст п н Маз па ззасадзки зза дв р и пота мн , маючи

шаблю добытую пом н ного отца и малжонка пово-

дов пна Яна Зал нского, штыхом в п рси ниж и горла,

з боку л вого пхнулъ и оного мимо с рдца во внутро-

сти пробил, г д заразом на з млю палъ и назавтр

то ст дня ч т в ртого н о бра пну Бгу духа отдал, яко

о том прот стация и проклямация т ла шир и в соб

обмовъляютъ, до которых и права посполитого пово-

дов прихиляючис вмст тым позвом на т рмин выш

и м нованыи позывают, абыс стал д к р тов . Кото-

рыи з наказан м на вмст за то вм правъных горловых

учинкови таковому годных ф рованых буд т при-

служалс и оные на соб одн слъ. Писан у Володим

155155

До генеалогії роду Мазеп

ри, року тис ча ш стсот тридцат с мого мца, октобра

д вятого дня Вал нтый Гурскии писа. А ижъ потом

взданю и о годин звыклои а р штовои позваных п р

з того ввозного выш и м нованого до ар штованя то

справы сво будучи приволываным оно ани сам п р

з с б , ани пр з умоцованого сво го н а р штовал до

права н сталъ и причины н станя свого, яко и п рв

нам судови и поводом н ознаимил, а умоцованыи по-

водовъ на н м яко н сталом права посполитого н по-

слушном и н о с лом далшого поступъку правного, до-

мовялс . Для того мы, суд кгродскии володим рскии,

за н станнн м позваного а за домов н м с и правъ-

ными поступъками умоцованого поводові, прихиляю-

чис в том до права посполитого в далшом т о справы

поступъку правном в способъ зиску, водлуг позву по-

званного за тот таковый ст н пристоиныи мужобои-

ский поступок, п р з н го доброволн и умыслън по-

полн нныи, на горло въсказалисмо, а иж с до караня

на горл н ставил – т ды вину инфамии на н м яко

упорномъ и права посполитого н послушном за тот

таковыи го поступок п р палую всказавши и прису-

дивши на обволань и публикованъ онов, на н м мы

суд тую справу до суду Головного тибуналу коронного

Луб лского, м жи справы конс рватны Браславского,

Ч рниговского, Ки вского и Волынского в о водствъ

в року даст пан Бог пришлом, тис ча ш ст сот трид-

цат осмом, заразом скоро по одсуж ню справъ жолн

рских, до суж ня припадаючи и судячи с , складаючи

там им обом сторонам т рмин в тот час, и таки кгды

и якии водлуг права и ординации трибуналско , за

припозвом од поводовъ по позванного на тот т рмин

выданым припад т и нал жати буд т, моцю того д

к р ту ншого одсыла мо, што вс для пам ти на потом-

н ы часы до книг нин шних стъ записано.

156

Іван Мазепа та його доба. Історія

156

Максим Яременко (Київ, Україна)

Києво-Могилянська академія

за гетьманування Івана Мазепи:

pro et contra двотисячного

контингенту вихованців

У Києво-Могилянської академії тривалий час,

зокрема, й наприкінці XVII – на початку XVIII ст.,

кількість її вихованців спеціально не фіксувалася.

Отже, будь-які «зовнішні» свідчення (наразі по оди-

нокі) про число київських спудеїв є, з одного боку,

цінними, а з іншого – обов’язково потребують

верифікації.

На гетьманування Мазепи припадає насичений

важливими як зовнішніми (приміром, будівництво),

так і внутрішніми (скажімо, розширення «навчальної

програми») подіями період могилянської історії.

Тому цікаво подивитися, як бурхливий час розквіту

академії відбився на чисельності спудейської

корпорації.

Чи не першим істориком, який дав кількісну

характеристику могилянських вихованців того

часу, був Степан Голубєв. В одній зі своїх робіт про-

фесор зазначив, що «в начале 1700 г.г. число обу-

чающихся в Киевской Академии достигло более

157157

Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи:

pr� �� c��r� двотисячного контингенту вихованців

2000 человек»

. Згадана кількість не лише відразу

закріпилася, потрапила до наступних праць про

київські «латинські школи» (чи ті, де вони лише згаду-

валися)

, а й перетворилося на хрестоматійну істину.

Та хрестоматійні події чи хрестоматійні особистості

нерідко надаються для вибудовування кардинально

протилежних та ідеологічно різнокольорових схем.

У нашому прикладі наведене число наводилося то для

ілюстрації прихильної політики російського царсь-

кого дому до навчального закладу, то для характери-

стики меценатських заходів гетьмана Мазепи, спря-

мованих на освіту. Інша прикмета аксіоматичних

істин – вживання в різних працях без покликання

на першоджерело, що теж стосується інформації

про двотисячний студентський контингент.

Голубев С. Киевская академия в конце XVII и начале XVIII

столетий. Речь, произнесенная на торжественном акте Киевской

Духовной Академии 26 сентября 1901 года. – К., 1901. – С. 19.

Див., наприклад: Иконников В. С. Киев в 1654–1855 гг.

Исторический очерк. – К., 1904. – С. 20–21 (автор посилається

на те саме джерело, що й Голубєв); Титов Ф., прот. Императорская

Киевская духовная академия в ея трехвековой жизни и де-

ятельности (1615–1915 гг.). Историческая записка. – К.,

1915. – С. 196. Як видно з примітки до цієї інформації, яка не

потрапила до першого видання, а була включена до перевидання

книги у 2003 р., автор послуговувався тим самим джерелом, на

яке звернув увагу Голубєв (див.: Титов Ф., прот. Императорская

Киевская духовная академия в ея трехвековой жизни и де-

ятельности (1615–1915 гг.). Историческая записка. – К.,

2003. – С. 200, 459). Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його

доба. – Нью-Йорк–Київ–Львів–Париж–Торонто, 2001. –

С. 151. Інформація про понад 2000-й контингент надійно

затвердилася в сучасній українській історіографії та науково-

популярній літературі (див., наприклад: Павленко С. Іван Мазепа

як будівничий української культури. – К., 2005. – С. 117).

158

Іван Мазепа та його доба. Історія

158

Професор Голубєв, блискучий дослідник, який

не оминав увагою найдрібніших деталей, звісно ж,

вказав на джерело для власних висновків: він скори-

стався з інформації, занотованої в 1711 р. данським

посланцем при Петрі І Юстом Юлем, записки якого

щойно були видані

. Іноземець, який був проїздом

у Києві, писав таке:

«Тут же [на Подолі. – М. Я.] находится и Акаде-

мия, которая впрочем теперь, по причине (бывшей?)

чумы, почти совсем пуста. (В настоящее время) книж-

ным искусствам обучаются в ней всего 100 человек,

тогда как до чумы она имела более двух тысяч членов.

Но в ученых и теперь (в Академии) недостатка нет.

Ректором ея состоит Феофан Прокопович, человек

весьма ученый и много путешествовавший»

Відразу маю зазначити, що, вказуючи число

студентів до епідемії 1710 р., дипломат фіксував не

побачене безпосередньо, а слід гадати, почуте від ко-

гось. Разом з тим, сучасна йому кількість вихованців

могла бути замалою не лише через недавню епідемію

чуми, а й з огляду на пору року: тоді саме був початок

липня, перші дні вакацій.

Спробувати оцінити ступінь достовірності да-

них Юста можна, поглянувши на відповідність

іншої наведеної ним кількісної інформації – про

чисельність козацького війська, яку посланець,

Голубев С. Киевская академия в конце XVII и начале XVIII

столетий. – С. 72.

Записки Юста Юля датского посланника при Петре

Великом (1709–1711 гг.). Перевод с датского действит. члена

Ю. Н. Щербачева // Чтения в историческом обществе истории

и древностей российских (далі –ЧИОИДР). – 1899. – Кн. 3. –

Ч. ІІІ. Материалы иностранные. – С. 346.

159159

Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи:

pr� �� c��r� двотисячного контингенту вихованців

зрозуміло, теж не мав змоги встановити самостійно.

Отож, за Юлем, у Гетьманщині кожен полковник

мав під своєю командою від 20 до 60 тисяч козаків,

і навіть у тогочасні скрутні часи у військо могло на-

братися 200 чи 300 тисяч осіб

. Така статистика

вражає, адже навіть після втрат гетьманська армія

наздоганяла б за кількістю постійну французьку –

найбільшу на той час у Європі, не кажучи вже про по-

льову російську, що навіть після петровських реформ

налічувала лише понад 60 тисяч чоловік

. Попри те,

що точних відомостей про чисельність козацького

війська за часів гетьманування Мазепи немає, однак

окремі згадки про нього, а також бойові дії та участь

у них козаків

дають право скептично поставитися до

обрахунків дипломата. У листі Мазепи до цісаря Йо-

сифа І 1707 р. гетьман писав, «[…]що особливим Бо-

жим провидінням обраний і достойним чином бла-

гословенний найвищим генералом і командувачем

понад 40 000 бойового війська запорозьких козаків

і належних їм провінцій[…]»

. Загалом дослідники

Там само. – С. 341–342.

Сокирко О. Лицарі другого сорту. Наймане військо

Лівобережної Гетьманщини 1669–1726 рр. – К., 2006. – С. 144.

Див.: Апанович О. М. Збройні сили України першої полови-

ни XVIII ст. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 16; Сокирко О. Г.

Козацьке військо у війнах останньої чверті XVII ст. // Історія

україн ського козацтва. Нариси у 2 т. – К., 2006. – Т. 1. – С. 508–

509, 513; його ж. Лицарі другого сорту. – С. 142; його ж. Українсь-

ке козацьке військо в період Північної війни 1700–1721 рр. та

організаційних реформ 20–60-х рр. XVIII ст. // Історія україн-

ського козацтва. Нариси у 2 т. – К., 2006. – Т. 1. – С. 521, 527;

Таирова-Яковлева Т. Мазепа. – М., 2007. – С. 169.

Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. – К., 2007. –

С. 226. – № 266.

160

Іван Мазепа та його доба. Історія

160

десь так і оцінюють загальну чисельність тогочасної

козацької армії – 40–50 тисяч чоловік

Із нотатки Юста добре зрозуміло, що він писав

саме про кількість війська. Проте, не перевантажую-

чи текст числовими обрахунками, коротко зазначу,

що за словами данського дипломата про 200–300-ти-

сячну армію не криється також інформація про все

здатне стати до зброї чоловіче козацьке населення

у віці між 18–20 та 60 роками. Загальна чисельність

усіх вікових груп козацької людності, з жінками та

чоловіками, у перші десятиліття XVIII ст. дорівнювала

ледь більше 619 000 осіб, і навряд чи дорослі хлопці

та чоловіки становили б її третину чи половину

Як бачимо, Юст не надто вправно оперував чис-

лами, тому й наведені ним інші дані, зокрема щодо

могилянських спудеїв, потребують обережного став-

лення і перевірки.

Попри реноме Голубєва як уважного дослідника,

Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою

Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. – К.,

1959. – С. 439.

Обрахунки проведені на основі даних: Перковський

А. Л. Народонаселення України в XVIII ст. Дисерт. на здобуття

наук. ступеня к. іст. н. – К., 1968. – С. 48–52, 68–69; 170–183.

Про крайні вікові межі козаків, що мобілізувалося в походи,

див. у: Апанович О. М. Збройні сили України першої половини

XVIII ст. – С. 45–46). Кількісні дані по окремих полках також

свідчать на користь висновків дослідників, а не данського

дипломата. Наприклад, у щойно введеному до наукового обігу

компуті Полтавського полку 1718 р. зареєстровано трохи

більше 5,5 тис. козаків. (див.: Джерела з історії Полтавського

полку. Середина XVII–XVIII ст. – Полтава, 2007. – Т. І:

Компути та ревізії Полтавського полку. Компут 1649 р.

Компут 1718 р. – С. 69–270).