Білявський Г.О. та ін. Основи екології

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 7

Природно-соціальні особливості України

Крім того, загальні втрати сільськогосподарських угідь через залу-

чення їх у сфери промислової діяльності, будівництва, урбанізацію

за останні ЗО років становлять більш як 2 млн га.

Заболочені Інші землі

землі /7 о Ул\

Водойми

(4,0

Лісові та інші

насадження

(17,2

Сільськогосподарські

угіддя

(69,3

Рис. 7.2

Структура земельного фонду України

Ш Корисні копалини. Україна багата на мінеральну сирови-

ну — різноманітні корисні копалини. В її надрах виявлено близь-

ко 20 тис. родовищ та рудопроявів корисних копалин, з яких

7807 родовищ 91 виду мінеральної сировини мають промислове

значення й ураховуються в Державному балансі. У вартісному

вираженні розвідані запаси цих родовищ оцінюються в

7—7,5 трильйонів доларів США. Насамперед це величезні запаси

гранітів (прекрасний облицювальний і будівельний матеріал), а

також вапняки й чудовий будівельний пісок. Із горючих копалин

у достатній кількості є кам'яне й буре вугілля, газ, у меншій

кількості — нафта.

Граніти зосереджені в межах Українського щита, на Житомир-

щині, Вінниччині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині, піски й

333

Розділ II Екологічні проблеми України

вапняки — на

Поліссі

та

ПОДІЛЛІ.

Поклади кам'яного вугілля

зосереджені в Донецькому кам'яновугільному й Львівсько-

Волинському вугільному басейнах (усього близько 150—200 млн т),

а також у Дніпропетровському буровугільному басейні (9000 млн т).

Родовища нафти й газу сконцентровані в трьох нафтогазоносних

регіонах: Передкарпатському (міста Борислав, Долина, Дрого-

бич), Дніпровсько-Донецькому (Прилуцько-Шебелинська зона),

Причорноморсько-Кримському (північно-західний шельф Чор-

ного моря). Перспективні ресурси нафти оцінюються майже в

125 млн т, а її видобуток сьогодні становить 5 млн т на рік; запа-

си газу — більш як 4100 млрд м

. Україна багата й на горючі сланці

(близько 2 млрд т — Верхньодніпровськ) і торф (3,5 млрд т —

Полісся).

Україна має великі запаси металорудної сировини: залізних

руд (Криворізький і Керченський залізорудні басейни з балансо-

вими запасами близько 25 млрд т) і манганових (Нікопольський

мангановий басейн, де запаси оцінюються приблизно в 2 млрд т,

що становить 66,1 % світових запасів). На території нашої держа-

ви є також родовища уранових, нікелевих, титанових, ртутних,

алюмінієвих, хромітових руд, олова, графіту (Український щит),

фосфатів, калійних солей, сірки (Передкарпаття), каоліну (Глухів,

Пологи), солей йоду та брому (Сиваш, Тархан кут).

Нещодавно знайдено досить великі запаси золота, проте в

розсіяному вигляді, що потребує складної технології видобування.

Сумарний видобуток мінеральної сировини за 40 основними

видами становить більш як 1 млрд т. Актуальною й важливою є

проблема утилізації відходів гірничо-збагачувального виробництва.

Щорічно кількість їх перевищує обсяги використання майже на

200 млн м

Ш Заповідний фонд, рослинний і тваринний світ. Для підтри-

мання та нормального функціонування екосистем будь-якого

регіону площа «диких», первозданних, не порушених діяльністю

людини територій має становити не менш як 10—12 % загальної

площі його території. Багато розвинених країн (Японія, Німеччи-

на, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Австрія, США), зважаючи на це,

довели площі своїх заповідних територій до 12—18 %. В Україні

ж цей показник становить 2,1 %. Найбільшу площу (4—5 %)

заповідники займають у Західній Україні, найменшу (0,2—1 %) —

у Центральній і Східній. Загальна площа природного заповідного

334

Глава 7 Природно-соціальні особливості України

фонду — 1 млн 293 тис. га. Всього в Україні налічується

21 заповідник, у тому числі — чотири біосферних (див. гл. 2).

Рослинний і тваринний світ України завжди був і різнома-

нітним, і багатим. Іще якихось 200 років тому іноземні мандрів-

ники чудувалися нашими казково щедрими лісами, степами,

річками й озерами. А в першому тисячолітті площа лісів порівня-

но з XIX ст. була більшою в 4,5 раза. Тоді Київ оточували дрімучі

бори, в яких водилося безліч звірини — вовків, ведмедів, росо-

мах, диких кабанів і кіз, зайців, лисиць і білок, бобрів, куниць,

горностаїв, соболів, а також різні птахи (орли, шуліки, яструби й

багато інших).

У V ст. давньогрецький історик Геродот, відвідавши пониззя

Дніпра, записав у своїх щоденниках, що спостерігав від ниніш-

ньої Каховки до гирла, а також уздовж річок Південний Буг,

Самара, Оріль, Вовча, Інгул, Інгулець, у байраках і ярах суцільні

лісові нетрі з силою-силенною звірини. Мандрівники й учені, які

побували в Україні пізніше, в XIV—XVII ст., також відзначали

незвичайні природні багатства краю, казкову родючість його

земель.

Флора України тепер налічує близько 25 тис. видів рослин, із

них майже 4,5 тис. видів вищих (у тому числі понад 700 видів

лікарських) і більш як 6 тис. видів грибів і водоростей. Фауна

України представлена близько 45 тис. видами тварин (17 видів —

земноводні, 20 — плазуни, понад 350 — птахи, 113 — ссавці,

200 — риби, решта — безхребетні). Проте видове багатство як

тварин, так і рослин стрімко зменшується.

Україна, до

XVIII

ст. — одна з найбагатших і найблагопо-

лунніших країн світу, за два сторіччя перетворилася на край, що

переживає надзвичайно тяжку екологічну кризу, котру називають

«лихоліттям».

§7,2^ Традиції природокористування

тан довкілля того чи іншого краю завжди багато

в чому залежав від способу життя й господарю-

вання його етносу. Як Ішідчить історія, корінні етноси, що жили

століттями на своїй території, розуміли й любили її природу,

дбайливо до неї ставилися. Вони користувалися природними

335

Розділ II Екологічні проблеми України

ресурсами з урахуванням багатовікового досвіду й традицій своїх

дідів-прадідів, завжди поводилися так, аби природа могла

самовідновлюватися, розвиватися, щоб вона не зубожіла й зали-

шалася годувальницею для внуків і правнуків.

Зайшлі етноси — тимчасові, особливо завойовники, жорстокі

не тільки до людей поневоленої землі, а й до її природи,

здебільшого завдавали великої шкоди: палили, знищували, грабу-

вали, ламали, спустошували. Не пристосовані до чужої природи,

вони проявляли вандалізм, переробляючи її на свій смак, дефор-

муючи екосистеми.

Етногенез українців відбувався на території, яка споконвіку

була зоною контакту різних етносів із різними традиціями

поведінки щодо навколишнього ландшафту. Саме тому територія

України була ареною постійних етноекологічних колізій, що

негативно впливали на стан природних ресурсів і довкілля. Як

відомо, після приєднання українських земель до Великого

князівства Литовського розпочалось інтенсивне використання

природних багатств України, особливо лісів. Вони безжалісно

вирубувалися, деревина вивозилася в Західну Європу. Наслідком

такого господарювання стало винищення великих лісових

масивів у верхів'ях Південного Бугу, басейнах Дністра, Росі,

річок Волині. Вже у XVI ст. у цих районах майже не залишилося

лісів, значно скоротилося й поголів'я звірів.

Хижацьке використання українських чорноземів польськими

магнатами посилилося після підписання Люблінської унії 1569 р.

Виснажування ґрунтів супроводжувалося жорстокою експлуа-

тацією місцевого населення. Все це, а також відмінності в тра-

диціях, культурі, релігії призвели до антагонізму й конфліктів між

етносами. Така сама ситуація простежувалася й у контактах із

кримськими татарами й турками, які протягом століть учиняли

регулярні спустошливі набіги на українські землі.

В Україні традиційними формами господарювання, природо-

користування з давніх часів і до середини XVIII ст. були земле-

робство, мисливство, бджільництво, скотарство, садівництво,

їхня роль у житті українців із часом змінювалась, однак головним

залишалося землеробство. Розвиток сільського господарства й

промисловості був зрівноваженим, органічним. У XVIII ст. з

бурхливим розвитком промисловості, відкриттям і розробкою

покладів заліза, вугілля, нафти в Україні починає брати гору

хижацьке природокористування. Таке господарювання ставало

дедалі небезпечнішим для довкілля.

336

Г лава 7

Природно-соціальні особливості України

Чому сьогодні люди чимраз частіше звертаються до традицій у

всіх сферах своєї життєдіяльності?

Тому

що традиції — це не

лише пам'ять предків, усе найкраще, самобутнє, властиве тій чи

іншій нації в культурі, народній творчості, побуті, релігії, вироб-

ництві. Традиції — це різноманітність культур, способів існуван-

ня. А розмаїття людства (націй) — не менш важливе для існуван-

ня біосфери, ніж різноманітність узагалі, це основа виживання,

головний екологічний закон. Розвиток глобальної екологічної

кризи пов'язаний не тільки із загрозливими втратами біосферою

дедалі більшої кількості представників фауни та флори, а й зі

зменшенням різноманітності людських спільнот. Збіднення

національного розмаїття, культурної та релігійної своєрідності

призводить, як показало життя, до тяжких екологічних наслідків:

порушення корисних традицій пристосування до ландшафтів,

розвитку згубних для всіх націй хижацьких способів природо-

користування. В результаті формуються посередня культура,

посередній побут, посереднє мислення, гуманізм витісняється

технократизмом. Космополітизм нівелює все, зменшуючи при-

родну силу біосфери, де різноманітність залишається головною

запорукою виживання та самооновлення.

Традиції — це й максимально ефективне пристосування

етносів до ландшафтів, вироблені віками гармонійні взаємозв'яз-

ки з довкіллям, такі норми поведінки й режим господарювання,

які не порушують загального балансу енергообміну екосистем,

процесів самовідтворення, самоочищення. В традиціях закладені

засоби збереження генофонду націй. Один із яскравих прикла-

дів — традиційні Зелені свята в Україні — дні єднання людини з

природою, вияву пошани до цілющих трав і життєствердної сили

зелені, уваги й любові до Матері-Природи.

Рідна

природа

входить

нашу душу,

як

колиска

буття, як

чисте

джерело, з якого ми вперше напилися живої води, з якого ми взяли

й радісне пробудження далеким ранком нашого дитинства,

чудову

мелодію

рідної

пісні,

казку...

думи

про

життя

народу...

Природа рідного краю — верба над тихим ставком, тополя над

шляхом... запашний луг, жовте пшеничне поле... — все це не

просто середовище, в якому росте, зводиться на ноги й робить

перші кроки по Землі маленька людина, це тисячі найтонших

коренів, що беруть і несуть життєдайні соки до гілок і листя,

й розквітає могутнє дерево — Людина...

В. О. Сухомлинський,

видатний український педагог

337

Розділ II Екологічні проблеми України

Землеробство, як вважають археологи, історики й етнографи,

виникло в Україні за часів трипільської культури — 6000 років

тому й поширилося в середні віки та пізніше на весь регіон Цен-

тральної Європи. Основними системами землеробства були паро-

ве й перелогове, землекористування — у вигляді відкритих полів,

а землеволодіння — приватне, суспільне, державне, церковне. Як

згадувалося раніше, до середини XVIII ст. розвиток сільського

господарства й промисловості в Україні завжди відбувався

органічно. При цьому завжди переважали традиції індивідуально-

го господарювання незалежно від власності на землю. Загалом

фермерство традиційніше для України, ніж для країн Централь-

ної Європи та Росії, де існували здебільшого великі феодальні

господарства.

Як свідчать історичні документи, в усі часи можливості земле-

робства України були набагато вищими за її внутрішні потреби.

Та розвиток нації і розширення сільськогосподарського й про-

мислового виробництва призвели до того, що до середини XIX ст.

земельні ресурси в межах лісових і лісостепових ландшафтів ви-

черпалися. Розпочалося сільськогосподарське використання

землі степової зони, аналогів чому в Центральній Європі немає.

Протягом XIX ст. степова зона була цілком розорана. В наш час

традиційне землеробство вже неспроможне задовольнити потреб

людини; тому в Україні, як і в усьому світі, намагаються підви-

щити врожайність підсиленим унесенням мінеральних добрив,

використанням пестицидів для боротьби зі шкідниками.

У XX ст. природокористування в Україні набирало чітко вира-

жених згубних для природи форм. Ресурсокористування стало над-

екстенсивним, хижацьким. Жовтневий переворот 1917 р., грома-

дянська війна, голод 30-х років, страшні за своїми масштабами

політичні репресії 40-х років, Друга світова війна — ці величезні

соціальні потрясіння разом із централізацією промисловості, пере-

хімізацією сільськогосподарських угідь, виснаженням ресурсів за

кілька десятиріч призвели до формування в Україні економіки, яка не

зважала на об'єктивні потреби та інтереси Ті народу, можливості

її природи. В результаті сформувалась одна з найбільш варварських

із погляду екології економік — перенасичена хімічними, металургій-

ними, гірничорудними, нафтопереробними, військовими виробницт-

вами, з величезними обсягами відходів і низькими коефіцієнтами їх

утилізації, із застарілими технологіями та обладнанням.

338

Глава 7 Природно-соціальні особливості України

§І^і^ Причини розвитку екологічної кризи

б'єктивний аналіз сучасної екологічної ситуації,

джерел небезпеки, причин погіршення стану

природного середовища України й здоров'я людей, виникнення

демографічної кризи став можливим лише декілька років тому

завдяки розсекреченню багатьох архівних матеріалів (соціально-

історичних, політичних, партійних, соціально-економічних

та ін.). Цей аналіз дав змогу визначити основні причини, джере-

ла, динаміку й напрям розвитку незадовільної екологічної ситу-

ації в межах нашої країни. Такими причинами виявилися:

• екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке

тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем до

самовідтворення й самоочищення;

• адміністративно-командне концентрування на невеликих пло-

щах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних,

нафтопереробних і військових промислових підприємств і

комплексів, інших «гігантів соціалістичної, індустрії», а також

прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» при-

роди;

• цілковите нехтування традиціями господарювання, можливос-

тями природи регіонів та інтересами корінного населення;

• інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогоспо-

дарського виробництва (наприклад створення величезних

колгоспів і радгоспів);

• гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних

наукових обґрунтувань та ефективних технологій;

• відсутність протягом повоєнного періоду об'єктивних довго-

строкових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації

планів розвитку промислового виробництва, енергетики,

транспорту;

с !

• використання на переважній більшості виробництв застарілих

технологій та обладнання, низькі темпи модернізації під-

приємств;

• невиконання чинних законів стосовно охорони навкодцііщьот

го природного середовища й відсутність підзаконних акті^ ддя

їх ефективної реалізації; л / ; ч

339

Розділ і І Екологічні проблеми України

• відсутність дійового державного контролю за виконанням

законів про охорону природи та системи покарань за шкоду,

заподіяну довкіллю;

• відсутність постійної об'єктивної інформації для широких мас

населення про екологічний стан природного середовища,

причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті

заходи для поліпшення ситуації;

• украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних

громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій,

уряду, низькі екологічні свідомість і культура;

• різке прискорення негативних економічних, соціально-полі-

тичних та екологічних процесів в Україні у зв'язку з най-

більшою техногенною катастрофою XX століття — аварією на

Чорнобильській АЕС;

• відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та

енергозбереження.

Поміркуймо, що відбувається: мільярди років створювався

напрочуд тонкий і складний баланс біосфери Землі. І ось

з'являється, здавалося б, найдосконаліший продукт еволюції

біосфери — людина, яка називає себе розумною, і по-варварськи

руйнує те, що зумовило її появу й без чого неможливі її подальший

розвиток і

вдосконалення.

Лише

вжиття

найрадикальніших

заходів протягом найближчих 2—3 десятиріч може запобігти

самогубству людини.

І. С. Шкловський,

російський астрофізик

І хоча загальне антропогенне навантаження на довкілля

України через спад виробництва, зупинення багатьох підпри-

ємств тощо останніми роками дещо зменшилось, екологічна си-

туація в країні все ж залишається незадовільною. За даними

Держкомстату України (на 2000 р.), щорічно в повітря, водойми

та ґрунти країни надходить від 60 до 100 млн т шкідливих речо-

вин. Третина води, що скидається підприємствами в поверхневі

води, забруднена понад норму, п'ята частина шкідливих речовин

зі стаціонарних джерел потрапляє в повітря, дві третини виробле-

них токсичних відходів осідає в навколишньому середовищі.

Протягом 2000 р. в повітряний басейн, води, ґрунти та на зем-

ну поверхню потрапило близько 65 млн т небезпечних речовин.

У розрахунку на 1 км

території країни в повітря викинуто 9,7 т

шкідливих речовин. Токсичних відходів надійшло 4,9 тис. т, що

340

Г лава 7

Природно-соціальні особливості України

перевищує показники розвинених країн у кілька разів. У розра-

хунку на душу населення в 2000 р. в атмосферу викинуто 119 кг

забруднень, у поверхневі води — 184 кг, у ґрунти та на земну

поверхню — 998 кг.

Якщо за часткою електроенергії, яка виробляється АЕС (40 %

її сумарної кількості), Україна посідає третє місце у світі, то за

ступенем розв'язання проблем зберігання й поховання

радіоактивних відходів стоїть наприкінці списку країн з ядерною

енергетикою.

§ 7Л^и Джерела забруднення довкілля

ромисловість. До основних антропогенних фак-

торів розвитку екологічної кризи в Україні

належать передусім великі промислові комплекси — ненажерливі

споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних просторів

і водночас найпотужніші джерела практично всіх видів забруд-

нень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентро-

вані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і

водних об'єктів: у Донецькій області, Центральному Придні-

пров'ї, Криворіжжі, Прикарпатті, Керчі, Маріуполі, більшості

обласних центрів. Серед цих об'єктів найнебезпечнішими забруд-

нювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні й

машинобудівні заводи, кар'єри та збагачувальні фабрики, деякі

військові підприємства (рис. 7.3).

За останні роки в Україні в атмосферу викинуто більш як

100 млн т шкідливих речовин.

Підприємства металургії та енергетики — головні забрудню-

вачі повітря — щорічно дають відповідно 35 і 32 % всіх забруд-

нень від стаціонарних джерел. Центри металургії та енергетики, а

отже, осередки забруднення атмосфери — це міста Макіївка,

Маріуполь, Комунарськ, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя,

Дніпродзержинськ. Металургійні підприємства оснащені очис-

ним обладнанням лише на 30—50 %. За рідкісним винятком, це

обладнання застаріле чи взагалі таке, що не діє.

Основні забруднювачі довкілля важкими металами, особливо

арсеном і свинцем, а також сірчаною та азотною кислотами —

підприємства кольорової металургії. Це завод «Укрцинк» у Кос-

341

Глава 7

Природно-соціальні особливості України

тянтинівці, Дніпровський ртутний комбінат у Запоріжжі, Мики-

ті вський ртутний комбінат та ін. Підприємства чорної металургії —

головні забруднювачі водойм фенолами, нафтопродуктами, суль-

фатами.

До основних забруднювачів довкілля належить також хімічна

промисловість, об'єкти якої викидають у повітря сірчаний

ангідрид, оксиди азоту, вуглеводні та інші шкідливі речовини.

Найбільші підприємства хімічної промисловості розташовані в

Прикарпатті (Новороздольський сірчаний комбінат, Калуський

калійний концерн), у Донбасі, в Присивашші (в Краснопере-

копську), Одесі, Сумах, Рівному (підприємства об'єднання

«Азот»). Вони забруднюють навколишнє середовище дуже небез-

печними токсикантами — фосгеном, вінілхлоридом, хлористим

воднем, фенолом, аміаком. Величезної шкоди природі завдають

також хімічні підприємства, що виробляють отрутохімікати (в

Первомайську, Калуші, Маріуполі, Дніпродзержинську), синте-

тичні продукти (підприємства об'єднань «Хімволокно», «Дніпро-

шина», «Укрнафтохім» та ін.). Сумний факт: майже всі підприєм-

ства хімічної промисловості використовують застаріле обладнання,

порушують межі санітарно-захисних зон, не мають очисних споруд

або мають, але зовсім не ефективні.

У промисловості України найбільшим є машинобудівний ком-

плекс. Для його розвитку склалися досить сприятливі умови:

могутня металургійна база, густа транспортна мережа, великі об-

сяги використання машин і приладів, висококваліфіковані кадри.

Машинобудівні заводи України випускають різноманітні то-

вари — від побутової техніки до найскладніших сучасних машин:

обладнання для АЕС, космічну техніку, турбіни, літаки, що не

мають аналогів у світі. Найвища концентрація підприємств ма-

шинобудівної промисловості характерна для Дніпропетровська,

Харкова, Кривого Рогу, Краматорська, Маріуполя, Донецька.

Машинобудівна промисловість має багатогалузеву структуру

(важке, електротехнічне, радіоелектронне, транспортне машино-

будування, приладо-, верстатобудування й т. д.), і кожній із галу-

зей притаманні свої екологічні особливості: склад і кількість

відходів, токсичність забруднень, режим їх викидів у атмосферу

та зі стічними водами.

Як і інші галузі промисловості, машинобудування тяжіє до

районів розвитку металургії, сконцентроване в містах і «вироб-

ляє» великі обсяги відходів, що забруднюють повітря, воду й

343