Біла С.О. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

Результатом будь – якого виробництва в умовах ринкової

економіки є товар, вартість якого включає вартість трьох відомих нам

компонентів: а) вартість спожитих засобів виробництва – “с”; б)

вартість робочої сили – “v”; в) додаткову вартість – “m”. Отже W = c +

v + m.

Вартість (втілена в товарі праця) - це те, в що обходиться товар для

суспільства. Для підприємця виробництво товару обходиться значно

дешевше, бо він оплачує лише витрати капіталу на виробництво. А

саме: витрати постійного капіталу на купівлю засобів виробництво й

змінного - на купівлю робочої сили, тобто с+v. Те що коштує товар

для підприємця (капіталіста) називається витратами

виробництва. Якщо позначити витрати виробництва через К, то

отримаємо формулу: К = с + v.

Витрати виробництва виражають не всю вартість, а тільки її

частину, яка дорівнює вартості за вирахуванням додаткової вартості (W

– m = K). Тому додаткова вартість входить у вартість товару, але не

входить у витрати виробництва, бо вона нічого не коштує підприємцю.

Ця різниця і створює для підприємця можливість перекривати витрати

на виробництво й одержувати прибуток.

Додаткова вартість, представлена не як приріст змінного

капіталу, а як породження всього авансованого капіталу набуває

форми прибутку.

Таким чином, прибуток - це та ж сама додаткова вартість, але

виражена в реальній ринковій формі. Прибуток прийнято позначати

латинською літерою "Р", витрати виробництва - літерою "К";

підставляючи, ці позначення у відому нам формулу вартості,

отримаємо W = K + P, де K = C + V, а P виступає як ринкова форма

додаткової вартості (m).

Фактична величина прибутку дорівнює різниці між продажною

ціною товарів і витратами на їх виробництво. Тому, якщо ціна

дорівнює вартості, прибуток і додаткова вартість збігаються. Якщо ж

ціна відхиляється від вартості, величина прибутку відповідно

відхиляється від величини додаткової вартості в більшу або меншу

сторону.

Головним двигуном підприємницької діяльності за умов ринкової

економіки є прибуток. Авансуючи капітал на виробництво товарів,

підприємець цікавиться насамперед вигодою, рівнем приросту

вкладеного у виробництво капіталу. Цей рівень знаходить свій вираз у

нормі прибутку.

Норма прибутку - це процентне відношення маси прибутку до

авансованого капіталу. Позначивши норму прибутку через Р

отримаємо формулу:

100

VC

З нормою прибутку пов'язана категорія маси прибутку. Якщо

норма прибутку є відносна величина, виражена в процентах, то маса

прибутку - абсолютна величина, виражена в грошових одиницях. Її

можна виразити формулою:

;

100

РК





Значення норми прибутку полягає в тому, що вона показує ви-

гідність капіталу, який застосовується, тобто, скільки прибутку

приносить кожна гривня, вкладена в підприємницьку діяльність. Вона є

мірилом вигідності вкладення капіталу. Тому капітали в умовах

ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби

виробництва, скеровуються туди, де норма прибутку вища. Тобто

норма прибутку виступає регулятором капіталовкладень. Стимулююча

роль норми прибутку яскраво охарактеризована одним з англійських

журналістів минулого століття: "Капітал боїться відсутності прибутку

або занадто малого прибутку, як природа боїться порожнечі. Але якщо

є в наявності достатній прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10

відсотків - і капітал погоджується на будь-яке застосування, при 20

відсотках він пожвавлюється, при 50 відсотках - готовий зламати собі

голову, при 100 відсотках він нехтує всіма законами людства, при 300

відсотках немає такого злочину, на який він не ризикнув би, навіть під

страхом шибениці”.

Великий вплив на норму прибутку має вартісна будова капіталу,

тобто співвідношення між вартістю постійного і змінного капіталів.

Проілюструвати це можна прикладом з двома капіталами, які мають

неоднакову вартісну будову:

1. 900c + 100v; m = 100; P

1000

100

x 100 = 10%

2. 800c + 200v; m = 200; P

1000

200

x 100 = 20%

У даному прикладі норма прибутку на другий капітал вища тому,

що його вартісна будова нижча, ніж першого.

Норма прибутку залежить також від швидкості обороту ка-

піталу. Зростання норми прибутку за рахунок даного фактора

відбувається через те, що збільшення швидкості обороту змінного

капіталу веде до зростання річної маси додаткової вартості при

однакових розмірах авансованого капіталу. Отже, за рівних інших

умов норма прибутку прямо пропорційна числу оборотів капіталу за

рік.

Кожен з названих факторів, що впливають на норму прибутку,

розгортається в цілу систему способів і методів, знання яких і вміле їх

використання дає можливість підприємцям значно підвищувати

ефективність капіталу, який застосовується, і забезпечувати зростання

своїх прибутків.

4.Альтернативні теорії прибутку.

Першою спробою пояснити природу прибутку в політичній

економії була теорія меркантилістів. Виходячи з суто зовнішнього

сприйняття дійсності вони вважали, що прибуток виникає в сфері обігу,

в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за кордоном дорожче,

ніж їх купили. "Зовнішня торгівля, - писав один з представників

меркантилізму Томас Мен, - приносить нам користь трьох видів: по-

перше, користь державі... По-друге, прибуток самого купця. По-третє,

доходи короля".

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли

проблему походження прибутку з сфери обігу в сферу виробництва.

Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише земле-

робством, бо тут досить наглядно видно, як вплив сил природи веде до

зростання споживних вартостей понад витрати виробництва (посіяно

навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до

уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію

сил природи, які створюють споживну вартість, і функцію праці,

здатної створювати вартість і додаткову вартість.

Суттєвий доробок у розробку проблеми прибутку внесли класики

політекономії А.Сміт і Д.Рікардо. Вони, по-перше, довели, що вартість

створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях

матеріального виробництва і, по-друге, А.Сміт визначав прибуток як

вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. Тим

самим він зводив прибуток до привласнення чужої, неоплаченої праці.

А.Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники,

розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця.

Щоправда, в іншому місці А.Сміт стверджував, що прибуток - це

породження капіталу. Отже, йому характерний певний дуалізм при

з'ясуванні природи прибутку.

Цієї роздвоєності позбувся Д. Рікардо, який, послідовно розгля-

даючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника,

сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток

знаходяться у зворотному відношенні одне до одного. Він писав:

"...Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи

висока заробітна плата".

Представники прагматичної політекономії початку 19ст.,

розробляючи проблему прибутку, зробили крок назад порівняно з

класиками. Так, вони підмінили питання про джерело прибутку

питанням про те, на якій основі можна отримати прибуток. Найбільш

яскраво така трактова прибутку була виражена французьким

економістом Сеєм у його теорії трьох факторів виробництва. Згідно з

цією теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця,

капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів, - відповідно,

заробітної плати, прибутку й ренти. На підставі цього прибуток

проголошується винагородою підприємцям за "продуктивну послугу",

так само, як заробітна плата - винагородою за працю.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія

трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст

Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти 19 ст. як Ф.Бастіа,

Мак-Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці

утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують

соціально-необхідні функції: робітники -функції виконавців,

підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю

отримують справедливу винагороду: робітники -заробітну плату,

підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців

є лише іншою назвою заробітної плати.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з

якою виступив у середині 19 ст. англійський економіст Нассау Сеніор

(1790-1864 рр.). Він стверджував, що підприємці заради виробництва й

нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в

повсякденному використанні коштів на особисте споживання,

проявляють бережливість і т.д. Вклавши свій капітал, вони

переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капіталовкладень.

Винагородою за їх утримання й ризик є прибуток.

К.Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою

перекликалася з поглядами представників класичної політекономії

(спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від

концепції прагматичної політекономії. К.Маркс довів, що прибуток - це

перетворена форма додаткової вартості. А додаткова вартість є

неоплачена праця найманих робітників. Отже, по-перше, прибуток -

категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна.

І, по-друге, привласнення його підприємцями здійснюється не на основі

того, що вони беруть певну участь у виробництві (як їхня заробітна

плата) і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що

вони є власниками засобів виробництва, робітники ж їх (засобів

виробництва) не мають і тому змушені продавати свою здатність до

праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Останній

привласнюється підприємцями безоплатно.

1. Теорія "продуктивності капіталу" доповнилася новими

"факторами виробництва": технічним прогресом, наукою і державою.

Так американський економіст Ф.Найт вважає, що прибуток - це

тимчасовий доход, який отримується завдяки складним і

непередбаченим технічним нововведенням. Д.Дьюі в книзі "Сучасна

теорія капіталу" (1965р.) пише, що прибуток перестав бути

економічною проблемою й залежить тільки від технологїї

виробництва, розширення знань і технологічного прогресу.

П.Самуельсон у своїй книзі "Економіка" серед декількох визначень

прибутку оголошує його як "безумовний" доход від факторів

виробництва, а також як винагороду за підприємницьку діяльність і

введення технічних удосконалень.

2. Відповідно до "психологічних" теорій прибуток начебто

створюється дією психологічних факторів або часом, який сам по собі

породжує прибуток. Подібні теорії прибутку, які оголошують його

джерелами "утримання", "очікування", "ризику", "невпевненості",

"передбачення" і т.д., виправдовуючи право підприємців на отримання

певного доходу за їхню підприємницьку діяльність, зовсім не розкри-

вають природу прибутку. Вони є суб'єктивно-ідеалістичними, бо

повністю ігнорують той факт, що прибуток - це об'єктивне економічне

явище, яке веде своє походження з виробництва й не може бути

пояснене суто психологічними мотивами.

3. Багато сучасних економістів трактують прибуток як трудовий

доход, тобто різновид заробітної плати. Так, англійський економіст

Р.Харрод пише, що прибуток люди заробляють службою, особистою

старанністю, інтелектуальною діяльністю, мужністю. Таку ж точку зору

поділяє й американський економіст Е.Сайке, який стверджує, що доход

підприємця повністю відповідає його праці, тій послузі, яку він надає

суспільству, керуючи підприємством.

4. Теорії прибутку як "монопольного доходу". Найбільш відомими

сучасними представниками цих теорій є вже згадуваний П.Самуельсон,

Е.Чемберлін (американський економіст) та ін. Зокрема, Е.Чемберлін у

своїй "Теорії монополістичної конкуренції" ототожнює монополію

взагалі з монополією інноваційною, і на цій підставі монопольний

прибуток ототожнюється з будь-яким додатковим доходом, що

отримується в результаті застосування науково-технічних досягнень.

5. Поряд з модернізацією старих теорій прибутку сучасні еко-

номісти Заходу висунули ряд нових. Досить поширена серед них

концепція революції в доходах. До найбільш активних пропагандистів

цієї концепції належать американські економісти Д.Гелбрейт,

А.Берлі, Е.Хансен, С.Кузнець. Основна ідея концепції полягає в тому,

що з розвитком корпоративної власності підприємці відходять від

керівництва господарством, передаючи управління найманим

менеджерам. Тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним

мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення

потреб усього суспільства. На цій основі прибуток зникає як

економічна категорія, відбувається вирівнювання доходів різних

соціальних верств населення. Всі отримують справедливі доходи

відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність

інтересів класів, на основі чого виникає класова гармонія між

робітниками й підприємцями.

Частина друга.

СПЕЦІАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ.

РОЗДІЛ 3. ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ДОХОДИ ВІД КАПІТАЛУ.

Т Е М А 11. ПІДПРИЄМСТВО ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКА

ДІЯЛЬНІСТЬ

План

1. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.

2. Підприємство: суть, суб’єкти і форми.

3. Умови й принципи здійснення підприємницької діяльності.

4. Проблема банкрутства підприємств.

1.Підприємство як суб'єкт ринкової економіки.

Підприємство - це первинна ланка суспільного поділу праці і

водночас основна структурна ланка народногосподарського

комплексу й основний суб'єкт ринкової економіки.

Соціально-економічні види підприємств України

Види Форми власності Види

Відповідно до обсягів господарського обороту й кількості пра-

цівників підприємства поділяються на великі й малі. Так, згідно з

Законом України "Про підприємства" до малих підприємств належать

підприємства: в промисловості - з кількістю працюючих до 200 осіб; в

інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; у невиробничій сфері - до

25 осіб; у роздрібній торгівлі - до 15 осіб (За американською

класифікацією, до малого бізнесу відносяться фірми з кількістю

зайнятих — до 500 осіб).

Індивідуальне Приватна Сімейне

Колективне

Акціонерне

Громадських

організацій

Державне

Автономних

утворень

Суспільне

внутрішне

Кооперативне

Господарське

товариство

Релігійних

організацій

Змішана

Колективна

Державна

Комунальне

Муніципальне

Спільне з іноземним

капіталом

З точки зору умов користування майном і результатами праці

підприємства поділяються на первинні, де користування основане на

праві власності, й орендні, де користування зумовлено правом

тимчасового володіння.

За способом формування статутного капіталу та відпові-

дальності юридичних і фізичних осіб розрізняють: приватні фірми,

колективні підприємства з необмеженою відповідальністю, колективні

підприємства з обмеженою відповідальністю акціонерні товариства.

Нарешті, підприємства, згідно з Законом "Про підприємства"

можуть на добровільних засадах об'єднуватись в асоціації, концерни,

трести та інші об'єднання (навіть транснаціональні) як за галузевою, так

і за територіальною та іншими ознаками.

2. Підприємництво: суть, суб'єкти і форми.

У найзагальніших рисах підприємництво можна визначити як

організаційно-господарське новаторство на основі використання

нових можливостей. Більш конкретно зміст підприємництва

розкривається в Законі України "Про підприємництво", де сказано:

"Підприємництво - це самостійна ініціативна, систематична, на власний

ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню

послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку". Неодмінним

компонентом підприємництва є персональна економічна, а не

колективна адміністративна відповідальність за результати

роботи.

Згідно з Законом України "Про підприємництво" суб'єктами підпри-

ємницької діяльності (підприємцями) на території України можуть

бути: громадяни України, інші держави, необмежені законом у

правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності,

передбачених Законом. Не допускається заняття підприємницькою

діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових

осіб органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ,

держарбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади

й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю

підприємств.

Підприємець - це той, хто займається підприємницькою

діяльністю з метою отримання прибутку. Саме це відрізняє його від

інших учасників економічного життя. Лікувальні заклади, заклади

освіти, культури тощо теж, наприклад, можуть заробляти гроші,

отримувати прибуток. Але останній не є їхньою метою. Тому законо-

давство, яке регулює підприємницьку діяльність, на них не розпо-

всюджується повною мірою, а прибуток цих закладів може вико-

ристовуватися лише на внутрішні потреби.

Одноосібне господарство - така форма організації, коли один

власник приймає одноосібні рішення й несе особисту відповідальність

за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є повний контроль

за веденням справ з боку господаря-власника, а недоліком - незначна, як

правило, величина капіталу, а також те, що власнику доводиться нести

особисту відповідальність за збитки, втрати й борги. У США, за

деякими оцінками, в середині 80-х років нараховувалося 7млн.

одноосібних господарств (без фермерських). В Україні на сучасному

етапі формування капіталістичної економіки - це основна форма, в якій

зароджується новий клас власників.

Партнерство - форма організації підприємництва, коли два або

більше підприємців приймають рішення спільно й несуть солідарну

відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає подолати

перший недолік, властивий одноосібному господарству (незначна

величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів у випадку

втрат, збитків і т.д. залишається. Існують партнерства з обмеженою і

необмеженою відповідальністю. В першому випадку в разі

банкрутства вони ризикують втратити (через судовий розпродаж,

наприклад) лише капітал підприємства, а в другому, - і свій особистий

капітал (особисте майно). Партнерство в основному розповсюджене в

таких галузях, як юриспруденція, медицина, брокерство.

Корпорація - форма організації підприємництва на основі акці-

онерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від

власності, а його фінансова відповідальність обмежена. Переваги

корпорації полягають в тому, що вона може залучити значний капітал

шляхом продажу акцій. Акціонери не несуть матеріальної

відповідальності по зобов'язанням фірми, вони можуть втратити лише

вартість своїх акцій у випадку банкрутства. Корпоративна форма довела

на практиці свою раціональність там, де необхідні великі капітали,

велике масштабне виробництво.

3. Умови й принципи здійснення підприємницької діяльності.

Ефективна підприємницька діяльність можлива лише за певних

соціально-економічних умов при певному політичному устрої, який

заохочує підприємництво. Які ж умови найбільш сприяють розвитку

підприємництва? Незважаючи на специфіку кожної країни, їх можна

звести в таку систему:

- стабільність державної економічної й соціальної політики,

спрямованої на підтримку підприємництва;

- позитивна суспільна думка по відношенню до підприємців і

підприємництва;

- пільговий податковий режим, який забезпечує дійовий стимул

для підприємництва;

- наявність розвинутої інфраструктури підтримки підпри-

ємництва (наявність інноваційних центрів; спеціалізованих фірм, що

надають фінансову допомогу початкуючим підприємцям;

консультативних центрів з питань управління, маркетингу, реклами;

курсів і шкіл підготовки підприємців і т.д.);

- існування ефективної системи захисту інтелектуальної

власності, дія якої розповсюджується не лише на винаходи, але й на

всю продукцію, новаторські ідеї, концепції і методи ділової активності;

- дебюрократизація процедур регулювання господарської дія-

льності з боку державних органів (скорочення форм звітності,

полегшення правил реєстрації і т.д.);

- підприємницька етика.

Підприємницька діяльність - це досить складна форма

господарювання, яка будується за певними принципами:

1. Вільний вибір видів діяльності;

2. Залучення на добровільних засадах до здійснення

підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і

громадян;

3. Самостійне формування програми діяльності та вибір поста-

чальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін

відповідно до чинного законодавства;

4. Вільний найм працівників;

1. Залучення й використання матеріально-технічних, фінансо-

вих, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких

не заборонене або не обмежене законодавством;

2. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після

внесення платежів, встановлених законодавством;

7. Самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зо-

внішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем

належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Поруч з певною свободою підприємницької діяльності і рівністю

можливостей для всіх підприємців, існують і певні законодавчі

обмеження підприємництва:

1. Певні види діяльності можуть здійснюватися лише державними

підприємствами (виготовлення й реалізація наркотичних засобів, зброї

й вибухових речовин, а також цінних паперів і грошових знаків).

2. Уряд встановлює перелік видів діяльності, якими можна за-

йматися лише за ліцензіями. Ліцензії видає Кабінет Міністрів України

або встановлений ним орган.

3. Дозвіл на право займатися тією чи іншою діяльністю необхідний

лише тоді, коли використовується земля або інші природні ресурси.

Такий дозвіл дають місцеві Ради народних депутатів, які

розпоряджаються цими ресурсами.

4.Окремими видами діяльності можна займатися лише за наявністю

кваліфікаційного атестата. Наприклад, щоб займатися медичною

діяльністю, потрібен диплом лікаря.

Виходячи з вищесказаного, закономірно поставити питання: чи

може сучасна економіка України стати ареною швидкого розвитку

підприємництва, а отже, й розвитку цивілізованого (на західний взірець)

капіталізму?

4. Проблема банкрутства підприємств.

Банкрутство -цілком закономірне явище для країн з розвинутими

ринковими відносинами і зовсім нове для нас. Так, наприклад.

Національний акт про банкрутство у США був прийнятий ще у 1898 р.

Тому тепер, коли в нас піднімається проблема банкрутства, звернення

до законодавства країн, які нагромадили багаторічний і практичний

досвід їх регулювання є природним і необхідним.

Які ж принципи повинні бути закладені в законодавство про

банкрутство? По-перше, законодавство повинно мати загальний

характер, тобто однаково застосовуватися як до банкрутства

індивідуальних підприємців, так і до банкрутства їхніх партнерів або

фірм. По-друге, воно повинно бути скеровано не стільки на покарання

банкрутів, скільки на досягнення компромісної угоди між боржником

(банкрутом) і його кредиторами, надаючи першому можливість

зберегти свій бізнес, а кредиторам - максимальний захист їхніх

фінансових і матеріальних інтересів.

Справи про банкрутства, як правило, досить складні й масштабні.

Тому для їх розгляду створюються спеціальні суди. Враховуючи

складність і певну делікатність таких справ, справедливе судочинство

може бути забезпечене лише при високій кваліфікації і чесності суддів,

а головне, незалежності суду від політичних структур. Важливим

принципом законодавства про банкрутства є принцип невтручання суду

в адміністративну сферу, зокрема, в питання управління майном

боржника. Ці функції здійснює незалежний керуючий, якого призначає

суд.

Т Е М А 12. КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО

КРУГООБОРОТ І ОБОРОТ

План

1. Кругооборот капіталу та його функціональні форми.

2. Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал.

3. Час і швидкість обороту капіталу.

4. Витрати і доходи підприємства.

1. Кругооборот капіталу та його функціональні форми.

Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться в

постійному русі. В економічному розумінні цей рух - це процес