Біла С.О. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

кладені такі важкі хвороби, як інфляція й монополізм. Тому вона

постійно потребує державної антиінфляційної й антимонопольної

профілактики.

Такі в загальних рисах верхні, максимально допустимі межі

державного втручання в економіку. Ці межі досить широкі для того,

щоб розумний симбіоз державного регулювання й ефективно

працюючого механізму ринку зміг вирішити основні соціально-

економічні проблеми сучасного суспільства. Якщо ж держава

намагається робити більше, ніж їй відміряно ринковою економікою, то

якими б добрими намірами вона не керувалася, це, як правило,

деформуючи ринкові процеси, веде до падіння ефективності

виробництва. Тоді, рано чи пізно, виникає необхідність роздержавлення

економіки, тобто позбавлення її від надмірної державної опіки.

У процесі впливу на економічну систему з метою підвищення її

ефективності держава застосовує ряд регуляторів, до яких відносяться:

планування, податки, бюджет, ціноутворення, дотації, кредит.

Необхідність і межі використання окремих форм регулювання, а

також методів, за допомогою яких вони реалізуються, визначаються

прийнятою концепцією державного втручання в економіку, а також

метою соціально-економічного розвитку кожної країни.

3. Формування системи державного регулювання

економіки України.

Система державного регулювання ринкової економіки в Україні

формується в складних і нестандартних умовах. Нестандартних тому,

що країни, в яких ця система діє ефективно, формували її в процесі

розвитку й вдосконалення свого соціально-суспільного ладу

(капіталізму). Ми ж здійснюємо це в умовах руйнування командно-

адміністративного соціалізму й первісного нагромадження капіталу.

Через відсутність аналогів неможливо таку систему в когось

скопіювати (хоча деякі політики настирливо нав'язують Україні західні

моделі), а тим більше створити її водночас, згідно з якоюсь, хоча й

ідеально розробленою програмою.

Для того, щоб Україна мала ефективну систему державного ре-

гулювання економіки, необхідно: по-перше, визначити соціально-

економічний статус суспільства, яке ми будуємо; по-друге, концеп-

туально визначити місце держави в економічних процесах. Що

стосується другого, то мається на увазі визначення мети, заради якої

держава втручається в економічні процеси. Мета передбачає вибір

засобів, за допомогою яких вона може бути найбільш ефективно

досягнута. Засоби приводяться в дію певним механізмом, який повинен

бути закладений у концепцію. І, нарешті, визначити в інтересах кого,

яких верств населення держава повинна здійснювати регулювання

економіки.

131

Нині в Україні законодавче встановлено податкову систему, яка

передбачає поділ податків на центральні й місцеві. Проте

відсутність

чіткої податкової концепції породжує, по-перше, часту зміну ставок

податків, баз оподаткування, податкових пільг, що негативно впливає

на розвиток підприємництва, по-друге, в умовах наростаючої

соціальної напруги й дефіциту державного бюджету тенденцію до

розширення фіскального характеру оподаткування.

Формування ринкової економіки гостро ставить проблеми соці-

ального захисту населення. Викликано це, в основному, двома

факторами. По-перше, ринок, про що мова йшла раніше, сам по собі є

байдужим до соціальних питань. По-друге, непродумана й поспішна

капіталізація економіки України породила додаткові ускладнення цієї

проблеми, до яких можемо віднести: нестабільність грошово-кредитної

системи, зростання армії безробітних, зростання тарифів на комунальні

послуги, систематична невиплата зарплати, падіння реальних доходів

населення. Всі ці проблеми можна вирішити лише за допомогою

держави.

РОЗДІЛ 5 СВІТОВЕ ГОПОДАРСТВО

Т Е М А 21. Світове господарство. Місце України в світовому

господарстві.

План

1. Світове господарство: суть, етапи й закономірності розвитку.

2. Основні форми міжнародних економічних відносин та види

інтеграційних формувань.

3. Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство.

4. Інтеграційні зв'язки й механізм міжнародного співробітництва

України.

1. Світове господарство: суть, етапи й закономірності

розвитку.

Виникнення світового господарства - не випадковий процес, а

об'єктивна закономірність розвитку суспільства, зумовлена форму-

ванням в ході історичного розвитку суспільного виробництва

матеріальних передумов цього процесу. Що це за передумови?

Суть міжнародної економічної інтеграції можна виразити через такі

її найважливіші характеристики:

1. Міждержавне регулювання економічних процесів.

2. Поступове формування міжнаціонального господарського

комплексу із загальною структурою відтворення.

3. Усунення адміністративних і економічних бар'єрів, що пе-

решкоджають вільному руху товарів, робочої сили і фінансових

ресурсів в межах регіону.

4. Зближення внутрішніх економічних умов держав, що беруть

132

участь в інтеграційних об'єднаннях.

У сучасних умовах економічна замкненість національних гос-

подарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відокремленої

країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці,

спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Тому тенденція

до дедалі більшого зв'язку національних економік на сучасному етапі

стала об'єктивно необхідною, а світове господарство все більше

набуває ознак цілосності.

Сучасний етап розвитку світового господарства характерний тим,

що світова соціалістична система, яка 70 років була складовою

частиною світового господарства, розпалася. Країни, що виникли на

території колишнього Радянського Союзу, стали на шлях реставрації

капіталізму. Тому подальший розвиток світової економічної системи

намітився як розвиток переважно

світового капіталістичного

господарства. Виходячи з цього, структура сучасного світового

господарства може бути представлена як сукупність трьох типів країн:

розвинуті капіталістичні країни, країни капіталістичної орієнтації з

малоефективною економікою, країни соціалістичної орієнтації.

Сучасне світове господарство являє собою конгломерат

найрізноманітніших країн - великих, середніх і малих, економічно й

технологічно передових і дуже відсталих, дуже багатих і дуже бідних.

Сюди входять країни, що знаходяться на різних щаблях суспільного

розвитку, - від країн посткапіталістичних до країн з багатоукладними, в

тому числі напівфеодальними й напівпатріархальними структурами.

Зрозуміло, що при такому розмаїтті умов, у яких знаходяться різні

країни світу, говорити про формування цілісного всесвітнього

господарства можна лише гіпотетично, тобто як про тенденцію. Цей

процес займе дуже тривалий проміжок часу. Адже поняття цілісності

системи національних держав передбачає такий ступінь взаємозв'язку й

взаємозалежності кожної держави з усією системою, при якій одна

держава без іншої існувати не може.

Виникнення світового господарства є закономірним процесом, в

основі якого лежать вимоги певних об'єктивних економічних законів.

Основним середовищем, в якому відбувається формування сві-

тового господарства, є ринкове середовище. А це означає, що

практично всі відносини функціонування світової економіки, особливо

на сучасному етапі, коли вона знову набуває форми всесвітнього

капіталізму, опосередковуються через мінові відносини, основним

регулятором яких виступає закон вартості.

Закономірністю світового господарства є також безперервна

конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання

капіталу, джерела сировини й дешевої робочої сили. Ця боротьба в

сучасних умовах ведеться не стільки між окремими державами, скільки

між великими фінансово-промисловими угрупуваннями й особливо між

133

гігантськими ТНК, які реально на сьогоднішній день поділяють між

собою світ на сфери впливу.

2.Основні форми міжнародних економічних відносин та види

інтеграційних формувань.

Основними формами економічних відносин, через які проявляється

функціонування світової системи господарства, є : міжнародна

торгівля, обмін технологіями, рух капіталів, валютні відносини,

міграція робочої сили, кредитні відносини.

Платіжний баланс - це виражене у валюті кожної окремої країни

співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумою

платежів, переведених за кордон за певний період часу, як, правило, за

рік.

Стан платіжного балансу безпосередньо впливає на курс валюти

тієї чи іншої держави. При активному платіжному балансі курс даної

національної валюти підвищується відносно валют інших країн, при

пасивному - навпаки понижується.

У сучасних умовах у світовому господарстві функціонує так звана

ямайська міжнародна валютна система. Золото, як валютна цінність

з цієї системи виключено. В основу визначення валютних паритетів

покладені "спеціальні правила запозичення" - СДР. Величина одиниці

СДР визначається кошиком валют, до якого входять: долар США,

німецька марка, японська ієна, англійський фунт стерлінгів,

французький франк, і зараз – євро.

Міжнародні кредитні відносини. На основі руху позичкового

капіталу в сфері міжнародних економічних відносин виникає

міжнародний кредит. Він означає надання в масштабі світового

господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення,

строковості й платності.

Рух позичкового капіталу в світовому масштабі привів до фор-

мування світового ринку капіталів. Він являє собою сукупність

національних і міжнародних ринків капіталів. На цьому ринку

розвинуті країни світу виступають одночасно і як кредитори, і як

боржники, більшість же країн, що розвиваються, як боржники. (До

останніх відноситься й Україна). Їх сумарний зовнішній борг досяг

астрономічних вершин - більш як трильйон доларів, що означає повну

втрату ними економічної самостійності.

Інтеграційна програма ЄАВТ була значно вужча. В ній перед-

бачалося усунити лише взаємні митні тарифи на промислові товари.

Тому спільний ринок виявився сильнішим. Це проявилося в тому, що у

1973р. до нього перейшли Англія, Данія й Ірландія. А в 80-х рр. рамки

ЄЕС розширилися за рахунок вступу до нього Греції, Ісландії й

Португалії. Отже, тепер до нього входить 12 держав. Окрім того, ЄЕС

має договори з абсолютною більшістю країн світу й багатьма

134

міжнародними економічними об'єднаннями.

Відповідно до прийнятого в 1985р. Єдиного європейського акту

створення Єдиного внутрішнього ринку країн ЄЕС завершилося. Були

зняті останні обмеження на шляху вільного руху капіталів, робочої

сили, товарів і послуг з однієї країни в іншу. А саме ЄЕС отримало

нову назву - Європейське співтовариство (ЄС), яке з 01.01.1994р.

трансформувалось у Європейський союз (ЄС).

Європейський союз має свій загальний бюджет, створена єдина

валютна система, зокрема, введена єдина грошова одиниця, яка

отримала назву "євро". У цьому об'єднанні функціонують

наднаціональні адміністративні органи, такі, як Рада міністрів,

Європейський парламент. На порядку денному стоїть питання й про

політичне об'єднання країн-членів ЄС.

Європейський союз - не єдиний приклад регіональної інтеграції.

Нині в світі нараховується близько 15 регіональних економічних

об'єднань. Найвідоміші з них: а)Асоціація держав Південно-Східної

Азії (АССАН), куди входять Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни;

б)Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ), яка об'єднує

Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Мексику,

Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.

3. Проблеми інтеграції економіки України в світове

господарство.

В умовах, коли міжнародний поділ праці привів до формування

світового господарства, жодна країна світу не може забезпечити високу

ефективність свого національного виробництва, якщо воно не

інтегрується в тій чи іншій мірі у виробництво світове. Це

безпосередньо стосується й України.

Які ж реальні шанси України на таку інтеграцію? Відповідаючи на

це запитання, слід пам'ятати, що одного бажання тут мало. Що мається

на увазі?

1. Світове господарство - це цілісний економічний організм, що

виступає матеріальною основою держав світового співтовариства, в

якому вже склалися певні відносини попиту й пропозиції, конкуренції і

монополії, макроекономічної рівноваги. Тому включення до нього

нових держав - складний і тривалий процес.

2. Стримує інтеграцію національної економіки України в світове

господарство й те, що Україна як суверенна держава ще не має

достатнього досвіду в налагодженні економічних зв'язків з країнами

світового співтовариства.

3. Значною перешкодою для входження України в систему сві-

тового господарства є те, що в ній ліквідовані структури, за допомогою

яких здійснювалась зовнішньоекономічна діяльність у минулому. Нові

ж зовнішньоекономічні органи (Міністерство зовнішньоекономічних

135

зв'язків, Державний митний комітет, Національний банк України тощо)

ще недостатньо авторитетні та компетентні, а отже, малоефективні.

У той же час стояти осторонь загальносвітових інтеграційних

процесів Україна не може тому, що, по-перше, ці процеси визначають

напрямок та перспективи розвитку світової економіки й суспільства в

цілому. По-друге, економіка України перебуває зараз у кризовому

стані, вийти з якого вона, самотужки не зможе. Тому розвиток

зовнішньоекономічних науково-технічних та валютно-фінансових

відносин України з державами світового співтовариства може стати

одним із найважливіших факторів стабілізації господарства.

Отже, необхідність входження України в світове господарство

сумнівів не викликає. Тому на порядок денний виносяться питання

місця, яке Україна займе в структурі світового господарства. Адже, як

було з'ясовано раніше, світове господарство - це конгломерат країн

"центру" і країн "периферійних". Вирішення цієї проблеми залежить від

ряду факторів організаційного й економічного характеру.

4. Інтеграційні зв'язки й механізм міжнародного

співробітництва України.

Геополітичне положення України визначає можливість її інтеграції

в двох основних напрямах.

1. Інтеграція з країнами, що утворилися на території колишнього

Радянського Союзу, й країнами Східної Європи, які входили до Ради

економічної безпеки. Умовно назвемо його східно-азіатським

напрямком.

2. Інтеграція з країнами Заходу, які складають основу

капіталістичної системи господарювання. Умовно назвемо цей

напрямок європейським.

При формуванні сучасних зовнішньоекономічних зв'язків

України особливе значення надається становленню механізму

господарського співробітництва, під яким розуміється сукупність

форм, методів і принципів, що забезпечують ефективну взаємодію

господарських суб'єктів України з партнерами з зарубіжних країн.

Головними структурними елементами механізму господарського

співробітництва України на міжнародній арені виступають:

1. Програмно-цільові форми та методи координації господарських

міжнародних відносин, тобто: а)погодження довгострокових програм

економічного та науково-технічного співробітництва між Україною та

державами світового співтовариства; б)укладення договорів, угод про

розвиток взаємних господарських зв'язків між зацікавленими

партнерами.

2. Сукупність товарновартісних важелів, що використовуються в

міжнародних господарських відносинах, таких, як: відповідна валютна,

податкова, кредитна, депозитна, цінова й митно-тарифна політика.

136

3. Організаційно-економічні інструменти, а саме: міжнародні

господарські організації, товариства, інститути, центри, банки, біржі, а

також форми економічних зв'язків.

4. Правові норми, акти, положення, що регулюють міжнародні

економічні зв'язки.

Використовуючи цей механізм та постійно його вдосконалюючи,

Україна повинна виступати на світовій арені й включатися в розвиток

взаємних господарських відносин з країнами світового товариства.

Саме це є однією з важливих підойм, що приведуть до стабілізації

національного господарства та сприятимуть зростанню добробуту

населення України.

Т Е М А 22 ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ

ПРОБЛЕМ

План

1. Сутність та класифікація глобальних проблем.

2. Причини виникнення та загострення глобальних проблем.

3. Шляхи розв'язання глобальних проблем.

1. Сутність та класифікація глобальних проблем.

Сфера 1. Взаємодія природи й суспільс тва. До проблем цієї сфери

відносяться: а)надійне забезпечення людства сировиною, енергією,

продовольством; б)збереження навколишнього середовища; в) освоєння

ресурсів світового океану;

г)оволодіння космічним простором тощо.

Сфера 2. Суспільні взаємовідносини. Найважливіші проблеми цієї

групи: а)відносини між державами різних соціально-економічних

устроїв; б)подолання економічної відсталості багатьох країн світу;

в)локальні, регіональні та міжнародні військові, національні та

релігійні конфлікти; г)відвернення загрози ядерної війни.

Сфера 3. Розвиток людини. Тут справу маємо насамперед: а)з

демографічною проблемою; б)з проблемою сучасної урбанізації; в)з

проблемою пристосування до умов природного й соціального

середовища, яке постійно змінюється під впливом НТП; г)з проблемою

боротьби з епідеміями й тяжкими захворюваннями тощо.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що

вони відокремлені одна від одної. Кордони між сферами часто мають

умовний характер. Усі глобальні проблеми тісно між собою пов'язані,

більш того, зумовлюють одна одну, тому що, як правило, мають одні

витоки, тобто причини виникнення.

2.Причини виникнення та загострення глобальних проблем.

Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки,

137

культури й політики визначають зростання взаємозв'язку окремих

ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим

становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем

людської цивілізації. При наявності ж суперечності між світовим

економічним розвитком і соціальним прогресом людства виникають

об'єктивні умови для перетворення можливості глобалізації на її

реальність, тобто для появи глобальних проблем.

Що ж є причиною виникнення глобальних проблем? Однозначної

відповіді на це запитання в соціально-економічній літературі немає.

Так, більшість західних ідеологів причиною виникнення глобальних

проблем вважають перенаселення планети, сучасну науково-технічну

революцію, зростання промислового виробництва тощо.

Ряд американських науковців (В.Вайскопер, Д.Блейні) основними

причинами, наприклад, військових конфліктів, мілітаризації економіки,

що загрожує людству ядерною війною, вважають природно-історичні

умови розвитку людини, її психологію, природне прагнення до

насильства. Причину ж екологічної кризи й можливої екологічної

катастрофи американець Ф.Слейтер, швейцарець Д.Дерест та ін.

вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування.

Поруч з названими загальними причинами виникнення глобальних

проблем, що діють як тенденції, необхідно виділити причини

специфічні, що значно загострюють ці проблеми в сучасних умовах і

роблять цілком реальними економічні наслідки, загрозливі для

існування людства на планеті, в результаті їх нерозв'язання. Найбільш

суттєвою з цих проблем є швидке зростання на планеті

народонаселення в останні десятиріччя.

Демографічний вибух

Роки Кількість

населення на

планеті

Кількість

років на приріст

1 млрд.

початок

нашої ери

200 млн.

чол.

1830 р.

1 млрд. -"-

1 млн. років

1930 р.

2 млрд. -"-

100 років

1960 р.

3 млрд. -"-

30 років

1976 р.

4 млрд. -"-

15 років

1989 р.

5 млрд. -"-

13 років

2000 р.

6 млрд. -"-

11 років

Прогноз

12-13

Які це має соціально-економічні наслідки? Для того, щоб про-

годувати, одягнути, забезпечити житлом зростаючу кількість

населення, необхідно постійно нарощувати виробництво промислової

та сільськогосподарської продукції, збільшувати обсяги видобування

корисних копалин. Це: а)в умовах обмеження ресурсів на планеті

загострює проблему забезпечення людства продовольством,

сировиною; б)порушує екологічний баланс й унеможливлює

збереження навколишнього середовища; в)оскільки демографічний

138

вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних

країнах, то в тих країнах, де має місце найбільший приріст, при

наявності слабкого розвитку продуктивних сил, спостерігається

масовий голод, злиденність, бідність. Так, за даними відомого

французького дослідника Жака Іва Кусто, в 1991р. з 5,6млрд. жителів

планети лише 500млн. чоловік жили добре, 900млн. проживали в

безвихідних злиднях. Становище в світі з того часу не покращилось,

навпаки, стало гіршим.

З.Шляхи розв'язання глобальних проблем.

Проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що серед

глобальних проблем, які стоять нині перед людством,

найгострішими є:

а) проблема збереження миру;

б) екологічна проблема;

в) проблема забезпечення людства продовольством, сировиною та

енергією;

г) проблема освоєння світового океану;

д) проблема економічного відставання країн, що розвиваються;

є) проблема зайнятості населення.

Подальше загострення цих проблем загрожує існуванню людської

цивілізації. Причому не в якомусь далекому майбутньому, а в

найближчому сучасному. Зокрема, група вчених Заходу дійшла до

висновку: якщо людство не загине в найближчі роки від ядерної

катастрофи, спровокованої війною (що малоймовірно в сучасних

умовах, коли вживаються радикальні заходи щодо заборони ядерної

зброї), то через 20-30 років воно загине від екологічної катастрофи. Чи

є якийсь вихід?

Розв'язання глобальних проблем сучасності, забезпечення май-

бутнього людської цивілізації вимагають розробки й реалізації

комплексної колективної програми: економічної, екологічної й

воєнно-політичної безпеки людства. Чи можлива розробка й реалізація

такої програми? З повною достовірністю, спираючись на закони

розвитку суспільного виробництва, які ми вивчали, можна сказати, що

розробити таку програму суспільству під силу, але реалізувати її в

умовах панування приватної власності неможливо. Неможливо тому,

що її показники будуть мати лише рекомендаційний характер, тобто не

обов'язковий для всіх країн, фірм, корпорацій, окремих осіб.

139

Список рекомендованої літератури

1. Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. Політична економія.

Підручник., К.: Ніка-Центр,2000.-с.527.

2. Політична економія: Навч. Посібник / К.Т. Крищенко, В.С.

Савчук, та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка.- К.:

КНЕУ,2001.-508с.

3. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / под общей

ред. профессоров В.И. Видяпина, Г.П. Журавлевой.- М.: Изд-во

Российской экономической академии,2000.-592с.

4. Райзберг Б.А. Современный экономический словарь.-3-е

изд.,перераб и доп.- М.: ИНФРА-М,2001.-480с.

5. Словарь современной экономической теории Макмиллана. -М.:

ИНФРА-М,1997.-608с.

6. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов /

Под ред. Г.П. Журавлевой и Н.Н. Мильчаковой.-М.: Банки и

биржи, ЮНИТИ,1997.-485с.

140