Біла С.О. Політична економія
Подождите немного. Документ загружается.
соціальних виплат тощо. При цьому умови, визначені тарифним
договором мають характер мінімальних нормативів. Це означає, що
індивідуальні договори між підприємцем і найманим працівником
юридичне недійсні, якщо вони укладені на умовах гірших ніж ті, що
вказані в тарифному договорі.
Одним з елементів, що стабілізує становище найманого робітника
на ринку праці, є система державного пенсійного забезпечення,
страхування по безробіттю, а також виплати через державну
систему соціального забезпечення соціальної допомоги людям, що
потрапили в тяжке матеріальне становище й не можуть себе
утримувати.
Особливістю розвитку ринку робочої сили в сучасних умовах є
суперечлива взаємодія процесів його регулювання та дерегулювання.
Що ж розуміється під останнім?
Відповідаючи на це запитання, необхідно зупинитися принаймні на
трьох моментах. По-перше, які сили в сучасному суспільстві і чому
вимагають здійснити перехід від регулювання ринку робочої сили до
його дерегулювання. По-друге, які об'єктивні умови закладені в ці
вимоги. По-третє, в чому полягає сутність дерегулювання?
1. Дерегулювання - це одна з найважливіших вимог, з якою
виступають нині неоконсервативні сили. Неоконсерватори
стверджують, що регульований ринок робочої сили по суті перестає
бути ринком, що інституційна структура, юридичні закони й правила
роблять неможливим його нормальне функціонування. Тому, на їх
думку, ринок робочої сили повинен повністю змінити свої організаційні
форми. Надмірно жорсткі, скуті масою непотрібних обмежень форми
слід замінити "гнучкою системою".
З цього випливає вимога про необхідність усунути загальні
законодавчі положення, що регулюють ринок праці, й перейти до
диференційованих договорів про тарифи. Іншими словами, не трудове
законодавство, а індивідуальна трудова угода (в крайньому випадку
угода в рамках підприємства) повинна стати пануючою формою
регулювання трудової сфери.
2. Вимоги дерегулювання ринку робочої сили - не просто результат
лише активної й свідомої політики, що проводиться в інтересах
підприємців. Ситуація значно складніша. Річ у тім, що в якійсь своїй
частині дерегулювання зумовлено, по-перше, новими формами
технічного прогресу, що вимагають більш гнучких форм використання
робочої сили. По-друге, деякі форми дерегулювання відповідають
інтересам певних осіб найманої праці. Якби не існувало названих
аргументів, то навряд чи процес дерегулювання мав би якісь шанси на
успіх в умовах високоорганізованого робітничого руху Заходу.
Виявилося, що інтереси представників найманої праці в цій галузі
відмінні і деякі групи сприйняли дерегулювання без будь-яких
121
заперечень.
3. Сутність дерегулювання робочої сили реалізується в певних
конкретних формах:
- у переході від загального трудового законодавства (колективного
договору) в галузі до укладення договору на підприємстві;
- в індивідуалізації трудових угод при відмовленні від укладання
колективного договору; передумовою й результатом індивідуалізації є
перехід до тимчасової роботи або до неповного робочого тижня (дня);
- у перетворенні колективного договору про найм робочої сили в
так званий відкритий договір, що означає надання права окремим
працівникам або їх групам при певних домовленостях працювати за
умовами менш сприятливими, ніж ті, які передбачаються укладеним
колективним договором;
- у дробленні тарифів: за такою формою дерегулювання наймані
особи, що працюють на одному й тому ж підприємстві, одну й ту ж
роботу виконують на різних умовах.
Отже, в цілому, дерегуляція ринку робочої сили передбачає
скорочення загального обсягу прав найманих працівників (під
приводом, що цей обсяг став надто великим і не враховує специфіку
роботи окремих галузей і підприємств), ставить їх ще в більшу
залежність від роботодавців.
У боротьбі проти колективного договору й регулювання трудових
відносин на національному рівні підприємці в країнах. Заходу широко
застосовують такий інструмент, як флексибілізація.
Флексибілізація ринку робочої сили в буквальному розумінні - це
підвищення його гнучкості. Вона виявляє потребу капіталу в робочій
силі з широким спектром професійних навичок для того, щоб можна
було її використовувати для виконання різних робіт, а при необхідності
швидко її перекваліфікувати. Флексибілізація робочого часу означає
ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу. Чисельність
робочої сили не може бути постійною. Вона повинна швидко
змінюватись залежно від коливань попиту на продукцію. Витрати на
робочу силу повинні відображати зовнішні коливання у співвідношенні
попиту й пропозиції на неї, розчищати шлях для тієї економії, яка
створюється введенням нової техніки.
2. Безробіття: сутність і причина.
Як вже було показано, існують об'єктивні умови розбалансованості
ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного
населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. В
реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало
невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними
00Н, понад 750 млн. чоловік, тобто майже кожний третій працездатний
у світі, або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний
122
заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою
сучасного суспільства.
До "великої депресії" багато знаних економістів 19 і початку 20
століття ("класики" - А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Мілль, А.Маршалл, А.Пігу)
вважали, що ринкова система спроможна забезпечити повне
використання ресурсів в економіці (в т.ч. і трудових), бо вона має
властивість автоматично саморегулюватись, тобто, на їх думку, повна
зайнятість є нормою ринкової економіки.
Логіка класичної теорії зайнятості приводить також до висновку,
що держава повинна проводити політику невтручання в процеси
функціонування ринку робочої сили.
Положення класичної теорії" зайнятості з часом все більше й
більше стали суперечити фактам реального життя. Безробіття стало
набувати все більших розмірів і врешті решт стало хронічним
супутником капіталістичної економічної системи. У зв'язку з цим
більшість економістів почали критикувати як теоретичні постулати, так
і основоположні принципи класичної теорії зайнятості.
1. При капіталізмі не існує внутрішнього механізму, гарантуючого
повну зайнятість.
2. Повна зайнятість - швидше випадковість, а не закономірність.
3. Капіталізм не є саморегульованою системою, здатною до без-
кінечного процвітання.
4. Економічні негаразди (наприклад, безробіття) не можна
зв'язувати лише з зовнішніми факторами (такими, як війни, посухи,
повені, інші аномалії), як це роблять "класики". Навпаки, причини
безробіття, інфляції й криз криються в самій економічній системі,
зокрема, у відсутності повної синхронності в прийнятті основних
економічних рішень, у першу чергу рішень про заощадження та
інвестиції.
5. Ціни на продукцію й зарплата є відносно стійкими до зниження.
Їхньому зниженню, на думку кейнсіанців, передують внутрішні
фактори, згадані вище, які разом із зовнішніми факторами
дестабілізують економіку.
Отже, кейнсіанці заперечують сам механізм класичної теорії
зайнятості - автоматичне регулювання ставки процента і співвід-
ношення цін і зарплати. Згідно з їх теорією, безробіття для "чистого
капіталізму" є закономірним явищем. Щоб його уникнути, необхідна
активна політика держави.
Безробіття можна уникнути якщо держава буде проводити
політику, спрямовану на стримування зростання зарплати або на її
зниження для регулювання процесу заощаджень населення, з одного
боку, а з іншого - на стимулювання інвестиційної діяльності
підприємців шляхом підстраховування їх за рахунок державного
бюджету від можливих збитків.
123
Проте всі ці заходи скеровані більше на пом'якшення проблеми
безробіття, на тимчасове скорочення армії безробітних, врешті решт на
виправдання безробіття, а не на усунення причин, що його породжують
Річ у тім, що причина безробіття криється в самому
капіталістичному ладі. Отже, щоб її усунути, необхідно реформувати
існуючий лад. Але буржуазна наука говорити про це не хоче, тому й
шукає можливості виправдати безробіття, довести шкідливість для
суспільства повної зайнятості і т.ін.
Що ж є дійсною причиною безробіття? Щоб відповісти на це
запитання, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагрома-
дження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для
підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще
більших прибутків; неоднозначні для трудящих верств населення тому,
що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості.
Як це слід розуміти? Річ у тім, що нагромадження капіталу
супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного
прогресу відносна потреба в робочій силі зменшується. Хоча в
цілому може відбуватися абсолютне зростання кількості найманих
працівників. Механізм цього явища досить простий. В умовах НТП
додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все
менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною
(застосовуються нові, більш продуктивні засоби праці). З іншого боку,
старий капітал, який періодично відтворюється в новій будові
(технічній), відштовхує все більше й більше робітників, що раніше були
ним зайняті. А так як паралельно відбувається процес розшарування
товаровиробників, що постійно поповнює армію потенційних найманих
робітників, це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили
порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює так
званну промислову резервну армію праці, тобто безробіття.
3. Типи, форми і рівень безробіття.
З'ясувавши сутність безробіття та його причини, необхідно
визначитися в тому, кого вважають безробітним і які типи безробіття
виділяються в сучасній економічній практиці.
Безробітними, згідно з Законом України "Про зайнятість насе-
лення", вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них
причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність
відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості,
дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці (ст.2).
Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й ви-
мушене. Кожен з цих типів, у свою чергу, виступає в різних формах.
Природне безробіття, зокрема, набуває форми добровільного,
фрикційного, інституціонального та ін.
Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі
124
робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але
приступили б до роботи, якби плата була вищою. Сюди відносяться
також і представники працездатного населення, які з тих або інших
причин просто не хочуть працювати.
Фрикційне безробіття. Воно пов'язане з постійним рухом на-
селення з одного регіону в інший, із зміною професій. Для нього
характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому
майбутньому.
Інституціональне безробіття. Цей тип безробіття породжується
інститутами, самою будовою ринку робочої сили, факторами, що
впливають на попит і пропозицію. Наприклад, населення не можна
позбавити соціального захисту. В той же час певна частина
працездатного населення, отримуючи відносно великі виплати з
соціального бюджету, не дуже прагне влаштуватися на роботу. Так,
згідно з деякими оцінками, американці, які коли-небудь жили за
рахунок допомоги по безробіттю, потім кожен рік працюють в
середньому на 2 тижні менше тих, хто ніколи такою допомогою на
користувався.
Другий тип - вимушене безробіття, тобто коли людина в пра-
цездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і
хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не
може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм
вимушеного безробіття найбільш поширеними є слідуючи форми.
Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної
армії праці, внаслідок циклічного характеру розвитку ринкової
економіки, то позбувається роботи, то знову знаходить її.
Приховане або аграрне безробіття. Особливість його формування
полягає в тому, що розвиток підприємництва в сільському
господарстві, як і в промисловості, супроводжується витісненням
дрібного виробництва великим і розоренням маси дрібних селянських
виробників. Але ці селяни ще довгий час чіпляються за свій клаптик
землі і за своє дрібне господарство, хоча воно вже й неспроможне
прогодувати їх. Такі напіврозорені фермери, дрібні одноосібні
виробники лише частину часу займаються своїм господарством, решту
часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях, або, як
тепер в Україні, займаються "човниковим промислом". Це безробіття
поповнює також частина міського населення - розорені ремісники,
дрібні торгівці, а також ті працівники, які вважаються формально
зайнятими, але місяцями не отримують зарплати, працюють неповний
робочий день (тиждень) або знаходяться у вимушених відпустках.
Кількість таких прихованих безробітних в Україні зараз обчислюється
мільйонами.
Застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного
населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими
125
заробітками (надомні робітники, робітники професій, які зникають під
впливом НТП, інваліди, жебраки і т.д.).
Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких
галузях (сільське господарство, будівництво, туризм).
Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочих місць
внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва, застосування нових
технологій. Зокрема, зростаюча роботизація автомобільної
промисловості США створила там реальну загрозу масового
технологічного безробіття. На деяких операціях зарплата середнього
робітника досягає 25 дол/год., тоді як робот може зробити те ж саме за
6 дол/год., враховуючи витрати на його придбання й обслуговування.
Конверсійне безробіття виникає в зв'язку із скороченням галузей
військово-промислового комплексу та перепрофілювання цих галузей
на виробництво товарів народного споживання.
Конверсійне й технологічне безробіття є проявом структурного
безробіття, що охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і
вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях.
Передумовами структурного безробіття є зміни в структурі суспільного
попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних
зрушень, а також зміни в структурі споживчого попиту.
Сукупність природного й вимушеного безробіття складає поточне
безробіття країни.
Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. В
сучасному ринковому господарстві зайнятість стає дійсно "повною"
й "ефективною" лише тоді, коли рівень безробіття близький до
природної норми, яка ніколи не зможе дорівнювати нулю.
Повна зайнятість в реальній економіці визначається як різниця
між загальною кількістю працездатного населення країни й природним
безробіттям. Можна скористатися формулою: Зп=
Тр-
Бп, де Зп -
повна зайнятість,
Тр - сума трудових ресурсів країни;
Бп -
природне безробіття.
Для реальної оцінки ситуації з зайнятістю населення треба знати не
тільки кількість людей, позбавлених роботи, але й те, протягом якого
часу вони не працюють, тобто тривалість безробіття.
4. Соціальний захист безробітних в Україні.
Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики,
настирливо нав'язують думку, що безробіття - це звичайне, рядове
явище сучасної "цивілізованої" економіки, що в ньому нічого
страшного немає, а певний його рівень (5-7%) навіть корисний для
економічної системи, бо примушує ефективно працювати тих, хто має
роботу, під страхом її втрати. Чи дійсно це так? Звернемось до
аргументів.
Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в
126
природне і за рівнем, і за тривалістю. Згідно з кейнсіанською
концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську
рівновагу між пропозицією і попитом. Стимулювання державою
попиту допомагає пом'якшувати циклічний рух суспільного
виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби
резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване
зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними
конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.
Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального
захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і
т.д.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина
усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної
діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й
неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем:
фінансові, психологічні й сімейні. Безробіття існує, і важливе завдання
держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає
не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій
ситуації, соціальну допомогу.
Для реалізації державної політики зайнятості створюється служба
зайнятості, яка організаційно виступає у вигляді закладів, що
акумулюють інформацію про динаміку трудових ресурсів і наявність
робочих місць, а також безкоштовно надають громадянам послуги, що
пов'язані з забезпеченням їх зайнятості. Такі заклади отримали назву
бірж праці.
В Україні державна служба зайнятості формується згідно з Законом
"Про зайнятість населення", прийнятим у березні 1991 р. й виконує
слідуючи функції: аналізує, прогнозує попит і пропозицію на робочу
силу і інформує про стан ринку праці; веде облік вільних робочих місць
і громадян, що звертаються з питань працевлаштування; надає
допомогу в підборі громадянами роботи, а роботодавцями - необхідних
працівників; організовує професійну підготовку й перепідготовку
громадян; реєструє безробітних і надає їм допомогу.
Т Е М А 20 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ
ЕКОНОМІКИ
План
1. Держава в ринковій економіці.
2. Державне регулювання економіки: межі й форми.
3. Формування системи державного регулювання економіки
України.
1. Держава в ринковій економіці.
У системі сучасного менеджменту важлива роль належить
методам ринкового регулювання як одній з найважливіших підсистем
127
механізму регулювання національної економіки в його широкому
розумінні. В той же час ринкова система регулювання економіки навіть
у її найчистішому й класичному вигляді (хоча, відзначимо, чистої
ринкової системи регулювання національної економіки ніколи не було
й немає тепер) впливає на функціонування національної економіки
двояко й неоднозначно, можна сказати, її дія має суперечливий
характер. З одного боку, вона володіє певними достоїнствами, інакше
кажучи, ефектами. Під останніми ми розуміємо позитивний вплив
ринку на функціонування економічної системи. З іншого боку, ринкова
організація виробництва супроводжується і породжує явища, що
негативно впливають на результати функціонування економіки, тобто,
містить у собі певні дефекти (недоліки).
Вперше наукове обгрунтування ролі держави в ринковій економіці
було зроблено основоположником класичної політичної економії
А.Смітом. У своїй праці "Дослідження про природу й причини
багатства народів" він стверджував, що:
а)держава не повинна втручатися в економіку, бо це веде до
порушення дії ринкових механізмів; б)рівновага між пропозицією й
попитом на всіх ринках встановлюється за рахунок саморегуляції.
Державі відводяться лише завдання які не вирішує сам ринок. Більш
того, держава повинна шляхом відповідного правового регулювання
дбати про те, щоб виникло якнайменше перешкод функціонуванню
вільного ринку.
Проте історичний досвід показав, що в процесі свого розвитку
реальні економічні системи все більше віддалялися від ідеальної
смітовської ринкової моделі. Практика довела, що ринковий механізм
саморегулювання має цілий ряд вроджених вад: 1. Порушення
стабільності економічного розвитку, що виникають періодично
(економічні кризи); 2. Неможливість на основі "вільної гри ринкових
сил" задоволення цілого ряду економічних потреб суспільства;
3.Формується система розподілу, яка породжує соціальну
несправедливість; 4. Розвиток процесів монополізації з досить
негативними наслідками для системи конкуренції і системи цін та ін.
Практика господарювання показала, що чисто ринковими методами
забезпечити високу ефективність сучасного, великого за масштабами,
складного та інтегрованого виробництва неможливо. Ринковий
механізм у реальному житті все більше доповнюється державним
регулюванням. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх
часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Спочатку
це втручання було досить обмеженим і зумовлювалося необхідністю
вилучення частини суспільного продукту для утримання державної
машини: апарату чиновників державної влади, армії, поліції, судів
тощо. Такі утриманські інтереси визначали пасивну роль держави в
економіці, тому її іронічно називали "нічним сторожем". Активним
128
регулятором економіки виступав ринок.
Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації
й ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятись
обмеження регулюючих можливостей ринкового механізму. За цих
умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави в
регулюванні економіки. Особливо прискорила цей процес світова
економічна криза 1929-1933 років, яка переконливо показала, що
ринковий механізм без державного регулювання неспроможний
забезпечити макроекономічну стабільність соціально-економічної
системи.
Одним із визначних теоретиків регульованої економіки був англій-
ський економіст Джон Мейнард Кейнс. У своїй головній праці
"Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" він обгрунтував
об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання
ринкової економіки. Його головним інструментом він вважав фіскальну
політику, а найважливішим об'єктом - ресурси інвестицій і процентні
ставки. Кейнсіанська концепція зайнятості та стабілізаційної політики
тривалий час домінувала в макроекономічних переконаннях більшості
економістів, була покладена в основу багатьох моделей державного
регулювання економіки країн західного світу в період після другої
світової війни.
2. Державне регулювання економіки: межі й форми.
Необхідність державного регулювання економіки зумовлена її
економічними функціями. Що це за функції? Західні економісти
виділяють: 1. Забезпечення правової бази й суспільної атмосфери з
метою сприяння ефективному функціонуванню ринкової системи;
2.Захист конкуренції; 3. Перерозподіл доходу й багатства; 4.
Корегування розподілу ресурсів з метою змін структури національного
продукту; 5. Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем
зайнятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання.
Деякі українські економісти ставлять наголос на 9 функціях:
1.Розробка й затвердження правових основ економіки;
2.Визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку;
З.Реалізація соціальних цінностей. 4. Регулювання економічної
діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й
пропозиції; 5.Захист конкуренції; 6. Перерозподіл доходів, спрямо-
ваний на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих
ринковій системі; 7. Фінансування суспільних благ і послуг;
8.Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку;
9.Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний
рівень цін.
1. Почнемо з того, що ринок визнає лише один варіант розподілу
доходів, один критерій справедливості. Справедливим визнається
129
будь-який доход, отриманий в результаті конкуренції. Отже,
справедливими, згідно з цим критерієм, є високі доходи тих, хто
досягнув успіхів у конкуренції, й низькі доходи тих, хто потерпів
фіаско. Причому до уваги не беруться ті обставини, що збанкрутувати
можна не лише в результаті своєї малоефективної праці, а і в результаті
прорахунків уряду (що для вітчизняних умов зараз є досить суттєвим),
структурної перебудови економіки, незахищеності від іноземних
конкурентів тощо. З позиції ринкової етики тут все абсолютно
справедливо. Окрім цього, в механізм ринкового розподілу не
потрапляють громадяни, зайняті у фундаментальній науці та управлінні
й утримувані державою, а також інваліди, діти, літні люди, для яких
головними джерелами існування залишаються власні заощадження або
благодійні фонди. Щоб запобігти соціальній напрузі й забезпечити
мінімум соціальної справедливості, держава повинна регулювати ці
процеси.
2. Чисто ринковий розподіл не гарантує невід'ємного соціально-
економічного права людини на певний стандарт добробуту, який
забезпечує їй достойне існування незалежно від форм і результатів
діяльності. А без дотримання прав людини не може бути ні сучасного
демократичного суспільства, ні його економіки. На виявлення того
факту, що розподіл доходів, справедливий з точки зору законів ринку, -
явно несправедливий з позицій загальнолюдських - в країнах з
розвинутою ринковою економікою пішло багато часу. Причому процес
цей супроводжувався досить гострими соціальними конфліктами. Але
врешті решт він завершився розширенням економічних функцій
держави, яка активно включилася в перерозподіл доходів.
3. Від механізму ринку не слід чекати дотримання й інших со-
ціально-економічних прав людини, зокрема, права на працю для тих,
хто може й хоче працювати. Це ставить перед державою питання
регулювання ринку робочої сили з метою підтримання "повної"
зайнятості, скорочення вимушеного безробіття, матеріальної
забезпеченості людей, які не за своєю волею втратили робочі місця.
Необхідно також дбати про встановлення мінімальних, таких, що
забезпечують виживання, рівнів оплати праці для тих, хто працює.
4. Як свідчить досвід розвинутих країн, ринковий механізм,
стимулюючи ефективне використання поточних досягнень НТП,
неспроможний самостійно забезпечити стратегічні прориви в галузі
науки і технології, глибоку структурну перебудову виробництва. Ринок
не дає належного ефекту в ситуаціях, коли є потреба в здійсненні
великих інвестиційних проектів з тривалими строками окупності,
високим ступенем ризику й невизначеністю щодо майбутньої норми
прибутку. Звичайно й тут не обійтися без участі держави, що
втілюється в стимулюванні НТП і структурній політиці.
5. Світовий досвід показав, що в генах ринкової економіки за-
130