Біла С.О. Політична економія

Подождите немного. Документ загружается.

оптимістичних настроїв населення.

Класифікуючи різноманітні теорії економічних криз, амери-

канський економіст Пол Самуельсон зводить їх у дві великі групи:

екстернальні (зовнішні) теорії і теорії інтернальні (внутрішні).

Екстернальні теорії. Їх автори вбачають головні причини

економічних криз у коливаннях факторів, що лежать за межами

економічної системи: поява темних плям на сонці, війни й революції,

природні катаклізми тощо.

Інтернальні теорії. Прибічники цих теорій причини економічних

криз обумовлюють факторами, що знаходяться в середині економічної

системи: недостатнє споживання населення, диспропорційність між

галузями економіки; розширення або звуження банківського кредиту

тощо. Тому, на їх думку, навівши порядок у цих сферах, можна

уникнути економічних криз. Проте, як показує історичний досвід,

навіть при відносно ідеальному порядку в грошово-кредитних та

розподільчих відносинах у розвинутих країнах світу економічні кризи

все одно періодично виникають.

Тому згодом певна частина науковців стала визнавати, що кризи -

явище, органічно властиве ринковій економіці за умов, коли вона стає

великомасштабною й складною. І взагалі кризи - це не кризи, а цілком

закономірні спади виробництва, зумовлені циклічним характером

економічних процесів. А тому слід дбати не про те, як їх уникнути (бо

це неможливо), а про те, як не допустити глибоких спадів і великих

піднесень економічної кон’юнктури.

Чому так ставиться питання? Річ у тім, що ринковій економіці,

основаній на приватній власності на засоби виробництва, притаманний

ряд нездоланних (антагоністичних) суперечностей, які постійно

порушують пропорції, які необхідні для існування макроекономічної

рівноваги в суспільстві, без чого нормальна реалізація суспільного

продукту стає неможливою. Що це за суперечності?

У першу чергу - це основна суперечність капіталістичного

виробництва, а саме: суперечність між суспільним характером

виробництва й приватнокапіталістичним привласненням результатів

виробництва. Суть її в тому, що в міру розвитку суспільного поділу

праці, поглиблення її спеціалізації й кооперування, виробництво

набуває все більш суспільного характеру, тобто, кінцевий продукт стає

результатом діяльності не одного робітника, а мільйонів людей,

зайнятих у найрізноманітніших сферах суспільного виробництва. У той

же час в умовах приватної власності на засоби виробництва цей

продукт суспільної праці привласнюється не суспільством у цілому,

а окремими приватними власниками, тобто належить не тим, хто

його виробив, а тим, хто є власником умов виробництва. Ця основна

суперечність проявляється в реальному житті в ряді конкретних

суперечностей: між працею і капіталом; між планомірною організацією

111

виробництва на окремих підприємствах і відсутністю її в суспільстві;

між виробництвом і споживанням; між виробництвом і сферою обігу.

Наявність цих суперечностей, уникнути яких в умовах приватної

власності на засоби виробництва неможливо, веде до постійного

порушення необхідних пропорцій відтворення, що в умовах великого й

складного виробництва робить економічні кризи неминучими.

Водночас економічна криза - це неминучий в умовах приватної

власності на засоби виробництва механізм стихійного регулювання

ринкової економіки. Кожна криза, виявляючи диспропорції, дає

можливість їх тимчасово виправити: знищується частина товарів; одні

підприємства банкрутують, інші переходять на виробництво нової

продукції. Криза змушує підприємців під загрозою банкрутства

відновлювати, вводити нову техніку. В результаті технічна база

виробництва розвивається.

Поруч із таким трактуванням природи економічних криз досить

поширеними на Заході, особливо після другої світової війни, були

кейнсіанська й монетаристська теорії криз.

Найбільше визнання на той час отримала теорія відтворення й криз

відомого вже нам англійського економіста Дж.М.Кейнса. Кейнс

виходив з того, що капіталістична система не має механізму, який би

забезпечував її повне збалансування. Тому останнє може бути

досягнуто лише в результаті зовнішнього (державного) регулювання.

Виходячи з цього, Кейнс і його послідовники (С.Харріс, Е.Хансен та

ін.) причиною криз вважали недостатність попиту на товари,

порівнюючи його з їх пропозицією, яка не збалансовувалася ринковим

механізмом регулювання. Недостатність же попиту вони пояснювали

психологією людей, які за своєю природою є дуже ощадливими й тому

не використовують усі свої доходи на споживання, залишаючи частину

на "чорний день" (заощаджуючи). Звідси виникає недостатність попиту

на предмети споживання. Недостатність попиту на засоби виробництва

пояснюється відсутністю схильності у підприємців робити нові

капіталовкладення через низькі доходи. Якщо попит стає недостатнім,

викликаючи зниження рівня інвестицій, то виникає можливість криз.

Проте запобігти кризам можна шляхом державного регулювання

економіки.

Зміцненню позицій кейнсіанства сприяла та обставина, що з другої

половини 40-х рр. до середини 60-х рр.20 ст. у тих країнах Західної

Європи, де застосовувалось державне регулювання, економічні кризи

не спостерігались, а темпи інфляції були невисокими. Економічне

піднесення 60-х рр. у США, яке продовжувалося майже 8 років, було

проголошено прибічниками кейнсіанства тріумфом кейнсіанської

економічної політики.

Проте життя довело зовсім протилежне. Кризи 1974-1975 рр. і

1980-1982 рр., інфляція, яка набула хронічного незворотного характеру,

112

привели до краху економічної політики, побудованої на кейнсіанській

теорії.

Монетаристська школа джерело економічної нестабільності

вбачає в коливаннях грошової маси. Тому економічна політика пови-

нна, на думку монетаристів, переорієнтуватись з кейнсіанських

рецептів антициклічного регулювання на жорстке регулювання

грошей в обігу незалежно від характеру кон'юнктури. Економічна

політика повинна перейти від недосяжного принципу "точного

налагодження" до реалістичного принципу "правила", згідно з яким

грошова маса повинна щорічно зростати на 3-5%.

2. Економічний цикл та його фази.

Неминучість економічних криз в умовах ринкової економіки,

основаної на приватній власності на засоби виробництва, проявляється

в їх періодичності. Отже, можна сказати, що сучасна світова економіка

розвивається циклічно, тобто від однієї економічної кризи до іншої.

Цей період розвитку від кризи до кризи отримав назву економічного

або промислового циклу.

Циклічність розглядається як об'єктивна закономірність

економічного розвитку. Причому особливу увагу економісти Заходу

приділяють не з'ясуванню причин циклічного розвитку економіки, а

класифікації циклів. Так, поклавши в основу класифікації критерій

тривалості циклу, виділяють: а) малі цикли - короткочасні коливання

ділової активності, що продовжуються 3-4 роки; б) середні цикли -

терміном 7-11 років; в) великі цикли, періодичність яких становить 40-

60 років; г)вікові циклічні коливання.

Найбільш рельєфно в структурі циклічного економічного розвитку

проявляються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють

з малими й великими циклами й найдієвіше впливають на розвиток

економічних процесів. Це дає підстави розглядати середні цикли як

базові й на основі аналізу їх проходження виводити певні

закономірності щодо характеру економічного розвитку національних

економік в умовах циклічності.

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи

надвиробництва 1825р., яка охопила всю економіку Англії. Цей цикл

тривав 12 років і закінчився кризою 1836р., яка виникла спочатку в

Англії, а потім розповсюдилася на США. Через 11 років нова

економічна криза охопила вже економіку США, Англії, Франції й

Німеччини. Перша світова криза виникла в 1857р. Вона охопила

абсолютну більшість промислових країн світу. Далі більшість

економічних криз були світовими. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1890,

1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938, 1974-1975,

1980-1982, 1992 рр.

Відразу після другої світової війни й до 70-х років циклічний

113

характер економічного розвитку спостерігався в основному в США, для

яких характерними були короткочасні коливання ділової активності,

причиною яких були кризові спади виробництва 1948-1949, 1953-1954,

1957-1958, 1960-1961, 1969-1971 рр. У європейських країнах кризові

спади не спостерігалися. Це дало підставу деяким економістам зробити

висновок, що нарешті знайдено засоби проти економічних криз і

віднині капіталістична економіка звільняється від цих циклічних

коливань, настає її золота ера. Проте кризи 1974-1975 і 1980-1982 рр.

спростували ці висновки й довели, що циклічність є об'єктивною

закономірністю ринкової економіки, основаної на приватній власності

на засоби виробництва.

Усі кризи різняться між собою, бо кожна з них історично

неповторна й індивідуальна. Проте майже для всіх середніх циклів

характерним є проходження через чотири фази: криза, депресія,

пожвавлення, піднесення.

Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза.

Кризою завершується один цикл і починається новий. Основними

напрямами прояву економічної кризи є:

1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на

них.

2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над

попитом на них.

3. Різке скорочення обсягів виробництва.

4. Масові банкрутства підприємств.

5. Значне зростання безробіття й зниження заробітної плати.

6. Потрясіння кредитної системи.

Криза змінюється депресією (тупцювання на місці), харак-

терними рисами якої є:

1. Поступове зменшення товарного надлишку в результаті відновлення

й реалізації товарів.

2. Призупинення різкого падіння цін.

3. Припинення спаду виробництва.

4 Падіння позичкового процента.

Наступними фазами промислового циклу є пожвавлення й

піднесення. Як пожвавлення, так і піднесення характеризуються

зростанням виробництва. Різниця лише в тому, що під час пожвавлення

відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутий

перед кризою, а під час піднесення обсяги виробництва перевершують

докризовий рівень. Найбільш важливою з цих двох фаз є фаза

піднесення, основними, рисами якої є:

1. Швидке зростання виробництва.

2. Значне підвищення товарних цін.

3. Скорочення розмірів безробіття.

4. Підвищення заробітної плати.

114

5. Кредитна експансія, тобто розширення розмірів кредиту, що

надається банками. Під час промислового піднесення попит на

позичковий капітал починає обганяти пропозицію, що викликає

зростання норми процента.

Падіння цін і загострення конкуренції під час кризи змушують

підприємців вишукувати шляхи для зниження витрат виробництва. Бо

лише при більш високих темпах зниження витрат виробництва

порівняно з темпами падіння цін можна отримувати прибуток й

утримуватись на плаву під час кризи. Але для того, щоб значно знизити

витрати виробництва підприємці повинні замінити старі машини,

обладнання й технології новими, більш продуктивними. А коли таке

оновлення основного капіталу стає реально можливим? Відповідь на це

запитання дано в темі "Капітал підприємства, його кругообіг і обіг".

При розгляді механізму відтворення основного капіталу було з'ясовано,

що підприємець отримує можливість оновити основний капітал після

завершення його повного обороту в натурі, тобто тоді, коли його

вартість повністю акумулюється в амортизаційному фонді. Тому

періодичність оновлення основного капіталу розглядається як

матеріальна основа періодичності середніх циклів. А реально це

трапляється в промисловості через кожні 7-12 років.

Не слід змішувати матеріальну основу періодичності економічних

криз з їх причиною. Зміна піднесень кризами, як було з'ясовано раніше,

породжується антагоністичними суперечностями ринкової економіки, а

відтворення основного капіталу визначає лише тривалість проходження

циклу.

Умови сучасного економічного розвитку характеризуються

глибокими змінами в структурі економічного циклу, в змісті його

окремих фаз. Це пов'язано:

По-перше, з впливом на процеси відтворення науково-технічної

революції: оновлення основного капіталу внаслідок стрімкого

морального старіння відбувається не тільки у фазах пожвавлення та

піднесення, а й у фазах кризи та депресії.

По-друге, з державним антициклічним регулюванням та частковим

монополістичним плануванням макроекономічних пропорцій.

По-третє, з інтернаціоналізацією структури відтворення під

впливом міжнародних інтеграційних процесів.

По-четверте, із збільшенням питомої ваги галузей, що виро-

бляють товари народного споживання, а також сфери послуг (їм менше

притаманні циклічні коливання).

По-п'яте, з впровадженням ресурсозберігаючих технологій, що

значно вплинуло на рівень витрат виробництва й цін.

По-шосте, з диверсифікацією виробництва.

Внаслідок дії цих факторів у сучасному економічному циклі досить

складно виділити всі чотири фази. Відбулася деформація класичного

115

циклу, що проявляється у поступовому злитті фази кризи з фазою

депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення. Практично цикл

функціонує тепер як двофазний. Для першої фази властивим є

сповзання вниз (спад виробництва, зниження цін і т.п.) для другої -

піднесення (експансія), де пожвавлення розтягується на тривалий час і

не завжди переростає в бурхливе піднесення.

3. Економічна криза в Україні, її особливості, наслідки та

фактори стабілізації.

Аналіз причин виникнення економічних криз, дає підставу

виділити головною причиною циклічного розвитку економіки

порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок

існування антагоністичних суперечностей, властивих суспільному

виробництву, основаному на приватній власності на засоби

виробництва.

Підтвердженням цього висновку є виникнення економічної кризи в

Україні. Сімдесят років економіка України поступово зростала, не

знаючи кризових потрясінь, пов'язаних із циклічним розвитком. І це

відбувалося завдяки тому, що необхідні макроекономічні пропорції

відтворення формувалися свідомо через систему загальнодержавного

планування. Вихід України з СРСР супроводжувався не лише проголо-

шенням самостійності, але й проголошенням курсу на реставрацію

капіталізму. Першим кроком в реалізації цього курсу стало

роздержавлення й приватизація власності, а першим соціально-

економічним наслідком відродження циклічного характеру розвитку

економіки.

До факторів, які спричинили виникнення кризи й впливають на її

глибину й тривалість, слід віднести.

1. Ліквідацію централізованої системи управління економікою за

умов, коли за своїм змістом вона ще залишалася державною.

2. Розрив економічних зв'язків з країнами СНД в той час, коли

Україна не мала замкненого економічного циклу в системі міжнародної

економічної інтеграції країн, що входили до Ради економічної

взаємодопомоги (РЕВ). ЇЇ економіка на 60-80% була пов'язана з

економікою країн РЕВ і колишніх радянських республік. Україна

забезпечувала себе лише на 40% власним вугіллям, на 20% газом, на

10% нафтою й зовсім не мала бавовнику - головної сировини легкої

промисловості.

3. Валютну кризу, яка привела до порушення рівноваги між

платоспроможним попитом і товарною масою внаслідок надмірної

емісії грошей. Якщо в 1991р. маса заробітної плати, в доларовому

еквіваленті, складала 75млрд.дол., то в 1995р. - лише 15млрд.дол.

Характеризуючи сучасну економічну кризу в Україні, в ній слід

виділити такі важливі моменти (особливості).

116

1. Стрімке скорочення виробництва. За період 1991-1996 рр. спад

промислового виробництва склав 65%, майже на 50% скоротилося

виробництво в сільському господарстві, обсяг капіталовкладень

зменшився в 5 разів. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 1996р.

складав лише 40% від рівня 1990р. У 1997р. спад виробництва

зупинити не вдалося, лише з 2000 року наступила деяка стабілізація.

2. Катастрофічна глибина й тривалість кризової фази. Скорочення

виробництва національного доходу лише на 20% за світовими мірками

вважається критичним для економіки. В Україні ж виробництво

національного доходу за час кризи скоротилося майже на 70%.

3. Глибина й тривалість економічної кризи в Україні зумовлена ще

й тим, що вона, по-перше, є складовою частиною кризи соціально-

економічної системи, по-друге, розгорталася на фоні монополізму в

усіх сферах, по-третє, переплітається з кризами: фінансовою,

структурною, енергетичною та екологічною. Все це породжує

непослідовність, суперечливість і недійовість більшості заходів, що

вживають владні структури по стабілізації економіки.

4. Заходи по реформуванню економіки продиктовані не

внутрішніми умовами, що впродовж багатьох років формувалися в

Україні, й не інтересами переважної більшості населення країни (його

про це "забули" спитати), а інтересами міжнародних організацій і в

першу чергу міжнародного валютного фонду. Тому вони не мають

достатньої підтримки населення, що поглиблює економічну кризу й

ускладнює процес виходу з неї.

Починаючи з 1991р., вітчизняна економіка почала посилено

розвиватися по детенсивному шляху, що породило ряд негативних

наслідків.

Наслідок 1. Процес детенсифікації суспільного виробництва

найбільше впливає на систему методів виробництва, під якими, як

правило, розуміється та чи інша спрямованість зміни обсягів ресурсів

виробництва. Детенсивна економіка, як зазначалося вище, має

гіперзатратний характер, тобто, в її умовах матеріальні блага

виробляються шляхом неухильного нарощування затрат усіх ресурсів

виробництва, причому в прогресуючій пропорції. В такій економіці

переважають так звані прямі (затратні) методи виробництва, при яких

результати виробництва створюються шляхом нарощування ресурсів.

Гіперзатратний характер виробництва є однією з найважливіших

причин поглиблення кризових та інфляційних процесів, бо внаслідок

зниження ефективності виробництва товари стають дорожчими, отже,

ціни зростають. Споживачі за новими (високими) цінами не мають

можливості купувати товари. Відбувається затоварення. Виробники, не

отримавши виторгу за виготовлену продукцію не можуть

розрахуватися за сировину, виплатити заробітну плату, розрахуватися з

кредитними установами і т.д. Виникає криза неплатежів.

117

Наслідок 2. У детенсивній економіці ринкові ціни мають зовсім

іншу економічну природу, ніж в екстенсивній або в інтенсивній

економіці. Вони є переважно затратними й тому дають можливість у

кращому випадку лише повернути видатки на виробництво

матеріальних благ. Це, звичайно, стримує можливості для інвестування

й розвитку виробництва, а в умовах кризи - виходу з кризового стану.

Наслідок 3. Детенсивний тип розвитку об'єктивно формує

дефіцитну за характером економіку, тому що для створення додаткової

пропозиції товарів необхідно збільшувати в прогресії затрати всіх

ресурсів виробництва, більшість з яких об'єктивно обмежені. Лише

екстенсивна економіка дає певні можливості для врівноваження

співвідношення попиту й пропозиції на товари. Таку економіку вже

можна кваліфікувати як бездефіцитну або афіцитну. В інтенсивній же

економіці створюються передумови для перевищення пропозиції над

попитом, тому вона за своїм характером стає інфіцитною.

Наслідок 4. Вищенаведена сукупність наслідків розвитку де-

тенсивного виробництва з об'єктивною необхідністю викликає

інфляційне зростання ринкових цін, у результаті чого формуються так

звані інфлятивні ціни, головною особливістю яких є те, що вони

остаточно "відриваються" від вартості (і цінності) товарів, значно

перевищуючи її величину. Гроші ж у такій ситуації, остаточно

знецінюючись, перестають виконувати свої функції.

Наслідок 5. Всебічна детенсифікація суспільного виробництва в

результаті має також обвальне падіння рівня ефективності

виробництва. Детенсивна економіка є не тільки низькоефективною,

вона є у прямому розумінні "дефективною", бо в ній сукупні результати

не перевищують, а навпаки, менші сукупних затрат ресурсів. У такій

економіці підприємницька активність придушується, а тому

економічний спад поглиблюється. Економіка в такій ситуації виходить

з кризової зони свого розвитку і входить у зону економічного

апокаліпсису. Призупинити цей процес "дефективного" розвитку

економіки можна лише шляхом термінової активізації всієї системи

методів державного регулювання. Екстенсивна економіка за цих умов

може бути кваліфікована як малоефективна, або квазіефективна, бо

вона дає деяку можливість витрати покривати доходами. І лише

всебічна інтенсифікація виробництва дає можливість досягти

гіперефективності й значного розходження між валовими рівнями

видатків і доходів на користь останніх.

Т Е М А 19. ВІДТВОРЕННЯ І ЗАЙНЯТІСТЬ ТРУДОВИХ

РЕСУРСІВ

План

1. Зайнятість населення та ринок робочої сили.

2. Безробіття: сутність і причина.

118

3. Типи. Форми і рівень безробіття.

4. Соціальний захист безробітних в Україні.

1. Зайнятість населення та ринок робочої сили.

Трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє

необхідним фізичним розвитком, має певні знання, практичний досвід

для роботи й знаходиться в певних вікових межах. В Україні - це жінки

від 16 до 55 років, чоловіки - від 16 до 60 років. В інших країнах світу

віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим

залежно від чинного законодавства.

Зайнятість - це сукупність економічних, правових, соціальних,

національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням

працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно

корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход. Ці відносини

охоплюють різних суб'єктів, до яких відносяться : а) покупці робочої

сили; б) особи, що займаються індивідуальною (сімейною) трудовою

діяльністю; в) особи, що продають свою здатність до праці.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми

включення працівників в економічну систему. Найбільш поширеними

серед них є: а) наймана праця за трудовою угодою в державному

секторі, на об'єктах колективної або приватної власності; б) особиста

праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок,

тобто є співвласником; в) особиста праця власника засобів

виробництва, коли він є власником і трудівником; г) робота на

спільному підприємстві.

Оптимальним варіантом функціонування національного виро-

бництва й важливим фактором захисту населення в трудовій сфері є

повна зайнятість трудових ресурсів. Теоретично повна зайнятість

означає забезпечення робочими місцями й оплачуваною роботою всіх,

хто бажає і вміє працювати.

Важливу роль у вирішенні проблеми зайнятості відіграє ринок

робочої сили. Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма

руху трудових ресурсів, яка в умовах товарного виробництва

забезпечує включення робочої сили в економічну систему. Або - це

сукупність виробничих відносин, у результаті яких носії робочої сили

отримують джерело до існування й перетворюються в найманих

робітників, а власники засобів виробництва отримують джерело для

своїх майбутніх прибутків, перетворюючись у роботодавців.

Головними суб'єктами ринку робочої сили виступають: продавець

робочої сили - в майбутньому найманий працівник; покупець робочої

сили – в майбутньому роботодавець; посередник (працює на комісійних

засадах).

Які ж фактори впливають на формування ціни робочої сили?

Можна виділити п'ять основних груп факторів.

119

1. Природно-кліматичний фактор. Вартість товару "робоча

сила", що лежить в основі ціни робочої сили(зарплати), включає в себе

(це було з'ясовано в темі "Капітал і прибуток") вартість необхідних

засобів існування робітника та його сім'ї, в першу чергу таких, як їжа,

одяг, житло. Істотно, що в різних кліматичних поясах люди потребують

різну кількість матеріальних благ для свого існування. Тому й ціна

робочої сили, за всіх інших рівних умов, не буде однаковою в країнах,

розташованих в теплому й холодному кліматах.

2. Цивілізаційний фактор (ступінь розвитку). Залежно від цього

фактору в різних країнах маємо різні потреби в духовних і соціальних

благах (вартість яких теж входить до вартості товару "робоча сила").

Тому й ціна робочої сили (зарплата) вища в таких країнах, що

знаходяться на вищих щаблях науково-технічного та соціально-

духовного прогресу, порівняно з країнами відсталими.

3. Економічний фактор. Під ним розуміється ступінь збала-

нсованості трудових ресурсів і робочих місць, від чого залежить рівень

зайнятості населення. Це - вирішальний фактор який впливає на попит і

пропозицію робочої сили. Якщо наявність трудових ресурсів

перевищує наявні робочі місця, пропозиція робочих ресурсів обганяє

попит на них, це неминуче веде до падіння ціни робочої сили, і

навпаки.

4. Соціальний фактор. Під ним розуміється рівень організованості

найманих робітників у їх боротьбі проти спроб роботодавців знижувати

заробітну плату. В першу чергу, це об'єднання робітників у профспілки,

партії, що захищають інтереси трудящих, робітничі спілки тощо. Чим

вищий рівень організації трудових верств населення, тим вища

заробітна плата. Зокрема, низький рівень заробітної плати в Україні в

сучасних умовах, затримки в її виплаті значною мірою зумовлені

відсутністю відповідної організації, яка могла б протистояти

організованому наступу новітньої буржуазії на життєвий рівень

трудящих.

5. Інституціональний фактор. Мається на увазі рівень за-

хищеності найманих працівників від роботодавців з боку держави

(встановлення мінімального рівня заробітної плати, законодавчі

обмеження щодо тривалості робочого дня, встановлення соціальних

гарантій тощо).

Найважливішим інструментом регулювання ринку робочої сили

виступає тарифний договір, що укладається між представниками

найманих працівників - профспілками, з одного боку і підприємцями

або їх спілками, з іншого. Тарифні договори регулюють насамперед

характер зарплати (почасова, відрядна, відрядно-преміальна) /та її

величину, тривалість робочого часу й відпусток, порядок найму та

звільнення, форми компенсування ризику, заходи з безпеки праці,

внутрішній розпорядок (штрафи, пропускна система і т.д.), систему

120