351
райдужні ілюзії. Встановлено, що земна атмосфера дуже активно
поглинає і розсіює оптичне випромінювання і що лазери можуть
використовуватись для потреб зв′язку лише на невеликі відстані (у
середньому не більше 1 кілометра). Усі спроби подолати таку
перешкоду виявились марними.
У 1966 р. два японських вчених Као і Хокема запропонували
використати для передачі світлового
сигналу довгі скляні волокна,
які вже застосовувались у ендоскопії та інших галузях. Їх статею
започатковано основи волоконно-оптичного зв′язку. На чому ж
заснована дія світловодів?
З оптики добре відомо: якщо спрямувати світловий промінь з
більш щільного середовища у менш щільне (наприклад, з води або
скла у повітря), то значна
частина його відіб′ється назад від межі
двох середовищ. При чому, чим менше кут падіння променя, тим
більша частина світлового потоку виявиться відбитою. Шляхом
експерименту можна підібрати такий похилий кут, при якому
відіб′ється все світло і лише мізерна його частина попаде з більш
щільного середовища у менш щільне. Світло при
цьому виявиться
наче замкненим у щільному середовищі і розповсюджується у ньому,
повторюючи усі його згини. Цей ефект «утримання» світла можна
спостерігати на прикладі його розповсюдження всередині струменя
води, яку він не може залишити, постійно відбиваючись від межі
води і повітря. Точно так само здійснюється передача світлового
сигналу по оптичному скляному
волокну. Увійшовши в його
середину, світловий промінь розповсюджується у різних напрямках.
Промені, які йдуть під малим кутом до межі двох середовищ,
повністю відбиваються від неї. Таким чином, оболонка міцно
утримує їх, забезпечуючи світлонепроникний канал для передачі
сигналі практично зі швидкістю світла.
В ідеальних світловодах, що виготовлені з абсолютно прозорого
і однорідного
матеріалу, світлові хвилі повинні розповсюджуватись
не слабіючи. Але практично усі реальні світловоди більш або менш
сильно поглинають і розсіюють електромагнітні хвилі через свою
непрозорість й неоднорідності (у вигляді нагрівання світловоду і
частково вилучення хвиль за межі волокна). Скло, яке здається таким
прозорим у вікнах, вітринах, насправді виявляється далеко
неоднорідним (містить
невелику частку домішок заліза і міді). Навіть
астрономічні і фотографічні об′єктиви, що виготовлені з
найчистігшого скла, мають велику кількість забарвлених домішок. У
перших світловодах, виготовлених з такого скла, втрати енергії були
дуже великі. На один метр світловоду втрати складали понад 50 %
уведеного до нього світла. Навіть за такої якості вдалось створити
прилади, що надавали можливість пропускати світло через вигнуті
канали, спостерігати внутрішні поверхні металевих порожнин,