Бесов Л.М. История науки и техники

Подождите немного. Документ загружается.

Друкарський верстат

Гутенберга

континентi. Таке положення пояснюється широким проникненням у

мiста нiмцiв. Це був час Магдебургського права. Якраз характер

мiського суспiльства того часу i позадержавна рухомiсть окремої

частини суспiльства вiдiграли велику роль в iсторiї початкового

розповсюдження книгодрукування.

Як вже згадувалось, прiоритет першого творця

книгодрукування

довго оспорювався. Нарештi вiн визначився на

користь Iоганна Гутенберга (Гансфлейш-Ладенський). У серединi ХV

ст. цей збiднiлий патрицiй мiста Майнся заснував тут першу

друкарню i зробив ряд вiдкрить у друкарській справi. Гутенберг за

своїм покликанням був винахiдником. Його вiдкриття, як вважають

дослiдники,

зроблено незалежно вiд голландських майстрiв.

Безперечно, вiн бачив першi видання, що розповсюджувались у

пiренейських мiсцевостях. Ремiсник за

професiєю, Гутенберг працював у

галузях, що вимагали освiти. Не

виключено, що вiн мав вiдношення до

майстерностi з золотими виробами i

належав до такого цеху. Займався

шлiфувальною справою дорогоцінного

каміння, виробництвом окулярiв. Став

винахiдником дзеркал особливого виду.

Для їх масового виробництва у

Страсбурзi, де він проживав деякий час,

заснував компанiю. Але більш за все його

цікавила таємна робота над

механізованим книгодрукуванням.

Мета Гутенберга полягала в тому, щоб з реалiзацiєю свого

винаходу досягти для себе багатства i впливу. Однак, захоплюючись

винаходом, вiн втрачав практичнiсть, матерiальну цiль свого

завдання. Над удосконаленням своїх iдей вiн працював довгi роки з

великою енергiєю. Створював моделі по декiлька разiв

, кожного разу

втрачав свою справу і розпочинав усе спочатку. У його майстерні

працювало від 15 до 20 чоловік. Перша друкована книга Біблія (2

томи) була завершена у 1455 р. Зроблено 180 примірників. У кожній

книзі по 1282 сторінки, по 42 стрічки на сторінці, які надруковані у

два стовбці. Палітурка, розписування заголовків і першої букви

кожної глави здійснювалось

вручну за межами майстерні Гутенберга.

Сьогодні встановлено, що у Європі і Північній Америці збереглось

49 Біблій Гутенберга, деякі з них не повністю. Помер винахідник у

1468 р., не скориставшись плодами своїх зусиль.

За вироком суду Гутенберг за борги вимушений був віддати

компаньйону Фусту, який фінансував його виробництво, друкарське

обладнання і шрифт для

Біблій. Останній відкрив власну друкарню

«Фауст і Шеффер» разом з досвідченим помiчником Гутенберга

Петром Шеффером (1430-1503 рр.).

Шеффер був освiченою i обдарованою людиною з

унiверситетською освiтою, технiчними здiбностями. Він володів

способом друку декількома фарбами. І перші видання Шеффера були

виконано кольоровими фарбами. Цей спосіб було забуто і знову

винайдено Конгрівом лише

на початку ХІХ ст. 3авдяки творчостi

Шеффера друкарська справа зберегла риси, якi вона мала протягом

багатьох столiть. Першi старовиннi видання ХV–ХVІ ст.ст. i сьогоднi

вважаються зразками друкарського мистецтва. Першi iстотнi змiни i

розвиток в ньому почались лише у ХVІІІ ст., а головним чином з

середини ХІХ ст

Першi друкованi видання являють собою надзвичайно близьку

копiю рукописних книг. Вони не мають заголовку, нумерацiї

сторiнок. Тiльки згодом життя висунуло перед друкарями iншi цiлi i

розширило межi друкарської справи. Це i було справою вчених i

людей iдеї, одним з яких був Петро Шеффер.

Перш ніж розглянути проблему винаходу

шрифту, давайте

спробуємо подивитись на стан хiмiчної науки першої половини ХV

ст. Саме певні знання з хімії допомогли Гутенбергу i Шефферу

створити гарт i виливку шрифту. Гутенберг витратив багато зусиль

на цю справу. Літери стирались, їх форма змiнювалась вже пiсля

першого вiдбитку. Цим втрачалась перевага рухомих літер перед

нерухомими, вирiзальними дошками. 3авдання виключити

деформацiю букв Гутенбергу вдалося розв’язати частково. Перш за

все нам невiдомо, який сплав для друкарських літер винайшов

Гутенберг. Для ливарної форми вiн використовував глину, землю i,

можливо, гiпс. Але таким шляхом неможливо було досягти тонкої

виробки літер. Разом з тим

підкреслимо, що спосiб виплавки букв за

рецептом Гутенберга – це перша стандартна деталь в iсторiї

європейської технiки.

Помiчник Гутенберга Петро Шеффер 1450 року одержав сплав,

який задовольняв усi вимоги друкарського мистецтва. На той час

було вiдомо лише два легкосплавних метали – свинець i олово. Але

обидва вони, як найбiльш

ковкi та м’якi, могли набути твердостi,

якщо до них добавити ще якусь складову. З такого сплаву літери

могли б давати чiтке i точне зображення. У серединi ХV ст. було

надзвичайно сладним завдання книгодрукування навiть для хiмiї. У

майстернях Нюрнберга вже застосовувалась латунь високої якостi

для виробництва

наукових i вимiрювальних приладiв, астрономiчних

апаратiв. Її використання здiйснило цiлу революцiю у виготовленні

предметів домашнього вжитку. Бронзу майстери почали

використовувати як артилерiйський метал. Ремiсники проводили

експерименти, накопичували знання властивостей металевих сплавiв.

Шеффер, володіючи знаннями для надання твердостi друкарському

сплаву, у вiдповiднiй пропорцiї сплавив олово, свинець i сурму.

Такий сплав було названо hartblei (гарт). Для його виплавки вiн

використав металеву форму з мiдi. Цим було розв’язано завдання

легкого масового виробництва літер, забезпечення чiткостi при

друкуваннi в

iдбиткiв, стiйкостi до деформацiй при багаторазовому їх

використаннi. Гарт, що винайдений Шеффером у книгодрукуваннi, в

принципi використовується i сьогоднi. Стержень з твердого металу,

на торцi якого вигравiрувана лiтера або iнший наборний знак, у

книгодрукуваннi одержав назву пуансон i матриця, в якiй штамп-

пуансон вибиває зображення наборного

знака. Матрицю

використовують для лиття лiтер з гарту. Це, по сутi, головнi

елементи наборного книгодрукування.

У загальному виглядi книгодрукування, що винайдене

Iоганном Гутенбергом, є винахiд, який можна охарактеризувати

наступними положеннями. Перше – вiн зробив винахiд форм

металевих літер. Цi літери могли бути зiбранi в слова i розташован

i у

рамi. Причому, кожне слово розбиралось на окремi незалежнi літери.

Друге положення винаходу: текст, який розмiщувався у рамах,

намазувався спецiального складу фарбою. I, нарештi, третє

положення: набраний з літер i розташований у рамi текст вставлявся

у прес, який вiдбивав фарбу на паперi. Усі три винаходи, незважаючи

на їх простоту,

досягнутi багаторiчною кропiткою працею.

Удосконалення вони одержали, головним чином, завдяки творчостi

Петра Шеффера.

Книгодрукування розповсюдилось надзвичайно швидко по

країнах i континентах. До початку ХVІ ст. друкарські верстати були у

60 містах Німеччини і у 12 містах інших європейських країн. 3а 40–

50 рр. друкована книга стала звичною для культурного свiту. Не

зайве зауважити таке. Протягом середньовіччя можна було

спостерігати безплідну роботу окремих особистостей, постійне

знищення створеного ними, вічне бродіння думок. Особистість не

могла нічого створити, нічого передати – все наштовхувалось і

розбивалось навколо твердині пануючих вчень. У боротьбі

особистості не було ніяких засобів фіксувати свою думку в часі,

зберегти її і передати

нащадкам. У руках ворогів були усі засоби її

знищення. Все стрімко змінилось з відкриттям книгодрукування. З

цієї епохи розпочинається зростання людської свідомості.

Книгодрукування стало тією могутньою зброєю, яка охороняла

думку особистості, збільшувала її силу в сотні разів і надавало

можливість врешті-решт зламати чужий світогляд.

До Гутенберга у Європі було декілька

тисяч рукописів. Через

50 років після його смерті було видано мільйони книг. До кiнця ХV

ст. були створенi друкарськi шрифти: готичний, латинський,

старослов’янський - глаголиця i кирилиця, єврейський.

Розповсюджувачами друкарської справи були нiмецькi ремiсники.

Вони таємно оберiгали ремісничi тонкощi друкарської справи.

Поступово ця справа переходила вiд центру її народження мiста

Майнся на периферiю. Уже до 1470 р. дукарні розповсюдились по

мiстах Голландiї, Нiмеччини, Iталiї. Пот

iм вони з’явились у Францiї,

Iспанiї, Англiї, Польщi. У 80-х рр. ХV ст. – у Данiї, Швецiї, Норвегiї i

Португалiї. Нарештi, на початку 90-х рокiв цього ж століття

з’являються першi друковані єврейськi книги у Турцiї. У 1483 р. у

Венецiї виходить

перша слов’янська книга (глаголицею) "Миссал". Її

видав А.Пальташич.

3гадаємо ще про одне видання цього перiоду. Воно якнайкраще

характеризує змiст i рiвень видань середньовіччя. У 1483 р. в Римi

надруковано книгу Юрiя Котермака (Юрiй з Дрогобича)

«Прогностична оцiнка поточного 1483 р.». За формою i змiстом

це

астрологiчний календар. На основi взаємного розташування небесних

свiтил i оцiнки рiзних небесних явищ у книзi прогнозуються земнi

явища. Це видання дуже високо цінилось європейськими

мислителями. У ХVІ–ХVІІ ст. такi видатнi мислителi i

природодослiдники, як Т.Браге, Ф.Бекон, Т.Кампанелла дивились на

астрологiю

як на справжню науку. Вони вважали, що розташування

зiрок, планет має вплив на долю людини. Крiм традицiйних

астрологiчних побудов, у трактатi Ю.Котермака є вiдомостi про рiзнi

природничi науки. Так, з точнiстю до годин i навiть хвилин

визначено час мiсячних затемнень, фаз

Мiсяця протягом усього року,

є вказiвки про видимий рух планет тощо. У книзi мiстяться матерiали

з географiї, спостереження автора i описання полiтичного життя

багатьох мiст i країн 3ахiдної Європи. Книга Ю.Котермака

«Прогностична оцiнка поточного 1483 р.» свiдчить про знайомство її

автора з

творами Аристотеля i Птолемея. Але найбiльше посилань у

книзi зроблено на працi Аль-Бумазара – видатного арабського

астронома ІХ ст.

У 1490 р. Ю.Котермак видає ще одну працю. Це трактат про

способи оцiнки

наслiдкiв затемнень.

Вiн i тепер

зберiгається у

Парижi. В ньому

автор описав вплив

сузiр’я на рiзнi

географiчнi широти.

Значний за обсягом

матерiал вмiщує

вiдомостi з географiї

3ахiдної i Схiдної

Європи, Близького

Сходу.

Першi

слов’янськi книги

кирилицею були виданi у 1491 р. гуситом Святополком (Швайполт

Фiоль, або Фейль) у Краковi. В них мiстилось звернення до читачiв

малоросiйською (українською) мовою.

У Схiдну частину Європейського материка друкарська справа

проникла лише у першiй

половинi ХVІ ст. Тут розпочинається

видавництво книг кирилицею для румун i сербiв. У 1525 р. у Празi i

Вiльно друкував книги вiдомий бiлоруський друкар Георгiй

/Франциск/ Скорина. У Московькiй державi книгодрукування

з’явилось у ХVІ ст. за часiв Iвана Грозного. Перша друкована книга,

яка

зафiксована датою, надрукована у Москвi в 1564 р. пiд назвою

"Апостол". Її надрукував Iван Федоров i його помiчник Петро

Мстиславець. Утиски церкви примусили Федорова переселитись в

Україну. Вiн продовжував видавати книги у Львовi, Острозi. Майже

одночасно з книгодрукуванням у Московськiй Русi розпочали свою

дiяльнiсть щодо

видання друкованої продукцiї друкарні Азiї та

Америки.

До початку ХV ст. книгодрукуванням був охоплений увесь

культурний свiт. Нове мистецтво все бiльше почало впливати на

розум людини. На цей період було видано бiля 25-30 тис. назв книг i

брошур. Загальний тираж становив майже 15 млн. примiрникiв.

Таким

чином, книгодрукування стало засобом надзвичайно швидкого

фiксувания i розповсюдження знань, сприяло їх використанню у

життi. У європейському світі став більш вагомим новий чинник, який

значно збiльшив потужність людської особистостi. Він не дав

щезнути зачаткам нового наукового свiтогляду, який з’явився до

цього часу. Цей свiтогляд, насамперед, проявився у

змiнi переконань

Друкарня-майстерня ХVІ століття

i поглядiв на форму, розмiри i положення земної кулi, мiсце людини

у Всесвiтi.

На прикладi винаходу книгодрукування ми можемо зробити

висновок, що у середньовiччi спостерiгався бурхливий прогрес

людської думки. Саме з цього перiоду людина почала iнтенсивно

наступати на Природу. Освоювати i пристосовувати навколишнiй її

свi

т собi на службу.

Вiд часiв винаходу Гутенбергом книгодрукування з кожним

роком вдосконалювалось. В.I.Вернадський пророкував цьому

мистецтву вiчне iснування i розквiт. Цей вислів вченого вимушує

звернути увагу на таке. Ще не так давно в зарубiжнiй пресi можна

було зустрiти похмурi провiщання про те

, що наступає перiод

занепаду «ери Гутенберга» («галактики Гутенберга»), книга вiдживає

свiй вiк. При цьому до свiдомості людей доводиться думка, що радiо,

телебачення, електроннi засоби iнформацiї вже витискують книгу.

Таке ствердження не лише суперечить фактам, але й шкiдливе, через

те воно штучно принижує

роль книги як головного засобу iнформацiї

i духовного виховання людини. Її роль в життi iнформацiйного

суспiльства не можна розглядати у вiдривi вiд iнших засобiв

iнформацiї. Радiо i телебачення не замiняють друковане слово. Вони

його тiльки доповнюють. Адже добре вiдомо, що винах

iд Луї-Жак

Дагером i Нiсефором Ньєпсом у ХІХ ст. фотографiї не витиснув

образотворчого мистецтва. Не збулось пророкування тих, хто вбачав

у винаходi фотографування могильника творiнь художникiв.

Таким же стимулом для розвитку i розповсюдження книги

стало стрiмке зростання масових випускiв газет i журналiв. Вони не

лише

не витиснули попит читачiв на книги, а помножили його.

Великi вiдкриття – кiно, транзистори, магнiтофони, телебачення,

мiкрокопiювання i комп’ютери набувають все бiльшого

розповсюдження. А якщо говорити про радiо i телебачення, то вони

мають масову аудиторiю. Це є прогрес людської думки i соцiальна

потреба сусп

iльства.

Доля книги в майбутньому така, що вона назавжди залишиться

у людськiй цивiлiзацiї. Вона надає можливiсть читачеві звернутись

до прочитаного, помiркувати над ним, вникнути у зміст прочитаного

якнайглибше, всебiчно його розглянути. I нарештi, тiльки книга може

запропонувати читачевi те, з чим вiн

хотiв би познайомитись або

поглибити свої знання в тiй чи iншiй галузi суспільного життя.

ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ ХIМIЇ ЯК НАУКИ

Загальна характеристика хімії

Найцікавішим в оточуючому нас світі є те, що він надто

складний. Кожної миті в ньому відбуваються незліченна кількість

хімічних реакцій, внаслідок яких одні речовини перетворюються в

інші. І це відбувається з усіма без винятку речовинами, живими

організмами, неживими предметами

Дійсно, людина зробила вдих – і в організмі почались реакції

окислення органічних речовин. Вона зробила видих – і в повітря

потрапив вуглекислий газ. Цей газ поглинається рослинами і в них

перетворюється на вуглеводи. Усе це приклади невидимих реакцій.

Деякі реакції ми можемо безпосередньо спостерігати.

Наприклад, іржавіння залізних предметів, згортання крові, згорання

автомобільного

палива, утворення льоду. І все ж переважна кількість

хімічних процесів залишається для нас невидимими. Але саме вони

визначають властивості світу, який нас оточує. Для того щоб

керувати перетворенням речовин, потрібно як слід розібратись у

природі подібних реакцій. Для цього і потрібна хімія.

Сучасна хімія – це фундаментальна система знань, яка базується

на

багатому експериментальному матеріалі і надійних теоретичних

положеннях. Поряд з фізикою, біологією, геологією і деякими

іншими науками хімія займає центральне місце серед наук про

природу і володіє фантастичною творчою силою. Сьогодні відомо

майже 20 млн. органічних і біля 500 тис. неорганічних речовин.

Частина з них (кисень, вода, білки, вуглеводи, нафта, золото та інші)

природа дає нам у готовому вигляді. Друга частина, наприклад,

асфальт, кераміка, штучні волокна людина отримала шляхом

невеликої модифікації природних речовин. Але найбільша кількість

речовин, які взагалі раніше не існували, створено хімією. Людина

синтезувала їх самостійно.

На середину 1999 року описано приблизно 18 млн.

індивідуальних хімічних речовин. З них біля 80 % складають сполуки

вуглецю з

такими елементами, як водень, кисень, азот, сірка, фосфор,

галогени.

В цьому і полягає унікальність, неперевершеність хімії. Вона не

тільки вивчає те, що надано природою, а і сама постійно створює для

себе все нові й нові об’єкти дослідження. Щодо хімії в цьому

відношенні немає подібних наук. В усі часи завданням

хімії було

приборкання речовини для блага людини. І на сучасному етапі

розвитку людської цивілізації це завдання покладається на хімію.

Щорічно число органічних сполук збільшується на 300–400 тис.

Більшість цих речовин ніколи не існувала в природі. Вони

синтезовані у хімічних лабораторіях.

Органічна хімія стрімко поширює свій особливий творчий

матеріальний світ. На початку третього тисячоліття вона стала

основним джерелом отримання нових матеріалів, лікарських

препаратів, засобів захисту рослин, фарбників, різних видів палива і

багато інших потрібних для людини речовин. До цього

додаються і

болючі проблеми, що загострюються з кожним роком, як наприклад,

проблема якості життя, охорони навколишнього середовища.

Часто можна почути, що глобальне забруднення навколишнього

середовища викликане багатьма промисловими процесами,

створенням хімічної зброї, наркотиків та ін. є досягненням геніїв.

Таке ствердження стало причиною виникнення наприкінці ХХ ст.

справжньої хемофобії. Однак не

варто забувати, що хімічні знання,

як і наукові знання в цілому, не можуть бути добрими чи поганими.

Вони лише потужний інструмент. А результат роботи залежить від

того, в чиїх руках цей інструмент з’явиться.

Користуючись одними і тими ж законами, можна придумати

нову технологію синтезу наркотиків або отрути, а можна – нові

ліки

як новий будівельний матеріал для організму. Звідси і висновок: в

хімії надзвичайно важлива особистість людини. Займатися хімією

повинні тільки висококваліфіковані, глибоко порядні й

інтелектуально розвинуті професіонали.

Перш ніж досягти сучасного стану, хімія пройшла складний,

багатовіковий шлях розвитку. З перебігом часу коло відомих хімікам

речовин, методів їх отримання і дослідження

поширювалось.

Одночасно поширювались і удосконалювались уявлення про склад і

побудову речовин, про хімічні явища і процеси. Підкреслимо, що

основні напрямки розвитку хімії помітно змінювались від епохи до

епохи. Кожній з них були властиві свої проблеми, які висувало

життя.

Історія хімії поділяється на періоди практичної і ремісничої

хімії, алхімії, ятрохімії, теорії флогістона

, аналітичної і пневматичної

хімії, хімічної революції, формування атомно-молекулярного вчення,

зародження і розвитку органічної хімії, фізичної хімії і т.д.

Історичний процес розвитку хімії полягає у нерівномірності

протікання цього процесу. В її історії відомі періоди повного застою

і, навпаки, періоди бурхливого, стрибкоподібного розвитку хімічних

знань. Це обумовлено соціально-економічними факторами,

потребами людського суспільства, яке розвивається. Але шлях до

вершин сучасних досягнень хімії був довгим і не завжди

прямолінійним.

Періодизація історії хімії

Відповідно до класифікації, яка прийнята більшістю істориків

науки, історію хімії можна поділити на наступні епохи (поділ

умовний, тому що науку неможливо поділити. В історичному її

розвитку це єдиний процес):

1. Період доалхімічний – від початку цивілізації до ІV ст. н.е.

Цей період характерний відсутністю понять, що узагальнюють набуті

практичні знання,

які традиційно передавались нащадкам з покоління

у покоління кастами жреців. Це, можна сказати, епоха накопичення

емпіричних знань без спроб їх теоретичного пояснення.

2. Період алхімічний – з ІV ст. н.е. до початку ХVІ ст. Він

характеризується магічною вірою в силу філософського каменя,

пошуком еліксиру довголіття, створенням міфів, з яких знаменитим

став міф про Гермеса Трисмегісте. Цей період можна поділити на

підперіоди і позначити їх іменами народів, що практикували

перетворення неблагородних металів у золото і срібло (алхімія

єгипетська, грецька, арабська, раннього і пізнього середньовіччя,

натуральна магія та інші).

3. Період об’єднання хімії охоплює ХVІ, ХVІІ і ХVІІІ

ст.ст.

Він складається з чотирьох підперіодів: ятрохімії (хімія лікування),

пневматичної хімії (хімії газів), теорії флогістону і антифлогістичної

системи Лавуазьє. Цей період з його підперіодами надто важливий

тому, що з ним пов’язано зародження і становлення хімії як науки,

незалежної від інших природничих наук.

Що це за підперіоди?

Підперіод ятрохімії – друга

чверть ХVІ – середина ХVІІ ст. Він

характеризується працями Парацельса та ідеєю приєднання хімії до

медицини. На неї дивились як на універсальну науку. Протягом

цього підперіода народилась справжня прикладна хімія. Її можна

розглядати як початок сучасної промислової хімії, оскільки в цей

підперіод отримали розвиток металургія, виробництво скла і

фарфора,

мистецтво перегонки та ін.

Підперіод пневматичної хімії. Йому властиві дослідження газів

і відкриття газоподібних простих тіл і сполук. Крім Роберта Бойля,

автора відомого закона залежності газу від тиску, з пневматичною

хімією пов′язані імена Блека, Кавендіша, Прістлі, Фонтани та інших.

Усі ці хіміки, за винятком Бойля, були прихильниками теорії

флогістона.

Підперіод

теорії флогістону хронологічно співпадає з

періодом пневматичної хімії. Він характеризується широким

розповсюдженням теорії флогістона. Теорія створена на рубежі ХVІІ

і ХVІІІ ст. Г.Е.Шталем для пояснення явищ горіння і випалу металів.

Уявлення про флогістон, попередником якого було поняття

І.І.Бехера «жирна земля»; початок горючості, що відповідає

100

флогістону, швидко розповсюдилось протягом століття. Люди

видатного розуму Прістлі і Блек були настільки захоплені ідеєю

флогістона, що так і не усвідомили ролі отриманого і дослідженого

ними кисню в явищах горіння і випалу.

Підперіод антифлогістонної системи. Він характеризується

новаторськими працями Лавуазьє. Вивчаючи горіння і випал, він

з’ясував роль кисню у ціх

явищах. Цим вчений-хімік зруйнував

основу теорії флогістона. Вніс чіткість в поняття хімічного елемента.

Експериментально довів закон збереження речовини.

4. Період кількісних законів охоплює перші шістдесят років

ХІХ ст. і характеризується виникненням і розвитком атомної теорії

Дальтона, атомно-молекулярної теорії Авогадро,

експериментальними дослідженнями ваги атома, встановленням і

обгрунтуванням правильної атомної

ваги елементів, розробкою

атомної реформи Канніццаро з його точними формулюваннями

основних понять: атом, молекула, еквівалент.

5. Сучасний період триває з кінця 60-х років ХІХ ст. до наших

днів. Це золотий період хімії, тому що протягом півтора століття

була створена періодична класифікація елементів, виникли уявлення

про валентність, теорія ароматичних сполучень і стереохімія

. У цей

проміжок історії поглибились методи дослідження побудови

речовин, були досягнуті величезні успіхи у синтетичній хімії.

Підготовлено знищення всяких перешкод між інертною і живою

матерією. У цей період відкрито електролітичну дисоціацію

Арреніуса, виникла термодинамічна трактовка хімічних процесів.

Відкрито радіоактивність та її наслідки. Створена електронна теорія

матерії. Засновано вчення про радіоактивність,

ядерну фізику і уяву

про будову атома. Здавалось, вчені відтворили давню мрію алхіміків

про перетоврення елементів, оскільки внаслідок ядерних реакцій

речовина роздрібнюється на електрони, протони, нейтрони і т.д.,

тобто на частини, що менше атома.

П’ятий період ми не будемо розглядати у цій книзі. Він

заслуговує більш грунтовного вивчення в

історичному плані. Тим

більше, що у останній період поле хімічних досліджень значно

розширилось. Ознаки незалежних наук набули окремі гілки хімії –

неорганічна хімія, органічна хімія, фізична хімія, технічна хімія,

геохімія, біохімія, ядерна хімія та ін.

Які бувають хімії?

Які бувають хімії? Скільки їх існує на світі? Виявляється – одна,

як самостійна

галузь природознавства. Неорганічна, органічна,

фізична, аналітична хімія – все це розділи хімії. Ці чотири розділи