Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

412

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

413

в 10% випадків оскаржуються в апеляційних судах або судах

другої інстанції.

Присяжні беруть участь у розгляді справ, пов'язаних із на-

клепом у пресі, і кримінальних справ у судах нижчої інстанції.

Участь присяжних засідателів у судових процесах є найваж-

ливішим елементом демократії шведського суспільства. Робота

присяжних Швеції відрізняється від діяльності журі присяжних

у судових системах загального і романо-германського права.

Шведські присяжні засідателі беруть участь в оголошенні вироку,

обговорюють із суддею різні правові тонкощі, і кожен із них має

право на один голос. Вони можуть відхилити вирок суду, висло-

вити особливу думку при оголошенні вироку.

У цих державах існує розвинена система органів адміністра-

тивної юстиції, що розглядає скарги на державних і посадових

осіб. Хоча цю функцію в Норвегії і Данії виконують загальні

суди. Завдання адміністративних судів — підтримка дотримання

законності на центральному, регіональному і місцевому рівнях

в адміністративних органах держави. Розгляд у них схожий з

розглядом у судах загальної юрисдикції, але здійснюється пись-

мово, хоча використовується й усна форма. Адміністративними

судами першої інстанції розглядаються апеляції у справах про

оподаткування, а також скарги на рішення адміністративних

органів, місцевих органів влади, наприклад, про призначення

опіки над неповнолітніми, про розміщення алкоголіків до спе-

ціальних установ і т. ін. Скарги на рішення цих судів надсила-

ються до адміністративних судів другої інстанції, яких у країні

лише чотири. Здебільшого випадків для перегляду справи в

адміністративному суді другої інстанції потрібний спеціальний

дозвіл.

Особливе місце в судовій системі цих держав належить омбуд-

сменам — спеціально обраній (призначеній) особі, яка стежить за

дотриманням прав людини різними адміністративними органами,

а також приватними особами і об'єднаннями. У Швеції із часів

конституційної реформи 1809 р. було встановлено посаду

омбудсмена юстиції. Цей інститут функціонує в Данії згідно з

Конституцією з 1953 р. Хоча посада омбудсмена в Данії дещо

обмежена, зокрема він може здійснювати контроль за діяльністю

державних службовців, але не має права втручатися в судову

діяльність. У Норвегії інститут омбудсмена було запроваджено в

1962 р. Він обирається парламентом на чотири роки.

Хоча омбудсмен юридично не має права скасувати те чи інше

рішення адміністративних органів і посадових осіб, проте, фак-

тично, його рішення приводить до їх скасування.

У системі державних органів цих держав головну роль виконує

канцлер юстиції. У Фінляндії канцлер юстиції призначається пре-

зидентом, у Швеції — королем (довічно). Він веде контроль за

дотриманням законності владою, порушує справи з обвинувачення

в посадових злочинах членів найвищих судових органів, стежить

за свободою друку і ін.

У Норвегії в судовій системі особливе місце займає суд імпіч-

менту, що розглядає справи у зв'язку з обвинуваченням у вчи-

ненні злочинів членами уряду, парламенту і Верховного суду.

414

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

415

Розділ 7. ПОСТРАДЯНСЬКІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ

1. Місце пострадянських правових систем на

правовій карті світу

Пострадянські правові системи не формують самостійну пра-

вову сім'ю. Разом із тим, визначення їх місця на правовій карті

світу є актуальним.

Яким шляхом вони розвиватимуться: або приєднаються до од-

нієї з існуючих правових сімей, або підуть по шляху утворення

нової правової сім'ї? Дане питання викликає дискусію, що відоб-

ражає різне бачення не тільки історичного шляху їх розвитку,

але й перспектив їх трансформації.

При обговоренні в науковій літературі питання про те, чи є

правова система Росії складовою частиною романо-германського

права (це питання можна поширити і на сучасні правові сис-

теми держав пострадянського простору), М.М. Марченко називає

три варіанти розвитку правової системи Росії. Згідно з першим

варіантом, російське право зберігає свій самостійний характер і не

належить до жодної правової системи. Згідно з другим варіантом,

російське право належить до романо-германського права як його

складової частини і продовження, і як підтвердження М.М. Мар-

ченко посилається на думку Р. Давида: «Росія завжди входила в

романо-германську правову сім'ю. Російська юридична наука ба-

гато запозичувала з візантійського права, тобто з римського права

і з країн континентальної Європи, що дотримуються романської

системи»'. Згідно з третім варіантом російська правова система,

будучи типовим варіантом соціалістичного права в радянський

період, кардинальним чином змінила свою суть у пострадянський

період і розглядається як система, що має багато спільних ознак

із романо-германським правом, зокрема структуру права, загальні

витоки розвитку і систему джерел

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности.

— М.: Междунар. отн., 1998. — С. 118.

Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебник.

— М.:

Зерцало, 2001. — С. 462.

Багато дослідників уважають, що тенденції розвитку пра-

вових систем пострадянських держав дають підстави вважати,

що вони рухаються у бік приєднання до сім'ї романо-германського

права. Вони поступово відходять від свого соціалістичного мину-

лого.

На думку К- Осакве, правові системи більшості держав пост-

радянського простору вже відповідають двом з чотирьох основних

вимог (згідно із запропонованою ним класифікацією), що вису-

вається до правових систем сім'ї романо-германського права, а

саме — методологічній і інфраструктурній. За цими двома критеріями

сучасні правові системи держав пострадянського простору

відрізняються лише деякими особливостями від сім'ї романо-

германського права.

Що стосується таких критеріїв, як правова ідеологія і структура

кримінально-процесуального права, то, як стверджує К.

Осакве, сучасна російська правова система (це можна віднести

і до більшості держав пострадянського простору) ще не порвала

зі своїм соціалістичним минулим. Незважаючи на це, у цих

правових системах, як і в романо-германському праві, діють

змагальний цивільний процес та інквізиційний кримінальний

процес, разом із тим, є істотні відмінності між процесуальним

правом цих держав і процесуальним правом держав романо-

германського права. Наприклад, чинне російське кримінальне

процесуальне законодавство, незважаючи на значні зміни в

цій галузі, зберігає багато положень соціалістичного

кримінального процесу. З погляду західного права, як відзначає

К- Осакве, неприйнятні аспекти російського чинного кримі-

нального процесу (та інших держав пострадянського простору)

зводяться до такого: домінуючої ролі прокурора і підлеглого

йому слідчого на всіх стадіях досудового процесу, що при -

рівнює роль адвоката на цих стадіях до безглуздої формальності;

суворості кримінального покарання й у багатьох випадках не-

відповідності покарання тяжкості скоєного злочину; нелюд-

ських умов утримання осіб, які перебувають під слідством, у

слідчих ізоляторах; і, нарешті, збереження практики «телефон-

ного права» при розгляді деяких кримінальних справ. Для того,

щоб приєднатися до сучасного романо-германського криміналь-

ного процесу і, таким чином, стати дійсно європейським, чинний

416

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ

ПРАВОЗНАВСТВО

417

російський кримінальний процес потребує істотного реформу-

вання

Характеризуючи правові системи на пострадянському про-

сторі, B.C. Нерсесянц застосовує термін «цивілітарне право»,

виходячи з визначальної ролі цивільної власності, яка передбачає

визнання і закріплення частки кожного в десоціалізованій влас-

ності. Отже, новий постсоціалістичний лад із такою цивільною

(цивільною, цивілітарною) власністю ми, на відміну від капіталізму

і соціалізму, називаємо цивілізмом, цивілітарним ладом

У пострадянській науковій літературі часто уживається термін

«євразійський» стосовно характеристики пострадянських пра-

вових систем як самостійної правової сім'ї

. Даний термін має

умовне значення, але не збігається повністю з його точним гео-

графічним позначенням континенту Євразії, а також історичними і

політичними рухами, які користувалися ним для свого позначення,

— євразійство

С.С. Алексеев національні правові системи держав пострадянсь-

кого простору відносить до окремої правової системи, названої

ним системою традиційного невіддеференційованого типу, або

правом Сходу. Також для позначення вказаних правових систем

використовується термін «візантійське право». «Візантійське

право, — як відзначає С.С. Алексеев, — спираючись на догми

православ'я, за своїми зовнішніми формами відрізняється роз-

кішшю і прикрашенням, вражаючою здатністю створювати ви-

димість, тобто такий пишний, величний і благовидий фасад, за

яким, зрештою, творить свої справи влада азіатсько-теократич-

ного типу — влада з переважаючими авторитарними характерис-

тиками»

Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная часть:

Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — С. 44.

Проблемы общей теории права и государства: Учебник / Под общ. ред.

B.C. Нерсесянца. — М.: Норма, 1999. — С. 798.

См.: Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере. Вопросы

теории (от познания к постижению права). — О.: Юрид. л-ра, 2002.

Євразійство — це філософський напрямок XX ст., який виник у

середовищі російських емігрантів і наступником Російської імперії бачили

Радянську Росію.

Алексеев С.С. Право на пороге третьего тысячелетия: Некоторые тенден-

ции мирового правового развития — надежда и драма современной эпохи. —

М.: Статут, 2000. — С. 73.

Позиція С.С. Алексеева щодо «візантійського права» викликала

певну полеміку в науковій літературі, перш за все, з історико-

правового, змістовного боку цієї гіпотези. На думку А. Алюшина,

специфіка російської державно-правової традиції має характерні

риси: їй не властиві ідеї природного права і права справедливості.

Відсутність ідей природного права і права справедливості, зміна

державних інститутів та правової системи відбувається не на

основі аргументів права, а шляхом залучення іншої аргументації,

що створює умови для свавілля

«Відмінність між Заходом і Сходом, — на думку Ю.М. Обо-

ротова, — є видимою в існуванні двох традицій права. Західна

традиція права, пов'язана з автономністю, відособленістю

права від моралі, релігії, політики, ідеології, основну увагу при-

діляє правам і свободам, чітко розмежовує сфери приватного

і публічного права. Східна традиція права пов'язана з про-

никненням до сфери права інших систем соціального регулю-

вання»

Не можна заперечувати вплив, який справило візантійське право

не тільки на правову систему Росії, але й правові системи інших

держав, що утворилися на пострадянському просторі. Наприклад,

на території Молдови було рецепійовано (сприйнято) візантій-

ське право, що являє собою перероблене для потреб феодальної

Візантійської імперії римське право. Так до початку XX ст. діяло

Шестикнижжя фессалонікського (нині Салоніки) судді

Костянтина Арменопуло (1345 p.). Ця скорочена переробка

Прохірона — візантійського законодавчого збірника IX ст., що

містив норми цивільного, кримінального, частково процесуального

і норми церковного права, метою якого було пристосувати

змінене римське право до феодальних відносин Молдови.

Книга перша шестикнижжя містила процесуальні норми, друга —

норми речового права, третя — норми речового і зобов'язального

права, четверта — норми шлюбного права,

Алюшин А. Перерывы правовой постепенности в традициях российской

государственности // Конституционное право: восточно-европейское

обозрение.

— 1995. - № 4. - 1996. — № 1. — С. 114.

Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. — О.: Юрид.

л-ра,

2000. — С. 71.

418

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

419

п'ята — норми спадкового права, шоста — норми кримінального

права

У тому ж ступені це стосується Грузії і Вірменії. Зокрема,

можна говорити про значний вплив високорозвинутого візантій-

ського права на правотворчість грузинських царів.

Західні держави сприйняли римську ідею права, виклали її

своєю мовою, інтерпретували її в новому германському контексті.

Проте західноєвропейські держави здійснили рецепцію римського

права в повнішому обсязі, ніж це вдалося зробити Росії з правом

візантійським. Римська імперія, римське право і християнство

римського напряму визначили характер західної цивілізації вза-

галі, і західної юриспруденції зокрема. Візантійське право, візан-

тійська держава, православ'я те ж саме зробили щодо Росії, її

права і держави. Росія, запозичуючи візантійські державно-пра-

вові традиції, точно скопіювала зовнішню форму останніх, але при

цьому не змогла відтворити контекст, в якому вони створювалися

і діяли в Константинополі.

Росія сформувала власну конструкцію влади і права. На думку

Р.Дж. Бермана, у Росії не залишилося місця дуалізму церкви

і держави, тому дуалізму, який, власне кажучи, і створив в

XI—XII ст. основи західної державно-правової культури, західне

право з його специфічними рисами: а) обмеженістю юрисдикції

світської держави, межі влади якого були закладені, перш за

все, прерогативами католицької церкви; б) принципом правління

закону і панування права; у) уявленням про право як само-

стійний предмет, відокремлений від теології, економіки і політики;

г) діяльністю професійних юристів зі спеціальною юридичною ос-

вітою, появою юридичної науки; д) прагненням до вдосконалення

права, його постійного новаторського розвитку та ін.

Самобутність правових систем на пострадянському просторі не

повинна абсолютизуватися, оскільки це вже веде до зворотного

результату: від «європоцентризму» до необґрунтованої винят-

ковості. Водночас весь попередній досвід «наздоганяючого роз-

витку» України і Росії та їх права говорять про те, що зовнішнє

Правовые системы стран мира. Энцикл. справ. / Отв. ред. А.Я. Сухарев.

— 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 436.

Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. — М.:

Инфра-

М-Норма, 1998. — С. 36.

копіювання чужих зразків неминуче закладає відставання в пра-

вовому розвитку

Таким чином, визначаючи місце пострадянських правових

систем на правовій карті світу, необхідно відзначити, що дані

правові системи поступово відходять від соціалістичного мину-

лого, хоча як і раніше носять на собі відбиток ідеологізованої

правової системи. Що стосується їх наближення до романо-гер-

манської правової сім'ї, то правові системи різних пострадянських

держав рухаються в цьому напряму різними дорогами, різними

темпами, різними засобами. Якщо одні пострадянські держави

вже зробили рішучі кроки і досягли конкретних результатів

(держави Балтії), то інші, спираючись на свою самобутність, кон-

сервативніше просуваються в цьому напрямі (Росія, Білорусь та

ін.). Ряд пострадянських держав, незважаючи на те, що вони за-

явили пріоритетними романо-германські правові цінності, залиша-

ються під впливом менталітету, зумовленого специфікою східної

цивілізації (держави Середньої Азії та Азербайджан).

2. Формування і специфіка пострадянських

правових систем

Правові системи держав на пострадянському просторі почали

формуватися, як відомо, після розпаду СРСР. Так сучасна правова

система України почала формуватися з прийняттям Верховною

Радою України 16 липня 1990 р. Декларації про державний су-

веренітет України і отримала потужний імпульс для розвитку

після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. Вибір шляху

подальшого розвитку був зумовлений багатьма правовими еле-

ментами колишнього радянського права. Перш за все, це сис-

тема джерел права, його структура і юридична техніка, які в

радянській правовій системі, як уже наголошувалося, були багато

в чому аналогічними романо-германському праву. Крім того, ха-

рактер повномасштабних змін у різних сферах життя суспільства,

Оборотов Ю.Н. Права человека и развитие права // Актуальні проблеми

політики. 36. наук. пр. / ОНЮА. — О.: Юрид. л-ра, 2001. — Вип. 12. — С 24.

420

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

421

вплив зовнішньополітичних орієнтирів і прагнень сприяли руху

пострадянських правових систем у бік їх зближення з романо-

германським правом.

Загальні напрями реформ, проголошених новими державами

на пострадянському просторі, полягають у такому: ідеологічний

і політичний плюралізм, соціально орієнтована ринкова еконо-

міка, розширення прав і свобод особи та зміцнення їх гарантій

тощо. Незважаючи на те, що правові системи цих держав почали

набувати індивідуальності, у них залишаються схожими базові

принципи, структура і юридична техніка, що дозволяє деяким

авторам об'єднати більшість пострадянських правових систем в

єдину правову сім'ю, що сформувалася на основі однорідного

правового простору.

Процес реформування пострадянських правових систем від-

бувається не тільки з урахуванням внутрішніх, але й зовнішніх

чинників, коли ці держави стали повноправними суб'єктами між-

народного права. їх прагнення включитися у світові інтеграційні

процеси, а для деяких держав, перш за все, — в європейські

інтеграційні процеси, зумовлювало гармонізацію законодавства

й уніфікацію правових норм відповідно до норм міжнародного і

європейського права.

Таким чином, одночасно з процесами правового розвитку пост-

радянських держав відбувається підвищення пріоритету міжна-

родного і європейського права для національного права, яке

супроводжується застосуванням міжнародних і європейських

принципів, норм і понять у національному праві, адекватно до

механізму участі держав у розробленні та прийнятті міжнародно-

правових норм і рішень, відповідальності за їх виконання і при

цьому забезпечення суверенітету народам і державам. Зокрема

зміцнення законодавчої бази з прав людини, приведення зако-

нодавства у відповідність до міжнародних і європейських норм

і стандартів; стабілізація законодавства та правильне його ро-

зуміння і застосування.

Одним із найважливіших напрямів розвитку законодавства

пострадянських держав є його гармонізація з правом міжнародних

економічних організацій, у межах яких функціонують норми і

принципи міжнародного права, що забезпечують співпрацю в

різних галузях економіки та роблять їх головними регуляторами

економічних відносин (зокрема Всесвітня торгова організація,

Шанхайська організація співпраці).

Більшість пострадянських правових систем через історичні,

етнічні, релігійні і ментальні особливості намагається гармонізу-

вати своє законодавство і навіть уніфікувати правові норми в де-

яких галузях. Велика роль у цьому процесі відводиться співпраці,

у тому числі і правовій, в рамках Співдружності Незалежних

Держав (СНД)', що сприяє формуванню єдиного правового про-

стору. У рамках СНД розроблено велику кількість модальних

законодавчих актів, що пропонують на їх підставі гармонізувати

законодавство пострадянських держав. Необхідно відзначити, що

цей процес не має універсального характеру, а ступінь участі в

ньому різних пострадянських держав — членів СНД є неодна-

ковим. Якщо одні держави повноцінно включилися в цей процес

(Росія, Білорусь, Казахстан), то участь інших є неповноцінною

(Грузія, Туркменістан, Україна).

Прагнення деяких пострадянських держав включитися або

наблизитися до Європейського Союзу також є головним чин-

ником, що визначає напрям розвитку їх правових систем. По цьому

шляху серйозні кроки зробили держави Балтії, що стали повно-

правними членами Європейського Союзу.

Як і раніше великим є вплив правової системи Росії на правові

системи більшості держав, що утворилися на пострадянському

просторі. Це пояснюється, перш за все, спільною історичною

долею, політичними, економічними, демографічними зв'язками між

цими державами і народами.

Головна відмінність правових систем, що утворилися на пост-

радянському просторі, полягає в незначній ролі права в житті

суспільства, а також у слабкому функціонуванні механізмів гро-

мадянського суспільства, в основі яких лежать процеси підви-

щення самостійності й активності суб'єктів суспільного життя.

Проблеми збереження національних правових культур, від

яких багато в чому залежить функціонування правових систем,

' Угода про створення Співдружності Незалежних Держав була підписана

8 грудня 1991 р. // Российская газета. — 1991. — 24 дек.; Устав Содружества

Независимых Государств, принятый 21 января 1993 г. // Михалева Н.А.

Практикум по конституционному праву СНГ: Метод, разработки и норм. акты.

— М.: Юрид. лит., 1998. — С. 17-32.