Бегняк В.І. Основи конструювання і проектування виробів із шкіри

Подождите немного. Документ загружается.

Рис. 2.17 - Форми і конструкції клапанів:

а - овальний; б - прямокутний; в - фігурний

До додаткових зовнішніх деталей відносять деталі, які не

утворюють корпус виробу і призначені для допоміжних цілей.

Додаткові деталі постійно змінюються, мають нові форми і

розміри і не завжди мають конкретну назву. У зв'язку з цим деталі

краще розподіляти залежно від їх призначення.

Деталі — елементи закривання сумок, кишень та ін. (рис. 2.18).

Клапан для закривання зовнішніх і внутрішніх кишень, перегородок,

горт, запряжник (а), цупфер (б), ремені (в).

Рис. 2.18 - Додаткові зовнішні деталі: а - юрт і запряжник; б - цупфер;

в - ремені; г - ручки; д - ручкоутримувачі; є - зовнішні кишені;

є - декоративні деталі до сумок

Деталі для носіння сумки - ручки. Можуть бути знімними,

розсувними, м'якими, жорсткими, об'ємними і у вигляді ременя,

петлі, шнура (рис. 2.18, г).

Деталі для прикріплення ручок до сумок -ручкоутримувачі

різних видів: петлі, накладки, хомутики (рис. 2.18, д).

Деталі для розміщення у виробі різних дрібних предметів:

зовнішні прорізні, накладні відкриті і закриті кишені, які розміщені

на стінках, клинчиках, підвісні гаманці (рис. 2.18, е).

Деталі для скріплення основних деталей та оздоблення -

кедер, оплітка, окантовка, обтяжка рамкового замка та ін.

Деталі для прикрашання виробу - накладки, банти, ріжки

та

ін

(рис.

2.18, є).

Внутрішні деталі - ті, які знаходяться всередині виробу -

підкладка, внутрішні кишені, перегородки. Підкладка може

складатися з декількох деталей або бути суцільною. Внутрішні

кишені можуть бути накладними, прорізними, з клапаном, на

резинці, на застібці-"блискавці", відкритими (рис. 2.19, а).

Рис. 2.19 - Внутрішні деталі: а - внутрішні кишені; б - середник;

в - звичайна перегородка; г - перегородка-кишеня

Перегородки, перегородки-кишені, середники для поділу

внутрішньої частини сумки на відділення (рис. 2.19, б, в, г). Пере-

городки-кишені можуть бути відкритими, закритими на клапан,

"блискавку", цупфер, кнопку. Середник - це перегородка-кишеня,

яка закривається на рамковий замок.

Проміжні деталі - такі, які розташовані між зовнішніми та

внутрішніми деталями. Вони поділяються на жорсткі і м'які. Жорсткі

застосовуються для надання жорсткості конструкції виробу. Вони

можуть бути з картону, вініпласту або щільного паперу. М'які проміжні

деталі - такі, які застосовуються для ущільнення конструкції і надання

їй випуклої поверхні. Вони можуть виготовлятися з поролону, вати,

ватину, нетканих матеріалів та ін.

Крім цього використовують інші проміжні деталі (з кар-

тону, паперу), які призначені для збільшення міцності кріплення

фурнітури та інших деталей..

Деталі портфелів та ранців такі ж як і в сумках, тільки виріз-

няються розмірами та формою. Так, клинчик в портфелі, як правило,

багатоскладковий. Ширше застосовуються перегородки, кишені.

Для чемодана характерними деталями є корпус та кришка,

ботан різної конструкції, ручки, ручкоутримувачі, деталі для

закривання чемоданів. Зовнішні деталі чемодана - стінка корпуса,

стінка кришки, ботан корпуса, ботан кришки, бокова стінка, дно.

Додаткові зовнішні деталі - малий клапан, горт, стяжний ремінь,

ручкоутримувач, ручки.

До внутрішніх деталей чемодана відносяться: перегородки,

перегородка-кишеня, внутрішній стяжний ремінь, кришкотримач,

кишеня, фланець, шарнір, підкладка. Проміжні деталі - деталі для

підсилення конструкції і надання їй жорсткості, прокладки, деталі

для технологічних цілей.

Конструктивна характеристика рукавичок і рукавиць

Рукавички і рукавиці бувають побутові та спеціальні.

Побутові поділяються за сезонами - зимові (з підкладкою) і осінньо-

весняні (без підкладки). Побутові рукавиці виготовляють тільки з

підкладкою. Спеціальні поділяються на спортивні і виробничі.

Рукавички і рукавиці поділяються також за статевою

ознакою і розмірами. Розмір рукавички визначається обхватом

кисті на рівні головки п'ятої п'ясткової кістки і виражається в

сантиметрах.

За статевими ознаками рукавички поділяються на чоловічі,

жіночі.

Рукавиці діляться за статевою ознакою і розмірами так: дитячі -

14,..., 17; підліткові - 19,..., 22; жіночі - 16,..., 27; чоловічі - 19,..., ЗО.

Рукавички складаються з платка, напалка, стрілки. Платок

може бути цілим або складатись з двох деталей. Розширена верхня

частина називається манжетою. Рукавиці складаються з полотна і

напалка (інколи може бути стрілка). Підкладка складається з

підкладки під платок і напалок, рідко під стрілки.

За способом виготовлення рукавички поділяються на:

строкові, напівстрокові, виворітні, черезкрайні, дентові.

Рукавички і рукавиці можуть виготовлятися з натуральної

шкіри, комбіновані, з штучної шкіри.

Ремені поділяються на побутові і спеціальні. Побутові в свою

чергу поділяються на поясні (чоловічі, жіночі, дитячі), годинникові

(для ручних і кишенькових годинників) і багажні. Спеціальні

поділяються на: пояс запобіжний; для спеціальних споживачів, для

спортивного інвентаря; для музичних інструментів.

2.4. Конструктивна характеристика швів, що з'єднують

деталі взуття і шкіргалантерейних виробів

Класифікація швів за властивостями матеріалів, що скріплюються

Місце з'єднання деталей називається швом. За власти-

востями матеріалів, які скріплюються, і умовами роботи шви

поділяються на три групи:

- шви, що з'єднують матеріали товщиною до 2 мм і малої

жорсткості (200-1200 Н), які працюють у деталях взуття з великим

згином. Створюються нитками міцністю від 12 до 80 Н, клеєм,

зварюванням в полі струмів високої частоти;

- шви для матеріалів товщиною 2-6 мм та середньої

жорсткості (1300-5000 Н), які працюють з меншим згином. Ство-

рюються клеєм, нитками міцністю від 120 до 200 Η та штифтами

(дерев'яними шпильками, гвинтами, цвяхами);

- шви для матеріалів великої товщини та жорсткості, які

працюють без згину. Створюються штифтами, цвяхами та клеєм.

Конструктивні особливості швів для скріплення деталей

верху взуття та шкіргалантерейних виробів

Традиційно деталі з м'яких матеріалів з'єднуються

нитковими швами. Ниткові шви поділяються за такими ознаками:

способом переплетення ниток в стібку; видом строчки; кількістю

строчок; взаємним розміщенням деталей, що з'єднуються.

У швах, що використовуються для скріплення деталей

взуття найбільш розповсюдженими є три основних види

переплетень ниток в стібках, які утворюються швейними

машинами (рис. 2.20): двониткове внутрішнє (а), двониткове

зовнішнє (б), однониткове зовнішнє (в).

Рис. 2.20 - Способи переплетення ниток у стібку

Строчки бувають лі-

нійні або зигзагоподібні.

Останні застосовуються для

з'єднання деталей встик, об-

метування язичків та інших

деталей.

За кількістю строчок

шви можуть бути одно-, дво-,

три- та багатострочкові. Кіль-

кість строчок залежить від

навантаження, якого зазнає

шов в процесі експлуатації

взуття.

За взаємним розмі-

щенням деталей, що зшива-

ються, шви поділяються на

настрочений (а), підкладковий

(б), зшивний (в), зиворітний

(г), переметувальний встик (д),

потайний (є) та їх модифікації

(рис. 2. 21).

Найбільш розповсюд-

женим є настрочений шов.

Ним з'єднують більшість

деталей верху і підкладки

взуття та шкіргалантерейних

Рис. 2.21 - Конструкції швів, що з'єднують

деталі взуття

виробів. Цей шов може бути в одну, дві або три строчки (рис. 2.22).

Більшу міцність має шов у дві та три строчки, тому ним з'єднують

найбільш відповідальні деталі: носки, союзки, задинки, задні зовнішні

ремені та ін. Для прикрашання деталей іноді між строчками роблять

перфорацію (рис. 2.22, б). Після ряду отворів обов'язково повинна

виконуватись строчка, в протилежному випадку шов значно

ослаблюється.

Рис. 2.22 - Конструкції настроченого шва і параметри його виконання:

а - дворядний; б - трирядний з перфорацією

Припуск на настрочений шов порівняно з іншими швами

найбільший і коливається в межах 6-11 мм. На нього впливають:

кількість строчок, вид матеріалу, призначення взуття, наявність

перфорації та діаметр отворів, відстань між строчками тощо (рис. 2.22).

Підкладковим швом з'єднують вузли зовнішніх і внутрішніх

деталей по канту. При цьому зовнішня деталь може бути

оброблена загинанням або фарбуванням. До підкладки дається

припуск 2-4 мм для зручності виконання операції (строчки).

Зшивним швом в основному з'єднують деталі по задньому

контуру (п'ятковому). Для укріплення такого шва його

розстрочують з зовнішнього або внутрішнього боку деталі

ременем або тасьмою (рис. 2.21, ж, з). Задній зовнішній ремінь,

який нашивається на зшивний шов однією або двома строчками,

також укріплює його.

Інколи зшивний шов не розстрочують, а прокладають

прошву між халявами по задньому контуру (рис. 2.21, и). По-

перше, прошва ущільнює шов, роблячи його більш водостійким;

по-друге, дозволяє краще стягнути деталі та виключити їх

сковзання, що також збільшує міцність шва і запобігає

перетиранню ниток. Таку ж роль відіграє і бізик, який прокла-

дається, коли зшиваються дві напівсоюзки посередині (рис. 2.21, і, ї).

Виворітним швом з'єднують зовнішні деталі з підкладкою

по канту. Для закріплення деталей у такому положенні їх

прошивають строчкою.

З давнини використовували для зшивання деталей

потайний шов. Він зараз застосовується рідко (для з'єднання халяв

з підшивкою в юхтових чоботах). Цей шов не дає наскрізних

проколів, що зменшує проникання води.

Клейові шви мають деякі переваги перед нитковими, але

вони ще не набули такого широкого розповсюдження, як ниткові.

У даних швах деталі не ослаблюються проколами, є перспектива

автоматизації процесу скріплення деталей і т. і. Клейові шви можна

розділити за способом з'єднання деталей на послідовне,

паралельне, з одночасною обробкою краю та нанесенням клею.

Крім цього їх можна поділити на дві самостійні групи: без

зміцнювальної тасьми та зі зміцнювальною тасьмою.

Як правило, клейові шви у взуттєвому виробництві

застосовуються для тимчасового з'єднання деталей верху або

підкладки з наступним їх застрочуванням.

Для скріплення деталей шкіргалантерейних виробів

застосовуються такі основні конструкції швів (рис. 2.23, а):

настрочений (накладний) для клапанів, кишень, кокеток,

додаткових деталей; настрочений по краю - для зовнішніх (осно-

вних та додаткових) деталей, підкладки та корпуса по верхньому

краю; зшивний - для зовнішніх та внутрішніх деталей. Для укріп-

лення зшивного шва та покращення зовнішнього вигляду виробу

застосовують кедер (рис. 2.24).

Крім ниткових методів для з'єднання деталей

шкіргалантерейних виробів застосовують ще зварювання у полі

струмів високої частоти, заклепки та оплітку (рис. 2.23, б).

Рис. 2.23 - Конструкції швів, що з'єднують

деталі шкіргалантерейних виробів

Рис. 2.24 - Схема зшивного шва з кодером

Конструктивні особливості швів для скріплення

деталей верху та низу взуття

Сучасна класифікація методів прикріплення низу взуття

умовна і далеко не повна, оскільки не відтворює всі можливі

конструкції швів, способи їх виконання. Сама назва методів свідчить

про це, хоча у МТІЛП Зибіним Ю.П. та Булатовим Г.П. розроблено

класифікацію за способом закріплення затягувальної кромки.

Конструкція шва залежить від наявності деталей, взаємного

розташування їх у шві, виду і матеріалу скріплювача, властивостей

матеріалів, що скріплюються.

Найбільш поширеним у взуттєвій промисловості та

професіоналів є спосіб групування швів в залежності від виду

кріпильної фурнітури механічні (шпилькові та ниткові), хімічні та

комбіновані (рис. 2.25).

Рис. 2.25 - Схеми методів кріплення низу взуття: 1 - підошва; 2 - обвідка;

З - підкладка; 4 - верх взуття; 5 - устілка; 6 - простилка; 7 - затятувальний

цвях; 8 — гвинт; 9 — цвях; 10 - дерев'яні шпильки; 11 - клейовий шов;

12 - рант; 13 - нитковий шов; 14 - скобка; 15 - вкладна устілка;

16 - підложка; 17 - вшивна устілка; 18 - обтяжка; 19 - платформа

Механічні методи кріплення застосовують рідко, але у

деяких випадках вони використовуються, оскільки забезпечують

необхідні умови для експлуатації взуття певного призначення. До

них відносяться: шпилькові - гвинтовий (а), цвяховий (б) та

дерев'яно-шпильковий (в); ниткові - прошивний (г), рантовий (д),

сандальний (є), допельний (е), "Парко"(ж), виворітний (з). У

шпилькових і прошивному затягувальна кромка кріпиться на

устілку, в рантовому вона направлена перпендикулярно до підошви,

а в сандальному, допельному та "Парко" - випущена назовні, тобто

на підошву.

Механічні методи кріплення мають ряд недоліків, а саме:

взуття виготовлене цими способами досить жорстке, важке, тому що

через проколи, які ослаблюють матеріал, деталі низу (устілка,

підошва та ін.) повинні бути значно товстішими, ніж в інших

методах. Крім цього на масу взуття впливає маса гвинтів, цвяхів.

Шви в цих методах не є водостійкими, тому волога попадає через

отвори у підошві; вони трудомісткі та неперспективні. Використо-

вуються ці методи для виготовлення спеціального взуття.

Ниткові методи, незважаючи на ряд недоліків, викорис-

товуються для виготовлення дитячого взуття, оскільки дають

еластичний і міцний шов. Відсутність устілки в сандальному та

"Парко" методах збільшує еластичність дитячого взуття та зменшує

його масу, тому ці методи досить поширені.

Головним недоліком ниткових методів кріплення є швидке

протирання підошви і ниткового шва, що змушує шукати способи

захисту шва від зношення.

Для виробництва побутового, а також спеціального взуття

(наприклад, для військових) найбільш поширеним є рантовий метод

кріплення. Він має високу міцність, хоча і дуже трудомісткий.

До хімічних методів кріплення відносяться: клейовий, лиття

та гарячої вулканізації (рис. 2.25, и, і). Найбільше розповсюджений в

нашій та інших країнах одержав клейовий метод кріплення деталей

низу взуття. Він вирізняється простотою процесу і застосуванням

нескладного устаткування для його виконання, прикріплення

деталей виконується за один прийом, що дозволяє автоматизувати

процес. Міцність шва не залежить від товщини деталей, що

скріплюються, тому можна зменшити товщину підошви і устілки, не

знижуючи експлуатаційні показники. Завдяки цьому цим методом

можна виготовляти взуття легке, еластичне, гнучке, витончене, на

підошвах з різних матеріалів. Слід пам'ятати, що при виготовленні

взуття клейовим методом потрібно суворо дотримуватись

технологічних вимог, а то може статись масове відривання підошви.

Для клейового методу кріплення характерна жорсткість шва,

оскільки при склеюванні деталей, особливо підвищених товщин,