Архієреєв С.І., Решетняк Н.Б. Курс економічної теорії

Подождите немного. Документ загружается.

Словаків, Словенія, Угорщина) і дві середземноморські країни (Мальта і Кіпр). В

2007 році очікується приєднання Болгарії та Румунії. Це збільшить територію ЄС на

третину (34%), а кількість населення – на 28%. Це створить внутрішній ринок з

майже 500 млн. споживачів, що більше, ніж у США та Японії разом узятих.

Водночас, сукупний ВВП об’єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%,

оскільки більшість країн-кандидатів на сьогоднішній день серйозно відстають за

економічними показниками від середніх рівнів ЄС.

Україна прагне до вступу в ЄС і вживає активні заходи щодо виконання

економічних, політичних та правозахисних вимог, що пред’являються до держав

Євросоюзу. Але строки її приєднання досі не визначені.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у

різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне

об’єднання – Центральноєвропейська ініціатива, до складу якого входить і Україна.

В Північній Америці в 1988 р. було створено одне з найбільших економічних

об’єднань – Північноамериканська асоціація вільної торгівлі – (НАФТА) спочатку в

складі двох розвинених країн – США, Канади, а з 1993Vр. до них приєдналась

країна, що розвивається – Мексика.

Інтеграційні процеси охопили також країни Азії, Латинської Америки й

Африки. Серед 20 регіональних угруповань у цих країнах виділяються Асоціація

країн Південно-Східної Азії (АСЕАН – Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія,

Сінгапур, Бруней, В'єтнам. Лаос, М’янма), МЕРКОСУР (Бразилія, Аргентина,

Парагвай, Уругвай), Антський пакт (Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія),

Організація азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС –

Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея ,

Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада,

США. Мексика, Чилі) і ін.

Необхідно відзначити позитивні і перспективні намагання України

співпрацювати з багатьма регіональними об’єднаннями.

4. Проблеми інтеграції України у світове господарство

Раціональне використання переваг міжнародних економічних відносин

сприяє інтеграції України у світове господарство. Цей процес обумовлений

об'єктивними і суб'єктивними факторами. По-перше, тим, що Україна стала

незалежною державою. По-друге, варто враховувати, що світове господарство

досягло високого рівня розвитку і характеризується системою, яка набуває

цілісності. Тому включення молодих незалежних держав у світове господарство –

складний і тривалий процес. В-третіх, Україна не мала достатнього самостійного

досвіду встановлення економічних зв'язків із країнами світового співтовариства,

що гальмує інтеграцію національної економіки у світове господарство.

Необхідність інтеграції України в систему світового господарства

обумовлена тим, що цивілізована країна не може бути осторонь глобальних

процесів, що охоплюють і характеризують напрямки і перспективи розвитку

світової економіки і людського суспільства в цілому. Потреба в розвитку

міжнародних зв'язків обумовлена необхідністю використання величезного світового

науково-технічного потенціалу. Співробітництво з іноземними фірмами в цьому

напрямку принесе вигоду країні не тільки від впровадження досягнень НТП, але і

від участі в його розвитку. Адже в сучасних умовах акцент у міжнародній сфері

переноситься на наукову і виробничу кооперацію, інформацію, інфраструктуру,

обмін послугами.

Україна входить в об'єднання організацій співробітництва пострадянських

країн – СНД, що було засновано в 1991 р. представниками 11 незалежних держав з

метою плавного переходу від єдиного народногосподарського комплексу СРСР до

формування збалансованих національних економік суверенних держав з

використанням взаємовигідного співробітництва між ними. Україна вибрала модель

асоційованого, а не повного учасника в діяльності співробітництва. Це дає їй

можливість активно працювати в основних органах СНД і разом з тим

відокремлюватися від роботи тих органів, рішення яких порушують національний

суверенітет чи не відповідають інтересам України, її міжнародним зобов'язанням

щодо інших країн.

Україна приділяє багато уваги розвитку співробітництву з членами СНД на

двосторонній основі. Вона має договір про вільну торгівлю з РФ і Бєларуссю.

Країни СНД залишаються важливим регіоном світу, з яким Україна вступає в

торгово-економічні відносини, хоча їхня частка в торговому балансі за останні п'ять

років істотно знизилася. Галузева структура зовнішньої торгівлі України з членами

СНД характеризується такими основними експортними товарами: продукція чорної

металургії, АПК (цукор, горілчані вироби, пісна олія), хімічної індустрії,

машинобудування. Проникнення українських товарів на ринок СНД постійно

ускладнюється посиленням прямого захисту цими країнами власного виробника,

низкою конкурентноздатність виробів українських підприємств, відсутністю

надійної мережі просування товарів, реклами, сервісної служби і т.д. Послаблення

позиції України на ринку СНД згубно впливає на її стан на ринку енергоносіїв,

потреби в який дуже високі. Частина цієї товарної групи в імпорті (майже половина

ввозу) є унікальної у світовій практиці і пов'язана з нераціональною структурою

національної економіки й екстенсивним характером її функціонування. Україна

майже всю нафту одержує з Росії, а газ – з Росії і Туркменістану.

Особливістю торгових відносин України з країнами СНД є висока частка

такої неефективної форми, як бартерні операції, операції з давальницькою

сировиною й ін. Таким чином, торгові відносини України з країнами СНД мають

складний і суперечливий характер. Українські експортери не змогли забезпечити

собі стабільного стану на ринку СНД, ефективність зв'язків з більшістю партнерів

невисока. Але відсутність навіть таких позицій в інших регіонах світу спонукує

зберігати зовнішньоекономічні зв'язки зі СНД і робити їх більш ефективними.

Разом з тим слід зазначити і тенденцію до переходу більшості країн СНД на

прискорений розвиток відносин поза межами цієї організації, і, перш за все, з

найбільш розвинутими країнами. Україна перша серед країн СНД підписала договір

про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом. Контакти між країнами

ЄС і Україною особливо в виробничої сфері підтримувалися й у радянський час. У

сучасних умовах входження України у високорозвинену Європу можливо тільки

при інтенсивному продовженні політичних, економічних і правових реформ. В

основу взаємин ЄС й України покладений ряд принципів: 1) повага демократичних

порядків і прав людини; 2) розвиток економіки на принципах ринку; 3) створення

вільних економічних зон; 4) розвиток усіх форм економічних відносин, особливо в

торгівлі; 5) створення режиму найбільшого сприяння.

Україна зацікавлена в розвитку взаємин з ЄС у сфері підприємницької

діяльності й інвестицій. Сторони зобов'язалися забезпечити умови для створення

українських компаній на території країн ЄС і підтримувати діяльність іноземних

компаній на території України. Україна і ЄС впроваджують спільні антимонопольні

закони про обмеження конкуренції і державного втручання у вільну ринкову

торгівлю. Розвитку ділових зв'язків між Україною і ЄС сприяє також підтвердження

сторонами інтересу в наступних областях: промисловості, залученні і захисті

інвестицій, гірської промисловості, стандартизації, підтримці малих і середніх

підприємств.

Співробітництво ЄС і України в області фінансів, фінансової і валютно-

грошової політики складається в наданні банківських фінансових послуг, розвитку

спільного ринку кредитних ресурсів, входженні України до загальноприйнятої

системи взаємних розрахунків. Для ефективного співробітництва ЄС з Україною

необхідно досягти зближення митних систем двох сторін, привести у відповідність

українські стандарти з технічними правилами ЄС, розвивати співробітництво в

сфері транспорту і зв'язку, адаптувати статистичну систему України до

міжнародних стандартів.

Таким чином, Україна, як незалежна держава, член світового співтовариства,

повинна активно включатися у взаємовигідні господарські зв'язки з країнами-

партнерами. Такі відносини будуть сприяти стабілізації економіки і забезпечать

збільшення добробуту народу України.

Основні поняття

Світове господарство global economy

Індустріальні країни the industrial countries

Перехіднаа економіка transitive economy

Індекс людського капіталу index of the human capital

Міжнародні економічні відносини the international economic relations

Міжнародний поділ праці the international division of labour

Міжнародне кооперування the international cooperation

Міжнародна спеціалізація the international specialization

Транснаціональні корпорації transnational corporation

Транснаціональні банки transnational banks

Глобалізація globalization

Практикум

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь.

1. Практично будь-яка національна економіка є:

а) частиною світової економіки, а тому залежить від неї;

б) абсолютно відкритою економічною системою і тому цілком залежить від

світової економіки;

в) частиною світової економіки і прагне істотно скоротити залежність від неї;

г) частиною світової економіки і прагне до поширення протекціоністських

заходів.

2. За рахунок міжнародних економічних зв’язків неможливо:

а) подолати вузькість національного ринку;

б) уникнути обмеженості національної ресурсної бази;

в) налагодити спеціалізацію виробництва, зробити його ефективнішим;

г) проводити ефективну антициклічну політику.

3. До факторів спеціалізації окремих країн у межах світової економіки не

відносяться:

а) географічне місцезнаходження; в) ресурсні можливості;

б) природно - кліматичні умови; г) правильна відповідь не названа.

4. Міжнародні економічні відносини сприяють поділу країн світу на:

а) взаємозалежні; в) не впливають на взаємозалежність країн;

б) незалежні; г) на країни з різним менталітетом народу.

5. Коли країна імпортує переважно готову продукцію, а експортує сировинні

товари аграрного сектору, то, вірогідно, ця країна відноситься до:

а) індустріальних;

б) слаборозвинених;

в) нових індустріальних країн Південно-Східної Азії;

г) даний признак не характеризує рівень розвитку країни.

6. Міжнародний поділ факторів виробництва – це:

а) розподіл факторів виробництва між суб’єктами ринку;

б) розміщення продуктивних сил в країні;

в) історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва у різних

країнах;

г) поділ світового ВНП між країнами світу.

7. Видами міжнародного поділу праці є:

а) економічний, позаекономічний, природний;

б) спеціалізований, універсальний, змішаний;

в) загальний, частковий, одиничний;

г) загальний, середній, граничний.

8. Інтернаціоналізація виробництва – це:

а) економічна форма розвитку міжнародного поділу праці і міжнародного

усуспільнення виробництва;

б) форма об’єднання окремих національних підприємств у міжнародні

монополії;

в) форма політичного об’єднання підприємців різних країн;

г) форма торгових відносин між країнами.

Вправа 2. Виконайте завдання

1. Китай добре забезпечений робочою силою, а Україна – землею. До якого типу

факторів виробництва відноситься китайська робоча сила і українська земля? Чи

можуть вони сприяти довгостроковим конкурентним перевагам цих країн?

Чому? В виробництві яких товарів?

2. Якщо Україна продає в Німеччину зерно, а Німеччина постачає в Україну

станки. Можна вважати це міжнародним поділом праці, міжнародним поділом

інших факторів виробництва, міжнародним кооперуванням праці, чи першим,

другим і третім?

3. Яке з наведених визначень більшою мірою визначає сутність світового

господарства? Наведіть аргументи за і проти.

а) світове господарство – це сукупність національних господарств,

взаємопов’язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними

відносинами;

б) світове господарство – сукупність національних економік країн світу,

поєднаних мобільними факторами виробництва;

в)сучасне світове господарство – це сукупність національних економік, що

перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний

механізм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки;

г) світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у

взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом

регулювання й управління.

4. Україна купила у Польщі сушену картоплю, яку виробило спільне українсько-

польське підприємство. Які форми міжнародних економічних відносин

відображає ця угода?

5. Чи справедливе таке твердження: виграш великої країни від інтеграції з

невеликою більший, ніж для малої країни?

6. Існує думка, що економічна інтеграція між країнами, що розвиваються, не

забезпечує зростання їх добробуту, оскільки у них просто немає достатнього

асортименту товарів для ефективної взаємної торгівлі. Яка ваша думка?

7. Які аспекти розвитку інтеграційних процесів в Європі є сприятливими і

несприятливими для України. Наведіть приклади.

Література

1. Авдокушин Е. Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие.

– М., 1996. – Гл. 1–3.

2. Козик В.В., Панкова Л.А. Світова економіка та міжнародні економічні

відносини: Навчальний посібник. – Л., 1995. – Гл. 1, 10.

3. Киреев А.П. Международная экономика. Т.1. Учебное пособие для вузов. –М.,

1998. – Разд.1. – Гл. 1–10, Разд. 2. – Гл. 1–7.

4. Лук’яненко Д.Г. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. – К., 1996. – Гл. 1.

5. Міжнародні економічні відносин: Історія міжнародних економічних відносин:

Підручник / А.С.Філіпченко, В.С.Будкін та ін. – К.: Либідь, 1992. – Розд. 2–3.

6. Сприяння сталому економічному зростанню в Україні // За ред. Ш.фон Крамона-

Таубаделя та І Кімової. – К., 2001. – Гл. 1.

7. Світова економіка: Підручник/ А.С. Філіпченко, О.І. Рогач та ін. – К.: Либідь,

2000. – Розд. 1, 4.

8. Україна на шляху до Європи / За ред. Л.Хофманна та Ф.Мьоллерс. – К., 2001. –

Гл. 1–2.

Глава 20. ОСНОВНІ ФОРМИ СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ’ЯЗКІВ

1. Міжнародна торгівля і принцип порівняльних переваг

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародна

торгівля, що представляє собою переміщення товарів і послуг між усіма країнами

світу і базується на міжнародному поділі праці і спеціалізації. Міжнародна торгівля

є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію,

підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, отже, збільшувати загальний обсяг

виробництва.

Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків – експорту й

імпорту і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом.

Експорт – продаж товару, що передбачає його вивіз за кордон. Імпорт –

покупка товару, що передбачає його ввіз з-за кордону. Торгове сальдо – різниця

вартісних обсягів експорту й імпорту. Торговий оборот – сума вартісних обсягів

експорту й імпорту. Дані показники використовуються для всебічного аналізу

міжнародної торгівлі.

Для оцінки участі країни в зовнішньоторговельних операціях

використовуються наступні показники: частка експорту й імпорту у ВВП, частка

експорту у світовому експорті, частка імпорту у світовому імпорті. Зміни величини

чистого експорту впливають на рівень ВВП приблизно в такий же спосіб, як і

коливання різних видів внутрішніх витрат.

Характерними рисами міжнародної торгівлі є:

– вона виступає як замінник міжнародного переміщення факторів

виробництва, мобільність яких значно нижче, ніж усередині країни, унаслідок

природних обмежень міграції факторів виробництва, а також мір державного

регулювання;

– на відміну від внутрішньої міжнародна торгівля опосереднюється

валютним обміном на основі валютних курсів, що змінюються у зв'язку не тільки з

торговим, але й з платіжним балансом;

– міжнародна торгівля піддається політичному контролю і втручанню, які

істотно відрізняються за ступенем і характером від відповідних мір у відношенні до

внутрішньої торгівлі.

Однією з основних теорій міжнародної торгівлі є теорія порівняльних переваг,

яка була розроблена Д. Рікардо. Теорія порівняльних переваг полягає в тім, що

країни повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які вони можуть

виробляти з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами. У

такому випадку торгівля буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи

є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чим в іншій. На рис. 20.1

країна А має порівняльні переваги щодо продукту П, а країна Б – продукту К, що і

відбивають лінії їхніх виробничих можливостей СW. Використовуючи переваги

міжнародної спеціалізації і торгівлі, країни А і Б можуть перевершити обсяги

виробництва, обумовлені лініями їх внутрішніх виробничих можливостей, а саме:

країна А пересувається з точки А на лінії внутрішніх виробничих можливостей до

точки А' на лінії торгових можливостей С'W, а країна Б – відповідно з точки В до

точки В' на лінії торгових можливостей СW'.

Рисунок 20.1 – Зростання споживання в результаті торгівлі

У результаті спеціалізації і торгівлі країни і світове господарство одержують

виграш, що полягає, з одного боку, у зниженні витрат на виробництво за рахунок

більш ефективного розміщення ресурсів і, з іншого боку, у збільшенні споживання.

2. Свобода торгівлі і протекціонізм

Як уже відзначалося, міжнародна торгівля піддається державному

регулюванню. У залежності від масштабів втручання держави в міжнародну

торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної

торгівлі. Свобода торгівлі – це політика мінімального державного втручання в

зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та

пропозиції. Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від

іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів

торгової політики.

Країна А

Продукт П

Країна В

Продукт П

А´

20 201510

B´

W´

С´

Політика вільної торгівлі дозволяє реалізувати принцип порівняльних

переваг, використовувати переваги міжнародної спеціалізації і торгівлі.

Незважаючи на це, у дійсності міжнародна торгівля здійснюється з торговими

обмеженнями, основними видами яких є:

1) мито (тариф) – податок, що підлягає сплаті при ввозі-вивозі товару на

територію країни;

2) квота – кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною

кількістю чи грошовою сумою на визначений проміжок часу;

3) ліцензування – регулювання зовнішньої торгівлі через дозволи, що

видаються державними органами на експорт чи імпорт у встановлених кількостях

на визначений проміжок часу;

4) «добровільне» обмеження експорту – кількісне обмеження експорту,

засноване на зобов'язанні торгового партнера обмежити обсяг свого експорту у

визначені країни;

5) внутрішня субсидія – фінансовий метод торгової політики і дискримінації

проти імпорту, що передбачає бюджетне фінансування виробництва усередині

країни товарів, що конкурують з імпортними;

6) експортна субсидія – фінансовий метод торгової політики, що передбачає

бюджетні виплати національним експортерам і дозволяє підвищувати

конкурентноздатність експорту;

7) демпінг – фінансовий метод торгової політики, що представляє собою

просування товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче

нормального рівня цін, що існує в цих країнах;

8) експортне кредитування – фінансовий метод торгової політики, що

полягає у фінансовому стимулюванні державою розвитку експорту;

9) приховані методи торгової політики – вимоги про дотримання

національних стандартів, про одержання сертифікатів якості імпортної продукції,

внутрішні податки і збори.

Розглянемо наслідки торгових обмежень на прикладі імпортного мита

(тарифу). Мито виконує наступні функції: фіскальну, тому що воно є однією зі

статей доходної частини державного бюджету; протекціоністську (захисну), тому

що воно є інструментом огородження місцевих виробників від іноземної

конкуренції. Рисунок 20.2. характеризує економічні наслідки введення тарифу.