Афонін Е.А., Лісничий В.В., Радченко О.В. (ред) Політичні партії як суб’єкт формування політико-управлінської еліти в процесі політичної модернізації

Подождите немного. Документ загружается.

які є продуктом виключно Західної

цивілізації, все більше відходять

на другий план. Натомість їх місце

займають цивілізаційні світогляди

– ціннісні системи, притаманні

найбільшим з можливих соціальних

спільнот – цивілізаціям.

При цьому саме визначення

цивілізації Хантінґтон дає через

культуру у її найширшому

світоглядному розумінні: “Цивілізація

– це найвища культурна спільність

людей і найширший рівень культурної

ідентифікації, крім того, що відрізняє

людину від інших біологічних

видів”

У світі після “холодної війни”, -

стверджує він, - люди і держави все

більше визначають свої інтереси в

рамках цивілізаційних координат.

Самоідентифікація відбувається на

рівні світогляду, коли і політики і

пересічні громадяни схильні довіряти

тим, з ким відчувають спорідненість

мови, релігії, базових цінностей,

законів, традицій і звичок тощо.

Як і ідеології, світогляди різних

цивілізацій носять якщо не явно

антагоністичний характер, то,

принаймні, характер гострого

суперництва. Світ ХХІ століття за

Хантінґтоном – це світ протистояння

цивілізацій. Вони постійно

контактують, але співіснують не

перетинаючись. Глобалізація зробила

політичний світ затісним і спричинила

глобальну кризу ідентичності

людей та соціальних спільнот. В

доглобалізаційні часи розподіл на «ми»

і “вони” відбувався за ідеологічними

константами. Коли ж приходить криза

ідентичності, для людей в першу чергу

має значення кров і віра, релігія і сім’я.

Люди об’єднуються з тими, у кого те

ж коріння, церква, мова, цінності і

інститути і дистанціюються від тих, у

кого вони інші.

С. Хангтінгтон визначає, що

демократія як ідеологія, є продуктом

західноєвропейського суспільства. Він

виокремлює вісім головних суспільних

цінностей західноєвропейської

цивілізації, що є світоглядно-

ідеологічними засадами демократії,

які подає у порівнянні з іншими

цивілізаціями.

В рамках запропонованого дискурсу

розбудови в Україні демократичного

політичного режиму є сенс більш

докладно розглянути ці засади, що

як у теоретичній, так і ц практично

політичній площині мають для

нас значення тих самих контурів

демократичного політичного режиму,

який ми прагнемо розбудувати у

власній державі.

1. Насамперед, цінністю сама по

собі є власне демократія. Як форма

реалізації влади народу та як державно-

управлінська концепція вона зародилась

в Давній Греції, а відтак генетично

є притаманною її цивілізаційним

нащадкам. Разом з мовою науки

– латиною, історією і культурою

античності західноєвропейська

цивілізація ввібрала в себе й розуміння

демократії як кращої форми державного

управління.

Можна визнати, що власна

українська історична спадщина

доводить притаманність нашому

народові традицій здійснення

народовладдя як за часів Київської

Русі, так і за часів Козацької держави.

Сучасне українське суспільство також

характеризується широким визнанням

демократії як самостійної суспільної

та державної цінності.

2. Принциповою світоглядною

цінністю демократії є

законослухняність. Концепція “закон

– понад усе”, а відтак правова культура

й схильність до правової держави

в цивілізованому бутті була також

успадкована від римлян. Середньовічні

мислителі розвинули ідею про

природний закон, згідно якому монархи

повинні були застосовувати свою

владу, і в Англії з’явилася традиція

загального права. У більшості інших

цивілізацій закон був куди менш

важливим чинником, що обумовлює

мислення і поведінку.

13. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций.– М.: ООО Изд-во АСТ, 2003. – с. 51.

Слід зазначити, що імплементація

законослухняності є певною

проблемою для українського

суспільства. У історичному ракурсі

та ж Козацька доба характеризується

козацькою вольницею, а наприклад,

Слобожанщина заселялася

пасіонарними втікачами від

поневолення й була соціальною

базою народних бунтів – які вже за

визначенням є викликом закону.

Як бачимо з перебігу політичної

кризи в Україні 2007 року, одним з її

провідних факторів був вихід за правове

поле віх учасників конфлікту. Власне

традиція переважання політичної

доцільності над законом, що яскраво

висвітлилася під час помаранчевої

революції може бути визнаною

вагомою ціннісно-ментальною

характеристикою українського народу.

Отже, в цьому ціннісному

компоненті демократії нам слід

суттєво вдосконалювати суспільну та

індивідуальну політичну свідомість.

3. Такі світоглядні цінності

католицизму та протестантства як

богоугодність наполегливої праці та

прагнення власного економічного

процвітання, – це, поза сумнівом,

найважливіша історична особливість

західної цивілізації та складова

демократії. Щоденна кропітка праця

в розумінні протестантів наближає

людину до раю. Протестантська

етика обумовлює яскраво виражений

індивідуалізм, сильні позиції приватної

власності, а відтак – її захисту, системи

прав людини.

Саме це, за М. Вебером, стало

підґрунтям економічної ефективності

західної цивілізації. Світова практика

підтверджує справедливість такого

висновку: у відомому дослідженні 65

країн світу Р. Інглегарта та У. Е. Бейкера

“Модернізація, культурні зміни та

стійкість традиційних цінностей”

наведено графік рівня демократичності

та ВВП на душу населення. Цей графік

наглядно демонструє, що найбільший

рівень як демократії, так і економічної

ефективності належить історично

протестантським країнам, далі –

католичним і лише далі, зі значним

відривом, конфуціанські, православні,

й лише наприкінці – мусульманські.

У вітчизняній науці точиться

дискусія з приводу того, наскільки

українцям притаманні індивідуалізм

та колективізм. Більш реалістичною

нам вважається точка зору, згідно

якої українському народу притаманні

цінності індивідуалізму значно

більшою мірою за росіян, та, водночас,

цінності колективізму значно більшою

мірою за європейців.

4. Важливими цінностями демократії

є релігійний, соціальний та мовній

плюралізм. Протягом всієї західної

історії спочатку церква взагалі, потім

багато церков існували окремо від

держави. Бог і кесар, церква і держава,

духовні і світські власті – такий був

переважаючий дуалізм в західній

культурі. У ісламі Бог – це кесар; у Китаї

і Японії кесар – це Бог, в православ’ї

кесар – молодший партнер Бога.

Це розділення церковної і світської

влади і неодноразові зіткнення між

церквою і державою, типові для

західної цивілізації, в жодній іншою з

цивілізацій не мали місця.

Характеризуючи рівень релігійного

плюралізму в Україні не можна не

відмітити, з одного боку, реальну

свободу віросповідання в державі,

та, з іншого боку – факти гострого

протистояння конфесій (наприклад,

Київського та Московського патріархату

Української православної церкви),

що не дає підстав стверджувати про

домінування релігійного плюралізму в

суспільстві.

5. Соціальний плюралізм

демократичних країн Європи та

Америки обумовлений особливостями

їх історичного розвитку. Починаючи

з 7–8 ст. на Заході виникали численні

11. Теория и приктика демократии. Избранные тексты / Пер.с англ. Под ред. В. Л. Иноземцева,

Б. Г. Капустина. – М.: Ладомир, 2006

. – с. 146.

соціальні групи, чернечі ордени і гільдії,

потім вони розширилися і до них в

багатьох регіонах Європи приєдналися

безліч союзів і співтовариств.

Крім цього існував плюралізм

класовий - були відносно сильна

і автономна аристократія, міцне

селянство і невеликий, але значущий

клас купців і торговців, велика кількість

цехових співтовариств, виробничих

асоціацій тощо.

Цей європейський соціальний

плюралізм різко контрастує з бідністю

громадянського суспільства, слабкістю

аристократії і силою централізованих

імперій в Росії, Китаї, на Оттоманських

землях, а також в інших незахідних

суспільствах.

Соціальний плюралізм, який

обумовлює доброзичливе ставлення

до «інших» представників інших

соціальних верств, інших регіонів,

інших поглядів і інших традиції,

не є притаманних українському

суспільству.

Останнім часом в нашій країні

домінує протилежне – гостре

несприйняття, відторгнення

політичних поглядів, що не

співпадають з особистими поглядами

як на рівні лідерів держави, так і на

рівні політико адміністративної еліти

й пересічних громадян.

6. Нарешті, мова є скарбницею, носієм

всіх цінностей будь-якого суспільства.

Як чинник визначення людей однієї

культури вона поступається тільки

релігіями.

Захід відрізняється від решти

цивілізацій своїм різноманіттям мов.

Захід успадкував латинь, але з’явилася

безліч народів, а з ними і національних

мов, які об’єднані в широкі категорії

романських і германських.

Традиційно в багатьох цивілізаціях є

так звана стрижнева мова, яка внаслідок

своєї цивілізаційно-ціннісної сутності

намагається домінувати над іншими

мовами.

На цивілізаційному рівні базисних

цінностей зрозуміло, чому так

гостро реагували й реагують в

Україні на спроби “русифікації” чи

“українізації”, адже мова є однією з

найбільших, інтегруючих суспільних

цінностей, отже будь які утиски мови

підсвідомо розцінюються як наруга

над святинею

7. Наступною непересічною

цінністю демократії є традиція

представництва як інституту реалізації

свободи та природного права громадян

на владу.

Згадане вище розділення влад,

релігійний та мовний плюралізм рано

дали початок соціальним станам,

парламентам і іншим інститутам,

покликаним виражати інтереси

аристократів, духівництва, купців та

інших соціальних груп.

Ці органи забезпечили форми

представництва, які під час модернізації

розвинулися в інститути сучасної

демократії та зумовили неоцінимий

внесок до розвитку свободи та

терпимості до на Заході.

Жодна інша сучасна цивілізація не

має навіть порівнянної тисячолітньої

історії в області представницьких

органів.

Традиції представництва та

самоврядування історично є значно

сильнішими в Західній Україні, аніж

в Східній. При цьому понад сімдесят

років будівництва соціалізму в

СРСР значною мірою вихолостили

сутність та, відповідно, цінність

інституту представництва в свідомості

українців.

Тому українські вибори не

є змаганнями за кращий план

соціального розвитку держави, а є,

скоріше ареною боротьби “наших”

і “чужих”, “хороших” и “поганих”,

а голосування відбувається не за

принципами раціонального вибору,

а на емоційно-провідною ціннісних

підставах.

Радченко О. В. Влада і вибори: інституційна взаємодія в демократичному суспільстві:

[Монографія]. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006

. – с. 170.

Більшість вітчизняних дослідників

констатують певну ціннісну

“розколотість” українського

суспільства. Як зазначають М.

Михальченко та Ю. Шайгородський,

“Ціннісна розколотість проявляється

зовнішньополітичних орієнтаціях еліт і

особистостей (куди йти, з ким дружити

і проти кого дружити), в духовно-

культурній сфері, в повсякденному

житті, в дотриманні норм демократії,

моралі тощо.

Така розколотість випливає з історії

України, оскільки різні її частини

були під впливом інших держав,

які проводили різну економічну,

мовно-культурну, демографічну,

церковну політику щодо автохтонного

населення. Випливає така розколотість

з економічного, політичного і

культурного стану різних соціальних

і етнічних груп, а також є одним з

результатів зовнішніх впливів на

державу та її громадян”

8. Загальновизнаною цінністю

демократичного суспільства є

та похідна від індивідуалізму

й соціального плюралізму

конкурентність і толерантність.

В країнах Заходу індивідуалізм

розвинувся ще в 14-15 століттях, а

ухвалення права на індивідуальний

вибір – так звана “революція Ромео

і Джульєти”, – домінувало на Заході

вже до 17 в. Відчуття індивідуалізму і

традиції індивідуальних прав і свобод,

на Заході не мають собі рівних серед

усіх інших цивілізованих суспільств.

Це обумовлює домінування в

демократичних суспільствах індивідів

(насамперед серед політичної та

адміністративної еліти) з консенсусним

та партнерським психотипом

політичної поведінки.

З політичної психології добре

відома класифікація Томаса-Кілмена

психотипів політичної поведінки

людей в конфліктних ситуаціях

Всього нараховується п’ять

можливих стратегій поводження в ході

вирішення політичних конфліктів (а

політична діяльність більшою мірою

складається саме з конфліктних

проблемних ситуацій). При цьому

три з цих стратегій є деструктивними,

такими, що не вирішують проблему, а

лише заганяють її у глухий кут.

Це стратегії :

– домінування (подавлення),

коли відстоювання власної позиції

супроводжується намаганням силою

нав’язати свою точку зору та повним

нехтуванням позиції опонентів;

– пристосування, коли одна сторона

свідомо поступається власними

інтересами перед інтересами

опонента;

– ухиляння, коли одна зі сторін

конфлікту намагається уникнути

дискусії та якомога далі відстрочити

момент вирішення конфліктної

ситуації. Політики з таким психотипом

політичної поведінки властиві

тоталітарним та авторитарним

суспільствам.

Лише дві стратегії поведінки є

конструктивними:

– компроміс, коли кожна зі сторін

поступається частиною власних вимог

заради досягнення консенсусу та

вирішення конфлікту;

– співробітництво (партнерство),

коли всі сторони конфліктної політичної

проблеми об’єднують зусилля заради

пошуку взаємовигідного рішення,

котре максимально задовольнить

інтереси всіх

. Саме останні дві

стратегії політичної поведінки

є домінуючими у психотипах

політичних діячів демократичних

політичних режимів. Як свідчать події

останніх років, на Україні домінуючим

є психотип політиків, що віддають

перевагу стратегії домінування.

Сучасна політична наука до

основних світоглядно-ідеологічних

Михальченко М. Шайгородський Ю. Цивілізаційна чи ціннісна розколотість України? –

Політичним менеджмент, 2006. - № 6.

Елохина Т. Психология политического сотрудничества в России. – СПб, Издательство С.-

Петерб. Университета, 2004.

засад демократії відносить також

такі імперативи як визнання

народу як єдиного джерела влади

і суверенітету та пріоритет прав і

свобод людини у владних відносинах

між державою та індивідуумами;

вільний інформаційний простір, в

якому функціонують захищені законом

альтернативні джерела інформації

та право висловлювати свої думки

без загрози покарання з найширшого

кола політичних питань, включаючи

критику посадових осіб, уряду, режиму,

соціально-економічного порядку та

панівної ідеології; свободу створювати

відносно незалежні асоціації чи

організації, в тому числі незалежні

партії та групи інтересів.

Цілу групу демократичних цінностей

складають демократичні інституції

та процедури, зокрема, постійна та

активна участь громадян в обговоренні

та прийнятті рішень з найголовніших

проблем суспільного життя та

державного управління, пошуку, оцінки

та переоцінки управлінських рішень,

що приймаються та їх альтернатив,

а відтак і корекції політичного курсу,

свідома й активна участь у політичних

процесах. В. Сухонос забезпечення

участі громадян у здійсненні

державної влади називає головною

та найскладнішою проблемою

демократизації, оскільки реальна

демократія можлива лише за умови

існування розвиненого громадянського

суспільства

Такими, в основних рисах, є

найважливіші світоглядно-ідеологічні

цінності інституту демократії як

державно-політичного режиму.

Щеплення цих демократичних

цінностей тільки й здатне вивести нас

до кола демократичних країн світу.

Адже, як стверджує Р. Даль,

“консолідація демократії вимагає

усталеної демократичної культури,

що здатна допомогти країні здолати

кризи, забезпечує адекватну емоційну

і раціональну підтримку чіткому

виконанню демократичних процедур.

Якщо ж політичні інститути не

спираються на демократичну політичну

культуру, то кризова ситуація може

спрямувати державу на шлях до

авторитаризму”

В контексті досліджуваного дискурсу

варто розглянути відповідність

ментально-владних орієнтацій

українського соціуму типу політичної

культури, спираючись на класифікацію

В. Моммсета

В роботі «Вік бюрократії» він

за шістьма визначає ментально-

владні характеристики трьох типів

політичного режиму – авторитарного,

демократичного та проміжного між

ними – популістського.

Адаптувавши положення Моммсета

та розширивши кількість критеріїв до

25, викладемо отримані дані в таблиці

5.1. за наступними категоріями:

А. Світоглядно-ціннісні чинники;

Б. Інституційно-правові чинники;

В. Політико-інструментальні

чинники;

Г. Психологічні чинники.

Євроінтеграційні прагнення України

сьогодні не викликають заперечень

ані з боку провідних політичних

сил держави, ані з боку більшості її

громадян.

Але чи готові ми з вами,

політична система нашої держави

до європейського способу життя?

Чи формальне приєднання до ЄС

перетворить одразу Україну на

демократичну державу? Ми маємо

зрозуміти, що нашій інтеграції до

Європейської спільноти заважають не

стільки політичні чинники, скільки

чинники ментальні.

Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія

демократизму і авторитаризму: Моногорафія. – Суми: ВДТ «Університетська книга», 2003. – с. 278

- 279.

Dahl R. Development and Democratic Culture in Consolidating the Third Wave Democracies / Ed.

by L. Diamond, Marc F. Plattner – Baltimor; London, 1997. – р. 34.

Mommsen W.J. The Age of Bureaucracy. Perspectives on the Political Sociology of Max Weber.

Oxford, 1974. р. 76-77.

Таблиця 5.1.

Порівняння ментально-владних характеристик політичних режимів

А. Світоглядно-ціннісні чинники:

1. Джерело владного авторитету глави держави

2. Форма легітимності політичної системи (режиму)

3. Відношення до ідеології

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

Насаджується

моноідеологізм,

нетерпимість до

“невірних” ідеологій

та їх носіїв

Декларується по-

літичний плюралізм,

де-факто створюються

преференції для

наближених до влади

політичних сил та

затруднюється діяльність

сил опозиційних

Дотримуються

політичний плюралізм,

партії та громадяни

мають право вільно

висловлювати та

відстоювати свої

ідеологічні погляди

4. Соціальні норми, покладені в основу політичного панування

Традиція, передача в

спадок, харизматична

віра в надзвичайні

якості лідера

Емоційна довіра

громадян, активно

пропагуєма найближчим

оточенням “світою”

лідера

Делегування

громадянами як єдиними

носіями державної влади

за принципом більшості

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

Афективна або емо-

ційна віра в екстраорди-

нарні (божественні)

якості харизматичного

лідера й у висунуті їм

цінності

Емоційна віра громадян

в здатність лідера

реалізувати висунуті їм

популістські гасла та цілі

Цілераціональна віра

громадян в коректність

існуючої системи норм

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

Традиційне

патріархальне

панування, релігійні

або ідеологічні догми

Харизматичне

легальне панування,

маніпулювання

законодавчо закріп-

леними правилами,

нормами моралі

Легальне панування,

раціонально розроб-

лені й закріплені в

законодавстві правила

суспільної поведінки

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

5. Тип політичної участі громадян

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

Мобілізаційний

– влада з дитинства

нав’язує громадянам

усталений тип

політичної поведінки

Маніпулятивний

– пануюча група

штучно (ресурсно й

організаційно) стимулює і

спрямовує в певні періоди

політичну поведінку мас

Партіципаторний –

влада сприяє залученню

громадян до процесів

державного управління

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

6. Місце права в системі суспільних цінностей

Жорстко правова

держава щодо своїх

громадян та посадових

осіб владних структур.

Однак Верховний

Вождь, Національний

Лідер знаходиться

«над правом» і може

на власний розсуд

формувати й трактувати

правову систему

Правовий нігілізм,

переважання політичної

доцільності над правом,

довільне трактування

правових норм під

поточні політичні

потреби влади, фактичне

виведення поза правове

поле Лідера держави

та його найближчого

оточення

Демократична правова

держава, де Закон панує

рівною мірою як над

громадянами, так і над

найвищими посадовими

особами держави

Б. Інституційно-правові чинники:

7. Правосвідомість владної еліти

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

Правовий нігілізм,

застосування репресій

проти опонентів та ЗМІ,

фактичне виведення

поза правове поле

представників правлячої

еліти

Політика подвійних

стандартів: публічна

декларація верховенства

права та реальний

пріоритет політичної

доцільності над

верховенством права.

Верховенство

права, презумпція

невиновності, строге

дотримання правових

процедур інститутами

та посадовими особами

влади

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

9. Спадковість влади, (ступінь корегування політичного курсу за зміни влади)

Повністю відсутня,

попередня влада

проголошується

антинародною, а її

носіїї переслідуються.

Фактично відсутня. Всі

прорахунки та недоліки

влади “списуються”

на попереднє

керівництво, хоча старий

адміністративний апарат

при цьому майже не

змінюється

Декларується

та дотримується

спадковість влади,

відбувається незначне

корегування державного

курсу, виховується

гордість за кожного з

попередніх керманичів.

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

8. Побудова ієрархії владних структур

Жорстка централізація

та підпорядкованість

знизу до верху.

Основний критерій

ефективності – чіткість

виконання команд

“зверху”. Формування

влади зверху вниз

Унітарність та

централізація влади,

задля концентрації

ресурсних потоків

в руках правлячого

політичного

угрупування.

Формування влади

зверху вниз

Децентралізація

та деконцентрація

влади, чіткий

розподіл компетенцій,

повноважень та

ресурсного забезпечення

за принципом

субсидіарності.

Формування влади

знизу вверх

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

12. Тип правової системи

Традиційні закони

з правом лідера

нав’язувати та

модифікувати закон за

своїм розсудом

Пануюча група

використовує закон

за своїм розсудом за

принципом політичної

доцільності

Інструментально-

раціональний закон,

розроблений відповідно

до позитивістських

принципів

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

Харизматична

особистість – монарх,

пророк, воєначальник,

ідеологічний лідер

Обрана посадова

особа з реальними або

штучно продуковани-

ми харизматичними

якостями, “месія”,

“народний вождь”,

демагог

Обрана посадова

особа (перший

серед рівних) або

колегіальний виборний

орган, відповідальні

перед народом

10. Глава держави як тип політичного панування

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

11. Ступінь однорідності та монополізації влади

Однорідна,

абсолютно

монополізована

Дефрагментована,

монополізована

кількома політичними

угрупуваннями між

якими відбувається

жорстка конкуренція

Децентралізована

та деконцентрована,

демонополізована,

носить поліархічний

характер

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

В. Політико-інструментальні чинники:

13. Принцип добору кадрів влади (канали рекрутування еліт)

Світа харизматичного

лідера, або всі

посадові особи, віддані

персонально йому та

його політичній силі,

що проголошується

“народною”,

“коаліційною” тощо

Персонал, що особисто

залежить від глави

системи (“піддані”

пана або представники

певного соціального

стану, політичної сили)

Державно-управлінська

бюрократія добирається

з широких верств

за принципами

професійності,

аполітичності та

законодавчо захищена

від волюнтаризму лідера

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

14. Відношення до опозиції

Опозиція розпорошена,

“призначається” “зверху”,

реальна ж визнається

“несправдішньою”,

“антинародною”, тому з

нею неможливо вступати

у переговори

Опозиція відсутня.

Всі спроби створити

реальну опозицію

переслідуються.

В державному

управління влада

взаємодіє з опозицією,

яка захищена

спеціальним законом

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

18. Рівень втручання держави у суспільні справи

Максималь

ний,

намагання

контролювати всі

сфери людські

життєдіяльності

Дефрагментований: ручне

керування галузями, що

приносять прибуток,

відсутність ефектив-

ного управління та

координації іншими

сферами. Державна

монополія на соціальне

благодійництво.

Гармонійно-

координуючий

та стимулюючий

суспільний розвиток

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

15. Відношення до публічної критики режиму

Критика дозована

й контрольована.

Фактичне існування

цензури. Реальна

критика режиму

переслідується.

Суспільство захли-

нається критикою,

чорним піаром й прямими

наклепами, однак

держава на критику не

реагує взагалі. Критика

держави наражається на

зустрічний потік критики

Критика визнається

як ефективний механізм

зворотного зв’язку

з суспільством й

слугує визначенню

та вирішенню

злободенних проблем

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

17. Громадський контроль влади

Об’єктивно відсут

ній.

З пропагандистською

метою створюються

підконтрольні владі

організації “народного

контролю”, через які

відбувається легітимація

дій влади

Об’єктивно відсутній.

Велика кількість

громадських органі-

зацій фактично не має

доступу до механізмів

вироблення й прийняття

управлінських рішень

Ефективний громад-

ський контроль через

механізми залучення

громадян та інститу-

тів громадянського

суспільства до вироб-

лення й прийняття

управлінс

ьких рішень

16. Державна політика по відношенню до ЗМІ

ЗМІ мають

пропагувати діючий

режим, виступати

“піднощиками

ідеологічних снарядів”.

Всі ЗМІ знаходяться

на утриманні або під

контролем держави

ЗМІ виступають як

“політичні повії”,

механізм маніпуляції

громадською свідомістю.

Кожне з політичних

угрупувань прагне

контролювати якомога

більше впливових ЗМІ

ЗМІ виступають як

“четверта влада” та

ефективний механізм

суспільного контролю

за діяльністю влади,

виявлення та вирішення

суспільних проблем

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

20. Ступінь відкритості та прозорості з боку влади

Максимально закрита

та непрозора влада

Декларативне

створення відкритості

й прозорості, однак

значна частина державно-

управлінських рішень

приймається «за

закритими дверима»

Максимально відкрита

та прозора влада

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

19. Напрямок використання адміністративного ресурсу

Негативний: мобілізація

та примус громадян

до дій, вигідних владі;

консолідація суспільства

через створеного

зовнішнього та внутрі-

шнього “образу ворога”

Негативний: мані-

пуляція суспільною

свідомістю, створення

внутрішніх “образів

ворогів” для консо-

лідації провладної

частини суспільства

Позитивний:

спрямований на

вирішення соціальних

проблем, що виникають

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

Г. Політико-психологічні чинники:

21. Характер взаємовідносин всередині правлячої еліти

Жорсткий централізм,

одностайність не

допускається

інакомислення та будь-

яка критика волі лідера

Жорстка конкурентність

оточення за “доступ до

тіла” політичного лідера,

атмосфера “політичного

терраріуму”, постійні

інтриги та скандали

Партнерсько-конкурентний.

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

22. Відношення до людини

Людина – гви

нтик

державного механізму й

її інтереси мають бути

підкореними інтересам

держави.

Людина – об’єкт

маніпулювання,

“електоральна маса”. На

її інтересах спекулюють,

щоб досягти

корпоративні інтереси

правлячого угрупування

Людина – єдиний носій

державної влади, її

інтереси є інтересами

державної влади

Авторитарний

політичний режим

Популістський

політичний режим

Демократичний

політичний режим

23. Тип поведінки влади у конфліктних ситуаціях

Конфронтац

ійний,

гегемоністичний, у

конфліктах – війна

до повного знищення

супротивника

Подвійна мораль,

загравання з масами,

апелювання до масової

свідомості. Домінування,

маніпуляція – бажання

будь-що досягти свого

Консенсусний,

толерантний, націлений

на співпрацю та

якнайшвидше вирішення

конфлікту